ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ ДЛЯ ЗАБУДОВИ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
«ОДЕСЬКА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ»

На правах рукопису

УДК 347.44

Кутателадзе Віталій Олегович

ПРАВО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ
ДЛЯ ЗАБУДОВИ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ

Спеціальність 12.00.03 – цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Зубар Володимир Михайлович,
кандидат юридичних наук, доцент

Одеса – 2010 р.
ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ВИБІР МЕТОДІВ ДОСЛІДЖЕННЯ 9
Висновки до першого розділу 20
РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТОК ПРАВА КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ ДЛЯ ЗАБУДОВИ В ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ КРАЇН СВІТУ ТА УКРАЇНИ 22
2.1. Виникнення інституту суперфіцію як права користування чужою земельною ділянкою для забудови у праві Стародавнього Риму 22
2.2. Співвідношення суперфіцію з іншими речовими обмеженнями прав за римським правом 36
2.3. Історія регулювання права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) в українському законодавстві 51
2.4. Правове регулювання права користування чужою земельною ділянкою для забудови за законодавством зарубіжних країн 65
Висновки до другого розділу 80
РОЗДІЛ 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАВА КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ ДЛЯ ЗАБУДОВИ ЗА ЦИВІЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ 86
3.1. Поняття права користування чужою земельною ділянкою для забудови у цивільному праві України 86
3.2. Зміст правовідносин щодо надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови 98
3.3. Підстави виникнення, зміни та припинення права користування чужою земельною ділянкою для забудови 114
3.4. Договір як основна підстава виникнення права користування чужою земельною ділянкою для забудови 136
3.5. Місце суперфіцію серед прав на земельні ділянки за чинним законодавством України. 147
Висновки до третього розділу 160
ВИСНОВКИ 165
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 175

ВСТУП

Актуальність теми. Процес реформування цивільного законодавства, що відбувається нині в Україні, пов’язаний з відродженням приватних засад правового регулювання суспільних відносин. Значною мірою торкнувся він одного із центральних інститутів цивільного права – права власності та пов’язаних із ним речових прав. Цивільний кодекс України (далі – ЦК України) передбачає запровадження відмінних від права власності організаційно-правових форм панування над речами та створення узгодженої системи речових прав, яка поряд з іншими речовими правами включає інститут права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій). Цей інститут сформувався ще в Стародавньому Римі та має багатовікову історію.
За часів радянської влади цей правовий інститут офіційно не визнавався, хоча фактично існували цивільні відносини (право забудови), подібні до суперфіцію. Ситуація за часів незалежності змінилася лише з прийняттям ЦК України, низка норм якого регулюють відносини користування чужою земельною ділянкою для забудови. Разом із тим, за радянських часів утворилася прогалина в тлумаченні і правозастосуванні суперфіцію.
На сьогодні правове регулювання користування чужою земельною ділянкою для забудови здійснюється одночасно ЦК України, Земельним кодексом України (далі – ЗК України) та деякими іншими нормативними актами, норми яких не є взаємоузгодженими, що спричиняє формування неоднозначної правозастосовної практики.
Актуальність дослідження посилюється також тим, що до останнього часу питання правового регулювання відносин користування чужою земельною ділянкою для забудови у вітчизняній цивілістиці залишалися практично не дослідженими розробленими та не були предметом спеціального дослідження.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження склали праці відомих вітчизняних та зарубіжних фахівців у галузі цивільного права та римського права, передусім таких як: Ч. Н. Азімов, С. С. Алексєєв, В. І. Андрєйцев, М. Бартошек, А. В. Венедиктов, В. А. Васильєва, М. К. Галянтич, Р. Ф. Гонгало, М. В. Гордон, О. В. Дзера, А. С. Довгерт, В. І. Дрішлюк, О. С. Іоффе, О. В. Копилов, О. І. Косарєв, Н. С. Кузнєцова, С. Н. Ландкоф, В. В. Луць, Л. Г. Лічман, В. П. Маслов, У. Маттеї, Д. Г. Мейєр, М. І. Мітіліно, І. Б. Новицький, О. А. Підопригора, І. С. Перетерський, І. О. Покровський, М. Поленак-Акімовська, О. А. Пушкін, К. І. Скловський, Є. О. Суханов, Є. О. Харитонов, О. І. Харитонова, В.М. Хвостов, В. В. Цюра, Я. М. Шевченко, Г. Ф. Шершеневич, Р. Б. Шишка та ін.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної теми Одеської національної юридичної академії «Традиції і новації у сучасній українській державності і правовому житті» на 2006-2010 роки (№ державної реєстрації 0106U004970). Дисертаційне дослідження здійснювалося в рамках науково-дослідної програми кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії на 2006 – 2010 роки «Традиції та новації у сучасному цивільному праві України».
Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертаційного дослідження є вдосконалення існуючих результатів наукових досліджень права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), виявлення практичних проблем застосування норм чинного законодавства щодо права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), а також вироблення науково обґрунтованих практичних рекомендацій з удосконалення вітчизняного законодавства в цій сфері.
Відповідно до вказаної мети було сформульовано такі завдання:
- з’ясувати становлення та розвиток інституту права користування чужою земельною ділянкою для забудови у вітчизняному та іноземному законодавстві;
- встановити місце суперфіцію в системі прав на чужі речі за цивільним законодавством України;
- визначити суттєві відмінності суперфіцію від інших правових явищ;
- з’ясувати зміст та характерні риси інституту користування чужою земельною ділянкою для забудови за чинним законодавством України;
- дослідити підстави виникнення та припинення права користування чужою земельною ділянкою для забудови за цивільним законодавством України;
- встановити проблеми, що виникають при застосуванні норм цивільного законодавства щодо користування чужою земельною ділянкою для забудови;
- розробити пропозиції щодо вдосконалення відповідних норм цивільного законодавства України та практики їх застосування.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають при встановленні, здійсненні та припиненні права користування чужою земельною ділянкою для забудови за цивільним законодавством України.
Предметом дослідження є норми цивільного законодавства України, окремих іноземних країн, що регулюють відносини користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), практика їх застосування, а також відповідні положення цивілістичної доктрини та історичні правові джерела.
Методи дослідження. Дисертаційна робота виконувалась із застосуванням загальних і спеціальних методів. Методологічною основою дисертаційного дослідження стали загальнонауковий діалектичний метод (розділ 1 дисертації), а також спеціальні наукові методи логічного, системно-структурного та порівняльного аналізу, які в сукупності були застосовані для встановлення поняття, значення та особливостей інституту користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію).
