ПЕТЛЮК Юрій Степанович ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

На правах рукопису

Петлюк Юрій Степанович

УДК 349.415:332.33:711.455

ПРАВОВИЙ РЕЖИМ
ЗЕМЕЛЬ ОЗДОРОВЧОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

Спеціальність 12.00.06 земельне право; аграрне право;
екологічне право; природоресурсне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник :
доктор юридичних наук, професор
Єрмоленко Володимир Михайлович

Київ-2009

ЗМІСТ

ВСТУП..........................................3
РОЗДІЛ 1. Землі оздоровчого призначення як категорія земель України
1.1. Становлення та розвиток законодавства про землі оздоровчого
призначення . 11
1.2. Поняття та склад земель оздоровчого призначення ..... .. 40
1.3. Юридична природа правового режиму земель оздоровчого призначення . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ..61
Висновки до розділу 1 . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ..82

РОЗДІЛ 2. Загальна правова характеристика змістоутворювальних елементів правового режиму земель оздоровчого призначення
2.1. Використання земель оздоровчого призначення . . . . . . . . . . ..85
2.2. Правова охорона земель оздоровчого призначення. . . . . . . . .112
2.3. Управління в галузі використання та охорони земель
оздоровчого призначення.. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ... 134
Висновки до розділу 2. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 153
ВИСНОВКИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 156
ДОДАТКИ. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .. 164
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 169

ВСТУП
Актуальність теми. В умовах загрозливої екологічної ситуації й інтенсифікації темпів життя сучасного індивіда зростає значення і цінність природних лікувальних ресурсів, які використовуються для профілактики захворювань, лікування та медичної реабілітації людей. Здоров’я сучасного і майбутнього поколінь Українського народу безпосередньо залежить від збереження, відтворення, раціонального використання та охорони природних лікувальних ресурсів, властивістю яких є здатність благодатно впливати на відновлення і розвиток фізіологічних життєвих сил людини.
Землі, які мають природні лікувальні ресурси, з прийняттям Земельного кодексу України від 25 жовтня 2001 р. були законодавчо виокремлені у самостійну категорію з назвою «землі оздоровчого призначення». Такий крок законодавця обумовив необхідність вироблення нових підходів, спрямованих на вдосконалення правового регулювання відносин, об’єктом яких є землі оздоровчого призначення. Важливість теоретичного вивчення проблем правового режиму земель оздоровчого призначення зумовлена завданням подальшого розвитку законодавства у цьому напрямі.
Зважаючи на проблеми законодавчого забезпечення правового режиму земель оздоровчого призначення та відсутність доктринальних підходів щодо їх вирішення, існує нагальна потреба у здійсненні комплексного наукового дослідження цієї галузі суспільних відносин.
Науково-теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження стали праці таких відомих вітчизняних учених-правознавців у галузі земельного та екологічного права, як В.І.Андрейцев, Є.С.Бердников, А.Г.Бобкова, Л.О.Бондар, Д.В.Бусуйок, Т.М. Гапотченко, А.П.Гетьман, В.К.Гуревський, В.М. Єрмоленко, П.Д. Індиченко, І.І.Каракаш, Т.Г.Ковальчук, М.В.Краснова, П.Ф.Кулинич, Н.Р. Малишева, А.М.Мірошниченко, В.Л.Мунтян, В.В.Носік, А.М.Орлов, О.М.Пащенко, О.О.Погрібний, В.І. Семчик, Н.І.Титова, Ю.С.Шемшученко, М.В.Шульга, В.З.Янчук та ін.
Виходячи із комплексного характеру дисертаційного дослідження у роботі використано доробки вчених представників радянської та російської шкіл земельного права: Г.О.Аксеньонка, О.П.Анісімова, В.П.Балезіна, Г.Ю. Бистрова, Б.В. Єрофеєва, І.О. Іконицької, О.С. Колбасова, М.І. Краснова, О.І. Крассова та ін.
