КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВА МОДЕЛЬ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В ШВЕЙЦАРІЇ

Краткое описание

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
„ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ ІМЕНІ ЯРОСЛАВА МУДРОГО”

На правах рукопису

ЧЕРНЕЖЕНКО ОЛЕНА МИКОЛАЇВНА

УДК 342.84

КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВА МОДЕЛЬ МІСЦЕВОГО
САМОВРЯДУВАННЯ В ШВЕЙЦАРІЇ
12.00.02 – конституційне право; муніципальне право

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент Серьогіна Світлана Григорівна

Харків – 2013

ЗМІСТ

ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В ШВЕЙЦАРІЇ
11
1.1. Теоретичні основи місцевого самоврядування та особливості їх реалізації в аспекті швейцарського федералізму

11
1.2. Загальна характеристика та еволюція моделі місцевого управління в Швейцарії
54
1.3. Конституційно-правове регулювання місцевого самоврядування в Швейцарії: сучасний стан та перспективи розвитку
Висновки до розділу 1

81
100
РОЗДІЛ 2. ШВЕЙЦАРСЬКА МУНІЦИПАЛЬНА СИСТЕМА: ПОНЯТТЯ, ЕЛЕМЕНТИ, ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ

103
2.1. Поняття та система форм здійснення місцевого самоврядування в Швейцарії
103
2.2. Конституційно-правове закріплення компетенції муніципальних утворень і фінансові основи місцевого самоврядування в Швейцарії

136
2.3. Розвиток швейцарської муніципальної системи на сучасному етапі
Висновки до розділу 2

168
185
ВИСНОВКИ 188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 194
ДОДАТКИ 216

