ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ОСОБИ ДЛЯ ВПІЗНАННЯ ПОЗА ЇЇ ВІЗУАЛЬНИМ СПОСТЕРЕЖЕННЯМ

Краткое описание

ЗМІСТ
ВСТУП стор. 4–13

РОЗДІЛ 1. Пред’явлення для впізнання в структурі слідчих дій
стор. 14–56
1.1. Сутність і види пред’явлення для впізнання за чин¬ним кримінально-процесуальним законодавством України
стор. 14–39
1.2. Місце пред’явлення для впізнання при збиранні і перевірці доказів по кримінальній справі
стор. 40–56
Висновки до розділу І стор. 57

РОЗДІЛ 2. Процесуальний порядок пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи
стор. 58–93
2.1. Правова регламентація гарантування безпеки учасників кримінального судочинства за чинним законодавством України
стор. 58–79
2.2. Співвідношення і відповідність процедури пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи кримінально-процесуальному законодавству деяких країн СНД та міжнародно-правовим актам в галузі кримінального судочинства

стор. 80–93
Висновки до розділу ІІ стор. 94–96

РОЗДІЛ 3. Тактика проведення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи та шляхи її удосконалення
стор. 97–158
3.1. Особливості організації підготовчого етапу та пропозиції по його вдосконаленню стор. 97–127
3.2. Тактика проведення слідчої дії та напрями її удосконалення стор. 128–145
3.3. Проблеми фіксації ходу та результатів пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи стор. 146–157
Висновки до розділу ІІІ стор. 158–165

ВИСНОВКИ
стор. 166–177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ стор. 178199
ДОДАТКИ стор. 200231

ВСТУП

Актуальність теми. Колізії у кримінально-процесуальній діяльності є явищем динамічним, вони прямо пов’язані із розвитком та вдосконаленням чинного законодавства. Кримінально-процесуальний кодекс України (далі – КПК), затверджений Законом від 28 грудня 1960 року, починаючи з червня 1961 року постійно зазнає змін та доповнень.
Нині у КПК закріплений вичерпний перелік слідчих дій, які відповідно до частини першої статті 66 КПК є засобами збирання доказів. Серед них чільне місце посідає пред’явлення для впізнання і, зокрема, такий його різновид, як пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи. Результати вивчення судово-слідчої практики та юридичної літератури вказують на відсутність глибоких наукових та методичних напрацювань щодо підготовки, проведення та фіксації цієї процесуально і тактично складної слідчої дії. При виникненні потреби у проведенні пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, здобувають і переві¬ряють докази при проведенні інших слідчих дій 55 (36,7 %) зі 150 опитаних нами працівників слідчих підрозділів МВС України, 17 (11,3 %) з них проводять пред’явлення для впізнання у загальному порядку без застосування заходів безпеки, 64 (42,7 %) – шукають технічні можливості для його проведення згідно з методичними рекомендаціями, які розроблялися ще у 2001 році і стосуються лише загальних питань проведення зазначеної слідчої дії. Причиною такої негативної тенденції є неналежне матеріально-технічне забезпечення органів внутрішніх справ, що підтвердили 72 (48 %) опитаних нами слідчих, та відсутність ґрунтовних детальних методичних рекомендацій, які б визначали особливості застосу¬вання тактичних прийомів проведення пред’явлення для впізнання саме поза візуальним спостереженням особи, на необхідність розробки яких вказали 112 (74,6 %) зі 150 респондентів.
Дослідженню ряду проблем проведення слідчих дій і, зокрема, пред’яв¬лення для впізнання присвятили свої наукові праці відомі вчені України і країн СНД: В.П. Бахін, Р.С. Бєлкін, М.М. Гапанович, А.Я. Гінзбург, М.О. Головецький, Ю.М. Грошевий, В.Е. Єминов, А.М. Зінін, А.В. Іщенко, І.П. Козаченко, В.І. Комісаров, В.О. Коновалова, Ю.Г. Корухов, Г.І. Кочаров, В.В. Крилов, В.С. Кузьмічов, О.П. Кучинська, В.К. Лисиченко, Є.Д. Лук’янчиков, А.Ф. Маєвський, О.М. Моісеєв, В.М. Петренко, Є.Є. Подголін, С.В. Познишев, З.Г. Самошина, М.Я. Сегай, В.А. Снєтков, В.Т. Томін, Л.Д. Удалова, П.П. Цвєтков, Е. Центров, В.В. Ціркаль, В.Ю. Шепітько, М.Є. Шумило та інші.
Окремим психологічним аспектам проведення слідчих дій, особли-востям процесів запам’ятовування та відтворення інформації приділяли увагу у своїх наукових працях такі відомі вчені України, як В.П. Казміренко, Л.І. Казміренко, М.В. Костицький, С.Д. Максименко, В.С. Медведєв, В.М. Синьов, С.І. Яковенко, оскільки у практичному аспекті існує тісний зв’язок між кримінальною психологією і криміналістикою. Як наслідок, різноманітні технічні методи і способи отримання важливої інформації успішно використовуються у психологічному забезпеченні заходів із профілактики та припинення злочинів [114, c. 11-12].
Наукові розробки зазначених авторів мають фундаментальне значення для становлення пред’явлення для впізнання як самостійної слідчої дії. Однак, у працях цих вчених жодним чином не досліджувався такий різновид слідчої дії, як пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи, не ставилася мета розробки детальних методичних рекомендацій та наукового забезпечення його проведення, незважаючи на те, що у 1970 році М.Я. Сегай, розглядаючи проблему впізнання за зворотніми ідентифікаційними зв’язками, рекомендував під час слідчої дії використовувати такий тактичний прийом, як розміщення учасників у різних кімнатах, тобто таким чином, щоб впізнаючий знаходився поза візуальним спостереженням особи, яка пред’являється для впізнання. У 1992 році Л.Д. Удалова вже пропонувала внести зміни до чинно¬го КПК щодо безконтактного проведення цієї слідчої дії.
Основною причиною такого стану є те, що цей вид пред’явлення для впізнання був визначений у КПК як самостійний лише відповідно до Закону України від 13 січня 2000 року “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України”. До цього моменту можливість проведення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи була визначена лише у Законі України від 23 грудня 1993 року “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”. Але це положення Закону України застосовувалося у практичній діяльності з розслідування злочинів досить обмежено.
Лише у 2003 році Л. Черечукіна, окреслюючи окремі кримінально-процесуальні і криміналістичні аспекти пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи, наголосила на необхідності з’ясування криміналістичної сутності пред’явлення для впізнання, тактичних підстав його проведення поза візуальним спостереженням. Наведені обставини зумовили актуальність обраної теми дисертації та визначили необхідність її детальної розробки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до напрямів, визначених Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001 –2005 роки, затвердженої Указом Президента України № 1376 від 25 грудня 2000 року (поз. 21), Пріоритетними напрямами наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004 –2009 років (наказ МВС України № 755 від 5 липня 2004 року).
