ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ ІНСТАНЦІЙНОЇ ПОБУДОВИ СИСТЕМИ СУДІВ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ УКРАЇНИ

Краткое описание

АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Штелик Світлана Павлівна
УДК 347.97/.99

ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ
ІНСТАНЦІЙНОЇ ПОБУДОВИ СИСТЕМИ СУДІВ
ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.10 – судоустрій; прокуратура та адвокатура

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
Сердюк Валентин Васильович -
доктор юридичних наук, доцент

Київ - 2011

ЗМІСТ

ВСТУП ..................................................................................... 4-12

РОЗДІЛ 1 СТАНОВЛЕННЯ ІНСТИТУТУ СУДОВИХ ІНСТАНЦІЙ В УКРАЇНІ ..............................................................................

13-85

1.1. Розвиток інституту судових інстанцій на територіях сучасної України (історико-правовий аспект) ….................

13-52
1.2. Міжнародно-правовий досвід функціонування судових інстанцій .....................................................................................

52-81
Висновок до розділу 1 ..............................................................
81-85

РОЗДІЛ 2 ІНСТАНЦІЙНА ОРГАНІЗАЦІЯ СИСТЕМИ СУДІВ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ УКРАЇНИ …............................

86-153

2.1. Теоретичні аспекти запровадження та реалізації інстанційної побудови судової системи .................................

86-108
2.2. Організація системи судів загальної юрисдикції в аспекті інстанційного розташування .................................................

108-130
2.3. Судова ланка та судова інстанція: питання співвідношення .......................................................................

130-150
Висновок до розділу 2 ..............................................................
150-153

РОЗДІЛ 3 ІНСТАНЦІЙНА МОДЕЛЬ ФУНКЦІОНУВАННЯ СИСТЕМИ СУДІВ ЗАГАЛЬНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ ……….

154-189

3.1. Система судів загальної юрисдикції України як цілісна інстанційна модель .................................................................

151-177
3.2.

Організація судових інстанцій у контексті реформування судової системи України ........................................................
177-189
Висновок до розділу 3 ..............................................................
189-192