ВСТУП

Актуальність теми. Розбудова української державності вимагає чималих зусиль щодо пошуку та впровадження в життя найбільш оптимальних моделей конституювання суспільних відносин, у тому числі й у частині конструювання механізму публічної влади. Серед актуальних проблем оновлення конституційного регулювання можна виділити такі, як розробка теорії народного представництва і найбільш демократичних форм реалізації народного суверенітету, статус місцевих органів публічної влади та форм здійснення місцевого самоврядування, створення системи правових, інституційних та матеріально-фінансових гарантій місцевого самоврядування, оптимізація механізму захисту конституційних прав та свобод людини й громадянина на місцевому рівні тощо. В основу майбутніх реформ мають бути покладені принципи субсидіарності, місцевої автономії та регіоналізації, які стали наріжним каменем європейського конституціоналізму ще в другій половині ХХ ст. Саме ці принципи здатні надійно убезпечити українське суспільство від тоталітаризму держави й гарантувати створення надійних механізмів залучення громадян до процесів формування і реалізації політики. Адже характерною рисою кожної держави, яка прагне стати демократичною та правовою, з досконалим громадянським суспільством, є конституційно закріплене визнання та наявність повноцінного місцевого самоврядування.
У цьому аспекті надзвичайно важливим є вивчення досвіду провідних зарубіжних країн щодо створення, організації та функціонування місцевого рівня територіальної організації влади, який є найбільш наближеним до населення, а відтак – здатним швидко й адекватно реагувати на інтереси суспільства та забезпечувати високий рівень надання управлінських послуг, діяти в руслі побажань і пріоритетів усіх соціальних спільнот.
Вивчення конституційно-правової моделі місцевого самоврядування Швейцарії є досить актуальним питанням для вітчизняної науки конституційного і муніципального права, оскільки ця держава має багатовікову історію ефективного залучення населення до вирішення питань місцевого значення. Досвід функціонування швейцарської муніципальної моделі викликає великий теоретичний і практичний інтерес, оскільки зазначена модель є соціально орієнтованою і надзвичайно ефективною в аспекті здійснення народовладдя на місцевому рівні. Вивчення елементів системи місцевого управління та специфіки правового регулювання місцевої організації влади у Швейцарії дає можливість здійснити порівняльно-правовий аналіз і окреслити шляхи розвитку й вдосконалення вітчизняної моделі місцевого самоврядування, особливо в аспекті актуалізації питань щодо необхідності здійснення муніципальної реформи.
Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри державного будівництва Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого» в межах державної комплексної програми наукової діяльності № 0111U000966 за напрямом “Конституційно–правові проблеми забезпечення верховенства права у функціонуванні механізму публічної влади в Україні”. Тема дисертації затверджена Вченою радою Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», протокол № 1 від 09.09.2011 р.
Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є наукова розробка цілісної концепції теоретичних і конституційно-правових засад моделі місцевого самоврядування в Швейцарії, а також дослідження основних проблем її правового регулювання та реалізації.
Відповідно до поставленої мети в дисертації передбачається вирішення ряду наукових завдань:
• розкрити сутність швейцарської державної моделі місцевого самоврядування та показати її переваги і недоліки;
• виявити особливості швейцарського децентралізованого федералізму в аспекті організації публічної влади на місцевому рівні;
• розглянути особливості взаємодії центральних органів влади та органів місцевої влади;
• відстежити еволюцію моделі місцевого управління в Швейцарії;
• розкрити взаємовідносини між федеральними та кантональними органами, які базуються на принципі субсидіарності;
• висвітити специфіку основ конституційно-правового закріплення статусу муніципальних утворень, організаційно-правової, територіальної та матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування в Швейцарії;
• показати основні тенденції розвитку муніципальної системи Швейцарії на сучасному етапі.
Об’єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері здійснення місцевого самоврядування в Швейцарії.
Предметом дисертаційного дослідження є конституційно-правова модель місцевого самоврядування в Швейцарії.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає комплекс філософсько-світоглядних, загальнонаукових і спеціальних юридичних методів і прийомів. Діалектичний метод дав можливість розкрити еволюцію, цілісність і суперечності в становленні конституційно-правової моделі місцевого самоврядування в Україні. Системний і структурно-функціональний методи використовувалися при дослідженні особливостей швейцарського децентралізованого федералізму, поділу державної влади, взаємодії державних, кантональних та муніципальних органів. Для з’ясування специфіки правового регулювання повноважень органів місцевого самоврядування, розкриття їх обсягу і змісту був застосований формально-юридичний метод. Історико-правовий метод дав змогу висвітлити ґенезу швейцарської моделі місцевого управління і самоврядування; порівняльно-правовий – спільні і відмінні риси муніципальної моделі Швейцарії і України. Ме¬тод правового моделювання використано при обґрунтуванні пропозицій щодо удосконалення законодавства у сфері конституційно-правового регулювання місцевого самоврядування в Україні. У роботі над усіма структурними підрозділами дисертації широко використовувалися такі логічні прийоми, як аналіз та синтез, визначення та класифікація, судження та узагальнення.
Теоретичною основою дисертації стали ідеї та концепції вітчизняних та іноземних політологів, юристів, істориків, фахівців з державного і муніципального управління, які займаються проблемами місцевого самоврядування, федералізму, державного устрою та конституційного права, зокрема Л. Басти, Г. Бехлера, Ю. Барабаша, Ю. Битяка, О. Богашова, М. Горшеньової, І. Іллінського, В. Колісника, А. Колодія, А. Ладнера, Ю. Лейбо, В. Лемака, В. Ліндера, П. Любченка, О. Марцеляка, О. Петришина, А. Селіванова, С. Серьогіної, О. Скрипнюка, Б. Страшуна, Ю. Тодики, В. Федоренка, Т. Фляйнера, В. Чіркіна, В. Шаповала. Особливе значення для аналізу теми мали підсумки досліджень, проведених автором разом з Інститутом федералізму в м.Фрайбург (Швейцарія).
Наукова новизна роботи визначається тим, що ця робота є першим у вітчизняній юридичній літературі монографічним дослідженням загальнотеоретичних аспектів та конституційно-правової моделі місцевого самоврядування в Швейцарії. Наукова новизна одержаних результатів знаходить свій прояв у таких теоретичних положеннях і висновках, які виносяться на захист:
уперше:
1) у вітчизняній юридичній науці здійснено комплексний аналіз різножанрових джерел стосовно моделі місцевого самоврядування в Швейцарії, здійснено ґрунтовний аналіз конституційного процесу щодо реформування місцевого самоврядування в Швейцарії, що дало змогу висвітлити еволюцію моделі місцевого управління цієї країни;
2) на основі аналізу конституційно-правового регулювання місцевої організації влади в Швейцарії розроблено комплексну характеристику та розкрито особливості моделі місцевого самоврядування в Швейцарії, зокрема обґрунтовано, що конституційно-правова модель місцевого самоврядування цієї країни, обумовлена особливостями швейцарського федералізму, є соціально орієнтованою та заснованою на історичних, культурних та правових традиціях;
3) доведено, що субсидіарність в Швейцарії виступає засадничим принципом функціонування місцевої влади і передумовою регулювання взаємовідносин між Федерацією, кантонами та муніципалітетами на засадах взаємоповаги і підтримки. Завдяки раціональному розподілу повноважень (їх делегуванню знизу-вверх), субсидіарність забезпечує необхідний рівень політичної децентралізації в державі;
4) з’ясовано особливість системно-структурної організації місцевого самоврядування в Швейцарії; всебічно досліджена специфіка реалізації форм місцевої організації публічної влади, конституційно-правового закріплення взаємодії державних, кантональних і муніципальних органів;
5) розкрита специфіка конституційно-правового закріплення компетенції швейцарських муніципальних утворень;
6) встановлено, що громади у Швейцарії мають різний ступінь автономії та обсяг повноважень, межі яких визначаються конституціями кантонів та кантональними законами про громади. При цьому особливістю громади є те, що найвища влада належить усім її членам, а виборчі права надаються лише швейцарцям, які постійно проживають на території громади;
7) з’ясовано фінансові основи місцевого самоврядування в Швейцарії та обґрунтовано три найважливіші аспекти фіскального федералізму: фінансова відповідальність кантонів, податкова конкуренція та система фіскального вирівнювання;
8) доведено, що суттєвою особливістю місцевого управління в Швейцарії є фіскальний суверенітет громад, які мають різні ступені фінансової автономії і вирівнювання в залежності від кантону. Органи місцевого самоврядування самостійно ухвалюють фінансові рішення і можуть встановлювати податки в межах, визначених кантоном. Державний бюджет ділиться приблизно на три рівні частини: третина належить Федерації, третина – кантонам, третина – громадам;
9) розкрито порядок унормування форм та процедур прямої демократії на місцевому рівні територіальної організації влади в Швейцарії;
10) розглянуто сучасний стан розвитку швейцарської муніципальної системи та сформульовано тенденції розвитку моделі місцевого управління;
удосконалено:
11) вчення про особливості швейцарського федералізму, його переваги та недоліки, а також вплив на конституційно-правову модель місцевого самоврядування;
12) тезу щодо факторів впливу на формування муніципальної системи держави, до яких належать особливості її правової системи, державний устрій, засади територіального розподілу владних повноважень, специфіка історичного розвитку місцевого самоврядування і держави в цілому, ступінь демократичності держави, розвиненість громадянського суспільства, рівень правової культури;
13) періодизацію розвитку швейцарської політичної системи, у тому числі на місцевому рівні територіальної організації влади;
14) тезу про те, що кантональна система є більш гнучкою за федеральну, наведені додаткові аргументи її обґрунтування;
15) положення про те, що інститути прямої демократії в Швейцарії (референдум та право народної ініціативи) є взаємодоповнюючими інструментами, що дозволяють народу та суб'єктам федерації (кантонам) найбільш ефективно та напряму брати участь у здійсненні публічної влади, а також в ухваленні важливих для держави та суспільства рішень;
дістали подальшого розвитку:
16) вчення про форми здійснення місцевого самоврядування в Швейцарії, а також найважливіші інститути демократії на місцевому рівні цієї країни;
17) підходи до виокремлення принципів місцевого самоврядування в Швейцарії,
18) твердження, що фіскальна децентралізація є найбільш ефективним засобом створення економічної основи місцевого самоврядування, а також показником компетентності самоврядних органів та демократичності держави;
19) характеристика тенденцій новелізації конституційного законодавства щодо вдосконалення статусу муніципальних утворень, організаційно-правової, територіальної та матеріально-фінансової основи місцевого самоврядування в Швейцарії;
20) положення щодо напрямів оптимізації співробітництва швейцарських агломерацій з метою сприяння їх інтеграції у загальноєвропейську мережу міст.
Практичне значення одержаних результатів дослідження визначається сформульованими в ньому висновками, теоретичними узагальненнями, їх науковою новизною та полягає у тому, що дослідження становить істотний науковий інтерес і є основою для поглиблення знань про системно-структурну організацію місцевої влади в зарубіжних країнах. Сформульовані в дисертації положення i висновки можуть бути використані: у науково-дослідній роботі – в процесі подальших наукових досліджень муніципальної моделі Швейцарії та України і напрямків її вдосконалення; у правотворчій сфері – при вдосконаленні чинного законодавства щодо організації місцевого самоврядування в Україні, а також в практичній діяльності державних установ, науково-дослідних інститутів, центрів, місцевих органів територіальної організації влади України з метою впровадження досвіду місцевого самоврядування Швейцарії в аспекті можливості запровадження кращих практик муніципального управління на вітчизняних теренах; у навчальному процесі – при підготовці підручників і навчальних посібників з курсів «Конституційне право України», «Державне (конституційне) право зарубіжних країн», «Муніципальне право», при викладанні відповідних курсів у навчальних закладах правового спрямування, у науково-дослідній роботі студентів; у правовиховній роботі – можуть слугувати підвищенню рівня правової культури посадових осіб органів державної влади і місцевого самоврядування, народних депутатів і депутатів місцевих рад, державних і муніципальних службовців.
