ПРАВА ТА ОБОВ’ЯЗКИ СПАДКОЄМЦЯ І СПАДКОДАВЦЯ ПРИ СПАДКУВАННІ ЗА ЗАКОНОМ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь її наукової розробки, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і задачі дослідження, викладаються основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження, вказуються публікації за темою дисертації.

Перший розділ «Загальні положення про спадкування» складається з трьох підрозділів, в яких увага приділена дослідженню основних понять та принципів спадкового права, а також визначаються особливості та черговість спадкування за законом.

         У підрозділі 1.1 «Основні поняття та принципи спадкового права» аналізуються опорні визначення, а також основні засади, вихідні положення та ідеї, які відображають сутнісні властивості спадкового права.

          Дисертанткою у роботі досліджуються такі поняття як спадкове право, спадкові правовідносини, спадкове правонаступництво, спадкодавець та спадкоємець.

          Проаналізувавши визначення спадкового права, зроблено висновок про те, що спадкове право часто вважають одним із інститутів спадкового права. Однак, авторка дотримується позиції про визнання спадкового права підгалуззю цивільного права. У зв’язку з цим у дисертації наводиться його авторське визначення.

Зазначається, що спадкове правовідношення є комплексним правовідношенням, оскільки  в його структурі задіяні різноманітні правові зв’язки між різними суб’єктами.

Як і будь-які цивільні правовідносини, спадкові правовідносини виникають між певними суб’єктами, спрямовані на певні об’єкти та мають певний зміст.

Дисертантка обгрунтовує положення про те, що і спадкоємець, і спадкодавець, володіючи певною сукупністю суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, є безумовними суб’єктами спадкових правовідносин.

Крім основних понять, спадковому праву як підгалузі цивільного права характерні і певні принципи. Авторка наголошує на тому, що особливу роль у формуванні принципів спадкового права мала мораль, яка базувалася на засадах порядності та справедливості. Проаналізувавши думки різних науковців, авторка у дисертації наводить основні принципи спадкового права.

У підрозділі 1.2 «Особливості спадкування за законом» досліджуються основні характеристики, притаманні спадкуванню за законом в Україні.

Дисертантка приходить до висновку, що найбільш поширеним видом спадкування в Україні залишається спадкування за законом. Обставини, які сприяють спадкуванню за законом, різні. Це недостатня правова культура більшості населення, іноді передчасна смерть спадкодавця та певний психологічний бар’єр, адже складання заповіту пересічний громадянин часто розглядає як передумову смерті.

Авторка у роботі зазначає, що при спадкуванні за законом функції заповідача бере на себе законодавець, який реалізує гіпотетичну волю спадкодавця щодо переходу його прав та обов’язків до певного кола спадкоємців.

Дисертантка також стверджує, що положення про черговість спадкування спадкоємцями за законом базується на презумпції, що в разі висловлення своєї волі спадкодавець залишив би спадкове майно найближчим особам, які за законом визначені в певні черги залежно від близькості родинних зв’язків за походженням, шлюбних відносин, усиновлення, надання утримання спадкодавцю та перебування на утриманні спадкодавця.

Однак, законодавець будує абстрактну модель черговості без урахування особливостей конкретної сім’ї, що в певних випадках може суперечити істинній волі померлого. Тому не виключено, що спадкоємцями померлого можуть бути особи, з якими спадкодавець, незважаючи на близькі родинні зв’язки, міг перебувати в неприязних стосунках. Саме цією обставиною зумовлена можливість спадкоємців за законом перерозподілити спадщину.

Досліджуючи питання спадкування усиновленими та усиновлювачами, авторка наголошує на тому, що в основу вітчизняного порядку спадкування за законом покладено такий його основоположний принцип як кровне споріднення. Однак, в ЦК України зроблено винятки на користь сімейної засади – коли спадкування здійснюється не на підставі кровного, а на підставі юридичного зв’язку з близькими до спадкодавця людьми.

У підрозділі 1.3 «Черговість спадкування за законом» досліджуються встановлені Цивільним кодексом України черги спадкування за законом.

Дисертантка зазначає, що визначення кола осіб, які закликаються до спадкування за законом у випадках, коли спадкування за заповітом із фактичних чи юридичних причин неможливе, є головним змістом норм при спадкуванні за законом. В УРСР, як і в більшості республік колишнього СРСР, було передбачено дві черги спадкоємців. У чинному законодавстві України встановлено п’ять черг спадкоємців за законом.

Авторка наголошує на тому, що сьогодні в нашій державі набуло поширення фактичне шлюбне співжиття. Якщо звернутися до історії, то такий вид відносин між чоловіком і жінкою був властивий людям завжди, але в різні епохи він був то у так званому розквіті, то в занепаді. У зв’язку з цим пропонується визнати фактичне подружжя спадкомцями першої черги за умови попереднього укладення цими особами конкубінатного договору.

