Омельченко Тетяна Валентинівна Психологічні чинники особистісного саморозвитку майбутніх практичних психологів

Краткое описание

Омельченко Тетяна Валентинівна, аспірантка Рівненського
державного гуманітарного університету, тема дисертації: «Психологічні
чинники особистісного саморозвитку майбутніх практичних психологів»
(053 Психологія). Спеціалізована вчена рада ДФ 47.053.004 у
Рівненському державному гуманітарному університеті

РІВНЕНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ОМЕЛЬЧЕНКО ТЕТЯНА ВАЛЕНТИНІВНА
УДК: 159.923.2:37.091.212
ДИСЕРТАЦІЯ
ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ОСОБИСТІСНОГО САМОРОЗВИТКУ
МАЙБУТНІХ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ
05 - соціальні та поведінкові науки
053 «Психологія»
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філософії Дисертація містить результати власних досліджень.
Використання ідей, результатів і текстів інших авторів Мають посилання на відповідне джерело
Науковий керівник: Ямницький Вадим Маркович доктор психологічних наук, професор
Рівне - 2020
ЗМІСТ
Перелік умовних позначень 17
ВСТУП 18
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПРОБЛЕМИ САМОРОЗВИТКУ МАЙБУТНІХ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ
1.1. Психологічна сутність та структура поняття саморозвитку, його
детермінанти 26
1.2. Психологічні чинники саморозвитку особистості в контексті психології
життєтворчості 38
1.3. Вікові й психологічні особливості саморозвитку в період професійного
навчання 50
1.4. Гендерні особливості особистісного саморозвитку студентства 63
Висновки до першого розділу 71
РОЗДІЛ 2. ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЧИННИКІВ ОСОБИСТІСНОГО САМОРОЗВИТКУ МАЙБУТНІХ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ
2.1. Організаційні засади експериментального дослідження 75
2.2. Психологічні особливості вихідного рівня саморозвитку майбутніх
практичних психологів у навчально-виховному процесі ЗВО 92
Висновки до другого розділу 137
РОЗДІЛ 3. ПСИХОЛОГІЧНИЙ СУПРОВІД ОСОБИСТІСНОГО САМОРОЗВИТКУ МАЙБУТНІХ ПРАКТИЧНИХ ПСИХОЛОГІВ У СИСТЕМІ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ
3.1. Змістовно-організаційні засади психологічного супроводу 141
3.2. Результати експериментальної перевірки ефективності системи
психологічного супроводу 156
3.3. Психологічні рекомендації для сприяння особистісному саморозвитку
студентів-психологів в умовах освітнього процесу ЗВО 174
Висновки до третього розділу 184
ВИСНОВКИ 188
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 194
ДОДАТКИ

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертаційному дослідженні представлено новий концептуально- методологіологічний підхід до проблеми теоретико-експериментального дослідження особистісного саморозвитку майбутніх практичних психологів.
1. Проблема саморозвитку особистості досліджувалась у межах
різноманітних психологічних підходів, теорій та концепцій. Саморозвиток особистості як психологічний феномен розглядався в контексті вивчення таких психологічних проблем: особистості як складна саморегульована
система, самоактуалізація прагнення до саморозкриття творчого потенціалу, реалізація особистісних і надособистісних сенсів, здійснення індивідуації, самоактивність особистості, реалізація суб’єктом особистісного сенсу, життєтворчість життєвий шлях особистості .
Системне розуміння поняття саморозвитку послідовно проаналізовано у межах концепції розвитку життєтворчої активності особистості, з позицій якої саморозвиток - це вид суб’єктної активності, одна із домінуючих потреб особистості, що, за умови розвиненої рефлексії, спрямовується позитивним подоланням кризи екзистенційності, визначається рухом від Я-реального до Я- потенційного та його досягненням на рівні зовнішніх проявів активності.
Здійснений нами теоретичний аналіз дозволив визначити саморозвиток як процес постійного удосконалення, усвідомленого управління розвитком власних якостей і здібностей, результатом якого є задоволення своїми досягненнями, а провідним внутрішнім механізмом саморозвитку - свідома якісна самозміна особистості шляхом самоосвіти і самовиховання. Однією із провідних психологічних детермінант готовності суб’єкта до саморозвитку є відчуття та усвідомлення ним потреби в самозміні й особистісному зростанні.