Апробація результатів дослідження здійснювалася під час проходження дисертанткою стажування в Літньому університеті та міжнародному дослідницькому та консультативному центрі при Інституті федералізму у Фрайбурзі (Швейцарія). Теоретичні висновки, сформульовані в роботі, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри державного будівництва Національного університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого». Положення дисертації доповідалися й були предметом обговорення на всеукраїнських, міжнародних, регіональних наукових і науково-практичних конференціях та політологічних читаннях. Результати дослідження використовувалися дисертанткою під час проведення семінарських занять в Академії адвокатури України.
Публікації. Основні результати дисертації, висновки та пропозиції знайшли відображення у 10-ти наукових публікаціях, зокрема шести наукових статтях, п'ять з яких опубліковано в наукових фахових виданнях України, та одна стаття опублікована в провідному науковому фаховому періодичному виданні Російської Федерації, а також у чотирьох тезах доповідей та наукових повідомлень на науково-практичних конференціях:
Структура дисертації зумовлена метою і предметом дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (306 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 220 сторінок, з яких основного тексту – 193 сторінки.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дозволяють сформулювати наступні основні висновки і положення:
1. Федеративна держава – це нецентралізована або децентралізована держава, конституція якої закріплює розподіл компетенцій між загальнодержавними органами влади (федеральними органами) та регіональними органами влади (органами суб'єктів федерації), компетенція яких розповсюджується лише на частину території держави. При цьому компетенція регіональних органів у цілому передбачена загальнодержавною (федеральною) конституцією.
2. Швейцарська Конфедерація на сучасному етапі свого розвитку являє собою федеративну державу, побудовану на основі принципів: єдиного державно-правового простору, із збереженням національних, релігійних, культурних та інших традицій кантонів, територіальної цілісності федерації, при можливості зміни складу і території кантонів, рівноправності кантонів, суспільної злагоди, суверенітету кантонів, обмеженого федеральною конституцією, субсидіарності та децентралізації при роподілі компетенції, повноважень та предметів відання.
3. Особливістю політичної системи Швейцарської Конфедерації є існування режиму «демократії суспільної згоди», який, на відміну від «демократії більшості», передбачає прийняття владних рішень переважною більшістю народу федерації (кантону), або більшістю населення самоврядного органу, а також пошук політичного компромісу з меншинами (у тому числі, національними та релігійними) шляхом пропорційного представництва в органах публічної влади (як законодавчих, так і виконавчих). Це забезпечує стабільність державного та муніципального розвитку.
4. У конституційному законодавстві та конституційно-правовій доктрині Швейцарії склався специфічний підхід до розуміння принципу народовладдя, відповідно до якого народ розглядається не тільки як джерело державної влади, але і як її особливий інститут, наділений виключним правом вирішення найважливіших питань державного життя за допомогою прямого волевиявлення громадян. Швейцарський народ в цілому і народ кожного з швейцарських кантонів, а також населення муніципальних утворень здійснюють установчу владу, приймаючи найбільш важливі владні рішення.
5. Основним елементом швейцарського федералізму є співробітництво й партнерство між різними рівнями федерації, а також органами державної влади і місцевого самоврядування, які задля досягнення загальних цілей знаходять ефективні механізми взаємодії. При такій демократичній конструкції необмежена влада центру по відношенню до суб'єктів федерації і муніципальних органів виключається.
6. Єдність Швейцарської держави забезпечується за рахунок багаторівневого взаємного узгодження управлінських рішень шляхом організації горизонтальних зв'язків владних структур кантонів. У Швейцарії між органами влади всіх рівнів розвиваються множинні федерально-кантональні, кантонально-муніципальні і навіть муніципально-федеральні зв'язки при чіткому закріпленні предметів відання центральної влади.
7. Історичний досвід конституційного розвитку Швейцарії свідчить, що розмежування компетенції Швейцарської Конфедерації, її кантонів та громад характеризується перманентним процесом передачі повноважень у законодавчій сфері від кантонів до федеральних органів влади, а виконавчих повноважень – від федеральних органів влади до кантонів і громад.
8. Принцип розподілу компетенції між федерацією, кантонами та громадами закріплений у Конституції Швейцарії 1999 року. В ній зазначено, що всі повноваження Федерації мають бути сформульовані в Конституції. Тобто Федерація виконує завдання, покладені на неї Федеральною Конституцією. Повноваження, які не згадуються в Конституції, належать до компетенції кантонів. Згідно з Федеральною Конституцією, кантони визначають завдання, які вони виконують у межах своєї компетенції. Громади мають усі повноваження, які не входять до компетенції кантонів і федерації, тобто залишкові повноваження. Місцеві органи влади залежать від кантонів, зберігаючи при цьому відносну автономію. Межі цієї автономії окреслюються конституціями кантонів та кантональними законами про громади.
9. Розвиток місцевого самоврядування Швейцарії тісно пов'язаний з ґенезою федеративної державності. Особливості початкового етапу формування швейцарської країни як договірного об'єднання громад свідчить про унікальність її державної моделі. Форми прямого волевиявлення народу (народне зібрання, референдум) існують в кантонах і місцевих громадах Швейцарії з моменту утворення держави. Вони зберігалися і розвивалися, оскільки тривалий час служили засобом легітимації народом кантонів рішень центральних органів публічної влади.
10. Швейцарія – це держава з розгалуженою системою місцевого самоврядування, яка розвивалося впродовж усієї історії країни, базуючись на швейцарських традиціях багаторівневого демократичного правління. У Швейцарії існує широке різноманіття місцевих інституцій та процесів урядування, а також важливі його різновиди – з точки зору повноважень та ресурсів.
11. Принцип субсидіарності в Швейцарії є невід'ємним елементом її політичної системи і базовою засадою місцевого самоврядування. Завдяки раціональному розподілу повноважень (їх делегуванню знизу-вгору), субсидіарність забезпечує необхідний рівень політичної децентралізації в державі. Субсидіарність є ефективним механізмом перерозподілу відповідальності та вирішення конфліктів між різними рівнями влади. Завдяки субсидіарності здійснюється влада на місцевому рівні, на рівні, найближчому до громадян.
12. Первинними суб'єктами місцевого самоврядування у Швейцарії виступають громади. Головною особливістю громад є те, що найвища влада в них належить членам громади. При цьому виборчі права надаються лише тим швейцарцям, які постійно проживають на території громади. Усі швейцарські громади мають виконавчий та законодавчий органи. Судових функцій громади не мають. Суди найнижчого рівня знаходяться на рівні кантонів або на рівні районів/округів.
13. Головними принципами місцевого самоврядування Швейцарії є: 1) ефективність: завдяки принципу субсидіарності, завдання розподіляються на тому рівні публічного управління, на якому воно може бути ефективно реалізовано; 2) демократія: безпосередня участь громадян у прийнятті державних рішень; 3) відповідальність: автономія громад і кантонів, надання їм власних повноважень вимагають їх відповідальності перед громадянами. Завдяки системі прямої демократії, громадяни почувають себе відповідальними за життя та майбутнє країни, тому що саме вони є останньою інстанцією, яка ухвалює рішення; 4) прозорість: усі важливі рішення приймаються на рівні громадян та місцевих інститутів.
14. У Швейцарії відсутня уніфікована система місцевого самоврядування, оскільки практично в кожному кантоні є своя система управління, яка базується на трьох складових: референдум (пряма демократія), місцевий парламент, виконавчі органи. Унормування форм та процедур прямої демократії на місцевому рівні встановлено в кантональному законодавстві: у конституціях та законах кантонів.
15. Досить поширеною у швейцарських кантонах є народна ініціатива, яка може бути законодавчою чи адміністративною. При цьому законодавча ініціатива передбачає внесення поправок чи доповнень до чинних законів кантонів та громад. У випадку ініціативи для проведення референдуму з певного питання громадяни мають зібрати необхідну кількість підписів (залежно від кантону, приблизно 10 % громадян). Натомість адміністративна ініціатива спрямована на вирішення місцевих проблем. У більшості кантонів відбуваються фінансові референдуми, що є обов'язковими у випадках, якщо передбачені бюджетом видатки перевищують встановлений рівень.
16. Ступінь автономії швейцарських громад (муніципалітетів) залежить від кантонів, хоча її теоретичної концептуалізації кантональні конституції не містять. Муніципалітети отримують свої повноваження на основі кантональних законів, постанов та правил.
17. Серед муніципальних повноважень,які поділяються на законодавчі та адміністративні і відрізняються в різних кантонах, можна виділити права та обов’язки в наступних сферах: внутрішня організація, початкова освіта, місцеве громадянство, місцева інфраструктура, переробка відходів, соціальне забезпечення, пожежна безпека, місцеве територіальне планування, будівництво шкіл, культура, муніципальні дороги, місцева поліція, місцеві податки.
18. Відносини між органами місцевого управління в Швейцарії базуються на допоміжних (підтримка кантонами устрою громад та правовий захист у разі порушення кантоном автономії громад), запобіжних (зобов'язання громад виконувати покладені на них завдання), репресивних (застосовуються у випадках невиконання громадою покладених на неї завдань) заходах.
19. Реформування сучасної швейцарської муніципальної системи здійснюється у напрямку об’єднання невеликих за розміром громад і удосконалення механізмів фінансового вирівнювання. Зважаючи на актуальність зазначених питань в рамках конституційної реформи в Україні, швейцарський досвід децентралізації державного управління міг би бути цікавим та корисним при проведенні модернізації вітчизняної системи місцевого самоврядування.
20. Фіскальне вирівнювання у Швейцарії спрямоване на те, щоб кантони і громади отримували достатню кількість фінансових надходжень, які б забезпечували мінімальний рівень послуг населенню. Згідно Конституції Федерація має забезпечувати справедливе фіскальне вирівнювання. Реформа системи фіскального вирівнювання у Швейцарії передбачає наступні заходи: 1) вирівнювання надходжень має забезпечувати як мінімум 85 % ресурсів кантонів. Цей перерозподіл фінансується Федерацією та заможними кантонами; 2) розроблено схему вирівнювання цін, яка фінансується Федерацією та стосується спеціальних геотопографічних й соціодемографічних моментів; 3) спільний фонд у перехідний період буде надавати компенсації тим кантонам, які не змогли оволодіти прийомами нової системи. Швейцарська система фіскального вирівнювання є необхідною для утримання цілісності країни та одночасного забезпечення податкової конкуренції.
21. Швейцарські громади мають досвід багатьох реформ та інституційних змін, зокрема реформу державного сектора в адмініструванні, підвищення рівня співробітництва громад, злиття малих громад, муніципального партнерства. Враховуючи важливість збереження органів місцевої влади, які існували впродовж століть, можна стверджувати, що об’єднання малих громад є маловірогідною перспективою місцевого самоврядування Швейцарії в майбутньому. Більш імовірною є інтенсифікація співпраці між громадами, громадсько-приватне партнерство, реформування системи поділу повноважень.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Джерела