При цьому метод логічного аналізу використовувався для встановлення змісту та спрямованості норм цивільного законодавства, які регулюють відносини, що є предметом даного дисертаційного дослідження (підрозділи 3.2, 3.5 дисертації).
Метод системно-структурного аналізу використовувався для встановлення місця норм, що регулюють відносини користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), у системі норм цивільного законодавства України, а також при розгляді питань взаємозв’язку зазначених норм та інших норм законодавства, присвячених регулюванню аналогічних відносин (підрозділи 3.1 – 3.5 дисертації).
Порівняльний метод дав змогу проаналізувати положення, що стосуються відносин, які є предметом даного дисертаційного дослідження, у ЦК України та раніше чинному цивільному законодавстві, а також порівняти вирішення цих питань у ЦК України та цивільному законодавстві окремих зарубіжних країн (підрозділи 2.1 – 2.4 дисертації).
Наукова новизна дослідження полягає в таких положеннях, що виносяться на захист.
Уперше:
1) обґрунтовано, що право суперфіцію має розумітися не лише як право забудови ділянки жилими чи господарськими будівлями, а й охоплювати також право прокладення шляхів, технічних магістралей, зведення будь-яких споруд побутового, технічного та іншого призначення;
2) визначено таку суттєву ознаку суперфіцію, як користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення, у зв’язку з чим додатково обґрунтовано, що суперфіцій може встановлюватися на земельну ділянку, яка підлягає забудові;
3) запропоновано ввести таку додаткову підставу для припинення права користування чужою земельною ділянкою для забудови як домовленість сторін;
4) запропоновано встановити мінімальний строк користування чужою земельною ділянкою для забудови, який має складати 15 років.
Удосконалено:
5) тезу про те, що підставами виникнення суперфіцію можуть бути як обставини, указані у ст. 413 ЦК України (договір, заповіт), так і інші юридичні факти, передбачені законом, зокрема рішення суду, спадкування встановленого суперфіцію тощо.
6) тезу про суб’єктний склад відносин користування земельною ділянкою для забудови, до якого віднесено фізичних та юридичних осіб, державу, Автономну Республіку Крим, територіальні громади.
Набуло подальшого розвитку:
7) визначення права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), яке пропонується розглядати як довгострокове, відчужуване та успадковуване право користування земельною ділянкою, переданою власником іншій особі за плату чи безвідплатно для будівництва та експлуатації на ній будівель та споруд житлового, промислового, технічного та іншого призначення, на які в останньої виникає право власності, і яке виникає на підставі договору, закону, заповіту або рішення суду;
8) визначення договору на право користування чужою земельною ділянкою (суперфіцію), яке пропонується розглядати як домовленість сторін про встановлення права користування земельною ділянкою, відповідно до якої власник земельної ділянки передає її іншій особі (суперфіціарію) з метою будівництва та наступного використання на праві власності промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель;
9) положення про те, що право забудови в головних своїх рисах (речовий характер, обмеженість строком, виникнення тимчасового «права власності» на будівлю в межах цього строку тощо) було імплементовано в радянське цивільне право, у тому числі й у цивільне законодавство УРСР, із німецького права з урахуванням його інтерпретації правовою доктриною Російської імперії. Зберігаючи деякі риси класичного суперфіцію, право забудови як засіб забезпечення прав користувача земельною ділянкою відрізнялося від нього внаслідок істотного обмеження прав забудовника (обмеження строку договору забудови, можливість примусового продажу будівлі власнику землі тощо).
Практичне значення одержаних результатів. Одержані результати і висновки можуть бути використані в процесі вдосконалення відповідних норм цивільного та земельного законодавства України, що регулюють відносини користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію), та практики їх застосування.
Положення дисертаційного дослідження можуть бути використані при викладанні курсів «Цивільне та сімейне право України», а також спецкурсів «Проблеми правового регулювання відносин власності», «Житлове право України» тощо.
Сформульовані в дисертації положення та висновки можуть слугувати матеріалом для проведення подальших наукових досліджень проблем речових прав взагалі та суперфіцію зокрема.
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Одеської національної юридичної академії. Отримані в результаті дисертаційного дослідження положення та висновки складали зміст виступів здобувача на: 8-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (22-23 квітня 2005 р., м. Одеса), 9-й звітній науковій конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу ОНЮА (26 квітня 2006 р., м. Одеса), ІІ Всеукраїнській цивілістичній науковій конференції студентів та аспірантів (30-31 березня 2007 р., м. Одеса).
Публікації. Основні висновки та результати дослідницької роботи знайшли відображення в 4 публікаціях, зокрема, в 3 наукових статтях, які опубліковані у виданнях, що віднесені ВАК України до фахових для юридичних наук, та в одних тезах доповідей на науковій конференції.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертаційному дослідженні наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні цивільно-правового регулювання відносин, що виникають при користуванні чужою земельною ділянкою для забудови. Проведене дослідження дозволяє сформулювати такі загальні висновки.
Характеризуючи ступінь вивчення суперфіцію взагалі, та у сучасному цивільному праві України зокрема, можна зробити висновок про майже повну відсутність комплексних досліджень у цій галузі. Наявні дослідження виконанні головним чином на матеріалах раніше чинного цивільного законодавства та присвячені лише окремим аспектам проблематики. Так, достатньо ґрунтовно в юридичній літературі досліджено окремі речові права на чуже майно в праві Стародавнього Риму. Дослідження інституту права користування чужою земельною ділянкою для забудови в римському праві здійснювалося, головним чином, в контексті розгляду системи речових прав на майно в Стародавньому Римі. Щодо стану наукової розробки суперфіцію з точки зору оновленого цивільного та земельного законодавства України, то такі дослідження представлені або окремими публікаціями, або відповідними розділами в посібниках. З врахуванням обраних напрямків дослідження та методології автор здыйснив дослідження суперфіцію за римським приватним правом, законодавством окремих європейських країн та визначив сутність суперфіцію у сучасному цивільному праві України та особливості його договірного застосування.
Проведене дослідження ґенези права користування чужою земельною ділянкою для забудови дозволяє дійти висновку, що в римському праві була вироблена чітка і струнка система прав на чужі речі. Система прав на чужі речі, що склалася у римському праві, запозичена тією чи іншою мірою у законодавстві зарубіжних країн, з деякими відмінностями, спричиненими специфікою соціального та політичного розвитку.
