РЕЧОВО-ПРАВОВІ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ЗА СТАРОДАВНІМ РИМСЬКИМ ТА СУЧАСНИМ ЦИВІЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ОБМЕЖЕННЯ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ЗА РИМСЬКИМ ТА СУЧАСНИМ ЦИВІЛЬНИМ ПРАВОМ……………………….……11
1.1 . Поняття речового права та його місце в системі цивільного права............11
1.2. Теоретичні аспекти здійснення права приватної власності.........................39
1.3 Межі та обмеження здійснення належного власникові права......................62
Висновки…………………………………………………………………………...99

РОЗДІЛ 2
ВИДИ РЕЧОВИХ ОБМЕЖЕНЬ ПРАВА ПРИВАТНОЇ ВЛАСНОСТІ ЗА РИМСЬКИМ ТА СУЧАСНИМ ЦИВІЛЬНИМ ПРАВОМ...........................................105
2.1. Володіння як одне з істотних обмежень права приватної власності.........105
2.2. Сервітути – специфічна форма прав на чужі речі
з обмеженим змістом правомочностей................................................................143
2.3. Речові титули невласника: емфітевзис та суперфіцій.................................168
Висновки................................................................................................................189

ВИСНОВКИ.....................................................................................................................195

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................................203

ВСТУП

Актуальність теми. Процес активного реформування цивільного законодавства, що відбувається нині в Україні, пов’язаний з відродженням приватних засад правового регулювання суспільних відносин, значною мірою торкнувся одного з центральних інститутів цивільного права – права власності. Наслідком подібних перетворень стало прийняття Верховною Радою України нового Цивільного кодексу, зміст якого відзначається чітким приватноправовим характером, крім іншого передбачає запровадження відмінних від права власності організаційно-правових форм панування над речами та створення узгодженої системи речових прав. Поява, а точніше відродження підгалузі речових прав, що охоплює своїм змістом інститут права власності, обумовила переосмислення підходів до регулювання останнього, особливо в контексті співвідношення з обмеженими речовими правами на чуже майно, які суттєвим чином впливають на обсяг майнових правомочностей власника, спричиняючи значне його зменшення. Відтак, перед цивілістичною наукою постала нагальна потреба поновлення доктринальних знань про речові права, їх генезу, характерні риси та опрацювання ефективного правообмежувального механізму, необхідного для забезпечення балансу інтересів власника і протиставлених йому осіб, який би засновувався на гармонійному поєднанні принципу недоторканості права власності, соціальної функції власності та гарантіях дотримання суспільних та приватних інтересів.
Оптимальним шляхом досягнення зазначеної мети може стати звернення до витоків приватноправового підходу, першоджерела цивільного права – стародавнього римського права, де вперше було сформульовано концептуальні положення про речові права, закладено підґрунтя правообмежувальних конструкцій, в подальшому рецепійованих сучасними розвинутими правопорядками, в тому числі Україною. Тисячолітня історія римського приватного права являє собою унікальну методологічну модель, що дозволяє простежити складні процеси становлення та розвитку речового права, а також проаналізувати доцільність сприйняття кращих правових надбань. Звісно, про механічне перенесення античних положень на сучасний ґрунт не може бути й мови, але з’ясування історичних етапів розвитку відповідних конструкцій і того змісту, який римська юриспруденція вкладала у власноруч опрацьовані поняття та категорії, дозволить віднайти їх дійсну сутність та відродити первинний зміст, а матеріал порівняльного аналізу корисно сприятиме виявленню прогалин чинного законодавства та може стати у нагоді для пошуку рекомендацій по їх усуненню.
До останнього часу проблематика обмежень права приватної власності на доктринальному рівні не отримала належного висвітлення. Здійснені наприкінці XIX – середині XX сторіч на матеріалі законодавства Російської Імперії та цивільного законодавства радянського періоду монографічні дослідження В.І.Курдиновського, В.П.Грибанова, А.Г.Братко певною мірою втратили актуальність, а в Україні за роки незалежності взагалі не проводилося відповідних комплексних досліджень. Хоча загальні проблеми права приватної власності та механізму його реалізації останнього часу докладно розглядалися в багатьох змістовних працях та дисертаційних дослідженнях О.В.Дзери, І.О.Дзери, І.В.Жилінкової, О.С.Яворської, Н.В.Безсмертної, Р.А.Майданика, трьох колективних монографіях за редакцією Я.М.Шевченко та одній за редакцією О.В.Дзери і Н.С.Кузнєцової, але питанням правообмежень в них приділено недостатньо уваги, а речово-правовий аспект останніх не висвітлено повною мірою. З іншого боку, проведений в роботах І.Ф.Севрюкової “Види обмежених речевих прав і володіння в системі українського цивільного законодавства”, Р.Ф.Гонгало “Суперфіцій в римському праві та його рецепція у сучасному цивільному праві України”, С.О.Погрібного “Володіння у цивільному праві” аналіз окремих інститутів речових прав на чуже майно здійснено без урахування обмежувального впливу на право приватної власності; моментам же запозичення відповідних положень римського правового спадку присвячено ще менше уваги дослідників (виключення складають лише праці Є.О.Харитонова, Р.Ф.Гонгало, С.О.Погрібного).
Отже, викладене дозволяє дійти висновку про актуальність теоретичного дослідження проблематики речового різновиду обмежень права приватної власності.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно науково-дослідного плану роботи кафедри цивільного права юридичного факультету Запорізького державного університету на 2000-2005 рр. на тему “Актуальні проблеми кодифікації цивільного законодавства України”, що є складовою загального напрямку досліджень юридичного факультету Запорізького державного університету “Концепція формування законодавства на сучасному етапі”.
Мета та задачі дослідження. Мета дослідження полягає у проведенні аналізу системи речово-правових обмежень права приватної власності у стародавній римській і сучасній вітчизняній правових системах та виявленні моментів їх рецепції цивільним правом України. Для досягнення зазначеної мети окреслені наступні основні завдання: визначити поняття речового права в об’єктивному та суб’єктивному значеннях та встановити його правову природу; дослідити систему речових прав та віднайти місце кожного з її елементів в системі цивільного права України; надати характеристику суб’єктивному праву приватної власності та процесу його реалізації; визначити юридичну сутність меж суб’єктивного права приватної власності та здійснити їх класифікацію; з’ясувати юридичну сутність, особливості та значення обмежень здійснення права приватної власності та провести їх систематизацію; проаналізувати зміст і особливості структурних елементів інституту речових прав на чуже майно, виявити ступінь їх впливу на зменшення обсягу правових можливостей власника; на основі порівняльного аналізу з римським приватним правом встановити суттєві недоліки і прогалини чинного законодавства про речові права та опрацювати пропозиції для їх усунення.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються внаслідок запровадження на майно приватного власника обмежених речових прав інших осіб.
Предмет дослідження становить система правових норм чинного цивільного законодавства та законодавства Стародавнього Риму, спрямована на регулювання речового різновиду обмежень права приватної власності, відповідні доктринальні положення та судова правозастосувальна практика.
