Школа Валентина Миколаївна Фольклоризм української драматургії 20 - 30-х років XX століття

Краткое описание

Школа Валентина Миколаївна, доцент кафедри укра­їнської та зарубіжної літератури і порівняльного літера­турознавства Бердянського державного педагогічного університету: «Фольклоризм української драматургії 20 - 30-х років XX століття» (10.01.01 - українська література). Спецрада Д 26.001.15 у Київському національному універ­ситеті імені Тараса Шевченка МОН України

БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова праця
на правах рукопису
ШКОЛА ВАЛЕНТИНА МИКОЛАЇВНА
УДК 821.161.2-2«19»:398.95] (043.5)
ДИСЕРТАЦІЯ
ФОЛЬКЛОРИЗМ УКРАЇНСЬКОЇ ДРАМАТУРГІЇ
20–30-х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ
10.01.01 – українська література
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело.
__________________ В.М. Школа
Науковий консультант – Погребенник Володимир Федорович, доктор
філологічних наук, професор
Київ – 2018

ЗМІСТ
АНОТАЦІЯ………………………………………………………………….. 2
SUMMARY………………………………………………………………....... 6
ВСТУП……………………………………………………………………….. 21
РОЗДІЛ 1. ПРОВІДНІ ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОДІЇ ЛІТЕРАТУРИ ТА
ФОЛЬКЛОРУ……………………………………………………………….. 29
1.1 Філологічна рецепція зв’язків усної та писемної художньої
творчості…………………………………………………………... 29
1.2. Взаємодія міфологічної, народноепічної та літературної
традицій в історичній перспективі……………………………… 56
1.3. Функціонування фольклорно-етнографічного матеріалу в
структурі драматичних творів (діахронічний аспект)…………. 69
1.4. Фольклорний компонент п’єс 20–30-х років ХХ століття…….. 83
Висновки до розділу 1……………………………………………………… 91
РОЗДІЛ 2. РЕМІФОЛОГІЗАЦІЯ ТА ДЕМІФОЛОГІЗАЦІЯ В
ДРАМАТУРГІЇ 20–30-Х РР. ХХ СТ………………………………………. 97
2.1. Ініціаційний структурно-семантичний складник сюжетів п’єс
І. Микитенка, О. Корнійчука……………………………………. 97
2.2. Міфопоетична есхатологія у драматургії М. Куліша та
І. Дніпровського…………………………………………………… 127
Висновки до розділу 2………………………………………………………. 253
РОЗДІЛ 3. КАЗКОВІСТЬ ЯК ГЕНЕРАТИВНИЙ СКЛАДНИК
ПОЕТИКИ УКРАЇНСЬКОЇ ДРАМАТУРГІЇ 20–30-Х РР. ХХ СТ.………. 260
3.1. Казкова композиційна модель творів І. Кочерги……………….. 260
3.2. Мотив звільнення королівни в п’єсах Я. Мамонтова,
Є. Плужника, Є. Карпенка……………………………………….. 289
3.3. Синтез казкового та героїко-епічного в драматичних творах
Ю. Яновського, О. Довженка і Ю. Липи………………………… 309
20
3.4. Поетика літературної казки О. Олеся, П. Капельгородського… 337
3.5. Казкова морфологічна модель у п’єсах-агітках………………… 351
Висновки до розділу 3………………………………………………………. 361
РОЗДІЛ 4. МОДИФІКАЦІЇ НАРОДНОЕПІЧНОГО НАРАТИВУ
ДРАМАТУРГАМИ 20–30-Х РР. ХХ СТ…………………………………... 368
4.1. Інтерпретація сюжетів героїчного епосу М. Рильським,
Ф. Лопатинським, М. Семенком, Г. Лужницьким……………… 368
4.2. Драматургічні версії образів неказкової прози Л. СтарицькоїЧерняхівської, С. Голованівського, В. Товстоноса, К. Буревія.. 391
Висновки розділу 4………………………………………………………….. 423
РОЗДІЛ 5. ТРАДИЦІЇ НАРОДНОГО ТЕАТРУ В ДРАМАТУРГІЇ _
20–30-Х_РР._ХХ_СТ……………………………………………………….. 427
5.1. Обрядовий контекст драматургії………………………………… 427
5.2. Фольклорна драма як джерело літературних творів……………. 447
Висновки до розділу 5………………………………………………………. 464
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………. 466
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………… 478
ДОДАТОК А………………………………………………………………… 540
ДОДАТОК Б………………………………………………………………… 548

Список литературы

ВИСНОВКИ
Тісні фольклорно-літературні взаємини простежуються на різних
історичних етапах їхнього функціонування. Література впродовж віків
запозичує з народнопоетичного джерела сюжети, образи, мотиви, художні
засоби й прийоми. Зі свого боку, фольклор використовує здобутки літератури,
фольклоризуючи авторські твори.
