ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ В УКРАЇНІ: ЗМІСТ, ОЗНАКИ І ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ОСТРОЗЬКА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

Дроботова Тетяна Борисівна

УДК 340.13:342.3

ДЕРЖАВНО-ПРАВОВИЙ РЕЖИМ В УКРАЇНІ: ЗМІСТ, ОЗНАКИ
І ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень

Д И С Е Р Т А Ц І Я
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
академік НАПрН України, доктор юридичних наук, професор,
Скрипнюк Олександр Васильович

Острог – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОГО РЕЖИМУ
1.1. Поняття державно-правового режиму у сучасній
юридичній науці……………………………………………………….14
1.2. Типологізація державно-правових режимів як
предмет теоретико-правових досліджень……………………………37
Висновки до Розділу 1……………………………………………… .61

РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ ДЕМОКРАТИЧНОГО ДЕРЖАВНО-
ПРАВОВОГО РЕЖИМУ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ
2. 1. Сутність і правові ознаки демократичного державно-правового
режиму………………………………………………………………. ..63
2. 2. Принципи правової і соціальної держави у розвиткові
демократичного державно-правового режиму………………………89
2. 3. Інституціональні гарантії демократизму державно-правового
режиму: теоретичні і практичні аспекти…………………………….106
Висновки до Розділу 2…………………………………………….....117

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
ДЕРЖАВНО-ПРАВОВОГО РЕЖИМУ В УКРАЇНІ
3. 1. Утвердження конституціоналізму як фундаментальна
умова розвитку державно-правового режиму України……………..121
3. 2. Розвиток державно-правового режиму і запровадження
конституційної реформи……………………………………………....131
3. 3. Ґенеза державно-правового режиму в Україні у контексті
забезпечення прав людини…………………………………………….144

Висновки до Розділу 3 ……………………………………………….162

ВИСНОВКИ……………………………………………………………..166

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………....176

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Конституційне проголошення України незалежною і суверенною державою заклало необхідну правову основу для розбудови демократичної, правової і соціальної держави, а також формування розвиненого громадянського суспільства із властивими йому інститутами. Зазначений правовий вектор розвитку Української держави, який було закладено ще Актом проголошення незалежності, а потім підтверджено Конституцією України зумовив докорінні перетворення всіх тих елементів, які сучасною наукою теорії держави і права відносяться до форми держави. Одним з таких елементів є державно-правовий режим, який виявляє особливий зв’язок із запровадженням нових принципів організації суспільного і державного життя, адже демократична, соціальна і правова держава може бути будь-якою як за формою правління, так і за формою державно-територіального устрою, тоді як у відношенні до державно-правового режиму – це завжди демократично-правовий режим, з високим рівнем легітимності державної влади.
Теоретична актуальність аналізу розвитку державно-правового режиму сучасної України зумовлюється тим, що визначення взаємозв’язків між процесами еволюції Української державності та розвитком державно-правового режиму дозволяє встановити цілий ряд важливих внутрішніх ознак цього режиму, а також наповнити це поняття безпосереднім змістом через виявлення тієї специфіки форм і методів державної управлінської діяльності, що притаманна демократичній, соціальній і правовій державі. Разом з тим це дозволяє сформулювати методологічні основи для комплексного дослідження проблем державного і правового розвитку України, яке сприяє формуванню цілісного науково-теоретичного розуміння сутності та специфіки процесів сучасного державно-правового розвитку України.
На сьогоднішній день чисельні спроби встановити загальні ознаки того типу державно-правового режиму, який нині панує в Україні, часто мають своєю істотною методологічною вадою те, що самі ці ознаки мають довільний характер і не можуть вважатись тими необхідними характеристиками, які чітко корелюють з тим чи іншим державно-правовим режим. Тому першим кроком, який повинен бути забезпечений сучасною наукою теорії держави і права, є встановлення тих базисних ознак, які притаманні тим чи іншим типам державно-правових режимів. Реалізація цього завдання уможливлюється лише у разі наявності чіткого вихідного теоретичного визначення того, що саме являє собою державно-правовий режим і які його сутнісні властивості виражаються у тих або інших його ознаках. Таким чином, суто теоретична проблема дослідження державно-правових режимів набуває важливого практичного значення, у разі оцінки того державно-правового режиму, який нині встановлений в Україні, а також у разі наукового аналізу ймовірних тенденцій його подальшого розвитку. Разом з тим, прагнучи підвести під триваючі нині в Україні правові і політичні реформи чітку і зрозумілу наукову базу, не можна сперечатись з тим, що об’єктивна оцінка подій неможлива поза визначенням того яким чином та якою мірою нинішня Українська держава забезпечила ті ознаки і властивості, які можуть охарактеризувати той чи інший державно-правовий режим як демократичний.
Отже, вищевикладене дає підстави вважати обрану тему актуальною, а проведення її дисертаційного дослідження необхідним.
Науково-теоретичною базою для проведення дослідження послужили наукові праці таких провідних правознавців як: С.Алєксєєв, К.Бабенко, Ю.Барабаш, К.Гаджієв, А.Георгіца, І.Гладуняк, В.Горбатенко, Є.Гіда, Р.Гринюк, С.Гусарєв, А.Дмитрієв, В.Зорькін, М.Козюбра, В.Колісник, А.Колодій, Ю.Краснов, В.Ладиченко, В.Лемак, В.Маклаков, С.Максимов, О.Мурашин, В.Нерсесянц, В.Опришко, Н.Пархоменко, О.Петришин, В.Погорілко, С.Погребняк, О.Пушкіна, П.Рабінович, В.Селіванов, В.Скрипнюк, О.Скрипнюк, Т.Тарахонич, В.Тацій, В.Тимошенко, В.Тихий, О.Тодика, Ю.Тодика, В.Федоренко, А.Француз, Ю.Фрицький, Т.Хабрієва, М.Цвік, О.Шевченко, С.Шевчук, Ю.Шемшученко, О.Ющик, І.Яковюк, Л.Явич.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія» в межах науково-дослідної теми «Права людини: досвід комплексного аналізу» (№2201020). Тема дисертації відповідає пріоритетним напрямкам розвитку правової науки на період 2005 – 2010 років у галузі теорії держави і права, затверджених загальними зборами Академії правових наук України і узгоджується з темою «Теоретичні проблеми реалізації нової Конституції України» (№ 0196U012890).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є з’ясування змісту, ознак і тенденцій розвитку державно-правового режиму сучасної України на основі комплексного аналізу й оцінки його основних елементів, інститутів і гарантій, що забезпечують його демократичний характер, а також обґрунтування загальної моделі типів державно-правових режимів як важливої тематичної частини досліджень науки теорії держави і права.