Тема дисертації обговорена і затверджена на засіданні Вченої ради НАВС України (протокол № 15 від 29 жовтня 2002 року), включена до Переліку тем дисертаційних досліджень з проблем держави і права (сьоме довідкове видання, поз. 719) та до плану науково-дослідницької діяльності кафедри кримінального права і процесу НАВС України, розроблена відпо-відно до замовлення на проведення наукового дослідження слідчого управ-ління УМВС України в Івано-Франківській області від 20 грудня 2003 року.
Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у визначенні особливостей, висвітленні проблемних питань і висловленні пропозицій щодо процесуальної регламентації і тактики проведення пред’явлення для впізнан¬ня поза візуальним спостереженням особи, розробці єдиних науково-обґрун¬тованих методичних рекомендацій щодо проведення цього виду слідчої дії.
Досягнення цієї мети дисертації можливе лише за умов комплексного системного підходу до вирішення таких завдань:
– висвітлити історичні передумови виникнення пред’явлення для впізнання як самостійної слідчої дії та його місце в системі інших слідчих дій;
– уточнити основні види пред’явлення для впізнання та сутність кожного з них;
– надати авторське тлумачення пред’явлення особи для впізнання поза її візуальним спостереженням;
– з’ясувати місце пред’явлення для впізнання поза візуальним спостере¬женням особи при збиранні і перевірці доказів у кримінальних справах;
– розкрити сучасний стан законодавчого врегулювання проведення органами досудового слідства МВС України пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи як однієї із тактично складних та ризикованих слідчих дій при розслідуванні злочинів;
– узагальнити практику застосування вказаної слідчої дії органами досудового слідства з метою усунення виявлених недоліків та забезпечення впровадження у практичну діяльність передового досвіду зарубіжних країн;
– сформулювати пропозиції з удосконалення нормативно-правового регулювання, порядку організації й тактики проведення органами досудового слідства пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи, фіксації його ходу та результатів;
– розробити єдині науково-обґрунтовані методичні рекомендації щодо проведення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи.
Об’єктом дослідження є правовідносини, які охоплюють процесуальну діяльність органів досудового слідства МВС України по розслідуванню злочинів, у ході яких виникає потреба проведення пред’явлення особи для впізнання поза її візуальним спостереженням як одного із заходів гарантування безпеки учасників кримінального судочинства.
Предметом дослідження є пред’явлення особи для впізнання поза її візуальним спостереженням за чинним законодавством України, системне застосування і напрями удосконалення тактичних прийомів при його проведенні.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складає система загальнонаукових і спеціальних методів, які призначені для отримання об’єктивних і достовірних результатів.
Специфічність мети та завдань дослідження визначили використання наступних методів: історичного, системно-структурного, порівняльно-право¬вого, статистичного та інших.
Історичний метод використовувався для аналізу виникнення та становлення у кримінально-процесуальному законодавстві України пред’явлення для впізнання як самостійної слідчої дії. Використання системно-структурного методу дозволило визначити місце пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи у системі слідчих дій. Порівняльно-правовий метод застосовувався при аналізі норм чинного КПК України і деяких країн СНД (Російської Федерації, Республіки Бєларусь, Латвії) та їх відповідності міжнародно-правовим актам в галузі дотримання прав людини. Формально-логічний – при співставленні норм КПК України та його проекту, обґрунтуванні висновків і пропозицій щодо їх доповнення чи уточнення. При проведенні анкетування 150 слідчих у різних регіонах України, вивченні та узагальненні 45 кримінальних справ, при розслідуванні яких проводилося пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи, використовувався статистичний метод.
Нормативно-правовою базою дисертації є положення Конституції України, чинного КПК, постанови Пленуму Верховного Суду України з питань слідчої та судової практики, відомчі нормативно-правові акти МВС України з питань застосування заходів безпеки під час досудового розслі-дування, існуючі методичні рекомендації для практичних працівників по про-веденню пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи, положення міжнародно-правових актів в галузі кримінального судочинства.
При вивченні матеріалів практики і визначенні ключових аспектів обраної проблеми автором використовувався особистий досвід роботи на посадах слідчого слідчого відділення по розслідуванню тяжких злочинів лінії карного розшуку слідчої частини міського відділу внутрішніх справ та обласного управління МВС України в Івано-Франківській області і викладача кафедри кримінального процесу та криміналістики Прикарпатського юридичного інституту КНУВС.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням з проблем пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи та основних теоретичних і практичних питань його проведення, що раніше на такому рівні не вивчалися. У результаті проведеного дослідження зроблене теоретичне узагальнення практичних проблем, що виникають під час організації, проведення, фіксації ходу та результатів пред’явлення особи для впізнання поза її візуальним спостереженням.
До найбільш суттєвих результатів, одержаних самостійно, що визна-чають наукову новизну дослідження, відносяться наступні положення:
вперше:
 надано авторське тлумачення пред’явлення особи для впізнання поза її візуальним спостереженням;
 комплексно з’ясоване місце і значення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи при збиранні і перевірці доказів у кримінальних справах;
 розкрито сучасний стан законодавчого врегулювання проведення органами досудового слідства МВС України пред’явлення особи для впіз-нання поза її візуальним спостереженням як однієї із складних слідчих дій, яка проводиться при розслідуванні злочинів в умовах тактичного ризику;
 проаналізовано практику застосування вказаної слідчої дії органами досудового слідства, запропоновано шляхи усунення виявлених недоліків та впровадження у практичну діяльність передового досвіду зарубіжних країн;
 сформульовано пропозиції з удосконалення нормативно-правового регулювання, порядку організації, тактики проведення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи органами досудового слід¬ства при розслідуванні злочинів, а також фіксації його ходу та результатів;
набуло подальшого розвитку:
 висвітлення історичних передумов виникнення пред’явлення для впізнання як самостійної слідчої дії та його місця серед інших слідчих дій;
 виокремлення основних видів пред’явлення для впізнання, визначення їх сутності;
 розроблення єдиних науково-обґрунтованих методичних рекомендацій щодо проведення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані:
 у науково-дослідній діяльності – сформульовані у дисертації про-позиції, теоретичні висновки і рекомендації по проведенню пред’явлення особи для впізнання поза її візуальним спостереженням спрямовані на вдосконалення норм кримінально-процесуального законодавства України, що регламентують процесуальну діяльність по розслідуванню злочинів. Відповідні пропозиції направлено до Верховної Ради України для врахування при підготовці нового КПК (акт впровадження № 06-19/15-1879 від 16 грудня 2005 р.). Вони можуть стати основою для подальших наукових розробок проведення різних видів пред’явлення для впізнання;
 у практичній діяльності по розслідуванню злочинів – розроблені авто¬ром науково-обґрунтовані детальні методичні рекомендації по проведенню пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи прийняті Головним слідчим управлінням МВС України (вих. № 13/7 – 12918 від 22 грудня 2005 р.). Матеріали дисертації використовуються в діяльності слідчих підрозділів УМВС України в Івано-Франківській області (акт впро¬вадження від 2 лютого 2005 р.). Сформульовані автором пропозиції щодо удосконалення та доповнення чинного КПК направлені до збірника Голов¬ного слідчого управління МВС України “Слідча практика” (вих. № 8/7023 від 29 жовтня 2005 р.) та до Управління правового забезпечення головного штабу МВС України (вих. № 2/238 від 25 лютого 2005 р.), як рекомендовані МВС України зміни і доповнення до чинного КПК та його проекту відповідно до телетайпограми МВС України № 1/5-445 від 23 лютого 2005 р.
