ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВЗАЄМОДІЇ СЛІДЧИХ ПРАВООХОРОННИХ ВІДОМСТВ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Сучасний процес державотворення зумовлює інтерес до широкого кола питань, пов’язаних із здійсненням цілеспрямованої, спільної діяльності правоохоронних органів щодо зміцнення законності і правопорядку в країні, забезпечення охорони прав і свобод людини й громадянина, закріплених Конституцією України. Без налагодження ділових контактів і взаємодії важко уявити ефективність здійснення органами дізнання, досудового слідства, прокуратурою та судом покладених на них завдань кримінального судочинства. Існуючий стан даного правового явища з точки зору кримінально-процесуальної науки свідчить про об’єктивну потребу в концептуально нових, поглиблених наукових дослідженнях актуальних питань, висунутих практикою досудового розслідування. Тільки такий підхід до розв’язання проблем взаємодії працівників правоохоронних органів на державному рівні дозволить визначити концепцію боротьби зі злочинністю та вплинути на негативні фактори останньої.

Розбудова незалежної демократичної держави вимагає подальшого удосконалення кримінально-процесуального законодавства, у зв’язку з цим значного практичного і теоретичного інтересу набувають питання взаємодії слідчих різних правоохоронних відомств України у боротьбі зі злочинністю. На необхідність зосередження зусиль правоохоронних структур держави неодноразово зазначалося в Указах Президента України “Питання посилення боротьби з корупцiєю та iншими злочинами в сферi економiки” від 27 серпня 1994 року та “Про невідкладні додаткові заходи щодо посилення боротьби з організованою злочинністю і корупцією” від 6 лютого 2003 року. В них прямо говориться про потребу створення спільних слідчо-оперативних груп із числа співробітників Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації України для оперативного, повного, всебічного та об’єктивного розслідування особливо складних справ. Але й дотепер відсутні нормативні акти, наукові та методичні розробки щодо процесуального й організаційного забезпечення порядку створення і діяльності міжвідомчих слідчих та слідчо-оперативних груп, до складу яких входять слідчі існуючих в Україні правоохоронних відомств.

Серед пріоритетів державного механізму та його складової частини – правоохоронних органів – за нинішньої суспільно-політичної та економічної ситуації в країні є вирішення проблем збільшення кількості протиправних проявів у сфері економіки, кредитно-фінансовій, банківській системах, паливно-енергетичному, агропромисловому комплексах, зовнішньоекономічній діяльності, у галузі приватизації, а також зростання корупції та розширення сфер впливу і масштабів діяльності організованої злочинності тощо. Реалії сьогодення вимагають термінової активізації впливу на злочинність, розкриття кожного вчиненого злочину і вжиття у зв’язку з цим комплексу заходів, зокрема: істотного оновлення кримінально-процесуального законодавства, оптимізації структури правоохоронних органів і максимального об’єднання їх зусиль, пошуку нових форм і методів розслідування особливо тяжких злочинів, що б значною мірою сприяло підвищенню ефективності слідчої діяльності під час провадження досудового слідства. Враховуючи це, вирішальне значення у боротьбі зі злочинністю має комплексне застосування сил правоохоронних органів, засноване на тісній і плідній взаємодії слідчих апаратів Прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України та податкової міліції. За цих умов особливу актуальність набуває наукова розробка проблем правового забезпечення взаємодії слідчих різних правоохоронних відомств у формі міжвідомчих слідчих та слідчо-оперативних груп, оскільки роботу правоохоронних органів неможливо уявити без чітко визначеної нормативно-правової бази, яка регламентує ті чи інші аспекти їх діяльності, та науково-практичних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності цієї діяльності у розкритті та розслідуванні злочинів.

Слід підкреслити, що проблеми взаємодії слідчих різних правоохоронних відомств при розслідуванні злочинів наукою кримінально-процесуального права спеціально не вивчались, внаслідок чого відсутні наукові розробки, настільки необхідні для юридичної практики. В той же час доречно звернути увагу на те, що окремі теоретичні і практичні аспекти взаємодії в діяльності слідчих були предметом дослідження таких вчених, як А.М.Балашов, Б.О.Вікторов, С.М.Вологін, М.М.Гапанович, І.Ф.Герасимов, О.О.Герасун, Й.М.Гуткін, А.Я.Дубинський, В.О.Дубривний, Є.П.Іщенко, Л.М.Карнєєва, А.П.Кругліков, О.М.Ларін, О.Р.Михайленко, В.А.Рогожин, С.В.Слінько, О.О.Чувільов, Н.А.Якубович та інших. Однак у працях цих авторів головна увага приділялась, переважно, визначенню правових підстав, сутності та значення взаємодії слідчого тільки з органами дізнання. Проблемам власне правого забезпечення взаємодії слідчих різних правоохоронних відомств в науці кримінального процесу взагалі не приділялось уваги, і комплексному дослідженню ця тема не піддавалася. Між тим, задовільні відповіді на ці й багато інших питань, пов’язаних із взаємодією слідчих різних правоохоронних відомств, мають важливе значення для практичної діяльності слідчих підрозділів правоохоронних органів України, а також розробки пропозицій щодо доповнення або зміни чинного кримінально-процесуального законодавства. Названі обставини зумовили вибір теми даного дисертаційного дослідження і віднесення проблем, які розглядаються до актуальних.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планами наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 2.8. Пріоритетних напрямків фундаментальних і прикладних наукових досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2002-2005 рр., затверджених наказом МВС України № 635 від 30.06.2002 р.), Національного університету внутрішніх справ (п. 6.6. Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 рр. – протокол № 3 від 23.03.2001 р., схвалений вченою радою НУВС) і кафедри кримінального процесу Національного університету внутрішніх справ.