Павлишин Олег Володимирович Семіотика права як методологічна парадигма новітнього філософсько-правового дискурсу

Краткое описание

Павлишин Олег Володимирович, професор кафедри філософії права та юридичної логіки Національної акаде­мії внутрішніх справ: «Семіотика права як методологічна парадигма новітнього філософсько-правового дискурсу» (12.00.12 - філософія права). Спецрада Д 26.007.01 у На­ціональній академії внутрішніх справ

МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
1
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ПАВЛИШИН ОЛЕГ ВОЛОДИМИРОВИЧ
УДК 340.12
ДИСЕРТАЦІЯ
СЕМІОТИКА ПРАВА ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА ПАРАДИГМА НОВІТНЬОГО ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВОГО ДИСКУРСУ
12.00.12 «Філософія права»
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
О. В. Павлишин
Науковий консультант Костицький Михайло Васильович,
академік НАПрН України, член-кореспондент НАПН України, професор, доктор юридичних наук, заслужений юрист України
Київ - 2018

ЗМІСТ
20
ВСТУП 22
РОЗДІЛ 1. ІСТОРИЧНІ ВИТОКИ СЕМІОТИКИ ТА СЕМІОТИКИ ПРАВА ...34
1.1. Виникнення та розвиток семіотико-правових ідей від давнини до епохи Відродження 34
1.2. Семіотичні уявлення мислителів Ренесансу та вчених Нового часу 53
1.3. Становлення сучасної семіотики як науки про знаки 62
1.4. Формування східноєвропейської семіотичної традиції 72
Висновки до розділу 1 78
РОЗДІЛ 2. КОНСТИТУТИВНІ ЗАСАДИ СЕМІОТИКИ ПРАВА ЯК ГАЛУЗІ ЗНАНЬ 84
2.1. Об’єкт, предмет і структура семіотики права 84
2.2. Міждисциплінарні зв’язки та евристичні перспективи семіотики права 103
2.3. Місце семіотики права в структурі правового пізнання та її методологічне значення 118
2.4. Категоріальний базис семіотики права: правовий знак і правова знакова конструкція 127
2.5. Єдність структурно-функціональної організації форм суспільної свідомості як
вихідний методологічний принцип семіотики права 139
Висновки до розділу 2 153
РОЗДІЛ 3. ПРАВОВА РЕАЛЬНІСТЬ ТА ЇЇ СКЛАДОВІ ЯК ОБ’ЄКТИ СЕМІОТИКО-ПРАВОВОГО АНАЛІЗУ 161
3.1. Правова реальність, правове буття, правовий універсум і правова система: співвідношення понять крізь призму семіотико-правового підходу 161
3.2. Ієрархічна структура та організаційна побудова правової реальності як знакової системи 172

21
3.3. Правосвідомість, правова культура та правова освіта в контексті семіотико -
правового аналізу 194
3.4. Семіотико-правові аспекти правоутворення, правового регулювання та безпосередніх форм реалізації норм права 207
3.5. Правозастосування як особливий об’єкт семіотико-правових досліджень ....218 Висновки до розділу 3 228
РОЗДІЛ 4. СЕМІОТИКО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ТРАНСФОРМАЦІЇ ПРАВА ТА ВЛАДИ В ПОСТТОТАЛІТАРНОМУ СУСПІЛЬСТВІ 235
4.1. Взаємодія та співвідношення права і влади в посттоталітарному суспільстві..235
4.2. Доктрина солідаризму та специфіка її реалізації в умовах посттоталітарної трансформації права 242
4.3. Семіотико-правовий аналіз проблем реформування правової системи України в
контексті забезпечення національної безпеки 253
Висновки до розділу 4 258
РОЗДІЛ 5. СЕМІОТИКА ПРАВОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 263
5.1. Правова праксеологія як галузь філософії права та її значення для семіотичного аналізу правової діяльності 263
5.2. Праксеологічні засади прийняття управлінських владно-правових
рішень 272
5.3. Семіотико-правова характеристика законодавчої, правозастосовчої та правоохоронної діяльності 284

