ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПОТЕРПІЛОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ




  • скачать файл:
Название:
ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ТА ЗАКОННИХ ІНТЕРЕСІВ ПОТЕРПІЛОГО У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

 

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробки проблеми та науково-теоретична основа; зв’язок дисертації з науковими програмами, планами, темами; визначено об’єкт, предмет, задачі та  методи дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, ступінь їх апробації та впровадження.

Розділ 1 «Загальна характеристика особи, потерпілої від злочину, і правові засади її функціонування (участі) у кримінальному процесі України» складається із трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1  «Поняття особи, потерпілої від злочину, її місце і значення у кримінальному процесі України» на основі аналізу норм КПК України і опублікованих думок провідних вчених-юристів за темою підрозділу обґрунтовано положення і висновок про те, що існує два основних погляди на формулювання терміну «потерпіла від злочину особа». Перший – термін «потерпілий», що значною мірою пов’язано з особливостями кримінального та кримінального процесуального законодавства України. Стаття 55 КПК України потерпілим визнає фізичну особу, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, а також юридичну особу, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Другий – «жертва» злочину, це поняття використовується в основному в міжнародно-правових актах та більшості європейських країн. Крім того, «жертва» злочину виражає більш широке поняття це поняття більш віктимологічне, а «потерпілий» від злочину – кримінально-процесуальне, кримінально-правове. Поняття «жертва» - включає в собі не тільки реальних потерпілих, але й потенційних, латентних, а також їх померлих рідних і близьких; осіб, яким шкода завдана безпосередньо чи опосередковано; осіб, яким завдана шкода злочином чи іншими протиправними діями; осіб, які офіційно визнані потерпілими; окремих осіб або їх спільноту, суспільство, державу та в цілому світовий порядок.

У підрозділі 1.2 «Нормативне забезпечення прав та законних інтересів потерпілого у кримінальному процесі» розглянуто теоретичні аспекти практичного значення терміна «забезпечення» у кримінальному процесі.

Так, В.В. Лисенко наводить визначення поняття „криміналістичне забезпечення розслідування злочинів”, Л.А. Гарбовський пропонує визначення поняття «забезпечення конфіскації майна на стадіях кримінального процесу», В.М. Тертишник розкриває поняття „забезпечення безпеки учасників кримінального процесу”, Великий тлумачний словник сучасної української мови розкриває значення поняття „забезпечення позову”, „забезпечення виконання зобов’язань”. Зазначені поняття не розкривають сутності та змісту забезпечення прав та законних інтересів потерпілого в кримінальному процесі, тому запропоновано авторське визначення терміна „забезпечення прав та законних інтересів потерпілого” та розкрито його зміст.

Забезпечення на стадіях кримінального процесу може бути визначено як комплекс заходів, спрямованих на створення умов для реального використання потерпілим своїх прав та законних інтересів, а також виявлення викрадених чи іншим способом відчужених у потерпілого матеріальних цінностей, коштів та іншого майна і організація його збереження до прийняття відповідних кримінальних процесуальних заходів.

Аналізуючи правові підстави забезпечення прав та законних інтересів потерпілого та нормативно-правове забезпечення автор характеризує основні права потерпілого: негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення; право давати пояснення, показання або відмовитися їх давати, право подавати докази; право заявляти клопотання; право заявляти прокурору, слідчому та судді відводи; право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого судді, прокурора, слідчого; право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди; право на забезпечення безпеки; право знайомитися з матеріалами кримінального провадження. Сформульовано висновок про те, що з прийняттям нового КПК України правове становище потерпілого під час досудового розслідування значно покращилося, однак в Україні і надалі необхідно розвивати права потерпілого від кримінального правопорушення  та поступово впроваджувати міжнародні стандарти.

У підрозділі 1.3 «Витоки виникнення інституту потерпілих та етапи розвитку нормативно-правового регулювання участі потерпілих у кримінальному процесі» висвітлено погляди вчених О.П. Герасимчука, І.І. Дахно, П.П. Музиченка, Ю.В. Бауліна, В.І. Борисова щодо забезпечення прав потерпілого, описано особливості історичних етапів становлення і розвитку нормативно-правового забезпечення прав та законних інтересів потерпілого, обґрунтовано думку про те, що забезпечення прав відомо з періоду існування обвинувальної форми судового процесу, коли судочинство ще не було розмежоване на цивільне і кримінальне.