1.1. Документальні матеріали
1. Из Конституции Швейцарской конфедерации, принятой 12 сентября 1848 // Альпы и свобода. 1291-1991: Сборник / Под ред. Н.С. Павловой и В.Д. Седельника. – М.: Прогресс-Литера, 1992. – С. 140–141.
2. Союзная конституция Швейцарской конфедерации от 18 апреля 1999 г. // Конституции государств Европы: В 3 т. Т. 3 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Норма, 2001. – С. 537–579.
3. Союзное письмо жителей кантонов Ури, Швиц и Унтервальден, составленное 1 августа 1291 года // Альпы и свобода. 1291-1991: Сборник / Под ред. Н.С. Павловой и В.Д. Седельника. – М.: Прогресс-Литера, 1992. – С. 19–20.
4. Федеральная конституция Швейцарии 1848 г. / Пер. с нем. С.А. Соломоновой // Правоведение. – 2005. – №3. – С. 167–183.
5. Федеральная конституция Швейцарской Конфедерации // Конституции зарубежных стран / Сост. В.Н. Дубровин. – М.: Юрлитинформ, 2006. – С. 93–127.
6. Bundesverfassung der Schweizerischen Eidgenossenschaft. – Bern: S.n., 1996. – 108 S.
7. Erster ewiger Bund der drei Länder Uri, Schwyz und Unterwalden. Vom 1. Aug. 1291 // Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizerischen Bundesrechtes von den ersten ewigen Bünden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2. – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. – S. 1–2.
8. Ewiger Bund der Reichsstadt Zürich mit Lüzern und den drei Ländern. Vom 1. Mai 1351 // Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizerischen Bundesrechtes von den ersten ewigen Bünden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2. – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. – S. 7–12.
9. Ewiger Bund der Stadt Bern mit den drei Ländern. Vom 6. März 1353 // Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizerischen Bundesrechtes von den ersten ewigen Bünden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2. – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. – S. 21–26.
10. Ewiger Bund der Stadt Lüzern mit den drei Ländern. Vom 7. Wintermonat 1332 // Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizerischen Bundesrechtes von den ersten ewigen Bünden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2. – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. – S. 5–7.
11. Ewiger Bund der Stadt und des Amtes Zug mit Zürich, Lüzern und den drei Ländern. Vom 27. Brachmonat 1352 // Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizerischen Bundesrechtes von den ersten ewigen Bünden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2. – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. – S. 16–21.
12. Ewiger Bund des Landes Glarus mit Zürich und den drei Ländern. Vom 6. Brachmonat 1352 // Dr. J.C. Bluntschli. Geschichte des schweizerischen Bundesrechtes von den ersten ewigen Bünden bis auf die Gegenwart: In 2 Bd. Bd. 2. – Stuttgart: Meyer und Zeller's Verlag, 1875. – S. 12–16.

