ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Краткое описание

ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ІМ. В.М. КОРЕЦЬКОГО
НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Морозова Ольга Олексіївна
УДК 323.21

ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДІ В УМОВАХ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Спеціальність 23.00.03 – Політична культура та ідеологія

Науковий керівник
Кресіна Ірина Олексіївна,
доктор політичних наук, професор,
академік УАПН

Київ
2006

З М І С Т

ВСТУП………………………………………………………………….......................3

РОЗДІЛ 1. ФЕНОМЕН ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ МОЛОДІ ЯК ОБ’ЄКТ ПОЛІТОЛОГІЧНОГО АНАЛІЗУ………………………………………………… 12
1.1. Теоретичні аспекти дослідження явища політичної культури …………...13
1.2. Особливості політичної культури молоді.......…………………...................43
1.3. Контекст політичної соціалізації сучасної молоді........................................54

РОЗДІЛ 2. ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА ПОЛІТИЧНУ КУЛЬТУРУ МОЛОДІ……………………………………………………………….79
2.1. Особливості сучасного глобалізаційного дискурсу ….…………………...79
2.2. Глобалізація у сфері політики.........................................................................88
2.3. Молодь як головний реципієнт “цільової” політичної культури………..104

РОЗДІЛ 3. ТЕНДЕНЦІЇ І ПЕРСПЕКТИВИ ПОЛІТИЧНОЇ КУЛЬТУРИ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ……………………..121
3.1. Історичні передумови становлення політичної культури молодого покоління в Україні…………………………………………………………………122
3.2. Роль глобалізаційних впливів у формуванні політичної культури української молоді …………………………………………………………….…...134
3.3.Основні тенденції у розвитку політичної культури української молоді……149