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що полягає у поглибленні загальнотеоретичних уявлень стосовно сутності семіотики права як галузі міждисциплінарних досліджень і методологічної парадигми правового пізнання. Проведене дослідження дає змогу дійти таких основних висновків.
1. Семіотико-правові за своїм характером ідеї античних та середньовічних мислителів щодо формальної рівності, співвідношення справедливості та закону, права та моралі, сутності загального блага, ідеального суспільно-політичного устрою та державно-правового ладу мали визначальне значення для всіх подальших епох. Крім того, в Середньовіччі були окреслені сутнісні основи християнської політико-правової доктрини, викладені в біблійних текстах і працях отців церкви, середньовічних вченнях про право, співвідношення духовної та світської влади, які знайшли відображення в усіх наступних пошуках моделі справедливого соціально - правового порядку, тоді ж були переглянуті та доповнені концепції знаку в інтерпретаціях, які запропонували св. Августин, Боецій, св. Тома, Р. Бекон, У. Оккам та інші вчені.
Завдяки творчості середньовічних і постсередньовічних схоластів остаточно розширилося розуміння знаку, було доповнено їх репертуар - додано до числа можливих знаків духовні сутності (тоді як у попередніх вченнях йшлося лише про знаки, які чуттєво сприймаються), таким чином, був введений розподіл на інструментальні знаки (ті, які в попередній традиції і є власне знаками, мають чуттєву природу та попередньо пізнаються завдяки ній) та формальні знаки (ті, які не сприймаються чуттєво, отже, не можуть бути пізнані попередньо, ведуть до знання про ті речі, які вони означають, та залишаються лише провідниками значення), а також на доктринальні та недоктринальні (Дунс Скот та інші), практичні (дієві) та споглядальні (св. Тома), можливі та актуальні (коімбрські

312
єзуїти), власні та невласні (насамперед, Франциско де Толедо, Франциско де Ов’єдо, Сильвестро Мауро) знаки та запропоновано інші підстави для їх класифікації.
2. Семіотика в епоху Середньовіччя, Відродження та на початку Нового часу існувала як частина логіки, а семіотика права - як частина філософії права. Гуманісти Ренесансу (Марсиліо Фічіно, Лоренцо Валла, Джованні Піко делла Мірандола) розвивали політико-правові ідеї Платона, середньовічних мислителів і звертали увагу на призначення людини як істоти насамперед духовної та антропоцентрично тлумачили основні проблеми філософії права. Зокрема, Гуго Гроцій називав природне право заповіддю розуму, відповідною розумній природі, створеній Богом. Випередивши свою епоху, Н. Макіавеллі розглядав співвідношення права та державної влади під антиклерикальним кутом зору в дусі політико-правового реалізму, а новочасні мислителі (насамперед, Ф. Бекон, Дж. Локк, Т. Гоббс) презентували вже цілісні філософсько-правові теорії, паралельно розвиваючи оригінальні вчення про знаки, що згодом дозволило Й. Г. Ламберту істотно розширити межі філософської семіотики. Вчення Ґ. Ляйбниця засвідчило єдність структурно-функціональної організації світу та його знакового відображення в свідомості людини, що знайшло відображення при подальшому формулюванні принципів загальної семіотики. Французьким просвітникам вдалося виразно підкреслити значення людського розуму в трансформації політико-правової дійсності, тим самим утвердивши праксеологічне значення семіотики права. У філософських концепціях І. Канта, Й.Г. Фіхте та Ґ. В. Ф. Геґеля постановка та вирішення питань мови також відбувається паралельно з висвітленням політико- правових питань, тому використання у їхніх працях правових знакових конструкцій здійснюється в контексті більш загальних філософських проблем, тоді як логічні основи семіотики та семіотики права розвиваються завдяки розробкам Ґ. Фреге.
3. Повноцінне конституювання семіотики насамперед пов’язане з творчістю двох мислителів - Ч. С. Пірса та Ф. де Соссюра. У ХХ столітті семіотика сформувала власну академічну традицію і сьогодні поділяється на три основні галузі: синтактику (або синтаксис), семантику та прагматику. Синтактика вивчає відносини між знаками та їх складовими (мова йде в першу чергу про означники).

