СОКОЛАН ТЕТЯНА СЕРГІЇВНА. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ВІДЕОСПОСТЕРЕЖЕННЯ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ УКРАЇНИ

Краткое описание

СОКОЛАН ТЕТЯНА СЕРГІЇВНА. Назва дисертаційної роботи: "АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ ВІДЕОСПОСТЕРЕЖЕННЯ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ УКРАЇНИ"

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
СОКОЛАН ТЕТЯНА СЕРГІЇВНА
УДК [351.743:681.772.7](477)
АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ
ВІДЕОСПОСТЕРЕЖЕННЯ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ
УКРАЇНИ
Спеціальність 12.00.07 – адміністративне право і процес; фінансове право;
інформаційне право
Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук
Науковий керівник:
Мельник Роман Сергійович
доктор юридичних наук, професор
Київ – 2016
2
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………….......3
РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЗАСТОСУВАННЯ
ВІДЕОСПОСТЕРЕЖЕННЯ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ
УКРАЇНИ....................................................................................................……..12
1.1. Відеоспостереження та його місце і призначення у правоохоронній
діяльності.................….......………………………………………………………12
1.2. Відеоспостереження як інструмент діяльності правоохоронних
органів України..........…………………………………………………………....32
1.3. Зарубіжний досвід застосування відеоспостереження
правоохоронними органами.............................................................……………47
Висновки до Розділу 1…………………………………………………....79
РОЗДІЛ 2. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
ЗАСТОСУВАННЯ ВІДЕОСПОСТЕРЕЖЕННЯ ПРАВООХОРОННИМИ
ОРГАНАМИ УКРАЇНИ.......................………………………………………..82
2.1. Правові засади застосування відеоспостереження
правоохоронними органами в Україні.......................................…………….....82
2.2. Суб’єкти застосування відеоспостереження в системі
правоохоронних органів України......………………………..………………..111
2.3. Відеоспостереження та його результати як доказ у
правозастосовній діяльності....................................……………………….......127
Висновки до Розділу 2…………………………………………………..147
РОЗДІЛ 3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ ПІД ЧАС
ЗАСТОСУВАННЯ ВІДЕОСПОСТЕРЕЖЕННЯ В УКРАЇНІ..................152
Висновки до Розділу 3…………………………………………………..175
ВИСНОВКИ ……………………………………………………………178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………….183
ДОДАТКИ.................................................................................................211
3
ВСТУП
Актуальність теми. В умовах науково-технічного прогресу
застосування відеокамер є повсякденною справою. У всіх розвинених країнах
світу відеокамери встановлюються у громадських місцях з метою охорони
громадського порядку та забезпечення громадської безпеки. Головними
завданнями застосування відеоспостереження є попередження
правопорушень, зменшення їх кількості, притягнення винних осіб до
юридичної відповідальності, підвищення відчуття безпеки у населення.
Проте незважаючи на всі переваги використання відеокамер, їх
неправомірне застосування може порушувати права громадян. Тому
діяльність правоохоронних органів, які виступають основним суб’єктом
застосування відеоспостереження, потребує належного правового
регулювання, яке, на жаль, нині в Україні відсутнє. Аналіз чинних
нормативних актів показує, що питання застосування відеокамер в Україні
знаходиться на початковій стадії правового регулювання. Подібна ситуація,
як наслідок, вкрай негативно позначається як на рівні законності діяльності
правоохоронних органів, так і на її ефективності. Належне регулювання умов
та порядку застосування відеоспостереження є важливим і для приватних
осіб у контексті дотримання їх конституційних прав правоохоронними
органами.
З огляду на викладене, дослідження стану та перспектив розвитку
адміністративно-правового регулювання порядку застосування
відеоспостереження правоохоронними органами України є вкрай необхідним
як з теоретичної, так і практичної позицій.
Зв’язок роботи з науковими роботами, планами, темами. Тема
дисертації відповідає Закону України «Про пріоритетні напрями розвитку
науки і техніки»; Розділу «Правове забезпечення державного будівництва,
розвитку політичної системи та місцевого самоврядування» Пріоритетних
4
напрямів розвитку правової науки на 2011-2015 рр., затверджених
постановою загальних зборів Національної академії правових наук від
24 вересня 2010 р. № 14-10. Роботу виконано на кафедрі адміністративного
права Київського національного університету імені Тараса Шевченка в
рамках бюджетної теми «Доктрина права в правовій системі України:
теоретичний і практичний аспект» (номер теми 11 БФ 042-01, номер
державної реєстрації 111U008337).
Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження
полягає у тому, щоб на основі чинного законодавства України, узагальнення
практики його реалізації, а також міжнародного досвіду визначити сутність,
зміст та особливості адміністративно-правового регулювання порядку
застосування відеоспостереження правоохоронними органами України,
розробити пропозиції та рекомендації з питань, що досліджуються.