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...........158

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.………………………………………….164

ДОДАТКИ……………………………………………………….………………….179

ВСТУП

Актуальність теми. Нинішній період розвитку української державності визначається активним становленням і розвитком громадянського суспільства в усіх сегментах структури суспільства. Еволюція держави до рівня розвиненої світової економіки із чіткою та зрозумілою правовою і політичною системами, тісні соціальні зв’язки, рівноправні стосунки з зарубіжним країнами – усе це вимагає відповідного рівня політичної культури та необхідних соціальних інститутів. Ситуацію ускладнює наявність пласту культури радянської доби, яка ще сьогодні характеризує значну частину населення України. Ускладнена сучасними девіаціями (наркоманія, андеґраунд-течії), політична культура українського суспільства, а здебільшого молоді, демонструє повною мірою, що шлях до розвиненого цивілізованого суспільства вимагає неабияких зусиль та адекватних підходів до її кореляції або формування. При цьому політична культура стає не лише мірилом розв’язання основних соціально-економічних проблем, а й сама виступає активним інструментом встановлення соціальних зв’язків, перебігу політичних процесів та формату економічних перетворень.
Водночас у сучасній політичній науці ще залишається не дослідженою проблема розвитку субкультур, зокрема молодіжної політичної субкультури. Молодь України знаходиться на етапі зміни ідейних та моральних орієнтирів під впливом глобальних викликів та світових процесів. Саме молодь є найбільш сприятливим ґрунтом для поширення негативних культурних тенденцій, оскільки її політична свідомість ще не є сформованою, що спричиняє сприйняття певних культурних стереотипів, які здатні навіть загальмувати розвиток особистості ще на етапі її формування. При цьому негативні зразки політичної культури приживаються набагато швидше саме тому, що є певними стандартизованими нормами поведінки, запозиченими ззовні. Саме тому їх необхідно враховувати і натомість поширювати прийнятні з національної точки зору зразки політичної культури.
На тлі пожвавленого інтересу до перебігу об’єктивних процесів – економічних, юридичних, політичних, інформаційних – в нашій країні надзвичайно мало праць, присвячених дослідженню чинників і особливостей формування політичної культури громадян у нових умовах, і зокрема молоді. З огляду на це для дослідження даної проблеми мають неабияке значення праці таких зарубіжних теоретиків політичної культури, як Г.Алмонд, С.Верба, А.Інкелес, Р.Бауер, Д.Горер, Д.Рікман, А.Браун, С.Уайт, Л.Пай, Д.Поп, Р.Корр, Д.Гарднер, А.Вілдавський, Л.Диттмер, Х.Віарда, Р.Такер, Е.Вятр, У.Розенбаум, Д.Елазар, М.Петро, Е.Баталов та ін.
У процесі аналізу особливостей політичної культури молоді було використано теоретичний доробок дослідників-ювенологів: Т.Хірші, Т.Парсонса, Д.Міда, В.Кулика, Т.Голобуцької, А.Голобуцького та ін.
Враховуючи необхідність комплексного дослідження взаємозв’язку політичної культури молоді та глобалізаційних впливів, у роботі значна увага приділена аналізу теорії глобалізації, а також дискурсу наслідків цього процесу, що сформований у працях Р. Робертсона, У.Бека, Г.Тернборна, А.Аппадураї, М.Уотерса, В.Деттлінга, Т.Фрідмана, Й.Масуди, Ф.Фукуями, Р. Тезлаффа, Ф.Хангсбаха, Г.Колодко, Г.Шахназарова, Ю.Канигіна, В.Панченко, М.Делягіна, Е.Азроянца, О.Бузгаліна, О.Зінов'єва, О. Панаріна, О.Білоруса та ін.
В Україні дослідженню окремих проблем формування політичної культури громадян присвячені праці В.Андрущенка, В.Бабкіна, О.Бабкіної, В.Бебика, Н.Гайворонюка, Є.Головахи, В.Горбатенка, О.Клименко, П.Кононенка, В.Кременя, І.Кресіної, В.Лісового, О.Лузана, І.Миговича, М.Михальченка, О.Нагорної, Н.Паніної, Ю.Пахомова, В.Потульницького, В.Ребкала, Ю.Римаренка, Ф.Рудича, С.Рябова, В.Табачковського, М.Чурілова, М.Шульги та ін.
Власне молодіжному аспектові політичної культури присвячені дослідження В.Бебика, В.Боровика, М.Головатого, В.Драговця, В.Капіцина, Є.Красова, Є.Комарова, О.Корнієвського, В.Ребкала, В.Рябіки, Ф.Шереги, В.Щегорцова, В.Якушика та ін.
Серед праць, в яких аналізуються питання політичної культури студентської молоді, слід назвати публікації і дисертаційні дослідження В.Лісовського, М.Сужикова, Л.Топчія, М.Остапенко, Ю.Деркач, О. Клименко.
Праці вищеперелічених авторів присвячено переважно аналізу або теоретичних засад політичної культури та окремо – глобалізації, або опису політичної культури населення України в цілому, або дослідженню молоді як окремої соціально-культурної спільноти. Проте досліджень, які б розглядали політичну культуру молоді в нерозривному зв’язку із зовнішніми факторами й прогнозували подальший напрям її розвитку та поширення за умов глобалізації, в українській політології ще немає. Глобалізація досі не розглядається як середовище (тобто елемент) існування політичної культури, що дає змогу вести мову про окремий вид політичної культури – глобалізаційний, який має власні ознаки, форми поширення і формування.
Більшість суб’єктивних факторів у процесі виховання молоді (вплив глобального інформаційного середовища, стандартизація систем освіти, ринкові відносини у сферах професійної підготовки та працевлаштування) залишаються поза увагою дослідників a priori, оскільки вважаються об’єктивною закономірністю. Повністю ігнорується той факт, що формування політичної культури молоді є двоєдиним процесом. Не лише культура справляє вплив на свідомість молоді, а й сама молодь своїми вчинками впливає на політичну культуру, певною мірою визначаючи її основні характеристики в певний історичний період. Нерідко розмірковування про необхідність формування політичної культури молоді відбуваються без належного усвідомлення цього явища та його нової структури, яка має мало спільного з політичної культурою молоді часів розвиненого соціалізму.
Політична культура – явище багатогранне, багатолике та динамічне. Це – складний феномен, який поєднав одразу дві сфери: політику та культуру. Таке поєднання стало приводом для численних спроб стандартизувати, піддати це явище певній класифікації, що зазвичай призводило до звуження його змісту. Найбільш поширеною помилкою дослідників є нехтування такими суттєвими особливостями політичної культури, як динаміка та полікультурність. Адже здатність політичної культури трансформуватися під впливом нових явищ у суспільному житті й трансформувати політичну систему – динамічність – є її визначальною характеристикою. Це дає змогу вести мову про цільовий вплив держави на формування політичної культури в суспільстві. Поліваріантність політичної культури передбачає наявність у суспільстві не єдиної магістральної, а різноманітних культур (субкультур, контркультур), властивих окремим групам населення.
Відповідно політична культура спроможна не лише змінюватися під впливом змін у політичній системі, а й продуктивно впливати на формування нових інститутів та елементів цієї системи. Таким чином, ми розглядаємо політичну культуру як інструмент формування нової якості суспільних відносин, їх характеру та взаємовпливів. Отже, демократизація як характеристика процесу здійснення державної влади у суспільстві можлива не лише шляхом насадження "зверху" – відповідно до визначеної партією чи державним органом ідеологічної доктрини, а й "знизу", тобто шляхом вироблення соціумом нових суспільних процедур. Причому дедалі важливішу роль у цьому процесі відіграє феномен глобалізації – явища, що веде до більшої відкритості кордонів та взаємопроникнення культур, формування нової культури конкретного соціуму шляхом універсалізації окремих поведінкових та культурних зразків.
За сучасних умов кризи всіх сфер життя українського суспільства дослідження проблеми політичної культури (передусім молоді) може стати відповіддю на питання, як можна знайти вихід із ситуації, що склалася, як побудувати демократичне громадянське суспільство та сформувати політично активну націю.
Отже, ступінь наукового осмислення феномена політичної культури молоді в умовах глобалізаційних впливів не можна вважати достатнім. Даний напрям дослідження потребує подальшого системного аналізу. Все це зумовило вибір дисертанткою теми та постановку мети і дослідницьких завдань.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках планових науково-дослідних тем відділу правових проблем політології Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України «Теоретико-методологічні проблеми співвідношення політики, права і влади” (№ держреєстрації РК 0102U007073) та “Держава і громадянське суспільство в Україні: проблеми взаємодії” (№ держреєстрації 0105U000792).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є аналіз спроможності політичної культури, передусім української молоді, трансформуватися під впливом глобалізаційних процесів та стимулювати у такий спосіб демократизацію політичної системи України.