ВИСНОВКИ ...............................................................................
193-199

ДОДАТКИ ..................................................................................
200-211

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………… 212-237

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Необхідність реформування судової влади виникла від часу проголошення незалежності Української держави, початку процесу реального забезпечення прав і свобод людини та громадянина, а також утвердження верховенства права в житті суспільства. Саме на це зорієнтована Конституція України, а процес реформування продовжився і поглибився із прийняттям Закону України від 7 липня 2010 р. «Про судоустрій і статус суддів». Низка новел вказаного Закону, яка позначила нові тенденції в розвитку судової системи, потребує детального вивчення та апробації в нових умовах здійснення правосуддя.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» уперше на законодавчому рівні було виокремлено такий принцип побудови системи судів загальної юрисдикції як інстанційність, що у вітчизняних реаліях спонукає до початку досліджень у контексті демократизації судового процесу та приведення його основ до європейських стандартів. Однак аналіз приписів зазначеного Закону та норм процесуального законодавства свідчить, що принцип інстанційності у побудові системи судів загальної юрисдикції не в повній мірі використовується відповідно до положень Конституції України у сенсі забезпечення державою права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Підтвердженням цієї тези є суттєве перевантаження місцевих судів як судів першої інстанції, діяльність системи судових інстанцій в адміністративному судочинстві та невизначеність статусу Верховного Суду України як судової інстанції.
Судовий процес складається із відповідних процесуальних стадій, що обумовлює у кожній із них розв’язання тих чи інших питань судового розгляду. Виходячи з того, що судова інстанція – це процесуальне поняття, за допомогою якого у нормах процесуального законодавства закладається порядок розгляду спорів правового характеру або перевірки постановлених судових рішень, нагальною є проблема організації оптимальної кількості судових інстанцій, необхідних для вирішення спору по суті та проведення апеляційного і касаційного перегляду судових рішень із метою ухвалення законного й обґрунтованого рішення. Створення на підставі раціональних підходів та функціонування системи судових інстанцій за таких умов є можливим шляхом утілення принципу інстанційності у побудові системи судів загальної юрисдикції.
Чинне законодавство про судоустрій і приписи процесуальних законів доводять відсутність однозначних підходів до реалізації принципу інстанційності, зокрема при вирішенні спорів у судах першої інстанції та перевірці судових рішень судами вищої інстанції. Тому виникає потреба в пошуку нових методологічних підходів, застосування яких дало б змогу проаналізувати теоретичні і практичні проблеми, пов’язані із реалізацією принципу інстанційності в контексті забезпечення захисту гарантованих Конституцією і законами України прав та свобод людини і громадянина, прав та законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. У цій сфері для утвердження інстанційності як принципу побудови судів загальної юрисдикції особливого значення набувають послідовні цілісні теоретичні напрацювання, спрямовані на його розвиток та законодавче вдосконалення у процесуальних приписах. Отже, осмислення і дослідження такого феномена як принцип інстанційності є одними із актуальних завдань теорії права.
Навіть з урахуванням значної кількості тих наукових досліджень, які проведені вітчизняними і зарубіжними вченими, у теорії та практиці існує багато дискусійних питань щодо реалізації принципу інстанційності. Це обумовлює необхідність подальшої розробки теоретичних і прикладних складових цієї проблеми на основі напрацювань загальної теорії права, науки конституційного права та судоустрою з урахуванням прагнень України адаптувати національне законодавство до законодавства країн Європейського Союзу. Невідповідність моделі вітчизняної судової системи міжнародним стандартам, недостатність розробки теоретичних положень щодо конкретизації принципу інстанційності у нормах процесуального законодавства та приписах Закону України «Про судоустрій і статус суддів», нечіткість конституційних та законодавчих положень, які регламентують правила судового розгляду та перегляду судових рішень, нагальність реформування судів першої інстанції, приведення системи судових в адміністративному судочинстві, розкриття сутності функціонування Верховного Суду України в нових умовах з точки зору застосування принципу інстанційності, його значення та місця серед інших принципів права, вказують на потребу проведення комплексного наукового дослідження питань, пов’язаних із реалізацією принципу інстанційності у побудові системи судів загальної юрисдикції, що й обумовлює актуальність дисертації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною тематичного плану науково-дослідної роботи Академії адвокатури України на 2007-2012 рр. "Розробка проблем прав людини. Сприяння забезпеченню прав і свобод людини, забезпечення їх правового захисту. Дослідження питань професійного захисту порушених, невизнаних, оспорюваних прав, свобод чи інтересів особи", затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 5 лютого 2008 р. (протокол № 4). Тему дисертації затверджено рішенням Вченої ради Академії адвокатури України від 23 червня 2011 року (протокол № 7). Зміст і основні положення дисертаційного дослідження відповідають основним завданням здійснення судово-правової реформи в Україні.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка нових науково обґрунтованих положень і рекомендацій щодо реалізації принципу інстанційності у побудові системи судів загальної юрисдикції, з урахуванням чого визначаються сутність, місце та значення принципу інстанційності в організації судових інстанцій. Відповідно до поставленої мети вирішенню підлягають такі завдання:
1) з’ясувати закономірності розвитку інстанційності в історико-правовому аспекті при здійсненні судочинства у державних утвореннях на території сучасної України;
2) здійснити аналіз європейського досвіду реалізації принципу інстанційності та його законодавчого закріплення;
3) дослідити теоретичні аспекти запровадження та реалізації інстанційної побудови судової системи;
4) розкрити особливості організації системи судів загальної юрисдикції в аспекті їх інстанційного розташування;
5) з урахуванням напрацювань судової практики продовження визначення співвідношення понять «судова ланка» та «судова інстанція»;
6) дослідити систему судів загальної юрисдикції України як цілісну інстанційну модель на предмет підвищення ефективності функціонування судових інстанцій;
7) розробити науково обґрунтовані пропозиції щодо вдосконалення законодавчої регламентації принципу інстанційності у побудові системи судів загальної юрисдикції.
Об’єктом дослідження є правовідносини, пов’язані з реалізацією принципу інстанційності у побудові системи судів загальної юрисдикції.
Предметом дослідження є організація інстанційної побудови системи судів загальної юрисдикції.
Методи і науково-теоретична основа дослідження. Методологічною основою дослідження є система принципів, прийомів і підходів, заснована на філософських, загальнонаукових та спеціально-наукових методах. Так, діалектичний метод дозволив виявити основні закономірності розвитку основ правового регулювання інстанційності на різних історичних етапах розвитку української державності. Історико-правовий метод використаний при дослідженні становлення законодавства і теоретичних уявлень про побудову судових інстанцій на різних етапах історії України. При аналізі поглядів учених у галузі судоустрою і процесуального права застосовано порівняльно-правовий метод для дослідження інститутів судового процесу, порівняння норм чинного законодавства України про реалізацію принципу інстанційності в судочинстві та відповідних норм в інших країнах. Формально-догматичний метод застосовано при визначенні змісту норм чинної Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо регламентації принципу інстанційності у побудові системи судів загальної юрисдикції, що дозволило сформулювати авторські текстові доповнення та уточнення до відповідних норм права. Метод системно-структурного аналізу став основним прийомом при дослідженні процесуальних та організаційних проблем, наявних унаслідок неточностей і прогалин чинного законодавства. Статистичний метод використано для аналізу стану судочинства у контексті інстанційної побудови судової системи України з метою обґрунтування пропозицій щодо вдосконалення норм матеріального і процесуального права. Дотримання вимог правильної логічної побудови понять та суджень забезпечило обґрунтованість і достовірність зроблених висновків. Застосування усіх методів дослідження у взаємозв’язку забезпечило повноту й об’єктивність дослідження.
Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження і зроблених у ньому висновків стали роботи вітчизняних та зарубіжних учених у галузі загальної теорії держави і права, конституційного права, судового устрою, цивільного, адміністративного, господарського, кримінального процесів, а також праці з історії держави і права України, як-то: Є. Васьковський, М. Владимирський-Буданов, С. Глущенко, Вл. Гончаренко, В. Городовенко, В. Долежан, І. Жаровська, О. Захарова, Р. Куйбіда, В. Маляренко, І. Марочкін, О. Мироненко, І. Назаров, О. Овчаренко, А. Осетинський, Д. Притика, О. Прокопенко, А. Селіванов, В. Сердюк, Н. Сібільова, М. Слабченко, М. Строгович, І. Фойницький, М. Чельцов-Бебутов, В. Шишкін, І. Шицький, С. Штогун, Н. Юзікова та інших. У колі наукового пошуку дисертанта були також праці відомих зарубіжних мислителів і учених-юристів: Ч. Беккаріа, Р. Давід, Г. Кельзен, В. Цвайгерт тощо.
Нормативну базу даної наукової роботи становлять: архівні джерела часів державності України 1917–1921 рр.; пам’ятки права, що стосуються організації судового процесу; міжнародно-правові акти, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, документів Комітету Міністрів Ради Європи з питань організації систем судів; норми Конституції й законів України та зарубіжних країн щодо регламентації і реалізації принципу інстанційності.
Емпіричну базу дослідження становлять: статистичні дані Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за 2010–2011 рр.; практика Європейського суду з прав людини; акти Конституційного Суду України.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим в українській юридичній науці монографічним дослідженням особливостей становлення та розвитку інституту судових інстанцій. Особистим внеском автора є дослідження системи судів загальної юрисдикції як цілісної інстанційної моделі на підставі загальної теорії систем. Це дозволило аргументувати необхідність реформування судових інстанцій та окреслити шляхи удосконалення їх діяльності. У дисертації обґрунтовуються принципово нові, важливі для практики поняття, положення і висновки, одержані особисто здобувачем, які виносяться на захист.
Уперше:
1. Аргументовано, що побудова та функціонування системи судових інстанцій перебуває у площині застосування правил загальної теорії систем, елементами якої є відповідні суди, а взаємодія їх ланок можлива лише в інстанційному (процесуальному) аспекті, що приводить до поділу інстанцій, які або вирішують правовий спір по суті, або компетентні переглядати судове рішення в апеляційному (касаційному) порядку.
2. Обґрунтовано, що в сенсі діяльності судових інстанцій системоутворюючим фактором є необхідність захисту судом прав і свобод особи, а результатом їх взаємодії – врегулювання суспільних відносин шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур.
3. Доведено, що Верховний Суд України, не будучи судом касаційної інстанції, але безумовно залишаючись найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, наділений особливими повноваженнями, невластивими іншим судам, оскільки поряд із здійсненням судових повноважень виконує окремі функції конституційно-правового характеру.
4. Обґрунтовано, що з метою розвантаження судів першої інстанції, дотримання в системі правосуддя принципу «одна ланка – одна інстанція», підвищення оперативності та якості судочинства, зменшення кількості оскаржуваних судових рішень необхідним є запровадження медіаційних процедур. Судова форма медіації окреслена найбільш раціонального з метою її утвердження як альтернативного способу взаємовигідного розв’язання спору до винесення судового рішення.
5. Оцінено інстанційну побудова системи адміністративних судів і доведено, що надання Вищому адміністративному суду України повноважень усіх судових інстанцій продукує ризики негативного резонансу в суспільстві та унеможливлює ініціювання перевірки рішення суду з боку заінтересованої особи, перевірку правильності судового рішення та спрямування практики судів у руслі однакового застосування норм матеріального і процесуального права.
6. Аргументовано, що в контексті реалізації принципу інстанційності потребують комплексної оцінки на відповідність положенням Конституції України система інстанцій у судах адміністративної юрисдикції та тлумачення припис пункту 8 частини 3 статті 129 Основного Закону «… крім випадків, встановлених законом».
7. На підставі системного аналізу конституційних положень, норм законодавства про судоустрій та положень процесуальних законів сконструйовано авторські дефініції понять «судова інстанція», «судова ланка», «суд першої інстанції», «суд апеляційної інстанції», «суд касаційної інстанції».
8. Запропоновано комплекс пропозицій щодо внесення змін і доповнень до частини 1 статті 125 Конституції України, статті 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статей 18, 20 і 177 Кодексу адміністративного судочинства України.
По-новому:
1. Аргументовано нормативне закріплення принципу інстанційності шляхом системного тлумачення конституційних приписів та норм процесуальних законів.
2. Співвіднесено поняття «судова ланка» та «судова інстанція» з акцентуванням необхідності дотримання принципу «одна ланка – одна інстанція» в системі судочинства України з метою оптимізації діяльності судів першої інстанції.
3. Розкрито основи реалізації права на оскарження рішення суду і права на перегляд судового рішення та доведено, що їх співвідношення полягає в тому, що втілення першого пов’язано з дотриманням певних підстав для подання скарги, тоді як друге поняття вказує на обов’язковість розгляду справи у суді вищої інстанції. Це є причиною встановлення законом гарантій реалізації права на оскарження судового рішення в апеляційній та касаційній інстанціях.
4. Обґрунтовано запровадження медіації в суді першої інстанції як частини адміністративної діяльності суду, проведення якої варіативно покладається або на суддю, який діє за дорученням сторін, або на наукового консультанта суду.
5. Аргументовано необхідність вирішення проблеми предметної підсудності справ Вищому адміністративному суду України з передачею його повноважень окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширена на м. Київ, щодо розгляду певної категорій справ, визначених КАС України. Доведено, що такий підхід дасть змогу уникнути ситуації, коли один із вищих спеціалізованих судів у першій і останній інстанції вирішує важливі для суспільства справи без можливості оскарження його рішень.
Набули подальшого розвитку ідеї та положення щодо:
1. Необхідності дотримання правил загальної теорії систем у побудові судових інстанцій, визначення їх оптимальної кількості та особливостей функціонування.
2. Виконання рішень міжнародних судових установ, юрисдикція яких визнана Україною, що є обов’язковими для держав-учасниць через обов’язковість самих міжнародних договорів.
3. Ґенези інституту інстанційності як одного із способів організації судової системи, що пов’язано з імплементацією до вітчизняного правового поля положень німецького, польського, австро-угорського та російського законодавства.
4. Формування інстанційної побудови судів у країнах континентальної системи права, яка має чітку ієрархічну структуру та виступає гарантією мінімізації судових помилок.
5. Окремих положень процесуального законодавства, пов’язаних із реформуванням інституту інстанційності шляхом зміни підсудності адміністративних справ по першій інстанції з наданням можливості оскарження судового рішення в апеляційному (касаційному) порядку.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в дисертації положення, висновки, рекомендації, пропозиції є вагомим внеском у розвиток сучасної науки судоустрою і процесуального права, оскільки поглиблюють уявлення про правову природу принципу інстанційності та розширюють можливості законодавця в аспекті судової реформи.
Отримані автором науково обґрунтовані результати можуть бути використані:
– у науково-дослідницькій сфері – як підґрунтя для подальшого дослідження теоретичних питань, що стосуються реалізації принципу інстанційності у побудові системи судів загальної юрисдикції;
– у законодавчій роботі – при внесенні необхідних змін і доповнень до Конституції України, чинного законодавства України про судоустрій, процесуальних законів, а також при проектуванні нових законодавчих актів;
– у правозастосовній роботі – як орієнтир при здійсненні правосуддя та іншої правозастосовної діяльності судами загальної юрисдикції;
– у навчальному процесі – при підготовці підручників і посібників з навчальних курсів «Судоустрій України», «Порівняльне судове право», «Організація судових та правоохоронних органів» та під час викладання цих дисциплін у вищих юридичних навчальних закладах України.
Низка положень дисертації була використана у практичній діяльності автора на посадах судді місцевого, апеляційного суду та Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дисертації апробовані автором під час її виконання та обговорення на засіданнях кафедри кримінального процесу і криміналістики Академії адвокатури України. Результати дослідження доповідалися автором на міжнародних, всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, круглих столах, семінарах, зокрема на: Всеукраїнській конференції науковців та практиків «Теоретико-практичні механізми розбудови правової держави» (Львів, 23-24 вер. 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Особливості розвитку публічного та приватного права в Україні» (Харків, 29-30 вер. 2011 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Роль права у забезпеченні законності та правопорядку» (м. Запоріжжя, 11-12 жовт. 2011 р.)
Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження опубліковані автором у 4 особистих наукових статтях, розміщених у провідних наукових фахових виданнях ВАК України та 4 тезах виступів на всеукраїнських, міжнародних науково-практичних конференціях і семінарах.