Дисертантка також обгрунтовує положення про те, що немає підстав позбавляти добросовісне подружжя права на спадщину в тому разі, якщо шлюб визнається недійсним після смерті одного з подружжя. Смерть подружжя є важкою моральною травмою, а при визнанні шлюбу недійсним добросовісне подружжя ще й змушене брати участь у судовому процесі й доводити свою участь у придбанні майна.

Авторка стверджує, що публічно-правові утворення в особі територіальних громад і держави у спадкових правовідносинах виступають одночасно та нерозривно і в якості одного із спадкоємців, і в якості представника суспільства, що володіє правами на майно, яке залишилося без власника.

Розділ другий «Правовий статус спадкодавця при спадкуванні за законом» складається з двох підрозділів, в яких характеризуються права та обов’язки спадкодавця при спадкуванні за законом.

У підрозділі 2.1 «Права спадкодавця при спадкуванні за законом» обгрунтовуються передбачені чинним законодавством права спадкодавця як суб’єкта спадкових правовідносин.

Авторка зазначає, що у разі відсутності розпорядження на випадок смерті не можна вважати, що спадкові відносини виникають незалежно або навіть всупереч волі спадкодавця. Відсутність особливого посмертного розпорядження може свідчити про прагнення спадкодавця застосувати інший порядок спадкування. Таким чином дисертантка робить висновок, що спадкодавця влаштовує те коло осіб, яке входить в кожну з черг при спадкуванні за законом.

Законодавство України не передбачає вирішення питання про те, чи простив би спадкодавець ту чи іншу протиправну дію спадкоємця, тому при відсутності заповіту на користь такого спадкоємця вирішує питання про позбавлення його права спадкування майна померлого. У зв'язку з цим авторка стверджує, що спадкодавцю надається право на усунення від спадщини так званих негідних спадкоємців, що є справедливим і відповідає суспільним інтересам.

Дисертантка доводить, що об'єктом спадкового правонаступництва являється майно спадкодавця, причому тільки те майно, яке належало йому на законних підставах. Спадкодавець має право на те, щоб усе його майно, яке згідно із чинним законодавством може спадкуватися, перейшло до його спадкоємців в порядку спадкового правонаступництва.

 Згідно із ст. 1219 ЦК України, не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця. Отже, авторка зазначає, що у спадкодавця є право на збереження за ним прав та обов'язків, що нерозривно пов'язані з його особою.

Дисертантка приходить до висновку, що авторське право має переходити до спадкоємців автора як в складі майнових, так і особистих (немайнових) прав. Із особистих авторських прав не спадкується лише право авторства, яке є невідчужуваним як за життя автора, так і після його смерті.

         Смерть однієї із сторін зобов'язання за загальним правилом не тягне припинення зобов'язання (крім випадку, зазначеного у ст. 608 ЦК України). Тому спадкодавцю надається право на те, щоб спадкоємці одержали кошти у зв'язку з відшкодуванням йому збитків, моральної шкоди та у зв'язку із сплатою неустойки (штрафу, пені).

У підрозділі 2.2 «Обов’язки спадкодавця при спадкуванні за законом» характеризуються основні обов’язки спадкодавця як суб’єкта спадкових правовідносин.

В ході дослідження авторкою обгрунтовується положення про те, що з особою спадкодавця пов'язані найважливіші моменти спадкового права. Тому необхідним є визначення не тільки прав спадкодавця, але і його основних обов'язків.

Невід'ємним обов'язком кожної людини є утримання дружини (чоловіка), дітей, батьків. Аналізуючи статті СК та ЦК України, авторка доводить, що матеріальне забезпечення членів сім'ї спадкодавця є його обов'язком. Це зобов'язання не припиняється у зв'язку із смертю особи, і підтвердженням цьому є порядок спадкування за законом в Україні.

Авторка також наголошує на тому, що цивільне законодавство обмежує свободу заповіту правами обов'язкових спадкоємців, адже у спадкодавця можуть бути близькі родичі, для яких він був єдиним годувальником і які за життя мали право вимагати від нього утримання. Право на обов'язкову частку у спадщині не залежить від волі спадкодавця, згоди інших спадкоємців і не пов'язано з умовою спільного проживання із спадкодавцем чи ведення з ним спільного господарства. Однак, у дисертації наводяться обставини, які можуть бути підставою для зменшення розміру обов'язкової частки.

Аналізуючи ст. 1231 ЦК України, дисертантка обгрунтовує положення про те, що за спадкодавцем зберігається обов'язок відшкодувати завдану ним шкоду (збитки) та моральну шкоду, що у зв'язку із смертю спадкодавця перекладається на його спадкоємців. Однак, відповідальність спадкоємця за борги спадкодавця має частковий характер і обмежується вартістю майна, успадкованого цією особою.