З огляду на поставлену мету визначено такі дослідницькі завдання:
• дослідити теоретичні засади політичної культури, визначити потенціал політичної культури в умовах глобалізації;
• визначити особливості політичної культури молоді як окремої соціально-демографічної групи;проаналізувати історичні передумови формування політичної культури української молоді;
• проаналізувати теорію глобалізації та дискурс науковців щодо поширення молоддю демократичних цінностей і виявити закономірності й особливості впливу глобалізації на формування її політичної культури;
• визначити характеристики „цільової політичної культури", сформованої в умовах глобалізації, способи її поширення; головних її реципієнтів та фактори ефективності рецепції;виявити сучасний стан і тенденції у розвитку політичної культури молоді в Україні.
Об'єктом дослідження є феномен політичної культури, його роль та потенціал в умовах глобалізаційних впливів.
Предметом дослідження є взаємозв’язок політичної культури української молоді й сучасних глобалізаційних процесів, який зумовлює зміну парадигми політологічного аналізу.
Методи дослідження. Відповідно до мети та завдань дослідження в роботі було використано загальнонаукові та спеціальні методи пізнання політичних явищ. Методологічну основу дисертаційного дослідження становить діалектичний метод пізнання суспільних явищ і процесів. У роботі використовуються також методи як кількісного, так і якісного аналізу, елементи
інтерпретаційного та біхевіористського підходів. Для одержання достовірного результату дослідження застосовувався логіко-конструктивний аналіз різних матеріалів і джерел, конкретно-індуктивний і дедуктивно-систематичний методи. Це дало змогу створити загальну картину функціонування політичної культури молоді в контексті глобалізаційних процесів, послідовно відстежити їх вплив на формування політичної культури, уточнити понятійний апарат та дати власні визначення аналізованим явищам. Виявити сучасний рівень політичної культури молоді дав можливість метод анкетування ( додатки 1-8). Застосування методу шкаліювання уможливило побудову порівняльних таблиць результатів анкетування. Компаративний аналіз дав можливість порівняти різні дані досліджень та зробити висновки щодо певних тенденцій у розвитку політичної культури молодого покоління.
Наукова новизна одержаних результатів зумовлена як сукупністю поставлених завдань, так і засобами їх розв’язання. У дисертації здійснено комплексний аналіз сучасної політичної культури української молоді в контексті глобалізаційних впливів.
У межах здійсненого дослідження одержано результати, які мають наукову новизну.
1. На основі аналізу різноманітних концепцій політичної культури, вироблених сучасною політичною думкою, запропоновано авторське визначення політичної культури як динамічної та поліфункціональної, що поєднує всі історично сформовані набутки соціуму в сфері політики та перманентно створює нові відповідно до характеру розвитку суспільних відносин. Тому політична культура може не тільки змінюватися під впливом трансформацій політичної системи, а й навпаки, справляти вплив на цю систему.
2. Доведено, що політична культура набуває дедалі більшого значення в умовах науково-технічного прогресу та посилення процесів глобалізації. Завдяки вдосконаленню засобів масової комунікації у світі інтенсивно поширюються універсальні політико-культурні зразки та цінності. Вони впливають на формування нового типу політичної культури громадян окремих національних держав, трансформуючи політичні системи і активно формуючи "цільову політичну культуру”.
3. Сформульовано концепт "цільової політичної культури”, що ґрунтується на ідеалах ліберальної демократії та ринку як головних засадах ідеології глобалізації. Доведено, що починаючи з ХХ ст. у світі сформувалася основа глобальної політичної культури з певними, притаманними лише їй характеристиками.
4. Досліджено демократизаційний ефект "цільової політичної культури", її впливу на більшість країн світу, які залучені у глобалізаційні процеси сучасними засобами комунікації, культурними обмінами. Рівень цього ефекту залежить від рівня відкритості суспільства, політичної волі еліти до запозичення і утвердження у суспільстві елементів "цільової політичної культури”.
5. Показано, що на формування "цільової політичної культури” найбільший вплив справляють країни з високим рівнем економічного розвитку і добробуту громадян. Взаємоз’язок політичної культури і рівня цивілізаційного розвитку країни випливає з об’єктивного поділу країн на багаті й бідні. Тому більшість країн з перехідними суспільствами, до яких належить і Україна, намагаються запозичувати і популяризувати саме ті цінності, які у перспективі здатні наблизити країну до благополучного (у матеріальному вимірі) життя.
6. Встановлено, що тип "цільової політичної культури", який відповідає ідеалам ліберальної демократії, найкраще утверджуватиметься у тих країнах, які мають демократичні історичні традиції. Адже єдиний компонент, який не входить до структури „цільової політичної культури", – це політична психіка, що формується історично. Історичне минуле виступає активним фактором формування "цільової політичної культури", проте спрямованість такого впливу (прискорення/гальмування) залежить від національних традицій. Відмінностями молодіжної політичної субкультури є неостаточна сформованість політичної свідомості та девіантність поведінки, яка полягає у запереченні „батьківського спадку", в тому числі політичного. Такі характеристики свідчать на користь відкритості свідомості молодих до змін та прагнення новацій. Тому молоде покоління – найголовніший потенційний реципієнт „продуктів" глобалізації.
7. Показано, що в результаті президентських виборів 2004 року і миттєвого піднесення громадянської свідомості ( „Помаранчевої революції”) в Україні відбувся різкий стрибок політичної свідомості та політичної культури загалом, що проявилося у політичній поведінці. Доведено, що за таких умов молодь активно реципіює досягнення західного світу – „цільову політичну культуру”.
8. Доведено, що в Україні поступово формується новий тип політичної культури, за основними ознаками схожий із „цільовим". Він підтверджує істотний змістовний вплив глобалізаційних процесів на молодіжну політичну культуру. Обґрунтовано припущення, що проміжок часу, потрібний для змін у політичній культурі та відповідних трансформацій політичної системи, буде прямо пропорційний темпам розвитку засобів міжнародної комунікації.
Практичне значення одержаних результатів зумовлене можливістю їх використання у навчальному процесі у вищих закладах освіти, розробці спеціальних курсів з політології, у підготовці методичних, навчальних посібників, монографій, аналітичних доповідей та статей. Міждисциплінарний характер отриманих результатів дає можливість їх використання також у філософії політики і філософії освіти, політичній соціології та політичному менеджменті.
Теоретичні висновки дисертації можуть бути використані у формуванні та реалізації молодіжної політики в Україні, визначенні її особливостей та пріоритетів на сучасному етапі, у законотворчій діяльності.
Апробація результатів дисертації. Дисертація виконана й обговорена на засіданні відділу правових проблем політології Інституту держави і права ім.В.М.Корецького НАН України. Основні положення, висновки і пропозиції дисертаційного дослідження були апробовані на наукових конференціях: 7-й Міжнародній науково-практичній конференції “Творчість врятує світ” (Київ, 22-23 травня 2003 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасні проблеми управління” (Київ, 27-28 листопада 2003 р.), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Соціальна робота і сучасність: теорія і практика” (Київ, 20-21 травня 2004 р.), Міжнародній науково-практичній конференції “Сучасний тероризм: філософія, ідеологія і форми прояву” (Житомир, 7-8 жовтня 2004 р.), Третіх Ірпінських міжнародних педагогічних читаннях “Проблеми гуманізації навчання та виховання у вищому закладі освіти” (Ірпінь, 12-13 травня 205 р.).
Публікації. За темою дисертації опубліковано 5 статей у наукових збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України, а також 5 тез доповідей на наукових конференціях.
Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (217 найменувань) та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 187 сторінок, список використаних джерел становить 14 сторінок.