Список литературы

ВИСНОВКИ

1. Становлення і розвиток судової системи є відправною точкою для дослідження інституту судових інстанцій. Інстанційна побудова судів часів Русі та Галицько-Волинського князівства не запроваджувалася, хоча формально надавалося право на оскарження судового рішення (присуду). Це мало продовження в нормах литовських статутів та пов’язувалося з утворенням кількох судових інстанцій для вирішення спору. Основним завданням суду в Запорізькій Січі визнавався захист звичаїв та традицій, що мали визначальне значення для козацької громади. Фундаментом інстанційної побудови судових установ на Запоріжжі вбачається військово-адміністративний поділ Війська Запорізького з розмежуванням повноважень судових інстанцій. У період національно-визвольного руху 1648-1654 рр. характерним є нашарування судів різної компетенції, що діяли як суди першої інстанції. Велике значення для побудови системи судів загалом мала Конституція Пилипа Орлика, за якою вищою судовою інстанцією визначався Генеральний суд, хоча фактично виконання судових функцій покладалося на органи адміністративно-територіального управління.
У період перебування етнічних українських земель у складі Австрійської (Австро-Угорської) імперії (1774–1918 рр.) з метою забезпечення оскарження судових рішень створювалася система судів, яка складалася з трьох інстанцій. Подальша ґенеза інституту судових інстанцій у межах цієї імперії відбувалася за результатами судової реформи 1848 р., що спонукали до створення Львівського вищого крайового суду як суду другої і третьої інстанції (у кримінальному та цивільному судочинстві відповідно). Крім того, запровадження заходів судової реформи 1864 р., проведеної в Російській імперії, дало змогу створити судову систему з чіткою інстанційною побудовою.
Відродження національної державності (1917-1921 рр.) розглядається як період здійснення переходу від російської системи судочинства до створення і початку функціонування національних судових органів та реалізації спроб побудови триінстанційної вертикалі адміністративних судів. Однак ведення бойових дій, часті зміни влади, значний вплив на правлячу верхівку окупаційного командування та її внутрішня нестабільність визначили домінантну роль військового (надзвичайного) судочинства.
2. Для початку радянського періоду характерним стало спрощення судових процедур, відсутність вищих інстанцій і повна залежність судових органів від адміністративних. Створення моделі тоталітарного державного режиму призвело до функціонування позасудових карально-репресивних органів, що мало наслідком системні порушення засад судочинства, а створення судових інстанцій забезпечувало «законність» постановленого вироку. У роки відбудови народного господарства постало завдання створити три інстанції спеціалізованих судових органів відомчого спрямування, пов’язаних із безперебійним функціонуванням транспортних комунікацій. Також суттєвий відсоток кримінальних справ розглядали як суди першої інстанції табірні суди та спеціальні колегії МВС, основним завданням яких визначалося недопущення будь-якого спротиву правлячому режиму.
Проведення реформ у період 1960-1990 рр. стало необхідним для радянської системи судів з метою оновлення масиву законодавства у сфері судоустрою і судочинства, що сприяло здійсненню правосуддя. Позитивом убачається побудова простої і зрозумілої системи судочинства, що ґрунтувалася на вирішенні справи у трьох інстанціях, яка, хоч і на рівні декларацій, але відповідала загальновизнаним стандартам. Виведення у 1990 р. судової системи України із загальносоюзного підпорядкування стало початком розбудови національної системи правосуддя суверенної держави.
3. Базисом для розмежуванням судових ланок та судових інстанцій убачаються положення Концепції судово-правової реформи від 28 квітня 1992 р. та приписи Конституції України 1996 р. Прийняття Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. уперше визначило інстанційність як принцип побудови системи судів загальної юрисдикції. Але неоднозначне розуміння судової інстанції має наслідком визначення в окремо взятій судовій процедурі (адміністративній) судових органів, діяльність яких прямо суперечить правилам інстанційної побудови судів. У такому сенсі законодавчі приписи унеможливлюють реалізацію конституційних положень щодо забезпечення державою права на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду, а встановлення законом випадків, що визначають порядок перегляду судових рішень у визначених категоріях справ, звужує право особи на справедливий суд.
4. Міжнародний досвід у сфері інстанційної побудови судових органів доводить, що інстанційне окреслення будь-якої судової системи залежить від того, яким чином організовані стадії судового провадження (судові інстанції) та за яким принципом створені суди, до повноважень яких віднесено виключно один вид проходження справи. Загалом системи судів європейських країн мають багатоступінчасту, ієрархічну структуру для гарантування всебічного дослідження й оперативного вирішення правових спорів та забезпечення однакового застосування норм права в державі. Тому, як правило, верховні (касаційні) суди мають повноваження суду найвищої (останньої) інстанції.
5. На конституційному рівні інстанційність прямо не передбачена серед принципів побудови системи судів загальної юрисдикції, але визначена у законодавчих приписах. Тому необхідним є внесення доповнень до частини 1 статті 125 Конституції України в аспекті конституційного визначення інстанційності як одного із принципів побудови системи судів загальної юрисдикції. Судова інстанція – це процесуальне поняття, за допомогою якого визначається порядок вирішення спорів правового характеру або перегляду постановлених судових рішень на визначеній стадії судового процесу. Отже, під судовою інстанцією розуміється судова установа (відповідний судовий підрозділ), уповноважена на розгляд справи по суті (суд першої інстанції) або на перевірку законності та обґрунтованості постановленого судового рішення, що не набрало законної сили (суд апеляційної інстанції), або на перевірку законності та обґрунтованості рішення суду, яке набрало законної сили (суд касаційної інстанції).
6. Побудова та функціонування системи судових інстанцій лежать у площині застосування правил загальної теорії систем. В аспекті інстанційної побудови системи судів загальної юрисдикції елементами відповідної системи є відповідні суди, а взаємодія їх ланок можлива виключно в інстанційному (процесуальному) аспекті. Тому необхідність вирішення спору по суті та забезпечення права на апеляційне і касаційне оскарження судового рішення створює потребу організації судових інстанцій. Це приводить до того, що визначеній стадії судового процесу відповідає окрема судова інстанція. У такому сенсі системоутворюючим фактором виступає захист судом прав і свобод людини, а результатом взаємодії судових інстанцій – врегулювання суспільних відносин шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур.
7. Аналіз чинного законодавства дає підстави сконструювати власні дефініції таких понять: 1) «суд першої інстанції» – це суд, який уповноважений ухвалювати рішення по суті тих питань, що містяться у судовій справі, на підставі здійснення докладного дослідження доказів з метою всебічного, повного та об'єктивного з'ясування обставин справи з прийняттям відповідного рішення; 2) «суд апеляційної інстанції» – це суд, якому надаються можливості для реалізації повноважень щодо здійснення апеляційного провадження, сутність якого полягає в перевірці рішення суду першої інстанції, що не набрало законної сили, у зв’язку з неправильним встановленням фактичних обставин справи та неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права; 3) «суд касаційної інстанції» – це суд, уповноважений законом для здійснення касаційного провадження з метою перевірки судових рішень, які набрали законної сили, у випадку неправильного застосування норм права, що потягло їх незаконність та необґрунтованість.
