ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ БЕЗПЕЧНОСТІ ТА ЯКОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

На правах рукопису

Кайдашов Віталій Сергійович

УДК 349. 42

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ БЕЗПЕЧНОСТІ ТА ЯКОСТІ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОЇ ПРОДУКЦІЇ

Спеціальність 12.00.06 – земельне право; аграрне право; екологічне право;
природоресурсне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Туєва Оксана Миколаївна,
кандидат юридичних наук,
доцент

Харків – 2012

ЗМІСТ
ВСТУП…………….……………………………………………………... 4
РОЗДІЛ 1. Загальні правові засади безпечності та якості сільськогосподарської продукції
1.1. Теоретичні дослідження організаційно-правових засад безпечності та якості сільськогосподарської продукції ………….….......................................…… 16
1.2. Законодавче забезпечення безпечності та якості сільськогосподарської продукції …................……. 36
1.3. Шляхи вдосконалення правового регулювання безпечності та якості сільськогосподарської продукції в умовах економіко-правової інтеграції України до Європейського Союзу та Світової організації торгівлі ...…………………….......…….. 56
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1………………………………………...…75
РОЗДІЛ 2. Організаційно-правові засади окремих основних аспектів безпечності та якості сільськогосподарської продукції
2.1. Особливості правового регулювання безпечності та якості сільськогосподарської продукції в договірних відносинах ……….................................................… 81
2.2. Локально-правове регулювання безпечності та якості сільськогосподарської продукції …..…..…. 98
2.3. Контроль за дотриманням законодавства про безпечність та якість сільськогосподарської продукції …………….............................................. 111
2.4. Відповідальність за порушення законодавства про безпечність та якість сільськогосподарської продукції …..........................................................… 143
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2………………………………………….165
ВИСНОВКИ.………………………………………………………....... 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………… 194
ВСТУП
Актуальність теми. Необхідним елементом механізму життєзабезпечення людини є задоволення її потреб у харчуванні. Однак зі зростанням кількості населення Землі й одночасним зменшенням площ земельних ділянок, придатних для вирощування сільськогосподарської продукції, значним погіршенням природно-кліматичних умов особливої гостроти набуває питання забезпечення людей зазначеною продукцією не лише в достатній кількості, а й такою, що відповідає сучасним вимогам безпечності та якості, які ставляться до неї. Насамперед це пов’язано з тим, що в разі придбання сільськогосподарської продукції неналежної якості піддається загрозі найважливіше – життя і здоров’я людини, що визначено Конституцією України найвищою соціальною цінністю (стаття 3). Таким чином, саме безпечність та якість сільськогосподарської продукції є одним з основних факторів, що впливає не лише на стан здоров’я та життя людини, а й на стан продовольчої безпеки країни в цілому.
Проте, незважаючи на високий ступінь важливості проблеми, що досліджується в цій дисертації, чинне законодавство України про безпечність та якість сільськогосподарської продукції є недосконалим, містить чимало прогалин у правовому регулюванні означених питань. Особливої гостроти ці проблеми набувають у світлі аграрної реформи, що зумовлена необхідністю не лише підвищення конкурентоспроможності вітчизняної сільськогосподарської продукції на європейських ринках, а й прагненнями України набути повноправного членства в Європейському Союзі та виконати взяті на себе у зв’язку із входженням до Світової організації торгівлі зобов’язання, що й зумовлює актуальність теми цієї роботи.
У сучасній українській юридичній науці правові аспекти безпечності та якості сільськогосподарської продукції на належному рівні не розглядалися. Зокрема, безпечність та якість продукції, у тому числі й сільськогосподарської, були предметом розгляду в цивільно-правовому та господарсько-правовому розуміннях, проте не вивчалися з точки зору їх аграрно-правового регулювання. Крім того, не були предметом комплексного дослідження питання щодо взаємозв’язку понять «безпечність сільськогосподарської продукції» та «якість сільськогосподарської продукції», їх наукового обґрунтування та визначення, договірного та локально-правового регулювання питань, що досліджуються, відповідальності за порушення законодавства в цій сфері тощо. Вирішення зазначених проблем дозволить забезпечити формування ефективного й надійного механізму правового регулювання безпечності та якості сільськогосподарської продукції.
Таким чином, дисертація є першим у вітчизняній аграрно-правовій науці комплексним дослідженням питань правового регулювання суспільних відносин у сфері безпечності та якості сільськогосподарської продукції в процесі її виробництва й обігу.
Науково-теоретичною базою дисертаційного дослідження послужили наукові джерела (як вітчизняні, так і зарубіжні) з філософії права, теорії права, адміністративного, аграрного, господарського, земельного, колгоспного, корпоративного, сільськогосподарського, трудового, цивільного, кримінального права та інших галузей правової науки. Зокрема, йдеться про праці таких науковців, як В. Г. Андрійчук, М. І. Брагінський, В. П. Войтловський, А. П. Гетьман, В. П. Грибанов, М. Б. Ємельянова, В. М. Єрмоленко, В. П. Жушман, А. М. Запорожець, М. І. Іншин, А. В. Крисальний, В. С. Кузнєцов, М. М. Кузьміна, Т. М. Лозинська, В. В. Луць, Б. М. Мезрін, Є. К. Ольхон, В. Ф. Опришко, С. М. Романко, Є. А. Саркісова, В. І. Семчик, А. М. Статівка, Л. В. Струтинська-Струк, В. Ю. Уркевич, В. С. Шелестов, Л. Є. Чапкевич, О. М. Яковлєва, В. З. Янчук та ін.
Наукові дослідження вказаних учених допомогли сформулювати основні положення, на яких повинні базуватися загальні підходи до правового регулювання безпечності та якості сільськогосподарської продукції.
Емпіричну основу дослідження становили аграрне, земельне, цивільне, господарське законодавство України, що визначає засади та регулює суспільні відносини у сфері безпечності та якості сільськогосподарської продукції, а також практика застосування зазначеного законодавства під час регламентації вказаних відносин. Наведене свідчить, що проблеми правового регулювання безпечності та якості сільськогосподарської продукції є актуальними і потребують здійснення їх комплексного наукового вивчення на дисертаційному рівні.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації відповідає основним напрямам державної політики України у сфері підвищення ефективності сільського господарства за сучасних умов. Робота виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри аграрного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» у межах державної цільової комплексної програми «Проблеми оптимізації правового регулювання економічних відносин в Україні» (номер державної реєстрації 0106U002289).
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є виявлення особливостей і закономірностей правового регулювання суспільних відносин у сфері безпечності та якості сільськогосподарської продукції, формулювання наукових висновків і розробка рекомендацій з удосконалення їх наукової та нормативно-правової основи.