Список литературы

ВИСНОВКИ

Дослідження теоретичних засад та практичного значення явища політичної культури у контексті сучасних глобалізаційних впливів, політичних перетворень в Українській державі дає змогу зробити низку концептуальних висновків.
Проведений аналіз теоретичних аспектів політичної культури дав нам змогу прослідкувати історію розвитку цього фенолмена; розглянути основні підходи до його дослідження та головні типологічні моделі. В результаті ми дійшли висновку, що фактично всі наявні нині підходи звужують зміст досліджуваного феномена, а отже, не розкривають достатньою мірою той потенціал, який містить у собі політична культура. Тому ми дали власне визначення цьому явищу, базуючись передусім на позиціях інтерпретаціоністського підходу та використавши окремі набутки інших (зокрема, поняття "цільової політичної культури", впровадженого Уоллесом), що дозволяє говорити про наш власний підхід як про змішаний.
Політична культура є динамічною та різнорідною функцією соціуму, яка поєднує всі історично сформовані набутки останнього – як матеріальні, так і ідеальні – у сфері політики. Відповідно, як політична культура суспільства може змінюватися під впливом трансформацій політичної системи, так і політична система може трансформуватися внаслідок змін у характері політичної культури. Остання властивість політичної культури набуває дедалі більшого значення в умовах науково-технічного прогресу та посилення процесів глобалізації. Адже завдяки вдосконаленню засобів масової комунікації вона дедалі більше розмиває кордони та поширює світом універсальні політико-культурні зразки та цінності. Вони, в свою чергу, впливають на формування нового типу політичної культури громадян окремих національних держав, трансформуючи згодом їхні політичні системи. Отже, існує пряма залежність між науково-технічним прогресом, динамікою глобалізації та процесами демократизації (передусім держав перехідного типу). З огляду на це ми висунули припущення, що проміжок часу, потрібний для змін у політичній культурі та відповідних трансформацій політичної системи, буде прямо пропорційний темпам розвитку засобів міжнародної комунікації.
На цій гіпотезі ґрунтується дослідження основних особливостей політичної культури молоді. Молодь як окрема соціально-демографічна група має як спільне, так і відмінне із соціумом. Спільними характеристиками виступають переважно ті, які сформувалися історично. Відмінностями молодіжної політичної субкультури є неостаточна сформованість політичної свідомості та девіантність поведінки, яка полягає у запереченні „батьківського спадку", в тому числі політичного. Такі характеристики свідчать на користь відкритості свідомості молодих до змін та прагнення новацій. З огляду на це представники молодого покоління є найголовнішим потенційним реципієнтом „продуктів", що їх приносить із собою глобалізація.
Проаналізувавши теоретичні засади та дискурс дослідників-глобалістів, ми дійшли висновку: наслідки цього процесу є суперечливими. З одного боку, вони сприяють посиленню нерівності розвитку багатих та бідних країн, призводять до нестабільності світової фінансової системи, ставлять національні держави під загрозу втрати культурної самобутності тощо. З іншого боку, всі ці недоліки можуть бути подолані шляхом політичних рішень на міжнародному рівні. Та щонайголовніше, попри закиди критиків глобалізація сприяє поширенню світом ідеалів ліберальної демократії. Таким чином, глобалізація формує певний тип політичної культури, який ми детально охарактеризували та назвали „цільовим".
Такий тип культури відповідатиме ідеалам ліберальної демократії, однак "приживатиметься" найкраще у тих країнах, які мають демократичне історичне підґрунтя. Адже єдиний компонент, який не входить до структури «цільової» культури, – це політична психіка, яка формується історично.
Українська молодь у цьому контексті може стати ефективним „реципієнтом" такого типу політичної культури. Це обумовлюють, по-перше, особливості політичної культури молоді як такої, по-друге, демократичні традиції в історії української нації.
Проаналізувавши історичні передумови формування політичної культури молоді, доходимо висновку про набуття українством протягом своєї складної історії таких типів політичної культури, як консервативно-демократичний; індивідуалістичний та фрагментарний, які після 1917 р. були змінені на підданський, авторитарно-тоталітарний, інтегративний та колективістський. Однак у колах інтелігенції та молоді (які й стали визначальними у поваленні СРСР) сформувалися альтернативні типи політичної культури.
Такі суперечливі історичні „набутки" призвели до втрати сучасним населенням, у тому числі молоддю, ціннісних орієнтирів. Водночас якщо старше покоління досі перебуває у стані розгубленості, а його політична культура залишилася більшою мірою тоталітарною, то у колах молоді поступово формується новий тип політичної культури, за ознаками схожий із „цільовим", що підтверджує нашу гіпотезу про вплив глобалізаційних процесів на молодіжну політичну культуру.
Рівень зацікавленості молоді політикою, хоча й не змінився останнім часом, все ж таки переважає відповідний показник серед дорослого населення. Щодо політичної активності, то вона істотно зросла (тоді як активність „тих, кому за 30", навпаки, знизилася). Так, зріс рівень залученості молодих до громадських організацій, участі у виборах. Змінилися й ідеологічні преференції молоді. Комуністичну ідеологію випередили націонал-демократична, соціал-демократична, ліберальна та екологічна (на відміну від дорослих, котрі переважно підтримують комуністів). Проросійські орієнтації змінилися на проєвропейські (у випадку дорослого населення - навпаки). Формуються проринкові орієнтації юнаків і дівчат - як у питанні підтримки ринкової економіки, так і в особистих мотивах щодо вибору місця роботи. Дедалі виразнішою стала тенденція до одержання освіти та подальшого кар'єрного просування. У питанні захисту своїх прав серед молодих українців переважає думка про необхідність цивілізованих способів захисту інтересів (мітингів, петицій, звернень до суду), а не насильства. Отже, сучасна молодь загалом неконфліктна. Нарешті, образ „жорсткої руки" державного управлінця (властивий радянським часам) поступово змінюється пріоритетами дипломатії та компромісу.
Водночас лишаються й перепони на цьому шляху. Це передусім низький рівень політичних знань та рівень освіти загалом. Крім того, недолік, сформований історично: а саме - фрагментарність політичної культури за територіальною ознакою („місто-село", „Захід-Схід"). Наявна також диференціація молоді за гендерним критерієм. Нарешті, лишається досить низькою частка тих, хто користується сучасними засобами комунікації та інформації – Інтернет, мобільними телефонами, супутниковим зв'язком, хоча він і перевищує відповідну частку серед дорослих.
Однак, незважаючи на ці недоліки, проведений нами аналіз дає можливість стверджувати: гіпотеза щодо здатності політичної культури трансформуватися „знизу" під впливом зовнішніх чинників, якими за сучасних обставин є глобалізаційні, - цілком ,робоча", що ми й довели у своєму дослідженні. Очевидно, „працює" й положення про здатність політичної культури впливати на політичну систему (не лише навпаки) у бік її демократизації. Цей процес, звичайно, може розтягнутися в часі. Однак в нас є об'єктивні підстави стверджувати: за будь-яких обставин українське суспільство вийде з кризи, навіть без допомоги держави. І центральним актором, який відіграє цю роль, стане молодь з її цілком новими поглядами та політичною культурою.