8. Співвідношення понять «судова ланка» та «судова інстанція» доводить, що в Україні створено чотири судові ланки (місцеві, апеляційні, вищі спеціалізовані суди, Верховний Суд України) та три судові інстанції (перша, апеляційна та касаційна). Верховний Суд України, не будучи касаційною інстанцією, але безумовно залишаючись найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, наділений особливими повноваженнями, в основному конституційно-правового характеру. Підходи до реалізації правила «одна ланка – одна інстанція» в більшості європейських країн різняться, але спільною є необхідність вирішення основної проблеми – забезпечення розгляду всіх спорів по суті судами одного рівня (перша інстанція), яку можливо розв’язати двома шляхами: або створювати на першому рівні (перша інстанція) два види судів, що спеціалізуються на розгляді незначних спорів і вирішенні більш складних справ відповідно, або запроваджувати широке використання медіації. Зазначеними способами досягається дотримання правила «одна ланка – одна інстанція» з метою розвантаження судів першої інстанції та підвищення якості й оперативності судочинства.
9. Співвідношення права на оскарження і права на перегляд судового рішення полягає в тому, що реалізація першого пов’язується з дотриманням певних вимог (підстав) для подання відповідної скарги, тоді як друге вказує на обов’язковість автоматичного розгляду справи у суді вищої інстанції. Тому між правом на оскарження та правом на перегляд судового рішення існує тісний взаємозв’язок, оскільки перше поняття виступає як передумова другого. Отже, право на оскарження – це ймовірна можливість початку провадження в суді вищої інстанції, ініціатором якого виступає заінтересована особа. Право на перегляд судового рішення означає вимогу на початок провадження з метою повторного розгляду справи й може бути прирівняне до права на позов у матеріальному сенсі.
10. Діюча система судових інстанцій на сьогодні в повному обсязі не забезпечує потреби суспільства, зокрема в частині діяльності судів першої інстанції. З метою оптимізації їх роботи необхідним є запровадження медіаційних процедур. В Україні за відсутності необхідної кількості кваліфікованих медіаторів єдино прийнятною формою медіації наразі вважається так звана судова медіація. Така процедура медіації проводиться у рамках розпочатого в суді провадження по справі суддею чи науковим консультантом апарату суду, які мають відповідну підготовку медіатора. Раціонально проводити медіацію як частину адміністративної діяльності судів, оскільки за згоди учасників процесу формальне судове провадження переривається з метою проведення процедури медіації, яку безпосередньо проводить суддя або науковий консультант. Такий механізм сприяє процесуальній економії, розвантаженню судів, може бути використаний у всіх видах судочинства та унеможливлює подальше оскарження судового рішення.
11. Інстанційна побудова системи адміністративних судів не відповідає рекомендаціям європейських інституцій і лише частково відповідає приписам Конституції України – для судів місцевого та апеляційного рівня. Надання Вищому адміністративному суду України повноважень усіх судових інстанцій продукує ризики негативного резонансу в суспільстві та унеможливлює: 1) ініціювання перевірки рішення суду з боку заінтересованої особи; 2) перевірку правильності судового рішення; 3) спрямування практики судів у руслі однакового застосування норм матеріального та процесуального права.
Положення пункту 8 частини 3 статті 129 Конституції України необхідно розуміти так, що питання процедури касаційної перевірки логічно випливають після апеляційного перегляду, але не кожне рішення суду апеляційної інстанції повинно підлягати касаційному оскарженню. Лише за умови проходження апеляційної перевірки судове рішення може стати предметом оскарження в суді касаційної інстанції. Таким чином, побудова судових інстанцій у судах адміністративної юрисдикції потребує оцінки на відповідність приписам Конституції України, як і потребує тлумачення конституційна норма «… крім випадків, встановлених законом». Отже, як модельно, так і фактично у кожному випадку повинна забезпечуватися можливість перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Подальший перегляд судових рішень держава, як правило, забезпечує у тих справах, що мають важливе значення для правозастосування та однакового спрямування судової практики (суд касаційної інстанції).
12. Правовий статус Верховного Суду України повинен фундаментуватися з урахуванням таких принципів: 1) має бути судом найвищої інстанції з всіх категорій справ із можливістю самостійного допуску найбільш важливих із них (для спрямування судової практики); 2) мати повноваження з перегляду будь-якої справи, розгляд якої закінчений у судах загальної юрисдикції, з огляду на її складність або важливе значення для суспільства; 3) виконувати конституційно передбачені повноваження; 4) як єдиний орган судової влади, що має право конституційного подання, повинен звертатися до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України; 5) постанови Пленуму Верховного Суду України повинні мати обов’язковий характер для всіх суб’єктів правозастосування; 6) гарантувати можливість перегляду справ у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні конкретної справи судом.
В аспекті інстанційної побудови системи судів України необхідно виходити з того, що рішення в індивідуальних справах, ухвалені міжнародними судовими установами чи відповідними органами міжна¬родних організацій, юрисдикція яких визнана Україною, виступають не волею цих органів чи установ, а випливають із міжнародних договорів, ратифікованих Україною. Такі рішення є обов’язковими для держави-учасниці через обов’язковість міжнародних договорів, а їх невиконання означає невиконання нею міжнародно-правових зобов’язань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Bertalanffy L. von. General Systems theory / Bertalanffy L. von. – New York : George Braziller, 1968 – 296 р.
2. David P. Conradt. The German polity / P. Conradt David. – 9-th edition. – New York : East Carolina University, 2009. – 368 p.
3. Gartin T. Pariti and the litigation of private property rights in the Unitet States and Germani: evedence in support of chemerinsky’s litigant cyoice principle / T. Gartin // Northern Illinois Universiti Law Review. – 1994-1995. – Vol. 15. - № 3. – P. 766.
4. Glasson T. Traite theorique et pratique d’organisation judiciaire de comprtence et de procedure civile / Glasson T. – Р., 1926. – 600 с.
5. Influence of hypoxia on the lingitudial distribution of pulmonary vascular resistance / Latchinov V. M., Dawson C. A., Grimm D. J., Linehan J. H. – J. Аppl. Physiol., 1978. – vol. 44. – p. 493-498.
6. Law on Common Courst Organisation (Електронний ресурс) : Act of Poland from 27.07.2001. –
Режим доступу : http:// www.krs.pl/ admin/files/204.doc (или 16.11.2009. Dz. U. (Journal of Laws) of 2001 No 98, item 1070). – Заголовок з екрана.
7. Mesarovic M. D. General systems theory: mathematical foundation. Academic press / Mesarovic M. D., Takahara Y. – N.-York, San Francisco, London, 1975. – 411 р.
