ДЯЧУК Людмила Сергіївна. СУЧАСНА ФРАНЦУЗЬКА ЖІНОЧА ПРОЗА В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ

Краткое описание

ДЯЧУК Людмила Сергіївна. Назва дисертаційної роботи: "СУЧАСНА ФРАНЦУЗЬКА ЖІНОЧА ПРОЗА В УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДАХ"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ
На правах рукопису
ДЯЧУК Людмила Сергіївна
УДК 82'06:821.133.1-3:81'255=161.2
СУЧАСНА ФРАНЦУЗЬКА ЖІНОЧА ПРОЗА В УКРАЇНСЬКИХ
ПЕРЕКЛАДАХ
Спеціальність 10.02.16 – перекладознавство
ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник –
кандидат філологічних наук, доцент
МАКСИМЕНКО Олена Всеволодівна
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП ..................................................................................................................... 5
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕРЕКЛАДУ
ЖІНОЧОЇ ПРОЗИ ................................................................................................... 15
1.1. Феномен жіночої прози з позицій гуманітарних студій .............................. 15
1.2. Гендерна проблематика в сучасному зарубіжному
перекладознавстві............................................................................................ 25
1.2.1. «Культурний поворот» у перекладознавстві...................................... 25
1.2.2. Перекладознавчі феміністичні студії .................................................. 32
1.2.3. Гендерна проблематика перекладознавства на пострадянському
просторі.................................................................................................. 42
1.3. Українські дослідження гендерних аспектів перекладу .............................. 44
Висновки до першого розділу................................................................................ 47
РОЗДІЛ 2. КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНІ ТА СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНІ
КОНТЕКСТИ ПЕРЕКЛАДУ ФРАНЦУЗЬКОЇ ЖІНОЧОЇ ЛІТЕРАТУРИ
УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ.................................................................................... 51
2.1. Жіноча проза Франції в історичній ретроспективі (ХІІ–ХХІ ст.)............... 51
2.2. Тематична і жанрова типологія сучасної французької жіночої прози та
еволюція гендерної позиції сучасних французьких письменниць............. 53
2.3. Культурно-історичні передумови перших україномовних перекладів
творів французьких письменниць ................................................................. 59
2.4. Жорж Санд в українських перекладах........................................................... 61
2.5. Сідоні-Габріель Колетт в українському перекладі....................................... 69
2.6. Українські переклади французької жіночої прози 60–90-х років ХХ ст.
Роль журналу «Всесвіт» ................................................................................. 73
2.7. Українські переклади часів незалежності. Значення Програми
сприяння видавничій справі «Сковорода» ................................................... 79
Висновки до другого розділу................................................................................. 81
3
РОЗДІЛ 3. ГЕНДЕРНО ОБУМОВЛЕНІ ПРОБЛЕМИ ПЕРЕКЛАДУ
ЖІНОЧИХ ТЕКСТІВ СУЧАСНОЇ ФРАНЦУЗЬКОЇ ПРОЗИ............................. 85
3.1. Значення українського перекладу «Другої статі» Сімони де Бовуар для
гендерно орієнтованого перекладацтва в Україні. ...................................... 85
3.2. Експліцитні та імпліцитні гендерні маркери в тексті та стратегії їх
адекватного відтворення................................................................................. 90
3.3. Феміністські та антифеміністські мотиви в романі Поль Констант
«Відвертість за відвертість» та проблеми їх відтворення в українському
перекладі ......................................................................................................... 96
3.4. Відтворення експліцитно маркованих гендерних домінант у текстах
французьких авторок ...................................................................................... 100
3.4.1. Спеціальні терміни як гендерний індикатор у текстах сучасних
французьких письменниць ............................................................................. 100
3.4.2. Роль іншомовних вкраплень у сучасному французькому «жіночому
письмі» та підходи до їх перекладу............................................................... 104
3.4.3. Мовні та позамовні проблеми перекладу фамільярної та обсценної
лексики ............................................................................................................. 107
3.4.4. Інтертекстуальність та іронія в текстах сучасної французької
жіночої прози як проблема перекладу .......................................................... 114
3.4.5. Вплив гендерної ідентичності перекладача на адекватність
перекладу ......................................................................................................... 123
3.4.6. Професійна етика перекладача і проблеми гендеру.......................... 135
Висновки до третього розділу ............................................................................... 141
РОЗДІЛ 4. МОВНО-СТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕКЛАДУ
ТВОРІВ СУЧАСНИХ ФРАНЦУЗЬКИХ ПИСЬМЕННИЦЬ............................... 146
4.1. Лексико-семантичні особливості перекладу текстів сучасних
французьких авторок ...................................................................................... 146
4.1.1. Ключові слова і кольорами .................................................................. 146
4.1.2. Особливості перекладу назв творів..................................................... 152
4
4.1.3. Реалії у жіночій французькій прозі та способи їх відтворення ....... 156
4.1.4. Фразеологізми в «жіночому письмі» та прийоми їх перекладу....... 159
4.1.5. Промовисті імена у творах сучасних французьких письменниць
та способи їх перекладу.................................................................................. 161
4.1.6. Архаїзми та історизми як проблема перекладу.................................. 165
4.2. Шляхи відтворення морфосинтаксичних домінант жіночої прози ............ 167
4.3. Прийоми досягнення адекватності у відтворенні образно-тропологічних
характеристик текстів ..................................................................................... 179
Висновки до четвертого розділу............................................................................ 187
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ....................................................................................... 192
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ........................................................ 201
ДЖЕРЕЛА ДОВІДКОВОЇ ЛІТЕРАТУРИ ............................................................ 239
ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАТИВНОГО МАТЕРІАЛУ................................................. 241
ДОДАТОК А. Біографічний покажчик сучасних авторок художньої
прози......................................................................................................................... 247
ДОДАТОК Б. Українські переклади творів сучасних французьких
письменниць ............................................................................................................ 256
ДОДАТОК В. Перелік українських перекладів творів сучасних французьких
письменниць радянського і пострадянського періоду ........................................ 261
ДОДАТОК Д. Приклади до перекладознавчого аналізу текстів....................... 267
5
ВСТУП
Взаємини України з Францією за часи незалежності нашої держави
набули нового виміру. Важливим імпульсом для розвитку французькоукраїнської просвітницької, літературно-видавничої, перекладацької діяльності
стало започаткування у 1992 році Міністерством закордонних справ Франції
Програми сприяння видавничій справі в Україні «Сковорода» за підтримки
Посольства Франції в Україні. Як результат – український читач почав набагато
частіше знайомитися зі справжніми шедеврами сучасної французької літератури
і, зокрема, жіночої, які перестали проходити через радянсько-комуністичну
цензуру. Кількість нових художніх творів, написаних французькими
письменницями і перекладених українською мовою, зросла в рази. Подібний
культурно-освітній прорив дав поштовх українським дослідженням у
гуманітарній сфері особливо – в літературознавстві та перекладознавстві. При
цьому врахування гендерних аспектів перекладу літературних текстів лише
нещодавно почало усвідомлюватися як актуальна проблема сучасного
художнього перекладу.