Для досягнення зазначеної мети в дисертації поставлено такі завдання:
– надати всебічний аналіз теоретико-методологічних основ дослідження державно-правового режиму, обґрунтувати авторське визначення поняття державно-правового режиму;
– визначити основні критерії типологізації державно-правових режимів, продемонструвати їх взаємозв’язок та вплив на динаміку розвитку і трансформації конкретних державно-правових режимів, виділити основні типи державно-правових режимів;
– встановити сутність та уточнити правові ознаки демократичного державно-правового режиму;
– з’ясувати роль принципів правової і соціальної держави у розвиткові демократичного державно-правового режиму;
– охарактеризувати інституціональні гарантії демократизму державно-правового режиму в Україні;
– обґрунтувати значення процесу утвердження конституціоналізму як фундаментальної умови розвитку державно-правового режиму сучасної України;
– виявити особливості впливу конституційної реформи в Україні на розвиток державно-правового режиму;
– дослідити тенденції розвитку державно-правового режиму в Україні у контексті забезпечення прав людини.
Об’єктом дисертаційного дослідження є врегульовані правом суспільні відносини, які становлять основу конституювання і розвитку державно-правових режимів.
Предметом дисертаційного дослідження є зміст, ознаки і основні тенденції розвитку державно-правового режиму в Україні.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети дослідження застосовувався широкий комплекс філософських, загальнонаукових і спеціальних методів. Методологічну основу дослідження становлять сучасні науково-теоретичні концепції держави і права, які визначають зміст, сутність та характер здійснення державної влади в процесі реалізації її функцій, взаємозв’язку з правом, суспільство мі громадянином. В ході проведення дисертаційної роботи автором було використано і застосовано діалектичний (для розкриття особливостей відносин між державою і правом, їх взаємозв’язку з громадянським суспільством і людиною в процесі конституювання державно-правових режимів через виявлення внутрішньої єдності і суперечностей їхнього розвитку), структурно-функціональний і метод системного аналізу (для визначення місця і ролі державно-правових режимів як предмету теоретико-правових досліджень, встановлення основних елементів державно-правових режимів їх структурних і функціональних взаємозв’язків, обґрунтування системного характеру перетворень окремих типів державно-правових режимів), типологізаційний (для встановлення визначальних критеріїв класифікації державно-правових режимів, їх узагальнення та розробки загальної моделі типів державно-правових режимів, що дозволяє не лише їх диференціацію, але й пояснює специфіку їх трансформацій), історичний (для визначення та узагальнення наявного матеріалу дослідження державно-правових режимів, встановлення основних історичних закономірностей і тенденцій розвитку державно-правового режиму сучасної України), критичний (для критичного дослідження і осмислення існуючих наукових підходів визначення поняття державно-правового режиму, виявлення їх методологічних основ, розробки авторського визначення моделі розвитку державно-правових режимів), порівняльно-правовий (для компаративного аналізу різних типів державно-правових режимів, а також встановлення специфіки розвитку і правового забезпечення основних конституційно-правових інститутів, що гарантують стабільність демократичних державно-правових режимів), формально-логічний (при з’ясуванні змісту поняття «державно-правовий режим» як родового поняття, що визначає тему даного дослідження, а також при формулюванні проміжних і загальних висновків дисертації) та інші методи дослідження. Специфіка та характер дисертаційної теми обумовили також необхідність звернення до методів індукційного та дедукційного аналізу, синтезу, аналогії, які виступили в процесі написання дисертації як одним з найважливіших інструментів відбору фактичного матеріалу, так і засадничою умовою успішності досягнення дисертаційної мети. Серед спеціальних методів особливу роль відіграли методи формально-юридичний метод та метою юридичного тлумачення, що застосовувались для аналізу окремих нормативно-правових актів і з’ясування змісту їх приписів.
Дисертаційне дослідження ґрунтувалось на сучасних здобутках науки теорії держави і права, історії держави і права, компаративного конституційного права, а також на залученні широкого емпіричного та нормативного матеріалу, який склали в першу чергу Конституція України та акти чинного конституційного законодавства. Визначальними науково-методологічними принципами дослідження стали: принцип об’єктивності і неупередженості аналізу правових та інших фактів, які склали фактологічну основу роботи, принцип послідовності аргументації та цілісності дослідження, принцип логічної доведеності результатів й обґрунтованості основних висновків роботи, принцип взаємозв’язку між теорію державно-правових режимів і практикою їх функціонування.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комплексним теоретико-правовим дослідженням процесів розвитку державно-правового режиму сучасної України в аспекті загального юридично-наукового аналізу змісту поняття державно-правового режиму та визначення їх основних типів. У дисертації вперше у вітчизняній науковій думці з урахуванням досягнень сучасної юридичної науки розглядається зміст, ознаки і основні тенденції становлення державно-правового режиму України.
Основними результатами дисертаційного дослідження є ряд положень, що містять наукову новизну:
вперше:
– на основі комплексного дослідження обґрунтовано визначення державно-правого режиму як визначеної державою і суспільством системи методів та засобів реалізації управлінських повноважень публічної влади органами державної влади і місцевого самоврядування, які випливають з встановлених на найвищому законодавчому рівні норм та правил, і визначають зміст та специфіку діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування як по відношенню до суспільства в цілому, так і стосовно окремих індивідів, їх груп та об’єднань;
– досліджено бінарні моделі типологізації державно-правових режимів, які дозволяють визначити такі їх типи як: легітимні і нелегітимні, державоцентричні і правоцентричні, інституціонально стабільні та інституціонально нестабільні та обґрунтована необхідність застосування більш складних (дворівневих) моделей типологізації;
– обґрунтовано визначення демократичного державно-правового режиму як одного з типів державно-правових режимів, чиє існування спрямовується на встановлення стійких зв’язків з суспільством і визначається такими ознаками як: а) наявність громадянського суспільства, якому гарантуються різноманітні можливості участі в процесі державного управління і контролю за ним, та б) обмеженість державної влади правом, та існування спеціальних запобіжників, які унеможливлюють узурпацію державної влади, убезпечують від порушення принципу народного суверенітету, гарантують принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина та їх реальності;
– запропоновано чотирьохчленну модель типів державно-правових, яка дозволяє розмежувати їх на основі позитивної і негативної варіації двох ключових критеріїв, та продемонструвати об’єктивні тенденції ґенези представлених типів державно-правових режимів;
удосконалено:
– обґрунтування доцільності розмежування теоретичного змісту понять «державно-правового» і «політичного» режиму, а також того, що наукове застосування поняття «державно-правовий режим» дає змогу зняти протиставлення держави і права, продемонструвати єдність і взаємодію цих явищ в процесі розвитку будь-якого суспільства;
– обґрунтування того, що результатом забезпечення принципів правової і соціальної держави в Україні є фундаментальна зміна самої держави як суб’єкта державного управління, що може використовувати лише ті методи, способи і прийоми впливу на суспільство і суспільні відносини, які гарантують утвердження у суспільстві ідеалів свободи і справедливості, а отже забезпечують демократизм державно-правового режиму;
