ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми; вказано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету й завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження; викладено наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; подано відомості про публікації, структуру й обсяг дисертації.

Розділ 1 “Загальна характеристика запобіжних заходів, що застосовуються за участю третіх осіб” складається з трьох підрозділів, у яких розкрито поняття, сутність запобіжних заходів, процесуальний статус осіб, щодо яких застосовуються запобіжні заходи за участю третіх осіб, у системі кримінально-процесуального примусу.

У підрозділі 1.1. “Поняття, сутність та місце в системі кримінально-процесуального примусу запобіжних заходів, що застосовуються за участю третіх осіб” розглянуто питання, що стосуються визначення місця запобіжних заходів, які обираються за участю третіх осіб, у системі заходів процесуального примусу, підходи щодо виокремлення різних груп запобіжних заходів; доведено необхідність подальшого дослідження вказаних заходів, що зумовлено доцільністю їх приведення до вимог європейських стандартів.

Обґрунтовано, що у зв’язку із численними змінами кримінально-процесуального законодавства, що відбулись останніми роками, потребами спрямування слідчо-судової практики в напрямі оптимізації ефективності застосування запобіжних заходів, що мають реалізуватись уже в рамках нового кримінального процесуального законодавства, потребують удосконалення підходи до класифікації зазначених заходів і визначення поняття запобіжних заходів, що застосовуються за участю третіх осіб, з урахуванням перспективних змін у визначенні кола третіх осіб та осіб, до яких такі заходи мають застосуватись.

У зв’язку із цим запропоновано авторське визначення поняття запобіжних заходів, що застосовуються за участю третіх осіб, як різновиду запобіжних заходів, які обираються відносно підозрюваного або обвинуваченого з метою забезпечення належної процесуальної поведінки; полягають в обмеженні окремих прав і свобод та пов’язані використанням психологічного впливу за безпосередньою участю третіх осіб, якими є поручитель, заставодавець або, у разі обрання заходу щодо неповнолітнього, батьки, опікуни, піклувальники, уповноважені особи адміністрації дитячої установи.

Запропоновано вважати третіми особами не зацікавлених у результатах кримінального провадження кримінальної справи суб’єктів процесу, які відповідно до положень КПК України залучаються під час застосування запобіжних заходів з метою забезпечення належної поведінки підозрюваного або обвинуваченого.

Запропоновано розподіл запобіжних заходів на заходи, які застосовуються уповноваженими державними органами безпосередньо до обвинуваченого без будь-якої участі інших осіб; та заходи, які застосовуються з обов’язковою участю третіх осіб.

У підрозділі 1.2. “Принцип законності та критерії ефективності застосування запобіжних заходів за участю третіх осіб” розглянуто вимоги принципу законності застосування запобіжних заходів і критерії ефективності механізму реалізації запобіжних заходів під час досудового розслідування.

На підставі аналізу думок учених, практики застосування запобіжних заходів на стадіях кримінального процесу автором визначено вимоги принципу законності при застосуванні запобіжних заходів: дотримання підстав, умов і процесуального порядку.

Визначено, що до загальних умов прийняття процесуального рішення про застосування запобіжних заходів за новим КПК України відносяться: застосування в межах кримінального провадження і тільки після внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань; прийняття рішення про застосування запобіжного заходу судом або слідчим суддею за клопотанням слідчого або прокурора; запобіжний захід має обиратись тільки до підозрюваного або обвинуваченого; необхідна наявність обґрунтованої підозри; необхідне доведення того, що менш суворий захід не забезпечить досягнення мети запобіжних заходів.

Визначено зміст належної поведінки суб’єкта кримінального процесу, щодо якого здійснюється кримінальне провадження. Належна поведінка можлива за умови, що підозрюваний, обвинувачений дотримується таких вимог: він повинен бути присутнім під час проведення процесуальних, слідчих дій; підозрюваний, обвинувачений повинен не перешкоджати встановленню істини в кримінальній справі; підозрюваний, обвинувачений не повинен продовжувати злочинну діяльність; він повинен виконувати покладені на нього обов’язки за процесуальним рішенням слідчого, прокурора, судді, визначені КПК України.

У ході дослідження встановлено, що новий КПК України відійшов від використання терміна “належна поведінка” й оперує поняттям “виконання покладених обов’язків”. Доведено, що визначення “належна поведінка” охоплює своїм змістом виконання процесуальних обов’язків підозрюваного та обвинуваченого, у зв’язку із чим доцільно повернутись до регламентації цього питання, як це було в КПК 1960 р. Окрім того, це обумовлюється тим, що новий КПК України зобов’язує третю особу відповідати лише за невиконання підозрюваним або обвинуваченим покладених на нього обов’язків поза межами чого залишаються інші елементи належної поведінки зокрема, незаконний вплив на учасників судочинства.