 у навчально-методичній роботі – результати дослідження знайшли своє відображення у підготовлених автором навчально-методичних комплексах “Організація розкриття та розслідування злочинів”(2004, 2005 р.р.). Основні положення дисертації використовуються при викладанні курсів кримінального процесу і криміналістики у Прикарпатському юридичному інституті МВС України, Київському національному університеті внутрішніх справ, на факультеті правничих наук Національного університету „Києво-Могилянська академія”, на соціально-гуманітарному факультеті Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, про що свідчать відповідні документи, наведені у додатках.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням, в процесі якого використовувалися положення, розроблені автором особисто. Ці наукові ідеї та розробки оприлюднені у наукових фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, без співавторів.
Апробація результатів дисертації. Основні положення і висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права та процесу Навчально-наукового інституту підготовки кадрів оперативних служб міліції Національної академії внутрішніх справ України (2003 2005 р.р.), на міжкафедральних семінарах кафедр теорії кримінального процесу та судоустрою, кримінального процесу, кримінального права та процесу, криміналістики, організації розслідування злочинів Національної академії внутрішніх справ України (27 жовтня та 25 листопада 2005 року), оприлюднені на науково-практичних конференціях і семінарах: науково-практичному семінарі „Етичні основи підготовки та діяльності дільничних інспекторів міліції” (13 березня 2004 року, м. Івано-Франківськ), Міжнародній науково-практичній конференції „Проблеми формування іміджу дільничних інспекторів міліції в умовах становлення громадянського суспільства в Україні” (24-25 квітня 2004 року, м. Івано-Франківськ), Всеукраїнському науково-практичному семінарі „Організація взаємодії ОВС з громадськими формуваннями щодо охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки: досвід та проблеми” (30 вересня 2004 року, м. Івано-Франківськ), Міжнародній науково-практичній конференції „Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави” (14-15 жовтня 2004 року, м. Одеса), ХІ щорічній науковій конференції Національного університету України „Києво-Могилянська академія” „Україна – людина, суспільство, приро-да” (24 28 січня 2005 року, м. Київ), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Проблеми нормативно-правового забезпечення захисту прав і свобод людини в діяльності ОВС” (31 березня-1 квітня 2005 року, м. Івано-Франківськ), звітній науковій конференції викладачів, курсантів та студентів Прикарпатського юридичного інституту МВС України „Актуальні проблеми удосконалення професійної підготовки працівників адміністративної служби міліції в умовах реформування діяльності ОВС” (20 травня 2005 року, м. Івано-Франківськ), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Рефо¬рмування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи (30 вересня-1 жовтня 2005 року, м. Івано-Франківськ).
Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 наукових статей у провідних фахових виданнях, перелік яких затверджений ВАК України, 8 тез доповідей у збірниках наукових праць за підсумками науково-практичних конференцій та семінарів.
Структура роботи обумовлена предметом дослідження, метою і завданнями та відповідає логіці наукового пошуку й вимогам ВАК України. Складається із вступу, трьох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг дисертації становить 231 сторінку, з них основний текст дисертації 177 сторінок, список використаних джерел на 22 сторінках (226 найменувань), додатки на 32 сторінках.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження встановлено, що у системі слідчих дій чільне місце займає пред’явлення для впізнання як один із засобів збирання доказів у кримінальній справі. Різновидом цієї слідчої дії є пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, як засіб забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. У дисертації означені місце і роль вказаного виду пред’явлення для впізнання, визначені його особливості, розроблені та систематизовані тактичні прийоми з урахуванням специфіки підготовки, проведення, фіксації ходу та результатів. Враховуючи викладене, до основних відносяться наступні положення:

1. Пред’явлення особи для впізнання – це самостійна слідча дія, передбачена статтею 174 КПК, яка пройшла досить тривалий шлях становлення. При її проведенні відбувається встановлення наявності або відсутності тотожності особи з тією, яку раніше сприймав впізнаючий і запам’ятав її ознаки. Повторне проведення пред’явлення для впізнання допускається у виключних випадках без винесення спеціальної постанови.
Чинний КПК передбачає проведення двох основних видів пред’явлення для впізнання: осіб та предметів. З метою забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства, відповідно до Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 13 січня 2000 року, статтю 174 КПК доповнено частиною четвертою. Згідно з цією нормою, у виняткових випадках з метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання проводиться поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням вимог, передбачених статтею. Як свідчить власний досвід і результати анкетування 150 працівників слідчих підрозділів МВС України, лише після набрання чинності зазначеним законом цей вид пред’явлення для впізнання цілеспрямовано почав проводитися при розслідуванні кримінальних справ.
2. Норми частини першої статті 66 КПК є невдалими, оскільки фактично передбачають лише проведення допитів, очної ставки і призначення експертиз. У зв’язку з цим запропоновано вдосконалити зазначену норму шляхом чіткого переліку слідчих дій, у тому числі всіх видів пред’явлення для впізнання, які віднесені до засобів збирання доказів.
3. Поняття „впізнання”, „пред’явлення для впізнання”, „проведення упізнання” не є синонімами, але законодавець у частині четвертій статті 174 КПК, у статті 15 Закону України „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” та інших нормативно-правових актах на рівні вживає зазначені терміни. Тому запропоновано уніфікувати їх значення у всіх нормативних актах, вказавши, що проводиться саме пред’явлення для впізнання.