– обґрунтування необхідності внесення змін до Конституції України в частині удосконалення системи державної влади в процесі реалізації конституційної реформи Україні;
дістали подальшого розвитку :
– положення про те, що важливою ознакою сучасного державно-правового режиму в Україні, яка безпосередньо пов’язана із загальним визначенням сутності та специфіки державної влади, є відповідність формалізованих на рівні поточної системи законодавства юридичних норм усталеній практиці діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування;
– положення про залежність подальшого утвердження і вдосконалення демократичного державно-правового режиму в Україні від рівня розвитку інститутів народовладдя, які дозволяють громадянам визначати найважливіші напрямки державного і суспільного розвитку, формувати представницькі органи державної влади і місцевого самоврядування;
– положення про визначальну роль конституціоналізму, який формуючи на суб’єктивному рівні суспільну правову свідомість, перетворює зсередини державно-правовий режим шляхом посилення його демократизму і стабілізації тих інститутів і процесів, які визначають демократичний тип державно-правового режиму.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що викладені у ній матеріали, положення і висновки можуть бути використані: а) у науково-дослідній діяльності: як матеріал для розробки більш широкого кола загальнотеоретичних проблем розвитку державно-правових режимів, їх компаративно-правового аналізу, вивчення державно-правових аспектів утвердження демократії в Україні, становлення громадянського суспільства, розробки нових та удосконалення існуючих моделей опису ґенези державно-правових режимів, а також для комплексних досліджень розвитку Української держави і права через призму аналізу такої форми їх взаємозв’язку як державно-правовий режим; (акт впровадження в навчальний процес Національного університету «Острозька академія» від 12 січня 2011 р.). б) у навчально-методичному процесі – при викладанні курсів «Теорія держави і права», «Історія політичних і правових учень», «Конституційне право України», розроблення спецкурсу «Державно-правові режими сучасності» як джерельний матеріал при підготовці підручників, посібників, навчально-методичних комплексів, навчально-методичних програм та рекомендацій із курсу теорії держави і права; в) у правотворчій сфері – для розроблення програм розвитку законодавства в частині удосконалення існуючої системи гарантій демократизму державно-правового режиму України, конституційно-правового забезпечення ефективності правових інститутів і механізмів взаємозв’язку між державою і суспільством, які притаманні демократичним державно-правовим режимам; (акт впровадження Верховної Ради України від 16 червня 2010р. №02-10; акт впровадження Верховної Ради України від 10 червня 2010р. №03-10; г) у правовиховній сфері: для формування у суспільній правовій свідомості і правовій культурі суспільства системи знань, переконань та цінностей, які сприяють процесу демократизації державно-правового режиму, забезпечують суб’єктивно-правову основу для становлення України як демократичної, правової держави.
Апробація результатів дисертації. Положення дисертації розглядались й обговорювались на засіданнях кафедри державно-правових дисциплін правничого факультету Національного університету «Острозька Академія» відповідно до термінів звітного плану підготовки аспіранта. За матеріалами дисертації було підготовлено і проведено два методологічних семінари для викладачів та аспірантів кафедри на теми «Методологія дослідження державно-правових режимів та їх типологізації» (листопад 2009 р.) та «Специфіка застосування структурно-функціонального методу при аналізі демократичних державно-правових режимів» (квітень 2010 р.).
Основні результати дослідження доповідались й обговорювались на наступних науково-практичних конференціях, наукових семінарах, «круглих столах»: «Верховенство права у процесі державотворення та захисту прав людини в Україні» (Острог, 2007 – 2008 рр.), «Демократія та право: проблеми взаємовпливу і взаємозалежності» (Київ, 26 жовтня 2007 р.), «Громадянське суспільство в Україні: проблеми забезпечення правотворчої діяльності» (Київ, 7 квітня 2008 р.), «Забезпечення прав людини і реформування судової влади» (Київ, 16 вересня 2008 р.), «Законодавче забезпечення економічної політики держави і юридична освіта» (Донецьк, 2009 р.), «Верховенство права і демократія» (Острог, 2 жовтня 2009 р.), «Конституційно-правові проблеми розвитку сучасної Української держави» (Острог, 19 березня 2010 р.). У 2011 році автором було представлено тематичну доповідь «Розвиток державно-правового режиму в Україні: демократична еволюція чи авторитарний регрес?» під час проведення щорічного «круглого столу» «Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні» (Острог). У 2010 році автор була співголовою дослідної групи, яка працювала в межах роботи над темою «Конституційна реформа в Україні і перспективи удосконалення системи державної влади», і представила результати роботи групи під час проведення щорічного «круглого столу» «Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні».
Публікації. Основні положення дисертації відображено у 6 наукових статтях, всі з яких вийшли у виданнях, що визнані фаховими ВАК України з юридичних наук, та 2 тезах доповідей.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, які об’єднують вісім підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації – 205 сторінок. Основний текст дисертації викладений на 175 сторінках. Список використаних джерел складається з 318 найменувань і займає 30 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Підбиваючи підсумки проведеному дослідженню змісту, ознак та основних тенденцій розвитку державно-правового режиму в Україні необхідно насамперед з’ясувати повноту реалізації сформульованих у нашій дисертації завдань. З метою розкриття теми дисертаційного дослідження і досягнення визначеної мети, нами було сформульовано три основні комплекси завдань, які було необхідно розв’язати в ході роботи. Перший з них був пов’язаний із аналізом теоретико-методологічних основ дослідження державно-правового режиму і включав у себе характеристику поняття державно-правового режиму у сучасній юридичній науці, а також визначення підходів та критеріїв щодо типологізації державно-правових режимів. Реалізація цих завдань передбачала дослідження основних теоретико-методологічних підходів у сучасній науці теорії держави і права до визначення загального поняття державно-правового режиму, встановлення його відмінностей від змісту таких понять як «політичний режим» та «державний режим», обґрунтування авторського визначення поняття державно-правового режиму, встановлення основних ознак державно-правових режимів, які лежать в основі їх класифікації і визначення базових типів державно-правових режимів, обґрунтування динамічної моделі ґенези державно-правових режимів, яка дозволяє встановити основні тенденції і перспективи їх розвитку у разі зміни базових критеріїв, що застосовуються для їх типологізації. Ці завдання було розв’язано у першому розділі дисертації.
Другий комплекс завдань стосувався безпосереднього аналізу процесів становлення демократичного державно-правового режиму в незалежній Україні. Їх розв’язання передбачало виявлення сутності і правових ознак демократичного державно-правового режиму, встановлення ролі принципів правової і соціальної держави у розвиткові демократичного державно-правового режиму, а також дослідження системи інституціональних гарантій демократизму державно-правового режиму в Україні. Всі перелічені завдання знайшли свого відображення у другому розділі дисертаційного дослідження.