Гендерні дослідження – новий науковий напрямок, що знаходиться на
межі багатьох наук. У центрі його уваги – соціальні, культурні, мовні та інші
чинники, що визначають поведінку чоловіків і жінок залежно від їхніх уявлень
не тільки про свою біологічну стать (sex), а й про гендер (gender), тобто стать
соціокультурну. Поняття «гендерні студії» з‟являється у другій половині
ХХ століття. Воно включає жіночі студії (women‟s studies), чоловічі студії
(men‟s studies), а також квір-студії (queer studies), що пов‟язані з
секс-меншинами. Передумовою для дослiдження категорiї гендеру в художньому
перекладi є змiна перекладознавчої парадигми – змiщення акценту з окремих слiв,
речень, висловлювань до цiлих текстів та культур, що вможливлює iснування
множинностi перекладацьких iнтерпретацiй. Гендерне перекладознавство виникло
на основі гендерних досліджень в інших гуманітарних дисциплінах –
психології, соціології, літературознавстві, мовознавстві.
6
Під терміном «жіноча література» у дослідженні розуміються художні
твори, написані жінками, маємо при цьому на увазі і феміністок, і
антифеміністок, і письменниць, які заявляють про свою ніби феміністичну
незаангажованість.
Гендерній проблематиці в лінгвістиці значну увагу приділяли такі західні
науковці, як Р. Лакофф, С. Ромен, Д. Камерон, Д. Танен, Д. Коутс,
Дж. Сандерленд, Д. Спендер, П. Траджіл, Дж. Холмз та ін. Основні напрямки
їхніх досліджень були зосереджені на виявленні та документуванні
мовленнєвих характеристик, пов‟язаних із гендерною відмінністю чоловіків та
жінок.
Вивченням гендерних аспектів художнього перекладу у зарубіжному
перекладознавстві займалися Ш. Саймон, С. де Лотбіньер-Гарвуд, Л. Чемберлен,
Л. фон Флотов, Ф. Масард‟ї-Кенней, К. Маєр, С. Ж. Левін, Р. Аройо,
П. Годайол, Л. Венутті, В. Леонарді, Ж. Сантаемілія, У. Еко, Ж.-М. Гуанвік,
М. Волф, Ю. О. Сорокін, О. А. Бурукіна, Ю. С. Куликова, О. Б. Мойсова,
Н. Ю. Корабльова, І. В. Денисова, М. В. Єліфьорова та інші.
Серед напрямків західних гендерно перекладознавчих досліджень варто
виділити феміністичний переклад, постколоніальний переклад та
феміністичну критику перекладу. Основне завдання феміністичного перекладу
– зробити перекладачку видимою в перекладі. В цьому допомагають
пояснювальні стратегії перекладу; вони включають в себе виноски, коментарі,
передмови, післямови. Завдяки цьому в цільовий текст краще вписується
досвід та погляд жінки на історичний, психологічний, політичний контексти.
Серед прихильниць феміністичного перекладу є Ш. Саймон, Б. Годар, Л. фон
Флотов, Ф. Масард‟ї-Кенней, С. де Лотбіньер-Гарвуд, С. Ж. Левін.
Постколоніальне перекладознавство вбачало основну ціль перекладу в
ознайомленні з жіночою літературою країн, що розвиваються (Г. Ч. Співак).
Феміністична критика перекладу основну увагу зосереджувала на дослідженні
аспектів викривлення та маніпуляцій з жіночими текстами у перекладі
(Р. Аройо, Л. Чемберлен).
7
В українській науковій думці темі гендерних складових з лінгвістичної
точки зору присвячували свої праці А. В. Кирилина, О. Л. Бєссонова,
Н. Д. Борисенко, Г. І. Емірсуїнова, О. В. Ткачик, А. П. Мартинюк, А. М. Холод,
О. О. Тучкова, А. С. Птушка, Т. Г. Лук‟янова та інші. Окремі аспекти гендерної
проблематики перекладу на матеріалі здебільшого англійської, німецької,
української та деяких інших мов висвітлювали О. Ф. Сизова, Т. О. Бідна,
Л. М. Краморова, Н. Г. Євтушенко, Г. В. Висоцька, О. М. Золотарьова,
Н. М. Гоца. Підґрунтям для дослідження гендерних аспектів перекладу
закладене такими визначними зарубіжними та українськими перекладознавцями
як С. Басснетт, А. Лефевр, А. Берман, Ж. Мунен, Ж.-Р. Ладміраль, П. Рікер,
І. Осекі-Депре, О. І. Чередниченко, Р. П. Зорівчак, М. О. Новікова, Л. В. Коломієць,
В. І. Карабан, О. В. Ребрій, В. Д. Радчук.