Термінами «фольклоризм» та «фольклоризація» в літературознавстві та
фольклористиці позначають процеси взаємопроникнення елементів двох
словесних систем.
Процес фольклоризму, тобто входження народнопоетичного сюжетнообразного матеріалу в авторський художній текст, залежить від внутрішніх
закономірностей літератури, особливостей історико-культурного процесу
(фольклоризм давньої, нової, новітньої літератури). Фольклоризм як елемент
поетики визначає специфіку індивідуально-стильової манери митця.
У різні історико-культурні періоди зв’язки літератури з фольклором
виявляють свої особливості. Письменники демонструють різноманітні
принципи роботи з народнопоетичним матеріалом, свідченням чого є різні типи
фольклоризму. На початковому етапі поетичного освоєння усного матеріалу
драматурги свідомо звертаються до фольклорної естетики, активно цитують
народнопоетичні твори чи уривки з них, контамінують мотиви, удаються до
мовної стилізації. Паівними є процеси олітературення, стилізації (мотиви,
сюжети, образи опрацьовуються митцями відповідно до стилю фольклорного
першоджерела, найчастіше – пісні). Переважає включення цитат і в заголовкові
структури, і в сам текст твору. Новій українській літературі на ранніх стадіях її
розвитку притаманний народно-пізнавальний тип фольклоризму.
Для митців наступних періодів народні образи, мотиви ставали основою
для моделювання нової художньої дійсності. Драматурги вдавалися до
контамінації елементів фольклорних жанрів, до переосмислення (інколи
кардинального) семантики народнопоетичних творів.
467
Для письменників-реалістів характерне введення в тексти етнографічнофольклорного матеріалу: сцен вечорниць, сватань тощо, детальне окреслення
ситуацій, запозичених із фольклорних творів, наповнення їх побутовими
деталями. Драматурги-модерністи, формуючи культурний простір, апелюють
до надбань вітчизняної колективної творчості.
Звернення письменників 20–30-х рр. ХХ ст. до народних традицій,
фольклору вирізняється меншою інтенсивністю, ніж у попередні історикокультурні періоди. У пошуках нових форм і засобів вираження до глибинних
архаїчних моделей культури тією чи іншою мірою зверталися митці різних
художніх течій і напрямів.
Драматурги українського Відродження ХХ ст., як і попередніх періодів
історії літератури, – носії народнопоетичної культури, тому засвоєння
фольклорних надбань для них є органічним. Інтенсивність використання
фольклору зумовлена природою таланту митців і залежить від тогочасних
суспільних і художніх тенденцій. Письменники аналізованого періоду, на
відміну від своїх попередників, рідко звертаються до прийому цитування, який
майже зник із заголовкових структур, як і мовна стилізація; неактуальною для
них є також жанрова стилізація; майже не розробляють сюжети прислів’їв,
ліричних пісень і балад. Здебільшого в тогочасних авторських текстах
запозичені фольклорно-міфологічні елементи є імпліцитними: фольклоризм
реалізується в них на асоціативному або типологічному рівні. Виявлена
подібність не генетично споріднених, а змістовно і формально однотипних
творів.
У п’єсах І. Микитенка, О. Корнійчука простежується утопічна ідея
«нового» царства, у М. Куліша, І. Дніпровського, а також Є. Плужника,
Ю. Яновського, О. Довженка панівною є апокаліптична ідея царства, що гине.
Фольклорні елементи у творах письменників імпліцитні.