Суперфіцій спочатку виник на межі публічного і приватного права. Учасниками даних відносин могли бути: з одного боку, держава (республіка, муніципії), що виступала як владний суб’єкт, та, з іншого боку, громадяни, котрі отримували землю в користування для забудови. Підставою виникнення у останніх права користування ager publicus для забудови був спочатку не договір оренди, а владний акт держави про надання землі у тимчасове цільове користування.
Інститут суперфіцію сформувався в римському праві в результаті виникнення та задоволення потреби в забезпеченні можливості стабільного користування чужою землею для зведення будівель. Спочатку він формувався на публічно-правових засадах, але з визначенням концепції римського приватного права поступово перетворився в інститут останнього.
На час «права Юстиніана» суперфіцій є таким речовим правом щодо чужої земельної ділянки, котре дає можливість володіти, користуватись та розпоряджатись зведеною на ній будівлею або його частиною практично без обмежень. При цьому суперфіцій можливий як відносно вже зведеного будинку, так і відносно будівлі, яка ще тільки буде споруджена.
За римським правом суперфіцій встановлювався договором, шляхом заповідального відказу (легату) та на підставі судового рішення. Щодо «похідних» способів встановлення суперфіцію – передачі суперфіцію користувачем земельної ділянки іншим особам (тобто, таких, що встановлюються на підставі вже існуючого права користування чужою земельною ділянкою), то поміж них, передусім, можна назвати договір, спадкування після суперфіціарія та судове рішення.
Можна відзначити, що у римському праві сформувався досконалий інститут користування чужою земельною ділянкою для зведення будівлі (суперфіцій), основні положення якого змогли стати в майбутньому підґрунтям для правотворчості у багатьох європейських країнах, у тому числі, в Україні.
Припинявся суперфіцій за досить широким колом підстав. До них, насамперед, слід віднести загальні способи припинення речових прав взагалі: за згодою сторін, внаслідок загибелі предмету права (земельної ділянки, наприклад, внаслідок землетрусу чи виверження вулкану), вилучення її з цивільного (як приватно-правового, так і публічно-правового обігу), смерть сервітуарія за відсутності спадкоємців, на підставі судового рішення тощо. Деякі автори до підстав припинення суперфіцію відносять також несплату забудовником платні протягом двох років поспіль.
Крім того, суперфіцій, як право на чужу річ, міг припинятися за спеціальними підставами, властивими тільки для нього такими як: поєднання суперфіціарію та власника в одній особі, що слідує з того положення, що право власності дає власнику найвищу владу над речами, а отже відпадає потреба у будь-якому похідному речовому праві; відмова суперфіціарію від свого права.
Суперфіцій являв собою самостійний інститут речового права, котрий за своєю сутністю та характерними ознаками істотно відрізнявся не лише від зобов’язального договору оренди, але й від інших видів прав на чужі речі.
Щодо прав на чужі речі за законодавством зарубіжних країн, слід зазначити, що зарубіжне законодавство не внесло якихось суттєвих змін у класичні інститути римського права, особливо у тому, що стосується способів їх виникнення і припинення.
Загальним принципом є те, що речові права визначаються законом і не можуть створюватися за бажанням учасників. У кожній державі існує закритий перелік речових прав на відміну від зобов’язальних, що не обмежені законом, а створюються в залежності від розсуду суб’єктів. У англійському праві, так само, як і у німецькому праві, перелік речових прав є закритим, хоча він і може бути доповнений прецедентами, котрі у цій правовій системі вважаються джерелами права і часом визначають засади прав на чужі речі.
У більшості країн поняття суперфіцію, як виду речових прав визначається як речове право, що є успадковуваним і відчужуваним, наявність якого дозволяє тому, хто це право має, зводити будівлі на чужій земельній ділянці і користуватися ними.
Це право у законодавстві деяких країн іменується також речовим і спадковим правом забудови (§ 1012 – 1017 Німецького цивільного кодексу, ст. 779 Швейцарського цивільного кодексу). Підставою виникнення цього права є договір між власником земельної ділянки і забудовником.
Концепція прав на чужі речі, яка набула поширення у російській цивілістиці, хоча і ґрунтується на принципово важливих засадах римського права, проте за сутністю є не рецепцією його положень, а являє собою модернізацію, переробку відомих інститутів. Ця модернізація в деяких відношеннях пов’язана з такими істотними новаціями та новелами, що дає підстави говорити про створення нових синкретичних понять та категорій.
Система речових прав за російським правом охоплює, по-перше, право власності, котре трактується як найбільш широке за обсягом правоможностей речове право, що надає уповноваженому суб’єкту максимальні можливості використання належного йому майна, і по-друге, – обмежені (порівняно з правом власності) речові права.
Використання терміну «супефіцій» характерно для країн західної Європи, в той час як для вітчизняного та законодавства країн східної Європи характерно позначення даних відносин через використання терміну «право забудови на чужих земельних ділянках».
Право суперфіцію за французьким цивільним законодавством полягає у праві власності на поверхню земельної ділянки, що здійснюється суперфіціарієм. Суперфіцій за італійським цивільним правом є спадковим і відчужуваним правом на річ, яким встановлюється довгострокове користування чужою земельною ділянкою під будівлею.
Власник суперфіцію (суперфіціарій) вправі передати свої права у спадок, а також за договором між живими. Відчуження суперфіцію можливе лише за згодою власника. За користування будівлею суперфіціарій зобов’язаний сплачувати власнику землі ренту, а також виплачувати всі державні податки та збори.
За цивільним законодавством Швейцарії суперфіцій – це особистий сервітут, який встановлюється власником. В силу такого сервітуту інша особа (не власник) набуває речове право мати у власності будівлю, зведену на відповідній земельній ділянці.
У цивільному праві Японії суперфіцій являє собою одне з прав щодо використання землі, що належить іншій особі. Суперфіцій полягає у використанні землі, що належить іншій особі, з метою володіння на цій землі будівлями та насадженнями. До категорії будівель віднесені жилі будинки, мости, водойми, тунелі та інші наземні та підземні споруди.
Строки встановлення суперфіцію за законодавством зарубіжних країн також різняться. Так, у Німецькому цивільному законодавстві спадкове право забудови встановлюється, як правило, на 99 років. Максимальний строк на який може встановлюватися суперфіцій за Швейцарським цивільним законодавством – 100 років.