Юридичне поняття забезпечення прав як різновид участі потерпілого у кримінальному судочинстві було сформульовано ще в часи Стародавнього Заходу. У подальшому права потерпілого в правовому значенні забезпечувалися покаранням, що було поширено в Київській державі X-XII століттях нашої ери. Про це свідчить пам’ятник права „Руська правда”, а також консолідовані на її підставі та узагальнені територіальні звичаї Московської держави XIV-XVIII століть («Соборное уложение» 1649 р., „Судебник” 1735 р. та інші).

Радикальна модернізація законодавства Російської імперії, проведена в середині Х1Х століття в процесі судової реформи, торкнулася і питання забезпечення прав особи. З прийняттям першого Кримінально-процесуального кодексу, який називався «Про судочинство по злочинах» кримінально-процесуальне право стало самостійною галуззю права.

У радянські часи забезпечення прав особи застосовувалося не тільки як засіб боротьби зі злочинністю, а й як засіб впливу у боротьбі із політичними опонентами. Автор проаналізував кримінальне законодавство України тих років щодо забезпечення прав особи та кримінально-процесуальні кодекси України 1922, 1927 та 1960 року щодо базових прав громадян, а також новий КПК України.

Завершується підрозділ висновком, що кримінальне та кримінально-процесуальне законодавство України розвивалося паралельно з законодавством Росії, враховуючи ті ж самі історичні особливості та тенденції. Еволюцію нормативно-правового регулювання забезпечення прав та законних інтересів особи на території України автор пропонує умовно поділити на шість етапів.

Розділ 2 «Забезпечення прав та законних інтересів потерпілих в досудовому провадженні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Правові підстави та процесуальні гарантії забезпечення прав та законних інтересів потерпілих в досудовому провадженні» розглянуто питання правових підстав забезпечення базових прав особи. Зокрема, зазначено, що правовими підставами участі потерпілого у кримінальному процесі України є Конституція України, міжнародно-правові акти у галузі прав людини і судочинства, ратифіковані Верховною Радою України, КПК України, положення ст. 384 і ст. 387 КК України, та інші нормативно-правові акти.

Сформульовано висновок про те, що основними процесуальними гарантіями забезпечення прав та законних інтересів потерпілого в кримінальному процесі є: а) реєстрація заяви про вчинення щодо потерпілого кримінального правопорушення чи кримінального проступку; б) документування слідчим, прокурором будь-яких процесуальних рішень чи слідчих (розшукових) дій; в) процесуальна діяльність прокурора у кримінальному провадженні; г) судовий контроль під час провадження досудового розслідування; д) апеляційне оскарження ухвал слідчого судді на стадії досудового провадження; е) участь представника чи законного представника потерпілого у кримінальному процесі; є) право потерпілого на інформацію.

Чинним КПК України (ст. 284) оскарження постанови прокурора про закриття кримінального провадження не передбачено. Шляхом внесення змін до ст. 284 КПК України, дисертант пропонує порядок оскарження постанови прокурора про закриття кримінального провадження до слідчого судді.

Підрозділ 2.2 «Характеристика функцій суб’єктів забезпечення прав та законних інтересів потерпілих в досудовому провадженні» присвячено дослідженню функцій державних органів, що забезпечують або впливають на забезпечення прав та законних інтересів потерпілих. В Україні ряд державних органів, зокрема: суд, прокуратура, органи МВС, органи, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, органи Служби безпеки України, органи Державної митної служби України та органи Державної прикордонної служби України, які займаються правоохоронною діяльністю, забезпечують право потерпілого на відшкодування збитків завданих кримінальним правопорушенням.