Досліджено фактори ефективності запобіжних заходів, що застосовуються за участю третіх осіб. Наголошено на невизначеності окремих процесуальних положень КПК 1960 року стосовно командування військової частини, громадської організації та трудового колективу в разі обрання виду запобіжного заходу. Під час дослідження механізму застосування поруки громадської організації або трудового колективу зроблено висновок про доцільність повернення зазначеного заходу до кримінально-процесуальної системи, що надасть можливість слідчому, прокурору та суду самостійно оцінювати під час підготовки або прийняття відповідного рішення ефективність застосування вказаного запобіжного заходу.

Визначено межі втручання третьої особи під час дії заходів примусу, зроблено висновок про необхідність чіткого встановлення меж дії з боку третьої особи на підозрюваного та обвинуваченого у вигляді психологічного впливу.

У підрозділі 1.3. “Процесуальний статус третіх осіб, за участю яких застосовуються запобіжні заходи” розглянуто окремі елементи правового статусу третіх осіб.

У процесуальний статус третьої особи доцільно включати такі елементи: правосуб’єктність та вимоги до особи, яка може бути залучена як третя особа; права та обов’язки третьої особи; законні інтереси третьої особи; процесуальна відповідальність третьої особи за порушення умов запобіжного заходу. Зауважено, що головною вимогою, що висувається до третьої особи, яка залучається до обрання запобіжного заходу, повинна бути можливість реального забезпечення нею належної поведінки підозрюваного або обвинуваченого.

До процесуального статусу третьої особи доцільно включати такі процесуальні права: знати про сутність підозри, обвинувачення; мати інформацію про зміну обвинувачення щодо зазначеної особи; мати можливість брати участь у проведенні процесуальних, слідчих дій з дозволу слідчого, прокурора; застосовувати дисциплінарний або моральний вплив, який не пов’язаний з кримінальною відповідальністю особи у вигляді переконання; клопотати перед слідчим, прокурором, судом про зміну запобіжного заходу; відмовитись від виконання обов’язків.

Процесуальними обов’язками третьої особи слід вважати таке: забезпечити на підставі процесуальних норм закону належну поведінку й виконання обов’язків підозрюваним, обвинуваченим; інформувати слідчого, прокурора, суд про обставини, які можуть впливати на досягнення мети запобіжного заходу, або про неможливість подальшого виконання власних обов’язків; не застосовувати заходи впливу на підозрюваного, не передбачені законом.

Виокремлено два види процесуального інтересу третьої особи. Перший стосується процесуального статусу особи, щодо якої обирається запобіжний захід, другий – мети запобіжних заходів.

Процесуальну відповідальність третьої особи за неналежну поведінку особи, щодо якої обрано запобіжний захід, доцільно визначати за правилами розрахунку застави.

Зауважено, що головною вимогою, яка висувається до третьої особи, що залучається до обрання запобіжного заходу, повинна бути можливість реального забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.

Розділ 2 “Підстави, умови та процесуальний порядок застосування запобіжних заходів, за участю третіх осіб” складається з двох підрозділів, у яких розглянуто підстави, умови та процедуру обрання, умови зміни запобіжного заходу за участю третіх осіб.

У підрозділі 2.1. “Підстави та умови застосування запобіжних заходів за участю третіх осіб на стадіях досудового слідства й судового провадження” визначено сутність підстав та умов обрання запобіжного заходу на стадіях кримінального процесу.

Визначено, що додатковою підставою обрання будь-якого запобіжного заходу за участю третіх осіб є наявність фактичних даних, які вказують на існування в третьої особи можливості забезпечити належну поведінку підозрюваного або обвинуваченого. Тлумачення понять “особлива довіра” та “можливості самостійного забезпечення мети запобіжного заходу у вигляді належної поведінки або виконання покладених обов’язків” приводить до висновку про необхідність закріплення в кримінально-процесуальному праві правового поняття “можливості самостійного забезпечення мети запобіжного заходу у вигляді належної поведінки та виконання покладених обов’язків”, яке більш чітко визначає положення застосування запобіжного заходу за участю третіх осіб.

Проаналізовано поняття “достатні дані”, яке широко використовується в кримінальному процесі, з огляду на підстави обрання запобіжного заходу. Визначено, що предметом пізнання під час доказової діяльності, спрямованої на встановлення обставин, які підлягають доказуванню під час обрання запобіжних заходів, є предмети, документи, явища, але результатом є модель, що вже існує в кримінальному процесі.

У підрозділі 2.2. “Процесуальний порядок обрання, зміни та скасування запобіжних заходів, що обираються за участю третіх осіб” розглянуто процедуру підготовки, обрання, зміни або скасування запобіжних заходів, що обираються за участю третіх осіб.

Зазначено, що процесуальний порядок підготовки до обрання запобіжного заходу включає процесуальні положення розгляду клопотань, заяв від третіх осіб, збирання фактичних даних щодо третіх осіб.

Доведено, що необхідно в процедурі підготовки до обрання запобіжного заходу передбачити механізми наділення правом ініціювання початку обрання запобіжного заходу, який застосовується за участю третіх осіб, не лише слідчого, прокурора, суд, які мають право розгляду клопотань сторін процесу, а й третіх осіб. Визначено доцільність своєчасного інформування слідчим третіх осіб у разі обрання запобіжного заходу за їхньою участю. Зазначене питання є особливо актуальним стосовно нового КПК України, де слідчий має довести під час обрання запобіжного заходу, що менш суворий захід не забезпечить належної поведінки, оскільки відсутність надходження зазначеної ініціативи робить неможливим обрання відповідного заходу процесуального примусу.