Широка семантична форма юридичної категорії «правовий режим» зумовила також використання праць учених інших галузей права, а саме: теорії права (С.С. Алексєєва, В.М. Горшенєва, Б.В. Ісакова, В.О. Котюка, О.В. Малька, М.І. Матузова, П.Ю. Недбайла, В.С. Нерсесянца, О.Ф. Скакун, Т.І. Тарахонич), сімейного права (І.В. Жилінкової), цивільного права (Д.В. Боброва, Т.С. Шкрум), адміністративного права (О.М. Бандурки, В.К. Колпакова).
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових досліджень Національного університету біоресурсів і природокористування України в межах державної науково-технічної програми «Ринкова трансформація аграрної сфери економіки України». Тема дисертаційного дослідження безпосередньо пов’язана з правовими аспектами наукової теми «Правове забезпечення сталого розвитку аграрного виробництва, безпеки та якості сільськогосподарської продукції» (номер державної реєстрації 0106U004241).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у проведенні комплексного наукового аналізу правового режиму земель оздоровчого призначення, виявленні особливостей їх охорони та використання, а також формулюванні на цій основі пропозицій щодо вдосконалення відповідного законодавства.
Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:
проаналізувати становлення і розвиток законодавства про землі, які
мають природні лікувальні ресурси;
дослідити проблеми визначення поняття та складу земель
оздоровчого призначення;
визначити юридичну природу категорії «правовий режим земель
оздоровчого призначення», сформулювати поняття «правовий
режим земель оздоровчого призначення» та визначити його зміст;
здійснити аналіз нормативно-правових актів, які закріплюють
правовий режим земель оздоровчого призначення;
виявити та охарактеризувати особливості використання земель
оздоровчого призначення;
розкрити сутність правової охорони земель оздоровчого призначення
як основного змістоутворювального елементу їх правового режиму;
дослідити правові засади управління використанням та охороною земель оздоровчого призначення;
розробити та обґрунтувати пропозиції щодо вдосконалення
законодавчого забезпечення правового режиму земель оздоровчого
призначення.
Об’єктом дисертаційного дослідження є система суспільних відносин у сфері збереження, раціонального використання, відтворення, охорони земель оздоровчого призначення та забезпечення управління ними.
Предметом дисертаційного дослідження є правовий режим земель оздоровчого призначення, під яким розуміють установлений нормами права порядок регулювання відносин щодо здійснення прав на землі оздоровчого призначення, управління ними та забезпечення особливого характеру їх охорони.
Методи дослідження. При здійсненні дисертаційного дослідження були використані такі методи наукового пізнання: діалектичний, загальнонаукові та спеціально-галузеві юридичні методи. Діалектичний метод дав змогу розглянути правовий режим земель оздоровчого призначення у взаємозв’язку і взаємодії усіх його змістоутворюючих елементів у контексті розвитку загальної концепції поняття правового режиму земель. Структурно-функціональний метод використовувався при характеристиці окремих елементів категорії «правовий режим земель оздоровчого призначення». Історико-правовий метод застосовувався для дослідження поетапного формування законодавчого забезпечення правового режиму земель оздоровчого призначення. За допомогою формально-юридичного методу (методу тлумачення) сформульоване поняття «правовий режим земель оздоровчого призначення». Функціонально-правовий метод виступив основою дослідження ефективності правових приписів, що регулюють відносини щодо охорони й використання земель оздоровчого призначення та управління ними. Порівняльно-правовий метод застосовувався при проведенні порівняльного аналізу окремих положень нормативно-правових актів України та інших країн, що визначають правовий режим земель оздоровчого призначення.
Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній земельно-правовій науці проведено окреме комплексне дослідження правового режиму земель оздоровчого призначення, актуальних теоретичних та практичних проблем правовідносин, об’єктом яких є землі, що мають природні лікувальні властивості. Наукову новизну конкретизовано в таких основних положеннях, висновках та пропозиціях, які й виносяться на захист:
уперше:
1) науково обґрунтовані та сформульовані юридичні визначення понять:
а) «правовий режим земель оздоровчого призначення», яким є встановлений правовими засобами специфічний порядок регулювання відносин щодо здійснення прав на землі оздоровчого призначення, управління ними та забезпечення особливого характеру їх охорони;
б) «правова охорона земель оздоровчого призначення», під якою розуміють сукупність правових норм і правовідносин, пов’язану зі збереженням, відтворенням, раціональним використанням та захистом земель, що містять природні ресурси, які мають лікувальні властивості й використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань, лікування та медичної реабілітації людей;
в) «управління у галузі використання та охорони земель оздоровчого призначення», яким є діяльність державних органів із забезпечення збереження, відтворення, раціонального використання й охорони земель оздоровчого призначення на основі проведення організаційно-правових та адміністративно-управлінських заходів і стимулювальних заходів економічного характеру;
2) визначено зміст юридичної категорії «правовий режим земель оздоровчого призначення», складниками якого є: використання земель оздоровчого призначення; правова охорона земель оздоровчого призначення; управління в галузі використання земель оздоровчого призначення;
3) наведено та охарактеризовано основні етапи становлення і розвитку законодавства, яке закріплює правовий режим земель оздоровчого призначення;
4) запропоновано внести зміни та доповнення до Земельного кодексу України щодо: ст. 47 (конкретизація поняття земель оздоровчого призначення), зміни та доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення ст. 52-1 (псування та забруднення земель, що містять природні ресурси, які мають лікувальні властивості), зміни та доповнення до Кримінального кодексу України ст. 239-1 (псування та забруднення земель, що містять природні ресурси, які мають лікувальні властивості);
5) аргументовано положення про те, що основним засобом забезпечення охорони земель курортів та територій лікувально-оздоровчих місцевостей є встановлення округу та зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів та лікувально-оздоровчих місцевостей із чітким визначенням та оформленням на місцевості меж округів та зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони відповідно до проектів землеустрою;
удосконалено:
визначення поняття земель оздоровчого призначення, відповідно до якого під землями оздоровчого призначення потрібно розуміти землі курортів та лікувально-оздоровчі місцевості, що містять природні ресурси, які мають лікувальні властивості й використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань, лікування та медичної реабілітації людей;

набули подальшого розвитку:
пропозиції та рекомендації щодо розроблення і прийняття інтегрованого нормативно-правового акта у вигляді закону про землі оздоровчого призначення, у якому було б чітко визначено як правовий режим земель курортів, так і правовий режим лікувально-оздоровчих місцевостей (структуру закону подано у Додатку «А»)
пропозиції внесення змін і доповнень до ст. 49 Земельного кодексу України (використання земель оздоровчого призначення на праві загального та спеціального використання).
Практичне значення одержаних результатів полягає у застосуванні теоретичних положень, висновків, пропозицій та практичних рекомендацій, викладених у дисертації:
у науково-дослідній роботі як матеріал для подальших досліджень правового режиму земель оздоровчого призначення та земель інших категорій та субкатегорій;
у правотворчій діяльності для розроблення нового та вдосконалення чинного земельного законодавства й екологічного законодавства (щодо забезпечення раціонального використання та охорони природних лікувальних ресурсів й управління ними);
у діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними повноважень щодо забезпечення реалізації прав на землю та управління в галузі використання та охорони земель;
у навчальному процесі у курсі вивчення навчальних дисциплін «Земельне право» та «Сучасні проблеми земельного права», а також як теоретична база для написання підручників, навчальних посібників, курсів лекцій, методичних рекомендацій із земельного права для студентів, які навчаються за спеціальністю «Правознавство».
Апробація результатів досліджень. Результати дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрі аграрного, земельного та екологічного права імені академіка В.З. Янчука Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України.
