ІНФОРМАЦІЯ З ОБМЕЖЕНИМ ДОСТУПОМ ЯК ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Інформація є важливим і необхідним елементом діяльності людини, суспільства і держави. Соціальна корисність, економічна вартість і потенційна небезпека інформації вимагають детальної правової регламентації інформаційної сфери, розроблення механізмів, що гарантують інформаційну безпеку особи, суспільства і держави.

В Україні правовий фундамент інформаційної безпеки будується на засадах принципового розподілу всього обсягу юридично значимої інформації на два види: загальнодоступна інформація та інформація з обмеженим доступом. Правовий режим інформації з обмеженим доступом покликаний охороняти відомості, вільний обіг яких може порушити права та інтереси держави, суспільства і окремої особи, забезпечити інформаційну незалежність суб’єктів приватного права у відносинах із державою і між собою, узгодити публічну потребу у свободі інформації та право кожного на збереження таємниці.

Інформаційні відносини регулюються нормами різних галузей права: конституційного, кримінального, адміністративного, цивільного; і в кожному з видів правовідносин інформація, як об’єкт правового регулювання, виявляє себе по-різному, має свої особливі риси. Провідну роль у механізмі правової охорони інформації з обмеженим доступом відіграє цивільне право, яке за допомогою власного специфічного методу на принципах диспозитивності і рівності сторін регламентує майнові та особисті немайнові відносини. Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) серед об’єктів цивільних прав закріпив інформацію. Відповідно постає питання кваліфікації інформації з обмеженим доступом як об’єкта цивільних прав, визначення її ознак та виявлення специфіки цивільно-правового регулювання її обігу.

Стан цивільного законодавства відображає певною мірою рівень наукової розробки в даній галузі. Відсутність чіткої системи знань про інформацію з обмеженим доступом на фоні незначної кількості монографічних досліджень зумовлює необхідність розроблення єдиної концепції цивільно-правового регулювання інформації з обмеженим доступом. Комплексне дослідження таємниці проводилося Н. В. Устименко на базі Цивільного кодексу УРСР 1963 р. Окремі аспекти використання інформації в цивільному обігу та її захисту розроблялися в працях таких науковців, як І. Л. Бачило, С. Н. Братусь, І. В. Бондарь, А. Б. Венгеров, В. А. Дозорцев, Є. С. Ісхаков, В. А. Копилов, Б. А. Кормич, О. В. Кохановська, О. В. Коломієц, О. А. Красавчиков, С. В. Кузьмін, В. Н. Лопатін, К. О. Маркелова, О. М. Наносова, Д. В. Огородов, Є. В. Петров, О. А. Підопригора, О. О. Підопригора, В. А. Северин, С. І. Семилетов, А. А. Снитніков, А. А. Фатьянов, І. А. Юрченко, Є. О. Харитонов та ін.

Разом із тим, у літературі недостатньо уваги приділяється цивільно-правовому аспекту регулювання обігу інформації з обмеженим доступом. Немає єдиної точки зору і щодо системи окремих видів інформації з обмеженим доступом. У вітчизняній науці цивільного права відсутні спеціальні дослідження, які б на основі аналізу загальнонаукових знань про інформацію як про соціальне і правове явище визначили б правову природу та ознаки інформації з обмеженим доступом. Наведене зумовлює актуальність проблематики, необхідність додаткового дослідження вказаних питань, а відтак вибір теми дисертаційного дослідження, його об’єкт, предмет, мету і задачі.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до напрямків досліджень Одеської національної юридичної академії „Правові проблеми становлення та розвитку сучасної Української держави” (державний реєстраційний номер 0101U001195). Тема дисертації безпосередньо пов’язана з планом науково-дослідної роботи кафедри цивільного права ОНЮА на 2001 – 2005 роки за темою „Традиції приватного права України”.