У мистецькій практиці драматургів зазначеного періоду використовується
художня структура (модель) казки, яка повторює будову ініціаційного міфу:
початкова ситуація (лихо чи недостача), щоб її ліквідувати, герой вирушає в
468
чужий локус, там, пройшовши попередні випробування, заручається
допомогою помічника; його дії приносять позитивний результат; збагачений
певним знанням, умінням, майстерністю, герой у новому підвищеному статусі
повертається додому.
Фабульна схема ініціації – перехід від одного стану до іншого –
відтворюється в такихп’єсах: «Любов і дим» (лінія Іри), «Яблуневий полон»
(лінії Зіновія, Ярославни) І. Дніпровського, «Фея гіркого мигдалю» І. Кочерги,
«На грані», «Кам’яний острів», «Загибель ескадри», «Правда», «Платон
Кречет» (лінія Ліди), «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука, «Народний
Малахій», «Мина Мазайло» М. Куліша, «Вербунок» Ю. Липи, «До третіх
півнів», «Республіка на колесах» Я. Мамонтова та ін.
Форма казки, її поетика організовує як семантичну, так і структурну
єдність п’єс письменників. Подібно до казки, будова якої складається з одного,
двох (найчастіше) чи декількох «ходів», авторські твори можуть мати одну чи
кілька по-різному поєднаних структур: одна структура всередині іншої,
структури розміщені послідовно (ланцюги) чи паралельно.
Казковий фінал як символ стабільності й благополуччя притаманний
п’єсам О. Корнійчука, І. Микитенка – творців соцреалістичного канону, поетиці
яких властивий міфологічний фольклоризм.
Структура, у якій ініціальна ситуація – нестача, а фінальна – ліквідація
цієї нестачі – організовує будову творів «Диктатура», «Кадри», «Дівчата нашої
країни», «Бастилія божої матері», «Дні юності», «Світіть нам, зорі», «Соло на
флейті» Івана Микитенка. Тактика, яку обирають герої драматурга, однакова: у
чужому локусі, розколоти табір автохтонів, здобути серед них помічника, за
допомогою якого успішно виконати поставлене завдання. Перемагаючи в усіх
випробуваннях, персонажі письменника постають у ролі своєрідних деміургів,
необтяжених моральними нормами.
Твори І. Микитенка переважно одноструктурні. Із двох послідовних
структур побудовано «Соло на флейті»; одна структура всередині іншої –
469
будова «Дівчат нашої країни»; дві паралельні структури розгортаються в «Днях
юності».
Компоненти казкової схеми: нестача, зустріч із помічником, успішне
виконання завдання – складові художньої тканини п’єс «На грані», «Камінний
острів», «Правда», «Еліта», «Загибель ескадри», «Платон Кречет», «Банкір»
Олександра Корнійчука. Образ помічника (переважно комуніст) посідає у
творах драматурга панівне місце, іноді, як, наприклад, у сцені епілога в
«Платоні Кречеті», відсуває на маргінес образ головного героя.
П’єси О. Корнійчука, як правило, складаються з двох структур, кожна з
яких найчастіше має своє коло персонажів. У «Платоні Кречеті», «Банкірі»
одна структура знаходиться всередині іншої, у «Штормі», «Еліті» представлені
паралельні структури, у «Богдані Хмельницькому» – послідовні.
Домінантний вплив поетики експресіонізму на творчість М. Куліша та
І. Дніпровського унеможливив оптимістичний фінал їхніх п’єс. Есхатологічні
настрої в художніх візіях І. Дніпровського викликані занепадом у суспільстві
загальнолюдських гуманістичних принципів. Катастрофізм творів М. Куліша
породжений осмисленням і усвідомленням результату соціального
експерименту, на який нерозсудливо зважилися його сучасники.
Казковий мотив «біда і протидія» об’єднує твори Миколи Куліша. Коли
ініціальна ситуація майже однакова в усіх п’єсах драматурга (трапляється лихо,
щоб його ліквідувати герой вирушає з дому), то кінцева представлена різними
фіналами, що свідчить про належність творів письменника до різних
структурних типів.
Найочевидніше казкова структура постає в другорядних сюжетних лініях
композиції п’єс «Комуна в степах» та «Закут»: через втручання помічника місія
сільського посланця виявилася успішною.