Майже у всіх розглянутих правових системах підставою для встановлення суперфіцію є договір та спадкування.
Щодо розвитку права користування чужою земельною ділянкою для забудови у цивільному законодавстві України можна відзначити наступне. У Правах, за якими судиться малоросійський народ, 1743 року суперфіцій поміж прав на чужі речі не згадувався. Чиншове право, особливо поширене у Царстві Польському та Новоросійському краї (тобто, зокрема і у південній частині території сучасної України) розглядалося як речове право спадкового користування чужою землею за умови внесення платні в певному встановленому раз і назавжди розмірі.
На формування сучасної вітчизняної концепції права користування чужою земельною ділянкою для забудови вплинули концепція розвитку цивільного права України в нових соціальних і економічних умовах та рецепція римського приватного права в Україні, яка відбулась під час проведення кодифікаційних робіт.
Варто додати, що особливістю права забудови за радянським цивільним правом була диференціація його в залежності від суб’єктного складу та характеру дій, що могли вчинятися.
Зазначимо, що наслідки самовільного будівництва не обов’язково полягають у вилученні або знесенні будівель, а саме: звернення до суду трактується не як обов’язок, а як право виконкому. Він може прийняти рішення про узаконення будівництва; у випадках, коли виконком прийняв рішення звернутися з позовом до суду, останній може у ньому відмовити і таким чином, знов-таки узаконити самовільне будівництво. Це дає підстави зробити загальний висновок про те, що самовільне будівництво можна визнати підставою виникнення права користування чужою (державною) землею для забудови.
Так, можна зробити висновок, що на відміну від концепції правотворчості у галузі цивільного права, скажімо, в Російській Федерації та деяких інших країнах СНД і Центрально-Східної Європи, сучасна українська доктрина цивільного права ґрунтується на ідеї більш повної і послідовної рецепції римського приватного права при регулюванні відносин стосовно речей взагалі і прав на чужі речі зокрема. Такий підхід знайшов відображення і у нормах Цивільного кодексу України, присвячених суперфіцію.
Діюче законодавство підходить до регулювання відносин користування чужою земельною ділянкою для забудови з позицій Цивільного кодексу України та Земельного кодексу України. Порівняння суперфіцію з іншими правами на чужі речі дає підстави стверджувати, що право користування чужою земельною ділянкою має самостійний характер. За своєю сутністю воно є речовим (тобто абсолютним) правом. Разом із тим, цьому праву властива низка ознак відносного права, оскільки воно виникає між певними особами (власником або володільцем земельної ділянки) і суперфіціарієм (користувачем зазначеної земельної ділянки, наданої в користування).
Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) – це довгострокове, відчужуване та успадковуване право користування земельною ділянкою, переданою власником іншій особі за плату чи безвідплатно для будівництва та експлуатації на ній будівель і споруд, на які в останньої виникає право власності.
Характерними рисами права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію) є: 1) речовий характер відносин надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови; 2) довгостроковість відносин користування чужою земельною ділянкою для забудови; 3) відчужуваність права користування чужою земельною ділянкою для забудови; 4) успадковуваність права користування чужою земельною ділянкою для забудови; 5) цільове призначення права користування чужою земельною ділянкою (для забудови); 6) будівлі і споруди, збудовані суперфіціарієм, належать йому на праві власності.
Суперфіцій має трактуватися не лише як право зведення на чужій земельній ділянці жилих чи господарських будівель, а й охоплювати також право прокладення шляхів, технічних магістралей, зведення будь-яких споруд побутового, технічного та ін. призначення.
Характерними рисами суперфіцію в сучасному його тлумаченні є: довгостроковість (довічність), відчужуваність, здатність бути успадкованим, абсолютний характер захисту права суперфіціарія.
Суб’єктами відносин надання права користування чужою земельною ділянкою для забудови є власник земельної ділянки, яка надається під забудову, і особа, котра має право використання зазначеної ділянки для здійснення забудови (користувач або ж суперфіціарій). Такими суб’єктами виступають фізичні і юридичні особи. У випадку, якщо йдеться про землі комунальної чи державної власності уповноваженими суб’єктами виступають сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом. Суб’єктами, уповноваженими здійснювати права власника земельних ділянок, що перебувають у спільній власності територіальних громад, є районні, обласні ради та Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах повноважень, визначених законом. Стосовно ділянок, що перебувають у державній власності, суб’єктами є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України в межах повноважень, визначених законом.
Сферу застосування суперфіцію в сучасному праві має бути поширено не лише на відносини за участю громадян, але й на відносини, обома учасниками яких є юридичні особи або держава та юридична особа.
Підставами встановлення суперфіцію є договір між власником ділянки і майбутнім забудовником про встановлення суперфіцію є: заповіт, а також інші обставини, передбачені законом, зокрема рішення суду, спадкування за законом.
Під договором на право користування чужою земельною ділянкою пропонується розуміти домовленість сторін, за якою одна сторона (власник земельної ділянки) надає в користування земельну ділянку, а інша сторона (землекористувач) приймає земельну ділянку з метою будівництва та наступного використання на ній на праві власності промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.
Пропонується встановити мінімальний строк суперфіцію 15 років, максимальний – повинен встановлюватися за угодою сторін.
Суперфіцій може бути оплатним чи безоплатним. В останньому випадку така вказівка повинна міститися в договорі або заповіті.
Важливою ознакою суперфіцію є користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. Тому уявляється, що суперфіцій може встановлюватися на земельну ділянку, яка відповідно до ст. 19 ЗК України за своїм цільовим призначенням може бути забудована.
При укладенні договору про право користування чужою земельною ділянкою для забудови представляється необхідним визначати характеристики нерухомого майна, що буде збудовано на такій земельній ділянці, з метою уникнення подальших суперечок при закінченні строку дії договору та визначенні правової долі збудованого майна чи земельної ділянки.
Необхідно доповнити встановлені ст. 416 ЦК України підстави припинення права користування чужою земельною ділянкою для забудови домовленістю сторін та узгодити її редакцію з ст. 102-1 ЗК України, яку доповнити також такої підставою для припинення суперфіцію, як відмова від права користування.