Методологічну основу роботи складає поєднання загальнонаукового діалектичного методу пізнання соціальних явищ та формально-логічного, історичного, порівняльно-правового, системно-структурного методів аналізу. Використання діалектичного методу дозволило дослідити процес формування та розвитку ідеї обмеження права власності, її сутність та соціальні чинники практичного застосування. Прагнення до взаємоузгоджених висновків та їх отримання відповідно до вимог логіки, свідчить про використання формально-логічного методу. За допомогою історичного методу виявлено концептуальні засади речового права та правове становище його суб’єктів за стародавнім римським правом. Метод порівняльного аналізу відповідних постулатів сучасної вітчизняної та античної римської правових систем, застосований для з’ясування особливостей правового регулювання речових відносин та процесів їх реалізації, також виявився корисним для визначення моментів рецепіювання історичного досвіду чинним законодавством. Догматичний метод дозволив проаналізувати зміст правових норм, віднайти їх недоліки та сформулювати пропозиції щодо їх усунення, а системно-структурний аналіз сприяв дослідженню внутрішньої структури підгалузі речового права та встановленню її місця в системі цивільного права України.
Науково-теоретичну базу дослідження склали праці відомих вітчизняних та зарубіжних романістів, учених дореволюційного, радянського та сучасного періодів: М.Бартошека, Ю.Барона, Г.Дернбурга, Д.В.Дождєва, Л.Б.Дорна, В.К.Дронікова, Л.К.Загурського, С.Муромцева, І.Б.Новицького, О.А.Підопригори, І.С.Перетерського, І.Пухана, В.А.Савельєва, Ч.Санфіліппо, В.М.Хвостова, а також провідних цивілістів і фахівців в галузі загальної теорії права: М.М.Агаркова, С.С.Алексєєва, Д.В.Бобрової, Н.С.Братуся, Є.В.Васьковського, Д.М.Генкіна, В.П.Грибанова, О.В.Дзери, І.В.Жилінкової, О.С.Йоффе, Н.С.Кузнєцової, Р.А.Майданика, В.Ф.Маслова, У.Маттєі, Д.І.Мейєра, В.П.Мозоліна, О.А.Підопригори, К.П.Побєдоносцева, С.О.Погрібного, І.О.Покровського, О.А.Пушкіна, Н.А.Саніахметової, І.Ф.Севрюкової, В.І.Синайського, К.І.Скловського, Є.О.Суханова, Ю.К.Толстого, Є.О.Харитонова, Я.М.Шевченко, Г.Шершеневича.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням правового регулювання речових обмежень права приватної власності, виконаним на матеріалі порівняльного аналізу положень нового вітчизняного цивільного законодавства та приватного права Стародавнього Риму. Окремі науково-теоретичні положення та доктринальні концепції, використані в роботі, зазнали певної конкретизації та дістали подальшого розвитку. Загальна спрямованість дослідження надала змогу сформулювати й обґрунтувати ряд наступних нових положень, висновків та пропозицій, що виносяться на захист:
1. Вперше виведено поняття речового права в об’єктивному значенні як сукупності правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають між особами з приводу майна та забезпечують задоволення інтересів управоможених осіб шляхом безпосереднього впливу на нього.
2. Виходячи з властивих суб’єктивному речовому праву ознак абсолютності та речевості, його визначено правом, спрямованим на задоволення інтересів управоможеної особи шляхом безпосереднього впливу на річ, забезпеченим правовим захистом від порушень з боку будь-яких осіб.
3. Доведено, що сучасна система речових прав у первісному стані відтворює відповідну систематизацію римського приватного права періоду Домінату та вперше науково обґрунтовано, що її елементи в системі цивільного права України займають місце інститутів, а саме речове право – відповідно самостійної підгалузі.
4. На основі аналізу історичного матеріалу аргументовано необ’єктивність визначення змісту права приватної власності за допомогою традиційної тріади правомочностей, у зв’язку з чим запропоновано внесення конкретних змін до законодавства.
5. Удосконалено поняття здійснення права приватної власності як правомірної реалізації управоможеною особою можливостей, що складають зміст приналежного їй суб’єктивного права власності.
6. Виявлено та конкретизовано критерії здійснення права приватної власності, серед яких названо свободу волевиявлення власника, власний розсуд, розумність та добросовісність дій, зважаючи на моральну навантаженість яких доведено доцільність нормативного тлумачення їх змісту на законодавчому рівні.
7. Опрацьовано поняття меж здійснення права приватної власності як законодавчо окреслених кордонів легально дозволеної поведінки власника, визначених за допомогою сукупності критеріїв у негативний спосіб, сутність яких виявлено у забезпечені свободи та виключності дій управоможеної особи зсередини встановлених кордонів при одночасному перешкоджанні випадкам стороннього втручання й порушення їх ззовні.
8. Запропоновано класифікацію меж здійснення права приватної власності та доведено, що основні критерії лімітації поведінки власника не можуть вважатися надбанням сучасності, а є наслідком запозичення Україною, разом із тим, їх кількість, зміст та ступінь узагальнення в римському праві засвідчує значно ширше окреслення меж суб’єктивного права власника-римлянина, порівняно із сучасним носієм даного титулу.
9. Вперше акцентовано увагу на відмінностях юридичної сутності категорій меж здійснення права приватної власності та його правообмежень, останні визначено правовими механізмами, що ускладнюють здійснення окремих власницьких правомочностей або спричиняють тимчасову неможливість їх реалізації.
10. Вперше обґрунтовано висновок, що ідея обмеженості властива обом елементам теоретичної конструкції права власності: обмеження позитивного аспекту полягає у тимчасовій неможливості реалізації власником окремих правомочностей, обмеження негативного - пов’язуються з його обов’язком допущення стороннього впливу на власне майно та відбиваються у поширенні на осіб, які володіють чужим майном на підставі, передбаченій законом або договором, абсолютного захисту, в тому числі і від власника.
11. Запропоновано систематизацію правообмежень: на підставі галузевої приналежності та характеру інтересу, що захищається, їх поділено на публічні та приватні; за видом норм – зобов’язальні та речові; останні, відповідно до підстав встановлення, – легальні, договірні, судові та змішаного типу; за способом виникнення – ті, що виникають з права володіння, права користування сторонньої особи, суперфіціарних та емфітевтичних правовідносин.
12. Конкретизовано висновок, що ступінь обмеження обсягу майнової волі власника прямо пропорційний складності суспільних відносин та зворотно пропорційний силі індивідуалістичних засад в праві, тому для історичних умов Стародавнього Риму характерною визнано кількісно та якісно меншу обмеженість компетенції власника, порівняно з сучасним титуляром.
13. Доведено, що запровадження обмежених речових прав суттєво впливає на обсяг майнових можливостей власника, спричиняючи значне його зменшення, зокрема, право володіння чужим майном обтяжує правомочності володіння, користування та певною мірою розпорядження власника приналежним йому майном; сервітутне право головним чином чинить вплив на можливість користування, але якщо його реалізація не виявиться ефективною без утримання чужої речі, то також і на правомочність володіння; емфітевтичне та суперфіціарне права майже повністю паралізують процес здійснення права приватним власником, зводячи його обсяг до номінального.