1.2. Пресса
13. Швейцарія - стабільна, конкурентоспроможна країна: досвід для України. Інтерв'ю із Надзвичайним і Повноважним Послом Швейцарської Конфедерації в Україні Й.В. паном Георгом Цюблером. // Економічний часопис – ХХІ. – 2010. – №1-2. – С. 21–25.
14. Der Bund kurz erklärt 2013. – Informationsdienste Bundeskanzlei, Departemente; Parlamentsdienste und Eidgenössische Gerichte; Jeanmaire & Michel AG, 31.12.2010. – Art.-Nr. 104.617.е, 35. Auflage 2013. – 81 S.
15. Keller T. Gemeindeautonomie in der Schweiz // Zeit-Fragen (Schweiz). – 14.07.2003. – №26.
16. Ladner A., Steiner P. Die Schweizer Gemeinden im Wandel: Konvergenz oder Divergenz? // Swiss Political Science Review 9 (1). – 2003. – S. 233–259.
17. Meuli U., Geser H. Personalnot in der Gemeindepolitik // Neue Zürcher Zeitung.–20.07.2011.– №167.–S. 11.
18. Power sharing. The Swiss experience. // Politorbis.–FDFA, Bern.–2/2008.– №45.–108 S.
19. Wüthrich W. Kleine Gemeinden–(k)ein Auslaufmodell? // Zeit-Fragen (Schweiz). – 08.12.2003. – №46.