Дослідивши закони України „Про судоустрій і статус суддів”, „Про прокуратуру”, „Про міліцію”, „Про державну податкову службу в Україні”, що визначають функціональні обов’язки суду, прокуратури, міліції як оперативного підрозділу, слідчих, автор дійшов висновку, що ці суб’єкти кримінального процесу здійснюють функцію забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи. Так, оперативний підрозділ та слідчий після реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення здійснює розшукові заходи з метою виявлення майна, що забезпечує цивільний позов, його опису, накладення арешту, вилучення, передачі на збереження тощо. Прокурор наділений функцією процесуального керівництва та контролю за дотриманням законності при досудовому провадженні та надання дозволу на вчинення окремих процесуальних дій. Суд у процесі досудового провадження у справі дає дозвіл на вчинення передбачених КПК України процесуальних дій і за результатами розгляду справи при винесенні вироку приймає рішення щодо відшкодування завданих збитків. Аналізуючи функцію, яку здійснюють органи Служби безпеки України, Державної митної служби України та органи Державної прикордонної служби України на підставі законів України „Про службу безпеки України”, „Про митну справу в Україні”, „Про державну прикордонну службу України”, автор дійшов висновку, що ці державні органи забезпечують відшкодування збитків у справах про контрабанду та у справах, що мають характер організованої злочинної діяльності.

На підставі аналізу зазначеного законодавства та інших нормативних актів що визначають функціональні обов’язки даних органів, сформульовано висновок щодо достатньо чіткого встановлення меж компетенції кожного органу, обов’язків і порядку їх взаємодії щодо забезпечення прав та законних інтересів потерпілих в досудовому провадженні.

У підрозділі 2.3 «Способи забезпечення та процесуальні форми участі потерпілих в стадії досудового провадження» автором на основі чинного КПК України та інших нормативних актів обгрунтовано висновок, що способи забезпечення відшкодування збитків потерпілому в юридичній науці взагалі, в тому числі в кримінальному праві та кримінально-процесуальному законодавстві, відсутні. Окремі із зазначених способів забезпечення передбачені у КПК України як заходи забезпечення кримінального провадження(ст.ст. 167-169, 170-175), а окремі як слідчі дії (ст.ст. 229, 234-236). Крім того, слідчим вживаються заходи, що реалізовуються за допомогою розшукових дій оперативного підрозділу та адміністративно-правових дій уповноважених на те органів.

У підрозділі запропоновано авторське бачення способів забезпечення відшкодування збитків потерпілому, наведено перелік семи основних способів забезпечення, розкрито зміст кожного з них та обґрунтовано необхідність їх нормативно-правового удосконалення в чинному КПК України шляхом доповнення ч.2 ст. 167 КПК України пунктом 5.

Розділ 3 «Забезпечення прав та законних інтересів потерпілих в судових стадіях кримінального процесу» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 «Забезпечення прав та законних інтересів потерпілих  під час провадження кримінальної справи судом першої інстанції» автором, на основі статистичних даних Верховного Суду України проаналізовано практику забезпечення судами відшкодування збитків потерпілому. Крім того, вивчено матеріали 195 кримінальних справ. Спираючись на ці емпіричні дані, автор обґрунтовує висновок, про те, що питома вага виконаних вироків у частині відшкодування потерпілому завданої кримінальним правопорушенням шкоди рідко перевищує 25-30%, що є недопустимим у правовій державі.

Крім того, до частини (близько 30-35%) засуджених за вчинення тяжких та особливо тяжких злочинів суди застосовують ст. 75 КК України і звільняють їх від відбування покарання з випробуванням, при цьому інтереси потерпілих, при постановленні вироку, залишаються не врахованими. Законодавством України не передбачено, що обов’язковою умовою звільнення засудженого від відбування призначеного покарання з випробуванням – добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди. У зв’язку з цим запропоновано ч. 1 ст. 75 КК України «Звільнення від відбування покарання з випробуванням» доповнити п. 2, яким зобов’язати суд у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням обов’язково враховувати добровільне відшкодування засудженим завданого збитку або усунення заподіяної шкоди.

 

Дисертантом аргументовано необхідність вдосконалення кримінального процесуального законодавства щодо участі представника потерпілого у кримінальному процесі. Автор вказує, що положення коли представником потерпілого може бути тільки адвокат, суперечить Конституції України та рішенню Конституційного Суду України від 16.11.2000 року щодо вільного вибору захисника. Запропоновано ст. 58 КПК України «Представник потерпілого» доповнити положенням, що представником потерпілого має право бути і інша особа, яка має науковий ступінь з кримінального права або процесу чи стаж роботи слідчим, прокурором, суддею понад 20 років.

На основі аналізу ст. 154-1 КПК України (1960р.) та ст. 182 КПК України автор дійшов висновку, що новий КПК України не тільки не покращує, а навіть погіршує становище потерпілого у випадку застосування застави. У зв’язку з цим запропоновано до ст. 182 КПК України внести зміни, якими надати право суду у разі невиконання обов’язків заставодавцем, заставу звертати на відшкодування шкоди потерпілому, якщо такого немає - в дохід держави.