14. На підставі вищенаведених та інших опрацьованих висновків, запропоновано конкретні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення законодавства України, які також складають наукову новизну дослідження.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані положення, висновки, пропозиції можуть бути використані в подальших загальнотеоретичних розвідках, у науково-дослідній діяльності в якості бази наступних доктринальних пошуків. Ряд положень дисертації можуть бути застосовані у навчальному процесі при читанні лекцій і проведенні семінарських та практичних занять за курсами “Цивільне право”, “Основи римського приватного права” та спецкурсами “Речове право”, “Право власності” та іншими, застосовані при підготовці навчально-методичної літератури з цивільного та римського приватного права та використані у практичній діяльності правозастосовчих органів.
Апробація результатів дисертації. Загальнотеоретичні положення і висновки, що містяться в дисертації, були обговорені на засіданнях кафедри цивільного права Запорізького державного університету, викладалися дисертантом під час проведення лекційних і семінарських занять із курсів “Цивільне право”, “Основи римського приватного права” на юридичному факультеті Запорізького державного університету, знайшли відображення при участі здобувача в написанні колективного навчального посібника з цивільного права.
Основні положення дослідження оприлюднювалися також на науково-практичних конференціях, зокрема, II Запорізькій науково-практичній конференції, присвяченій пам’яті професора К.Г.Федорова (12-13 травня 1997р., Запорізький держуніверситет, юридичний факультет); IV Міжрегіональній науково-практичній конференції “Концепція формування законодавства України” (листопад 1999р., Запорізький держуніверситет, юридичний факультет); Всеукраїнській науковій конференції “Україна між минулим і майбутнім” (12-13 квітня 2001р., Прикарпатська філія Національної Академії внутрішніх справ України); Міжнародній конференції “Проблеми права на зламі тисячоліть” (12-14 лютого 2001р., Дніпропетровський національний університет, юридичний факультет); V Міжрегіональній науково-практичній конференції “Концепція формування законодавства України” (2 лютого 2001р., Запорізький держуніверситет, юридичний факультет); Всеукраїнській науково-практичній конференції “Актуальні проблеми цивільного права та практики його застосування у сучасний період” (14-15 травня 2002р., Хмельницький інститут регіонального управління та права, юридичний факультет).
Публікації. Основні результати дослідження викладені в 12 наукових працях: п’яти статтях у наукових журналах та збірниках наукових праць, що входять до затвердженого ВАК України переліку фахових видань, шести публікаціях по матеріалах конференцій, одному колективному навчальному посібнику.
Структура дисертації обумовлена метою та об’єктом дослідження і складається зі вступу, двох розділів, шести підрозділів та переліку використаних джерел (312 найменувань). Загальний обсяг роботи становить 225 сторінок, із них основного тексту – 202 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Здійснене дисертаційне дослідження, яке мало на меті проведення аналізу системи речово-правових обмежень права приватної власності у Стародавній римській та сучасній вітчизняній правових системах, надало підстав для наступних висновків, узагальнень та пропозицій, що виносяться на захист:
Основний висновок роботи полягає у доведені положення, що речові права на чуже майно можливо розглядати не лише суб’єктивними правами управоможеної особи, але й в якості обмежень права приватної власності. Запровадження обмежених речових прав суттєво впливає на обсяг майнових можливостей носія права приватної власності та спричиняє значне їх зменшення: право володіння обтяжує правомочності володіння, користування та певною мірою розпорядження належним власникові майном; сервітутне право головним чином чинить вплив на можливість користування, а якщо його реалізація виявляється неефективною без фактичного утримання чужої речі, то також і на правомочність володіння; емфітевтичне та суперфіціарне права практично повністю унеможливлюють самостійне здійснення права власником, зводячи його обсяг до номінального.
Крім зазначеного, дисертаційне дослідження дозволило виявити наступне:
1. Суб’єктивне речове право слід визнати правом, спрямованим на задоволення інтересів управоможеної особи шляхом безпосереднього впливу на річ, забезпеченим абсолютним захистом. Доведено, що за правовою природою воно належить до категорії абсолютних, а властивості об’єкту (яким виступає майно) дозволяють задовольнити інтереси управоможеного шляхом безпосереднього впливу, без сприяння інших осіб, відтак, загальною ознакою речового права є абсолютність, а специфічною – речовість.
2. Речове право в об’єктивному значенні є сукупністю цивільно-правових норм, які регулюють суспільні відносини, що виникають між особами з приводу майна та забезпечують задоволення інтересів управоможених осіб шляхом безпосереднього впливу на нього.
3. Речове право в об’єктивному значенні в системі цивільного права України займає місце самостійної підгалузі, а його елементи – право власності, право володіння чужим майном, право користування ним, емфітевзис та суперфіцій – окремих інститутів. Встановлено, що система речових прав у сучасному вітчизняному законодавстві є наслідком запозичення римського правового спадку – у первісному стані відтворює відповідну класифікацію приватного права Стародавнього Риму періоду Домінату.
4. Відмітними рисами права приватної власності визнано його зміст та сутність, тому суб’єктивне право приватної власності визначено дисертантом передбаченим законом найбільш повним речовим правом, що закріплює приналежність речі певній особі. В роботі обґрунтовано доцільність доповнення ст.316 ЦК України зазначеною дефініцією. Підтримано також положення, що повнота майнового панування власника означає концентрацію в його особі усіх можливих правомочностей, тому регламентований ст.317 ЦК України зміст права приватної власності, на думку дисертанта, повинен бути розширений вказівкою на можливість вчинення й інших, крім зазначених, дій.
5. Здійсненням права пропонується визнати реалізацію управоможеною особою можливостей, що складають зміст приналежного їй суб’єктивного права. Критеріями здійснення права приватної власності виступають власний розсуд управоможеної особи, свобода волевиявлення, розумність та добросовісність дій. Наголошено, що запозичені сучасністю принципи розумності та добросовісності, будучи оціночними категоріями відповідності поведінки загальновизнаним моральним засадам вимагають законодавчого доопрацювання, а саме закріплення юридичних критеріїв визначення поведінки такою, що не відповідає їх вимогам. Реалізація права приватної власності здійснюється за допомогою певних способів. Під способом здійснення права власності належить вважати комплекс фактичних та юридичних дій власника або його бездіяльність, що спрямовані на реалізацію можливостей, які складають зміст суб’єктивного права приватної власності. Кожній з передбачених законом основних правомочностей властиві специфічні способи здійснення, а відтак власникові гарантовано достатньо широке коло варіантів поведінки та форм реалізації суб’єктивного права.
6. Виведено дефініцію меж здійснення права приватної власності, якими запропоновано вважати законодавчо окреслені кордони легально дозволеної поведінки власника по реалізації належного йому суб’єктивного права, визначені за допомогою сукупності правових критеріїв у негативний спосіб, з використанням заборонювальних та зобов’язувальних правових норм. Доведено, що мета нормативної регламентації меж здійснення права приватної власності полягає у забезпеченні свободи та виключності дій управоможеного зсередини кордонів суб’єктивного права та одночасного перешкоджання випадкам стороннього втручання й порушення їх ззовні.