Обґрунтовано доцільність необов’язкового отримання згоди від підозрюваного, обвинуваченого про обрання запобіжного заходу, якщо обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні, зумовлюють потенційну ефективність рішення про обрання запобіжного заходу, що застосовується за участю третіх осіб.

Під час розгляду питання зміни та скасування запобіжних заходів, що обираються за участю третіх осіб, звернуто увагу на суттєві недоліки в новому КПК України щодо справедливості кримінального провадження, а саме: у разі обрання судом запобіжного заходу у вигляді взяття під варту законом не передбачено альтернативи цьому виду запобіжного заходу, крім застави. Обґрунтовано необхідність доповнення зазначеної системи таким заходом, як особиста порука за умови застосування спрощеного процесуального порядку обрання.

Розділ 3 “Гарантії прав та свобод третіх осіб, за участю яких застосовуються запобіжні заходи” складається з двох підрозділів, у яких розкрито теоретичні положення та практичні пропозиції щодо вдосконалення правового статусу суб’єктів процесу, наукові та практичні проблеми процесуальних гарантій.

У підрозділі 3.1. “Зміст та система гарантій прав і законних інтересів третіх осіб під час застосування запобіжних заходів за їх участю” проаналізовано теоретичні положення процесуальних гарантій під час застосування запобіжних заходів, що обираються за участю третіх осіб.

У кримінальному провадженні під гарантіями розуміються встановлені законом засоби та способи, які сприяють успішному здійсненню правосуддя, захисту прав і законних інтересів особи в ході досудового та судового розгляду кримінальної справи. При цьому процесуальні гарантії виступають як цілісна система.

Розглянуто інформаційні елементи гарантій реалізації прав третьою особою та зроблено висновок, що третю особу, яка залучається до процесу реалізації запобіжного заходу, доцільно наділяти такою інформацією: про можливість залучення її як третьої особи; про обвинувачення; про відповідальність за порушення умов заходу примусу; про засоби забезпечення належної поведінки; про право на вільний вибір варіанта поведінки під час участі в реалізації заходу примусу, якщо забезпечення належної поведінки не є обов’язком третьої особи поза межами кримінального провадження; про те, що після обрання виду запобіжного заходу третя особа повинна забезпечувати належну поведінку підозрюваного або обвинуваченого належними засобами; про можливість відмови від участі в забезпеченні належної поведінки в разі зміни кваліфікації правопорушення, якщо від неї отримується згода.

У підрозділі 3.2. “Судовий контроль, прокурорський нагляд та відомчий контроль за застосуванням запобіжних заходів за участю третіх осіб” розглянуто процесуальні елементи співвідношення відомчого та прокурорського нагляду, забезпечення судового контролю на стадіях кримінального провадження.

Процесуальний контроль у кримінальному провадженні включає: процесуальний відомчий контроль, прокурорський нагляд та судовий контроль.

Відомчий контроль покладається на керівника органу досудового розслідування, який має можливості здійснювати контроль за законністю досудового слідства. При цьому новий КПК України на нього покладає адміністративні функції щодо організації роботи слідчих підрозділів і процесуальний контроль (ст. 39 КПК України 2012 р.).

Прокурорський нагляд є процесуальною гарантією забезпечення законності на всіх стадіях кримінального провадження. На підставі аналізу механізму нагляду прокурора за досудовим розслідуванням в новому КПК України зроблено висновок про вплив прокурорського нагляду на законність розслідування і ефективність судового контролю. Зазначено, що предметом прокурорського нагляду повинні бути загальні й спеціальні підстави та умови застосування запобіжного заходу.

Щодо судового контролю розглянуто питання оскарження до суду рішень особи, яка здійснює провадження. Перелік рішень, які можна оскаржити безпосередньо до суду на стадії досудового розслідування, запропоновано доповнити запобіжними заходами.

На підставі аналізу нового КПК України зроблено висновок, що інститут слідчого судді в кримінальному судочинстві є новим процесуальним фільтром під час застосування запобіжних заходів, що зменшує випадки використання примусових механізмів у кримінальних провадженнях з малою ймовірністю наявності вчинення правопорушення особою. Введення цього інституту як гарантії законного та обґрунтованого застосування заходів примусу дало змогу компенсувати відсутність стадії порушення кримінальної справи в новій кримінальній процесуальній системі.

Під час дослідження нового КПК України зроблено висновок про початок активної діяльності суду щодо ініціювання початку розгляду питань про застосування заходів примусу. Звернуто увагу на зміст норм, які визначають суб’єктів, що беруть участь в обранні запобіжного заходу, під час розгляду подання слідчим суддею. Вказано, що в змісті цих норм не передбачено участі заставодавців, поручителів або інших третіх осіб. На підставі зазначеного запропоновано доповнити цей перелік третіми особами, що залучаються до обрання запобіжного заходу.