- доповнити частиною 1 у такій редакції:
«1. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій) – це довгострокове, відчужуване та успадковуване право користування земельною ділянкою, переданою власником іншій особі за плату чи безвідплатно для будівництва та експлуатації на ній будівель та споруд житлового, промислового, технічного та іншого призначення, на які в останньої виникає право власності. Таке право виникає на підставі договору, спадкування, у тому числі на підставі заповіту або рішення суду»;
- у зв’язку з включенням частини 1 вищевказаного змісту, частини 1-5 вважати відповідно 2-6;
- доповнити частинами 7-9 у такій редакції:
«7. Договір суперфіцію – домовленість сторін, однією з яких є власник земельної ділянки, про встановлення права користування цією земельною ділянкою для іншої особи (суперфіціарія) з метою будівництва та наступного використання на праві власності промислових, побутових, соціально-культурних, житлових та інших споруд і будівель.
8. Договір про надання земельної ділянки під забудову укладається в письмовій формі. Недотримання форми договору про надання земельної ділянки під забудову спричиняє його недійсність.
9. Право забудови земельної ділянки підлягає державній реєстрації. Також державній реєстрації підлягає договір про надання земельної ділянки під забудову».
- внести зміни до ч. 4 ст. 413 ЦК України, виклавши її в такій редакції: «4. Право користування чужою земельною ділянкою для забудови може бути встановлено на визначений або на невизначений строк, крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті. Мінімальний строк користування чужою земельною ділянкою для забудови не може бути меншим 15 років».
- доповнити ч. 6 ст. 102-1 ЗК України (перелік підстав припинення права користування чужою земельною ділянкою для забудови) пунктами 6 та 7 у такій редакції: «6) за згодою сторін; 7) у зв’язку з відмовою землекористувача від права користування».
- доповнити ч. 1 ст. 416 ЦК України пунктом 5 у такій редакції «за згодою сторін».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агарков М.М. Обязательство по советскому гражданскому праву / М.М. Агарков // Уч. тр. ВИЮН. Вып. ІІІ. – М.: Юриздат, 1948. – 512с.
2. Агарков М.М. Ценность частного права [Текст] / М.М. Агарков // Правоведение. – 1992. – № 1,2. – С. 31-33.
3. Азімов Ч. Поняття і зміст приват¬ного права [Текст] / Ч. Азімов // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – №3(14). – С. 55 – 58.
4. Азімов Ч. Сервітути в цивільному праві України [Текст] / Ч. Азімов // Вісник Академії правових наук України. – 2000. – № 1. – С. 108.
5. Алексеев С.С. Общая теория права [Текст]: в 2 т. / С.С. Алексеев – М.: Юрид.лит., 1982. – Т.2. – 360 с.
6. Алексеев С.С. Частное право / С.С. Алексеев – М.: Статут, 1999. – 710 с.
7. Алексеев С.С. Частное право: науч.-публ. очерк / С.С. Алексеев – М., 1999. – 160 с.
8. Андреев В.К. Метаморфозы права собственности в России и в Союзе ССР (1917 – 1922 гг.). / В.К. Андреев // Государство и право. –1993. – № 3. – С. 41 – 45.
9. Андронов І.В. Рішення суду першої інстанції в цивільному процесі України: автореф. дис. … к.ю.н. : спец. 12.00.03. – Одеса, 2008. – 18 с.
10. Барон Ю. Система римского гражданского права в 4 вып. (6 кн.) / Ю. Барон; пер. с нем. Л.И. Петражицкого. – СПб., 1908 - 1910. – 260с.
11. Бартошек М. Римское право: (Понятия, термины, определения) [Текст]: [пер. с чешск] / М. Бартошек – М.: Юрид. лит., 1989. – 448 с.
12. Бару М.И. Понятие и содержание возмездности в советском гражданском праве // Ученые записки Харьковского юридического института [Текст] / М.И. Бару – Харьков, 1959. – Вып. 13. – С. 48 – 49.
13. Белов В.А. Гражданское право: [Текст] : [Общая часть] : [Учебник]. – М.: АО «Центр ЮрИнфоР», 2002. – 639 с.
14. Бервено С.М. Проблеми договірного права України [Текст]: [Монографія] / С.М. Бервено – К., 2006. – 392 с.
15. Бердников Є., Пастушенко П. Трансформація інституту постійного землекористування у зв’язку з прийняттям нового Земельного кодексу України [Текст] / Є. Бердніков, П. Пастушенко // Право України. – 2004. – № 2. – С. 60.
16. Боголепов Н.П. Учебник истории римского права [Текст] / Н.П. Боголепов – М.: Зерцало, 2004. – 568 с.
17. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право : [Книга первая] : [Общие положення] / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский – М., 1998. – 841 с.
18. Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. в 2 т. [Текст] / М.И. Брагинский, В.В. Витрянский – М., 2002. – Т.1. – 460 с.
19. Братусь С.Н. Субъекты гражданского права [Текст] / С.Н. Братусь – М.: Госюриздат, 1950. – 365 с.
20. Будзилович І. Право на житло, його зміст [Текст] / І. Будзилович // Радянське право. – 1981. – № 1. – С.68.
21. Будзилович І., Юрченко А. Закон прийнятий. Проблеми, пов’язані з ним, залишаються (деякі нотатки до Закону України «Про оренду землі») / І. Будзилович, А. Юрченко // Право України. – 1999. – № 6.– С. 45 – 49.
22. Бусуйок В.Д. Обмеження та обтяження прав на землю (уроки історії та проблеми сьогодення) [Текст] / В.Д. Бусуйок // Часопис Київського університету права. – 2003. – № 3. – С. 68 – 73.
23. Важинский Е. Особенности правового регулирования застройки на чужом земельном участе [Текст] / Е. Важинский // Юридическая практика. – 2007. – № 23 (493). – С. 16 – 17.
24. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность [Текст] в 2 т / А. В. Венедиктов // Венедиктов А.В. Избранные труды по гражданскому праву / А.В. Венедиктов – М. : «Статут», 2004. – Т.ІІ. – 557 с.
25. Вердников В.Г., Кабалкин А.Ю. Гражданско-правовые формы товарно-денежных отношений [Текст] / [Вердников В.Г., Кабалкин А.Ю.] – М.: Юрид. лит., 1970. – 160 c.
26. Вильнянский С.И. Право застройки в СССР / С.И. Вильнянский // Учёные записки Харьковского юридического института. – 1940. – Вып. 2 – С. 54-58.
27. Вильнянский С.И. Право застройки. Комментарий Гражданского кодекса УССР [Текст] / С.И. Вильнянский. – 1927. – 210 с.