7. Опрацьовано класифікацію меж здійснення права приватної власності за законодавством України, елементи якої складають заборона на вчинення дій, що суперечать закону (зокрема, порушують порядок набуття права, процедуру його реалізації та припинення); заборони порушення прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб; вчинення дій виключно з наміром заподіяння шкоди або зловживання правом у інших формах; завдання шкоди навколишньому середовищу, екологічній ситуації, природнім якостям землі; та обов’язки власника, спрямовані на дотримання моральних засад суспільства та соціального призначення власності.
8. Зіставлення положень чинного законодавства з відповідними приписами римського приватного права дозволило констатувати, що основні критерії лімітації поведінки власника були опрацьовані за часів античності та рецепійовані Україною, тому не можуть вважатися надбанням сучасності. Разом з тим, їх кількість, зміст та ступінь узагальнення в римському праві наштовхує на висновок про значно ширше окреслення меж суб’єктивного права власника-римлянина, порівняно із сучасним носієм відповідного титулу.
9. Виведено поняття обмеження права приватної власності як правового механізму, що ускладнює здійснення окремих власницьких правомочностей або спричиняє тимчасову неможливість їх реалізації, та наголошено, що ідея обмеженості властива обом елементам теоретичної конструкції права приватної власності: обмеження позитивного аспекту – повноти майнового володарювання полягає у тимчасовій неможливості реалізації управоможеним окремої правомочності або їх комплексу; обтяження негативного аспекту, зокрема, виключності панування, пов’язуються з обов’язком допущення стороннього впливу на майно, в свою чергу обмеження абсолютності – відбиваються у поширенні на осіб, які хоч і не є власниками, але володільцями майна, абсолютного захисту, в тому числі і від власника.
10. Обґрунтовано висновок, що обмеження правомочностей власника допускають дворівневу класифікацію: виходячи з галузевої приналежності норм та характеру інтересу, що захищається, – поділяються на публічні та приватні; приватні, на підставі виду норм – на зобов’язальні та речові, останні, в свою чергу, відповідно до підстав встановлення – на легальні, договірні, судові та обмеження змішаного типу; а за способом виникнення – ті, що виникають з права володіння, права користування, емфітевтичних та суперфіціарних прав.
11. На підставі проведених історичних паралелей доведено, що ступінь обмеження обсягу майнової волі власника виявляється пропорційним складності суспільних відносин та силі індивідуалізму в праві, тому для історичних умов Стародавнього Риму характерною є кількісно та якісно менша обмеженість компетенції власника, порівняно із сучасним титуляром.
12. Здійснений порівняльний аналіз категорій “меж” та “обмежень” права приватної власності надав підстав вважати, що їх поєднують наступні спільні риси: 1) притаманність праву приватної власності; 2) спричинення зменшення обсягу майнових можливостей власника; 3) спрямованість на дотримання приватних та публічних інтересів; 4) фіксація за допомогою заборонювальних й зобов’язувальних приписів; 5) залежність змісту від соціальних чинників. Проте, досліджувані категорії є істотно відмінними юридичними явищами, яким властиві наступні розбіжності: 1) межі – законодавчо окреслені кордони легально дозволеної поведінки власника, у той час як обмеження являють тимчасову неможливість реалізації або ускладнення здійснення окремих правомочностей; 2) межа – іманентна складова суб’єктивного права, що слугує підставою розмежування аналогічних прав, а обмеження існують, але ніколи не презюмуються; 3) межі об’єктивні – встановлюються виключно законом, а запровадження приватного різновиду обмежень вимагає, як правило, дозволу власника; 4) наслідком об’єктивності меж виступає похідний характер обмежень, які можливі лише в рамках суб’єктивного права, вже існуючого у певних межах, а не навпаки; 5) відповідно до джерел впровадження: межі виникають лише з Конституції та спеціальних законів, а для правообмежень характерне більш розгалужене коло джерел – до наведених додаються міжнародні пакти, підзаконні акти, договори, судові рішення; 6) за моментом встановлення – межі з’являються одночасно з виникненням суб’єктивного права, а обмежується останнє в процесі реалізації; 7) окреслення кола меж досягається встановленням сукупності критеріїв, визначених у негативний спосіб (переліком обов’язків та заборон), тоді як обмеженням властиве покладання пасивних та активних обов’язків (вчинення певних дій, утримання від них, допущення стороннього впливу на майно); 8) межі, окреслюючи ідентичний для всіх обсяг можливостей, виступають додатковим гарантом суспільної рівності, а особи, права яких обтяжено, найчастіше мають різний обсяг залишкових правомочностей; 9) обмеження, через чисельність та варіативність допускають класифікацію за різних підстав, що проблематично стосовно іншої категорій.
13. При виведені поняття володіння запропоновано повернутися до традиційної дворівневої конструкції та наголошено на необхідності врахування соціального контексту, чим обґрунтовано визначення володіння як вираженої назовні та об’єктивно сприйнятої оточуючими фактичної наявності майна в особи, поєднаної з суб’єктивним наміром панування над ним на власну користь, набутої шляхом заволодіння або укладання передбаченого законом правочину.
14. На підставі аналізу змісту права володіння доведено, що його складають можливості обладання, користування й часткового розпорядження чужим майном, які будучи реалізованими, об’єктивно обтяжують відповідні правомочності власника, засвідчуючи правообмежувальну функцію інституту володіння в механізмі здійснення права приватної власності. Предметом права володіння визначено тілесну, індивідуально визначену, оборотоздатну, неспоживчу, рухому або нерухому річ; суб’єктний склад класифіковано на легальних володільців та осіб, фактичний стан яких позбавлено правового підґрунтя; а також прямих (самостійних) та похідних (залежних) володільців.
15. Проведений порівняльний аналіз античних та відповідних сучасних положень інституту володіння не залишив сумнівів у факті їх спорідненості, що дозволило запропонувати певні вдосконалення вітчизняної концепції, зокрема, обґрунтувати необхідність повернення до традиційної дворівневої володільницької конструкції та доцільність поширення правого захисту на незаконного добросовісного володільця, як це мало місце за умов Стародавнього Риму.
16. При розгляді сервітутного права наголошено на необхідності корегування ст.401 ЦК України, в частині доповнення її пунктом, що містив би визначення сервітуту у наступному формулюванні: “Сервітут – право обмеженого користування чужими речами (майном) в межах, визначених законом”. Доведено, що дане старожитнє речове право, обмежує правові можливості власника головним чином в частині користування майном, з іншого боку, воно являє собою суб’єктивне право вигодонабувача, встановлене при вступі сторін у відповідні відносини.
17. Запропоновано підтримати позитивну історичну традицію та тенденцію сучасних іноземних держав в частині розширення предмета сервітутних прав рухомим майном та запровадження форм узусу та узуфрукту.