Основні теоретичні положення, висновки і практичні рекомендації дисертаційної роботи доповідалися та обговорювалися на таких наукових конференціях: IV Міжнародна науково-практична конференція молодих вчених «Правове життя: сучасний стан та перспективи розвитку» (м. Луцьк, 1415 березня 2008 р.), Міжнародна наукова конференція «Четверті юридичні читання» (м. Київ, 34 квітня 2008 р.), Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми вдосконалення земельного законодавства та правового забезпечення аграрного виробництва» (м. Біла Церква, 1718 квітня 2008 р.), Всеукраїнська науково-практична конференція молодих вчених, присвячена 110-річчю Національного аграрного університету «Актуальні проблеми правового забезпечення національної продовольчої безпеки і сталого розвитку сі

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що виявляється у проведенні комплексного наукового аналізу правового режиму земель оздоровчого призначення. У результаті виконання поставлених завдань одержано самостійні висновки і сформульовано практичні рекомендації та пропозиції, спрямовані на вдосконалення законодавчого забезпечення правового режиму земель оздоровчого призначення, зокрема:
1. Землі оздоровчого призначення (землі курортів, лікувально-оздоровчі місцевості) впродовж усього періоду розвитку радянського земельного законодавства, а також земельного законодавства незалежної України до прийняття Земельного кодексу від 25 жовтня 2001 р., були невід’ємною частиною земельного фонду держави та входили до складу тієї чи іншої категорії земель. І з прийняттям вищезгаданого кодифікованого акта вказані землі, будучи органічною складовою земель України, законодавчо закріплені як окрема категорія земель України. Характерною особливістю розвитку законодавства про землі оздоровчого призначення є те, що впродовж усього цього процесу визнавалося домінування їх правової охорони над раціональним використанням, на відміну від переважної більшості інших категорій чи субкатегорій земель.
Проаналізувавши питання розвитку законодавчого забезпечення використання, охорони земель оздоровчого призначення та управління ними, пропонуємо таку періодизацію історії розвитку законодавства про землі оздоровчого призначення впродовж ХХ поч. ХХІ століття:
перший період (19191968 рр.) характеризується законодавчим закріпленням земель курортів як виду земель спеціального призначення (Положення ВУЦВК «Про соціалістичний землеустрій і про заходи переходу до соціалістичного землеробства» від 26 травня 1919), прийняттям кодифікованих актів земельного законодавства загальносоюзного (Загальні засади землекористування і землевпорядкування від 15 грудня 1928 р.) та республіканського (Земельного кодексу 1922 року), а також спеціальних нормативно-правових актів щодо забезпечення використання та охорони земель курортів («Положення про українське курортне управління», «Положення про санітарну охорону курортів і місцевостей лікувального значення» тощо);
другий період (19681990 рр.), впродовж якого після зміни найменування категорії із «земель спеціального призначення» на «землі промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення», були прийняті нормативно-правові акти, що врегульовували питання складу земель курортів, правового режиму земель у межах округів санітарної охорони та інші аспекти організації та функціонування курортів (Основи земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1968 р. Земельний кодекс Української РСР 1970 р.);
третій період (19902001 рр.), який характеризується віднесенням земель оздоровчого призначення до категорії земель зі схожим цільовим призначенням (екологічним характером використання та посиленим ступенем охорони) й прийняттям на цій основі відповідних законодавчих актів (Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища», Закон України «Про курорти 2000 р.);
четвертий період (розпочався з 2001 р. і триває дотепер) характеризується виокремленням у законодавчому порядку земель оздоровчого призначення у самостійну категорію.
2. Проаналізувавши правові проблеми визначення поняття та складу земель оздоровчого призначення, ми дійшли висновку, що ці проблеми обумовлені насамперед суперечностями правового регулювання земельно-правового та еколого-правового відносин щодо використання та охорони цих територій, що спричинило відсутність чіткого розмежування категорій земельного права («землі курортів») та екологічного права («лікувально-оздоровча територія»).
Удосконалено поняття земель оздоровчого призначення. Під землями оздоровчого призначення ми розуміємо землі курортів і лікувально-оздоровчі місцевості, що містять природні ресурси, які мають лікувальні властивості та використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань, лікування та медичної реабілітації людей.
3. У юридичній літературі не існує єдиного розуміння поняття правового режиму земель та його елементного складу (змісту). Ми розуміємо правовий режим земель як складну юридичну категорію, що встановлює та забезпечує порядок регулювання суспільних відносин, об’єктом яких є земля.