Завдання дослідження зумовлені його метою, а їх сутність полягає в такому:
- розкрити особливості й запропонувати авторську дефініцію понять «безпечність сільськогосподарської продукції», «якість сільськогосподарської продукції» шляхом узагальнення і аналізу основних наукових та нормативно-правових підходів до їх розуміння;
- виявити особливості правового регулювання безпечності та якості сільськогосподарської продукції за допомогою договорів, стандартів та технічних умов, сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства України в зазначеній сфері;
- встановити правову основу, особливості та механізми діяльності спеціально уповноважених органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб, а також окремих громадян та їх об’єднань, які здійснюють правовий вплив на суспільні відносини щодо безпечності та якості сільськогосподарської продукції, у тому числі в аспекті притягнення до передбаченої чинним законодавством України відповідальності осіб, винних у порушенні нормативно-правових актів у сфері безпечності та якості сільськогосподарської продукції, та внести пропозиції щодо вдосконалення їх діяльності;
- обґрунтувати необхідність ухвалення та запропонувати загальну структуру комплексного нормативного акта, що буде регулювати суспільні відносини щодо виробництва та обігу сільськогосподарської продукції;
- шляхи державної підтримки діяльності з виробництва (вирощування) безпечної та якісної сільськогосподарської продукції;
- визначити основні шляхи приведення чинного законодавства України у сфері безпечності та якості сільськогосподарської продукції відповідно до вимог Світової організації торгівлі та законодавства Європейського Союзу;
- сформулювати теоретичні висновки і надати практичні рекомендації з удосконалення чинного законодавства України, що регулює суспільні відносини у сфері безпечності та якості сільськогосподарської продукції.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, у тому числі й ті, що врегульовані нормами права, у сфері безпечності та якості сільськогосподарської продукції.
Предметом дослідження є норми Конституції України, інших національних правових актів у сфері безпечності та якості сільськогосподарської продукції, практика їх застосування, відповідне аграрне законодавство зарубіжних країн, наукові підходи, доктринальні ідеї, пов’язані з об’єктом дослідження.
Методи дослідження. В основу методології цього дослідження покладено комплексний підхід до аналізу правових проблем безпечності та якості сільськогосподарської продукції. Для досягнення поставленої мети використовувалися загальнонаукові та спеціально-наукові методи пізнання: матеріалістичної діалектики, історичний, порівняльний, формально-логічний, системно-структурного аналізу й синтезу, порівняльно-правовий, тлумачення правових норм.
Загальнонауковий діалектичний метод становить методологічну основу дисертаційного дослідження. Застосування історичного методу дозволило прослідкувати і проаналізувати процес становлення й розвитку теоретичного та законодавчого регулювання суспільних відносин у сфері виробництва й обігу безпечної та якісної сільськогосподарської продукції. За допомогою методу системно-структурного аналізу й синтезу досліджувалися теоретичні положення щодо понять безпечності та якості сільськогосподарської продукції, їх системного змісту, що дозволило виявити та уточнити їх основні ознаки. Порівняльно-правовий метод був використаний під час зіставлення законодавства України із законодавством інших країн. За допомогою формально-логічного методу та методу тлумачення розкрито зміст правових норм, що визначають особливості правового регулювання питань безпечності та якості сільськогосподарської продукції, сформульовані такі поняття, як «якість сільськогосподарської продукції», «безпечність сільськогосподарської продукції», «громадський контроль за дотриманням законодавства про безпечність і якість сільськогосподарської продукції» тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному з’ясуванні специфіки та сутності правового регулювання суспільних відносин у сфері безпечності та якості сільськогосподарської продукції шляхом формулювання нових і вдосконалення існуючих правових конструкцій, понять і категорій, унесення науково обґрунтованих пропозицій з питань удосконалення чинного законодавства України у цій сфері.
У дисертації вперше:
- розроблено класифікацію показників якості сільськогосподарської продукції, за якою останні розрізняють залежно від: (1) ступеня обов’язковості їх урахування при оцінюванні якості сільськогосподарської продукції: обов’язкові та необов’язкові; (2) форми прояву: фактично існуючі та унормовані; (3) змісту: кількісні та якісні; (4) стадії (циклу), на якому знаходиться сільськогосподарська продукція: споживчі та виробничі;
- сформульовано поняття «громадський контроль за дотриманням законодавства про безпечність та якість сільськогосподарської продукції» як засновану на поєднанні державного і громадського впливу діяльність спеціально уповноважених органів та осіб у межах повноважень, наданих їм законом, спрямовану на виявлення й запобігання порушенням із боку органів державної влади та місцевого самоврядування, аграрних товаровиробників, інших юридичних і фізичних осіб вимог законодавства про безпечність та якість сільськогосподарської продукції;
- доведено необхідність створення і функціонування органів громадського контролю за дотриманням законодавства про безпечність та якість сільськогосподарської продукції як таких, що поєднують у собі ознаки як державного, так і громадського контролю за дотриманням указаного законодавства, проте головним чином підзвітні носієві суверенітету – народові України та його представникам на місцях; запропоновано їх систему та сформульовані основні завдання їх діяльності;
- обґрунтовано необхідність прийняття закону України «Про виробництво і обіг безпечної та якісної сільськогосподарської продукції» як комплексного нормативного акта та запропоновано його загальну структуру;
- доведено необхідність ухвалення і запропоновано механізм розробки Загальнодержавної програми сприяння розвиткові виробництва і обігу безпечної та якісної сільськогосподарської продукції як підзаконного нормативного акта, що спрямований на конкретизацію окремих законодавчих положень і всебічну й повну підтримку цієї сфери;
- у зв’язку із неможливістю нівелювання всіх ймовірних ризиків від вживання сільськогосподарської продукції на організм людини запропоновано застосовувати правову категорію «прийнятні ризики вживання сільськогосподарської продукції», під якою слід розуміти можливість негативного впливу такої продукції на організм людини в заздалегідь установлених законодавством або договором межах;
- обґрунтовано необхідність запровадження економіко-правових механізмів державної підтримки діяльності сільськогосподарських підприємств щодо виробництва й реалізації безпечної та якісної сільськогосподарської продукції, що могли б повністю обслуговувати весь продовольчий цикл – розробка або ж селекція (відбір та гібридизація), вирощування, збирання, первинна обробка, зберігання, транспортування, реалізація такої сільськогосподарської продукції, зокрема шляхом надання податкових та інших фінансових пільг, додаткових інвестиційних гарантій, а також функціонування таких сільськогосподарських підприємств як державних або за участю держави.