18. За браку законодавчого регулювання умов сервітутного договору, зауважено на нагальній потребі закріплення окремої статті ЦК України, яка б імперативно регламентувала суттєві його умови (предмет, суб’єктний й об’єктний склади, форму), та відносила усі інші (ціну, строк, додаткові особисті зобов’язання власника) до кола випадкових, регулюючи їх диспозитивними нормами.
19. Аналіз положень чинного законодавства довів, що сучасна теорія сервітутних прав не позбавлена недоліків та потребує вдосконалення: крім зазначеного необхідно поширити обов’язки цільового використання майна та дбайливого ставлення до об’єкта чужої власності на носія особистого сервітуту; визначити граничні тарифи при відплатному користуванні та випадки коли відплатній характер відносин виключається; визначитися з можливістю встановлення узуфрукту на споживчу річ; розширити перелік земельних сервітутів, легалізувавши негативний їх різновид; привести п.2 ст.405 ЦК України у відповідність з житловим законодавством.
20. Зіставлення сучасного підходу до регулювання сервітутних прав з їх римською моделлю дозволило довести пряме рецепіювання античного правового досвіду: земельні та особисті сервітути зобов’язані своїм походженням servitutes praediorum та personarum, вітчизняним законодавством запозичені види останніх, хоча й з певними виключеннями в частині узусу та узуфрукту, збережено сутність, зміст, підстави виникнення та припинення, а також дотримано принципів сервітутного права. Разом з тим, суттєвими новелами є відплатний характер даних прав, виключення з їх об’єкту рухомих речей та можливість примусового встановлення за позовом зацікавленої особи.
21. Обґрунтовано висновок, що наслідком запровадження суперфіціарного та емфітевтичного прав є найсуттєвіший серед інших речових прав правообмежувальний вплив на обсяг компетенції власника – землекористувачем реалізується увесь комплекс правомочностей, залишаючи недоторканим лише номінальне право приватної власності.
22. Відповідно до засад чинного законодавства суб’єктний склад емфітевтичного та суперфіціарного правовідношень складають власник землі та землекористувач, причому обидві сторони припускаються фізичними особами. Зазначена презумпція вимагає нормативного уточнення – права орендодавця повинно бути поширено на публічно-правові утворення (державу, територіальні громади), а до кола орендарів залучено юридичних осіб (селянські фермерські господарства, виробничі кооперативи, інших суб’єктів господарювання відповідно до статутних цілей, за умови наявності заповідального розпорядження).
23. Вивчення приписів сучасного емфітевтичного та суперфіціарного прав засвідчило факт їх відповідності римським витокам – законодавством акцентовано увагу на традиційних ознаках, збережено сутність, мету та підстави встановлення. Безсумнівність рецепіювання римських підвалин не заперечує існування незначних розбіжностей, які насамперед полягають в об’єкті – у Стародавньому Римі він попередньо застосовувався на незаселених публічних землях і лише з перебігом часу поширився на приватні земельні ділянки, тоді як в України – можливий виключно стосовно приватного земельного фонду. Вітчизняні новели щодо суперфіцію полягають у покладанні на управоможеного обов’язку забудувати чужу земельну ділянку у визначений термін; дотримувати її цільового призначення; набути право власності на зведений власними силами та коштом будівельний об’єкт, заперечуючи дію римського принципу superficies solo cedit.
24. Вдала законодавча адаптація історичних моделей до сучасних умов не означає, що не залишилося суперечливих теоретичних моментів, які вимагають вдосконалення: звернуто увагу на необхідність визначення мінімальних та максимальних термінів дії даних прав; мінімального розміру плати за землекористування; уточнення суб’єктних складів; по-друге, наголошено на доцільності узгодження окремих аспектів суперфіціарного та емфітевтичного прав, виходячи з їх юридичного наближення: наділення власника землі, що підлягає забудові, правом переважної купівлі суперфіцію; розширення кола підстав припинення емфітевзису за взаємною домовленістю сторін та у випадку невикористання права протягом трьох років; по-третє, зауважено на необхідності приведення земельного законодавства у відповідність з нормами нового ЦК України, в частині ліквідації нормативної прогалини регулювання даних інститутів Земельним кодексом України.

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву. – М.: Юрид. лит., 1940. – 192с.
2. Агарков М.М. Проблема злоупотребления правом в советском гражданском праве. //Известия АН СССР. Отдел экономики и права. – 1946. - №6. – С.424-436.
3. Азаревич Д. Система римского права: Университетский курс. - Т.1. - СПб., 1887. – 612с.
4. Азимов Ч.Н. Залоговое право. – Х.: Оригинал, 1993. – 45с.
5. Азімов Ч.Н. Сервітути в цивільному праві України. //Вісник Академії правових наук України. - 2000. - №1(20). - С.107-114.
6. Аккуратов И.Ю., Коршунов Н.М., Хорев А.А. К вопросу об ограничениях и обременениях права собственности. //Государство и право. – 2000. - №10. – С.68-72.
7. Алексеев С.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве. – М.: Юрид. лит., 1989. – 286с.
8. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит, 1975. – 263с.
9. Алексеев С.С. Частное право: Научно-публицистический очерк. – М.: Статут, 1999. – 160с.
10. Алехина Л.П., Черевичко Т.В. Некоторые аспекты правовых рисков в отношении права собственности. // Изв. вузов. Правоведение. – 1998. - №1. – С.152-153.
11. Амфитеатров Г.Н. Вопросы виндикации в советском праве. //Советское государство и право. – 1941. – №2. – С.22-29.
12. Амфитеатров Г.Н. О праве личной собственности. //Социалистическая законность. - 1945. - № 8. – С.10-16.
13. Андреев В.К. Право собственности в России. – М.: БЕК, 1993. – 144с.
14. Астрахань А.А. Юридические гарантии и пределы осуществления конституционных прав и свобод граждан. // Изв. вузов. Правоведение. – 1986. - №6. – С.53-56.
15. Барон Ю. Система римского гражданского права. - Кн.1,2,3. - Вып.2: Пер. с нем. Л.Петражицкого. - СПб., 1908. – 250с.
16. Бартошек М. Римское право: (понятия, термины, определения): Пер. с чешск. - М.: Юрид. лит., 1989. – 448с.
17. Бару М.И. О ст.1 Гражданского кодекса. //Советское государство и право. - 1958. - №12. – С.117-120.
18. Башмаков А.А. О владении по наследству. – СПб, 1901. – 486с.
19. Безбах В.В. Частная собственность на землю в странах Латинской Америки (правовое регулирование). - М.: Зерцало, ТЕИС, 1997. – 208с.
20. Безсмертна Н. Межі здійснення права приватної власності. //Підприємництво, господарство і право. – 2001. - №6. – С.47-49.
21. Безсмертна Н.В. Здійснення громадянами права приватної власності в Україні: Автореф...дис. к.ю.н. 12.00.03. – К., 2001. – 17с.
22. Бернгефт Ф., Колер И. Гражданское право Германии. – СПб., 1910. – 407с.