Оскільки, на наш погляд, правовий режим земель оздоровчого призначення як окремої категорії є результатом диференціації загального правового режиму земель України, то в науково-теоретичному плані пропонується така його дефініція: «правовий режим земель оздоровчого призначення це встановлений правовими засобами специфічний порядок регулювання відносин щодо здійснення прав на землі оздоровчого призначення, управління ними та забезпечення особливого характеру їх охорони».
Правовий режим оздоровчого призначення як складна юридична категорія має свій зміст. До основних змістоутворювальних елементів правового режиму земель даної категорії відносяться: використання, правова охорона земель оздоровчого призначення та управління використанням й охороною земель оздоровчого призначення.
Як результат диференціації правовий режим земель оздоровчого призначення є вторинним відносно загального правового режиму земель, який є первинним, і визначає юридичну тональність у даній сфері суспільних відносин.
У правовому режимі земель оздоровчого призначення застосовуються імперативний та диспозитивний методи правового регулювання. Однак домінуючим методом правового регулювання визначаємо імперативний (той, за допомогою якого регулюються відносини, що базуються на засадах субординації між їх учасниками, та встановлюються обов’язки суб’єктів правовідносин або заборон, які підлягають виконанню). Адже вказана категорія земель це насамперед території, стосовно яких встановлюється особливий порядок охорони, який може бути забезпечений за умови широкого застосування саме імперативних норм.
У правовому режимі земель оздоровчого призначення мають застосування такі способи правового регулювання: дозвіл, заборона та позитивне зобов’язання, які органічно поєднані між собою. На підставі вищенаведеного вважаємо, що правовий режим земель оздоровчого призначення є різноплановим (залежно від способу правового регулювання) і поєднує дозвільну й таку, що заснована на заборонах і позитивних зобов’язаннях, спрямованість. Однак, на наш погляд, найважливіше значення у правовому режимі земель даної категорії відіграє заборона як засіб забезпечення організованості суспільних відносин, що має обов’язковий характер, забезпечується засобами юридичної відповідальності та знаходить закріплення у нормах, які реалізуються у формі дотримання правових норм.
Оскільки при регулюванні земельних правовідносин у межах правового режиму земель оздоровчого призначення пріоритетність має імперативний метод, а серед способів правового регулювання заборона має ширше застосування порівняно з дозволом, то це дає можливість зробити висновок про те, що в даній сфері суспільних відносин основне значення має спеціально-дозвільний тип правового регулювання. Оскільки тип правового регулювання визначає тип правового режиму, то можна стверджувати, що правовий режим земель оздоровчого призначення є спеціально-дозвільним.
Загальнотеоретична характеристика правового режиму була доповнена застосуванням принципу поєднання правових стимулів та правових обмежень у межах того чи іншого правового режиму. Результати наукового пошуку, здійсненого в даному напрямі, дають можливість стверджувати, що правовий режим земель оздоровчого призначення обмежувальний, оскільки в ньому домінуючим є такий правовий засіб, як правове обмеження.
4. Аналіз законодавчого забезпечення правового режиму земель оздоровчого призначення дає підставу стверджувати таке:
позитивним з погляду перспективи вдосконалення правового режиму є виділення Земельним кодексом України земель оздоровчого призначення в окрему категорію земель;
з виокремленням земель оздоровчого призначення в самостійну категорію не відбулося належного законодавчого забезпечення їх правового режиму;
застосування в Земельному кодексі формули про те, що порядок використання земель оздоровчого призначення визначається законом без чітких вказівок на відповідні акти, ускладнює його практичне застосування;
відсутність нормативно-правового акту (а саме закону), який визначав би правові засади використання земель оздоровчого призначення, дає підстави говорити про недостатнє юридичне оформлення правового режиму даної категорії земель;
у правовому режимі земель оздоровчого призначення мають застосування норми кодифікованих актів інших, крім земельного, галузей права, а також норми різних галузей законодавства;
5. Відносини щодо здійснення права власності та інших прав на землі оздоровчого призначення є одним із змістоутворювальних елементів правового режиму земель оздоровчого призначення. Аналіз теоретичних аспектів проблеми здійснення прав на землі зазначеної категорії дає змогу зробити висновки, що використання земель оздоровчого призначення характеризується такими особливостями:
забезпечує реалізацію природного права людини на здоров’я, відновлення і розвиток своїх фізіологічних життєвих сил через використання природних лікувальних ресурсів і факторів;
передбачає особливий порядок надання, вилучення та зміни цільового призначення земельних ділянок порівняно з відповідним порядком стосовно земельних ділянок інших категорій;
містить у своїй структурі право спеціального користування, яке має належне правове регламентування, та право загального користування, яке потребує належного законодавчого забезпечення;
здійснюється із застосування обмежень прав на землі, які полягають насамперед у забороні певних видів діяльності в межах округів та зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони;
передбачає встановлення з певними обмеженнями, визначеними законодавством для кожної з зон округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони, земельних сервітутних відносин;
забезпечує диференційований підхід до оподаткування (застосування стимулів у разі належного використання земель оздоровчого призначення та посиленої відповідальності за правопорушення у сфері їх використання).