2. Література

2.1. Монографії та учбова література
20. Анисимова Н.В. Принцип субсидиарности в европейском праве: проблемы и перспективы применения. – М.: КОМТЭК, 2005. – 49 с.
21. Автономия, федерация и национальный вопрос / Под ред. В.М. Гессена. – СПб.: Б. и., 1906. – 48 с.
22. Административное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. А.Н. Козырина, М.А. Штатиной. – М.: Спартак, 2003. – С. 88–90.
23. Алебастрова И.А. Конституционное право зарубежных стран. – М.: Юрист, 2001. – 640 с.
24. Анекштейн А. Государственный строй республиканских стран. – Вып. III. Государственный строй Швейцарии. – М.: Б. и., 1917. – 64с.
25. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики. – К.: Видавництво НАДУ, 2000. – 328 с.
26. Баста Фляйнер Л., Фляйнер Т. Федерализм и многоэтничные государства: швейцарская модель.– Казань: Институт федерализма, 2004.–211 с.
27. Бишинг А.Ф. Швейцария с присоединенными к ней землями. – СПб.: Б. и., 1778. – 619 с.
28. Богдановская И.Ю. Проблемы теории федеративного государства // Федерализм: теория, институты, отношения / Отв. ред. Б.Н. Топорнин – М., 2001. – №3/55. – С. 175–196.
29. Варламова Н.В. Современный российский федерализм: конституционная модель и политико-правовая динамика. – М.:Институт прива и публичной политики, 2001. – с. 32.
30. Глазунова Н.И. Система государственного управления. – М.: Юнити-Дана, 2002. – 551 с.
31. Григонис Э.П., Григонис В.П. Конституционное право зарубежных стран. – СПб.: Питер, 2002. – 414 с.
32. Графский В.Г. Всеобщая история государства и права. – М.: Норма; Инфра•М, 2000. – 730 с.
33. Грицюк Т.В. Фискальный федерализм и межбюджетные отношения. – М.: Финансы и статистика, 2004. – 320 с.
34. Гуренко М.Н. Основы конституционного права: Учебное пособие. – К.: Логос, 2000. – 303 с.
35. Гурне Б. Державне управління / Пер. з фр. В. Шовкуна. – К.: Основи, 1993. – 165 с.
36. Денисов Л.И. Конституционное право зарубежных стран: Учеб.-метод. пособие / Л.И. Денисов. – Смоленск: Универсум, 2005. – 76 с.
37. Денисов А.И. Сущность и формы государства. – М.: Изд-во МГУ, 1960. – 210 с.
38. Децентралізація публічної влади: досвід європейських держав та пропозиції для України / Школик А.М., Бориславська О.М., Заверуха І.Б. та ін. – К.: Центр політико-правових реформ, 2011. – 219 с.
39. Драгунов Г.П., Крашенинников В.Л. Путешествие по Швейцарии. – М.: Мысль, 1987. – 223 с.
40. Драгунов Г.П. Чертов мост. По следам Суворова в Швейцарии. – М.: Мысль, 1995. – 239 с.
41. Драгунов Г.П. Швейцария: история и современность. – М.: Б. и., 1978. – 207 с.
42. Дурденевский В.Н. Иностранное конституционное право в избранных образцах. – Л.: Госиздат, 1925. – 263 с.
43. Дюнан А. Народное законодательство в Швейцарии. Исторический обзор. – СПб.: Б. и., 1906. – 95 с.
44. Еллинек Г. Конституция, их история и значение в современном праве. – СПб.: Б. и., 1906. – 48 с.
45. Ильинский И.П. Государственный строй Швейцарии. – М.: Госюриздат, 1959. – 68 с.
46. История государства и права зарубежных стран / Под ред. К.И. Батыра. – М.: Проспект, 2004. – 494 с.
47. История государства и права зарубежных стран: В 2 ч. Ч.2 / Под общ. ред. О.А. Жидкова, Н.А. Крашенинниковой. – М.: Норма; Инфра•М, 2001. – 704 с.
48. История государства и права зарубежных стран: В 2 ч. Ч.1 / Под общ. ред. О.А. Жидкова, Н.А. Крашенинниковой. – М.: Норма; Инфра•М, 2002. – 462 с.
49. Куйбіда Р.С. Муніципальне управління: аспект інформатизації. – К.: Знання, 2004. – С. 307–308.
50. Ковалевский М.М. Общее конституционное право: В 2 ч. Ч. 1. – СПб.: Б. и., 1908. – 386 с.
51. Кокошкин Ф.Ф. Автономия и федерация – Пг.: Б. и., 1917. – 30 с.
52. Кокошкин Ф.Ф. Лекции по общему государственному праву. – М.: Б. и., 1912. – 306 с.
53. Конституции зарубежных стран / Под ред. В.Н. Дубровина. – М.: Юрлитинформ, 2009. – 440 с.
54. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: В 4 т. Т. 3 / Под ред. Б.А. Страшуна. – М.: БЕК, 1999. – 744 с.
55. Конституційне право зарубіжних країн: Навч. Посібник. / М.С. Горшеньова, К.О. Закоморна, В.О. Ріяка та ін. За заг. ред. В.О. Ріяки. – 2-е вид., доповн. І перероб. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 544 с.
56. Конституционное право зарубежных стран / Под общ. ред. М.В. Баглая. – М.: Норма; Инфра•М, 2002. – 820 с.
57. Копєйчиков В.В. Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. – К.: Юрінком, 1997. – 317 с.
58. Королева-Борсоди Н.В. Основы конституционного права Швейцарии: Учебно-методическое пособие. – К.: Юстиниан, 2009. – 536 с.
59. Круш П.В. Муніципальне управління: Навч. посіб. / П.В. Круш, О.О. Кожемяченко. – К.: ЦНЛ, 2006. – 168 с.
60. Куйбіда В.С. Організаційно-функціональні принципи і методи діяльності органів місцевого самоврядування. – К.: МАУП, 2003. – 568 с.
61. Куколевська Ж.Д. Правові основи місцевого самоврядування: Навч. посіб. – К.: КНЕУ, 2006. – 166 с.
62. Кульчицкий К. Автономия и федерация в современных конституционных государствах. – М.: Б. и., 1907. – 214 с.
63. Курти Т. Всенародное голосование в Швейцарии. – СПб: Б. и., 1906. – 33с.
64. Курти Т. История народного законодательства и демократии в Швейцарии. – СПб.: Б. и., 1900. – 240 с.
65. Лазарев В.В. Липень С.В. Теория государства и права. Учебник. – М.: Высшая школа, 1999. – 456 с.
66. Лейбо Ю.И. Внешнеполитический механизм буржуазных стран Центральной Европы: Австрия, ФРГ, Швейцария. – М.: Международные отношения, 1984. – 160 c.
67. Лейбо Ю.И. Парламент Швейцарии. Парламенты мира. – М.: Высшая школа, 1991. – С. 441–482.
68. Маклаков В.В. Политические институты и конституционное право Швейцарии / Иностранное конституционное право / Под ред. В.В. Маклакова. – М.: Юристъ, 1996. – 512 с.
69. Марченко М.Н. Теория государства и права: учебник 2-е изд. – М.: Проспект, 2005. – 648 с.
70. Медушевский А.Н. Сравнительное конституционное право и политические институты. – М.: Высшая школа экономики, 2002. – 511 с.
71. Мижуев П.Г. Парламентаризм и представительная форма правления в главных странах современной Европы. – СПб.: Б. и., 1906. – 167 с.
72. Мишин А.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник для вузов. – М.: Юстицинформ, 2006. – 512 с.
73. Федерализм: Российское и швейцарское измерения . -Москва, 2001.– 256 с.
74. Осавелюк А.М. Зарубежный федерализм: организация государственной власти в субъектах федерации. – М.: ИНИОН РАН, 1996. – 58 с.
75. Основы государства и права / Л.Л. Богачева, В.А. Бигун, Ю.П. Битяк и др.– Харьков: Национальная юрид. акад. Украины, 1997. – 245 с.
76. Островский В. Прямое народное законодательство (Референдум и инициатива в Швейцарии). – М.: Б. и., 1917. – 16 с.
77. Парламенты. Сравнительное исследование структуры и деятельности представительных учреждений 55 стран мира. – М.: Прогресс, 1967. – 512 с.
78. Парламенты мира: Сборник. – М.: Высшая школа; 1991. – 624 с.
79. Поляков А.В. Общая теория права. Курс лекций. – СПб.: Юрид. Центр Пресс, 2001. – 642 с.
80. Пособие по демократии. Функционирование демократического государства на примере Швейцарии. – М.: Литература и политика, 1993. – 57 с.
81. Руденко В.Н. Прямая демократия: модели правления, конституционно-правовые институты. – Екатеринбург: УрО РАН, 2003. – 476 с.
82. Русова С.Ф. Швейцария, свободная народная республика. – Ростов н/Д.: Б. и., 1905. – 32 с.
83. Руссо Ж.-Ж. Об общественном договоре. Трактаты / Пер. с фр. А.Д. Хаютина. – М.: Канон-пресс; Кучково поле, 1998. – 416 с.
84. Селезнев Л.И. Политические системы современности: сравнительный анализ. – Санкт-Петербург: Петрополис, 1995. – 253 с.
85. Сеньобос Ш. Политическая история современной Европы. Эволюция партий и политических форм: В 2 т. Т. 1. – М.; Пг.: Б. и., 1923. – 287 с.
86. Сеньобос Ш. Политическая история современной Европы. Эволюция партий и политических форм: В 2 т. Т. 2. – М.; Пг.: Б. и., 1924. – 303 с.
87. Серьогіна С. Г. Державне будівництво і місцеве самоврядування в Україні: Підручник / За ред. С.Г.Серьогіної. – Х.: Право, 2005. - 256 с.
88. Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. – Харків: Консул, 2001. – 656 с.
89. Современный буржуазный федерализм / Под ред. И.Д. Левина, И.М. Вайль. – М.: Наука, 1978. – 288 с.
90. Страшун Б.А. Конституционное (государственное) право зарубежных стран / (И.А. Алебастрова, Г.Н. Андреева, И.А. Андреева и др.); под ред. Б.А. Страшуна. – М.: БЕК, 1997. – 764 с.
91. Теорія держави і права. Навчальний посібник. За загальною ред. С.Л. Лисенкова, В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 288 с.
92. Тепс Д. Конституционные основы федерализма. – СПб.: Изд-во «Юридический центр Пресс», 2002. – 204с.
93. Трозинер Ф.Ф. Очерки швейцарских конституций. – СПб: Б. и., 1891. – 62с.
94. Уткин Э.А., Денисов А.Ф. Государственное и региональное управлении. – М.: ИКФ «ЭКМОС», 2002. – С. 313.
95. Фарукшин М.Х. Сравнительный федерализм. – Казань: КГУ, 2003. – 284 с.
96. Фарукшин М.Х. Федерализм: теоретические и прикладные аспекты. – М.: Юристъ, 2004. – 527 с.
97. Федерализм в России и в мире. Учебное пособие. / Под ред. Р.С. Хакимова, Б.Л Железнова. – Казань: Институт федерализма. Фонд Джона Д. и Кэтрин Т. Мак Артуров, 2004. – 168 c.
98. Федерализм: российское и международное измерения (опыт сравнительного анализа) / Под ред. Р. Хакимова. – Казань: Институт федерализма. Фонд Джона Д. и Кэтрин Т. Мак Артуров, 2004. – 688 c.
99. Федерализм: теория, институты, отношения (сравнительно-правовое исследование) / Под ред. Б.Н. Топорина. – М.: Юрист, 2001. – 376 с.
100. Фененко Ю.В. Муниципальные системы зарубежных стран: правовые вопросы социальной безопасности / Ю.В. Фененко. – М.: МГИМО-Университет, 2004. – 401 с.
101. Черкасов А.И. Сравнительное местное управление: теория и практика. – М.: Форум-Инфра, 1998. – 160 с.
102. Черниловский З.М. Всеобщая история государства и права. – М.: Юрист, 2000. – 576 с.
103. Чиркин В.Е. Государствоведение: Учебник. / В.Е. Чиркин. – 2-е изд. испр. и доп. – М.: Юристъ, 2000. – 384 с.
104. Чиркин В.Е. Конституционное право зарубежных стран: учебник. – 6-е изд., перераб. и доп. – М.: Норма: ИНФРА-М, 2010. – 608 с.
105. Чиркин В.Е. Современное федеративное государство. – М.: Изд-во МНИМП, 1997. – 128 с.
106. Чиркин В.Е. Современный федерализм: сравнительный анализ. – М.: Изд-во ИНИОН РАН, 1995. – 72 с.
107. Чиркин В.Е. Сравнительное конституционное право. – М.: Юристъ, 1996. – 502 с.
108. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн. – К: АртЕК, 2002. – 264 с.
109. Шаффхаузер Р. Основы швейцарского общинного права на примере общинного права кантона Санкт-Галлен. – СПб.: Б. и., 1996. – 229 с.
110. Шаффхаузер Р. Прямая демократия в Швейцарии. Развитие, использование и функции прямых демократических прав. – СПб.: Б. и., 1994. – 144 с.
111. Избирательные системы (практика зарубежных стран) / Н.Э. Шишкина // Иркутск: Изд-во ИГУ, 1993. – 24 с.
112. Шишкина Н.Э. Местное управление в зарубежных странах: сущность и современные проблемы развития. – Иркутск: Иркут. ГУ, 1995. – 210 с.
113. Якушев А.В. Конституционное право зарубежных стран / Курс лекций. – М.: ПРИОР, 1999. – 336 с.
114. Ackerman B. Neo-federalism? In: Elster J. and Slagstad R. (Eds.) Constitutionalism and Democracy. – Cambridge: Cambridge University Press and Norwegian University Press, 1988. – Pp. 153–194.
115. Aubert J-F. So funktioniert die Schweiz. – Muri bei Bern: Cosmos- Verlag, 1980. – 291 S.
116. Adams F.O., Cunningham C.D. The Swiss Confederation. – London; New York: Macmillan and Co., 1889. – 289 p.
117. Basta L., Fleiner T. Federalism and Multiethnic States. – Fribourg: Institute of Federalism, 2000. - 231 p.
118. Bluntschli J.C. Geschichte des schweizerischen Bundesrechtes. Bd. 1. – Stuttgart: S. n., 1875. – 571 S.
119. Bochsler D. Die Schweizer Kantone unter der Lupe. – Bern: Haupt Verlag, 2004. – 167 S.
120. Burns D., Hambleton R., Hoggett P. The Politics of Decentralisation. Revitalising Local Democracy. – L.: Macmillan, 1994. – 304 p.
121. Gabriel J. Das politische System der Schweiz. – Bern: Haupt Verlag, 1997. – 203 S.
122. Gabriel A., Juerg M. How Switzerland is governed. – Zürich, Schweizer Spiegel Verlag, 1983. – 68 p.
123. Haller W. The Swiss Constitution in a Comparative Context. – Dike Yurich / St. Gall, 2009. – 263 р.
124. Handbuch der Schweizer Politik. / Klöti U., Knoepfel P., Kriesi H., Linder W., Papadopoulos Y., Sciarini P. – Neue Zürcher Zeitung NZZ Libro, 2007. – 880 S.
125. Fleiner T., Misic A., Töpperwien N. Swiss Constitutional Law. – The Hague, 2005. – 138 р.
126. Iff A., I.Stadelmann-Steffen. Switzerland: Insights Into a Paradigmatic Federation.–Canada: Forum of Federations, 2011.–39 p.
127. Kälin Ch. Switzerland business and investment handbook. – Orell Füssli Verlag AG, Zürich, Switzerland, 2006. – 796 p.
128. Kalz A., Kuster S. Der Stadteartikel in der neuen Bundesverfassung. – ZSR, 2002. – 137 S.
129. Kaufmann B., Büchi R., Braun N. Guidebook to Direct Democracy in Switzerland and beyond. – Bern: Initiative & Referendum Institute Europe, 2006. – 335 р.
130. Kersting N., Vetter A. Reforming Local Government in Europe. – Opladen: Leske + Budrich, 2003. – 349 р.
131. Kinsky F.G. Föderalismus: ein Weg aus der Europakrise. – Bonn: Europa Union, 1986. – 160 S.
132. Klöti, Ulrich. Handbuch der Schweizer Politik. – Zürich: Neue Zürcher Zeitung NZZ Libro, 2006. – 880 S.
133. Kübler D., Ladner A. Local Government Reform in Switzerland. More for than by – but what about of? In: Kersting N., Vetter A. (Eds.) Reforming Local Government in Europe. Vol. 4 – Opladen: Leske+Budrich, 2003. – Pp. 137–155.
134. Ladner A., Bühlmann M. Demokratie in den Gemeinden. – Zürich: Rüegger Verlag, 2006. – 880 S.
135. Ladner A. Die Schweizer Gemeinden im Wandel: politische Institutionen und lokale Politik. – Chavannes-Lausanne: IDHEAP, 2008. – S. 85.
136. Ladner A. Politische Gemeinden, kommunale Parteien und lokale Politik: Eine empirische Untersuchung in den Gemeinden der Schweiz (Taschenbuch). – Seismo Verlag, 1991. – 314 S.
137. Ladner A. Wahlen in den Schweizer Gemeinden.–Lausanne: IDHEAP, 2011.–92 S.
138. Linder W. Schweizerische Demokratie. – Bern: Haupt, 1999. –S. 313–317.
139. Linder W. Swiss Democracy. Possible Solutions to Conflict in Multicultural Societies. – New York: Palgrave Macmillan, 1998. – 210 р.
140. McLean I. Forms of Representation and Voting Systems. In: Held D. (Ed.) Political Theory Today. – Cambridge: Polity Press, 1991. – pp. 172-196.
141. Mattioli A. Zwischen Demokratie und totalitärer Diktatur. – Zürich: Orel Fuessli, 1994. – 436 S.
142. Meyer H.J. Die Mitwirkungsrechte der Bundesglieder in der schweizerischen Eidgenossenschaft. – Basel: Helbing und Lichtenhahn, 1957. – 105 S.
143. Moeckli S. Das politische System der Schweiz verstehen. – Altstätten: Tobler Verlag, 2007. – 168 S.
144. Moses B. Federal Government of Switzerland; an essay on the constitution. – Oakland: Pacific Press Pub. Co, 1889. – 256 p.
145. Nabholz H., Muralt L. von, Feller R., Bonjour E. Geschichte der Schweiz. Bd. 2 Vom siebenzehnten bis ins zwanzigste Jahrhundert. – Zürich: S. n., 1938. – 691 S.
146. Nef R. Lob des Non-Zentralismus // LI-Paper: Liberales Institut, 2004. – 52 S.
147. Nef R. Subsidiarität und Non-Zentralität // LI-Paper: Liberales Institut. – Zürich, Schweiz: Impressum, 2008. – 9 S.
148. Neidhart, Leonhard. Plebiszit und pluraritäre Demokratie. – Bern: Francke, 1970. – 354 S.
149. Referendums. A Comparative Study of Practice and Theory. – Washington: S. n., 1978. – 250 p.
150. Ruffel H. Die schweizerischen Landsgemeinden. – Zürich: S. n., 1903. – 342 S.
151. Schläpfer R., Bickel H. Die viersprachige Schweiz. Aufl. 2. – Aarau; Frankfurt-a/M.; Salzburg: Sauerländer: S. n., 2000. – 320 S.
152. Schweizer P. Geschichte der schweizerischen Neutralität. – Frauenfeld: J. Huber, 1895. – 1023 S.
153. Seiler H. Gemeinden im Schweizerischen Staatsrecht, in: Thürer D., Aubert J.-F., Müller J.P., Verfassungsrecht der Schweiz. – Zürich, 2001. – 491 S.
154. Unsere Geschichte: die Schweiz gestern. – Vevey: S. n., 1993. – 215 S.
155. Walther C. Das Staatshaupt in der Republiken. – Breslau: S. n., 1907. – 234 S.
156. Wehling, Hans-Georg. Die Schweiz. – Stuttgart, Berlin, Käln, Mainz: Kohlhammer, 1988. – 264 S.