Відповідно до мети поставлено такі основні завдання:
- з’ясувати місце і призначення відеоспостереження у правоохоронній
діяльності;
- розглянути відеоспостереження як інструмент діяльності
правоохоронних органів;
- охарактеризувати зарубіжний досвід застосування
відеоспостереження правоохоронними органами;
- визначити правові засади застосування відеоспостереження
правоохоронними органами в Україні;
- визначити суб’єктів застосування відеоспостереження в системі
правоохоронних органів України;
- дослідити відеоспостереження та його результати як доказ у
правозастосовній діяльності;
- з’ясувати питання забезпечення прав людини під час застосування
відеоспостереження в Україні.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері
застосування відеоспостереження правоохоронними органами України.
5
Предметом дослідження є адміністративно-правове регулювання
застосування відеоспостереження правоохоронними органами України.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є
загальні та спеціальні методи наукового пізнання. Їх застосування зумовлено
системним підходом, що дає можливість вивчати проблеми в єдності їх
соціального змісту та юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного
методу поглиблено понятійний апарат, визначено поняття правоохоронної
діяльності та місце у ній відеоспостереження, а також визначено поняття
такого доказу, як відеозапис (підрозділи 1.1, 2.3). Методи класифікації‚
групування‚ структурно-логічний використовувалися для виділення переліку
інструментів діяльності правоохоронних органів та встановлення місця
відеоспостереження у їх системі (підрозділ 1.2). Порівняльно-правовий метод
широко використовувався при аналізі міжнародного досвіду у сфері
застосування відеоспостереження (підрозділ 1.3). Дослідження законодавства
України, яке регулює застосування відеоспостереження правоохоронними
органами, було проведене за допомогою порівняльно-правового, системного,
формально-логічного, спеціально-юридичного методів (підрозділи 2.1, 2.3,
розділ 3). Порівняльно-правовий та системно-структурний методи
використовувались для визначення поняття та ознак такого доказу, як
відеозапис, а також його використання у правозастосовній діяльності
(підрозділ 2.2). Завдяки методу моделювання виявлено недоліки у
положеннях юридичних актів України у сфері застосування
відеоспостереження правоохоронними органами і запропоновано шляхи їх
усунення (підрозділи 2.1, 2.3, розділ 3). Вимоги формальної логіки щодо
послідовності, визначеності, несуперечності і обґрунтованості суджень
дотримувалися при формулюванні висновків і пропозицій відповідно до мети
дослідження.
Науково-теоретичне підґрунтя дослідження становлять наукові праці в
галузі загальної теорії держави та права, порівняльного правознавства,
конституційного, адміністративного та інших галузей права, підготовлені,
6
зокрема, В.Б. Авер’яновим, Н.В. Александровою, О.М. Бандуркою,
В.М. Бевзенком, О.К. Безсмертним, Ю.П. Битяком, С.В. Васильєвим,
В.М. Гаращуком, В.А. Дерець, П.В. Діхтієвським, О.В. Дьяченком,
А.Ф. Євтихієвим, А.І. Єлістратовим, Ю.М. Козловим, І.Б. Коліушком,
Т.О. Коломоєць, В.К. Колпаковим, А.Т. Комзюком, О.В. Кузьменко,
Р.О. Куйбідою, Б.М. Лазаревим, В.Т. Маляренком, Р.С. Мельником,
К.Ю. Мельником, Р.В. Миронюком, О.М. Музичуком, В.Г. Негодченком,
Л.М. Ніколенком, А.Ю. Олійником, В.Ф. Опришком, О.І. Остапенком,
Р.С. Павловським, І.М. Пахомовим, З.В. Ромовською, О.Ф. Скакун,
В.О. Серьогіним, Н.Г. Саліщевою, І.С. Самощенко, В.Д. Сорокіним,
Р.О. Стефанчуком, В.С. Стефанюком, М.С. Студенікіною,
В.М. Тертишником, В.П. Тимощуком, А.М. Школиком, С.Я. Фурсою,
Е.О. Цадиковою, Д.П. Фіолевським, С.В. Щербаком та ін.
