ЗАСТАВА ЯК ЗАПОБІЖНИЙ ЗАХІД ЗА КРИМІНАЛЬНИМ СУДОЧИНСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Здобуття Україною незалежності, розбудова демократичної правової держави викликали необхідність реформу­вати кримінально-процесуальне законодавство як у цілому, так й окремі його інститути. Прийнята у 1996 році Конституція України вимагає посилення правових гарантій дотримання прав і свобод громадян. Небезпеку їх безпідставного обмеження чи порушення у кримінальному процесі становлять запобіжні заходи. Останні у певний спосіб впливають на реалізацію конституційних прав громадян, оскільки так чи інакше обмежують їх особисту свободу, хоч і тільки на підставах та в порядку, які встановлені законом, й при дотриманні усіх кримінально-процесуальних гарантій прав особи.

Однією із таких гарантій є запровадження нового запобіжного заходу — застави. Вона була введена в систему запобіжних заходів у листопаді 1996 року з метою ліквідувати суттєвий розрив у “суворості” її окремих елементів, запровадити певну альтернативу запобіжному заходу у вигляді взяття під варту. Адже застава впливає на майнову сферу особи, не обмежуючи усіх інших фундаментальних прав громадян, і водночас гарантує досягнення мети застосування запобіжних заходів.

Кримінально-процесуальний закон Російської імперії (Статут кримі­нального судочинства 1864 р.) передбачав заставу як “захід судового примусу”, що робило можливим її активне використання. Перші кодифіковані кримінально-процесуальні закони УРСР також знали цей запобіжний захід (ст.ст. 142, 151 КПК УРСР 1927 р.), але наступна кодифікація кримінально-процесуального законодавства УРСР (1960–1961 р.р.) цим запобіжним заходом знехтувала. Застава знову була введена до кримінально-процесуального законодавства України лише 20 листопада 1996 року. Однак в Україні значних наукових досліджень щодо неї не проводилось. Вона до цього часу не була предметом дисерта­ційних чи монографічних досліджень, хоч деякі її теоретичні та практичні аспекти розглядались М.М.Михеєнком, В.Т.Нором, В.П.Шибіком, А.Я.Ду­бинсь­ким, П.П.Пилипчуком. Проте, практика правозастосування висунула значно ширше коло проблемних питань для вирішення їх наукою кримінально-процесуального права. Отже, існуючий стан дослідженості застосування застави у кримі­нальному процесі та практичний характер наукової проблеми засвідчують необхідність її наукового дослідження.

Правовою основою дисертаційного дослідження стали норми Консти­туції України, міжнародні правові акти, ратифіковані Верховною Радою України, кримінальне, кримінально-процесуальне, цивільне законодавство України, а також відповідне законодавство ряду зарубіжних держав.

Теоретичною основою дослідження стали наукові праці в галузі загальної теорії права, конституційного, кримінального та кримінально-проце­суального права, етики і психології як вітчизняних, так і зарубіжних авторів, зокрема, Російської Федерації, Англії, Німеччини, США. Концептуально робота ґрунтується на дослідженнях проблем процесуальної відповідальності та примусу, запобіжних заходів, у тому числі і застави, у працях Є.Н.Алєксандрова, Г.Н. Вєтрової, М.Гранкіна, Ю.М.Грошевого, П.М.Давидова, А.Я.Дубинського, З.З.Зінатулліна, З.Д.Єнікєєва, З.Ф.Ковриги, М.Колоколова, В.М.Корнукова, Ф.М.Кудіна, Ю.Д.Лівшица, В.Т.Маляренка, В.А.Михайлова, М.М.Михеєнка, В.Т.Нора, І.Л.Петрухіна, П.П.Пилипчука, В.Л.Підпало-
го, Б.Р.По­шви, А.П.Рижакова, В.Руднева, В.В.Смірнова, І.Я.Фойницького, Л.В.Фран­ка, М.А.Чєльцова, В.П.Шибіко, Д.Юнкер.

Вивчення правотворчого досвіду інших правових систем дало підставу констатувати, що застава є одним з найефективніших і найдієвіших видів запобіжного заходу, забезпечуючи як інтереси (правосуддя) кримінального процесу, так і обвинувачених, підсудних. Вітчизняна ж статистика застосування застави в кримінальному судочинстві засвідчує, що цей запобіжний захід застосовується вкрай рідко. Однією з причин цього є відсутність наукової доктрини зазначеного засобу процесуального примусу, що надає актуальності даному дисертаційному дослідженню.

Заходи процесуального примусу у системі кримінально-процесуальних гарантій, та їх вплив на забезпечення прав людини є одними із найбільш актуальних напрямів наукового пошуку у вітчизняній юриспруденції. У цьому контексті відсутність необхідної процесуальної форми провадження щодо застосування застави у чинному кримінально-процесуальному законі засвід­чують нагальну потребу у розробці комплексу науково обґрунтованих тактичних та методичних рекомендацій, пропозицій по удосконаленню існуючих норм кримінально-процесуального права. У той же час, зростаюча кількість випадків застосування застави засвідчують значний суспільний та науковий інтерес у дослідженні його процесуальних особливостей. Ці чинники обґрунтовують необхідність та своєчасність даного дослідження.

Зв’язок роботи із науковими програмами, планами. Дисертація підготовлена в рамках науково-дослідницької тематики кафедри кримінального процесу та криміналістики Львівського національного університету імені Івана Франка “Вдосконалення кримінально-процесуального законодавства та практики його застосування”. Тема дисертаційного дослідження затверджена рішенням Вченої Ради Львівського національного університету імені Івана Франка, протокол № 14-5 від 31 травня 2000 року. Вона перебуває у нерозривному зв’язку з традиційним напрямком наукових досліджень Львівсь­кої школи кримінального процесу – захисту майнових та інших інтересів суб’єктів кримінального судочинства.