У підрозділі 3.2 «Забезпечення прав та законних інтересів потерпілих при перегляді судових рішень» зосереджено увагу на вивченні і теоретичному аналізі статусу Апеляційного, Вищого спеціалізованого та Верховного Суду України в системі судів загальної юрисдикції щодо забезпечення прав та законних інтересів потерпілих при перегляді судових рішень.

Автор дійшов висновку, що основною формою перегляду судових рішень має вважатись апеляція, в межах якої переглядається як фактична, так і юридична сторона справи, що є важливою процесуальною гарантією права особи на судовий захист й водночас гарантією відправлення правосуддя. Зміст цієї гарантії полягає в можливості долучення до процесу розгляду справи по суті вищого, більш досвідченого й кваліфікованого суду, створення режиму співставлення юридичних оцінок в одній справі ієрархічно різних судових інстанцій. Новий КПК України досить повно регламентує процесуальний статус потерпілого при перегляді рішень судом апеляційної інстанції.

Інститут касації процесуально обумовлений необхідністю здійснення двох основних завдань – судового тлумачення спірних норм права в конкретній справі та забезпечення їх однакового застосування в тотожних ситуаціях усіма судами в державі. Дослідивши повноваження Верховного Суду України дисертант дійшов висновку, що новий КПК України значно звузив повноваження ВСУ, що негативно може вплинути на захист прав, свобод людини в Україні, незважаючи на це, інститут перегляду судових рішень є додатковою гарантією забезпечення прав, свобод та законних інтересів потерпілого у кримінальному процесі.

У підрозділі 3.3 «Право потерпілого на компенсацію завданої кримінальним правопорушенням шкоди» розглянуто питання щодо відшкодування потерпілому майнової, фізичної та моральної шкоди.

Аналізуючи стан відшкодування потерпілому шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, можна дійти висновку, що законні інтереси потерпілих часто залишаються незахищеними. Суттєвим недоліком КПК України є відсутність визначення поняття шкоди та її різновидів, немає методики визначення розміру моральної шкоди. До цього часу в Україні не запроваджено медіаційне провадження за участю медіатора. Передбачене главою 35 КПК України кримінальне провадження на підставі угод жодним чином не може замінити провадження за участю медіатора.

 

З метою покращення стану відшкодування шкоди потерпілому необхідно передбачити прийняття окремого закону про цільовий Фонд, яким передбачити випадки та порядок відшкодування шкоди потерпілому. Заходи щодо покращення захисту прав та законних інтересів потерпілого прискорили б приведення українського законодавства у відповідність з міжнародними вимогами та стандартами Європейського Союзу. 

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины


ПОСЛЕДНИЕ СТАТЬИ И АВТОРЕФЕРАТЫ

ГБУР ЛЮСЯ ВОЛОДИМИРІВНА АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ВИКОРИСТАННЯ ТА ОХОРОНИ ВОДНИХ РЕСУРСІВ УКРАЇНИ
МИШУНЕНКОВА ОЛЬГА ВЛАДИМИРОВНА Взаимосвязь теоретической и практической подготовки бакалавров по направлению «Туризм и рекреация» в Республике Польша»
Ржевский Валентин Сергеевич Комплексное применение низкочастотного переменного электростатического поля и широкополосной электромагнитной терапии в реабилитации больных с гнойно-воспалительными заболеваниями челюстно-лицевой области
Орехов Генрих Васильевич НАУЧНОЕ ОБОСНОВАНИЕ И ТЕХНИЧЕСКОЕ ИСПОЛЬЗОВАНИЕ ЭФФЕКТА ВЗАИМОДЕЙСТВИЯ КОАКСИАЛЬНЫХ ЦИРКУЛЯЦИОННЫХ ТЕЧЕНИЙ
СОЛЯНИК Анатолий Иванович МЕТОДОЛОГИЯ И ПРИНЦИПЫ УПРАВЛЕНИЯ ПРОЦЕССАМИ САНАТОРНО-КУРОРТНОЙ РЕАБИЛИТАЦИИ НА ОСНОВЕ СИСТЕМЫ МЕНЕДЖМЕНТА КАЧЕСТВА