У вивченні феномена політичної культури важливим залишається національний аспект. Дефініція політичної культури знаходиться в діалектичній єдності з поняттям нації, бо є частиною її загальної культури. Етнос - це поняття, яке відповідає спільноті особливого типу з єдиною територією, типом ландшафту, расової належності, єдності генофонду, історичної долі, типу господарської діяльності, релігії, мови, традицій, звичаїв. Нація - це етнос на вищому рівні розвитку, який усвідомлює необхідність створення незалежної держави, яка об’єднає усі соціальні верстви спільноти. Саме зі становленням нації передполітична потестарна участь громадян у відносинах влади, заснованих не на національних, а ірраціональних орієнтирах, спрямованість яким задає кругова порука етносу, земляцька міфологія, “єдина кров” усієї общини, перетворюється на систему відносин з певним рівнем політичної культури. Серцевиною політичної свідомості і культури нації є ідея власної держави. Менталітет, ця своєрідна пам’ять народу про минуле, психологічна детермінанта поведінки мільйонів людей, позначається на політичній культурі нації.
Вплив глобалізації на культуру й вплив культури на глобалізацію є діалектичним процесом. Гомогенізуючий вплив глобалізації, що часто засуджується новими націоналістами, є позитивним. Глобалізація просуває інтеграцію й знімає не лише культурні бар'єри, але й багато негативних вимірів культури. Глобалізація є життєво важливим кроком як до більш стабільного світу, так і до кращого життя людей у цьому світі.
Критики глобалізації стверджують, що цей процес веде до втрати ідентичності й створення уніфікованого світу. Але на планеті, на якій проживають 6 мільярдів людей, це, зрозуміло, неможливо. Більш важливим є те, що формування "цільової" політичної культури та зниження культурних розбіжностей може стати мірилом прогресу цивілізації і відчутним кроком до зміцнення міжнародних зв'язків і взаєморозуміння. В інтересах усіх країн заохочувати розвиток такого світу, в якому через демаркаційні лінії між націями і країнами будуть наведені мости спільних інтересів, спрямовані на створення глобальної культури. І навпаки, чим більшими будуть культурні ціннісні розриви, тим більше буде конфліктів. Інформаційне століття дає можливість зламати бар'єри, що розділяють нації та етноси всередині націй, і будувати зв'язки, що створять ще більший потенціал для спільних інтересів серед ще більшого співтовариства народів. Ті, хто, дивлячись на сучасний світ, бачать лише "зіткнення цивілізацій", виявляють тільки одну можливість. Вони випускають з уваги ті величезні кроки в напрямку інтеграції, які вже були зроблені на цьому шляху. Вони недооцінюють фактори, які ведуть до глобальної консолідації. І той факт, що ці фактори набирають силу з кожним днем глобальної ери, є головною тенденцією сучасності.
Потенційні конфлікти між країнами не виключають необхідності спільної роботи на благо інтеграції й на підтримку об'єднуючої "цільової" політичної культури, що гарантує індивідуальні права і свободи, зміцнює міжнародну стабільність [47].
Культурна глобалізація - це діалектичний процес, у якому глобалізація й локалізація, гомогенізація і фрагментація, централізація та децентралізація є не взаємовиключними протилежностями, а навпаки, двома сторонами однієї медалі. Культурні зміни - це історія не тільки втрат і руйнувань, а й здобутків і творчості. В результаті взаємозв'язків, що посилюються, старі форми розмаїтості зникають, водночас виникає нова культурна розмаїтість. Доступність багатьох різних світоглядів і способів життя веде до плідного діалогу й дає величезний шанс для самореалізації і збагачення суспільства. Це дає змогу принаймні вибирати між наявним і потенційно кращим у сфері національної політичної культури.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Агаев А.Г. Социалистическая национальная культура. – М.: Политиздат, 1974. – 136 с.
2. Азроянц Э. Глобализация: катастрофа или путь к развитию? Современные тенденции мирового развития й политические амбиции. - М.: Издательский дом «Новый век», 2002. – 416 с.
3. Александрова Б.Л. Властные отношения как механизм отчуждения объекта политической культуры в условиях социализма // Власть в социалистическом обществе: теория, история и перспективы. – М.: Филос. о-во СССР, 1989. – 266 с.
4. Аналітика, експертиза, прогнозування: Монографія /Макаренко Є. А., Рижков М. М., Ожеван М. А. та ін.— К.: Наша культура і наука, 2003.— 614 c.
5. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1968. – 339 с.
6. Арнольдов А.И. Духовная культура советского общества. – М.: Политиздат, 1979. – 236 с.
7. Баталов З.Я. Политическая культура современного американского общества / Институт США и Канады. - М.: Наука, 1990. – 255 с.
8. Бебик В.М. Наша політична культура // Політологічні читання. - 1992. - № 1. - С. 6-23.
9. Бебик В.М., Головатий М.Ф., Ребкало В.А. Політична культура сучасної молоді. – К.: А.Л.Д., 1996. – 112 с.
10. Бекешкіна І. Молодь у політиці // http://www.dif.org.ua/publics/doc. php?action=4/2.
11. Белов Г.А. Политология / Курс лекций. - М.: ЧеРо, 1996. - 304 с.
12. Бергер П., Лукман Т. Социальное конструирование реальности: Трактат по социологии знания / Е.Руткевич (пер. с англ.). – М.: Медиум, 1995. – 333 с.
13. Биченко А. Зовнішньополітичні орієнтації української молоді //
http://www.dif.org.ua/publics/doc.php?action=3/4
14. Білорус О. Глобалізація і національна стратегія України. - К.: ВО «Батьківщина»; Броди: Просвіта, 2001. – 301 с.
15. Блинов Н.М., Ожегов Ю.П., Шереги Ф.Э. Политическая культура и молодежь. – М.: Молодая гвардия, 1982. – 137 с.
16. Богатуров А. Синдром поглощения в международной политике // Pro et Contra. – 1999. – Т. 4. – № 4. – С.28–32.
17. Богданов А.М. Моделирование информационного воздействия // http://www.its.org.ua/biblioteka/bogd_mohor_ 3.htm.
18. Бодрийяр Ж. Система вещей / С.Зенкин (пер. с франц. и сопровод. ст.). – М.: Рудомино, 1999. – 222 с.
19. Бондар В. Політичні орієнтації сучасної української молоді //Наукові записки Національного університету „Києво-Могилянська академія". – К., 2002. - Т.20: Соціологічні науки. – 589 с.
20. Брегеда А.Ю. Основи політології. – К.: КНЕУ, 1997. – 322 с.
21. Бузгалин А.В. Новые социальные движения и политические партии в условиях глобализации // http://www.igrunov.ru/vin/vchk-vin-civil/globaliz/vchk-vin-civil-globaliz-nsd.html.
22. Бурдяк В.І., Ротар Н.Ю. Політична культура країн Європи в контексті інтеграційних процесів. – Чернівці: Рута, 2004. – 328 с.
23. Бурлацкий Ф.М., Галкин А.Л. Современный Левиафан. – М.: Мысль, 1985. – 384 с.
24. Бурлацкий Ф.М., Галкин А.Л. Социология. Политика. Международ¬ные отношения. –М.: Международные отношения, 1974. – 326 с.
25. Вдовичин І.Я. Політична культура молоді: суть і проблеми формування. Автореферат дис. канд. політ. наук. – Львів, 1994. – 20 с.
26. Вольтер. Метафизический трактат // Философские сочинения. – М., 1988. – 517 с.
27. Вятр Е. Социология политических отношений. – М.: Прогресс, 1979. – 464 с.
28. Гаджиев К.С. Политическая культура: концептуальный аспект // Полис. – 1991. - №6. – С.69-83.
29. Гелей С., Рутар С. Політологія: Навч. посібник. 3-є вид. перероб. і допов. - К.: Знання, 1999. – 426 с.
30. Гердер И.Г. Идеи к философии истории человечества. - М.: Наука, 1977. – 704 с.
31. Гете И.В. Избранные философские произведения. – М.: Иностранная литература, 1964. – 458 с.
32. Гетьмани України. Історичні портрети: Збірник. / Упоряд. журн. «Україна». - К.: журн. Україна, газ. «Вечірній Київ», 1991. – 216 с.
33. Глобализация как стержневая проблема грядущого мирового развития. Круглый стол // Международная жизнь. - 2000. - №11. – С. 78-91.
34. Гозман Л.Я., Шестопал Е.Б. Политическая психология. - Ростов-н/Д: Феникс, 1996. – 403 с.
35. Головатий Н.Ф. Социология молодежи: Курс лекций. – К.: МАУП, 1999. – 224 с.
36. Головаха Є., Пухляк В. Політична соціалізація в посткомуністичній Україні // Політична думка. - 1994. - № 2. - С. 26-29.