313
Семантика вивчає відношення між означниками і означуваним. Прагматика вивчає відношення між знаком і його користувачами. Семіотична методологія з кінця ХІХ - початку ХХ ст. стає актуальною та затребуваною як у філософському пізнанні, так і в різних окремих галузях наукового знання.
4. Теоретичність узагальнення, перенос методів дослідження на інші моделі, системність, структурність та когнітивні паралелі, притаманні семіотичним дослідженням, позитивно характеризують пізнавальні можливості соціальної та культурної семіотики. Інтерес до семіотичних досліджень зростає, а теоретичний потенціал семіотики як міждисциплінарної галузі знань далеко не вичерпаний. У зв’язку з цим, перспективними видаються семіотичні дослідження соціокультурних феноменів, зокрема, права, оскільки вони дозволяють по-новому осмислити співвідношення матеріального світу та нашої свідомості, в якій цей світ постає у вигляді певної символічної реальності.
5. Регулятори поведінки людини демонструють єдині конститутивні засади - принципи побудови, закономірності функціонування та особливості відображення в індивідуальній і суспільній свідомості. Так, право, політика, мораль і релігія як форми організації суспільного буття мають подібну структуру. Синтетичний характер взаємодії політичних, правових, моральних і релігійних смислів у свідомості соціального суб’єкта та єдині принципи побудови форм суспільної свідомості засвідчують двовекторність і синтетико-аналітичну спрямованість семіотичних досліджень права, які на основі семіотичної методології виходять на розуміння загальних закономірностей знаково-символічного відображення світу людиною, а далі - «препарують» знакові конструкції та виокремлюють сутнісне для правової сфери суспільного буття. При цьому констатація єдності структурно - функціональної організації всіх форм суспільної свідомості є важливим результатом семіотичних досліджень соціуму, яку можна вважати головною теоретичною установкою та вихідним методологічним принципом семіотики права.
6. Останнім часом все більш актуальними стають семіотичні розвідки, присвячені аналізу правової реальності, їхня затребуваність пояснюється активним пошуком метаюридичних підстав інтеграції сучасної правової теорії.

314
Міждисциплінарні дослідження права з позицій семіотики складають конкуренцію багатьом іншим підходам і сприяють вирішенню важливих проблем філософсько- правової науки, приносять практично цінні для юриспруденції результати. Семіотико-правові дослідження розвивають і збагачують філософсько-правову методологію на сучасному етапі її розвитку. Фіксація прикладів семіотико- правового аналізу у творах, присвячених окремим елементам правової реальності, створює широку історико-філософську та теоретичну основу для розробки категоріального апарату семіотики права в новітній період. Питання конститутивних засад і методологічного потенціалу семіотико-правового пізнання недостатньо розкриті у розвідках учених.
Починаючи з другої половини ХХ ст., простежується застосування теоретико - методологічного апарату семіотики в процесі аналізу проблем соціально-правового характеру та поступове зародження семіотики права як науки. Сучасна юридична думка дедалі більше використовує евристичні та категоріально-термінологічні можливості семіотичного підходу для дослідження правової реальності. Юридичні явища та процеси відображаються за допомогою нових засобів виразності, нової мови, структурних кодів, які необхідно розглядати на основі та за допомогою семіотико-правової методології, яка видається однією з найбільш перспективних у сучасному філософсько-правовому дискурсі. Осмислення специфіки правової діяльності в контексті постнекласичних методологічних підходів сприяє новим, більш адекватним формам правового пізнання. Актуальність означеної проблематики підсилюється ще й важливістю здійснення законодавчої, правозастосовчої та правоохоронної діяльності в нових умовах, коли трансформація права засвідчила становлення нових першооснов правової теорії - юснатуралістських, принципово відмінних від попередніх визначальних засад юриспруденції в Україні.
7. Семіотика права - це автономна наука, що сформувалася в другій половині ХХ ст. на основі особливої галузі міждисциплінарних досліджень права як знакової системи, основною метою яких є аналіз його знакової системної та структурної організації, а також сутності, властивостей, відношень та закономірностей