4. Питання гарантування безпеки учасників кримінального судочинства визначені у Законі України „Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993 року, Кримінально-процесуальному кодексі України, Указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, низці відомчих наказів та інструкцій. Однак основна складність реалізації цих положень полягає у тому, що протягом останніх п’яти років у Законах України „Про Державний бюджет України” не передбачено цільові кошти на застосування заходів безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві. У зв’язку з цим, набуває особливої актуальності і підлягає підтримці висловлена у спеціальній літературі пропозиція про те, щоб передбачити у Державному бюджеті України конкретну статтю витрат на зазначені потреби.
5. Режим доступу до документів, у яких вказані конкретні заходи забезпечення безпеки у ряді нормативно-правових актів України визначений по-різному. Так, відповідно до статті 523 КПК України та статті 88 проекту КПК відомості про заходи безпеки та осіб, взятих під захист, є інформацією з обмеженим доступом. У наказі МВС України № 1390 від 19 листопада 2003 року така інформація характеризується як конфіденційна. Разом з тим, як зазначається у статті 4.15 розгорнутого Переліку відомостей, що становлять державну таємницю в системі МВС України, затвердженого наказом МВС України № 207 від 6 березня 2003 року, відомості щодо зміни прізвища, переселення до іншого місця проживання конкретних осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві і взяті під захист на підставі Закону України від 23 грудня 1993 року “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, належать до “цілком таємної інформації”. Відомості про зміст, організацію, форми, методи, а також режим здійснення охоронних заходів стосовно осіб, особиста охорона яких здійснюється на підставі вимог законів України “Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів”, “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві”, відповідно до розділу шостого цього ж наказу, належать до Переліку конфіденційної інформації в системі МВС України, якій надається гриф обмеження доступу “Для службового користування”.
Поняття „обмежений доступ”, „таємно”, „цілком таємно”, „конфіденційно” співвідносяться між собою як ціле і частина, де семантичною домінантою у співвідношенні термінів є – „обмежений доступ”. Враховуючи викладене, вважаємо за доцільне на законодавчому рівні розповсюдити на заходи забезпечення безпеки саме режим таємності.
6. Чинне кримінально-процесуальне законодавство України в частині забезпечення безпеки учасників кримінального судочинства в цілому відповідає міжнародним стандартам, так як є ряд дієвих заходів по захисту їх життя, здоров’я, житла чи майна. Однак у діяльності по розслідуванню злочинів ще має місце незахищеність свідків, потерпілих, інших учасників кримінального процесу перед протидією зі сторони підозрюваних, обвинувачених, підсудних. У зв’язку з цим існує нагальна потреба передбачити у Кримінально-процесуальному кодексі України чіткий перелік учасників пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи, та визначити конкретні заходи забезпечення безпеки, які мають застосовуватися у комплексі між собою. До таких заходів, поряд із проведенням пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи, відноситься забезпечення конфіденційності даних про особу впізнаю чого і понятих, шляхом надання їм псевдоніму. До числа таких учасників поняті можуть залучатися на розсуд слідчого у виняткових випадках, на альтернативних засадах.
7. Загальноприйнятим у науці кримінального процесу і криміналістики є поділ структури проведення слідчої дії на підготовчий, робочий і заключний етапи. Разом з тим, враховуючи специфіку пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи, особливо виділяються заходи по підготовці до проведення цієї слідчої дії. До такої підготовки відносяться: допит впізнаючої особи; попереднє її вивчення, а також особи, яка буде впізнаватися; подолання психологічного бар’єру; комплексне застосування заходів безпеки шляхом зміни прізвища, ім’я та по-батькові, анкетних даних впізнаючої особи і понятих; визначення часу і місця проведення пред’явлення для впізнання і розробка плану. Сутність безпосереднього підготовчого етапу полягає у визначенні кола учасників та їх залучення до проведення слідчої дії, вирішенні проблемних питань участі у проведенні слідчої дії статистів, понятих, спеціаліста. Встановлено, що переходячи до робочого етапу пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи, слідчий повинен впевнитися, що дотримані всі вимоги, необхідні для виконання цієї слідчої дії: особу свідка чи потерпілого допитано із необхідною повнотою; правильно підібрано статистів, які пред’являтимуться разом із особою, яку впізнають і не мають з нею різких відмінностей у зовнішності і одягу; встановлено, що особи, які виступають у якості статистів, незнайомі цій особі; прийнято необхідні заходи для виключення можливості раптової зустрічі між особами, яка впізнає і яку впізнають; правильно підібрано понятих; запрошено необхідних спеціалістів; підготовлено технічні засоби фіксації.
За наявності підстав вважати, що з боку учасників слідчої дії можлива неадекватна, емоційна поведінка, доцільно передбачити присутність при пред’явленні для впізнання працівників міліції з метою дотримання порядку. З метою реалізації статті 121 КПК, у частині нерозголошення даних досу¬дового слідства, запропоновано уніфікувати з даного приводу форму такого попередження.
8. Починаючи робочий етап пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи, першими до обох кімнат необхідно запросити по телефону із сусідньої кімнати спочатку двох понятих. Які будуть знаходитися зі сторони впізнаючого, а потім тих, які будуть знаходитися зі сторони того, хто підлягає пред’явленню для впізнання. Наступним тактичним прийомом, на нашу думку, є розміщення статистів у кімнаті. Із приміщення, де вони знаходяться, статисти викликаються за допомогою одного із понятих по телефону. Наступним тактичним прийомом є запрошення захисника. Він має право перебувати лише в тій частині спеціально обладнаної кімнати (приміщення), де знаходиться його підзахисний. Після розміщення понятих, статистів, захисника за умови, що постійно ведеться відеозапис події вважаємо за доцільне запрошення особи, яка підлягає впізнанню. Процес підбору одягу, взуття і головних уборів є досить важливим. Слідчий покидає приміщення, де знаходяться зазначені особи, лише після роз’яснення їм прав і обов’язків, зайняття ними обраних місць, що свідчить про безпосередню їх готовність до проведення пред’явлення для впізнання. Останнім до сусідньої кімнати (приміщення) запрошується особа, яка має впізнавати. У цій кімнаті освітлення буде тьмяне. Цю особу повинні викликати по телефону один із понятих, які будуть знаходитися у цій частині кімнати, де і впізнаюча особа. Хід та результати слідчої дії фіксуються у протоколі пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, структуру якого нами уточнено та доповнено.
Після доцільно повторно допитати підозрюваного (обвинуваченого). Закріплення його показань у протоколі повторного допиту в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України і згідно з частиною другою статті 65 КПК у подальшому може бути використане як джерело доказів у кримінальній справі.