Нарешті останній комплекс завдань був пов’язаний з дослідженням конкретних проблеми і перспектив розвитку державно-правового режиму в сучасній Україні. Для цього було необхідно проаналізувати вплив процесу утвердження конституціоналізму на розвиток державно-правового режиму України, визначити специфіку співвідношення процесів трансформації державно-правового режиму в Україні у контексті запровадження конституційної реформи, а також дослідити ґенезу державно-правового режиму в Україні через призму проблематики забезпечення прав людини. Всі ці завдання були послідовно розв’язані в останньому третьому розділ дисертації.
Таким чином формальний аналіз повноти реалізації сформульованих для даної роботи цілей і завдань дослідження дозволяє зробити висновок, що в даній дисертації було розв’язано всі визначені дисертантом завдання, а порядок викладу матеріалу відповідає логічній послідовності формулювання завдань дисертаційного дослідження. Разом з тим представлена дисертація має комплексний характер оскільки в ній державно-правовий режим розглядається як на загально теоретичному, так і на практичному рівні через аналіз конкретних форм і механізмів забезпечення взаємодії держави, права і суспільства, інститутів, які покликані гарантувати демократизм державно-правового режиму, а також основних факторів впливу на розвиток державно-правового режиму в Україні.
Водночас, проведене дослідження дозволяє сформулювати загальні висновки, які відображають результати проведеного дослідження.
1. На відміну від поняття політичного режиму, яке застосовується для визначення політичної системи в цілому, державно-правовий режим характеризує лише державу, а також ті правові засоби і методи реалізації публічної влади, що застосовуються в процесі управління державою і суспільством, а також в ході взаємодії між ними. Досліджуючи форму держави, крім звернення до таких понять як форма державного правління та форма державно-територіального устрою, необхідним предметом аналізу юридичної науки стає поняття державно-правового режиму, яке дозволяє встановити в який спосіб співвідносяться держава і право, а також те, який тип правової взаємодії домінує у відносинах держави і суспільства. Таким чином поняття державно-правового режиму дозволяє зафіксувати та вивчити специфіку співвідношення держави і права, максимально чітко охарактеризувати те, наскільки відповідають або не відповідають принципам та нормам права ті методи і засоби державної діяльності, які застосовуються в процесі взаємодії держави і суспільства. У цьому сенсі важливою ознакою функціонування того чи іншого державно-правового режиму, яка безпосередньо пов’язана із загальним визначенням сутності та специфіки державної влади, є відповідність формалізованих на рівні поточної системи законодавства юридичних норм усталеній практиці діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування.
2. Загальний аналіз представлених у сучасній юридичній науці підходів до вивчення змісту поняття державно-правового режиму дозволяє зробити висновок про те, що попри виняткову роль і значущість зв’язків між державою і правом для загального визначення поняття державно-правового режиму, не можна обходити увагою і те, що коректне наукове розуміння цього явища передбачає залучення ще одного елемента, яким є суспільство. З цього погляду, державно-правовий режим завжди відображає трьохсторонній зв’язок між державою, правом і суспільством. Вказуючи на фундаментальну роль взаємозв’язків між державою, правом і суспільством для визначення і типологізації державно-правових режимів, слід наголосити, що на основі зазначеного критерію можна виділити чотири основні типи державно-правових режимів, кожен з яких має свої специфічні властивості і здатен до еволюційного розвитку, який може мати як прогресивний, так і регресивний зміст. Водночас, виявлення додаткових критеріїв типологізації державно-правових режимів сприяє подальшому поглибленню їх теоретико-правових досліджень і дозволяє розробити більш адекватні і науково обґрунтовані моделі їх розвитку і удосконалення.
3. На основі загального визначення поняття державно-правового режиму та з врахуванням специфічних ознак окремих типів державно-правових режимів, можна стверджувати, що демократичний державно-правовий режим – це така виражена у правовій формі система методів та засобів реалізації управлінських повноважень публічної влади державою, яка спрямовується на встановлення стійких зв’язків з суспільством і визначається певними ознаками, що дозволяють відмежувати її від інших типів державно-правового режиму. Зазначена дефініція дозволяє відійти від вузько «державницької» інтерпретації змісту поняття демократичного державно-правового режиму, коли не береться до уваги специфіка взаємодії держави і суспільства, а робиться наголос виключно на інституціональних або функціональних ознаках самої держави. Водночас вона дозволяє зафіксувати те, що реальний демократизм державно-правового режиму проявляється саме у тому, якими конкретними ознаками характеризується взаємодія демократичної держави і громадянського суспільства.
4. Основними ознаками і одночасно критеріями, що дозволяють встановити належність того чи іншого державно-правового режиму до демократичного типу є: а) наявність громадянського суспільства, якому гарантуються різноманітні можливості участі в процесі державного управління і контролю за ним, та б) обмеженість державної влади правом, та існування спеціальних запобіжників, які унеможливлюють узурпацію державної влади, убезпечують від порушення принципу народного суверенітету, гарантують принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина та їх реальності. Формалізований вираз цих двох ознак дає підстави для виділення чотирьох основних типів державно-правових режимів: демократичного (+ ; +), абсолютистсько-потестарного (– ; –), конфліктогенного (+ ; –) і модерназаційного (– ; +); два з яких являють собою «чисті типи» державно-правових режимів (демократичний і абсолютистсько-потестарний), а два – «перехідні» (модернізацій ний та конфліктогенний державно-правові режими).
5. Узагальнення і систематизація базових ознак державно-правових режимів дає підстави для побудови не лише статичної типологічної моделі державно-правових режимів, але й для визначення її динамічного виміру, що передбачає фіксацію тих змін, які можуть відбуватись з двома «чистими» типами державно-правових режимів. Зміна типу державно-правового режиму може відбувати чи в напрямі демократизації: тоді йдеться про перехід від абсолютистсько-потестарного, через модернізаційний до демократичного державно-правового режиму, чи в напрямі ре демократизації: тоді ми маємо справу з переходом від демократичного через конфліктогенний до абсолютистсько-потестарного державно-правового режиму. Водночас, початок трансформації державно-правового режиму, ще не означає успішність її завершення. В цьому плані можна виділити такі два специфічні процеси як «нереалізована демократизація», та «нереалізована редемократизація». У першому з цих випадків абсолютистсько-потестарний державно-правовий режим трансформується у модернізаційний, але через уповільнення процесу модернізації, він повертається до своєї вихідної точки. У іншому випадку, розпочатий процес редемократизації спричиняє постання конфліктогенного державно-правового режиму, але через активний супротив з боку громадянського суспільства, процес редемократизації захлинається.