315
функціонування правових знаків. Семіотика права також є раціональною методологічною парадигмою дослідження права, що об’єктивно описує знакові структури, в які організована правова реальність. Об’єкт семіотики права - правова реальність у її знаковому відображенні. Предмет семіотики права утворюють загальні принципи знакової організації права, закономірності його розвитку та функціонування як знакової системи, синтактичні, семантичні та прагматичні відношення між правовими знаками, правовими феноменами та носіями правосвідомості.
8. Існують три основні аспекти семіотики права - комунікативний, структурний і соціальний. У структурі семіотики права, як і загальної семіотики, також можна виділити: 1) синтактику права, яка досліджує відношення між правовими знаками (правовий синтаксис); 2) семантику права, яка досліджує відношення між знаками та правовими явищами, які вони позначають (правову семантику); 3) прагматику права, яка досліджує відношення людини-суб’єкта права до правових знаків, які вона використовує (правову прагматику). Спираючись на традицію виділення у структурі правової реальності певних рівнів (C.I. Максимов та інші вчені), можна розглядати семіотику права через призму такого розмежування і визначити основні напрями її теоретико-методологічної концептуалізації, кожен з яких присвячений знаковому аналізу різних форм буття права (у їх розгортанні від абстрактних форм сутності до конкретних форм існування): 1) семіотика ідеї права (правових принципів) - дослідження знакової організації на рівні правових принципів, ідей та ідеалів як вираження природно-правових першооснов, відображених у правосвідомості; 2) семіотика закону (норм права) - аналіз зв’язків і закономірностей функціонування знаків, які мають формально-нормативний вираз у тексті закону; 3) семіотика правового життя (правових відносин) - вивчення специфіки знакових форм правового життя у процесі соціальної взаємодії. Основними функціями семіотики права є: 1) світоглядна; 2) пізнавальна
(інформаційна); 3) виховна; 4) методологічна; 5) символічно-відображальна; 6) праксеологічна (практично-перетворювальна); 7) прогностична та інші.

316
9. Міждисциплінарні зв’язки семіотики права - це система взаємних зв’язків семіотики права з різними філософськими та юридичними дисциплінами, які відображають її співвідношення з цими науками та дозволяють більш чітко окреслити місце семіотики права в системі соціогуманітарного знання. Як «галузева» філософсько-правова дисципліна та методологічна парадигма філософсько-правового дискурсу, семіотика права взаємодіє з іншими філософськими та філософсько-правовими дисциплінами. Кожна юридична наука взаємодіє з семіотикою права у тій мірі, в якій вони здатні сприяти одна одній у дослідницьких пошуках, що стосується як загальнотеоретичних, порівняльно- та історико-правових юридичних дисциплін, так і галузевих та спеціальних (або прикладних) юридичних дисциплін. Семіотика права контактує також з окремими науками, предмети яких так чи інакше пов’язані зі світом правових феноменів і з суміжними знаковими системами.
10. Право в новітній період розвитку науки розглядається через призму різних світоглядних систем, з позицій інколи діаметрально протилежних підходів, у контексті різних методологічних парадигм, однією з яких є семіотико-правова парадигма філософсько-правового дискурсу. Сучасна філософія права все частіше звертається до інтерсуб’єктивізму як способу обґрунтування права та тяжіє до інтегративних теорій права, що свідчить про відхід від класичного протистояння юснатуралізму та правового позитивізму як типів праворозуміння. Поява комунікативних теорій права стимулює розвиток нового теоретико-методологічного інструментарію, термінологічного апарату, який може використовуватись і в процесі вивчення сутності права та відповідної інтерпретації змісту та природи правоохоронної діяльності. При цьому семіотичний підхід до аналізу правового буття має як інтегративне (в силу того, що дозволяє уникнути традиційного протиставлення природного і позитивного права), так і самостійне методологічне значення (оскільки дозволяє розкрити властивості та ознаки правової реальності, які залишаються недостатньо дослідженими, оскільки не потрапляють в поле зору альтернативних підходів).