23. Бибиков А.И., Данилов Д.В. Possessio и duplex dominium в римском праве и современном гражданском законодательстве России. Древнее право. Ius antiquum. – 2000. - №1(6). – С.242-248.
24. Блага І. Обмеження права власності (з історії проблеми). //Право України. - 2000. - №1. – С.121-124.
25. Богданов Е. Категория “добросовестности” в гражданском праве. Российская юстиция. – 1999. - №9. – С.29-32.
26. Бондар О.Г. До питання про формування інститутів обмежених речових прав на землю. III Міжрегіональна науково-практична конференція “Концепція формування законодавства України”.Наукові статті. –Запоріжжя, 1999. – С.126-131.
27. Борзенко А. Русское гражданское право. - Ярославль, 1875. – 826с.
28. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право: Общие положения. – Кн. 1. – М.: Статут, 2000. – 841с.
29. Братко А.Г. Запреты в советском праве. – Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1979. – 92с.
30. Братусь Н.С. О пределах осуществления гражданских прав. //Изв. вузов. Правоведение. - 1967. - №3. – С.31-36.
31. Братусь Н.С. Предмет и система советского гражданского права. - М.: Юрид. лит., 1963. – 196с.
32. Вагацума С., Ариидзуми Т. Гражданское право Японии: в 2-х кн. Кн.1: Пер. с яп. Под ред. Р.О.Халфиной. - М.: Прогресс, 1983. – 351с.
33. Васильченко В.В. Земельні сервітути в римському та сучасному речовому праві України. //Вісник Запорізького юридичного інституту. - 1998. - №3. - С.94-98.
34. Васильченко В.В. Преемственность норм римского частного права в Проекте ГК Украины. //Весы Фемиды. – 1997. - №6-7. – С.67-69.
35. Васильченко В.В. Римське право на тлі права сучасного: Монографія. – Запоріжжя: ТОВ Верже, 1999. – 132с.
36. Васьковский Е.В. Учебник гражданского права. - Вып.2: Вещное право. - СПб., 1896. – 188с.
37. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. - М.,Л.: ЛГУ, 1948. – 839с.
38. Вильнянский С.И. Лекции по советскому гражданскому праву. – Ч.1. – Х.: Изд-во Харьковского ун-та, 1958. – 339с.
39. Віннік О. Приватні та публічні інтереси, їх роль і відображення у господарському праві. //Підприємництво, господарство і право. - 2001. - №4. - С.6-9.
40. Власник і право власності. /За ред. Я.М.Шевченко. – К.: Бліц-Інформ, 1994.–163с.
41. Всеобщая Декларация прав человека: Принята резолюцией 217а(III) Генеральной Ассамблеи ООН 10.12.1948. Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи. Упоряд. Ю.К.Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юринком Інтер, 1992. – С.18-24.
42. Гай. Институции: Пер. с лат. Ф.Дыдынского. /Под ред. В.А.Савельева, Л.Л.Кофанова. – М.: Юристъ, 1997. – 368с.
43. Гамбаров Ю.С. Русское гражданское право. Вещное право. - СПб., 1913.– 896с.
44. Гантовер Л.В. О происхождении и сущности вечно-чиншевого владения. - Вып.1. - СПб., 1884. – 90с.
45. Генкин Д.М. Право собственности в СССР. – М.: Госюриздат, 1961. – 223с.
46. Генкин Д.М. Право собственности как абсолютное право. //Советское государство и право. – 1958. - №6. – С.92-102.
47. Герваген Л.Л. Характер и защита владения. – Пг., 1916. – 56с.
48. Германское право. Ч.1: Гражданское Уложение. /Серия: Современное зарубежное и международное частное право. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1996. – 552с.
49. Головкин Р.Б. Ограничения прав и свобод человека. /“Круглый стол” журнала Государство и право: “Принципы, пределы, основания ограничения прав и свобод человека по российскому законодательству и международному праву”. //Государство и право. - 1998. - № 8. - С.53-54.
50. Гонгало Р.Ф. Суперфіцій у проекті Цивільного кодексу України. //Юридический вестник. - 2000. - №2. - С.77-80.
51. Гонгало Р.Ф. Суперфіцій у римському праві та його рецепція у сучасному цивільному праві України: Автореф. дис…к.ю.н. 12.00.03. - К., 2000. – 18с.
52. Горбась Д. Сутність здійснення суб’єктивного цивільного права. Підприємництво, господарство и право. – 2003. – №2. – С.27-29.
53. Горонович И. Исследование о сервитутах. - СПб., 1883. – 108с.
54. Гражданский кодекс Квебека. – М.: Статут, 1999. – 472с.
55. Гражданский кодекс России: Проблемы. Теория. Практика. Отв. ред. А.Л.Маковский. – М.: Международный центр финансово-экономического развития, 1998. – 480с.
56. Гражданский кодекс Российской Федерации: Научно-практический коментарий. – Ч.1. Отв. ред. Т.Е.Абова, А.Ю. Кабалкин, В.П.Мозолин. – М.: БЕК, 1996. – 714с.
57. Гражданский кодекс Украинской ССР: Утв. Законом от 18.07.1963. Офиц. текст с изм. и доп.; Гражданский процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. – Х.: Консум, 1998. – 528с.
58. Гражданский кодекс УССР. Утв. ВЦИК 16.12.1922 (введен в действие с 01.02.1923). – Изд. 1-е, офиц. – Х.: Издание Народного комиссариата юстиции, 1923. – 131с.
59. Гражданское и семейное право Украины: Учебно-практический справочник. Под ред. Е.О.Харитонова. – Х.: Одиссей, 2000. – 544с.
60. Гражданское право России: Курс лекций. В 2-х ч. – Ч.1. /Под ред. О.Н.Садикова. – М.: Юрид. лит., 1996. – 304с.
61. Гражданское право. Учебник в 2 т. Т.1. /Под ред. Е.А.Суханова. – 2-е изд. – М.: БЕК, 1998. – 816с.
62. Гражданское право: Учебник. - Ч.1. /Под ред. А.П.Сергеева, Ю.К.Толстого. – М.: Проспект, 1998. – 632с.
63. Грибанов В.П. Интерес в гражданском праве. /Осуществление и защита гражданских прав. - М.: Статут, 2000. – С.233-244.
64. Грибанов В.П. К вопросу о понятии права собственности. /Осуществление и защита гражданских прав. – М.: Статут, 2000. - С.357-383.
65. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. /Осуществление и защита гражданских прав. - М.: Статут, 2000. - С.19-212.
66. Грим Д. Лекции по догме римского права: Пособие для слушателей. - Изд.5-е. – Пг., 1916. – 409с.
67. Дернбург Г. Пандекти. - Т.1.Ч.2: Вещное право. - 6-е испр.изд. /Пер с нем. – СПб., 1905. – 347с.
68. Дзера І.О. Цивільно-правові засоби захисту права власності в Україні. – К.: Юринком Інтер, 2001. – 256с.
69. Дзера О.В. Розвиток права власності громадян в Україні: Монографія. – К.: Вентурі, 1996. – 272с.