6. Процеси трансформації державно-правового режиму сучасної України тісно пов’язані з утвердженням і практичним забезпеченням принципів правової і соціальної держави, серед яких основну роль відграють принципи верховенства права, пріоритету прав і свобод людини і громадянина, реальності прав людини, законності, поділу державної влади. Результатом їх забезпечення є фундаментальна зміна самої держави як суб’єкта державного управління, що може використовувати лише ті методи, способи і прийоми впливу на суспільство і суспільні відносини, які не входять у суперечність з загальною ідеєю правової держави і гарантують утвердження у суспільстві ідеалів свободи і справедливості. З огляду на це, в ході науково-теоретичного аналізу специфіки динаміки і проблем трансформації того чи іншого державно-правового режиму важливою ознакою є характер зв’язку між правом і державою, оскільки залежно від того, яка саме держава вступає у відносини з суспільством і громадянином ми отримуємо різні моделі організації, функціонування і генезису державно-правового режиму. У разі якщо суб’єктом державного управління, який застосовує публічно-владні повноваження з метою регулювання суспільних відносин та організації взаємодії між різними елементами суспільства і його системами, є правова і соціальна держава, то тоді державно-правовий режим характеризується високим рівнем легітимності в суспільстві і може бути описаний як демократично-правовий режим. На відміну від цього, у разі прямого порушення фундаментальних принципів правової і соціальної держави або їх недостатнього забезпечення державно-правовий режим розвиватиметься у напрямку посилення авторитарних тенденцій, підвищення рівня правового нігілізму і правового волюнтаризму держави, звуження прав і свобод людини і громадянина, спотворення відношень між правом і державою.
7. Сучасний стан державно-правового режиму в Україні та його демократичні характеристики безпосередньо залежать від рівня розвитку інститутів народовладдя, які дозволяють громадянам не тільки ефективно взаємодіяти з державою, але й в імперативному порядку визначати найважливіші напрямки державного і суспільного розвитку, формувати представницькі органи державної влади і місцевого самоврядування. Це пояснюється тим, що невизнання народовладдя і пов’язаного з ним принципу народного суверенітету максимально вивільняє вибір держави щодо методів і засобів управління, що породжує появу специфічного зв’язку між державою, правом і громадянами, яка може бути описана поняттям «державовладдя», коли держава стає зверхньою і по відношенню до народу і по відношенню до права. На практиці це означає деформацію демократичного державно-правового режиму і його поступовий регрес в напрямі інших типів державно-правових режимів. Зважаючи на це, можна зробити висновок, що демократичний розвиток державно-правового режиму в Україні пов’язаний у першу чергу із вдосконаленням існуючих інститутів народовладдя, створенням більш чіткої законодавчої основи, яка б забезпечувала справжнє народовладдя, ліквідацією пробілів у чинному законодавстві щодо форм та механізмів народовладдя.
8. Основою юридичної формалізації демократичного державно-правового режиму є Конституція як Основний Закон суспільства і держави. Це означає, що саме конституція виступає тим базовим правовим актом, який встановлює загальні правила реалізації публічної влади, фундаментальні принципи співвідношення держави і права, а також ті взаємні зобов’язання, які несуть у процесі взаємодії держава, суспільство та окремі індивіди. В результаті чого ані держава, ані її органи ти їх посадові і службові особи не можуть порушувати ту загальну правову модель взаємодії держави і суспільства, що задається на найвищому конституційному рівні і визначає специфіку того чи іншого державно-правового режиму. Причому неможливість такого порушення зумовлюється не лише прямою конституційною нормою, яка передбачає органам державної влади, їх службовим і посадовим особам діяти лише у спосіб, що передбачений конституцією і законами країни, але й природою або сутністю самої конституції.
9. Наголошуючи на ролі демократичних конституційних ідей, як одного з елементів сучасного поняття конституціоналізму, в утвердженні демократичного державно-правового режиму, необхідно наголосити на тому, що як держава, так і суспільство завжди є не просто абстрактними поняттями чи абстрактними одиницями, а живими організмами, які складаються з мислячих індивідів, що є носіями певних знань, ідей, теорій, цінностей, інтересів тощо. З цього погляду на розвиток державно-правового режиму суттєво впливає суб’єктивний фактор, а саме – те, які саме правові знання, теорії, цінності, інтереси панують у суспільній правовій свідомості. Таким чином утвердження конституціоналізму супроводжується внутрішніми демократичними трансформаціями державно-правового режиму, який поступово збагачується ідеями конституціоналізму, оформлюється завдяки діючим демократичним інститутам конституційного права та охороняється системою конституційних гарантій від будь-яких можливих недемократичних тенденцій розвитку.
10. Зважаючи на виняткову роль конституційного права як провідної галузі права України необхідно враховувати ті потенційні впливи, які має запровадження конституційних змін і тим більше конституційної реформи в цілому на стан та перспективи розвитку державно-правового режиму в Україні. У цьому контексті досягнення тих чи інших цілей у процесі конституційно-правового регулювання повинно обов’язково враховувати той ефект, який це матиме на загальний стан державно-правового режиму та на його характеристики. Досвід проведення конституційної реформи 2004 року в Україні засвідчив, що її наслідком стало не підвищення рівня ефективності взаємодії гілок державної влади і підвищення рівня її відповідальності в цілому, і не утвердження принципів верховенства права і парламентаризму, а навпаки – дестабілізація державної влади, нечіткість конституційного регулювання, знецінення конституції як Основного Закону та делегітимація державно-владних інститутів. Наслідком цього стала поява негативних тенденцій розвитку державно-правового режиму, зменшення рівня його демократизму та ефективності.
11. Досліджений у функціональному вимірі, демократичний державно-правовий режим включає в себе не два, а три основні елементи, якими є: а) демократична держава, б) громадянське суспільство, та в) людина і громадянин як носій невід’ємних і гарантованих державою прав і свобод. У цьому трикутнику функціонує право, яке визначає статус, права, повноваження, а також механізми взаємодії всіх цих елементів. Таке «розширене тлумачення» суб’єктів демократичного державно-правового режиму є виправданим, оскільки будь-яка спроба наповнити це поняття конкретним матеріальним змістом передбачає насамперед з’ясування того, чи визнається людина найвищою соціальною цінністю, чи визначають її права і свободи зміст і спрямованість діяльності держави, чи гарантується принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина тощо.
12. Розвиток демократичного державно-правового режиму в Україні нерозривно пов’язаний із правами людини та їх забезпеченням. Важливість інституту прав людини для розвитку демократичних державно-правових режимів пояснюється тим, що зв’язок між громадянами і державою в умовах демократії носить постійний характер, що власне і дозволяє підтримувати демократизм державно-правового режиму як певну константну величину. Неперервність цього зв’язку забезпечується найрізноманітнішими правовими механізмами та інститутами, що випливають з конкретних прав людини і громадянина, і виступає головною запорукою ґенези демократичного державно-правового режиму в Україні. При цьому можна виділити окрему групу прав людини і громадянина, які безпосередньо впливають на порядок організації і функціонування найвищих інститутів держави. Це насамперед право участі у державному управлінні, яке може бути реалізовано через інститути безпосередньої і представницької демократії, право на мирні збори, право на об’єднання у політичні партії та інші громадські організації для захисту громадянами своїх прав, свобод і законних інтересів.