317
11. Правовим знаком є матеріальний предмет, що чуттєво сприймається і виступає в якості представника (репрезентанта) іншого предмету, властивості або відношення та використовується для отримання, зберігання, переробки та передавання інформації, яка має правовий характер. Правовий знак має такі характерні ознаки, як наявність альтернативної форми, змістовність та системна взаємодія. Існує три класи ознак, поєднання яких утворює правовий знак: 1) форма правового знаку, яка чуттєво сприймається; 2) правове уявлення про предмет; 3) матеріальний предмет зовнішнього світу, з яким співвідноситься знак. Правовий знак містить у собі: 1) зовнішній вираз, форму, оболонку - означення; 2) предмет думки, який означується, найчастіше він виражений у понятті - означуване; 3) існуюче в реальному світі явище правової дійсності (предмет, процес, статус, система відносин), які позначаються. Правові субзнаки - це невід’ємні елементи правового знаку, які не дають уявлення про зовнішній світ відносно нього (правову реальність), але виконують функцію розрізника значень. Процес становлення правових знаків (правовий семіозис) проходить три основні стадії, на кожній з яких виникає новий історичний тип знаків - правові знаки-індекси, знаки-копії, знаки- символи. Семіотичний простір сучасного правового дискурсу формується вербальними, невербальними та змішаними правовими знаками. Також існують суб’єкт права як знак, поведінкові правові знаки, символічні правові артефакти, а згідно з іншим підходом до класифікації можна виділити наступні види правових знаків: 1) оптичні (зорові); 2) слухові; 3) нюхові; 4) смакові; 5) дотикові.
12. Правова знакова конструкція - це інтегральне поєднання правових знаків, яке має самостійне правове значення. Правова знакова конструкція є інтегральною складовою частиною правової реальності, стійким та змістовно цілісним поєднанням правових знаків. Конфігурація правових знаків, втілена в ній, відображена в окремому правовому понятті. Семіотичний підхід уможливив визначення нових синтетичних та інтегративних знакових конструкцій «політико- правова реальність», «політико-правовий універсум», «політико-правова міфологія», а також уточнення дефініцій універсальних понять «правова реальність», «правове буття», «правовий універсум» і «правова система» у їх співвідношенні.

318
13. Право є зразком багатовимірної реальності, яку можна розглядати у якості певної знакової системи, адже у ній існує множина різноманітних знакових конструкцій, тобто стійких конфігурацій груп понять, які використовуються в теоретичній науці та юридичній практиці. Знакова система права передбачає наявність системи формальних елементів, які поєднуються у змінні комбінації у відповідності з визначеними принципами структури. Кількість цих елементів відносно невелика, але вони можуть утворювати велику кількість теоретично можливих комбінацій. Право як багатовимірна знакова система може розглядатися в декількох основних вимірах - як форма суспільної свідомості, ціннісна та нормативна система, регулятор суспільних відносин, практика організації людського життя. Кожен структурний рівень ієрархічно побудованої правової реальності (правові принципи - ідея права, правові приписи - норма права або закон, правові відносини - правове життя) є зразком знакової підсистеми, в якій поряд із загальними діють і власні семіотичні закономірності.
14. Основними знаковими елементами ідеї права є свобода, справедливість, рівність, всезагальне благо, порядок, солідарність і мир. Знакова конструкція ідеї права у цьому вимірі також охоплює та тісно пов’язана із знаковими конструкціями істини, гармонії та належного. Порядок як системотворча основа суспільного буття, визначена послідовність процедур, єдність інституційних механізмів упорядкування соціальних відносин і відповідних організаційних структур, і солідарність, яка дозволяє стверджувати та посилювати відповідальність (всього суспільства та кожної людини) за прогресивний розвиток та майбутнє людства, лише входять у площину філософсько-правового дискурсу в цьому контексті, а такий елемент ідеї права, як ідея миру, яка надає змістовної завершеності знаковій конструкції ідеї права, залишився поза увагою сучасних дослідників. Мир - це не лише період між війнами, який характеризується дипломатичними відносинами між групами людей, народами та державами, в широкому розумінні йдеться про ідею гармонії та спокою в суспільному та індивідуально-духовному житті людини, в міжособистісній взаємодії соціальних суб’єктів, яка дозволяє максимально реалізувати їхні можливості. Ідея миру передбачає досягнення такого стану суспільних відносин, за