2. На основі системного опису саморозвитку особистості як цілісного об’єкта нами виокремлено його внутрішні психологічні чинники: особистісний потенціал, особистісне зростання, активність, рефлексія; чотири відносних виміри прояву: суб'єктний, кризи особистості, самовідчудження та перешкод. У процесі побудови психологічного конструкту ми опирались на розуміння саморозвитку як активності з метою самозміни особистості, спрямованої на максимальне розкриття власного особистісного потенціалу на підставі рефлексії. На рівні структури, в ньому виокремлено такі компоненти: когнітивний (знання про себе, про людей, про світ); емоційно-вольовий (ініціативність, інтерес до життя, цікавість до самопізнання та самозміни); поведінково-діяльнісний (соціалізованість, активна позиція, комунікативність, відповідальність), мотиваційно-цільовий (самозміна, особистісне зростання), рефлексивно-оцінювальний (розвинена рефлексія, адекватна самооцінка).
Юнацький вік є сензитивним віковим періодом для становлення суб’єкта саморозвитку за умови усвідомлення професійної ролі, прогнозування перспектив власної професійної активності, розвитку здатності до самоконтролю та самовдосконалення - формування вихідної бази розвитку майбутнього фахівця, що передбачає трирівневу систему організації підготовки практичного психолога та отримання професійних психологічних знань.
Особистісний саморозвиток студентів-психологів є складним системним психологічним утворенням, яке визначає міру підготовки особистості до діяльності (прогресивна система цінностей, інтерналізоване ставлення до себе як суб’єкта професійної діяльності) та пов'язане із професійним саморозвитком.
Проаналізовано гендерні особливості особистісного саморозвитку. Для дівчат є характерними тактичні, реалістичні, гнучкі життєві домагання та уявлення про бажане майбутнє; стійкість, терплячість, цілеспрямованість; орієнтація на максимальне задоволення професійних інтересів та самореалізацію в обраній професії. Хлопцям притаманне: прагнення
домінувати, висока конкурентоспроможність; планування майбутнього детерміноване причинно-наслідковою моделлю світу; сміливість, ризикованість, мінливість стратегічних домагань; орієнтація на швидке кар’єрне зростання.
3. Відповідно до психологічного змісту виокремлених в ході побудови конструкту саморозвитку особистості психологічних чинників був розроблений діагностичний комплекс методик. Його основою виступив континуум таких показників: життєстійкість особистості, особистісна готовність до змін, соціально-психологічна активність, життєві цілі особистості, прагнення до саморозвитку, інтегральна задоволеність працею, сенсожиттєві орієнтації, рефлексія попереднього досвіду.
На підставі результатів аналізу експериментальних даних підтверджено достовірність численних кореляційних зв'язків між показниками. Означені тенденції засвідчили: 1) психологічний простір саморозвитку особистості має складну системну будову, характеризується взаємозв’язком та взаємопроникненням різноспрямованих показників життєстійкості, особистісної готовності до змін, соціально-психологічної активності, життєвих цілей, прагнення до саморозвитку, задоволеності працею, сенсожиттєвих орієнтацій, рефлексії; 2) розроблений діагностичний комплекс досить повно репрезентує простір представленої концепції саморозвитку особистості.
Одержання у процесі дослідження численних різноспрямованих зв'язків між показниками передбачило потребу зменшення кількості даних, що було здійснено за допомогою процедури факторного аналізу. В результаті аналізу було виділено чотири фактори (сенсожиттєві орієнтації, життєстійкість особистості, професійна рефлексія та мотиваційна спрямованість, особистісна готовність до змін), що є співвіднесеними до змісту визначених в ході теоретичних побудов внутрішніх психологічних чинників саморозвитку. Означені фактори емпірично підтвердили теоретичні уявлення щодо особливостей психологічного конструкту саморозвитку особистості.
Діагностовано вихідний рівень саморозвитку особистості респондентів, що в цілому може бути визначений як середній. Констатовано наступні особливості вибірки: рівень особистісної готовності до змін характеризується високими показниками винахідливості та оптимізму на тлі низьких значень толерантності до двозначності, сміливості та адаптивності; діагностовано недостатній рівень розвитку онтогенетичної рефлексії, прагнення до саморозвитку та, водночас, високий рівень задоволеності працею в цілому по вибірці; значення показників сенсожиттєвих орієнтацій переважно знаходяться
у зоні середніх та високих значень; рівень мотиваторів соціально-психологічної активності респондентів характеризується високими показниками досягнення успіху та тенденції до афіліації.