Актуальність дослідження зумовлюється кількома чинниками. У
зарубіжних студіях гендерні аспекти стали однією із ключових проблем теорії
та практики перекладу, в першу чергу художнього. В українському
перекладознавстві ця тема привертає в останні роки все більшу увагу науковців.
Разом з тим, сучасна французька жіноча проза в українських перекладах ще не була
предметом окремого дослідження як із погляду вивчення її загальних
перекладацьких особливостей, так і з урахуванням її гендерних складових. Саме це
й зумовило вибір теми нашого дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна робота є складовою наукової теми кафедри теорії та практики
перекладу романських мов імені М. Зерова, Інституту філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка ғ 11 БФ 044-01 «Мови та
літератури народів світу: взаємодія та самобутність», затвердженої
Міністерством освіти і науки України.
Мета дисертаційної роботи – комплексно охарактеризувати стан і
особливості українського перекладу сучасної жіночої французької прози з
урахуванням позицій сучасного гендерного перекладознавства.
8
Для досягнення поставленої мети передбачається виконання таких
завдань:
 проаналізувати здобутки зарубіжного гендерного перекладознавства;
 охарактеризувати специфіку гендерних перекладознавчих досліджень в
Україні;
 дослідити французько-українські переклади жіночої прози в
історичному, політичному, культурному і літературному контекстах;
 провести перекладознавчий аналіз обраних для дослідження текстів та
їхніх перекладів українською мовою;
 виявити і проаналізувати особливості відтворення гендерних маркерів
сучасної французької жіночої прози засобами української мови на лексичному,
граматичному і стилістичному рівнях;
 з‟ясувати пов‟язаність адекватності перекладу із чинником гендерної
чутливості перекладача.
Об'єктом дослідження виступає сучасна французька жіноча проза та її
відтворення в українських перекладах.
Предмет дослідження – основні шляхи та прийоми відтворення гендерних
домінант сучасної французької жіночої прози в українських перекладах.
Матеріалом дослідження слугували твори французьких письменниць та
їхні україномовні переклади: «Дуб-говорун» Ж. Санд (у перекладі
О Кривинюк), «Бабусині казки» Ж. Санд (у перекладі О. Федорової), «Гріх пана
Антуана» Ж. Санд (у перекладі Ф. Яцини), «З новорічних мрій» Г. С. Колетт (у
перекладі М. Рудницького), «Тьмяний профіль» (у перекладі В. Коптілова) та
«Здрастуй, печаль!» (у перекладі Я. Кравця) Ф. Саган, «Анна Київська»
Р. Дефорж (у перекладі Г. Філіпчука), «Друга стать» С. де Бовуар (переклад
Н. Воробйової, П. Воробйова, Я. Собко), «Пристрасть» і «Застигла жінка»
А. Ерно, «Полонянки мису Тенес» В. Курі-Гати (переклад Є. Кононенко),
«Відвертість за відвертість» П. Констан (переклад С. Саваневської),
«Дитинство» і «Золоті плоди» Н. Саррот (у перекладі Г. Малець та В. Пащенка),
«Паперовий будиночок» Ф. Малле-Жоріс (переклад Г. Малець), «Книга ночей»
9
С. Жермен (переклад А. Перепаді), «Пробудження Лол В Штайн» М. Дюрас
(переклад Д. Бібікової), «Я його кохала» і «Я його кохала. Я її кохав»
А. Гавальди (переклади М. Венгренівської та К. Єрмолаєвої), «Майдан. Жінка»
А. Ерно (переклад Ю. Аніпер), «Знайти слова» М. Кардиналь (переклад
Г. Чернієнко), «Дихаю» А.-С. Брасм (переклад Я. Тарасюк), «Коханець»
М. Дюрас (переклад Р. Осадчука) і «Завтра кайф» Ф. Ген (переклад
Л. Кононовича), «Елегантна їжачиха» М. Барбері (переклад Є. Кононенко),
«Вино самотності» І. Немировськи (переклад Г. Малець), «Бал» І. Немировськи
(переклад О. Соломарської), «Підземні години» Д. де Віган (переклад
М Іванцової), «Чорне Творіння» М. Юрсенар (переклад Д. Чистяка і
М. Калитовської). Загальний обсяг матеріалу складає 14889 сторінок (8695
сторінок французьких оригіналів і 6194 сторінок їхніх українських перекладів).
Теоретико-методологічну основу дисертації становлять дослідження
зарубіжних та українських теоретиків і практиків з художнього перекладу як
інтерпретації: С. Басснетт, А. Лефевра, О. І Чередниченка, Л. В. Коломієць,
Т. Р Кияка, В. І. Карабана, М. О. Новикової, О. В. Ребрія; теорії полісистеми І. ЕвенЗогара, теоретичні концепції представників «Маніпуляційної школи» Ж. Ламбера,
Р. Ван ден Брека, Г. Ван Горпа, Т. Германса, А. Лефевра, С. Басснетт;
положення про деформуючі тенденції в перекладі А. Бермана; здобутки
гендерно-орієнтованих теорій перекладу Ш. Саймон, С. де Лотбіньєр-Гарвуд,
Л. Чемберлен, Л. фон Флотов, Ф. Масард‟ї-Кенней, К. Маєр, С. Жіль Левін,
Р. Арройо, П. Годайол, Л. Венутті, В. Леонарді, Ж. Сантаемілія, Ж.-М. Гуанвік,
М. Волф.