6. Розкриваючи сутність правової охорони земель оздоровчого призначення, ми дійшли висновку про те, що вона є основним змістоутворювальним елементом правового режиму земель даної категорії, оскільки впродовж розвитку законодавства про землі оздоровчого призначення пріоритетними були вимоги їх охорони порівняно з використанням.
Сформульована дефініція «правова охорона земель оздоровчого призначення». Під правовою охороною земель оздоровчого призначення розуміють сукупність правових норм і правовідносин, яка пов’язана із збереженням, відтворенням, раціональним використанням та захистом земель, що містять природні ресурси, які мають лікувальні властивості та використовуються або можуть бути використані для профілактики захворювань, лікування та медичної реабілітації людей.
Правова охорона земель оздоровчого призначення включає комплекс природоохоронних засобів та заходів. Основним засобом забезпечення правової охорони земель оздоровчого призначення є встановлення округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони та зонування земель курортів та лікувально-оздоровчих місцевостей, а також встановлення охоронного режиму в кожній із зон округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони із чіткою правовою регламентацією запровадження обмежень прав на ці землі, зокрема заборони здійснення окремих видів господарської діяльності.
7. Дослідивши правові засади управління землями оздоровчого призначення, можемо зробити висновок про те, що воно є засобом забезпечення збереження, відтворення, раціонального використання та охорони земель, які містять природні ресурси, що мають лікувальні властивості. Впорядкування системи правових відносин, об’єктом яких є землі оздоровчого призначення, та приведення її у відповідність до об’єктивних закономірностей розвитку природи і суспільства є можливим за умови функціонування цілісної системи управління, яка б базувалася на засадах чіткої визначеності та розмежування функцій і повноважень її структурних елементів.
8. Пропонується:
розроблення та прийняття інтегрованого нормативно-правового акта у вигляді закону про землі оздоровчого призначення, у якому було б чітко визначено правовий режим земель курортів і правовий режим лікувально-оздоровчих місцевостей, що сприяло б уникненню колізій у законодавчому регулюванні використання та охорони земель курортів і лікувально-оздоровчих місцевостей та уніфікації норм, які регулюють дану групу суспільних відносин;
внести зміни та доповнення до Земельного кодексу України, виклавши статтю 47 у такій редакції: «До земель оздоровчого призначення належать землі, що містять природні ресурси, які мають лікувальні властивості та використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань, лікування та медичної реабілітації людей»;
внести доповнення до Земельного кодексу України ст. 49-1 «Використання земель оздоровчого призначення на праві загального та спеціального використання»
з метою посилення відповідальності за порушення законодавства у сфері використання та охорони земель оздоровчого призначення внести доповнення до Кодексу України про адміністративні правопорушення ст. 52-1 «Псування та забруднення земель, що містять природні ресурси, які мають лікувальні властивості», санкцією якої є накладення штрафу на громадян від 20 до 40, а на посадових осіб від 30 до 50 неоподаткованих мінімумів доходів громадян та до Кримінального кодексу України ст. 239-1 «Псування та забруднення земель, що містять природні ресурси, які мають лікувальні властивості», санкцією якої є накладення штрафу до чотирьохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян або позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 5 років.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. АвраменкоВ. Цільове призначення: «неосновне» / Авраменко В’ячеслав // Земельний вісник. — 2007. — №16(16). — 5листопада. — С.10.