28. Вильнянский С.И. Право на жилой дом [Текст] / С.И. Вильнянский // Сов.гос. и право. – 1947. – № 4. – С. 27-31.
29. Виндшейд Б. Учебник пандектного права: [Текст] : [Общая часть] / Б. Виндшейд. – СПб, Гиероглифов и Никифоров, 1874. – 375 с.
30. Волков Г.А., Голиченков А.К., Козырь О.М. Развитие рынка земли: правовой аспект [Текст] / Г.А. Волков, А.К. Голиченков, О.М. Козырь // Государство и право. – 1998. – № 2. – С. 50 – 52.
31. Гай. Институции [Текст]; [пер. с латинского Ф. Дыдынского] / Под. ред. В.А. Савельева, Л.Л. Кофанова. – М.: Юристъ, 1997. – 368 с.
32. Галянтич М.К. Теоретико-правові засади реалізації житлових прав громадян в умовах ринкових перетворень / М.К. Галянтич – К.: НДІППіП, 2006. – С. 3 – 16.
33. Германское право. Гражданское уложение: в 2 ч.;[ пер. с нем.] – Серия: Современное зарубежное и международное частное право. – М.: Межд. центр финансово–экономического развития, 1996. – Ч. 1. – 552 c.
34. Голубєва Н.Ю. Свобода договору як принцип цивільного права / Н.Ю. Голубєва // Актуал. проблеми держави і права. – Вип. 51. – Одеса, 2009. – 493 с.
35. Гонгало Р.Ф. Суперфіцій у римському праві та його рецепція у сучасному цивільному праві України: автореф. дис. … к.ю.н.: спец 12.00.03 / Р.Ф. Гонгало – К., 2000. – 18 с.
36. Гонгало Р.Ф. Суперфіцій у римському приватному праві та його рецепція у цивільному праві України: дис… к.ю.н.: 12.00.03 / Гонгало Регіна Францівна – К., 2000. – 152 с.
37. Гончаренко М.Б. Правове регулювання відносин з нерухомістю / М. Б. Гончаренко // Вісник ОІВС. – 1999. – № 1.– С. 61 – 68.
38. Гончаренко М.Б. Речові права на нерухомість: автореф. дис. … к.ю.н.: спец 12.00.03 / М.Б. Гончаренко – Х., 1999. – 19 с.
39. Гончарук О. Ринок землі: бути чи не бути [Текст] / О. Гончарук// Розбудова держави. – 1998. – № 3 / 4. – С. 74 – 81.
40. Горонович И. Исследование о сервитутах (Доклад от 13 ноября 1882 года) / И. Горонович – СПб., 1883. – С. 15 – 16.
41. Гражданский кодекс Украины: Комментарий (с изменениями и дополнениями по состоянию на 1 сентября 2003 г.) [Текст] / Под общ. ред. проф. Е.О.Харитонова, доц. О.М.Калитенко. – Т.1. – Х.: ООО «Одиссей», 2003. – 832 с.
42. Гражданский кодекс Украины: Научно-практический комментарий [Текст] : [Издание четвертое, дополненное и переработанное] / Под ред. Е.О.Харитонова. – Х.: ООО «Одиссей», 2007. – 1280 с.
43. Гражданский кодекс Франции (Кодекс Наполеона) [Текст]; [пер. с франц. В. Захватаев] / отв. ред. А. Довгерт. – К.: Истина, 2006. – 1008 с.
44. Гражданское и торговое право зарубежных стран: [Учебное пособие] / под общ. ред. В.В. Безбаха и В.К. Пучинского. – М.: МЦФЭР, 2004. – 896 с.
45. Гражданское право : Словарь-справочник [Текст] – М., 1996. – 575 с.
46. Гражданское право: [Учебник для вузов] / под ред. Т.И. Илларионовой, Б.М. Гонгало, В.А. Плетнева. – М.: Норма-Инфра М, 1998. – Ч. 1. – 464 с.
47. Гражданское право [Текст] : [Учебник] в 2 т. [2-е изд.] / Отв. ред. Е. А. Суханов. – М.: Изд-во БЕК, 1998. – Т.2. – 816 с.
48. Гражданское право [Текст]: [Учебник] [Изд. 3-е.] / Под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М.: ПРОСПЕКТ, 1998. – Ч.1. – 784 с.
49. Гримм Д.Д. Лекции по догме римского права [Текст] /Д.Д. Гримм; [под ред. В.А. Томсинова] – М.: Зерцало, 2003. – 496 с.
50. Гуревський В.К. Обмеження приватної власності громадян на землі сільськогосподарського призначення / В.К. Гуревський // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 1999. – № 2. – C. 54 – 59.
51. Давид Р. Основные правовые системы современности: (Сравнительное право) [Текст] / Р. Давид.; [пер. с фр. М. А. Крутоголова и В.А. Туманова] – М.: Прогресс, 1967. – 357 с.
52. Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современ¬ности [Текст] / Р. Давид, К. Жоффре-Спинози; [пер. с фр. В.А. Туманова] – М.: Междунар. отношения, 1997. – 400 с.
53. Дернбург Г. Пандекты. Вещное право / Г. Дернбург – М.: Унив. тип., 1906. – 481 с.
54. Десятник В. Зобов’язання як правовідносини та договір як підстава його виникнення у проекті Цивільного кодексу України [Текст] / В. Десятник // Українське право. – 1997. – №. 3. – С. 138 – 143.
55. Десятник В. Поняття правочинів та договору в Проекті Цивільного кодексу України [Текст] / В. Десятник // Українське право. – 1997. – № 3. – С. 98 – 100.
56. Дигести Юстиніана [Текст]: [пер с латин] / отв. ред. Л.Л. Кофанов. – М.: Статут. – Т.5. – 2004. – 602 с.
57. Дигесты Юстиниана [Текст] – М.: Юрид. лит., 1984. – 463 с.
58. Добровольский А.А., Иванова С.А. Основные проблемы исковой формы защиты права / А.А. Добровольский, С.А. Иванова – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979. – 159 с.
59. Довгерт А. Новий Цивільний кодекс як кодифікація приватного права / А. Довгерт // Українське право. – 1997. – № 3 (8). – С. 59 – 60.
60. Довгерт А. Система приватного права та структура проекту нового цивільного кодексу України / А. Довгерт // Українське право. – 1997. – Число 1. – С. 26-32.
61. Дождев Д.В. Римское частное право [Текст] / Д.В. Дождев – М.: Инфра М, 1996. – 685 с.