Методи дослідження. Багатоаспектність роботи зумовила комплексний
характер методів дослідження. У дисертаційному дослідженні засадничими
методами є перекладацький та зіставний лінгвістичний аналіз вихідних і
цільових текстів; контрастивно-перекладацький аналіз застосовується для
виявлення мовної асиметрії між оригінальними і перекладеними текстами;
трансформаційний метод – для характеристики перекладацьких
трансформацій, які дозволяють адекватно відтворювати гендерні складові
10
художнього тексту; метод оцінювання адекватності і якості перекладу – для
визначення критеріїв гендерно адекватного перекладу творів сучасних
французьких письменниць, діахронічний підхід Ŕ для дослідження процесу
входження французької жіночої прози в українське лінгвокультурне середовище;
метод суцільної вибірки Ŕ слугував для відбору фактологічного матеріалу. Крім
того, у роботі застосовуються лінгвостилістичний, соціокультурний аналізи, а
також лінгвокультурологічний підхід до перекладу, основою якого є
протиставлення метацентричної та джерелоцентричної стратегій перекладу.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше у вітчизняному
перекладознавстві на матеріалі перекладу українською мовою текстів французької
жіночої прози здійснено комплексний, з урахуванням широкого спектру мовного і
позамовних контекстів, аналіз до гендерної проблематики в українському
художньому перекладі; розглянуто історію французько-українських перекладів
текстів «жіночого письма» і запропоновано періодизацію цих перекладів; виявлено
і досліджено експліцитно та імпліцитно гендерно марковані особливості перекладу
прози сучасних французьких письменниць; встановлено пов‟язаність адекватності
перекладу із чинником гендерної чутливості перекладача; запропоновано
розглядати гендерну адекватність як невід‟ємну умову відтворення гендерної
ідентичності авторки в перекладі. До наукового обігу вперше введено архівні тексти
деяких перекладів жіночої прози, здійснених в новопосталій Радянській Україні і в
Галичині в 20-ті роки XX ст.
Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його
результати є внеском до теорії, історії та практики перекладу, гендерного
перекладознавства, компаративної лінгвістики, порівняльного літературознавства.
Запропонований у дисертації комплексний підхід до аналізу жіночої прози з позицій
гендерних теорій перекладу дозволяє переосмислити поняття адекватності та
метацентричну і джерелоцентричну стратегії перекладу. Орієнтація на
розуміння адекватності як функціональної тотожності оригіналу і перекладного
тексту робить можливим розгляд тези про необхідність включення гендерної
тотожності в якості невід‟ємної складової адекватності художнього перекладу.
11
Практичне значення дослідження полягає у можливості використання його
результатів і основних положень в університетських курсах лекцій з теорії, історії
та практики перекладу, спецкурсах з проблем художнього перекладу, вступу до
перекладознавства, теорії міжкультурної комунікації. Результати роботи
посприяють подальшому вирішенню практичних проблем з адекватного
відтворення гендерних маркерів жіночих художніх текстів, розробці спецкурсів, які
потребують залучення гендерної методології аналізу художнього дискурсу, а також
практичній роботі перекладачів.
На захист виносяться такі положення:
1. Під гендерно орієнтованим перекладом розуміємо свідоме і
відповідальне ставлення перекладача до відтворення гендерної тотожності
художнього тексту, яка зумовлюється гендерною самоідентифікацією автора і
ступенем її оприсутнення в тексті. Гендерна заангажованість перекладачів, а
також те, що деякі з них самі є письменниками, мають безпосередній або
опосередкований вплив на успішність обраної перекладацької стратегії.
2. Дослідження гендерних проблем перекладу художніх творів доцільно
проводити комплексно, багатовимірно, спираючись не лише на гендерно
позначені підходи до перекладу, а й на інші сучасні теорії, зокрема на поєднанні
дескриптивних перекладознавчих студій та інтерпретаційної теорії перекладу,
включаючи здобутки «Маніпуляційної школи» і теорії полісистеми. Це дає
можливість розглянути особливості «жіночого письма» через призму широкого
спектру контекстів – психологічного, соціополітичного, ідеологічного,
історико-культурного, постколоніального, особистісно-біографічного,
враховуючи, в тому числі, ступінь гендерної заангажованості авторок і
перекладачів, гендерно чутливі настрої у вихідній і цільовій культурах,
ситуацію на видавничому ринку тощо.
3. Українські переклади французької сучасної жіночої прози відбувалися в
два історичні періоди: в «радянський» період і в період незалежної України.
Особливими випадками є переклади, здійснені в Галичині в 20-ті роки ХХ ст. та
в колах української діаспори наприкінці ХХ ст. Культурно-історичні та
12
ідеологічні контексти обох періодів вплинули на мовні та позамовні чинники
перекладацьких підходів до перекладу. У випадку перекладу українською
мовою текстів сучасного французького жіночого письма можемо говорити про
його кореляцію в часи першого періоду із таким елементом полісистеми, як
цензура, а в добу другого періоду – із постколоніальним виміром перекладу,
зваживши на наявність двох чинників – пов‟язання значної кількості
французьких письменниць із колишніми колоніями Франції та
постколоніальним характером літературного і перекладацького дискурсів у
пострадянській Україні. Переклади письменниць, що створювалися в різних
історичних, політичних і соціокультурних контекстах, і в яких через
неуважність перекладача або його свідомий чи несвідомий дисонанс із
«жіночим письмом» втрачено важливі гендерні смисли, потребують нових
перекладацьких інтерпретацій.
4. За часів незалежності звернення до перекладу сучасних французьких
авторок відбувалося не довільно, а значною мірою під впливом ідеологічних і
культурно-просвітницьких чинників. Особливу роль у позиціонуванні
перекладів сучасних французьких авторок у системі літератури України
відіграли журнал «Всесвіт» і Програма «Сковорода» Посольства Франції в
Україні, які разом із видавництвами «Основа» і «Фоліо» виступили в якості
інституцій-патронів (за А. Лефевром), що вплинули не тільки на вибір творів і
текстологічну якість перекладів, але, передусім, на сам факт появи перекладів.
5. Перекладачі творів сучасних французьких письменниць стикнулися не
лише з універсальними, традиційними, на перший погляд, проблемами
перекладу, а й зі специфічними гендерно обумовленими аспектами тексту.
Виникають труднощі, пов‟язані з особливостями «жіночого письма» і ступенем
гендерної заангажованості авторок.