37. Горський В. Глобалізація культури як проблема України. - К.: ВД «Академія», 2002. – 208 с.
38. Гражданское образование: содержание и активные методы обучения / Под ред. С. Шехтера й Н. Воскресенской. - М.: Межрегиональная ассоциация «За гражданское образование», 1997. – 190 с.
39. Графский В.Г. Критика функционального подхода к изучению политической культуры // Мирное существование и социально-политическое развитие. Ежегодник. 1976. – М.: Наука, 1977. – 216 с.
40. Давидюк Г.П., Бобровский В.С. Проблемы «массовой культуры» и «массовых коммуникаций». – Минск: Наука и техника, I972. – 201 с.
41. Деркач Ж.В. Політична культура як інтегральна характеристика процесу формування і розбудови держави: Дис. канд.. політ. наук / Університет внутрішніх справ України. – Х., 1998. – 187 с.
42. Дианова В.М. Культурный плюрализм в условиях глобализации // http://anthropology.ru/ru/texts/dianova/georgia_08.html.
43. Дилигенский Г.Г. Социально-политическая психология: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. – 2-е изд., исправ. и дополн. – М.: Новая школа, 1996. – 352 с.
44. Додонов А. Г., Кузнецова М. Г., Горбачик Е. С. Глобализация информационных систем и безопасность // http://www.its.org.ua/biblioteka/dod_kuzn_gorb.htm
45. Дрор И. Способность управлять. Резюме доклада Римскому клубу // Глобальное управление для устойчивого развития. – Новосибирск: Изд-во Новосибирского ун-та, 1996. – 540 с.
46. Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні"// Відомості Верховної Ради України. - 2005. - №4.
47. Земба Т.Глобализация как тенденция мирового развития // http://www.iatp.md/articles/Zemba/globalization.htm
48. Зиновьев А. На пути к сверхобществу. - М.: Изд-во «Никколо М», 2000. – 267 с.
49. Злобіна О. Українська молодь: праця і дозвілля// http://www.dif.org.ua/publics/doc.php7action-4/l
50. Зотова O.K., Бобкова М.И. Ценностные ориентации и механизм социальной регуляции поведения // Методологические проблемы социальной психологии. – М., 1975. – С.254.
51. Иванов В.Н. Социологические исследования и пропагандистская работа. // Социологические исследования. – 1980. – № 2. – С.122.
52. Иванов Д. Эволюция концепции глобализации // Телескоп. - 2002. - №5. – С.15-24.
53. Инглхарт Р. Постмодерн: меняющиеся ценности и изменяющиеся общества // Полис. – 1997. – №4. – С.4-15.
54. Иовчук М.Т., Коган Л.Н. Советская социалистическая культура: исторический опыт и современные проблемы. – М.: Политиздат, 1979. – 128 с.
55. Казаринова Д.Б. Глобализация: смена политических акторов и типа управления // http://www.humanities.edu.ru/db/msg/66907
56. Канигін Ю., Панченко В. Інформатизація в системі реалій та перспектив соціалізму. – К.: Наукова думка, 1990. – 130 с.
57. Каревіна О. Політичний портрет України // http://www.ukma.kiev.ua/pub/DI/l 9kar.htm
58. Кейзеров Н.М. Методологические аспекты критики буржуазних концепций политической культуры // Вопросы философии. – 1982. - №1. – С.37-45.
59. Кейзеров Н.М. О соотношении категорий «власть» и «политическая культура» // Советское государство и право. – 1983. - №1. – С.19-26.
60. Керни Р. Диалоги о Европе. – М.: Весь мир, 2002. – 320 с.
61. Кизима В. Незалежність «від» чи незалежність «для» // Віче. - 1993.-№ 9. – С. 114-123.
62. Киселева Т. Г. Глобализация культуры: тенденции и противоречия // (http://www.gpntb.ru/win/inter-events/crimea2002/trud/sec1/Doc3.HTML).
63. Клименко О.А. Трансформація політичної культури перехідних суспільств: Автореф. дис. канд. політ. наук. - К., 1999. – 16 с.
64. Клименко О.А. Трансформація політичної культури перехідних суспільств: Дис. канд. політ. наук / НАН України; Інститут світової економіки і міжнародних відносин – К., 1999. – 179 с.
65. Ковалев С.М. Формирование социалистической личности. – М.: Мысль, I980. – 227.
66. Ковалевский В. Mировая политическая культура и Украина: состояние, диалектика и перспективы // http://kovalevsky.webs.com.ua/publ/mpk_u.htm
67. Колодій А. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. - Л.: Червона калина, 2002. – 275 с.
68. Колодко Г. Глобалізація і перспективи розвитку постсоціалістичних країн. - К.: Основні цінності, 2002. – 248 с.
69. Комарова А., Кононенко П. Український менталітет: який він // Вільне життя. - Тернопіль. – 1994. – 15 липня.
70. Комоцкая В.Д. Фактор политической культуры в межэтнических конфликтах на территории бывшего СССР. - http://www.e-iournal.ru/p_bzarub-st3-5.html
71. Кон И.С. Молодежь // Большая советская энциклопедия. 3-е изд. – М., 1981. – Т.16. – С.478.
72. Кононенко П. Українці: хто ми, які ми, чого ми варті. // Вечірній Київ. - 1994. – 11 січня.
73. Королько В., Танчер В. Социологическое образование.// Социология: теория, методы, маркетинг. -1999. - №1. – С.34-41.
74. Кравченко А.И. Культурология: Учебное пособие для вузов. - 3-е изд.- М.: Академический проект, 2001. – 269 с.
75. Критический марксизм. Продолжение дискуссий. 2-е изд. // Под ред. Бузгалина А.В., Колганова А.И. – М.: Слово, 2002. – 368 с.
76. Крымский С.Б., Павленко Ю.В. Цивилизационная природа и противоречия глобализации // Цивилизационные модели современности и их исторические корни / Ю.Н. Пахомов, С.Б. Крымский, Ю.В. Павленко и др. – К.: Наукова думка, 2002. – 632 с.
77. Кулик В., Голобуцька Т., Голобуцький А. Молода Україна: сучасний організований молодіжний рух та неформальна ініціатива // http://golob.narod.ru/kniga.html.
78. Куркин Б.А. Политическая культура // Советское государство и право. – 1983. - №7. – С.43-53.
79. Лейпхарт А. Демократия в многосоставных обществах: Сравнительное исследование / Б.И.Макаренко (пер. с англ.). – М.: Аспект Пресс, 1997. – 287 с.
80. Липинський В. Листи до братів-хліборобів: Про ідею і організацію монархізму. – NY: Видавнича корпорація «Булава», 1954. – 470 с.
81. Лісовий В. Політика.Ідеологія. Культура. – К.: Видав-во ім. О.Теліги, 1997. – 352 с.
82. Ломов Б.Ф. Общение как проблема общей психологии. // Методологические проблемы социальной психологии. – М.: Наука, 1975. – 295 с.
83. Макаренко Є. А. Політичні доктрини глобальної інформаційної безпеки: http://www.its.org.ua/biblioteka/ makarenko_18.htm
84. Маккиавелли Н. Государь. — М.: Планета, 1990. – 78 с.
85. Малышева Д. Постиндустиальнмй мир и процессы глобализации // МЭиМО. – 2000. - №3. – С.18-27.
86. Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. – Т.3. – М.: Политиздат, 1956. – 365 с.
87. Маркс К., Энгельс Ф. О молодежи. – М.: Молодая гвардия, 1972. – 463 с.
88. Мищенко М. Отношение молодежи Азербайджана, России и Украины к гражданам стран-соседей (сравнительный анализ) // http://www.kiis.com.ua/! 10703/nac-ros.htm
89. Міщенко М. Особливості ставлення представників різних вікових когорт до шляхів реформування економіки// http://www.dif.org.ua/publics/doc.php7action
90. Міщенко М. Парламентські вибори 1998 року: соціально-демографічні характеристики електоратів політичних партій та виборчих блоків / Exit Poll: Загальнонаціональне опитування. - К.: Наукова думка, 2002. – 186 с.
91. Молодежь СССР. Статистический сборник. – М.: Финансы и статистика, 1990. – 255 с.
92. Молодь і закон: Збірник нормативних актів з проблем виховання студентської молоді. / За заг. ред. Н.І.Косарєвої. – К.,1997. – 351 с.
93. Молодь України. Короткий статистичний довідник. – К., 1991. – 217 с.
94. Нагорна Л. Політична культура в Україні в контексті національної безпеки // III Міжнародний конгрес україністів. Доповіді та повідомлення. Політологія. Етнологія. Соціологія. - X., 1996. - С. 264-268.
95. Нагорна Л.П. Політична культура і політична соціалізація // Політична думка. - 1993. -№ 1. — С. 27-29.
96. Нагорна Л.П. Політична культура українського народу: історична ретроспектива і сучасні реалії / Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України. – К.: Стилос, 1998. – 278 с.