Удосконалено:
- визначення понять «безпечність сільськогосподарської продукції», «якість сільськогосподарської продукції», «якість харчового продукту», «безпечний харчовий продукт»;
- положення щодо механізму дії сторін договору (продавця та покупця) у разі реалізації останнім товарів, що швидко псуються (зокрема, сільськогосподарської продукції), за умови неприйняття ним указаних товарів, а саме запропоновано передбачити законодавче положення, яким надати покупцеві право відмовитися від оплати товарів та вимагати відшкодування витрат, понесених ним у зв’язку із реалізацією товарів та повернення останнім продавцеві коштів, отриманих від такої реалізації;
- тезу щодо захисту прав покупця та продавця під час укладення та виконання договорів купівлі-продажу сільськогосподарської продукції;
- вчення про підстави притягнення до відповідальності за порушення законодавства про безпечність та якість сільськогосподарської продукції.
Набули подальшого розвитку:
- ідея щодо використання моделі Розривів (GAP), відправним елементом якої є співвіднесення очікувань споживача від сільськогосподарської продукції зі сприйняттям фактично отриманої, з метою аналізу причин зниження її конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції на ринку та незадоволення певних потреб людини від її споживання;
- теза стосовно розподілу контролю за дотриманням законодавства про безпечність та якість сільськогосподарської продукції на декілька етапів: 1) одержання інформації щодо дотримання норм законодавства України про безпечність та якість сільськогосподарської продукції із подальшим її аналізом; 2) виявлення та фіксація порушень зазначених норм та вжиття заходів впливу на порушників; 3) установлення причин порушення норм чинного законодавства України про безпечність та якість сільськогосподарської продукції, а також умов, що сприяли вчиненню таких порушень;
- положення щодо того, що серед запропонованих моделей організації діяльності органів контролю за дотриманням законодавства про безпечність та якість сільськогосподарської продукції (модель єдиного відомства, модель із чітким розподілом повноважень та комплексна (перехідна) модель) саме остання є найприйнятнішою та найефективнішою для її застосування в Україні за сучасних економіко-правових умов;
- висновок стосовно того, що існування технічних умов на сільськогосподарську продукцію та процес її виробництва як виду нормативної документації зі стандартизації, що діє поряд із системою стандартів, є недоцільним. Проте, ураховуючи велику кількість таких технічних умов та беручи до уваги те, що саме вони значною мірою визначають вимоги до якості сільськогосподарської продукції, проблема співвідношення технічних умов і стандартів повинна вирішуватися перш за все і головним чином на основі їх розумного поєднання;
- рекомендація щодо того, що укладення договорів на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт у сільському господарстві та їх активне запровадження в діяльність аграрних товаровиробників є одним із пріоритетних завдань як держави в цілому, так і кожного учасника аграрного ринку, оскільки саме через ці договори впроваджується в реальні суспільні відносини модель інноваційної економіки;
- положення стосовно того, що договір контрактації сільськогосподарської продукції є найбільш вдалим поєднанням окремих елементів договірних відносин, що існують на різних стадіях виробництва та обігу сільськогосподарської продукції. Договір контрактації сільськогосподарської продукції створює об’єктивну взаємозалежність між виробниками, переробниками та продавцями через те, що вказані суб’єкти забезпечують один одному повний виробничий цикл: від вирощування до реалізації кінцевому споживачеві, тим самим постійно здійснюючи стабільну підприємницьку діяльність, що і є головною запорукою найвищого рівня безпечності та якості сільськогосподарської продукції.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що сформульовані в дисертаційному дослідженні висновки, положення, пропозиції і рекомендації є певним внеском у теорію аграрного права й можуть бути використані під час проведення роботи з удосконалення Цивільного та Господарського кодексів України, законів України «Про безпечність та якість харчових продуктів», «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про фермерське господарство», «Про особисте селянське господарство» тощо. Деякі положення, викладені в роботі, мають дискусійний характер і можуть послужити підґрунтям для подальших наукових розробок.
Положення й висновки дисертації можуть бути використані: а) у науково-дослідній сфері – для подальших досліджень актуальних проблем правового забезпечення виробництва та обігу сільськогосподарської продукції; б) у правотворчій сфері – під час опрацювання проектів нормативно-правових актів, удосконалення аграрного законодавства, а також для забезпечення ефективної реалізації норм аграрної й інших галузей права, що регулюють суспільні відносини у сфері безпечності та якості сільськогосподарської продукції; в) у навчальному процесі у вищих навчальних закладах – при підготовці навчальних програм, відповідних спецкурсів, написанні підручників і навчальних посібників з курсу «Аграрне право», у викладанні навчальної дисципліни «Аграрне право» й інших суміжних дисциплін, у науково-дослідній роботі.
Особистий внесок здобувача. Окремі положення дисертації викладено у самостійно підготовленому здобувачем розділі «Основні правові поняття в сфери безпечності та якості сільськогосподарської продукції» колективної монографії «Актуальні питання аграрного права України: теорія і практика», підготовленої викладачами кафедри аграрного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого».
Апробація результатів дослідження. Основні положення й висновки дисертації обговорювалися і були схвалені на засіданнях кафедри аграрного права Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», результати дослідження використовувалися дисертантом у навчальному процесі в Національному університеті «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» під час проведення практичних занять з навчального курсу «Аграрне право».
Наукові висновки й рекомендації дисертанта з проблем правового регулювання безпечності та якості сільськогосподарської продукції відображені в колективній монографії, наукових статтях, тезах доповідей і повідомлень. Окремі висновки й рекомендації дисертації доповідалися на таких міжнародних, республіканських і регіональних наукових і науково-практичних конференціях, як-то:
1) Круглий стіл «Мова і сучасні тенденції юридичної науки очима молодих учених» (16 квіт. 2009 р., м. Харків).
2) Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми державного будівництва та місцевого самоврядування на сучасному етапі» (21 трав. 2009 р., м. Харків).
3) Міжнародна науково-практична конференція «Сучасні проблеми аграрного і природоресурсного права» (30-31 жовт. 2009 р., м. Київ).
4) Міжнародна науково-практична конференція молодих вчених і здобувачів «Юридична осінь 2009 року» (13 лист. 2009 р., м. Харків).
5) Міжнародна науково-практична конференція студентів, аспірантів і молодих учених «Реформування сучасної правової системи» (10-11 квіт. 2009 р., м. Донецьк).
6) Міжнародна науково-практична конференція «Сучасне земельне, аграрне, екологічне та природоресурсне право: актуальні проблеми теорії та практики» (21-22 трав. 2010 р., м. Біла Церква).
7) Круглий стіл, присвячений 85-річчю від дня народження доктора юридичних наук, професора, академіка АПрН України В. З. Янчука «Спадковість творчих ідей академіка В. З. Янчука та їх розвиток у науці сучасного аграрного і природоресурсного права» (27 трав. 2010 р., м. Київ).
8) Міжнародна науково-практична конференція «Актуальні проблеми правового регулювання аграрних, земельних, екологічних відносин і природокористування в Україні та країнах СНД» (10-11 вер. 2010 р., м. Луцьк).