6. У творах сучасних французьких авторок більшість гендерних маркерів
тексту присутня експліцитно. Це вибір жанру твору, теми і сюжету, типові
образи, присутність таких гендерно акцентованих текстових домінант, як
ускладнена інтертекстуальність, велика кількість наукових термінів,
13
фамільярної лексики, вкраплень із різних мов. В інших випадках гендерні
смисли є імпліцитними (реалії, тропи, образні фразеологізми, наявність
кольорем та ключових слів характерної семантики, в тому числі лексики, що
слугує детальному опису зовнішності, одягу, велика кількості афективних
епітетів на позначення душевного стану, комплексів і переживань героїнь), але
недогляд у їх відтворенні спричиняє гендерну асиметрію між оригіналом і
перекладом. Емотивна інформація є функціональною домінантою тексту
«жіночого роману», тому її обов‟язково треба зберігати в перекладі, а
ігнорування цього моменту призводить до руйнування настанови авторки
оригіналу.
7. Гендерно маркованими виявляються деякі граматичні особливості
«жіночого письма». Більшості письменниць притаманний особливий ритм
оповіді, що створюється вибором довжини і типу речень (а також знаків
пунктуації, а іноді й графіки), відтак це свідчить про необхідність обережного
ставлення до перекладацьких синтаксичних трансформацій, через які може бути
спотворено «жіночий голос» тексту з усіма його емоційними сплесками.
8. Лексико-семантичні, граматичні і стилістичні проблеми відтворення
гендерних маркерів тексту є одним із підтверджень тези про особливий
характер «жіночого письма». З розвитком гендерних студій по-новому постає
центральна проблема перекладу – його адекватність. Для досягнення належного
перекладу має бути врахована гендерна відповідність цільового тексту відносно
тексту оригіналу і, таким чином, гендерна адекватність має розглядатися як
обов‟язковий критерій адекватності перекладу. Відтак, обрані перекладачем
стратегії мають передбачати і гендерно чутливий підхід до перекладу, а
гендерна компетентність стає невід‟ємною частиною професійних вимог до
сучасного перекладача.
Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного
дослідження висвітлено в доповідях на десяти міжнародних та всеукраїнських
наукових конференціях: «Наукова конференція молодих учених» (Київ, 11
квітня 2007 р.); Міжнародна наукова конференція «Національна культура у
14
парадигмах семіотики, мовознавства, літературознавства, фольклористики»
(Київ, 24 жовтня 2007 р.); Всеукраїнська наукова конференція за участю
молодих учених «Діалог культур: лінгвістичний і літературознавчий виміри»
(Київ, 9 квітня 2008 р.); Міжнародна наукова конференція «Мовно-культурна
комунікація в сучасному соціумі» (Київ, 22 жовтня 2008 р.); Всеукраїнська
наукова конференція за участю молодих учених «Концепти та константи в мові,
літературі, культурі» (Київ, 14 квітня 2011 р.); Всеукраїнська наукова
конференція пам‟яті доктора філологічних наук, професора Д. І. Квеселевича
«Сучасний стан і перспективи лінгвістичних досліджень та проблеми
перекладу» (Житомир, 13 травня 2011 р.); Міжнародна наукова конференція до
80-річчя від дня народження доктора філологічних наук професора
С. В. Семчинського «Рецепція наукової спадщини професора С. Семчинського і
сучасна філологія» (Київ, 19-20 травня 2011 р.); VI Міжнародна науково–
практична конференція «Мови і світ: дослідження та викладання» (Кіровоград,
29-30 березня 2012 р.); VI Міжнародна наукова конференція «Пріоритети
германського і романського мовознавства» (Луцьк, 14-16 вересня 2012 р.);
Всеукраїнські наукові читання за участі молодих учених «Мова і література в
глобальному і локальному медіапросторі» (Київ, 5-6 квітня 2016 р.). Повний
текст дисертації обговорено на розширеному засіданні кафедри теорії та практики
перекладу романських мов імені Миколи Зерова Інституту філології Київського
національного університету імені Тараса Шевченка (30 серпня 2016 р.).
Публікації. Основні положення й результати дисертації відображено в
одинадцяти публікаціях, десять із яких – у фахових наукових виданнях,
затверджених ДАК України та одна – у періодичному виданні, яке включено до
Міжнародної наукометричної бази РИНЦ Імпакт-фактор.
Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох
розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної
літератури, списку довідкових джерел, списку джерел ілюстративного матеріалу та
додатків. Загальний обсяг дисертації становить 291 сторінок, із них 200 – основного
тексту. Список використаних джерел містить 493 позиції

Список литературы

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
1. Як і чимало інших проблем перекладознавства, особливості гендерних
аспектів теорії та практики художнього перекладу не можуть наразі отримати
однозначного та остаточного трактування. Це пов‟язано як з невирішеністю
всього комплексу гендерних питань психології, нейрофізіології, соціології,
етнокультурології, літературознавства, лінгвістики та інших гуманітарних наук,
так і зі специфічним характером процесу творення художнього тексту. Аналіз
українських перекладів сучасної французької жіночої прози свідчить про значну
роль гендерного чинника в перекладі, зумовлену ступенем гендерної
заангажованості авторки, гендерною чутливістю перекладача, а також
сприйняттям гендеру в цільовій культурі.
2. Саме розгляд гендерних аспектів перекладу на основі напрацювань
теоретиків «культурного повороту» у перекладознавстві – представників
«маніпулятивної школи», інших дескриптивних студій, прихильників теорії
полісистеми, інтерпретативної моделі перекладу, дозволяє дослідити проблему
в усій повноті і складності контекстів, в яких існує жіноче письмо (концепція
якого розроблялася найплідніше французькими та канадськими
дослідницями) – психологічному, сексологічному, соціальному, історичному,
культурному, літературному, лінгвістичному тощо, що дає розуміння
перекладної жіночої літератури як цілісної системи в полісистемі
цільової культури.