319
якого створено реальну систему інституцій і механізмів, покликаних запобігти виникненню нових суспільних суперечностей і ефективно сприяти розв’язанню існуючих соціальних конфліктів, що значною мірою відображає сутність права як регулятора суспільних відносин.
15. Певним аналогом поняття правової реальності в загальній теорії права виступає поняття правової системи, використання якого в юриспруденції дає можливість аналізувати та оцінювати позитивне право в цілісному вигляді, а не лише окремі його компоненти, оскільки це поняття є відображенням найвищого рівня абстракції серед правових категорій, що характеризують позитивний вимір права як системного явища. Правова система є позитивним виміром правової реальності, поняттям, яке фіксує доступні для позитивного відображення та наукового дослідження елементи останньої в формальному, структурованому вигляді. Відповідні знакові конструкції, які містить правова система (найбільш відомі, це правотворчість, правозастосування, юридична та правоохоронна діяльність тощо), є значно більш дослідженими в сучасній теорії права, ніж їх метафізичні прообрази. Це підвищує цінність розробки даної категорії в новітніх семіотико-правових розвідках і обумовлює звернення до правової системи як знакового утворення, що відкриває широкі можливості для використання семіотико- правового підходу, порівняльного методу при вивченні правової дійсності, а також продуктивного застосування системного підходу та системно-структурного аналізу. Кожна зі складових правової реальності, виражених у різних елементах правової системи та відповідних знакових конструкціях, є самостійним об’єктом семіотико - правового аналізу.
16. Норма права є знаково-символічним ядром системи права, але кінцевим результатом правового регулювання є перетворення вимог і приписів правових норм на реальну діяльність суб’єктів права, тому основними елементами механізму соціальної дії права є різні форми правореалізації (дотримання, виконання, використання та особлива державно-владна діяльність - правозастосування). Правореалізація є одним із динамічних знакових елементів правової системи, сутність якого полягає у втіленні правових норм у діяльність суб’єктів права

320
шляхом використання суб’єктивних прав, виконання юридичних обов’язків і дотримання нормативно закріплених заборон. В сучасних умовах, коли правотворча діяльність повинна активно реагувати на зміни в економіці, соціальній сфері і культурі, роль закону зростає, але разом з тим зростає і роль правозастосовника, нерідко покликаного переборювати протиріччя між нормами права і матеріальними умовами життя людей (для судді або працівника правоохоронних органів це питання на сьогодні є дуже актуальним). Правозастосовник як суб’єкт механізму правореалізації є більш оперативним, ніж законодавець, тому від ефективності застосування права, від обґрунтованого врахування правозастосовником соціальних факторів, правових принципів і принципів правової політики залежить ефективність реалізації права в цілому.
17. Перехід від влади, що використовувала ідеологізоване та політизоване право як знаряддя панування, до демократичного державно-правового режиму пов’язаний не лише з необхідністю реформування законодавства, але і з глибинними змінами у правовому бутті. При цьому найперші та основні завдання у посттоталітарному суспільстві - це забезпечення демократичних правовідносин між державою і людиною на основі інституту відповідальності держави перед особою, ліквідація надмірного бюрократичного апарату, подолання клієнталізму та інших традиційних корупційних практик, переорієнтація системи силових структур на допомогу людині, захист її прав і свобод, зміна економічного вектору на розвиток підприємництва, стимулювання ініціативності та активності суб’єктів господарювання тощо.
18. Динамічні суспільні перетворення в Україні кінця ХХ - початку ХХІ століття відродили тему пошуків оптимальних форм організації громадянського суспільства, при цьому ідеї солідаризму залишаються маловідомими широкому загалу та недостатньо розробленими у науковій літературі, тоді як з позиції семіотики права було встановлено, що ідея солідарності входить до елементного складу ідеї права. Під солідаризмом слід розуміти філософсько-правове вчення, філософсько-політичну доктрину, політичну ідеологією, соціальну технологію та відповідну управлінську практику, засновану на ідеях солідарності, загального блага