9) Міжнародна науково-практична конференція «Правове забезпечення інноваційного розвитку економіки республіки Білорусь» (21-22 жовт. 2010 р., м. Мінськ).
Публікації. Основні висновки й теоретичні положення дисертації викладено в трьох статтях, опублікованих у фахових виданнях, а також тезах виступів на дев’яти наукових конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у встановленні особливостей, специфіки та змісту забезпечення безпечності та якості сільськогосподарської продукції. Головними науковими і практичними результатами роботи виступають наступні:
1. Розвиток поглядів щодо розуміння понять «безпечність» та «якість» відбувався в декілька етапів: (1) філософське обґрунтування поняття «якість» та його визначення як найбільш загального поняття («якість» – загально-філософське поняття); (2) обґрунтування поняття «якість» як наукової категорії («якість» – спеціально-наукове поняття); (3) упровадження наукових категорій «безпечність» та «якість» у реальні суспільні відносини («безпечність» та «якість» – прикладні поняття).
2. Усі визначення поняття «якість продукції» можна класифікувати за трьома групами: (1) визначення економічного змісту, що встановлюють лише вимоги щодо споживчої вартості продукції; (2) визначення правового змісту, що встановлюють необхідність закріплення вимог до якості продукції в певних правових актах; (3) комплексні визначення, що враховують як об’єктивну (необхідність закріплення вимог до якості продукції в певних правових актах), так і суб’єктивну (здатність продукції задовольняти потреби споживача) сторону поняття «якість продукції». На нашу думку, найбільш повно зміст поняття «якість продукції» можна визначити саме враховуючи економічні й правові аспекти в їх сукупності, тобто застосовуючи комплексний підхід.
3. Правове регулювання суспільних відносин, що виникають із приводу безпечності та якості сільськогосподарської продукції, у своєму розвитку пройшло три етапи: перший етап тривав з 1923 по 1991 рік та характеризувався відсутністю розмежування понять «безпечність продукції» та «якість продукції», а також одним із найперших офіційних закріплень не лише дефініції поняття «якість продукції», а і його економіко-правових ознак; другий етап тривав з 1991 по 2005 рік та пов’язаний з ухваленням 12.05.1991 Закону Української РСР «Про захист прав споживачів», який характеризувався виокремленням з поняття «якість продукції» поняття «безпека продукції» та його головних ознак; третій етап, що розпочався з 2005 року та триває дотепер, пов’язаний із ухваленням законів України «Про захист прав споживачів» та «Про безпечність та якість харчових продуктів», що не лише відокремлюють право споживача на безпеку продукції від права на якісну продукцію, а й більш чітко розмежовують самі поняття якості та безпеки продукції, класифікують недоліки продукції («недолік» та «істотний недолік»), визначають поняття «належна якість товару», указують на невичерпність переліку прав споживачів у цій сфері.
4. Якість сільськогосподарської продукції як комплексна правова категорія має певні показники: безпечності, транспортабельності, технологічні, економічні, естетичні, патентно-правові, біологічні тощо, які можна класифікувати таким чином: (1) за ступенем обов’язковості їх урахування при оцінюванні якості сільськогосподарської продукції: обов’язкові (наприклад, екологічна безпека) та необов’язкові (наприклад, естетичні показники); (2) за формою прояву: фактично існуючі та унормовані; (3) за змістом: кількісні (наприклад, вартість) та якісні (наприклад, безпечність); (4) залежно від стадії (циклу), на якому знаходиться сільськогосподарська продукція: виробничі та споживчі. При цьому слід зазначити, що ані вказані критерії класифікації, ані елементи таких класифікацій не можна вважати вичерпними і такими, що існують у незмінному вигляді, оскільки наявність або відсутність тих чи інших критеріїв, їх назви та зміст можуть змінюватися залежно від конкретних обставин, у тому числі – від рівня розвитку науки і техніки.
5. Поняття «якість», а разом із ним поняття «безпечність» як його складова мають такі головні ознаки: (1) сукупність суттєвих властивостей продукції, що є визначальними для цієї конкретної продукції та закріплюються у відповідних правових актах: стандартах, положеннях, технічних умовах тощо; (2) сільськогосподарська продукція не може становити жодних або може становити прийнятні ризики для споживача за розумно передбачуваних, звичайних або таких, що встановлені в нормативно-правовому акті чи договорі, умов використання такої продукції (безпечність продукції); (3) урахування впливу сільськогосподарської продукції на навколишнє природне середовище при визначенні її як безпечної та/або якісної, оскільки і сільськогосподарська продукція, і навколишнє природне середовище впливають одне на одного; (4) властивості продукції здатні задовольнити заздалегідь обумовлені потреби споживача такої продукції.
6. На підставі отриманих результатів аналізу Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів»: (1) пропонуємо поняття «якість харчового продукту», наведене у частині 1 статті 1 цього Закону, викласти таким чином: «Якість харчового продукту – це сукупність суттєвих властивостей харчового продукту, що за розумно передбачуваних, звичайних або таких, що встановлені в нормативно-правовому акті чи договорі умов його використання за призначенням не становить жодних або становить прийнятні ризики як для споживачів такого продукту, так і для навколишнього природного середовища, та здатні задовольнити заздалегідь обумовлені потреби таких споживачів». При цьому визначення поняття «якість сільськогосподарської продукції», з урахуванням особливостей сільськогосподарської продукції (вирощується внаслідок дії біологічних процесів, має природне походження від землі та/або від живих біологічних організмів тощо), є похідним від вказаної дефініції; (2) вбачається, що сьогодні існує значна кількість вимог до харчового продукту, зокрема, вимоги щодо його безпечності, придатності, відповідності санітарним заходам і технічним регламентам, якості, маркування, пакування тощо. Проте можливою видається така ситуація, коли навіть незначна невідповідність сільськогосподарського продукту встановленим Законом вимогам, що може бути усунена без значних витрат часу та коштів, призведе до того, що така продукція буде визнана небезпечною, що може спричинити суттєві економічні втрати виробника (продавця, споживача) такої продукції. Ураховуючи викладене, вважаємо, що виключення із Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» поняття «небезпечний харчовий продукт» не вплине на рівень правового регулювання безпечності та якості сільськогосподарської продукції, а наведені в Законі поняття «безпечність харчового продукту» та «безпечний харчовий продукт» утворюють достатню правову базу для регулювання правовідносин та дають можливість визначити той чи інший харчовий продукт як безпечний чи небезпечний; (3) можна дійти висновку, що даючи визначення «непридатний (едалтерований) харчовий продукт», законодавець наводить критерії визначення такої непридатності, зокрема й наявність забруднюючої речовини. Навіть можливість присутності в харчовому продукті шкідливих або отруйних речовин є неприпустимою і надає такій продукції статусу непридатної, небезпечної та забрудненої. Як бачимо, за таких умов цілком можливими є такі негативні наслідки, як неоднакове застосування тієї самої норми права в однакових правовідносинах тощо, з огляду на що, на нашу думку, необхідним є виключення з частини 1 статті 1 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» поняття «непридатний (едалтерований) харчовий продукт»; (4) пропонуємо внести зміни до абзацу 12 частини 1 статті 1 цього Закону, виклавши його в такій редакції: «безпечний харчовий продукт – харчовий продукт, що за розумно передбачуваних, звичайних або таких, що встановлені в нормативно-правовому акті чи договорі умов його використання за призначенням прямо чи опосередковано не становить жодних або становить прийнятні ризики як для споживачів такої продукції, так і для навколишнього природного середовища за умов його виробництва, обігу та споживання з дотриманням вимог чинного законодавства України. У будь-якому разі не може визнаватися безпечним харчовий продукт, якщо він містить отруйні, шкідливі або інші речовини природного чи антропогенного походження, використання або споживання яких шкідливо впливає на життя та здоров’я людини та стан навколишнього природного середовища (віруси, хворобоутворювальні бактерії, пестициди у сільськогосподарській сировині, харчові добавки, барвники, лікарські препарати для тварин, інші біологічні та хімічні сполуки тощо), за винятком тих, умови та кількість використання яких дозволено чинним законодавством України, у тому числі чинними міжнародними договорами України». При цьому визначення поняття «безпечність сільськогосподарської продукції», з урахуванням особливостей сільськогосподарської продукції (вирощується внаслідок дії біологічних процесів, має природне походження від землі та (або) від живих біологічних організмів тощо), є похідним від вказаної дефініції.