3. Підходи до перекладу жіночої прози неможливі без урахування
жанрових особливостей текстів сучасних письменниць. Значна кількість
авторок зверталася до жанру автобіографії (А. Ерно, Н. Саррот, М. Дюрас,
М. Кардиналь, Ф. Малле-Жоріс, І. Немировськи), що підтвердило тезу
Д. Вармуза про те, що більшість авторок жіночих романів в письмі здійснюють
акт аутотерапії, аутокреації та ауторепрезентації. Застосування класифікації
Д. Віара щодо підвидів автобіографії засвідчило, що до розповіді-пристрасті
можна віднести роман «Пристрасть» А. Ерно та «Коханець» М. Дюрас,
193
розповіді-жалоби – романи «Майдан», «Жінка» А. Ерно, розповіді-дитячих
спогадів Ŕ романи «Дитинство» Н. Саррот і «Вино самотності» І. Немировськи,
новелу «З новорічних мрій» С. Г. Колетт, розповіді-щоденника – «Паперовий
будиночок» Ф. Малле-Жоріс та розповіді-родинний зв’язок – романи
«Коханець» М. Дюрас, «Вино симотності» І. Немировськи. Форма
філософського роману є найпопулярнішою у М. Юрсенар, М. Барбері,
С. Жермен, «короткий жанр» новели – в А. Гавальди, М. Юрсенар,
психологічного роману – у Ф. Саган, постколоніального роману – у П. Констан,
Р. Дефорж, В. Курі-Гати і Ф. Ген, патетичного роману – у Д. де Віган,
мемуаристики – у А.-С. Брасм.
4. Для точності та адекватності перекладу українські перекладачі мають
обов‟язково враховувати такі екстралінгвістичні чинники, пов‟язані з авторками
творів, як їхній менталітет, походження, соціальний статус, сімейний стан,
освіта, професія, інтелект. Так, врахування того факту, що серед французьких
письменниць знаходимо дипломованих математиків (М. Дюрас), філософів
(С. Жермен, М. Барбері, В. Ледюк), юристів (Н. Саррот, Ф. Шандернагор),
істориків (Ж. Бенцоні), журналістів (К. Панколь, А. Бішоньє, Ф. Жиру),
літературознавців (П. Констан), філологів (А. Ерно, І. Френ, М. Дарьєсек),
значною мірою сприяє кращому усвідомленню авторського задуму та точності
відтворення авторських думок, ідей, алюзій, реалій та інших експліцитних та
імпліцитних маркерів.
5. Попри декларацію багатьма сучасними французькими письменницями
небажання бути віднесеними до прихильниць фемінізму, аналіз жанрових,
тематичних, мовно-стилістичних особливостей їхніх творів засвідчив
присутність гендерних смислів в усіх текстах. Отже, підтверджується судження
про те, що твори, написані жінками, так чи інакше мають розглядатися в межах
гендерного перекладознавства, в якому наразі активніше досліджуються
особливості перекладу саме фемінного письма.
Більшість гендерних маркерів тексту присутня експліцитно: вибір жанру
твору, теми і сюжету, типові образи, такі гендерно акцентовані текстові
194
домінанти, як інтертекстуальність, велика кількість складних термінів,
вкраплень із різних мов, великої кількості афективних епітетів на позначення
душевного стану, комплексів і переживань героїнь. Надзвичайно характерними
для багатьох письменниць виявилися прояви комплексу Електри («Дитинство»
Н. Саррот, «Коханець» М. Дюрас, «Вино самотності» і «Бал» І. Немировськи,
«Елегантна їжачиха» М. Барбері, «Дихаю» А.-С. Брасм, «Завтра кайф» Ф. Ген).
В інших випадках гендерні смисли є більшою чи меншою мірою імпліцитними
(в реаліях, тропах, ключових словах характерної семантики (в тому числі
лексики, що слугує детальному опису кольорів, зовнішності, одягу), образних
фразеологізмах, назвах творів, промовистих іменах персонажів), але недогляд у
їх відтворенні спричиняє гендерну асиметрію між оригіналом і перекладом.
6. Інтертекстуальність виявилася помітним гендерним маркером творів
сучасних французьких письменниць. Жанрові філософського жіночого роману
(«Чорне творіння» М. Юрсенар та «Елегантна їжачиха» М. Барбері) притаманні
цитати, епіграфи, численні філософські та біблійні алюзії («Книга ночей»
С. Жермен). Біблійні і поетичні цитати перекладачі відтворювали найчастіше за
наявними перекладами відповідних творів (переклад Біблії і переклад поезії),
оскільки це загальноприйнято в сучасному перекладацтві. Міжтекстові цитати,
які були різними мовами, зберігалися в перекладі, але потім забезпечувалися
перекладацьким коментарем у виносці. Часто письменниці використовували
біблійні алюзії для створення іронічного ефекту, але трапляються випадки,
коли в перекладі комічний ефект слабшає. Автобіографічному жанру
неороманістів (Н. Саррот, М. Дюрас) притаманна експліцитна автоцитація, яка
загалом точно відтворюється в перекладі. Інтертекстуальність, яка створюється
завдяки промовистим іменам (зокрема в постколоніальному романі), в
українському перекладі подекуди нівельовано, бо перекладачами невиправдано
здійснювалося транскрибування імен. У психологічних романах та новелах
трапляється інтертекстуальність, яка творилася за допомогою імен героїв
відомих літературних творів, відомих топонімів, назв творів літератури та інших
видів мистецтв. У перекладі найчастіше перекладачі вдавалися до транскрипції,
195
транслітерації, рекатегоризації, транспозиції, транслітерації з поясненням
цитатного імені в коментарі або без нього.
7. Ще одна проблема, з якою стикаються перекладачі текстів авторокінтелектуалок, – це переклад термінологічної лексики, яку перекладачі
відтворюють методом транскрибування, описовим шляхом, частковим
відповідником. Але трапляються випадки, коли терміни не завжди адекватно
репрезентовані в перекладі, що призводить до незбереження вірності
інтелектуальному образу авторки.
