Хоменко Вікторія Олександрівна Припинення господарських товариств у цивільному праві України

Краткое описание

Хоменко Вікторія Олександрівна, аспірант кафедри цивільного права Київського національного університе­ту імені Тараса Шевченка: «Припинення господарських товариств у цивільному праві України» (12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право). Спецрада Д 26.001.06 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ХОМЕНКО ВІКТОРІЯ ОЛЕКСАНДРІВНА
УДК 347.191
ДИСЕРТАЦІЯ
ПРИПИНЕННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ТОВАРИСТВ
У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ
спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право
Галузь знань 081 – Право
Подається на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
В. О. Хоменко
Науковий керівник: Майданик Роман Андрійович,
доктор юридичних наук, професор
Київ-2019

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 13
ВСТУП 14
Розділ 1. Розвиток інституту припинення юридичних осіб
у цивільному праві
1.1. Ґенеза правового регулювання припинення юридичних осіб 24
1.2. Загальні положення про припинення господарських товариств
у цивільному законодавстві України 68
Висновки до розділу 1 82
Розділ 2. Правова природа припинення господарських товариств
2.1. Правова природа ліквідації та реорганізації
господарських товариств 85
2.2. Інші форми (види) припинення господарських товариств 100
Висновки до розділу 2 168
Розділ 3. Припинення господарських товариств:
проблеми правозастосовної практики
3.1. Рішення про припинення господарського товариства 172
3.2. Способи захисту, що можуть мати наслідком припинення
господарського товариства 206
3.3. Правосуб’єктність господарського товариства
щодо якого прийнято рішення про його припинення 230
Висновки до розділу 3 251
ВИСНОВКИ 254
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 259
ДОДАТКИ 281