8. On the Supreme Court (Електронний ресурс) : Act of the Republic of Poland of 23.11.2002 // Journal of Laws. – 2004. – 04.25.219. – Art. 184. –
Режим доступу до журн. : http://www.sn.pl/englisc/sadnajw/index.html
9. The Code of Civil Procedure Poland adopted on 17.11.1964 (Електронний ресурс). – Режим доступу : http:// lex.pl/serwis/kodeksy/akty/64.43.296.htm
10. The Constitution of the Republic of Poland of 2nd APRIL 1997 // Dziennik Ustaw. – 1997.  № 78. – Item 483.
11. The Federal court of justice : brochure. – Karlsruhe : Federal court of justice, 2008. – 34 p.
12. The Supreme Court of Justice : Law of Romania № 153/1998 // Monitorul official. – 1998. – № 267.
13. Ustawa z dnia 23 lipca 2001 r. Prawo o ustroju sаdyw powszechnych // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej.  2001.  № 98.  Poz. 1070.
14. Ustawa z dnia 23 lipsa 2002 r. o Sаdzie Najwyiszym // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej.  2002.  № 240. – Poz. 2052.
15. Ustawa z dnia 25 lipsa 2002 r. Prawo o ustroju s№dyw administracyjnych // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej.  2002.  № 153. – Poz. 1269.
16. Ustawa z dnia 27 lipsa 2001 r. о Krajowej Radzie Sаdownictwa // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej.  2001.  № 100. – Poz. 1082.
17. Ustawa z dnia 1 sierpnia 1997 r. о Trybunale Konstytucyjnym // Dziennik Ustaw Rzeczpospolitej Polskiej.  1997.  № 102. – Poz. 643.
18. Wasilewski A. Wiadza sаdownicza w Konstytucji Rzeczpospolitej Polskiej // Panstwo i Prawo.  rok LIII.  Lipiec, 1998.  S. 6.
19. Zweigert W. T. The Legal System of the Federal Republic of Germany / Zweigert W. T. // Hastings Law Journal.  1999.  Vol. 11.  Р. 22.
20. Абросимова Е. Б. Конституционные основы судебной власти в зарубежных странах : конспект лекций. – Тверь : Тверской государственный университет, 2000. – 60 с.
21. Абросимова Е. Б. Судебная власть в Российской Федерации: система и принципы / Е. Б. Абросимова. – М. : Институт права и публичной политики, 2002. – 160 с.
22. Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиція для України / Автори-упоряд. І. Б. Коліушко, Р. О. Куйбіда.  К. : Факт, 2003.  563 с.
23. Английская судебная система / Уолкер Р.; Пер. : Апарова Т. В.; Отв. ред. и предисл. : Решетников Ф.М. – М. : Юрид. лит., 1980. – 631 c.
24. Арбітражний процесуальний кодекс України : за станом на 6 лист. 1991 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 6. – Ст. 56.
25. Афанасьева С. И. Конституционно-правовые гарантии принципа независимости судей в Российской Федерации : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.02 / Афанасьева Светлана Ивановна. – М., 2003. – 177 с.
26. Беккариа Ч. О преступлениях и наказаниях / Чезаре Беккариа. – М. : Фирма “Стелс”, 1995. – 303 с.
27. Бернем И. Р. Суд присяжных заседателей / И. Р. Бернем. – М. : БЕК, 1995. – 151 с.
28. Білас І. Г. Репресивно-каральна система України (1917-1953 рр.) : суспільно-політичний та історико-правовий аналіз : у 2-х кн. / І. Г. Білас. – К. : Либідь : Військо України, 1994. – . –
Кн. 1. – 256 с.
29. Боботов С. В. Правосудие во Франции / С. В. Боботов. – М. : Издательство «ЕАВ», 1994. – 200 с.
30. Богданов А. А. Тектология. Всеобщая организационная наука / Под ред. акад. Л. И. Абал¬кина, акад. А. Г. Аганбегяна, акад. Д. М. Гвишиани, акад. А. Л. Тахтаджяна, докт. биол. на¬ук А. А. Малиновского. – М. : Экономика, 1989. – 304 с.
31. Бринцев В. Д. Система організаційного забезпечення судової влади України: дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.10 / Бринцев Василь Дмитрович. – Х., 2011. – 520 с.
32. Брынцев В. Д. Теория и практика управления судом в правовом государстве : монография / В. Д. Брынцев. – К. : Юринком Интер, 2010. – 439 с.
33. Васильев С. В. Гражданский процесс : учеб. пособ. / С. В. Васильев. – 2-е изд., доп. – Х. : ООО «Одиссей», 2007. – 512 [1] с.
34. Васьковский Е. В. Курсъ гражданского процесса : в 2-х т. / Е. В. Васьковский. – М. : Изд. бр. Башмаковыхъ, 1913 – . –
Т. 1: Субъекты и объекты процесса, процессуальные отношения и действия. – 1913. – 703 с.
35. Вашкевич А. Е. Соотношение Конституции СССР и Конституций союзных республик : автореф. дисс. на соискание уч. степени канд. юрид. наук: спец. 12.00.02 "Государственное право и управление; советское строительство; административное право; финансовое право / А. Е. Вашкевич. – Харьков, 1987. – 16, [1] с.
36. Великий тлумачний словник сучасної української мови (з дод., допов. та CD) / Уклад. і голов. ред. В. Т. Бусел. − Київ ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2007. − 1736 с.
37. Верховний Суд України: витоки, становлення, персоналії / [за заг. ред. В. Т. Маляренка]. – К. : Істина, 2005. – 208, [1] с. – фот.
38. Волинка К. Г. Теорія держави і права : Навч. посіб. / К. Г. Волинка. – К. : МАУП, 2003. – 240 с.
39. Галаган І. С. Перегляд вироків і право на захист в історії кримінально-процесуального законодавства УРСР (1918-1921 рр.) / І. С. Галаган. – К. : Видавництво Київського університету, 1960. – 19 с.
40. Гиллес П. Общая характеристика судебной системы и источников гражданского процессуального права / П. Гиллес // Проверка судебных постановлений в гражданском процессе стран ЕС и СНГ / Под ред. Е. А. Борисовой.  М. : Норма, 2007.
41. Глущенко С. В. Касаційне оскарження як інститут перевірки судових рішень в Україні: дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.10 / Глущенко Світлана Володимирівна. – К., 2010. – 263 с.
42. Гнейст Р. Правовое государство и административные суды Германии / Р. Гнейст ; пер. О. С. Фустова ; под ред. М. И. Свешникова. – Изд. 2-е, испр. и доп. – СПб. : Тип. В. Безобразова и Комп., 1896. – 371 с.
43. Государственное и административное устройство Германии.  Мюнхен, Издательство Баварской школы управления, 1993.  256 с.
44. Государственное право Германии: сокр. пер. с нем. 7-томного издания / Б. Топорнин и др. Инст-т государства и права.  М., 1994.  311 с.
45. Государственный строй Российской империи накануне крушения: Сб. законодательных актов / Сост. О.И. Чистяков, Г.А. Кутьина. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1995. – 208 с.
46. Гражданский процесс зарубежных стран : учеб. пособие / О. Н. Здрок. – М. : Изд-во деловой и учебной литературы, 2005. – 176 с.
47. Графский В. Г. Всеобщая история права и государства: Учебник для вузов / В. Г. Графский ; 2-е изд., перераб. и доп. – М. : Норма, 2007. – 752 с.
48. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози. ; пер. с фр. В. А. Туманова. – Москва : Международные отношения, 1999. – 400 с.
49. Де Сальва М. Прецеденты Европейского суда по правам человека. Руководящие принципы судебной практики, относящиеся к Европейской конвенции по правам человека и основных свобод : судебная практика с 1060 по 2002 год / М. Де Сальва. – СПб. : Юридический центр «Пресс», 2004. – 1072 с.
50. Декларація Генерального Секретаріату України : за станом на 29 вер. 1917 р. / Генеральний секретаріат. – Офіц. вид. – Народна воля. – 1917. – 30 вересня.
51. Декларація про державний суверенітет Української РСР : за станом на 16 лип. 1990 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 31. – Ст. 429.
52. Декрет Совета рабочих депутатов г. Одессы «О революционном трибунале» : по состоянию на 5 декабр. 1917 г. / Одесский Совет рабочих депутатов и представителей армии и флота. – Неофиц. изд. – 6 с.
53. Декрет Тимчасового робітничо-селянського уряду України «Про створення особливих військових трибуналів в Українській Червоній Армії» : за станом на 12 груд. 1918 р. / Тимчасовий робітничо-селянського уряд України. – Офіц вид. – ЗУ УРСР. – 1919. – № 1. – С.8.