У сюжеті творів іншого типу, не так казкового, як анекдотичного,
присутній мотив обманутого очікування. Протагоністи п’єс, ведучи активну
діяльність, досягають бажаного – ліквідують біду. Але в момент найбільшого
тріумфу наступає перипетія, яка не лише знецінює одержані результати, а й
470
зумовлює фінальну ситуацію гіршу за ініціальну: не завоював кохану дівчину
протагоніст «Патетичної сонати»; не покращили своє соціальне становище
герої «Хулія Хурини», «Маклени Ґраси» (лінія Зброжека); не змогли сховатися
від радянської влади персонажі п’єс «Комуна в степах», «Отак загинув Гуска»,
«Мина Мазайло», «Прощай, село»; не вирвалися з чужого для них локусу
домівки персонажі «Зони» й «Закуту».
До іншого сюжетного типу належать твори, у яких катастрофічній
фінальній сцені не передує успішна передфінальна. Акції персонажів не
увінчались успіхом: не сприяли наближенню нового життя, а викликали смерть
односельців дії героя п’єси «97»; не зміг удосконалити людину Мина
Стаканчик із «Народного Малахія»; не зумів зберегти досягнуте протагоніст
«Закуту»; не змогли «розбудити заснулих» герої «Народного Малахія», «Зони»,
«Закуту», «Вічного бунту»; поразкою завершилися походи за коштами
персонажів «Зони» та «Маклени Ґраси».
Сюжет казки у творах М. Куліша трансформований, що виявляється у
відсутності мотиву відродження. У творах панівним є мотив абсолютного кінця
(душевної чи фізичної смерті), який завершує розвиток дії в п’єсах «97»,
«Комуна в степах», «Отак загинув Гуска», «Зона», «Закут», «Народний
Малахій», «Патетична соната». Життєва поразка не зумовлена діяльністю
персонажів, а запрограмована силами, потужнішими за можливості героїв.
Властиві казці щасливі фінали – показники уявлень про світ як надійний і
сталий – у п’єсах драматурга відсутні, символізують усвідомлення автором та
його персонажами дисгармонію реальності. Тому в п’єсах митця
спостерігається не так запозичення, як відштовхування від казкової поетики.
Твори М. Куліша різні морфологічно. Просту структуру мають п’єси «97»
і «Прощай, село», хоча й у них окреслюється додатковий складник – сюжет
посланця, місія якого привезти хліб («97»), знищити чужинця («Прощай,
село»).
Складні структури утворені поєднанням двох чи більше простих. Дві
прості структури всередині іншої, організовують будову п’єс «Комуна в
471
степах», «Зона» і «Закут». Вставні структури в цих творах різноманітні:
а) сюжет сільських посланців (у «Комуні в степах» паралельно розгортається
двічі), б) сюжет, оформлений казковим мотивом утечі й переслідування в
«Зоні» та «Закуті». Драматург застосовує прийом ланцюгового нанизування
простих структур. Розташовані послідовно дві прості структури
організовують будову п’єс «Отак загинув Гуска» (спочатку дім, потім
безлюдний острів – місця переховування персонажів твору), «Хулій Хурина»
(анекдотичний мотив помилки визначає дії протагоністів обох частин – Хулія
Штильштейна та Хоми Божого), «Вічний бунт» (простір ранкової околиці міста
Ромена-романтика та заводу й села – Ромена-скептика). Паралельне
розташування (дві чи три прості структури, що розпочинаються одночасно)
визначає будову п’єс «Патетична соната» та «Маклена Ґраса». В основі кожної
простої структури – сюжет, який формує історія певного мешканця будинку.
Різні комбінації складних структур містять п’єси «Народний Малахій» та
«Мина Мазайло».
Фабульна схема ініціації – перехід від одного стану до іншого –
відтворюється в п’єсах Івана Дніпровського «Любов і дим», «Яблуневий
полон» (лінії Іри, Зіновія, Ярославни). Герої п’єс драматурга мають здійснити
власну місію: підірвати чи відремонтувати завод, вивести з оточення
військовий загін, зруйнувати чи врятувати шахту. У п’єсах «Любов і дим» і
«Яблуневий полон» постають два головні персонажі: один у всіх ситуаціях
(утримавшись від спокус, подолавши перешкоди) залишається собою, інший
(під впливом пристрасті) перероджується. На відміну від фольклорних творів,
п’єсам драматурга притаманний психологізм, важливе місце в них посідає
мотив роздвоєння.