Список литературы

ВИСНОВКИ
1. Законодавство України на етапі свого формування зазнало суттєвого
впливу радянської правової доктрини, рудиментами якої у сфері припинення
господарських товариств є, зокрема: реорганізація як вид припинення
юридичних осіб; визначення виділу як виду реорганізації; припинення
юридичних осіб на підставі рішень АМКУ (а не суду) тощо.
Втім, очевидною є загальна тенденція відмови від архаїчних конструкцій,
що відображається у поступовій відмові від терміну “реорганізація”; закріпленні
вичерпного переліку підстав припинення господарських товариств на підставі
рішень органів державної влади; віднесенні таких підстав припинення як сплив
строку, на який створювалось господарське товариство, та досягнення мети
створення до підстав ліквідації за рішенням учасників відповідного товариства
або уповноваженого ними органу; якісному перегляді законодавства, що регулює
припинення господарських товариств.
2. Чинне законодавство України не містить визначень понять “припинення”,
“ліквідація” та “реорганізація” юридичної особи (господарського товариства).
Втім, Закони України “Про товариства з обмеженою та додатковою
відповідальністю” та “Про акціонерні товариства” містять визначення таких
видів припинення як поділ, виділ, злиття та перетворення відповідних видів
господарських товариств.
3. Змістовною відмінністю ліквідації від реорганізації є створення нових
юридичних осіб-правонаступників внаслідок проведеної процедури припинення
господарського товариства. Правонаступництво є субсидіарним критерієм поділу
припинення господарських товариств на форми. До того ж, сингулярне
правонаступництво при ліквідації господарських товариств має місце у таких
випадках: (1) покладення зобов’язань ліквідованого господарського товариства
на інше господарське товариство (зокрема, за зобов’язаннями з відшкодування
шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю на підставі
ст. 609 ЦК України та ст. 205 ГК України); (2) субсидіарна відповідальність
255
учасників повного товариства та повних учасників командитного товариства; (3)
субсидіарна відповідальність ліквідатора (голови ліквідаційної комісії),
учасників, засновників, акціонерів у випадках, встановлених Законом України
“Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”;
(4) відповідальність держави за зобов’язаннями господарського товариства, яке
має достатню інституційну та операційну залежність від держави.
4. Підходи до визначення правової природи припинення (реорганізації,
ліквідації) умовно можна поділити на декілька груп: (1) припинення як
юридичний факт; (2) припинення як процес (процедура, правова робота); (3)
припинення як юридичний склад (складний юридичний факт); (4) припинення як
одночасне поєднання юридичного факта та процесу (процедури).
5. Методологічно виправданим вбачається дослідження правової природи
припинення господарських товариств крізь призму категорії “правовідносини”.
Правовідносини дозволяють розглянути припинення господарських товариств у
динаміці – з моменту прийняття рішення про припинення господарського
товариства до моменту виключення відомостей про господарське товариство з
єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та
громадських формувань. Разом з тим, за межами правовідносин існують
юридичні факти, що зумовлює необхідність розгляду припинення господарських
товариств у широкому та вузькому розумінні. Так, у широкому розумінні
припинення господарського товариства є системою майнових, особистих
немайнових, корпоративних та організаційних правовідносин, що виникають на
підставі рішення про припинення господарського товариства між учасниками
господарського товариства, товариством, його кредиторами та державою і
припиняються виключенням господарського товариства з єдиного державного
реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
У вузькому розумінні припинення господарського товариства є юридичним
фактом, що обумовлює виключення господарського товариства з єдиного
державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських
формувань і припиняє діяльність господарського товариства як суб’єкта права.
256
6. Окрім припинення господарських товариств de iure, можливими є випадки
припинення господарського товариства de facto. Йдеться про фактичне
припинення діяльності господарським товариством; втрату господарським
товариством ознак юридичної особи, майнового та (або) особового субстрату;
визнання недійсними установчих документів господарського товариства.
Оптимальним шляхом вирішення правової невизначеності, що виникає у
наведених випадках, є запровадження у чинне законодавство спеціального виду
припинення господарського товариства, якому передує спеціальний режим
(“сплячий режим”), який полягає у переведенні такого господарського
товариства у стан, за якого воно позбавлено можливості здійснювати
господарську діяльність (про що міститься застереження у відповідному
державному реєстрі), з правом поновлення такого господарського товариства у
разі звернення його кредиторів або учасників. У випадку відсутності
відповідного звернення протягом десяти років, державний реєстратор здійснює
запис про виключення такого господарського товариства з відповідного реєстру.
У зв’язку із відсутністю юридично забезпеченої можливості впливати на
господарські товариства, що не здійснюють діяльності, такі товариства можна
вважати квазіприпиненим.
7. Виділення ліквідації та реорганізації як форм припинення господарських
товариств за критерієм наявності або відсутності правонаступництва вбачається
необґрунтованим. Змістовною відмінністю ліквідації від реорганізації є
створення нових юридичних осіб-правонаступників внаслідок проведеної
процедури припинення господарського товариства. Правонаступництво є
субсидіарним критерієм поділу припинення господарських товариств на форми.
8. Підставою виникнення правовідносин припинення господарського
товариства є рішення про таке припинення. Компетентними суб’єктами
прийняття такого рішення є: (1) учасники (повне та командитне товариства); (2)
загальні збори учасників (акціонерів) (товариство з обмеженою та товариство з
додатковою відповідальністю, акціонерне товариство); (3) суд. У випадку, якщо
компетентним суб’єктом є суд, для прийняття рішення про припинення
257
необхідним є дотримання вимог щодо наявності підстав прийняття відповідного
рішення. Таким чином, необхідним є розмежування підстави припинення та
підстави прийняття рішення про припинення господарського товариства.
9. Норми, що передбачають підстави прийняття рішення про припинення
господарського товариства судом, не мають механізму реалізації з огляду на
відсутність прав органів державної влади на звернення до суду із відповідною
вимогою. Таким чином, зобов’язання, які виникають внаслідок настання
юридичних фактів, що є підставами прийняття рішення про припинення
господарського товариства судом, є натуральними (тобто, такими, що не
характеризуються можливістю судового захисту). Виключенням є можливість
звернення учасника юридичної особи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 110 ЦК України та
звернення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку на підставі
абз. 2 ч. 5 ст. 9 Закону України “Про акціонерні товариства”.
10. Автоматичне поновлення господарського товариства у єдиному
державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських
формувань, рішення про припинення якого визнано недійсним, вбачається
неможливим з огляду на відсутність ознак ефективності такого способу захисту
як визнання недійсним рішення про припинення господарського товариства. До
того ж, при застосуванні наведеного способу захисту не враховується низка
юридичних фактів – конвертація акцій, припинення трудових відносин тощо.
11. Невиконання рішення про припинення господарського товариства може
бути підставою виникнення натуральних зобов’язань, оскільки чинним
законодавством України не передбачено можливості юрисдикційного захисту
прав заінтересованих у виконанні відповідного рішення осіб (зокрема, йдеться
про наслідки невиконання вимог статті 105 ЦК України – непризначення комісії
з припинення, неповідомлення про припинення органи державної реєстрації,
невстановлення порядку та строків заявлення кредиторами відповідних вимог).
12. Чинним законодавством України не передбачено обмеження
правосуб’єктності господарського товариства, щодо якого прийнято рішення про
припинення. Визначення функцій комісії з припинення не може тлумачитись як
258
обмеження правосуб’єктності з огляду на те, що за своєю природою є
визначенням повноважень органу господарського товариства. За загальним
правилом йдеться про припинення повноважень лише виконавчого органу, а
решта органів юридичної особи після призначення комісії здійснює окремі
функції в процесі ліквідації (зокрема, затвердження ліквідаційного балансу).
13. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
надає можливість використання способів захисту, які сприятимуть ефективному
поновленню прав, не передбачених національним законодавством. До основних
способів захисту, які можуть використовуватися при припиненні господарських
товариств на підставі рішення суду, належать: (1) визнання недійсними
установчих документів юридичної особи; (2) визнання недійсним запису про
державну реєстрацію. Водночас чинне законодавство не містить вимог щодо
здійснення припинення господарського товариства у випадку визнання
недійсними установчих документів або запису про державну реєстрацію
господарського товариства. Визнання недійсним статуту та (або) запису про
державну реєстрацію є формою квазіприпинення, адже в такому випадку зникає
легітимна підстава існування відповідного господарського товариства.