7. З метою аналізу причин незадоволення певних потреб людини від споживання тієї чи іншої сільськогосподарської продукції та зниження її конкурентоспроможності на ринку доцільним є застосування моделі Розривів (GAP) як такої, що враховує не лише об’єктивні, а й суб’єктивні характеристики такої продукції, тобто її здатність задовольнити певні потреби споживача. Причому, згідно з указаною моделлю, сільськогосподарська продукція є якісною, якщо розрив між уявленням про продукцію та сподіванням щодо неї відсутній. Існування ж вказаного розриву виникає через певні причини (так звані «Розриви»).
8. Необхідними є не лише розробка та впровадження Загальнодержавної програми сприяння розвиткові виробництва та обігу безпечної та якісної сільськогосподарської продукції, а й відповідних місцевих програм розвитку галузі сільського господарства, сфера дії яких поширювалася б за територіальним (по областях), географічно-кліматичним (гірська, степова, прибережна та інші частини країни тощо) та іншими принципами, необхідним елементом яких було б сприяння виробництву та обігу безпечної та якісної сільськогосподарської продукції.
9. Ураховуючи те, що законодавство, яке регулює безпечність та якість сільськогосподарської продукції, є юридично неоднорідним, містить у собі норми різних галузей права, для забезпечення єдності та узгодженості всіх нормативно-правових актів у цій сфері та приведення їх в єдину систему, необхідним є ухвалення Закону України «Про виробництво і обіг безпечної та якісної сільськогосподарської продукції» як комплексного нормативного акта, що регулює суспільні відносини, які виникають, змінюються та припиняються в процесі виробництва та обігу сільськогосподарської продукції.
10. Актуальним вбачається запровадження правових та економічних механізмів для діяльності в Україні системних (комплексних) сільськогосподарських підприємств, які б могли повністю обслуговувати весь продовольчий цикл – розробка або ж селекція (відбір та гібридизація), вирощування, збирання, первинна обробка, зберігання, транспортування, реалізація, споживання, а отже, і створювати найсприятливіші умови для забезпечення високого рівня безпечності та якості сільськогосподарської продукції. Іншими словами, необхідним є забезпечення умов щодо існування технологічної єдності впродовж всього «життя» продукції – від її розробки до кінцевого споживання, що є неможливим без об’єднання суб’єктів, що беруть участь у виробництві такої продукції.
11. Правильніше, на нашу думку, було б вести мову про безпечність сільськогосподарської продукції не тільки як про цілковиту відсутність будь-якої шкоди від її споживання, а й про можливість негативного впливу такої продукції на організм людини в заздалегідь установлених законодавством або договором межах. Сучасна наука, законодавство зарубіжних країн та міжнародні договори задля позначення вказаної можливості негативного впливу вживання сільськогосподарської продукції на організм людини використовують категорію «ризики». Тому, на нашу думку, для позначення меж таких ризиків доцільно вживати поняття «прийнятні ризики від споживання сільськогосподарської продукції».
12. У тих ситуаціях, коли якість продукції визначається стандартом, недостатньо при узгодженні умов щодо якості продукції обмежитися лише відсиланням на номер стандарту або індекс технічних умов. Сторонам необхідно конкретизувати окремі показники стандарту з метою забезпечення найоптимальнішої якості продукції.
13. Сільськогосподарська продукція є безпечною та якісною за умови її відповідності імперативно визначеним приписам (стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації), за відсутності домовленості між сторонами щодо незвичайної мети її споживання або її підвищеної якості. Єдиним винятком із загального правила щодо відповідності продукції вимогам стандартів та іншій технічній документації є пряма вказівка в договорі на нестандартність продукції, тобто можливість її використання не за звичайним чи розумно передбачуваним призначенням, а з іншою метою, задля досягнення якої є доцільним використання саме такої продукції.
14. Саме в договорі сторони формалізують свої «заздалегідь обумовлені потреби» та сповіщають один одного про умови використання таких продуктів, що й дозволяє в майбутньому сторонам належним чином виконати взяті на себе за договором зобов’язання, у тому числі й щодо забезпечення належного рівня безпечності та якості сільськогосподарської продукції.
15. Унесення змін до конкретного договору шляхом указівки в ньому на підвищені порівняно зі стандартом показники якості продукції не є заміною стандарту та не може бути етапом спрощеного порядку його зміни.
16. Надання продавцем продукції підвищеної якості порівняно з вимогами, установленими законом, так само як і надання продукції зі зниженими вимогами до показників її безпечності та якості, ніж це було обумовлено в договорі, є прямим порушенням зобов’язань сторін, якщо інше не було обумовлено в договорі.
17. Незважаючи на те що в чинному законодавстві України відсутній нормативно-правовий акт, що безпосередньо регулював би порядок планування, фінансування і контролю за виконанням та впровадженням науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт у сільському господарстві, спираючись на приписи Цивільного кодексу України, Постанови Державного комітету СРСР по науці і техніці від 19.11.1987 № 435 «Про затвердження Положення про договори на створення (передачу) науково-технічної продукції», користуючись правом, наданим статтею 8 вказаного Кодексу щодо можливості сторін, у разі якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, урегулювати свої правовідносини тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), контрагенти цілком мають змогу врегулювати власні правовідносини та формалізувати їх в окремому договорі на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських робіт у сільському господарстві.