Утім, підбиваючи загальні підсумки проведеної роботи, необхідно вказати й на загальні перспективи подібних теоретико-правових досліджень. На нашу думку, подальше вивчення процесів розвитку державно-правового режиму України та його основних елементів становить один з пріоритетних напрямків розвитку сучасної науки теорії держави і права, адже на цьому шляху ми отримуємо цілісну й узагальнену картину правової взаємодії держави, суспільства і громадянина, яка дозволяє описати не просто правові основи становлення тих чи інших правових інститутів Української держави або громадянського суспільства в Україні, але надати комплексну модель тих правових взаємозв’язків між державою і суспільством, які утворюють в ході становлення демократії. Зазначена модель має універсальне значення і може ефективно застосовуватись як наукою теорії держави і права, так і наукою конституційного права, для теоретичних і практичних досліджень, що ставлять на меті аналіз основних тенденцій і перспектив розвитку України як сучасної незалежної, правової, демократичної і соціальної держави, яка проголосила людину найвищою соціальною цінністю, чиї права і свободи визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Водночас наявність обґрунтованого наукового розуміння взаємозв’язку держави і права, яка становить сутність поняття державно-правового режиму, дозволяє уникати багатьох загроз, що можуть постати і об’єктивно постають перед Україною на шляху реалізації конституційно визначених цілей і цінностей державного і суспільного розвитку. Зважаючи на це, можна стверджувати, що подальші дослідження розвитку державно-правового режиму в Україні можна охарактеризувати як перспективний напрям теоретико-правових досліджень, що має не лише теоретичну, але й практичну цінність для триваючих в Україні державотворчих і правотворчих процесів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аблязов Д.Е. Принцип верховенства Конституції і позитивне законодавство / Д.Е.Аблязов // Юридична Україна. – 2006. – № 5 (41). – С. 28-35.
2. Аблязов Д.Е. Теоретико-методологічні аспекти дослідження принципу верховенства Конституції / Д.Е. Аблязов // Актуальні проблеми політики: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – Одеса: Фенікс, 2005. – № 27. – С. 98-109.
3. Аблязов Д.Е. Проблеми функціонального обґрунтування принципу верховенства конституції в правовій теорії / Д.Е. Аблязов // Держава і право: Збірник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – К., 2006. – Вип. 32. – С. 154-164.
4. Авакьян С.А. Конституционное право. Энциклопедический словарь / С.А. Авакьян. – М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2000. – 675 с.
5. Авакьян С.А. Конституция России: природа, эволюция, современность / С.А. Авакьян. – М.: РЮИД, 2000. – 528 с.
6. Авер’янов В.Б., Дерець В.А., Ославський М.І., Писаренко Г.М., Пухтецька А.А. Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / В.Б. Авер’янов, В.А. Дерець, М.І. Ославський, Г.М. Писаренко, А.А. Пухтецька. – К.: Юстиніан, 2007. – 288 с.
7. Автономов А.С. Правовая онтология политики: к построению системы категорий / А.С. Автономов. – М.: ООО «Инфограф», 1999. – 384 с.
8. Алексеев Н.Н. О гарантийном государстве / Н.Н. Алексеев // Алексеев Н.Н. Русский народ и государство. – М.: «Аграф», 1998. – С. 272-385.
9. Алексеев Н.Н. Общее учение о праве: Курс лекций / Н.Н. Алексеев. – Симферополь: Тип. Е.К. Брешко-Брешковской, 1919. – 160 с.
10. Алексеев Н.Н. Основы философии права / Н.Н.Алексеев. – СПб.: Юридический ин-т, 1998. – 215 с.
11. Алексеев С.С. Государство и право / С.С. Алексеев. – М.: ТК Велби, Изд-во проспект, 2008. – 152 с.
12. Алексеев С.С. Право: азбука – теория – философия: Опыт комплексного исследования / С.С. Алексеев. – М.: «Статут», 1999. – 712 с.
13. Антология мировой правовой мысли в 5-ти томах / Под ред. Г.Ю. Семигина. – М.: Мысль, 1999. – Т. 5. – 829 с.
14. Арановский К.В. Государственное право зарубежных стран / К.В. Арановский. – М.: ИНФРА-М; ИД «ФОРУМ», 2000. – 488 с.
15. Аристотель. Политика // Сочинения в 4-х т. / Аристотель. – М.: Мысль, 1983. – Т. 4. – 830 с.
16. Арон Р. Демократия и тоталитаризм / Раймон Арон. – М.: Текст, 1993. – 303 с.
17. Атаманчук Г.В. Теория государственного управления: Курс лекций / Г.В. Атаманчук. – М.: Издательство ОМЕГА-Л, 2005. – 584 с.
18. Бабенко К.А. Конституційне закріплення демократичних основ організації державної влади (теорія і практика реалізації) / К.А. Бабенко // Часопис Київського університету права: Український науково-теоретичний часопис. – К.: Київський університет права НАН України. Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2006. – Вип. 4. – С. 68-74.
19. Бабенко К.А. Конституційні засади розвитку і регулювання політико-правових відносин в Україні: Монографія / К.А. Бабенко. – К.: Ін Юре, 2008. – 480 с.
20. Бабенко К.А. Конституція України як фактор стабілізації та розвитку правового і політичного життя суспільства / К.А. Бабенко // Вісник Конституційного Суду України. – 2007. – № 1. – С. 38-44.
21. Бабенко К.А. Проблема стабільності Конституції в умовах зміни суспільних відносин / Костянтин Анатолійович Бабенко // Вісник Верховного Суду України. – 2007. – № 2 (78). – С. 8-12.
22. Бабенко К.А. Проблеми конституційно-правового регулювання процесу взаємодії вищих органів виконавчої та законодавчої влади / К.А. Бабенко // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. – № 11. – С. 5-14.
23. Бабенко К.А. Становлення громадянського суспільства в Україні: конституційний вимір / К. А. Бабенко // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2006. – № 12. – С. 5-14.
24. Бабенко К.А. Теоретичні проблеми процесу внесення змін до конституцій / К.А.Бабенко // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2007. – № 3. – С. 17-26.
25. Баглай М.В. Конституционное правосудие в России: становление и развитие / М. В. Баглай // Журнал российского права. – 2001. – № 10. – С. 3-11.
26. Байниязов Р.С. Правосознание и правовой менталитет в России / Р. С.Байниязов . – Саратов: СЮИ, 2008. – 211с.
27. Барабаш Ю.Г. Державно-правові конфлікти в теорії та практиці конституційного права: Монографія / Ю.Г.Барабаш. – Харків: Право, 2008. – 220 с.