54. Дембо Л. И. «Саксонское зерцало» – выдающийся памятник истории германского феодального права // Саксонское зерцало. Памятник, комментарии, исследования / Л. И. Дембо // Отв. ред. В. М. Корецкий. – М. : Наука, 1985. – С. 152-224.
55. Елисеев Н. Г. Краткий комментарий к Гражданскому процессуальному уложению Германии / Н. Г. Елисеев // Система Гарант. – 2006. – 227 с.
56. Ершов В. В. Судебное правоприменение (теоретические и практические проблемы) / В. В. Ершов. – Правовая академия Министерства юстиции СССР. – М., 1991 г. – 98 с.
57. Ємельянова І. Апеляційний і касаційний перегляд судових рішень у цивільному судочинстві: теоретичні і практичні аспекти / І. Ємельянова // Право України. – 2004. – № 2. – С. 16 – 21.
58. Жалинский А. Введение в немецкое право / А. Жалинский, А. Рерихт. – М. : Спарк, 2001. – 774 с.
59. Жаровська І. М. Доступність права: теоретико-правовий аспект / І. М. Жаровська // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 11 (37). – С. 142-151.
60. Жуйков В. М. Судебная реформа: проблемы доступа к правосудию / В. М. Жуйков. – М. : 2006. – 286 с.
61. Закон «Про утворення Генерального Суду» : за станом на 2 груд. 1917 р. / Українська Центральна Рада. – Офіц. вид. – Вістник Генерального Секретаріату УНР. – 1917. – № 4. – С. 4.
62. Закон «Про військову підсудність» : за станом на 30 трав. 1918 р. / Рада Міністрів. – Офіц. вид. – Державний вістник. – 1918. – № 11. – 7 червня.
63. Закон «Про зміну артикула 1 від 2 грудня 1917 року «Про Генеральний Суд» : за станом на 2 черв. 1918 р. / Рада Міністрів. – Офіц. вид. – Державний вістник.  1918.  № 12.  9 червня.
64. Закон «Про організацію військово-судових інституцій та їх компетенцію» : за станом на 21 черв. 1918 р. / Рада Міністрів. – Офіц. вид. – Державний вістник. – 1918. – № 20. – 5 липня.
65. Закон «Про тимчасове встановлення судової влади на території Кобринського, Пружанського, Берестейського і Більського повітів Гродненської губернії, Пінського повіту Мінської губернії, Ковельського та Володимир-Волинського повітів Волинської губернії» : за станом на 25 трав. 1918 р. / Рада Міністрів. – Офіц. вид. – Державний вістник. – 1918. – № 8. – 31 травня.
66. Закон ЗУНР «Про скорочення підготовчої суддівської служби» : за станом на 15 лют. 1919 р. / Українська Національна Рада. – Офіц. вид. – Вісник державних законів і розпорядків. – 1919. – № 3. – С. 20 – 21.
67. Закон ЗУНР «Про тимчасове припинення діяльності суду присяжних» : за станом на 1 бер. 1919 р. / Українська Національна Рада. – Офіц. вид. – Вісник державних законів і розпорядків. – 1919. – № 4. – С. 27 – 28.
68. Закон СССР «О ликвидации линейных и окружных судов на железнодорожном и водном транспорте» : по сост. на 12 фев. 1957 г. / Верховный Совет СССР. – Офиц. изд. – Ведомости Верховного Совета СССР. – 1957. – № 4/84. – Ст. 86.
69. Закон України «Про арбітражний суд» : за станом на 21 черв. 2001 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 40. – Ст. 194.
70. Закон України «Про внесення змін до Арбітражного процесуального кодексу України» : за станом на 21 черв. 2001 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 36. – Ст. 188.
71. Закон України «Про внесення змін до Закону України “Про судоустрій України» : за станом на 21 черв. 2001 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 40. – Ст. 191.
72. Закон України «Про арбітражний суд» : за станом на 4 черв. 1991 р. / Верховна Рада України. – Офіц вид. – Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 36. – Ст. 469.
73. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» : за станом на 23 лют. 2006 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2006. – № 30. – ст. 260. – стор. 1114.
74. Закон України «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» : за станом на 21 черв. 2001 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 39. – Ст. 190.
75. Закон України «Про судовий збір» : за станом на 8 лип. 2011 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Голос України. – 2011. – 3 серп. – № 142.
76. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» : за станом на 7 лип. 2010 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Офіційний вісник України. – 2010. – ст. 1900. – стор. 7. – № 55/1. – код 52172/2010.
77. Закон України «Про судоустрій України» : за станом на 7 лют. 2002 р. / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 27-28. – Ст. 180.
78. Закон УНР «Про скасування закону бувшого гетьманського уряду від 8 липня 1918 року відносно «Утворення Державного Сенату», про відновлення діяльності Генерального Суду під назвою «Найвищий Суд Української Народньої Республіки» на підставі закону Центральної Ради від 2 грудня 1917 року» : за станом на 2 січ. 1919 р. – Директорія УНР. – Офіц вид. – Вістник Української Народньої Республіки. – 1919. – 9 січня.
79. Закон УНР «Про скасування закону бувшого гетьманського уряду від 8 липня 1918 року «Про Судові Палати й Апеляційні Суди», про утворення Харківського та Одеського Апеляційних Судів і відновлення Київського Апеляційного Суду, про увільнення з посад в Судових Палатах та про затвердження штатів Київського Апеляційного Суду» : за станом на 24 січ. 1919 р. / Директорія УНР. – Офіц вид. – Вістник Української Народньої Республіки. – 1919. – 29 січня.
80. Закон УНР «Про судове провадження» : за станом на 21 груд. 1918 р. / Директорія УНР. – Офіц вид. – Вістник Української Народньої Республіки. – 1918. – 21 грудня.
81. Закон Української РСР «Про зміни і доповнення до Конституції (Основного Закону) Української РСР» : за станом на 24 жовт. 1990 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1990. – № 45. – Ст. 606.
82. Закон Української РСР «Про затвердження Кримінального кодексу Української РСР» : за станом на 28 груд. 1960 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 14-15.
83. Закон Української РСР «Про затвердження Кримінально-процесуального кодексу Української РСР» : за станом на 28 груд. 1960 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1961. – № 2. – Ст. 14-15.
84. Закон Української РСР «Про затвердження Цивільного кодексу Української РСР» : за станом на 18 лип. 1963 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1964. – № 50. – Ст. 525-526.
85. Закон Української РСР «Про затвердження Цивільного процесуального кодексу Української РСР» : за станом на 18 лип. 1963 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1964. – № 50. – Ст. 525-526.
86. Закон Української РСР «Про судоустрій Української РСР» : за станом на 30 черв. 1960 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – Відомості Верховної Ради УРСР. – 1960. – № 23. – Ст. 176.
87. Закон УНР «Про урочисту обітницю урядовців і суддів та присягу військових на вірність Українській Державі» : за станом на 30 трав. 1918 р. / Українська Народня Республіка. – Офіц. вид. – Державний вістник. – 1918. – № 11. – 7 червня.
88. Закон УНР «Про відмежування судових установ Української Народньої Республіки» : за станом на 27 лист. 1917 р. / Центральна Рада. – Офіц. вид. – Народна воля. – 1917. – 30 листопада.
89. Закон УНР «Про відмежування судових установ Української Народньої Республіки» : за станом на 27 лист. 1917 р. / Центральна Рада. – Офіц. вид. – Народна воля. – 1917. – 30 листопада.
90. Законодавство про судовий устрій та статус суддів в Німеччині / Німецький фонд міжнародного правового співробітництва. – К., 2004. – 168 с.
91. Законодавство про судовий устрій та статус суддів в Німеччині. Збірник матеріалів. – Німецький фонд міжнародного правового співробітництва. – К., 2007. – 176 с.