18. На сучасному етапі розвитку соціально-економічних відносин в Україні договір контрактації сільськогосподарської продукції має всі передумови для того, щоб стати засобом формалізації правовідносин щодо комплексного впливу на її безпечність та якість. Більше того, саме договір контрактації сільськогосподарської продукції створює об’єктивну взаємозалежність між виробниками, переробниками та продавцями, оскільки вказані суб’єкти забезпечують один одному повний виробничий цикл: від вирощування до реалізації кінцевому споживачеві, тим самим постійно здійснюючи стабільну підприємницьку діяльність, що і є головною запорукою найвищого рівня безпечності та якості сільськогосподарської продукції. Крім того, продаж «майбутніх товарів» за договором контрактації сільськогосподарської продукції є економічно вигідним для виробника, оскільки це є його своєрідним страхуванням від можливих втрат, а для контрактанта – гарантією можливості реалізувати товар у майбутньому. Головною особливістю договору контрактації сільськогосподарської продукції є те, що тягар забезпечення належного рівня безпечності та якості такої продукції покладається не лише на виробника, а й на контрактанта, у зв’язку з чим між контрактантом та виробником мають бути заздалегідь обумовлені окремі аспекти договору. Насамперед сторонами має бути обумовлена кількість продукції, що приймається контрактантом безпосередньо у виробника, при цьому така домовленість, з урахуванням зазначених вище положень щодо обов’язків контрактанта сприяти виробникові у виконанні договору, повинна максимально задовольняти інтереси виробника, оскільки саме від нього залежить стан продукції, що отримується контрактантом.
19. За загальними принципами як цивільного, так і господарського права, кожному обов’язку однієї сторони має кореспондувати право іншої сторони. Проте, на жаль, ані чинний Цивільний, ані Господарський кодекси України не містять положень щодо можливості здійснення контрактантом дій з контролю за процесом вирощування та виробництва сільськогосподарської продукції, сприяти чому є його обов’язком. У зв’язку з цим, маючи на меті забезпечення належного рівня контролю за безпечністю та якістю сільськогосподарської продукції – предмета договору контрактації, вважаємо за доцільне доповнити статтю 272 Господарського кодексу України та статтю 713 Цивільного кодексу України положеннями щодо права контрактанта як особи, що має пріоритет у визначенні показників продукції, здійснювати перевірку, по-перше, процесу вирощування (виробництва), зберігання та транспортування сільськогосподарської продукції, а по-друге – самої сільськогосподарської продукції на предмет їх відповідності чинним стандартам, технічним умовам, іншій технічній документації та умовам договору.
20. Передбачений частиною 2 статті 272 Господарського кодексу України обов’язок контрактанта сприяти виробникові у виробництві сільськогосподарської продукції може бути деякою мірою модифікований та конкретизований. Зокрема, йдеться про нормативне закріплення таких організаційно-виробничих обов’язків контрактанта: сприяти виробникові у виробництві зазначеної продукції шляхом надання на заздалегідь погоджених умовах консультаційної та практичної допомоги як з боку власних співробітників, так і з боку спеціалізованих осіб чи організацій; сприяти в підвищенні кваліфікації працівників виробника; сприяти модернізації обладнання, реманенту, спеціальних засобів для обробки продукції; розроблювати (придбавати) та впроваджувати новітні технології виробництва; покращувати способи доставки, розширювати використання механізованих допоміжних засобів, що забезпечують покращений рівень зберігання та транспортування продукції тощо. Указане, на нашу думку, дозволить не лише підвищити економічну доцільність діяльності обох сторін договору, а й сприятиме поступовому та послідовному підвищенню безпечності та якості виробленої сільськогосподарської продукції, у тому числі й через модернізацію матеріально-технічних ресурсів виробника.
21. Наявність технічних умов на сільськогосподарську продукцію та процес її вирощування як виду нормативної документації зі стандартизації, що діє поряд із системою стандартів, є недоцільним, проте, ураховуючи значну кількість таких технічних умов, а також те, що саме вони визначають вимоги до якості значної кількості сільськогосподарської продукції, проблема співвідношення технічних умов і стандартів повинна вирішуватися перш за все і головним чином на основі їх розумного поєднання; при цьому є необхідним чітко регламентувати та централізувати не лише порядок економічного, юридичного та наукового обґрунтування необхідності впровадження та/або існування технічних умов, а й порядок їх державної реєстрації, поклавши цей обов’язок на спеціально уповноважений орган виконавчої влади з питань технічного регулювання, що має діяти у функціональній єдності не лише з органами, що здійснюють контроль у сфері стандартизації, а й з представниками як виробників, так і споживачів сільськогосподарської продукції.
22. Технічні умови до сільськогосподарської продукції та процесу її виробництва мають такі основні ознаки: (1) це нормативний документ, що встановлює правила, загальні принципи чи характеристики сільськогосподарської продукції та процесу її виробництва; (2) регулюють відносини між виробником (постачальником) та споживачем (користувачем); (3) розробляються за рішенням виробника, на вимогу споживача, на виконання державної програми або директивного документа; (4) підлягають державній реєстрації; (5) розробляються та/або ухвалюються органами та організаціями, що не є центральними органами виконавчої влади з питань стандартизації; (6) можуть розроблятися для виготовлення одиничної продукції або груп такої продукції; (7) застосовуються в разі відсутності національних (міждержавних) стандартів на розроблювану продукцію або у випадку необхідності конкретизувати, доповнити чи підвищити вимоги чинних стандартів на цю продукцію, розширити асортимент; (8) обов’язкова наявність вимог до безпечності, охорони довкілля та утилізації; (9) обов’язкове включення технічних вимог до процесу та способу вирощування сільськогосподарської продукції.