8. Іншомовні вкраплення (англійські, німецькі, італійські, латинські,
арабські, російські) найчастіше транскрибуються, транслітеруються в перекладі,
але досить часто залишаються мовою, якою вони представлені в оригіналі
(німецькою, англійською, латиною, італійською, голландською), іноді вони
супроводжуються коментарем у виносці, створюючи таким чином ефект
«очуження».
9. Фамільярна і обсценна лексика є виявом бажання жінок позбавитися
домінуючих патріархальних стереотипів у мові, тому це ще одна важлива
експліцитна домінанта перекладу. В українських перекладах розмовна і
обсценна лексика відтворювалася прямими еквівалентами, подекуди
зустрічалися втрати експресивності через вживання нейтрально-нормативної
лексики (тобто, давалися взнаки вплив цензури чи самоценцури, що характерне
для перекладачок, що не є не феміністками), або, навпаки, вживанням
експресивніших українських лексем, що спричиняло стилістичну асиметрію між
вихідним і цільовим текстами.
10. До імпліцитних гендерних маркерів жіночої прози (автобіографічного,
філософського, патетичного жанрів, мемуаристики) можна віднести ключові
слова і кольореми, назви самого твору, образні фразеологізми, реалії,
промовисті імена героїв. Ключові слова у творах сучасних французьких
письменниць мають гендерну акцентуацію. Ці ключові слова притаманні всьому
масиву жіночих творів, майже всіх їх об‟єднують семи прагнень
самовизначення, переживання, нерозуміння оточенням, тривоги, фрустрації,
196
жалю. У деяких випадках перекладачі намагаються передати душевний стан
героїні, підібравши в якості українських еквівалентів контекстуальні
відповідники, іноді надають фактично буквальні відповідники. Велика увага до
кольорів властива зазвичай жіночому світобаченню, тому в текстах знаходимо
кольореми, яким надається символічне значення. Традиційні кольореми без
проблем відтворюються в перекладі методом калькування, пошуку
еквівалентної кольореми, але складніші відтінки різних кольорів часто
створювали труднощі в перекладі.
11. У переважній більшості назви творів, представлені власними чи
географічними назвами не становили проблеми для перекладу, але траплялися і
випадки, коли українські перекладачі свідомо відходили від оригінальної назви,
подаючи зовсім іншу в перекладі. Інколи виникали труднощі із відтворенням
гри гендерних смислів у назві. Чи не найбільшу інтригу створив переклад назви
роману А. Гавальди «Je l’aimais», де інтрига граматичного характеру оригіналу
назви твору доповнюється інтригою сюжетного плану.
12. Реалії з різних сфер культурного, історичного, суспільно-політичного
життя присутні в усіх творах французьких письменниць. Найбільше труднощів
викликають реалії із побуту, сфери транспорту, державно-адміністративного
устрою Франції, меншою мірою – ономастичні реалії. При відтворенні реалій
перекладачі обирають різні тактики: переклад функціональним відповідником,
методом транскрибування, іноді перекладачі вдаються до прийому
гіперонімічного перейменування (генералізації) для відтворення французької
реалії, залишають реалії французькою мовою без перекладу або взагалі
викидають їх в перекладі, що призводить до збіднення українського перекладу
та, відповідно, до втрат гендерних смислів оригіналу.
13. Образні фразеологізми можуть виступати як один із імпліцитних
маркерів сучасної жіночої прози, що допомагає письменниці створити
експресивність розповіді. В перекладі фразеологізми замінювалися частковими
українськими відповідниками, що відрізнялися за образним змістом, але були
еквівалентні французькому оригіналу за смислом та стилістичним
197
забарвленням. Також перекладачі вдавалися до перефразування фразеологізму,
не завжди вдало відтворювали фразеологізми через нерозуміння їх значення або
взагалі не перекладали чи викидали, що призводило до викривлення змісту
тексту.
14. Промовисті імена персонажів є найбільш експресивним і інформативним
засобом, що містить значний обсяг імпліцитної гендерної інформації. Промовисті
імена притаманні жіночим творам різних жанрів. Перекладачі вдавалися
найчастіше до транскрипції або відтворювали їх шляхом калькування.
Антропоніми та топоніми – авторські новотвори – вимагали від перекладачів
особливої майстерності, яку переконливо засвідчив А. Перепадя, вдаючись при
цьому до стратегії «одомашнення».
15. Гендерно маркованими є і граматичні особливості жіночого письма.
Більшості письменниць притаманний особливий ритм оповіді, що створюється
вибором довжини і типу речень, а також знаків пунктуації, іноді графіки, що
свідчить про необхідність обережного ставлення до перекладацьких
синтаксичних трансформацій, через які може бути спотворено «жіночий» голос
тексту з усіма його емоційними сплесками. Прискіпливої уваги перекладачів
потребують особові займенники, які в оригіналі часто слугують вираженню
задуманої авторкою текстової гендерної інтриги.
16. Історію українських перекладів сучасної французької жіночої прози
можливо представити хронологічно у вигляді двох періодів – «радянського» (до
1991 року) і «пострадянського» (з 1991-го і досьогодні). Кожен із цих періодів
має особливості перекладання французьких жіночих творів, які зумовлені
історико-культурним та політичним контекстами, зокрема чинниками ідеології,
в тому числі цензури, ставленням до фемінізму, літературними і
перекладацькими канонами тощо. Особливу роль у великій кількості й
різноманітті перекладених у часи незалежності України прозових творів
сучасних французьких письменниць відіграв чинник «патронажу»
(за А. Лефевром). Видавництво «Основи», журнал «Всесвіт», програма
«Сковорода», ґранти фонду «Відродження» та Інституту відкритого суспільства,
198
ентузіазм і розуміння потреби відкритості України до західного фемінного
літературного дискурсу С. Павличко, О. Микитенком зробили можливим
переклад українською найвідоміших творів сучасних французьких письменниць
і залучення до цього процесу як досвідчених українських перекладачів
(А. Перепадя, М. Венгренівська, В. Коптілов, Г. Філіпчук, В. Пащенко,
О. Леонтович, Л. Кононович, Є. Кононенко, Г. Чернієнко, Л. Федорова,
Я. Кравець, Р. Осадчук), так і талановитих початківців (С. Саваневська,
М. Іванцова, Д. Бібікова, Д. Чистяк, Я. Тарасюк, Ю. Аніпер, К. Єрмолаєва).