70. Дождев Д.В. Основание защиты владения в римском праве. – М.: Институт государства и права РАН, 1996. – 238с.
71. Дождев Д.В. Римское частное право: Учебник для вузов. /Под ред. В.С. Нерсесянца. – М.: ИНФРА-М-НОРМА, 1996. – 704с.
72. Дорн Л.Б. Догма римского права: Лекции. – СПб., 1880. – 602с.
73. Дорн Л.Б. Об узуфрукте по римскому праву. - СПб., 1871. – 494с.
74. Дроніков В.К. Римське приватне право: Посібник для студ. юрид. інститутів та юрид. ф-тів інст. УРСР. - К.: КДУ, 1961. – 198с.
75. Дукальский Б.В. Пределы осуществления права личной собственности в СССР: Автореф. дис…к.ю.н. 12.00.03. – М., 1971. – 20с.
76. Егоров Н.Д. Проблемы общего учения о праве собственности: Дис.…д.ю.н. 12.00.03. - Л., 1978. – 540с.
77. Ерошенко А.А. Личная собственность в гражданском праве. - М.: Юрид. лит., 1973. – 208с.
78. Ефимов В.В. Догма римского права: Лекции. – СПб., 1894. – 640с.
79. Ефимов В.В. Лекции по истории римского права. - СПб., 1895. – 357с.
80. Ефимова Л.Г. О соотношении вещных и обязательственных прав. //Государство и право – 1998. - №10. – С.35-44.
81. Жилинкова И.В. Правовой режим имущества членов семьи. – Х.: Ксилон, 2000. – 398с.
82. Жилінкова І.В. Права та обов’язки батьків щодо управління майном неповнолітніх. //Підприємництво, господарство і право. - 2000. - №6. - С.31-33.
83. Житловий кодекс України від 30.06.1983. Відомості Верховної Ради України. – 1983. - №28. – Ст.573 з наст. змін. та доп.
84. Загурский Л.К. Элементарный учебник римского права. - Особ. часть. Кн.1: Учение о владении и вещных правах. - К., 1900. – 296с.
85. Заіка Ю.О., Співак В.М. Право власності. Спадкове право: Навчальний посібник. - К.: Наукова думка, 2000. – 152с.
86. Закон України “Про власність” від 07.02.1991. //Відомості Верховної Ради УРСР. - №20. – Ст.249 з наст. змін. та доп.
87. Закон України “Про дорожній рух” від 30.06.1993. Відомості Верховної Ради України. – 1993. - №.31 – Ст.338 з наст. змін. та доп.
88. Закон України “Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення” від 24.02.1994. Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №27. - Ст.218 з наст. змін. та доп.
89. Закон України “Про заставу” від 02.10.1992. //Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №47. - Ст.642 з наст. змін. та доп.
90. Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 07.06.1996 Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №36. - Ст.164 з наст. змін. та доп.
91. Закон України “Про захист прав споживачів” від 12.05.1991. Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №30. – Ст.379 з наст. змін. та доп.
92. Закон України “Про ліцензування певних видів господарської діяльності” від 01.06.2000. Відомості Верховної Ради України. - 2000. - № 36. – Ст.299 з наст. змін.
93. Закон України “Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів” від 15.02.1995. Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №10. - Ст.60 з наст. змін. та доп.
94. Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 18.02.1992. Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №21. - Ст.296 з наст. змін та доп.
95. Закон України “Про основи містобудування” від 16.11.1992. Відомості Верховної Ради України. – 1992. - №52. – Ст.683 з наст. змін. та доп.
96. Закон України “Про охорону атмосферного повітря” від 16.10.1992. Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №50. - Ст.678 з наст. змін. та доп.
97. Закон України “Про охорону дитинства” від 26.04.2001. Законодавство України Про сім’ю: Зб. нормат. актів. – К.: Юринком Інтер, 2002. – 384с.
98. Закон України “Про охорону навколишнього природного середовища” від 25.06.1991. Відомості Верховної Ради України. - 1991. - №41. - Ст.256 з наст. змін.
99. Закон України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23.03.1996. Відомості Верховної Ради України. – 1996. - №20. – Ст.82 з наст. змін. та доп.
100. Закон України “Про правовий режим надзвичайного стану” від 10.03.2000. Відомості Верховної Ради України. – 2000. - №23. – Ст.176 з наст. змін.
101. Закон України “Про природно-заповідний фонд України” від 16.06.1992. Відомості Верховної Ради України. - 1992. - №34. - Ст.502 з наст. змін. та доп.
102. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції” від 17.07.1997. Відомості Верховної Ради України. – 1997. - №40. –Ст.262.
103. Закон України “Про тваринний світ України” від 06.04.1993. Відомості Верховної Ради України. - 1993. - №18. – Ст.191 з наст. змін. та доп.
104. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону України Про банкрутство”. //Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №27.- Ст.224.
105. Застосування судами цивільного і цивільного процесуального законодавства. За ред. П.І.Шевчука, - К.: Ін Юре, 2002. – 416с.
106. Земельний кодекс України від 18.12.1991. Відомості Верховної Ради України. – 1991. - №10. – Ст.98 з наст. змін. та доп.
107. Земельний кодекс України від 25.10.2001. Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №3-4. – Ст.27.
108. Земельний кодекс України: Коментар. За ред. А.П.Гетьмана, М.В.Шульги. – Х.: ТОВ Одіссей, 2002. – 600с.
109. Зом Р. Институции. История и система римского гражданского права: Общая часть и вещное право. - Ч.2. - Сергиев Посад, 1916. – 396с.
110. Иванов А.А. Вещное право. //Изв. вузов. Правоведение. – 1992. - №1. – С.115-120.
111. Иеринг Р. Дух римского права на различных ступенях его развития. – Ч.1: Пер. с 3-го испр. нем. изд. – СПб, 1875. – 309с.
112. Иеринг Р. Об основании защиты владения. – М., 1883. – 179с.
113. Иоффе О.С. Правоотношение по советскому гражданскому праву. – Л.: Изд-во Ленинградского гос. ун-та, 1949. – 144с.
114. Иоффе О.С. Советское гражданское право: Курс лекций. Общая часть. Право собственности. Учение об обязательствах. - Л.: Изд-во Ленинградского ун-та, 1958. – 511с.
115. Иоффе О.С. Структурные подразделения системы права. /Уч. зап. ВНИИСЗ. - Вып.14. – М., 1968. – С.42-49.
116. Иоффе О.С., Грибанов В.П. Пределы осуществления субъективных гражданских прав. //Советское государство и право. - 1964. - №7. – С.11-16.
117. Інформаційний лист Вищого Арбітражного Суду України “Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов’язані із здійсненням права власності та його захистом” від 31.01.2001 №01-8/98. Вісник Вищого арбітражного суду України. – 2001. - №1.
118. Казанцев В.И., Коршунов Н.М. Возрождение сервитутного права в России. //Российская юстиция. – 1997. - №5. – С.22-24.
119. Камышанский В.П. Право собственности: пределы и ограничения. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2000. – 303с.