97. Огієнко І. Українська культура: Коротка історія культурного життя українського народу. – Репринт. відтворення видання 1918 р. – К.: Абрис, 1991. – 272 с.
98. Остапенко М.А. Політична культура сучасної студентської молоді в Україні (на прикладі вузів м. Києва): Дис. канд. політ. наук / Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова – К., 2000. – 207 с.
99. Островки К., Тюни Г. Три политические культуры в Европе // Социс .– 1998. – №2. – С.23-32.
100. Пipeн М.І. Основи політичної психології: Навч. посібник. -К.: Міленіум, 2003. – 276 с.
101. Павленко Ю.В. История мировой цивилизации: Философский анализ. – К.: Феникс, 2002. – 760 с.
102. Панарин А. Реванш истории: Российская стратегическая инициатива в XXI веке. - М.: Логос, 1998. – 392 с.
103. Петро Н. Н. О концепции политической культури, или основная ошибка советологии // Полис.-1998. - №1. – С.37–44.
104. Пірен М. І. Політична реформа в Україні: соціологічний вимір // Парламентсько-президентська форма правління: Україна та німецький досвід. Збірник наук. праць / За наук. ред. Розпутенка І.В. - К.: К.І.С., 2003. – С. 70-84.
105. Пірен М.І. Конфлікти в системі політико-управлінської діяльності: Навч. посібник. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. – 240 с.
106. Погоріла Н. Електорат у демографічних вимірах// Exit Poll: Загальнонаціональне опитування. - К.: Наукова думка, 2002. – 186 с.
107. Политическая культура населення Украины: Результаты социологических исследований. - К.: Наукова думка, 1993. – 136 с.
108. Политическая культура постсоветской России // http://www.audJtorium.ru/magazines/Socialhumanitarian/Sgz98-l4.htm
109. Політологічний енциклопедичний словник / Відп. ред. Ю.С.Шемшученко, В.Д.Бабкін. – К.: Генеза, 1997. – 400 с.
110. Політологія / За ред. О. І. Семківа. - Львів: Світ, 1996. – 800 с.
111. Постиндустриальный мир и Россия / Ответ. ред. В.Г.Хорос, В.А.Красильщиков. – М.: Эдиториал УРСС, 2001. – 614 с.
112. Потульницький В.А. Теорія української політології. - К.: Либідь, 1993. – 191 с.
113. Психолингвистические проблемы массовой коммуникации. – М.: Наука, 1974. – 147 с.
114. Пугачев В.П. Соловьев Л.И. Введение в политологию: Учебное пособие для студентов вузов. - М.: Пресс, 1995. - 320.
115. Пшеничный Б.Н. Способы ведения массовой пропаганды // Вопросы теории и практики массовых средств пропаганды. – Выпуск 3. – М., 1970. – С. 308 -321.
116. Рабочий класс в странах Западной Европы. – М.: Наука, 1982. – 375 с.
117. Робертс Дж. Крах модернизации: глобализация и культура // http://xz.gif.ru/numbers/56/3/#2_up.
118. Рудакевич О. Ментальність і політична культура української нації // Розбудова держави. – 1995. - № 10. – С. 26-30.
119. Рудакевич О. Політична культура України: руйнація та шляхи відродження // Розбудова держави. - 1995. - № 1. - с. 15-20.
120. Рудакевич О. Політична культура української нації (наукові засади дослідження та відродження) //Мандрівець.- І995.-№ 1.-С. 69-80.
121. Рудакевич О. Проблеми руйнації політичної культури української нації // Розбудова держави. – 1996. – № 9. – С. 7-9.
122. Рудакевич О. Проблеми українізації політичної культури української нації (теоретико-методологічний аспект) // III Міжнародний конгрес україністів. Доповіді та повідомлення. Політологія. Етнологія. Соціологія. - X., 1996. - С. 277-282.
123. Рудакевич О. Феномен політичної культури // Віче. – 1997. – № 10. – С.34-41.
124. Рудакевич О.М. Характерні риси політичної культури пострадянської України // Вдосконалення системи державного управління соціально-економічними та політичними процесами в регіоні: 36. наук. праць. - Одеса, 1998. С. 314-320.
125. Рудакевич О.М., Гутор М.С. Політичне відродження українського народу (Шляхи формування новітньої української політичної культури). –Тернопіль: Поліграфіст. – 52 с.
126. Рябов С. Політична культура: теоретичні проблеми визначення та модернізація в Україні // Політологічні та соціологічні студії. Збірник наукових праць. Т.П. - Чернівці: Прут, 2002. – С. 14-30.
127. Сас П. Політична культура українського суспільства (к. XVI -XVII ст.) - К.: Академія, 1998. – 357 с.
128. Сафаров Р.А. Обращение государственных органов к общественному мнению. // Советское государство и право. – 1978. – №9. - С.28-37.
129. Семенов В. С. Диалектика развития социальной структуры советского общества. – М.: Мысль, 1977. – 215 с.
130. Смелзер Н. Соціологія / В.А.Ядов (науч. ред.). - М.: Феникс, 1998. – 688 с.
131. Сміт Е. Національна ідентичність / П.Таращук (пер. з англ.). – К.: Основи, 1994. – 223 с.
132. Соболевський М. Политическая культура // Политические науки в Польще. – Варшава, 1979. – С.288-297.
133. Современная буржуазная политическая наука: Проблемы государства и демократии. – М.: Наука, 1982. – 375 с.
134. Сорос Дж. Тезисы о глобализации // Вестник Европы: Философия. Политика. - 2001. - №2. – С.23-29.
135. Социальное расслоение и социальная мобильность / З.Т.Голенкова (Ответ. ред.). – М.: Наука, 1999. – 191 с.
136. Социология молодежи: Учебник / Н.Н.Боенко, Я.И.Гилинский, С.И.Голод, В.Т.Лисовский (Ответ. ред. В.Т.Лисовский). – СПб.: Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1996. – 457 с.
137. Соціально-політичні орієнтації молоді України. Аналітичний звіт. Поточний архів Українського НДІ проблем молоді. – 1995. – Травень.
138. Стариш А. Г. Глобальное информационное пространство и его воздействие на формирование общественного сознания // Глобальные процессы и региональное развитие. Матер. науч.-практ. конф. «Глобализация: человек, народы, мир».— Севастополь: Мир, 2003.— С. 47–57.
139. Старіш О. Г. Особливості політичного процесу в Україні як державі перехідного типу // http://www.niss.gov.ua/crimea/files/osobpol.htm
140. Старіш О. Г. Становлення і перспективи розвитку інформаційного простору України в контексті процесів глобалізації // Актуальні проблеми міжнародних відносин.— Вип. 38.— Ч. ІІ.— К.: ІМВ, 2002.— С. 199–203.
141. Старіш О. Г. Теорія відкритих систем як парадигма процесів глобального розвитку.— Сімферополь: Універсум, 2003.— 240 с.
142. Суходольська Г. Ставлення молоді до проблем громадянського суспільства// http://www.dif.org.ua/publics/doc.php?action=3/7
143. Тихомиров Ю.А. Политическая культура в обществе зрелого социализма. - Политическое самообразование. - 1978. – № 7. – С. 25-34.
144. Топчий Л.В. Проблемы формирования политической зрелости студентов: Учебно-методическое пособие. – М.: Высшая школа, 1981. – 159 с.
145. Тощенко Ж.Т. Идеология и жизнь. – М.: Советская Россия, 1983. – 192 с.
146. Философия и политика в современном мире / Ответ. ред. В.В.Мшвениерадзе. – М.: Наука, 1989. – 203 с.
147. Философский словарь / Под ред. М.М.Розенталя. – Издание 3-е. – М.: Политиздат, 1975. – 496.
148. Фромм З. Анатомия человеческой деструктивности.- М.: ООО «Изд-во АСТ-ЛТД», 1998. – 672 с.
149. Фукуяма Ф. Я или общество // www.wdi.ru/print.php?art=4481656.
150. Хабермас Ю. Модерн - незавершенный проект // Вопросы философии. - 1992. - №4. - с. 40-53.
151. Хабермас Ю. Теория социального действия. - М.: Изд-во МГУ, 2001. – 282 с.
152. Хмелько В. Електорат парламентських виборів 2002 року у демографічних вимірах / Exit Poll: Загальнонаціональне опитування. - К.: Наукова думка, 2002. – 186 с.
153. Цимбалистий Б. Родина і душа народу // Українська душа: Зб. наук. праць. – К: Фенікс, 1992. – 128 с.
154. Цимбалистий Б. Тавро бездержавності: політична культура українців. — К.: Наукова думка, 1994. – 156 с.
155. Цирман X. Формирование политической культуры личности. // Духовная культура социалистического общества. – М.: Прогрес, 1979. – 339 с.
156. Цицерон. Философские трактаты.— М.: Наука, 1985. – 384 с.
157. Шалаев В.П., Тумбаева И.Д., Голубев С.В. Политическая культура молодежи как фактор национальной безопасности (по материалам регионального социологического исследования) // http://bulletin.region.ulsu.ru/publications/golubev/political_culture_of_youth/