Доцільно, щоб кожен учасник пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи самостійно ознайомився зі змістом протоколу. Можливим є й інший варіант, коли слідчий чи хтось із присутніх працівників органів внутрішніх справ зачитує цей протокол вголос. На нашу думку, це є тактичний прийом, передбачений статтею 85 КПК. Необхідність його застосування виникає у деяких випадках, коли існує загроза із сторони обвинуваченого (підозрюваного) знищити процесуальний документ, пошкодити його. Цей протокол повинен в повній мірі відповідати вимогам статті 85 КПК України. У протоколі в обов’язковому порядку повинні бути зазначені: місце і дата його складання; посади і прізвища осіб, що проводять дію; прізвища осіб, які брали участь у проведенні слідчої дії, адреси цих осіб; роз’яснення їх прав і обов’язків; зміст проведеної слідчої дії, час її початку і закінчення; всі істотні для справи обставини, виявлені при виконанні даної слідчої дії. Однак у протоколі пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, крім зазначених обставин, обмежуються відомості про осіб, щодо яких вжито заходів безпеки.
Застосування відеозйомки чи звукозапису надає можливість переконатися учасникам судового розгляду в об’єктивності проведення пред’явлення для впізнання. Використання саме цих додаткових засобів фіксації дозволяє визначити динаміку проведення слідчої дії, поведінку учасників, відповідність дій слідчого нормам чинного КПК.
Протокол пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають підписують: свідок (потерпілий), поняті, підозрюваний (обвинувачений), захисник, статисти, інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні слідчої дії, слідчий.
Якщо впізнаючий не впізнав особи, у цьому випадку слідчий повинен повести себе виважено, результати пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи занести до протоколу, а після його закінчення додатково допитати впізнаючого.
9. Запропоновано наступне авторське визначення зазначеного різновиду слідчої дії:
Пред’явлення особи для впізнання поза її візуальним спостереженням – це різновид слідчої дії – пред’явлення для впізнання, спрямований на встановлення наявності чи відсутності тотожності особи, яку раніше сприймав впізнаючий і запам’ятав її прикмети, що проводиться у спеціальному технічно-пристосованому приміщенні з метою забезпечення заходів безпеки і недопущення візуального контакту між особою, яка пред’являється для впізнання та особою, яка впізнає. Застосування такого різновиду пред’явлення для впізнання дає можливість: перевірити наявні докази у справі в цілому; перевірити показання допитаних осіб зокрема; отримати нові докази; перевірити висунуті в ході слідства версії; встановити можливі злочинні зв’язки та притягнути до відповідальності інших учасників злочину чи встановити причетність особи, що пред’являється для впізнання, до вчинення інших злочинів. Цей вид слідчої дії проводиться за участю чотирьох понятих, щодо яких вживаються заходи забезпечення безпеки, які розміщуються по двоє по різні сторони від спеціального скла із однобічним напиленням та у присутності статистів.
10. Враховуючи наведене, на нашу думку, доцільно викласти статтю 174 КПК України у такій редакції:
Стаття 174 Пред’явлення особи для впізнання
При необхідності пред’явлення якої-небудь особи для впізнання свідкові, потерпілому, обвинуваченому або підозрюваному слідчий спочатку допитує їх про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, при яких впізнаючий бачив цю особу, про що складає протокол допиту.
Коли впізнаючий є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань, а свідок, крім того, і за відмову від дачі показань. Особа, що підлягає пред’явленню для впізнання , пред’являється впізнаючому разом з трьома статистами тієї ж статі, які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одягу, особистого чи будь-якого іншого інтересу у вирішенні кримінальної справи.
Перед тим, як пред’явити особу для впізнання, їй пропонується зайняти будь-яке місце серед статистів. Впізнаючому пропонується вказати особу, яку він впізнав, і пояснити, за якими ознаками він її впізнав. Якщо впізнання особи не відбулося, про це фіксується у протоколі слідчої дії.
З метою забезпечення безпеки впізнаючого пред’явлення для впізнання проводиться у спеціальному технічно-пристосованому приміщенні для забезпечення заходів безпеки і недопущення візуального контакту між особою, яка впізнає та особою, яка пред’являється для впізнання, тобто поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням вимог, передбачених цією статтею. Про умови такого пред’явлення для впізнання зазначається у протоколі. До протоколу вносяться псевдонім та змінені анкетні дані особи, яка впізнає, понятих, а також вживаються заходи щодо виключення їхньої зустрічі з іншими учасниками процесу. Справжні відомості про учасників слідчої дії, щодо яких вживалися заходи забезпечення безпеки, зберігаються окремо з дотриманням режиму таємності. Про результати пред’явлення для впіз¬нання обов’язково повідомляється особа, яка пред’являлася для впізнання.
Пред’явлення для впізнання за фотознімками чи відеозаписом може проводитися відповідно до умов, викладених у цій статті у випадках, коли пред’явити осіб для впізнання в натуральному вигляді неможливо.
Пред’явлення особи для впізнання проводиться в присутності не менше двох понятих. У разі проведення пред’явлення для впізнання за правилами, встановленими частиною четвертою цієї статті, понятих повинно бути чотири, які залучаються за розсудом слідчого. Вони розташовуються слідчим по обидва боки від спеціального скла із однобічним напиленням таким чином, щоб забезпечити максимальну оглядовість. Поняті мають пересвідчитись у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, і засвідчити хід та результати його проведення.
Також пропонуємо викласти статтю 250 проекту Кримінально-процесуального кодексу України у наступній редакції:
Стаття 250 Пред’явлення особи для впізнання
1. За необхідності пред’явлення особи для впізнання свідкові, потерпілому, підозрюваному або обвинуваченому слідчий попередньо з’ясовує, чи може він впізнати цю особу, допитує його про зовнішній вигляд і прикмети цієї особи, а також про обставини, за яких впізнаючий бачив цю особу, про що складає протокол допиту. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати прикмети, за якими впізнає особу, проте може впізнати її за сукупністю ознак, слідчий зазначає про це в протоколі. Забороняється попередньо показувати впізнаючому особу, яка має бути пред’явлена для впізнання, чи її зображення за винятками, передбаченими у частині шостій цієї статті, та надавати іншу інформацію про прикмети цієї особи.
2. Якщо впізнаючий є свідком чи потерпілим, він попереджається про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання, а свідок, крім того, і за відмову дати показання, якщо таке право не надано йому законом.
3. Особа, що підлягає пред’явленню для впізнання пред’являється впізнаючому разом з трьома статистами тієї ж статі, які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одягу, особистого чи будь-якого іншого інтересу у вирішенні кримінальної справи. Перед тим як пред’явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності того, хто впізнає, зайняти будь-яке місце серед статистів. Впізнаючому пропонується вказати особу, яку він впізнав, і пояснити за якими ознаками відбулося впізнання. Якщо впізнання особи не відбулося, про це фіксується у протоколі слідчої дії.