62. Дождев Д.В.Основание защиты владения в римском праве / Д.В. Дождев – М.: Инфра М Норма, 1996. – 238 с.
63. Домбровский О. Право настройки [Текст] / О. Домбровский // Социалистическая Законность. – 1937. – № 12. – С. 27 – 31.
64. Дрішлюк А.І. Агентський договір: цивільно-правовий аспект: дис… к.ю.н.: 12.00.03 / Андрій Ігорович Дрішлюк. – Одеса, 2003. – 215 с.
65. Дрішлюк А.І. Визнання права власності на об’єкти самочинного будівництва (теоретичні передумови та судова практика) // Новий Цивільний кодекс України: проблемні питання застосування: Матеріали міжнар. науково-практ. конференції. – К., 2008. – С. 48 – 54.
66. Дрішлюк А.І., Литовченко В.В. Визнання права власності на об’єкти самочинного будівництва (теоретичні передумови та судова практика) [Текст] / А.І. Дрішлюк, В.В. Літовченко // Південноукраїнський правничий часопис. – 2008. – № 1. – С. 65 – 69.
67. Дрішлюк В.І. Щодо поєднання публічного та приватного в договірному праві України (на прикладі публічного договору) [Текст] / В.І. Дрішлюк // Університетські наук. записки: Часопис ХУУП. – 2006. – № 2. – С.155-158.
68. Егоров Ю.П. Сделки как средство индивидуального регулирования общественных отношений: автореф. дис. … к.ю.н. : спец 12.00.03 / Егоров Юрий Петрович – Екатеринбург, 1993. – 17 с.
69. Ефимов В.В. Лекции по истории римского права / В.В. Ефимов – СПб., 1895. – 356 с.
70. Ефимова Л.Г. О соотношении вещных и обязательственных прав [Текст] / Л.Г. Ефимова // Государство и право. – 1998. – № 10. – С.35 – 44.
71. Жалинский А., Рерихт А. Введение в немецкое право [Текст] / А. Жалинский, А. Рерихт – М.: Спарк, 2001. – 744 с.
72. Жеков В.І. Правочини які порушують публічний порядок за цивільним законодавством України: дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 – Одеса, 2005. – 208 с.
73. Житлове законодавство України [Текст] / М.К.Галянтич, Г.І.Коваленко. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 448 с.
74. Житлове законодавство України: стан та шляхи удосконалення [Текст] /за ред. М.К. Галянтича. – К.: КВІЦ, 2006. – С. 8 – 25.
75. Житловий кодекс УРСР прийнятий 30 червня 1983 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1983. Додаток до № 28. – Ст. 574.
76. Жюллио де ла Морандьер. Гражданское право Франции / Ж. Морандьер; [пер. с франц. Е.А. Флейшиц]. – М.: Изд-во иностранной литературы, 1960. – 732 с.
77. Загурский Л.К. Элементарный учебник римского права: [Особ. часть] в 2 кн. Учение о владении и вещных правах / Л.К. Загурский – К., 1900. – Кн. 1.– 345 с.
78. Заіка Ю.О. Спадкове право України : [Навч. Посіб]. – К., 2006. – 216 с.
79. Законы ХІІ таблиц; [пер. Л.Л. Кофанова]. – М., 1996. – 210 с.
80. Земельний кодекс України: Закон України від 25.10.2001 року // Відомості Верховної Ради України. – 2002. – № 3-4. – Ст.27.
81. Иконицкая И.А. Земельное право Российской Федерации: Теория и тенденции развития [Текст] / И.А. Иконницкая – М.: ИГП РАН РФ, 1999. – 239 с.
82. Иконицкая И.А. Новый Закон о земле: проблемы и решения [Текст] / И.А. Иконницкая // Сов. государство и право. – 1990. – № 9. – С. 14 – 22.
83. Иоффе О.С. Избранные труды по гражданскому праву [Текст] / О.С. Иоффе. – М., 2000. – 777 с.
84. Иоффе О.С. Обязательственное право / О.С. Иоффе – М.: Юрид. лит., 1975. – 872 с.
85. Иоффе О.С. Спорные вопросы учения о правоотношении // Очерки по гражданскому праву [Текст] / О.С. Иоффе – Л.: Изд-во ЛГУ, 1957. – 328 с.
86. Ільків Н. Правові аспекти забудови земельних ділянок у населених пунктах [Текст] / Н. Ільків // Довідник нотаріуса: Науково-довідкове видання. – К.: Істина, 2005. – № 4. – С. 71 – 77.
87. Кармаза О.О. Спадкування у сучасному міжнародному праві : дис… канд. юрид. наук: 12.00.03 / Кармаза Олексанра Олександрівна. – Київ, 2006. – 197 с.
88. Карнаухов А. Сервитут в украинском праве [Текст] / А. Карнаухов // Commercial Property. – 2005. – № 1 (17). – С. 65-65.
89. Колесніченко К. Іпотека: правові проблеми [Текст] / К. Колесніченко // Право України. – 2001. – №10. – С.78 – 80.
90. Колодій А.М. Принципи права України [Текст] / Колодій А.М. – К.:Юрінком Інтер,1998. – 208 с.
91. Колпаков В.К., Кузьменко О.В. Адміністративне право України [Текст]: [Підручник] / Колпаков В.К. Кузьменко О.В. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 537 с.
92. Комментарий к Гражданскому кодексу Российской Федерации части первой (постатейный) [Текст] / Под ред. О.Н.Садикова. – М.: 1999. – 778 с.
93. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
94. Копылов А.В. Вещные права на землю в римском, русском дореволюционном и современном российском гражданском праве [Текст] / А.В. Копылов – М.: Статут, 2000. – 255 с.
95. Копылов А.В. Происхождение и развитие ограниченных вещных прав на землю [Текст] / А.В. Копылов // Гос. и право. – 1993. – № 4. – С. 144 – 150.
96. Копылов А.В. Строение на чужой земле: от суперфиция до права настройки [Текст] / А.В. Копылов // Гражданское право России при переходе к рынку. – М.: 1995. – С. 93 – 114.
97. Косарев А.И. Римское частное право [Текст] / А.И. Косарев – М.: ЮНИТИ, 1998. – 254 с.
98. Красавчиков О.А. Юридические факты в советском гражданском праве [Текст] / О.А. Красавчиков – М.: Госюриздат, 1958. – 158 с.