120. Капогросси Колоньезе Л. Земля в Древнем Риме: формы собственности и производственные отношения. //Современные исследования римского права. - М.: ИНИОН АН СССР, 1987. – 276с.
121. Капустин М. Институции римского права. - М., 1880. – 392с.
122. Карлова Н.В., Михеева Л.Ю. Приобретательная давность и правила ее применения: Практическое пособие. – М.: Палеотип, 2002. – 96с.
123. Кассо Л.А. Русское поземельное право. – М., 1906. – 260с.
124. Колесніченко К. Іпотека: правові проблеми. //Право України. – 2001. - №10. – С.77-80.
125. Колокольцев Л. Понятие и юридическая природа владения вещами по римскому праву. – Ярославль, 1874. – 422с.
126. Коновалов В.А. Владение и владельческая защита в гражданском праве. – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. – 299с.
127. Конституція України від 28 червня 1996 р. //Голос України. – 1996. – 13 липня.
128. Копылов А.В. Вещные права на землю в римском, русском дореволюционном и современном российском гражданском праве. - М.: Статут, 2000. – 255с.
129. Копылов А.В. Вещные права на землю в римском, русском дореволюционном и современном российском гражданском праве. //Древнее право. Ius antiquum. – 1997. - №1(2). – С.93-109.
130. Корнеев С.М. Основные проблемы права государственной социалистической собственности в СССР: Автореф. дис…д.ю.н. 12.00.03. - М., 1971. – 36с.
131. Косарев А.И. Римское частное право: Учебник для вузов. – М.: Закон и право, ЮНИТИ, 1998. – 254с.
132. Кофанов Л.Л. Владение и собственность в Законах XII таблиц. //Древнее право. Ius antiqum. – 2000. - №1(6). – С.146-159.
133. Кочеткова Ю.А. Соотношение вещно-правовых и обязательственно-правовых способов защиты права собственности: древнеримские истоки и современная Россия. //Актуальные проблемы гражданского права. - Вып.2. /Под ред. М.И.Брагинского. – М.: Статут, 2000. – С.8-43.
134. Крашенинников П.В. Право собственности на жилые помещения. – М.: Статут, 2000. – 123с.
135. Кремлев Н. К учению о праве добросовестного владельца на плоды по римскому праву. – Казань, 1866. – 280с.
136. Кузнецова Н.С. Подрядные договоры в инвестиционной деятельности в строительстве. – К.: Наукова думка, 1993. – 160с.
137. Курдиновский В.И. К учению о легальных ограничениях права собственности на недвижимость в России. - Одесса, 1899. – 389с.
138. Курылович М. Этические аспекты римского права. //Древнее право. Ius antiquum. – 2000. - №2(7). – С.195-201.
139. Леонова Л.Б. Категория вещных прав в советском гражданском праве. Вестник МГУ. – Серия 11.Право. – 1991. - №5. – С.72-79.
140. Леонова Л.Б. Право личного пользования в системе вещных прав – М.: Палеотип, 1993. – 146с.
141. Логин Камбек. Учебная книга римского гражданского права, составленная для руководства при чтении лекций Логином Камбеком. – Казань, 1845. – 365с.
142. Лоський К. Історія та система римського приватного права. - Т.3: Спеціальна частина системи: Наука про права речові. - К., 1921. – 103с.
143. Луняченко А.В. Правовий режим земель сільськогосподарського призначення, які належать громадянам на праві власності: Автореф. дис…к.ю.н. 12.00.06. – К., 2002. – 16с.
144. Майданик Р. Забезпечувальне право власності. //Підприємництво, господарство і право. – 2002. - №1. – С.29-32.
145. Майданик Р.А. Проблеми довірчих відносин в цивільному праві. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2002. – 502с.
146. Майданик Р.А. Проблеми регулювання довірчих відносин у цивільному праві: Автореф...дис. к.ю.н. 12.00.03. – К., 2003. – 29с.
147. Максименко С.Т. Осуществление и защита гражданских прав. - Саратов: Изд-во Саратовского ун-та, 1991. – 96с.
148. Манукян А.А. Ограничения права собственности по законодательству РФ: Автореф. дис…к.ю.н. 12.00.03. – М., 1997. – 26с.
149. Марецоль Т. Учебник римского гражданского права: Пер. с нем. – М., 1867. – 487с.
150. Масевич М.Г. Основания приобретения права собственности на бесхозяйные вещи. Проблемы современного гражданского права. – М.: Городец, 2000. – С.173-191.
151. Маслов В.Ф. Осуществление и защита права личной собственности в СССР. - М.: Юрид. лит., 1961. – 239с.
152. Маттеи У., Суханов Е.А. Основные положения права собственности. – М.: Юристъ, 1999. – 384с.
153. Маяк Л.И. Проблема собственности у Авла Гелия. Древнее право. Ius antiquum. – 2000. - №1(6). – С.79-85.
154. Медведев Н.С. Вестготское законодательство V-VI веков. – Ставрополь: СГУ, 1992. – 170с.
155. Мейер Д.И. Русское гражданское право. В 2-х ч. – Ч.1. – По испр. и доп. 8-му изд. 1902. – М.: Статут, 1997. – 455с.
156. Мельник С. Злоупотребление монопольным положением на рынке. //Підприємництво, господарство і право. - 2000. - № 12. - С.14-17.
157. Митилино М.И. Право застройки: опыт цивилистического исследования института. - К., 1914. – 268с.
158. Митний кодекс України від 11.07.2002. Відомості Верховної Ради України. – 2002. - №38-39. – Ст.288.
159. Митюков К. По поводу статьи Г. Муромцева “О владении по римскому праву”. Киевские университетские издания. – 1887. – №2. – С.18-24.
160. Митюков К.А. Курс римского права. - Изд. 2-е, с доб. А.К. Митюкова. – К., 1902. – 501с.
161. Морандьер Л. Ж. де ла. Гражданское право Франции. - Т.2: Пер. с фр. Е.А.Флейшица. - М.: Изд-во иностранной литературы, 1960. – 728с.
162. Музика Л. Власність в економічному та правовому вимірі. //Право України. - 2001. - №12. - С.47-51.
163. Муромцев С. Гражданское право Древнего Рима: Лекции. – М., 1883. – 697с.
164. Муромцев С.А. Определение и основное разделение права. - М., 1879. – 212с.
165. Незабитовский В.А. Замечания по вопросу о чиншевом владении в Западных губерниях. - К., 1883. – 56с.
166. Непийвода В., Голленгорст С. Охоронні обмеження як ефективний інструмент захисту природної та історичної спадщини: досвід США. //Право України. – 2000. - №12. – С.109-112.
167. Нерсесов Н.И. Римское вещное право. - М.,1896. – 386с.
168. Нерсесянц В.С. Философия права: Учебник для вузов. – М.: ИНФРА – М – НОРМА, 1997. – 652с.
169. Новгородцев П. И. Введение в философию права. – Ч.2: Кризис современного православия. Институт гос-ва и права РАН. – М.: Наука, 1996. - 269с.
170. Новицкая Т. Вещное прав