158. Шахназаров Г. Проблеми глобалізації / http://pubs.саrnegіе.ru/р&с/Vol5- 2000/4/default.asp?n=09gs.asp.
159. Шахназаров Г.Х., Бурлацкий О.М. О развитии марксистской политической науки // Вопросы философии, I960. – №12. – С.9-17.
160. Шендрик А.И. Политическая культура советской молодежи как предмет социологического исследования // Политическая культура молодежи: Вопросы теории и методологи исследования. Сб. науч. трудов. – М.: ВКШ при ЦК ВЛКСМ, 1986. – С.50-75.
161. Шереги Ф.Э., Левашов В.К. Средства массовой информации как фактор формирования политической культуры. // Политическая культура молодежи: Вопросы теории и методологии исследования. Сб. науч. тр. – М.: ВКШ при ЦК ВЛКСМ, 1986. – С.76-90.
162. Шестопал Е.Б. Личность и политика: Критический очерк современных западных концепций политической социализации. – М.: Мысль, 1988. – 203 с.
163. Шешукова Г.В. Авторитет власти в российской провинции: опыт исследования политической культури злектората // Открытая политика. – 1998. - №1. – С.90-102.
164. Щегорцев В.А. Политическая культура личности: проблемы формирования. – М.: Знания, 1982. – 61 с.
165. Щегорцев В.А.Политическая социализация и политическая культура личности: К вопросу о функциональной зависимости // Ежегодник САПН 1982-1983: Политическая наука и политическая практика. – М., 1984. – С.25-37.
166. Этос глобального мира / Составитель и редактор В.И.Толстых. – М.: Изд. фирма «Восточная литература», 1999. – 206 с.
167. Юрій Н.М. Політична соціалізація молоді в умовах трансформації суспільства: порівняльний аналіз міжнародного і українського досвіду. Автореф. дис. канд. політ. наук. – Одеса, 2002. – 16 с.
168. Янів В. Проблема психологічного окциденталізму України // Мандрівець. - 1994. - №1. – С.47-55.
169. Ясперс К. Истоки истории и ее цель // Ясперс К. Смысл и назначение истории. 2-е изд. – М..: Республика, 1991. – 527 с.
170. Almond G. A., Verba S. The Civic Culture: Political Attitudes and Democracy in Five Nations. - Princeton: Princeton University Press, 1963. – 425 p.
171. Almond G. A., Verba S. The civiс culture revisited: An analytic study. – Boston, Toronto: Little Brown, 1980. - IX. – 302 p.
172. Almond G. Comparative Political Systems //The Journal of Politics, 1956. - Vol. 18. – №3. – P. 7-15.
173. Almond G., Verba S. The Civic Culture. – N.Y. Press, 1963. – 562 p.
174. Appadurai A. Disjunctive and Difference in the Global Cultural Economy // Global Culture / Ed. by M. Featherstone. - London, 1990. – P.57-64.
175. Beck U. What is Globalization / Translated from German. – Maiden, 2000. – 143 p.
176. Beck U., Giddens A. , Lash S. Reflexive Modernization. – Cambridge University Press, 1994. – 570 p.
177. Castells M. The Information Age: Economy, Society and Culture. – Blackwells. 1996. – Vol. 1. –– 290 p.
178. Comparative politics today: A world view / Ed. Almond G. A. - Boston, Toronto: Little Brown, 1974. – 489 p.
179. Cox R.W. Global perestroika // Approaches to World Order / R.W. Cox, T.J. Sinclair (eds.). – Cambridge, 1996. – Р. 302;
180. Dawson R., Prewitt K. Political Socialization. – Boston, 1969. – 411 p.
181. Devine D. The Political Culture of the United States. – Boston, 1972. – 357 p.
182. Dittmer L. Political culture and Political Symbolism // World politics. – 1977. – Vol. XXIX. - №4. – P.37-45.
183. Elazar D. Steps in the Study of American Political Culture // Political Culture, Public Policy and the American States. – N.Y., 1989. – P.117-143.
184. Elazar D.J. American Federalism: The View from the States. -N.Y, 1966. – 611 p.
185. Friedman T. The Lexus and the Olive Tree: Understanding of Globalization. - N.Y., 2001. – 350 p.
186. Giddens A. The Consequences of Modernity. – Cambridge University Press, 1990. – 478 p.
187. Globalization Index. Measuring Globalization: Who’s Up, Who’s Down?// http://www.foreignpolicy.com/wwwboard/g-index.php
188. Grossman H. The Law of Accumulation and Breakdown of the Capitalist System: Being also a theory of crises [1929]. – Pluto Press, 1992. – 289 p.
189. Harootunian H. History's Disquiet: Modernity, Cultural Practice and the Question of Everyday Life. – Columbia University Press, 2000. – 498 p.
190. Hirst P., Thompson G. Globalization and the Future of the Nation State // Economy and Society. – 1995. – Vol. 24. – № 3. – Р.406–414.
191. Kagarlitsky B. The Twilight of Globalization: Property, State and Capitalism, Pluto Press, 2000. – 389 p.
192. Keohane R.O. International Institutions: Can Interdependence Work? // Foreign Policy. – 1998, Spring. – № 110. – Р.92-102.
193. Kiely R. Globaliztion, post-Fordism and the contemporary context of development // International Sociology. – 1998. № 1. – Р.92-97.
194. Masuda Y. Information Society as Post-Industrial Society. – Bethesda, 1982. – 345 p.
195. MсМichael Ph. Globalization: Myths and Realities // Rural Sociology. – 1996. – Vol. 61. – № 1. – P.25-61.
196. Nuscheler F. Global Governance versus Superpower Governance // Internationale Politik. – 1998. – № 11. – P. 23-29.
197. Ohmae K. The End of the Nation State: The Rise of Regional Economies. – L.: Free Press, 1995. – 411 p.
198. Putnam R. Making Democracy Work. – Princeton University Press. – 1993. – 231 p.
199. Pye L. Political Culture // International Encyclopaedia of Social Science. – L., 1968. – P.67-73.
200. Pye L., Verba S. (eds.) Political Culture and Political Development. – Princeton; N.Y., 1956. – 635 p.
201. Pye L.W. Political Culture and National Character // Social Phsychology and Political Behavior. – Columbus, 1971. – P.108-115.
202. Robertson R. Globalization Theory and Civilization Analysis // Comparative Civilizations Review, 1987. – Vol. 17. – P.24-31.
203. Robertson R. Globalization: Time-Space and Homogeneity-Heterogeneity // Global Modernities / Ed. by M. Featherstone, S. Lash, R. Robertson. - London, 1995. – P.78-86.
204. Robertson R., Lechner F. Modernization, Globalization and the Problem of Culture in the World-Systems Theory // Theory, Culture & Society. -1985.- №3. – P.61-69.
205. Rogalski M. Mondialisation: Presentation et remarques complementaires // Pensee. – 1997. – № 309. - Р.15.
206. Rosenbaum W. Political Culture. - N. Y., 1975. – 346 р.
207. Rosenberg J. The Follies of Globalisation Theory. – Verso, 2000. – 289 p.
208. Sassen S. Losing Control?: Sovereignty in an Age of Globalization. – N.Y., 1996. – Р.28-29.
209. Scholte J.A. Globalization: A Critical Introduction. – Basingstoke, 2000.–357 p.
210. Scott A. Globalization: Social Process or Political Rhetoric? // The Limits of Globalization: Cases and Arguments. – L.; N.Y., 1997. – P.56-69.
211. Tetzlaff R. World Cultures under the Pressure of Globalization: Experiences and Responses from the Different Continents // http://www.Mbs.hh. schule.de/ welcome.phtml?unten=/global/allgemein/tetzlaff-128.htnil.
212. Therborn G. Introduction: From the Universal to the Global // International Sociology. - 2000. - № 2. – P.23-58.
213. Totallogy: Постнеклсичні дослідження / В.В.Кізіма та ін. (відп. ред.). – К.: НАН України. Центр гуманітарної освіти. Лабораторія постнекласичної методології, 1995. – 340 с.
214. Tucker R. Culture, Political Culture, and Communist Society // Political Science Quarterly. – 1973. – Vol. 88. – №2. – P.58-69.
215. Walt S.M. International Relations: One World, Many Theories // Foreign Policy. – 1998, Spring. – № 110. – Р.43.
216. Ward M. Globalization and Democratization. Materials of Conference on Responding to Globalization: Societies, Groups and Individuals//
http://www.colorado.edu/Researcr^BS/PEC/gadconf/papers/ward.pdf.
217. Zaslavskaya T. The Novosibirsk Report.// Survey. - 1984.- Vol. 28. - №1. – P. 48-55.