28. Барабаш Ю.Г. Державно-правові конфлікти: поняття, сутність, ключові ознаки / Ю.Г. Барабаш // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2008. – Вип. 47. – С. 67-75.
29. Барабаш Ю.Г. Про використання терміну «конфлікт» в конституційному законодавстві / Ю.Г. Барабаш // Вісник Академії правових наук України. –2008. – № 1 (52). – С. 79-88.
30. Барабаш Ю.Г. Про причини конституційної кризи в Україні / Ю.Г.Барабаш // Університетські наукові записки. – 2008. – № 3. – С. 36-41.
31. Бебик В.М. Основи теоретичної та практичної політології / В.М. Бебик. – К.: МАУП, 1994. – 124 с.
32. Бобровник С.В. Права людини та сучасна держава: шляхи узгодження взаємодії / С.В.Бобровник // Правова держава: Щорічник наукових праць Ін-ту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України. – К., 2007. – Вип. 18. – С. 69-76.
33. Богословська Ж.М. Зміст конституційного права людини і громадянина України на соціальний захист / Ж.М.Богословська // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2009. – Вип. 46. – С. 181-188.
34. Большой юридический словарь / Под общ. ред. А.Я.Сухарева, В.Д. Зорькина. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 790 с.
35. Бориславський Л. Загальні засади конституційного ладу: принципи народовладдя та форми його здійснення / Л. Бориславський // Вісник Львівського університету. Серія Юридична. – 2002. – Вип. 37. – С. 207-212.
36. Веніславський Ф. Забезпечення стабільності конституційного ладу як передумова становлення правової держави в Україні / Ф. Веніславський // Вісник Академії правових наук України. – 2008. – № 3 (54). – С. 109-115.
37. Веніславський Ф. Спеціально-дозвільний принцип у конституційно-правовому регулюванні / Ф.Веніславський // Вісник Академії правових наук України. – 2009. – № 2 (57). – С. 57-67.
38. Виборче право України / За заг. ред. В.Ф.Погорілка, М. І. Ставнійчук. – К.: Парламентське видавництво, 2003. – 383 с.
39. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебно-конституционное право и процесс / Н.В. Витрук. – М.: Юристъ, 2005. – 527 с.
40. Волинець В.В. Підтримання легітимності державної влади в контексті процесу раціоналізації політичного управління / В.В. Волинець // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2008. – Вип. 40. – С. 663-672.
41. Волинець В.В. Політична участь як механізм легітимації державної влади / В.В. Волинець // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. – Вип. 41. – С. 723-732.
42. Волковицька Н.О. Поняття правової свідомості і її структури: теоретичні і методологічні проблеми дослідження / Н.О. Волковицька // Юридична Україна. – 2010. – № 2. – С. 28-34.
43. Волковицька Н.О. Онтологічний та аксіологічний елементи у сучасній правовій свідомості / Н.О.Волковицька // Юридична Україна. – 2010. – № 3. – С. 32-38.
44. Вопленко Н.Н. Правосознание и правовая культура: Учебное пособие / Н.Н. Вопленко. – Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2000. – 52 с.
45. Вступ до теорії правових систем / За ред. О.В.Зайчука, Н.М. Оніщенко: Монографія. – К.: Видавництво «Юридична думка», 2006. – 432 с.
46. Гаджиев К.С. Введение в политическую науку / К.С.Гаджиев. – М.: Издательская корпорация «Логос», 2000. – 544 с.
47. Гаджиев К.С. Политическая наука / К.С.Гаджиев. – М.: Международные отношения, 1996. – 400 с.
48. Гаєк Ф.А. Конституція свободи / Фрідріх Август Гаєк. – Львів: Літопис, 2002. – 556 с.
49. Гайдамака І. Юридична конструкція правового режиму / І. Гайдамака // Юридична Україна. – 2010. – № 1. – С. 30-33.
50. Галкин А.А., Красин Ю.А. Россия на перепутье. Авторитаризм или демократия: варианты развития / А.А. Галкин, Ю.А. Красин. – М.: Весь мир, 1998. – 164 с.
51. Галушко О.П. Політичні партії як суб’єкт парламентської діяльності / О.П. Галушко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. – 2006. – Вип. 77. – С. 107-110.
52. Георгіца А.З. Парламентська форма державного правління: особливості та видові ознаки / А.З. Георгіца // Право України. – 2009. – № 10. – С. 67-71.
53. Георгіца А.З. Сучасний парламентаризм: проблеми теорії та практики / А.З. Георгіца. – Чернівці: «Рута», 1998. – 484 с.
54. Георгіца А.З., Шукліна Н.Г. До питання про зміст конституційно-правової категорії «демократія» / А.З. Георгіца, Н.Г. Шукліна // Науковий вісник Чернівецького ун-ту. Правознавство. – Чернівці: «Рута», 2003. – Вип. 172. – С. 46-51.
55. Герасіна Л. Громадянське суспільство і колізії в процесі реалізації політичної влади / Л.Герасіна // Вісник Академії правових наук України. – 2008. – № 3 (54). – С. 43-51.
56. Гессен В.М. Основы конституционного права / В.М. Гессен. – Петроград: «Право», 1918. – 440 с.
57. Гессен В.М. Теория правового государства / В.М. Гессен. – СПб.: Студ. Касса взаимопомощи при С.-Петерб. политехникуме, 1909. – 67 с.
58. Гладуняк І.В. Історико-політологічні аспекти дослідження і класифікації політичних систем / І.В. Гладуняк // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. – Вип. 8. – С. 473-480.
59. Гладуняк І.В. Методологічні проблеми визначення структури та типу політичних систем / І.В.Гладуняк // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2000. – № 3. – С. 183-190.
60. Гладуняк І.В. Проблема класифікації політичних систем в політичній теорії Г. Алмонда / І.В.Гладуняк // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – Вип 9. – С. 31-38.
61. Гладуняк І.В. Розвиток системи політичного управління в сучасній Україні / І.В. Гладуняк. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2008. – 468 с.
62. Голосніченко І. Правосвідомість і правова культура у розбудові Української держави / І. Голосніченко // Право України. – 2005. – № 4. – С. 24-25.
63. Гомеров И.Н. Государство и государственная власть: предпосылки, особенности, стурктура / И.Н. Гомеров. – М.: ООО «Издательство ЮКЭА», 2002. – – 832 с.
64. Горбатенко В.П. Стратегія модернізації суспільства: Україна і світ на зламі тисячоліть / В.П. Горбатенко. – К.: Видавничий центр «Академія», 1999. – 240 с.
65. Горбунова Л.М. Конституційні засади забезпечення законності у нормотворчості / Л.М. Горбунова // Право України. – 2004. – № 7. – С. 15-20.
66. Гринюк Р.Ф. Ідея правової держави: теоретико-правова модель і практична реалізація / Р.Ф. Гринюк. – К.: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2004. – 388 с.