23. Обґрунтовано внесення змін до Типового положення про інспекцію якості та формування ресурсів сільськогосподарської продукції обласної, Севастопольської міської державної адміністрації, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.10.2000 № 1568, а саме: (1) доповнити пункт 4 положенням, яким покласти на інспекцію завдання брати участь відповідно до визначеної компетенції в реалізації державної політики з питань державного контролю за дотриманням законодавства про безпечність та якість сільськогосподарської продукції; (2) доповнити пункт 4 положенням, яким покласти на інспекцію завдання щодо самостійного виявлення причин порушення норм чинного законодавства України у сфері безпечності та якості сільськогосподарської продукції, а також умов, що сприяли їх вчиненню, або ж, у разі неможливості здійснення такої діяльності самостійно, збору та подальшого аналізу такої інформації від компетентних органів державної влади, місцевого самоврядування, сільськогосподарських товаровиробників, інших юридичних та фізичних осіб; (3) доповнити пункт 4 положенням, яким покласти на інспекцію завдання з розгляду або вжиття в межах наданих їй повноважень заходів щодо розгляду звернень фізичних осіб та суб’єктів господарювання; (4) доповнити пункт 5 положенням, яким надати інспекції повноваження зі здійснення державного контролю за безпечністю та якістю сільськогосподарської продукції, що виробляється та перебуває в обігу на території України; (5) доповнити пункт 6 положенням, яким надати право інспекції інформувати обласну, Севастопольську міську державну адміністрацію, Мінагрополітики, а також засоби масової інформації щодо стану справ стосовно безпечності та якості сільськогосподарської продукції, кількості виявлених правопорушень у цій сфері, їх причин та умов, що сприяли їх вчиненню.
24. За сучасних умов актуальним є питання створення та функціонування системи органів громадського контролю за дотриманням законодавства про безпечність та якість сільськогосподарської продукції, діяльність яких була б заснована на поєднанні державного та громадського впливу та спрямована на виявлення і запобігання порушенням з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, аграрних товаровиробників, інших юридичних та фізичних осіб вимог законодавства у сфері безпечності та якості сільськогосподарської продукції. Чинної нормативно-правової бази щодо питання громадського контролю за дотриманням законодавства саме у сфері безпечності та якості сільськогосподарської продукції сьогодні не існує, що зумовлює необхідність звернутися як до вітчизняного досвіду, так і до міжнародного. До основних завдань, що мають бути покладені на органи громадського контролю, слід віднести такі: (1) розгляд зауважень, звернень, скарг, заяв, клопотань громадян України, осіб без громадянства, іноземців, інших категорій осіб, що на законних підставах перебувають на території України (далі – споживачі), що стосуються захисту їх прав на безпечну та якісну сільськогосподарську продукцію від неправомірних, на їхню думку, посягань з боку органів державної влади та місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання, інших юридичних та фізичних осіб; (2) збір та аналіз інформації щодо виявлених органами громадського та державного контролю й нагляду випадків порушення прав споживачів на безпечну та якісну сільськогосподарську продукцію, а також розробка рекомендацій, пропозицій, узагальнюючих висновків на основі такого аналізу, спрямованих на підвищення рівня безпечності та якості сільськогосподарської продукції та захист прав споживачів у цій сфері із правом подальшого оприлюднення таких даних; (3) участь у перевірках, що здійснюються уповноваженими на те органами державної влади та місцевого самоврядування, із правом надавати свої пропозиції та зауваження щодо процесу та результатів таких перевірок; (4) взаємодія з органами державної влади, місцевого самоврядування, органами внутрішніх справ, прокуратури і судами, професійними спілками, іншими об’єднаннями громадян, а також іншими юридичними та фізичними особами з метою надання та/або отримання інформаційної та іншої допомоги при виконанні покладених завдань; (5) за наявності підстав – право порушувати питання перед вищестоящими органами, а також уповноваженими органами державної влади та місцевого самоврядування про необхідність проведення ними перевірки виробників, продавців, інших учасників ринку сільськогосподарської продукції, а також органів державної влади, місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб на предмет дотримання ними законодавства про безпечність та якість сільськогосподарської продукції, а в разі необхідності – порушувати питання про необхідність притягнення таких осіб до передбаченої чинним законодавством України цивільної, дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності та здійснювати контроль за виконанням своїх рішень; (6) сприяння посадовим та службовим особам органів державної влади та місцевого самоврядування, інших юридичних осіб, а також фізичним особам у виконанні покладених на них завдань щодо контролю за дотриманням законодавства у сфері безпечності та якості сільськогосподарської продукції, підвищення ефективності діяльності як представників влади, так й інших суб’єктів аграрних правовідносин. Система органів громадського контролю повинна мати багатоступеневу структуру: а) найвищий орган, що утворюється шляхом квотного формування органом законодавчої влади, уповноваженими органами, що представляють інтереси професійних спілок, споживачів, а також центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення реалізації державної аграрної політики; б) органи громадського контролю, створені уповноваженими органами, що представляють інтереси професійних спілок, споживачів, та органами виконавчої влади (обласними та прирівняними до них державними адміністраціями) і місцевого самоврядування (обласні та прирівняні до них ради), що діють на місцях; в) громадські контролери, що виконують свої функції на конкретному суб’єкті господарювання: члени підприємств, кандидатури яких було висунуто та затверджено на спільному засіданні загальних зборів та професійної спілки (якщо така була створена) цього підприємства; г) споживачі, що виконують функцію неофіційного громадського контролера, щоденно споживають певну продукцію та мають можливість повідомити про виявлені недоліки до уповноважених контрольно-наглядових органів.
25. Загальна система органів контролю за дотриманням законодавства про безпечність та якість сільськогосподарської продукції може бути класифікована таким чином: (1) органи, що здійснюють контроль за виробництвом та обігом продукції тваринництва (Ветеринарна адміністрація); (2) органи, що здійснюють контроль за виробництвом та обігом продукції рослинництва (Органи фітосанітарного контролю); (3) органи, що забезпечують санітарне та епідемічне благополуччя споживачів сільськогосподарської продукції (Санітарно-епідеміологічна служба); (4) органи, що здійснюють контроль за дотриманням прав споживачів.
26. Існує декілька можливих варіантів побудови системи органів контролю за дотриманням законодавства про безпечність та якість сільськогосподарської продукції: Модель 1: Чіткий розподіл повноважень між відомствами, що існують; Модель 2: Єдине відомство; Модель 3: Комплексна (перехідна) модель, кожна з яких має свої позитивні та негативні риси. Проте ураховуючи специфіку сучасних економічних, соціальних, правових умов, що існують в Україні, з метою майбутнього запровадження моделі Єдиного відомства, слід звернутися саме до комплексної (перехідної) моделі організації системи органів контролю за дотриманням законодавства про безпечність та якість сільськогосподарської продукції. При цьому така модель передбачає створення єдиного відомства, що відповідатиме за реалізацію державної продовольчої безпеки в країні та здійснюватиме координацію всіх органів у галузі контролю за дотриманням законодавства у досліджуваній сфері. Існуючі ж контролюючі органи виконуватимуть покладені на них завдання в загальному порядку, однак передбачається запровадити чіткий розподіл повноважень між такими органами.
27. З метою врегулювання питання подальших дій продавця та покупця у разі реалізації останнім товарів, що швидко псуються, за умови неприйняття ним указаних товарів пропонуємо доповнити статтю 268 Господарського кодексу України положенням щодо подальших дій сторін договору в зазначеній вище ситуації (наприклад, відмова покупця від оплати товарів, відшкодування йому витрат, понесених у зв’язку із реалізацією товарів та повернення останнім продавцеві коштів, отриманих покупцем від реалізації товару).