Українські переклади, здійснені на початку 20-х років ХХ сторіччя в Галичині
(переклад М. Рудницького новели «З новорічних мрій» Г. С. Колетт у львівській
газеті «Діло» в 1924 році) та у Франції у середовищі української діаспори
(переклад М. Калитовської уривку «Фуггери з Кельна» з роману «Чорна магія»
М. Юрсенар у журналі «Сучасність» в 1981 році), є специфічними феноменами,
що заслуговують на окрему увагу істориків гендерного перекладу в Україні.
Переважну більшість перекладів художніх творів французьких письменниць
було зроблено в роки незалежності України, починаючи з есе С. де Бовуар
«Друга стать» в 1994 році, що є одним із рідкісних випадків, коли український
переклад класичної книги був опублікований значно раніше від російського
(вийшов у 1997 році в перекладі С. Айвазової в видавництві «Прогресс»).
17. Гендерна ідентичність перекладача в багатьох випадках є
визначальною для обрання остаточного перекладацького відповідника того чи
іншого слова, вислову, граматичної конструкції, які в кінцевому варіанті
формують загальну картину художніх образів головних героїв. При цьому
можуть відбуватися семантичні зсуви з огляду на появу чи деформацію
фемінних чи маскулінних конотацій, не тотожних тим, які були присутні в
оригіналі. Чоловіки-перекладачі в переважній своїй більшості практично не
дотримуються у відтворенні граматичних конструкцій французького
першоджерела. Перекладачки значно уважніше ставляться до відтворення
побудови французьких речень та конструкцій. На лексичному рівні також
спостерігаємо помітні гендерно обумовлені відмінності у відтворенні текстів
199
перекладачами та перекладачками. Французькі письменниці часто вдаються до
фамільярних висловів та обсценної лексики. Перекладачки в переважній
більшості намагаються замінити її на стилістично більш нейтральну лексику,
значно послаблюючи експресію оригіналу і нівелюючи таким чином яскраво
виражені риси характеру героїв та героїнь. Перекладачі натомість у перекладі
часто трансформують оригінал твору в бік гіперболізації негативних рис
персонажів, насамперед, героїнь, тим самим виявляючи свою гендерну –
«маскулінну» – сутність як перекладача.
18. Дослідження особливостей перекладу текстів сучасних французьких
письменниць засвідчує, що з позицій гендерного перекладознавства потребують
корекції підходи до засадничих понять перекладознавства – адекватності,
вірності, професійної етики. Поняття адекватності має бути доповнене ще
одним компонентом – гендерною адекватністю, без якої перекладений текст
втрачає належну повноту відтворення образу авторки і смислів, що
породжуються текстом. Перекладач має дбати не лише про традиційну, досить
абстрактну вірність авторові і читачеві, але й про вірність гердерній тожсамості
письменниці. Недооцінювання цього чинника призводить до гендерної
асиметрії між оригіналом і перекладом. Аналіз численних українських
перекладів творів сучасних французьких письменниць показав прояви свідомих
чи несвідомих маніпуляцій з текстами, що найчастіше призводить до певного
«переписування» тексту в бік його «маскулінізації» чи «дефемінізації»
(переклади чоловіків-перекладачів Р. Осадчука «Коханець», Д. Чистяка «Чорне
творіння», М. Рудницького «З новорічних мрій»). У деяких випадках помічено
прояви «демаскулінізації» тексту, зокрема у відтворенні перекладачами образів
чоловічих персонажів (переклад «Я його кохала» М. Венгренівської). Втручання
в текст виявлялося і в іншій стратегії «пограбування» авторок, коли вилучалися
більші чи менші фрагменти тексту, що найчастіше було наслідком впливу
ідеологічного чинника на редакційну політику видавництва, самоцензури
перекладача, який «пом‟якшував» чи видаляв сцени еротичного характеру або
200
фрагменти, які здавалися надто складними для розуміння філософських
розумувань авторок-інтелектуалок.
19. По-новому постає через призму гендерології проблема етики в
перекладі. Розвиваючи традиції «етичного повороту» в перекладознавстві,
започаткованому, зокрема, А. Берманом, можемо констатувати, що практика
перекладання творів французьких письменниць українською мовою залежала
значною мірою від позамовних контекстів – політичних, ідеологічних,
суспільно-економічних і, особливо, культурних та етноспецифічних. Саме вони
впливали на вибір тексту і часу перекладу, виконавців перекладу, стратегії
перекладу, редакційну політику видавництва. Втім, у центрі всіх впливів
залишається постать самого перекладача з його професійною етикою і
професійною відповідальністю. Не є політично коректним нехтувати
гендерними ознаками тексту оригіналу. Дослідження актуалізувало ще одну
проблему, від якої потерпає сучасне перекладознавство в Україні – в окремих
випадках перекладачі і перекладачки вдавалися до більш чи менш масштабного
плагіату (перекладаючи з раніше виданого російського перекладу), «грабуючи»
таким чином і французьку письменницю, і автора чи авторку російського
перекладу. Це негативне явище можна розглядати ще й як один із виявів
постколоніального синдрому в перекладі. У франко-українських перекладах
постколоніальний контекст має два виміри. Це те, що перекладачі навіть у
період незалежності України працюють в умовах постколоніального
культурного контексту, і те, що чимало французьких авторок пов‟язані своїм
народженням, дитинством і юністю із територіями колишніх колоній Франції.
Отже, обрані перекладачем стратегії мають включати гендерно чутливий
підхід до перекладу, а гендерна компетентність стає невід‟ємною частиною
професійних вимог до сучасного перекладача.