2. АксененокГ.А. Земельные правоотношения в СССР / АксененокГ.А. — М. : Госюриздат, 1950. — 308с.
3. АксененокГ.А. Обеспечение рационального использования земли / Г.А.Аксененок // Советское государство и право. — 1968. — №10. — С.1219.
4. АксененокГ.А. Правовой режим земель сельскохозяйственного назначения / Г.А.Аксененок : материалы Второго советско-итальянского «круглого стола» по вопросам сельскохозяйственного права [«Сельское хозяйство и право в СССР и Италии»], (Москва, июль 1975г.) ; [ред.коллегия: БеляеваЗ.С. и др.]. — М. : Ин-т гос-во и права АН СССР, 1977. — С.5162.
5. АксененокГ.А. Юридические аспекты охраны природы и рационального использования природных ресурсов в СССР/ Г.А.Аксененок // Правоведение. — 1974. — №5. — С.713.
6. АлексеевС.С. Общие дозволения и общие запреты в советском праве / С.С.Алексеев. — М. : Юрид. лит., 1989. — 286с.
7. АлексеевС.С. Право: Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования / С.С.Алексеев. — М. : Статут, 1999. — 712с.
8. АлексеевС.С. Правовое регулирование в советском обществе / С.С.Алексеев и др. // Проблемы теории государства и права: учеб. [для студ. вузов, обуч. по спец. «Правоведение»]. — М.: Юрид. лит., 1987. — С.224245.
9. АлексеевС.С. Система советского права / АлексеевС.С.// Проблемы теории государства и права : учеб. — М. : Юрид. лит., 1987. — С.204223.
10. АндрейцевВ.І. Земельне право і законодавство суверенної України: Актуальні проблеми практичної теорії / АндрейцевВ.І. — К. : Знання, 2005. — 446с.
11. АндрейцевВ.І. Конституційно-правові імперативи використання власності на землю / В.І.Андрейцев // Вісн. Київ. нац. ун-ту ім.Тараса Шевченка. Юридичні науки. — 2004. — Вип.58. — С.9699.
12. АндрейцевВ.І. Правові засади земельної реформи і приватизації земель в Україні : навч.-практ. посіб. / АндрейцевВ.І. — К.: Істина, 1999. — 320с.
13. АндрейцевВ.І. Суверенній Україні — нову Земельну Конституцію (концептуальні підходи до підготовки проекту Кодексу законів про землю) / В.І.Андрейцев // Право України. — 1999. — №8. — С.5865.
14. АнисимовА.П. О делении земельного фонда на категории / А.П.Анисимов // Правоведение. — 2006. — №5. — С.6578.
15. БабановА.В. Прекращение и ограничение прав на земельные участки // Земельное право : учеб. / А.В.Бабанов [и др.] ; под ред. Г.Е.Быстрова, Р.К.Гусева. — М. : ТК Велби ; Проспект, 2006. — С.305341.
16. БалезинВ.П. Правовой режим земель сельских населенных пунктов / БалезинВ.П. — М. : Изд-во МГУ, 1972. — 224с.
17. БандуркаО.М. Основи управління в органах внутрішніх справ України: теорія, досвід, шляхи вдосконалення : [монографія] / БандуркаО.М. — Х. : Основа, 1996. — 398с.
18. БевзенкоВ.М. Правовий режим територій та об’єктів природно-заповідного фонду України / В.М.Бевзенко // Вісн. Нац. ун-ту внутрішніх справ. — Х., 2002. — Вип.19. — С.278286.
19. БевзенкоВ.М. Управління природно-заповідним фондом України (організаційно-правові питання) : [монографія] / БевзенкоВ.М. — Херсон : Айлант, 2005. — 268