92. Захаров Д. О. Правова природа та система рішень апеляційного суду у кримінальному судочинстві : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / Д. О. Захаров. – Х., 2006. – 20 с.
93. Захаров Д. О. Формування поглядів щодо ефективності апеляційного провадження у теорії вітчизняного кримінального процесу / Д. О. Захаров // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского. Серия «Юридические науки». – Том 21 (60). – № 1. – 2008. – С. 217-222.
94. Землянська В. Судова система Центральної Ради України / В. Землянська // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 1999. – № 1. – С. 159-169.
95. Исаев М. А. Механизм государственной власти в странах Скандинавии / М. А. Исаев. – М. : Городец, 2004. – 400 с.
96. Іванов В. М. Історія держави і права : Навч. посіб. : У 2-х ч. / В. М. Іванов. – К. : МАУП, 2002. – . –
Ч. 2. – 2003. – 224 с. – Бібліогр. : с. 218-221.
97. Історія держави і права України : підруч. : у 2-х т. / Тацій В. Я., Рогожин А. Й., Гончаренко В. Д. – К. : Видавничий Дім "Ін Юре", 2003 – . –
Т. 1. – 2003. – 656 с.
98. Історія держави і права України. Навчальний посібник для студентів юрид. спец. вузів / В. С. Кульчицький, М. І. Настюк, П. Й. Тищик. – Л. : Право, 1996. – 296 с.
99. Історія держави і права України: підруч. для юр. вищих навч. закладів і фак. : у 2 ч. / А. Й. Рогожин, М. М. Страхов, В. Д. Гончаренко та ін.; за ред. акад. Академії правових наук України А. Й. Рогожина. – К. : Ін Юре. – 1996. – . –
Ч. 1. : 1996. – 368 с.
100. Історія держави і права України: Підручник / А. С. Чайковський (кер. авт. кол.), В. І. Батрименко, Л. О. Зайцев, О. Л. Копиленко та ін.; За ред. А. С. Чайковського.  К. : Юрінком Інтер, 2003.  512 с.
101. Кейлин А. Д. Судоустройство и гражданский процесс капиталистических государств. Ч. 2. / А. Д. Кейлин. – М. : Внешторгиздат, 1958. – 359, [1] с.
102. Коваль В. М. Апеляційні суди в Україні: становлення і розвиток : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.10 «Судоустрій; прокуратура та адвокатура» / В. М. Коваль. – О., 2004. – 20 с.
103. Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар. Видання третє / За ред. С. В. Ківалова, О. І. Харитонової / Ківалов С. В., Харитонова О. І., Пасенюк О. М., Аракелян М. Р. та ін. – Х. : ТОВ «Одіссей», 2008. – 560 с.
104. Кодекс адміністративного судочинства України: науково-практичний коментар. – 2-е вид. / За заг. ред. Куйбіди Р. О., Корнута Р. І., Коліушко І. Б., Банчук О. А. – К. : Юстініан. – 2009. – 453 с.
105. Кожевников М. В. История советского суда / М. В. Кожевников ; [ред. И. Т. Голяков]. – М. : Юрид. изд-во Минюста СССР, 1948. – 376 с. – (История советского государства и права (1917–1947) / Всесоюзный институт юридических наук Минюста СССР).
106. Коліушко І. Б. Про проект Закону України № 2834 «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України» / І. Б. Коліушко // Питання удосконалення судової системи України : матеріали наук.-практ. конф. / ред. кол. : Ю. В. Баулін (голова ред. кол.) та ін.. – Х., 2007. – 148 с.
107. Колоколов Н. А. Теория судебных систем: особенности конституционного регулирования, судебного строительства и организации судебной деятельности в федеративном государстве : монограф. / Н. А. Колоколов, С. Г. Павликов. – М. : Изд-во "Юрлитинформ", 2007. – 312, [1] с.
108. Коломоєць Т. Проблеми правового розмежування адміністративної та господарської юрисдикції: аналіз передумов виникнення та можливі шляхи їх вирішення / Т. Коломоєць, П. Лютіков // Право України. – 2009. – № 10. – С. 175-180.
109. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод : за станом на 20 лип. 2010 р. / Рада Європи. – Неофіц. вид. – Офіційний вісник України. – 1998. – № 13. – С. 270-302.
110. Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод. Застосування в Україні.  К. : Міністерство юстиції України, 2006.  С. 11.
111. Конституции государств Европейского Союза / Ин-т законодательства и сравнит. правоведения при Правительстве РФ; [редкол. : Л. А. Окуньков (рук.) и др. ; вступ. ст. Л. А. Окунькова ; авт. ввод. ст.: В. В. Невинский и др.]. – М. : ИНФРА-М – НОРМА, 2007. – 804 c. – (ХІІ).
112. Конституции государств Европы: В 3 т. / Под общей редакцией и со вступительной статьей директора Института законодательства и сравнительного правоведения при Правительстве Российской Федерации Л.А. Окунькова. – М. : Издательство НОРМА, 2001. – . –
Т. 2. – С. 77-78. – 840 с.
113. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки : за станом на 20 квіт. 1978 р. / Верховна Рада УРСР. – Офіц. вид. – К. : Політвидав, 1978. – 67 с.
114. Конституція Української Народньої Республіки : за станом на 29 квіт. 1918 р. / Українська Центральна Рада. – Неофіц. вид. – 1918. – 13 с.
115. Костюченко О. Ю. Апеляційне оскарження судових рішень у кримінальному процесі України : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.09 «Кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність» / О. Ю. Костюченко. – К., 2005. – 19 с.
116. Котляр В. Суд присяжних не для України / В. Котляр // Право України. – 1998. – № 9. – С. 72.
117. Котляр Н. Ф. Города и генезис феодализма на Руси / Н. Ф. Котляр // Вопр. Истории. – 1986. – № 12. – С. 88-89.
118. Кройтор В.А. Защита прав и интересов в суде : Научно-практическое пособие / В. А. Кройтор. – 3-е изд., изм. и доп. – Х. : Эспада, 2002. – 528 с.
119. Куйбіда Р. О. Організація і розвиток сучасної судової системи України: дис. ... на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук: 12.00.10 / Куйбіда Роман Олексійович. – К., 2006. – 215 с.
120. Куйбіда Р. О. Реформування правосуддя в Україні: стан і перспективи: монографія / Р. О. Куйбіда. – К. : Атіка, 2004. – 288 с.
121. Кульчицький В. С. Судова система в Галичині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / 140 наукова конференція Львівського університету. – Л. : Видавництво Львівського університету ім. І. Франка, 1996. – 167 с.
122. Ласло Э. Основания трансдисциплинарной единой теории / Э. Ласло // Вопросы философии. – 1997. – № 3. – С. 80-89.
123. Лачинов В. М. Информодинамика или Путь к Миру открытых систем / В. М. Лачинов, А. О. Поляков. – Изд. вт., перераб. и доп. – Санкт-Петербург : Издательство СПбГТУ, 1999. – 344 с.
124. Лащенко Р. М. Лекції по історії українського права / Р. М. Лащенко. – К. : Україна, 1998. – 77 с.
125. Леже Р. Великие правовые системы современности: сравнительно-правовой поход / Раймон Леже ; пер. С фр. А. В. Грядов. – М. : Волтерс Клувер, 2009. – 584 с.
126. Ломакіна О. А. Перегляд судових актів господарського суду в апеляційному порядку : дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.04 / Ломакіна Олена Анатоліївна. – Д., 2009. – 205 с.
127. Луспеник Д. Українська модель касаційного оскарження судових рішень у цивільних справах: проблеми та перспективи удосконалення (спрощення) / Д. Луспеник, Н. Сакара // Право України. – 2008.  № 7.  С. 99 – 107.
128. Маляренко В. Т. Перебудова кримінального процесу в Україні в контексті європейських стандартів: теорія, історія, практика: дис. ... доктора юрид. наук : 12.00.09 / Маляренко Василь Тимофійович. – Х., 2004. – 449 с.
129. Матеріали ІІІ Всеукраїнського з’їзду Рад, 6-10 бер. 1919 р. // До історії проведення Всеукраїнських з’їздів Рад (1917 – 1937): Конституція Української Соціялістичної Радянської Республіки. – К. : Політвидав, 1938. – 62 с.
130. Махтельд П. Приглашение к медиации / П. Махтельд. – Москва : Межрегиональный центр управленческого и политического консультирования, 2009. – 400 с.
131. Мельник М. І. Місце Верховного Суду України в системі судів загальної юрисдикції / М. І. Мельник // Питання удосконалення судової сист