4. З метою забезпечення безпеки впізнаючого пред’явлення для впізнання проводиться у спеціальному технічно-пристосованому приміщенні для забезпечення заходів безпеки і недопущення візуального контакту між особою, яка впізнає та особою, яка пред’являється для впізнання, тобто поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, з дотриманням вимог, передбачених цією статтею. Про умови такого пред’явлення для впізнання зазначається у протоколі. Про результати пред’явлення для впізнання обов’язково повідомляється особа, яка пред’являлась для впізнання.
5. При пред’явленні особи для впізнання особі, щодо якої відповідно до цього Кодексу вжито заходів безпеки, до протоколу вносяться псевдонім та змінені анкетні дані особи, яка впізнає, понятих, а також вживаються заходи щодо виключення їхньої зустрічі з учасниками процесу. Справжні відомості про учасників слідчої дії, щодо яких вживалися заходи забезпечення безпеки зберігаються окремо з дотриманням режиму таємності.
6. Пред’явлення для впізнання за фотознімками чи відеозаписом може проводитися відповідно до умов, викладених у цій статті у випадках, коли пред’явити осіб для впізнання в натуральному вигляді неможливо.
7. Пред’явлення особи для впізнання проводиться в присутності не менше двох понятих. У разі проведення пред’явлення для впізнання за правилами, встановленими частиною четвертою цієї статті, понятих повинно бути чотири, які залучаються за розсудом слідчого. Вони розташовуються слідчим по обидва боки від спеціального скла із однобічним напиленням таким чином, щоб забезпечити максимальну оглядовість. Поняті мають пересвідчитись у можливості впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, і засвідчити хід та результати його проведення.
8. При пред’явленні особи для впізнання можуть бути залучені спеціалісти, для фіксування його ходу та результатів технічними засобами, психологи, педагоги та інші. Підставою для участі психологів і педагогів під час проведення пред’явлення для впізнання може бути необхідність врахування факторів сприйняття, особливостей віку впізнаючого чи його психічного стану та умов проведення слідчої дії.
11. У зв’язку з нагальною необхідністю вдосконалення проведення пред’явлення для впізнання, у тому числі поза візуальним спостереженням особи, підлягають зміні та уточненню частина п’ята статті 85 та частина друга статті 176 КПК України і пропонується їх наступна редакція:
Частина 5 статті 85 КПК ( перше речення)
Протокол підписують: допитана особа, а також перекладач, поняті, якщо вони були присутні, та інші особи, які були присутні або брали участь у проведенні цієї дії, особа, яка провадила слідчу дію.
Частина 2 статті 176 КПК
У разі проведення пред’явлення для впізнання за правилами, встановленими частиною четвертою статті 174 цього Кодексу, в протоколі, крім відомостей, передбачених цією статтею, обов’язково зазначається те, що пред’явлення для впізнання проводилося поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого пред’явлення для впізнання. Якщо особа, що впізнає, в силу своїх фізичних вад не може підписати протокол, для цього запрошується стороння особа.
12. Місце пред’явлення для впізнання при збиранні і перевірці доказів у кримінальній справі є визначальним. Але ряд неузгодженостей у чинному кримінально-процесуальному законодавстві України спричиняють неоднакове розуміння самих цих понять. Прийняття нового КПК з урахуванням пропозицій і рекомендацій науковців та розробка детальних методичних рекомендацій по пред’явленню для впізнання спрямовані на усунення існуючих проблемних аспектів та сприятимуть розвитку такого його різновиду як пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи. Такі методичні рекомендації нами розроблені, направлені до Головного слідчого управління МВС України. Вони висвітлюють особливості підготовчого, робочого та заключного етапів, визначають характер і послідовність застосування тактичних прийомів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаров Ю.И. Деятельность следователя органов внутренних дел по доказыванию обстоятельств, характеризующих личность обвиняемого: Учеб. пособие. – К.: НИ и РИО Киев. высш. шк. МВД СССР им. Ф.Э. Дзержин¬ского, 1991. – 80 с.
2. Алексеев А.М. Психологические особенности показаний очевидцев. – М.: Юрид. лит., 1976. – 104 с.
3. Арсеньев В.Д. Вопросы общей теории судебных доказательств в советском уголовном процессе. – М.: Юрид. лит., 1964. – 179 с.
4. Бажанов М.И. Свидетели, их права и обязанности по советскому уголовно-процессуальному законодательству. – М.: Юрид. лит., 1955. – 35 с.
5. Балашов А.Н. Взаимодействие следователей и органов дознания при расследовании преступлений. – М.: Юрид. лит., 1979. – 110 с.
6. Балашов А.Н. Процессуальное оформление взаимодействия следова¬телей и органов дознания // Соц. законность.  1972. – № 8. – С. 58-59.
7. Басиста І.В. Актуальні проблеми пред’явлення для впізнання поза візуального спостереження // Вісник Юридичної академії МВС. – 2004. – Спец. випуск № 1. – С. 117–121.
8. Басиста І.В. Вдосконалення практики пред’явлення для впізнання по¬за візуальним спостереженням особи як засобу протидії злочинності // Вісник Львівського юридичного інституту МВС України. – 2004. – № 3 – С. 56–60.
9. Басиста І.В. Взаємозв’язок етичних основ підготовки працівників ОВС та результативність проведення окремих слідчих дій за їхньою участю (пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням) // Етичні основи підготовки та діяльності дільничних інспекторів міліції: Мат. наук.-практ. семінару (13 березня 2004 р.). – Івано-Франківськ: ВОНДР та РВД ПЮІ МВС України, 2004. – С. 158–165.
10. Басиста І.В. Відповідальність за пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням // Вісник Львівського юридичного інституту МВС України. – 2004. – № 2 – С. 87–93.
11. Басиста І.В. Нормативно-правове регулювання проведення пред’яв¬лення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають (порівняльний аспект) // Вісник Юридичної академії МВС. – 2004. – № 2. – С. 305–309.
12. Басиста І.В. Організаційно-тактичні особливості проведення пред’яв¬лення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають // Вісник Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалеж¬ності України. – Спец. випуск у двох частинах. – Ч. 2. – Луганськ, 2005. – С. 112–119.
13. Басиста І.В. Організація розкриття та розслідування злочинів: Навч.-метод. комплекс. – Івано-Франківськ: ВОНДР та РВД ПЮІ МВС України, 2004. – 112 с.
14. Басиста І.В. Організація розкриття та розслідування злочинів: Навч.-метод. комплекс. – Івано-Франківськ: ВОНДР та РВД ПЮІ МВС України, 2005. – 120 с.