2.2. Довідкова та енциклопедична література
157. Конституционное право. Энциклопедический словарь / Отв. Ред. С.А. Авакьян. – М.: Норма, 2000. - 688 с.
158. Конфедерация // Всемирная история государства и права: Энциклопедический словарь / Под ред. А.В. Крутских. – М.: Инфра•М, 2001. – С. 187.
159. Конфедерация // Энциклопедический юридический словарь / Под общ. ред. В.Е. Крутских. – М.: Инфра•М, 1999. – С. 152.
160. Федерация // Энциклопедический юридический словарь / Под общ. ред. В.Е. Крутских. – М.: Инфра•М, 1999. – С. 346.
161. Федерация // Юридическая энциклопедия / Под ред. М.Ю. Тихомирова. – М.: Б. и., 2000. – С. 475.
162. Форма государственного устройства // Юридический энциклопедический словарь / Под ред. М.Н. Марченко. – М.: Проспект, 2006. – С. 772.
163. Швейцария // Большая советская энциклопедия: В 30 т. Т. 29 / Под ред. А.М. Прохорова. – М.: Советская Энциклопедия, 1978. – С. 318–334.
164. Швейцария // Большой энциклопедический словарь / Под ред. А.М. Прохорова. – М.; СПб.: Большая Российская энциклопедия, 1999. – С. 1365–1366.
165. Швейцария // Все страны мира: Энциклопедический справочник / Под ред. И.О. Родина, Т.М. Тименовой. – М.: Вече, 2002. – С. 186–190.
166. Швейцария // Правовые системы стран мира: Энциклопедический справочник / Под ред. А.Я. Сухарева. – М.: НОРМА, 2000. – С. 886–894.
167. Швейцария // Советская историческая энциклопедия: В 16 т. Т. 16 / Под ред. Е.М. Жукова. – М.: Б. и., 1963. – С. 156–189.
168. Швейцария // Страны мира: Полный универсальный информационный справочник. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2002. – С. 208–215.
169. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. Ю.С. Шемшученка. – К.: ТОВ «Видавництво «Юридична думка», 2007. – 992 с.

1.3. Дисертації та автореферати дисертацій
170. Авраменко С.Л. Швейцарский федерализм : Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.02. – М., – 2002. – 29 c.
171. Авраменко С.Л. Швейцарский федерализм : дис. …канд. юрид. наук: 12.00.02 / Авраменко Сергей Леонидович. – М: РГБ, 2003. – 197 c.
172. Ваганов Ю.Н. Современное конституционное развитие Швейцарской конфедерации : дис. …канд. юрид. наук: 12.00.02 / Ваганов Юрий Николаевич. – М: РГБ, 2003. – 191c.
173. Васильев Д.И. Государственный строй Швейцарского союза: Автореф. дис. …канд. юрид. наук. – М., – 1974. – 22 c.
174. Даниелян С.А. Эволюция государственного строя Швейцарии в период с 1848 по 1939 гг.: Автореф. дис. … канд. юрид. наук / ВЮЗИ. – М., 1989. – 25 с.
175. Ираскова В. Особенности конституционного развития Швейцарии: Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.02. – М., – 1982. – 16 c.
176. Прохоров А. В. Федерализм как форма территориальной организации власти в правовом государстве: дис. …канд. юрид. наук: 12.00.01/ Прохоров Андрей Валерьевич. – Москва, 2008. – 189 с..
177. Соломонова С.А. Швейцарская конституция: историко-правовой аспект: дис. …канд. юрид. наук: 12.00.01 / Соломонова Светлана Александровна. – М: РГБ, 2007. – 240 c.