28. Для забезпечення належного виконання сторонами своїх зобов’язань щодо безпечності та якості сільськогосподарської продукції важливою є оперативно-господарська санкція, передбачена пунктом 3 частиною 1 статті 236 Господарського кодексу України, а саме переведення платника на оплату товарів після перевірки їх якості. Указана норма може бути застосована разом зі статтею 678 Цивільного кодексу України. Зокрема, йдеться про ситуації, коли з метою недопущення в майбутньому випадків порушення продавцем своїх обов’язків щодо безпечності та якості сільськогосподарської продукції та багаторазового застосування до нього заходів, передбачених статтею 678 Цивільного кодексу України (пропорційного зменшення ціни, що має наслідком порушення нормальної, заздалегідь розпланованої господарської діяльності продавця), доцільним може бути однократне застосування до контрагента оперативно-господарської санкції у вигляді переведення на оплату товарів після перевірки їх якості, що може бути здійснено в тому числі й шляхом унесення відповідних змін чи доповнень до договору або застосування передбачених договором альтернативних положень щодо умов та порядку оплати.
29. Кодекс України про адміністративні правопорушення містить ряд норм, що встановлюють відповідальність за правопорушення у сфері безпечності та якості продукції, що можна класифікувати наступним чином за предметом їх правового регулювання: порушення: (1) порядку стандартизації та сертифікації продукції – (статті 822,167, 169, 170, 1701, 1721); (2) порядку виробництва та реалізації продукції (статті 421, 422, 423, 159, 160); (3) фітосанітарних, санітарних та ветеринарних норм і правил (статті 42, 901, 105, 107); (4) виробництва продукції рослинництва: (статті 831, 1041); (5) порядку використання та охорони земель як основного засобу виробництва сільськогосподарської продукції (статті 52, 53, 82, 83, 824); (6) доступу та надання екологічної інформації (ст. 823, 914); (7) забезпечення вимог загальної екологічної безпеки (статті 461, 911, 95); (8) невиконання законних розпоряджень посадових осіб уповноважених державних органів (статті 1885, 1889, 18811 , 18812).
30. Доводиться, що відсутність в статтях 421, 423 Кодексу України про адміністративні правопорушення санкції у вигляді обов’язкової конфіскації забруднених мікроорганізмами, іншими біологічними агентами, біологічно активними речовинами та продуктами біотехнологій понад гранично допустимі рівні продуктів харчування ставить під загрозу життя та здоров’я споживачів. Йдеться про те, що продукти харчування чи продовольча сировина, забруднені мікроорганізмами, іншими біологічними агентами, біологічно активними речовинами та продуктами біотехнологій понад гранично допустимі рівні, мають бути в будь-яком разі конфісковані та в подальшому утилізовані й знищені задля недопущення їх потрапляння на товарний ринок та подальшої реалізації. Запропонована нами редакція санкції статті, що аналізується, дозволить додатково убезпечити споживачів від потрапляння на ринок продуктів харчування неналежної якості.
31. Обґрунтовується, що алогічне розташування та недосконалість диспозиції статті 227 Кримінального кодексу України, зокрема її розміщення у Розділі VII «Злочини у сфері господарської діяльності», відсутність кваліфікуючих ознак, що вказують на відповідальність винних осіб у разі спричинення шкоди життю та здоров’ю осіб, настання відповідальності лише за випуск чи іншу реалізацію продукції, нерозмірність суспільної небезпечності діяння та санкції створюють небезпеку нівелювання питання захисту людини від продуктів харчування неналежної якості.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аграрне право України [Текст] : підручник / В. З. Янчук, В. І. Андрійцев, Ц. В. Бичкова [та ін.] ; за ред. В.З. Янчука. – К. : Юрінком, 1996. – 560 с.
2. Аграрне право України [Текст] : підручник / за ред. О. О. Погрібного. – К. : Істина, 2007. – 448 с.
3. Аграрное право [Текст] : учеб. для вузов / под ред. Г. Е. Быстрова, М. И. Козыря. – М. : Юристъ, 1998. – 532 с.
4. Азгальдов, Г. Г. Что такое качество? [Текст] / Г. Г. Азгальдов, А. В. Гличев, В. П. Панов. – М. : Экономика, 1968. – 135 с.
5. Актуальні питання аграрного права України: теорія і практика [Текст] : монографія / А. М. Статівка, В. Ю. Уркевич, В. М. Корнієнко [та ін.] ; за ред. А. М. Статівки. – Х. : ФІНН, 2010. – 240 с.
6. Андрійчук, В. Г. Економіка аграрних підприємств [Текст] : підручник / В. Г. Андрійчук. – 2– е вид., допов. і переробл. – К. : КНЕУ, 2002. – 624 с.
7. Аристотель. Метафизика [Текст] / Аристотель ; пер. А. В. Кубицкого. – М. ; Л. : Соцэкгиз, 1934. – 348 с.
8. База даних єдиного державного реєстру судових рішень України [Електронний ресурс] : єдиний державний реєстр судових рішень України // Офіційний веб– сайт. – Режим доступу : http://www.reyestr.court.gov.ua. – Заголовок з екрана.
9. Базаржапов, Ч. Б. Качество сельскохозяйственной продукции. Методы оценки и анализа [Текст] / Ч. Б. Базаржапов. – Улан–Уде : Бурят. кн. изд– во, 1989. – 287 с.
10. Беда, Я. А. Стандартизация и управление качеством производства сельскохозяйственной продукции [Текст] / Я. А. Беда, А. П. Беда, Ф. Ф. Стерликов. – М. : Колос, 1984. – 160 с.
11. Берлач, Н. Правове визначення якості, специфікації, зазначення походження та географічного позначення продукції сільського господарства в Україні [Текст] / Н. Берлач // Підприємництво, госп– во і право. – 2008. – № 8. – С. 149–152.
12. Богдан, А. Й. Правове забезпечення виробництва сільськогосподарської продукції в Україні у контексті вимог законодавства Європейського Союзу [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.06 / Богдан Андрій Йосипович; Нац. юрид. акад. України ім. Ярослава Мудрого. – Х., 2010. – 20 с.
13. Брагинский, М. И. Договорное право [Текст] / М. И. Брагинский, В. В. Витрянский. – Изд. доп., стер. (5– й завод). – М. : Статут, 2002. – Кн. первая : Общие положения. – 848 c.
14. Брежнев, Л. И. О продовольственной программе СССР на период до 1990 года и мерах по ее реализации [Текст] : докл. [Пленум ЦК КПСС, май 1982 г.] / Л. И. Брежнев // Полит. сам