15. Басиста І.В. Особливості проведення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи // Наукові записки Національного універ¬ситету “Києво-Могилянська академія”, 2005. – Т. 38. – Юридичні науки. – С. 16–18.
16. Басиста І.В. Пред’явлення для впізнання поза візуальним спостере¬женням (відповідність міжнародно-правовим актам) // Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави: Мат. міжнар. наук.-практ. конфер.: У 2-х ч. – Одеса, 2004. – Ч. І. – С. 126–130.
17. Басиста І.В. Пред’явлення для впізнання поза візуальним спостере¬женням особи: аспекти вдосконалення кримінально-процесуальної регла¬ментації // Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи: Мат. всеукр. наук.-практ. конфер. – Івано-Франківськ, 2005. – С. 157–160.
18. Басиста І.В. Пред’явлення для впізнання поза візуальним спостере¬женням особи. Методичні рекомендації. – Івано-Франківськ: ВОНДР та РВД ПЮІ КНУВС, 2005. – 80 с.
19. Басиста І.В. Проблеми захисту прав людини і громадянина у чинному кримінально-процесуальному законодавстві (аспекти пред’явлення для впіз¬нання поза візуальним спостереженням) // Проблеми нормативно-правового забезпечення захисту прав і свобод людини в діяльності ОВС: Мат. всеукр. наук.-практ. конфер. – Івано-Франківськ, 2005. – С. 76–82.
20. Басиста І.В. Проблемні аспекти фіксації ходу та результатів пред’яв¬лення для впізнання поза візуальним спостереженням особи // Вісник Луган¬ської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України. – 2005. – № 3. – С. 172–177.
21. Басиста І.В. Становлення пред’явлення для впізнання як самостійної слідчої дії (історичні аспекти) // Вісник Національної академії внутрішніх справ України., 2003. № 5.  С. 123–128.
22. Басиста І.В. Сутність пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням того, кого впізнають, як самостійної слідчої дії // Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених. – 2005. № 7.  С. 91–96.
23. Басиста І.В. Тактика проведення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 10. – С. 141–143.
24. Басиста І.В. Тактика проведення пред’явлення для впізнання поза ві¬зуальним спостереженням того, кого впізнають // Актуальні проблеми удос¬коналення професійної підготовки працівників адміністративної служби мілі¬ції в умовах реформування діяльності ОВС: Тези доп. звітно-наук. конфер. (2004-2005 н.р.). – Івано-Франківськ, 2005. – С. 56–65.
25. Басиста І.В. Участь дільничних інспекторів міліції у пред’явленні для впізнання поза візуальним спостереженням // Проблеми формування іміджу дільничних інспекторів міліції в умовах становлення громадянського суспі¬льства в Україні: Мат. міжнар. наук.-практ. конфер. – Івано-Франківськ, 2004. – С. 127–130.
26. Басиста І.В. Форми та методи взаємодії органів внутрішніх справ під час проведення пред’явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи // Організація взаємодії ОВС з громадськими формуваннями щодо охо¬рони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки: досвід та проблеми: Тези доп. всеукр. наук.-практ. семінару. – Івано-Франківськ, 2004. – С. 67–74.
27. Бахин В.П., Биленчук П.Д., Кузьмичев В.С. Криминалистические приемы и средства разрешения следственных ситуаций: Учеб. пособие. – Киев: МВД СССР Киев. высшая школа им. Ф.Э. Дзержинского; Научно-исслед. и ред.-изд.отдел, 1991. – 104 с.
28. Бахин В.П., Карпов Н.С. Некоторые аспекты изучения практики борьбы с преступностью (данные исследований за 1980-2002 г.).  Киев: НАВД України, 2002.  458 с.
29. Бахин В.П., Когамов М.Ч., Карпов Н.С. Допрос на предварительном следствии (уголовно-процессуальные и криминалистические вопросы). – Алматы: 1999. – 208 с.
30. Бедь В.В. Юридична психологія: Навч. посібник. – К.: „Каравела”; Львів: „Новий світ-2000”, „Магнолія плюс”, 2003. – 376 с.
31. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств (сущность и методы). – Москва: Наука, 1966. – 294 с.
32. Белозеров Ю.Н., Рябоконь В.В. Производство следственных действий. Учеб. пособие. – М: Москов. спец. сред. шк. милиции МВД СССР, 1990. – 64 с.
33. Бояров В.И. Защита свидетелей в уголовном судопроизводстве. // Прокурорская и следственная практика. -1998. - Вып. 2. – C. 129–133.
34. Брусницын Л.В. Меры безопасности для содействующих уголовному правосудию // Государство и право. – 1998. – № 9. – С. 4556.
35. Брусницын Л.В. О компетенции должностных лиц и иных субъектов при обеспечении безопасности граждан, содействующих уголовному право¬судию // Государство и право.  2000. – № 2. – С. 4448.
36. Васильев А.Н. Следственная тактика. – М.: Юрид. лит., 1976. – 200 с.
37. Васильев А.Н., Карнеева Л.М. Тактика допроса при расследовании преступлений. – М.: Юрид. лит, 1970. – 208 с.
38. Великий тлумачний словник сучасної української мови // Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. – К.; Ірпінь: ВТФ „Перун”, 2003. – 1440 с.
39. Весельський В.К. Сучасні проблеми допиту (процесуальні, організаційні і тактичні аспекти): Монографія. – К.: НАВСУ–НВТ “Правник”, 1999. – 126 с.
40. Воробьев Г.А. Планирование судебного следствия. – М.: Юрид. лит., 1978. – 80 с.
41. Ворожейкин Е.М. Судебные речи известных русских юристов.: Сб.  М.: Юрид. лит. , 1958.  871 с.
42. Галаган В.И. Использование следователем информации на первона¬чальном этапе расследования: Дисс….канд. юрид. наук: 12.00.09./ Укр. акад. внутренних дел. – К., 1992. – 239 с.
43. Галаган В.І. Дотримання прав громадян при розслідуванні криміналь¬них справ // Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи: Зб. наук. ст. /За ред. М. Головка, Н. Морзе, П. Біленчука. – К., 1998. – Ч. 1.  С. 2932.
44. Галаган В.І. Проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності органів внутрішніх справ України: Монографія. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2002. – 300 с.
45. Галаган В.І., Матвієнко В.В. Проблеми використання конфіденційної інформації на досудових стадіях кримінального процесу // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ.  2001.  № 2.  С. 8792.
46. Гапанович Н.Н. Опознание в следственной и судебной практике. – Минск: БГУ им. В.И. Ленина, 1978. – 160 с.