1.4. Наукові статті
178. Авраменко С.Л. Новая конституция швейцарской конфедерации: право и современность // Государство и право. – 2001. – № 7. – С. 77–83.
179. Авраменко С.Л. От Гельвеции до Швейцарской Конфедерации // Международная жизнь. – 1998. – № 11-12. – С. 128–134.
180. Бапст Э. В защиту автономии швейцарских общин / Т. Фляйнер // Казанский федералист. – 2003. – №2(6). –С. 123–135.
181. Бартенев С.А. Правовая концепция «принципа субсидиарности» в Европейском Сообществе // Московский журнал международного права. – 2004. – №3/55. – С. 175–196.
182. Буркхардт К.Я. Сущность конфедерации // Альпы и свобода. Швейцарские писатели о своей стране. 1291-1991: Сборник / Под ред. Н.С. Павловой и В.Д. Седельника. – М.: Прогресс-Литера, 1992. – С. 297–301.
183. Васильева Т.А. Региональное государство // Федерализм: теория, институты, отношения (сравнительно-правовое исследование). – М., 2001. – С. 317–335.
184. Вишняков В.Г. Конституционное регулирование федеративных отношений // Государство и право. – 1998. – №12. – С. 20–28.
185. Гаганова Н.А. Концепция разделения властей и идея субсидиарности // Государство и право. – 2003. – №3. – С. 88–91.
186. Глигич-Золотарева М. Разграничение компетенции в федеративном государстве: сравнительный аспект // Федерализм: российское и международное измерения (опыт сравнительного анализа) / Под ред. Рафаэля Хакимова. – Казань: Институт федерализма, 2004. – С. 200 – 219.
187. Гречко Л.В. Шинкарецкая Г.Г. Понятие конфедерации и СНГ // Московский журнал международного права. – 1994. – №2. – С. 61–74.
188. Гоптарева И.Б. Политико-правовые истоки учения о федерализме // Право и политика. – 2001. – №9. – С. 131–139.
189. Даниелян С.А. Буржуазно-демократические реформы в государственном строе кантонов и в коммунальной организации Швейцарии в 50-60 гг. XIX в. // Вопросы истории государства и права Германии и Швейцарии: Сборник трудов / Под ред. З.М. Черниловского. – М.: Б. и., 1985. – С. 104–116.
190. Делія Ю. Делеговані повноваження: немає підконтрольності без відповідальності // Право України. – 1999. - №4. – С. 45–46.
191. Дубровин В.Н. Введение // Конституции зарубежных стран / Под ред. В.Н. Дубровина. – М.: Юрлитинформ, 2006. – С. 3–7.
192. Зайдель Б., Веспер Д. Бюджетный федерализм: сравнительный анализ по странам // Регион: экономика и социология. – 1999. – №2. – С. 16–47.
193. Карапетян Л.М. К вопросу о «моделях» федерализма. (Критический обзор некоторых публикаций) // Государство и право. – 1996. – №12. – С. 53–65.
194. Колесов А.С. Межбюджетные отношения и пути совершенствования // Финансы. – 2002. – №2. – С. 3–7.
195. Костенко М.Л., Лавренева Н.В. ЕС после Маастрихта: федерация, конфедерация или международная организация? // Государство и право. – 1994. – №4. – С. 108.
196. Котелевская И.В. Современный парламент // Государство и право. – 1997. – №3. – С. 5–13.
197. Крылов Б.С. Федерализм и его будущее // Журнал российского права. – 1999. – №1. – С. 108–114.
198. Кубанова М.Н. Гражданская война 1847 года в Швейцарии // Вопросы истории. – 2008. – №3. – С. 117–130.
199. Лафитский В.И. Дорога, ведущая в тупик? О конфедеративной форме государственного устройства. // Народный депутат. – 1991. – №4. – С. 14–27.
200. Матвеева Т.Д. Референдумы – образ жизни швейцарцев // Международная жизнь. – 1995. – № 9. – С. 86–92.
201. Мошак О.В. Принцип субсидіарності: європейський досвід та українська перспектива // Актуальні проблеми державного управління: зб. Наук. Пр.. – О., ОРІДУ. – 2006. – Вип. 3 (27). – С. 42–49.
202. Новиков М.Н. Федерализм и национальное самосознание // Россия и Швейцария: развитие научных и культурных связей. – М.: Б. и., 1995. – С. 33–43.
203. Павлова Н.С. Предисловие // Альпы и свобода. Швейцарские писатели о своей стране. 1291–1991: Сборник / Под ред. Н.С. Павловой и В.Д. Седельника. – М.: Прогресс-Литера, 1992. – С. 3–17.
204. Пелокэн Д. Фискальные отношения в рамках концепции конкурентного федерализма // Федерализм: российское и международное измерения (опыт сравнительного анализа) / Под ред. Рафаэля Хакимова. – Казань: Институт федерализма, 2004. – С. 355–369.
205. Прошко В. Принцип субсидіарності – інструмент розподілу повноважень // Аспекти самоврядування. – 2000. – №1.– С. 2–7.
206. Раянов Ф.М. Федерализм – не самоцель // Власть. – 1996. – №3. – С. 71–74.
207. Рогинский В.В. Восстановление независимости и нейтралитета Швейцарии в 1813-1815 гг. и Россия // Россия и Швейцария: развитие научных и культурных связей. – М.: Б. и., 1995. – С. 20–32.
208. Руденко В.Н. Конституционные модели референдума в странах Европейского Союза, Швейцарии и России / Конституционное право: Восточноевропейское обозрение. – 2003. – №1 (42). – С. 10–20.
209. Силинов П.М. О некоторых научных концепциях федерализма в зарубежной литературе // Государство и право. – 2000. – №5. – С. 85–87.
210. Смирнова Е.С. Проблемы соотношения прав, свобод и обязанностей иностранных граждан в зарубежном конституционном праве // Конституционное и муниципальное право. – 2005. – №7. – С. 16–20.
211. Страшун Б.А. Вводная статья к Союзной конституции Швейцарской Конфедерации // Конституции государств Европы: В 3т. Т.3 / Под общ. ред. Л.А. Окунькова. – М.: Норма, 2001. – С. 533–536.
212. Тихомиров Ю.А. Государственно-правовые аспекты федерализма // Федерализм. – 1999. – №2. – С. 23–36.
213. Фарукшин М.Х. Субъекты федераций в международных отношениях // ПОЛИС. – 1995. – №6. – С. 109–118.
214. Федосов П.А. Двухпалатные парламенты: европейский и отечественный опыт // Полис. – 2001. – Вып. 1. – С. 168–179.
215. Фляйнер Т. Правовые механизмы и процедуры для предотвращения и решения национальных конфликтов из опыта швейцарской конституции // Казанский федералист. – 2003. – Вып. 3(7). – С. 129–143.
216. Фляйнер Т. Швейцария: Конституция федеративного государства и кантонов / Т. Фляйнер // Казанский федералист. – 2002. – №4. – С. 108–138.
217. Фляйнер Т. Швейцария: субсидиарность и разнообразие / Т. Фляйнер // Федерализм: российское и швейцарское измерение: Материалы конференции под ред. Т. Фляйнера и Р. Хакимова. – М. – 22-23 июня 2001. – С. 15–35.
218. Фляйнер Т., Баста Фляйнер Л. Федерализм, федеративные государства и децентрализация. // Федерализм и многоэтничные государства: швейцарская модель. – Казань: Институт федерализма, 2004. – С. 5-39.
219. Фляйнер Т. Швейцария: Конституция федеративного государства и кантонов. // Федерализм и многоэтничные государства: швейцарская модель. – Казань: Институт федерализма, 2004. – С. 99–134.
220. Хьюеглин Т. Федерализм, субсидиарность и европейская традиция // Казанский федералист. – 2002. - №4. – С. 79–91.
221. Чернеженко О.М. Інструменти прямої демократії у Швейцарії // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2011. – № 8–9 (вересень). – С. 137–142.
222. Чернеженко О.М. Особливості організації місцевого управління у Швейцарії в аспекті федералізму // Вісник Академії адвокатури України. – 2011. – число 1 (20). – С. 71–76.
223. Чернеженко О.М. Особливості швейцарського федералізму // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2010. – № 7 (105). – С. 115–123.
224. Чиркин В.Е. Государственная власть субъекта федерации // Государство и право. – 2000. – № 10. – С. 5–12.
225. Чиркин В.Е. Модели современного федерализма: сравнительный анализ // Государство и право. – 1994. – №8-9. – С. 150–158.
226. Чиркин В.Е. Федерализм и федеративное государство // Федерализм: теория, институты, отношения (срав