Авторка зазначає, що будь-яка особа за життя може укласти договір, передбачений законодавством України. У зв'язку з цим, необхідно звернути увагу на зобов'язання, які виникають у спадкодавця з договорів, адже після смерті особи вони переходять до його спадкоємців.

Третій розділ «Правовий статус спадкоємця при спадкуванні за законом» складається з двох підрозділів, в яких визначаються права та обов’язки спадкоємця як суб’єкта спадкових правовідносин.

У підрозділі 3.1 «Права спадкоємця при спадкуванні за законом» обгрунтовуються передбачені чинним законодавством вид і міра можливої поведінки спадкоємців при спадкуванні за законом.

В ході дисертаційного дослідження авторка приходить до висновку, що спадкоємці за законом на власний розсуд можуть реалізувати свої спадкові права, надані їм чинним законодавством України.

Вивчаючи положення ЗУ «Про нотаріат», дисертантка акцентує увагу на праві спадкоємця бути повідомленим про відкриття спадщини. Це звернення має бути здійснене нотаріусом на офіційному бланку.

Зазначається також, що спадкоємці можуть отримати роз’яснення нотаріуса про порядок, строки та інші вимоги чинного законодавства України за умови спадкування за законом.

Дисертантка наголошує на тому, що ознайомившись із спадковою справою та складом спадщини, спадкоємці мають право на вжиття заходів до охорони спадкового майна. Охорона спадкового майна викликана необхідністю його збереження, оскільки з моменту відкриття спадщини і до її прийняття має пройти певний строк.

Авторка зазначає, що відкриття спадщини недостатньо для того, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого. Спадщина не переходить до спадкоємців автоматично, вони повинні її прийняти.

Поруч з правом прийняття спадщини дисертантка наводить перелік таких прав спадкоємця як право рівності часток у спадщині; право змінити розмір частки у спадщині когось із спадкоємців; право черговості спадкування за законом та можливість її зміни; право на продовження строку для прийняття спадщини; право спадкоємців, які пропустили строк для прийняття спадщини, вимагати перерозподілу спадщини; право на виділ окремим спадкоємцям спадкового майна в натурі; право на спадкуваня за правом представлення та спадковою трансмісією; право одержати свідоцтво про право на спадщину.

Зазначаючи, що прийняття спадщини спадкоємцями є їх правом, а не обов'язком, дисертантка наголошує на праві спадкоємців відмовитися від прийняття спадщини. Акцентується увага на тому, що відмова від спадщини може бути визнана недійсною, якщо вона була вчинена під впливом обману або насильства.

Авторка доводить, що важливим правом спадкоємця при спадкуванні за законом є право у разі необхідності на використання судової процедури для доведення власного права на отримання спадщини.

У підрозділі 3.2 «Обов’язки спадкоємця при спадкуванні за законом» досліджуються передбачені чинним законодавством України міра і вид необхідної поведінки спадкоємця при спадкуванні за законом.

В ході дослідження дисертантка приходить до висновку, що спадкоємці при спадкуванні за законом наділені сукупністю обов’язків, здійснювати які їх зобов’язує чинне законодавство України.

Як зазначає авторка, найпершим серед обов’язків спадкоємців за законом є обов’язок спадкоємців, які ініціювали відкриття спадщини або вжиття заходів до охорони спадкового майна, надавати нотаріусу відомості  про існування інших відомих їм спадкоємців.

Дисертантка наголошує на тому, що ЦК України на спадкоємців покладається ряд обов’язків по відшкодуванню витрат, а саме, обов’язок відшкодувати витрати на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця та обов’язок спадкоємців відшкодувати майнову та моральну шкоду, яка була завдана спадкодавцем у межах вартості майна, яке було одержане ними у спадщину. Проте здійснення спадкоємцями даного обов’язку можливе лише за наявності двох додаткових умов: 1) наявність рішення суду про стягнення зі спадкодавця завданої ним моральної шкоди або несплаченої неустойки, винесеного за його життя; 2) невиконання спадкодавцем (немає значення з яких причин) за життя рішення суду про відшкодування моральної шкоди або сплату неустойки.

Досліджуючи обов’язок спадкоємців задовольнити вимоги кредиторів, авторка пропонує наділити кредиторів спадкодавця певними додатковими правами, що слугуватимуть гарантією відшкодування спадкоємцями не тільки боргів спадкодавця, але й при певних обставинах відшкодування понесених кредиторами витрат і втрат, а також зумовити особисту відповідальність спадкоємця за боргами спадкодавця.

Авторка наголошує, що при визначенні спадкового майна  доцільно мати на увазі, що для окремих видів майна передбачені особливості, які можуть впливати на провадження щодо видачі свідоцтва про право на спадщину. Так, у спадкоємців виникає обов’язок звернутися за отриманням свідоцтва про право на спадщину, якщо у її складі є нерухоме майно.