47. Гапанович Н.Н. Опознание в судопроизводстве (процессуальные и психологические проблемы). – Минск: БГУ им. В.И. Ленина, 1975. – 176 с.
48. Гапанович Н.Н. Признаки человека как объекта опознания в криминалистике // Известия вузов. Правоведение, 1979. – № 1. – С. 59–63.
49. Гевко В.В. Оптимізація попереднього розслідування в світлі дотри¬мання прав людини // Вісник Української академії внутрішніх справ. – 1996. – № 1. – С. 158–164.
50. Гинзбург А.Я. Опознание в следственной, оперативно-розыскной и экспертной практике: Учебно-практ. пособие.  М.: Ассоциация работников правоохранительных органов РФ, 1996.  122 с.
51. Гинзбург А.Я. Тактика предъявления для опознания. – М.: Юрид. лит, 1971. – 64 с.
52. Гмирко В. Легальне визначення “загального” поняття доказів: чи зберігати у новому КПК // Право України. – 2003. – № 11. – С. 101–105.
53. Головецький М.О. Тактика узнавання і впізнання під час досудового слідства: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.09./ Національний університет внутрішніх справ. – Х., 2002. – 19 с.
54. Головецький М.О. Тактика узнавання і впізнання під час досудового слідства: Дис….канд. юрид. наук: 12.00.09./ Національний університет внутрішніх справ. – Х., 2002. – 195 с.
55. Гончаренко В.И Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве. – К.: Вища школа, 1980. – 157 с.
56. Гончаренко В.И. Научно-технические средства в следственной прак¬тике. – К.: Вища школа. Изд-во при КГУ, 1984. – 152 с.
57. Давимука І. Допустимість доказів у кримінальному процесі: спірні проблеми // Право України. – 2002. - № 12. - С. 125–128.
58. Декларація про право та обов’язок окремих осіб, груп і органів суспі¬льства заохочувати та захищати загальновизнані права людини та основні свободи: Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН (9 грудня 1998 р.) // Права людини в документах ООН.  Амстердам-Київ, 1997.  Кн. 1.  С. 5265.
59. Добробог Л.М. Конвенція “Про захист прав та основних свобод” для України // Україна між минулим і майбутнім: Матер. всеукр. наук. конференції. – Київ: НАВС України, 2002.  С. 59.
60. Долженков О.Ф. Оперативно-розшукова діяльність: політика, стратегія, тактика // Основні напрямки реформування ОВС в умовах розбудови демократичної держави: Мат. міжнар. наук.-практ. конфер.: У 2-х ч. – Одеса, 2004. – Ч. І. – С. 13–19.
61. Дручек О.В. Захист прав людини Європейським судом з прав людини // Актуальні проблеми підготовки спеціалістів для слідчих підрозділів ОВС: Зб. наук. ст. – Херсон: Олді-плюс, 2002. – С. 82–86.
62. Дубинский А.Я. Производство предварительного расследования орга¬нами внутренних дел: Учеб. пособие. – К.: НИиРИО КВШ МВД СССР, 1987. – 84 с.
63. Дулов А.В. Основы психологического анализа на предварительном следствии. – М.: Юрид. лит., 1976. – 168 с.
64. Дулов А.В. Судебная психология. – Минск: Вышэйшая шк., 1975. – 462 с.
65. Дулов А.В., Нестеренко П.Д. Тактика следственных действий. – Минск: Вышэйшая шк., 1971. – 272 с.
66. Европейская конвенция по возмещению ущерба жертвам насильст¬венных преступлений от 24 ноября 1983 г. // Сб. док. Совета Европы в облас¬ти защиты прав человека и борьбы с преступностью. – М.: СПАРК, 1998. – С. 8185.
67. Жуковский В.М. Своевременность уголовно-процессуальных дейст¬вий // Актуальные проблемы советского уголовного процесса: Межвуз. сб. науч. тр. – Свердловск: Юрид. институт им. Р.А. Руденко, 1987. – С. 81–85.
68. Загальна декларація прав людини: Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 р. // Права людини в документах ООН.  АмстердамКиїв, 1997.  Кн. 1.  С. 510.
69. Закон України “Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві” від 23 грудня 1993 р.: Коментар / В.І. Бояров, Л.Б. Ільковець, Т.І. Грузінова, І.О. Ієрусалимов, С.М. Лиховид, В.І. Моргун // Законодавство України. Науково-практичні коментарі. – 2002. – № 1. – С. 76129.
70. Збірник методичних рекомендацій з питань розкриття та розслідуван¬ня злочинів слідчими та оперативними працівниками органів внутрішніх справ / Під ред. П.В. Коляди. – К., 2001. – 238 с.
71. Зейкан Я.П. Захист у кримінальній справі: Наук.-практ. посібник.  К.: Вища шк., 2002.  271 с.
72. Зинатуллин З.З. Уголовно-процессуальное доказывание: Учеб. пособие. – Ижевск: Изд-во Удмурт. Ун-та, 1993. – 180 с.
73. Зинин А.М. Правовая регламентация установления личности с ис¬пользованием признаков внешности и возможности ее совершенствования // Труды Академии Управления. Соврем. проблемы криминалистики. – М., 1998. – С. 92–95.
74. Карнеева Л.М., Кертэс И. Источники доказательств по советскому и венгерскому законодательству. – М.: Юрид. лит., 1985. – 135 с.
75. Карнеева Л.М., Ордынский С.С., Розенблит С.Я. Тактика допроса на предварительном следствии. – М.: Юрид. лит., 1958. – 208 с.
76. Карпов Н.С. Криминалистическое изучение преступной деятельности, средства и методы борьбы с ней (данные эмпирических исследований). – К.: НАВД Украины, 2004. – 218 с.
77. Кертэс И. Основы теории вещественных доказательств. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1976. – 104 с.
78. Кертэс И. Тактика и психологические основы допроса / Под общей ред. проф. А.И. Винберга. – М.: Юрид. лит, 1965. – 164 с.
79. Кінаш О. Організація окремої слідчої дії – умова законності й ефек¬тивності розслідування злочинів // Право України. – 2003. – № 2. – С. 60.
80. Клименко Н., Янчук О. Наукове забезпечення розслідування злочинів // Право України. – 2003. – № 1. – С. 97.
81. Коваленко Є.Г., Маляренко В.Т. Кримінальний процес України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 688 с.
82. Кодекс поведения должностных лиц по поддержанию правопорядка: Утвержден резолюцией № 34/168 Генеральной Ассамблеи ООН 17 декабря 1979 г. // СССР и международное сотрудничество в области прав человека. Документы и материалы. – М.: Междунар. отношения, 1989. – С. 238240.