67. Гринюк Р.Ф. Поняття «загального блага» (bonum commune) в контексті формування теорії правової держави / Р.Ф.Гринюк // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 19. – С. 54-61.
68. Гринюк Р.Ф. Поняття законності та її вплив на процес розбудови правової держави / Р.Ф. Гринюк // Правничий часопис Донецького університету. – 2003. – № 1 (9). – С. 3-9.
69. Гринюк Р.Ф. Правова держава: теоретико-методологічні проблеми співвідношення держави і права / Р.Ф. Гринюк // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – Вип.18. – С. 26-34.
70. Гринюк Р.Ф. Формальний та матеріальний аспекти у дослідженні правової держави: проблеми теоретико-методологічного аналізу / Р. Ф. Гринюк // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 10. – С. 5-16.
71. Гуренко М.М. Зародження та становлення ідеї гарантій прав і свобод людини і громадянина у ліберальній теоретико-правовій думці / М. М. Гуренко. – К.: НАВСУ, 2000. – 167 с.
72. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. /Р.Давид, К.Жоффре-Спинози. – М.: Международные отношения, 2003. – 400 с.
73. Даль Р.А. О демократии / Роберт Алан Даль. – М.: Аспект Пресс, 2000. – 208 с.
74. Демократическое правовое государство и гражданское общество в странах Центрально-восточной Европы. – М.: Наука, 2005. – 184 с.
75. Денисов В. Парламентаризм і ліберальна традиція індивідуальної свободи / В.Денисов // Віче. – 2001. – № 1. – С. 65-84.
76. Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії: Монографія / За ред. І.О. Кресіної. – К.: Логос, 2007. – 316 с.
77. Джилас М. Лицо тоталитаризма / М.Джилас. – М.: Изд-во «Новости», 1992. – 544 с.
78. Дністрянський С. Нова держава / С.Дністрянський. – Відень: Вид-во «Український скиталець», 1923. – 32 с.
79. Добрянський С. Інститут прав людини: до характеристики вихідних засад / С. Добрянський // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2002. – Вип. 37. – С. 3-9.
80. Дроботова Т.Б. Забезпечення принципів правової держави і розвиток державно-правового режиму в Україні / Т.Б. Дроботова // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2009. – Вип. 46. – С. 77-82.
81. Дроботова Т.Б. Інститути народовладдя у забезпеченні демократизму державного-правового режиму сучасної України / Т. Б. Дроботова // Юридична Україна. – 2010. – № 3. – С. 39-45.
82. Дюгі Л. Конституційне право: Загальна теорія держави / Л. Дюгі. – Одеса: Юридична література, 2005. – 1008 с.
83. Енгибарян Р.В., Краснов Ю.К. Теория государства и права / Р.В. Енгибарян, Ю. К. Краснов. – М.: Норма, 2007. – 576 с.
84. Есмен А. Общие основания конституционного права / А. Есмен. – СПб.: Тип. Б. М. Воль, 1898. – 360 с.
85. Євграфов П.Б. Конституція України: коментар змін (2004 – 2007). Теоретичні та практичні аспекти / П.Б.Євграфов. – К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2007. – 204 с.
86. Єржов О.В. Політичні партії і становлення демократії: політико-правові аспекти участі партій у виборчому процесі / О.В. Єржов // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2003. – Вип. 19. – С. 592-599.
87. Жакке Ж-П. Конституционное право и политические институты: Учебное пособие / Пер. с франц. / Жан-Поль Жакке. – М.: Юристъ, 2002. – 365 с.
88. Журавський В.С., Зайчук О.В., Копиленко О.Л., Оніщенко Н.М. Правові системи сучасності. Глобалізація. Демократизм. Розвиток / В.С. Журавський, О.В. Зайчук, О.Л. Копиленко, Н.М. Оніщенко. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 296 с.
89. Загальна теорія держави і права / За ред. М.В. Цвіка, О.В. Петришина. – Харків: Право, 2009. – 584 с.
90. Задорожня Г. Специфіка державного захисту прав і свобод людини та громадянина в Україні / Г.Задорожня // Право України. – 2008. – № 1. – С. 28-30.
91. Затонский В.А. Эффективная государственность / В.А. Затонский. – М.: Юристъ, 2006. – 286 с.
92. Заяць Н. Суверенітет: трансформація змісту / Н.Заяць // Право України. – 2008. – № 2. – С. 17-21.
93. Зидентоп Л. Демократия в Европе / Ларри Зидентоп. – М.: «Логос», 2001. – 360 с.
94. Зорькин В.Д. Россия и конституция в ХХІ веке / В.Д. Зорькин. – М.: Норма, 2008. – 592 с.
95. Институты конституционного права иностранных государств. – М.: «Городец-Издат», 2002. – 496 с.
96. Казанский П.Е. Власть Всероссийского Императора / П.Е.Казанский. – М.: Изд-во «ФондИВ», 2007. – 600 с.
97. Кафарський В.І. Політичні партії України: конституційно-правове регулювання організації та діяльності: Монографія / В.І. Кафарський. – К.: Логос, 2008. – 560 с.
98. Кистяковский Б.А. Философия и социология права / Б.А. Кистяковский. – СПб.: РХГИ, 1999. – 800 с.
99. Кін Дж. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення / Дж. Кін. – К.: К. І. С., 2000. – 192 с.
100. Кіріченко Л.Д. Поняття та основні ознаки державної форми народовладдя в Україні / Л.Д. Кіріченко // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. 10. – С. 206-212.
101. Козюбра М.І. Правовий закон: проблема критеріїв / М.І. Козбра // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2 (33) – 3 (34). – С. 83-96.
102. Кокорська О.І. Легітимність влади та довіра в суспільстві, що трансформується: теоретико-методологічні проблеми /О.І. Кокорська // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». Політичні науки. – 2004. – Т. 31. – С. 37-41.
103. Кокошкин Ф.Ф. Лекции по общему государственному праву / Ф. Ф. Кокошкин . – М.: Издательство Башмаковых, 1912. – 306 с.
104. Колісник В.П. Конституційна реформа в контексті посилення політичної відповідальності / В.П. Колісник // Вісник Академії правових наук України. – 2005. – № 1 (40). – С. 38-44.
105. Колодій А.М., Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 336 с.
106. Комаров С.А. Общая теория государства и права / С.А.Комаров. – СПб.: Питер, 2005. – 512 с.
107. Конституции государств Европы: В 3 т. / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Изд-во НОРМА, 2001. – Т. 2. – 840 с.
108. Конституционное право зарубежных стран / Под ред. Баглая М.В., Лейбо Ю. И., Энтина Л. М. – М.: Норма-Инфра-М, 1999. – 832 с.
109. Конституционное право. Энциклопедический словарь / Отв. ред. С. А.Авакьян. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 688 с.
110. Конституційне право У