99. Кулинич П.Ф. Право земельного сервітуту: поняття, види та порядок реалізації [Електр. ресурс] – Режим доступу: // ulti.kiev.ua/uk/library/comments/comments 5.
100. Ландкоф С.Н. Основи цивільного права [Текст] / С.Н. Ландкоф – К.: Радянська школа, 1948. – 424 с.
101. Липецкер М.С. О юридической природе права настройки [Текст] // Сов. гос. и право. – 1947. – № 3. – С. 27 – 31.
102. Литовченко В.В. Загальна характеристика підстав набуття права власності на нерухоме майно: теоретичний та практичний аспекти [Текст] / В.В. Літовченко // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. – 2007. – № 3. – С. 126 – 128.
103. Литовченко В.В. Конституційна реформа в Україні в аспекті реалізації права на житло (проблеми та шляхи подолання) // Всеукр. науково-практ. конференція «Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні». – Хмельницький, 2008. – С. 47 – 51.
104. Литовченко В.В. Поняття житла та проблеми його цільового використання [Текст] / В.В. Літовченко // Забезпечення реалізації прав людини: Матеріали міжн. науково-практичної Інтернет-конференції. – Тернопіль, 2007. – С. 41 – 44.
105. Литовченко В.В. Проблема розмежування компетенції загальних та адміністративних судів щодо об’єктів самочинного будівництва [Текст] // Актуальні проблеми юридичної науки: Зб. тез Міжн. наукової конференції [Шості осінні юридичні читання»]. – Хмельницький, 2007. – С. 141 – 143.
106. Литовченко В.В. Реалізація права на житло в системі особистих немайнових прав громадян / В.В. Літовченко // Проблеми здійснення та захисту особистих немайнових прав фізичної особи в умовах євроінтеграції : Зб. наукових матеріалів круглого столу. – Тернопіль, 2007. – С. 196 – 201.
107. Личман Л.Г. Конституційне право на житло: судовий захист права власності від порушень, не пов’язаних із позбавленням володіння [Текст] / Л.Г. Лічман // Актуальні проблеми конституційного права та державотворення; за заг. ред. В.М. Олуйка : Зб. наук.праць. – Хмельницький: Вид-во ХУУП, 2008. – С. 45 – 51.
108. Лівій Тит. Історія Риму від заснування Міста – М.: Наука, 1989. – 325 с.
109. Лічман Л.Г. Проблемні питання застосування судами норм ЦК України, що регулюють права та обов’язки добросовісних набувачів [Текст] // Новий Цивільний кодекс України: проблемні питання застосування. Матеріали міжн. науково-практ. конференції. – К., 2008. – С. 41 – 48.
110. Лічман Л.Г. Судовий захист прав і інтересів членів сім’ї власника жилого приміщення: дис. … к.ю.н.: спец. 12.00.03 / Л.Г. Лічман. – Х., 2005. – 208 с.
111. Лічман Л.Г. Окремі питання судової практики щодо визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням у разі її відсутності / Л.Г. Лічман // Проблеми формування та реалізації житлової політики: матеріали науково-практ. семінару. – Київ: ІДП ім. В.М. Корецького НАН України, 2008. – С. 47 – 52.
112. Лічман Л.Г. Особливості використання жилого приміщення не за цільовим призначенням: до проблеми обмеження прав власника / Л.Г. Лічман // Південноукраїнський правничий часопис. – 2007. – № 4. – С. 159 – 162.
113. Лічман Л.Г. Підвищення ефективності правозастосування в контексті строків розгляду цивільних справ Вісник Верховного Суду України / Л.Г. Лічман. – 2009. – № 3. – С. 43-48.
114. Лічман Л.Г. Поняття та зміст права на житло [Текст] / Л.Г. Лічман // Університетські наукові записки. Часопис ХУУП. – №. 4. – 2005. – С.95 – 101.
115. Лічман Л.Г. Процесуальне забезпечення добросовісної реалізації суб’єктивних процесуальних прав у цивільному процесі: постановка проблеми / Л.Г. Лічман // Південноукраїнський правничий часопис. – 2009. – № 1. – С. 85 – 87.
116. Лічман Л.Г. Розмежування цивільної та адміністративної юрисдикції: теоретичні здобутки та практичні реалії (постановка проблеми) [Текст] /Л.Г. Лічман // Часопис ХУУП. Вип. 1. – Хмельницкий. – 2008. – С. 81 – 86.
117. Лічман Л.Г. Судова практика про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням (визначення правої природи) [Текст] / Л.Г. Лічман // Реформування житлового законодавства: проблеми та перспективи збірник наукових матеріалів (м. Харків, 2006). – Київ, 2007. – С. 113 – 117.
118. Лічман Л.Г. Щодо визначення правового статусу колишнього члена сім’ї власника жилого приміщення [Текст] / Л.Г. Лічман // Південноукраїнський правничий часопис. – № 1. – 2007. – С. 96 – 99.
119. Лічман Л.Г. Щодо проблеми визначення правого статусу колишнього члена сім’ї власника житла [Текст] / Л.Г. Лічман // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. – Вип. 27. – 2006. – С. 370 – 380.
120. Лічман Л.Г. Щодо проблеми розмежування цивільної та адміністративної юрисдикції // Матеріали науково-практичної конференції «Верховенство права у правозастосовчій діяльності». – Івано-Франківськ, 2007. – С. 117 – 121.
121. Луць В.В. Гражданско-правовой договор: его суть и сфера действия в современных условиях / В.В. Луць // Советское право. – 1987. – № 8. – С. 15 – 18.
122. Малеин Н.С. Гражданский закон и права личности в СССР / Н.С. Малеин – М.: Юридическая литература, 1981. – 216 с.
123. Марусенко Р.І. До питання про правову природу земельного сервітуту [Текст] / Р.І. Марусенко // Вісник Національного університету ім. Тараса Шевченка. – 2004. – № 60 – 62. – С. 129 – 131.
124. Марусенко Р.І. Правові аспекти реєстрації земельних сервітутних прав [Текст] / Р.І. Марусенко // Вісник Національного університету ім. Тараса Шевченка. – 2004. – № 60 – 62. – С. 27 – 31.
125. Марченко М.Н. Сравнительное правоведение : [Общая часть] : [Учебник для юридических вузов] / М.Н.Марченко – М.: Зерцало, 2001. – 560 с.
126. Масляев А.И., Масляев И.А. Договор о совместной деятельности в советском гр