321
та узгодженості інтересів і цінностей. Основне завдання солідаризму - це узгодження суперечливих інтересів членів суспільства, їх згуртування навколо сутнісних спільних цілей, тобто тих, що гарантують існування та гармонійний розвиток соціуму. Солідаризм як ідейно-доктринальний базис суспільних перетворень можна вважати оптимальним для сучасної України.
19. На сьогодні українська держава потребує ґрунтовного теоретико- методологічного забезпечення правової регламентації суспільних відносин і віднайдення власної організаційно-правової моделі регулювання взаємодії суб’єктів на різних рівнях владної вертикалі з метою консолідації суспільства та реалізації загальнодержавних інтересів. Для цього необхідно при реформуванні правової системи України використовувати відповідні сучасному рівню розвитку наукового знання методологічні підходи, у тому числі вивчати знакові закономірності, які лежать в основі суспільного життя й обумовлюють організацію українського соціокультурного простору, а також символічні відношення та зв’язки між елементами вітчизняної правової системи. Першою актуальною проблемою реформування правової системи в умовах посттоталітарного суспільства є необхідність поступової лібералізації законодавства. Крім того, реформа правової системи повинна враховувати світоглядні загрози безпеці держави та втілювати основні передумови їх подолання.
20. Семіотичний аналіз ідейно-духовного сегменту соціокультурного буття українського суспільства в сучасних умовах дозволяє виявити та зафіксувати основні світоглядні загрози безпеці держави, якими є: 1) культурно-ціннісна загроза (низький рівень розвитку світогляду, загальної та правової культури кожного члена суспільства, нерозвинене світобачення та світосприйняття особистості, недостатньо сформована система індивідуальних цінностей, відсутність власної життєвої позиції); 2) ідейно-доктринальна загроза (відсутність єдиної державної теоретичної суспільно-ідейної платформи, що призводить до заміщення відповідних прогалин альтернативними ідеологічними концептами) та 3) суспільно-організаційна загроза (відсутність світоглядних, а відповідно - правових та організаційних передумов формування політичної свідомості населення та побудови дієвого механізму

322
політико-правового забезпечення суспільного життя, здатного консолідувати суспільство, використати його неоднорідність як таку властивість соціальної системи, що додає їй гнучкості, динамізму, різноманітності, а відтак - життєздатності. Наслідком цього є наявність перманентних антагонізмів або відмова від активної участі в політичному житті, байдужість до реалізації людиною своїх прав і обов’язків, які можуть призвести до дезінтеграції українського суспільства). Відповідно передумовами подолання зазначених внутрішніх загроз безпеці держави можна вважати підвищення рівня освіти, яка відповідає за розвиток теоретичного світогляду, загальної, політичної та правової культури соціального суб’єкта, формування єдиної державно-ідейної доктрини та створення відповідної системи реалізації її положень, розвиток національної свідомості та патріотичне виховання громадян, а також розробку ідей соціальної солідарності та солідаризму, вдосконалення теоретико-методологічного забезпечення процесу прийняття політико-правових рішень і підвищення ефективності правової діяльності [552].
21. Основні вимоги до правової діяльності, які відображають семіотичний ряд знакових характеристик і структурних елементів конструкції ідеї права: 1) гуманізм;
1) справедливість; 3) законність; 4) обґрунтованість; 5) доцільність. Головні напрями вдосконалення правової діяльності, визначені в роботі, можуть бути згруповані у декілька блоків - нормативно-правовий, організаційний, матеріально- технічний та просвітницький. Визнання правової реальності знаковою системою, а будь-якого правового феномену - семіотичним об’єктом, відкриває широкі можливості та перспективи для семіотико-правового аналізу цих об’єктів з метою подолання неузгодженостей у правовій сфері, а також дозволяє більш ефективно визначати способи та засоби оптимізації правових процедур [552].