Формування студентами життєвих цілей щодо налагодження свого побуту характеризується недалекоглядністю, невмінням планувати своє матеріальне забезпечення. У соціальній сфері відповіді студентів вказують на особистісну пасивну життєву позицію. Майбутні психологи вважають актуальною створення власної сім’ї, побудову близьких стосунків, хоча більше половини з них не вибирають партнера на основі спільних інтересів.
Студенти 5-ого курсу продемонстрували вищі числові дані за окремими показниками особистісного саморозвитку, в порівнянні із студентами 4-ого та 3-ого курсів. П’ятикурсники чітко усвідомлюють, що боротьба за кінцевий результат будь-якої справи гарантує його успішність; їм притаманне стійке уявлення про себе як про сильну особистість, яка здатна планувати своє життя, відповідно до цілей, завдань, уявлень про його сенс; вони високо оцінюють пройдений відрізок життя як продуктивну та осмислену його частину. Третьокурсники, в порівнянні зі студентами 4-ого курсу, більш чітко розглядають досягнення успіху як процес реалізації поставленої мети при мінімальних витратах матеріальних, соціальних і психологічних ресурсів.
4. Отримані результати емпіричного дослідження вказують на необхідність запровадження програми психологічного супроводу особистісного саморозвитку майбутніх практичних психологів у системі професійної освіти. Мета розробленої програми психологічного супроводу саморозвитку майбутніх практичних психологів була спрямована на створення психологічних умов (організація освітнього процесу з вираженою орієнтацією на професію психолога; інтеграція освітніх технологій та саморозвитку; актуалізація рефлексивності особистості) для підвищення здатності кожного учасника до реалізації особистісного потенціалу, що передбачало підвищення рівня життєстійкості студентів, особистісної готовності до змін, досягнення високого рівня рефлексії та задоволеності майбутньою професією.
Програма психологічного супроводу розроблена на основі концептуальної моделі з врахуванням специфіки особистісного саморозвитку студентів-психологів. Континуум завдань передбачав виокремлення у структурі програми психологічного супроводу трьох послідовних етапів: 1)
орієнтувально-пізнавальний; 2) мотиваційно-адаптивний; 3) рефлексивно- творчий. Орієнтувально-пізнавальний етап передбачав використання наступних методів психологічного впливу: групова дискусія (біографічна та інтеракційна); вербальні та невербальні техніки; медитативні техніки, релаксація, елементи піскової психотерапії та технік символдрами. Методами реалізації мотиваційно- адаптаційного етапу виступили: візуалізація, рольові та імітаційні ігри; елементи групової дискусії; вербальні та невербальні техніки, техніки символдрами, музикотерапії. На рефлексивно-творчому етапі було використано: візуалізацію, вербальні та невербальні, медитативні техніки; елементи групової дискусії, релаксацію, техніки казкотерапії.
Проведений аналіз дозволив виокремити зовнішні психологічні чинники саморозвитку майбутніх практичних психологів умовах впровадження у процес фахової підготовки студентів активних методів навчання, що відповідають використаним технологіям і відображаються в побудові середовища взаємодії: позитивна емоційна насиченість; атмосфера довіри, безпеки, взаєморозуміння; толерантність та безоцінність, спрямованість на перебування в процесі (тут і тепер); образно-інформаційна збагаченість; інтегративно-діяльнісний характер середовища; застосування колективних форм пізнавальної діяльності; налагодження прямого та зворотного зв’язку «учасник-група», «група- учасник»; формування ситуації рефлексії.
З метою встановлення ефективності формувального впливу було проведене повторне діагностування респондентів. За підсумками контрольного зрізу експерименту в ЕГ за більшістю показників діагностичного комплексу спостерігається позитивна динаміка числових даних. Окремі показники респондентів із зони середнього рівня вираженості перемістилися до зони високих значень: особистісна готовність: впевненість, адаптивність,
толерантність до двозначності; прагнення до саморозвитку; усі показники життєстійкості: залученість, контроль, прийняття ризику; окремі показники
снсожиттєвих орієнтацій: цілі в житті, локус-контролю, локус контролю-життя; окремих мотиваторів соціально-психологічної активності: досягнення успіху, тенденція до афіліації; рефлексія. Між вихідними показниками респондентів КГ значущих відмінностей не виявлено, крім показника оптимізм.