Нормативною основою роботи є Конституція України, міжнародні
акти, чинні законодавчі та інші юридичні акти, які регулюють застосування
відеоспостереження правоохоронними органами України. Емпіричну базу
дослідження становлять матеріали, що характеризують діяльність
правоохоронних органів України у сфері застосування відеоспостереження.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що воно є першою
спробою у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексно, з
використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень
правової науки та євроінтеграційних планів української держави дослідити
питання адміністративно-правового регулювання порядку застосування
відеоспостереження правоохоронними органами України. У результаті
проведеного дослідження сформульовано низку нових наукових положень і
висновків, запропонованих особисто здобувачем. Основні з них такі:
уперше:
– доведено, що відеоспостереження є актом-дією правоохоронних
органів, який реалізовується на підставі нормативних актів;
7
– здійснено поділ юридичних актів, які регулюють здійснення
відеозйомки, за критерієм суб’єкта застосування відеоспостереження на
загальні, що розповсюджуються на всіх суб’єктів застосування
відеоспостереження, та спеціальні, які регулюють порядок застосування
відеоспостереження окремими суб’єктами;
– запропоновано прийняти Закон України «Про застосування
відеоспостереження у громадських місцях», в який включити положення
щодо мети встановлення відеоспостереження; місць встановлення
відеоспостереження; основних понять; сфери дії закону; принципів
відеоспостереження; строків збереження інформації; порядку інформування
громадськості щодо здійснення відеозйомки; прав осіб, які перебувають у
зоні відеоспостереження; обов’язків суб’єктів встановлення
відеоспостереження; порядку доступу до отримання у результаті здійснення
відеоспостереження матеріалу; форми та формату зберігання отриманої
інформації; технічних характеристик обладнання, яке використовується для
проведення відеоспостереження;
– обґрунтовано доцільність доповнення Закону України «Про
Національну поліцію» статтею 40-1 такого змісту «Працівники поліції мають
право відкрито застосовувати засоби відеофіксації для відеозйомки
конкретної особи або осіб під час проведення мирного зібрання з метою
запобігання безпосередній загрозі, яку несе ця особа мирному проведенню
зібрання. Такий захід допускається проводити і в тому випадку, коли в зоні
дії відеоспостереження можуть опинитися інші особи. Після закінчення
мирного зібрання інформація, отримана в результаті застосування засобів
відеофіксації, повинна бути знищена протягом чотирнадцяти днів, якщо вона
не потрібна для переслідування правопорушення або в якості доказу в
юридичній справі»;
– доведено необхідність доповнення Закону України «Про захист
персональних даних» статтею 8-1 такого змісту «Відеоспостереження у
громадських місцях мають право застосовувати органи державної влади,
8
органи місцевого самоврядування, юридичні особи всіх форм власності,
фізичні особи-підприємці з метою виконання покладених на них обов’язків;
фізичні особи – з метою захисту своєї приватної власності. Зазначені особи
мають право застосовувати відеоспостереження лише у тому випадку, коли
публічний інтерес буде переважати над приватним. Органи державної влади,
органи місцевого самоврядування, юридичні особи усіх форм власності,
фізичні особи-підприємці, фізичні особи повинні вжити заходів для
оповіщення громадськості щодо встановлення відеоспостереження. Обробка
та використання даних, отриманих на підставі ч. 1 цієї статті, допускається
лише для досягнення визначеної мети, якщо публічний інтерес переважає над
приватним. Отримані дані підлягають негайному знищенню після того, як
була досягнута мета, для якої застосовувалось відеоспостереження, або якщо
отримані дані містять загрозу приватному інтересу особи»;
– виділено систему принципів, на підставі яких має здійснюватись
відеоспостереження, серед яких – принцип законності, принцип необхідності,
принцип пропорційності, принцип прозорості, принцип відповідальності,
принцип здійснення незалежного контролю, принцип залучення
громадськості до застосування відеоспостереження;
удосконалено:
– визначення поняття правоохоронної діяльності як діяльності
уповноважених на те юридичними актами державних та недержавних
суб’єктів, яка спрямована на охорону прав і свобод громадян, власності, прав
і законних інтересів підприємств, установ і організацій, забезпечення
публічного інтересу, пов’язаного з гарантуванням національної, громадської,
економічної, екологічної, інформаційної та особистої безпеки осіб;
– поняття «громадське місце», як певної території, до якої мають
вільний доступ приватні особи на платній або безоплатній основі;
– розуміння правоохоронних відносин, до яких віднесено відносини,
які пов’язані із застосуванням відеоспостереження у громадських місцях,
оскільки така діяльність спрямовується на попередження правопорушень,
9
забезпечення відчуття безпеки в особи та підтримання громадського порядку
і безпеки в суспільстві;
– поняття правоохоронних органів, під якими слід розуміти державні
органи, які названі правоохоронними в юридичних актах, що визначають їх
статус, створені з метою забезпечення та захисту прав і свобод особи, інтересів
суспільства і держави від злочинних посягань та адміністративних
правопорушень і виконують правоохоронні завдання, функції та повноваження,
під час яких вони мають право на використання фізичної сили, спеціальних
засобів та вогнепальної зброї;
– систему правоохоронних органів України, уповноважених на
застосування відеоспостереження у громадських місцях, до яких
запропоновано відносити Національну поліцію, Службу безпеки України,
Управління державної охорони України, Державну прикордонну службу
України, Військову службу правопорядку у Збройних Силах України та
Державну кримінально-виконавчу службу;
дістали подальшого розвитку:
– визначення правового регулювання застосування
відеоспостереження як комплексу правових засобів, за допомогою яких
упорядковуються суспільні відносини між суб’єктами застосування
відеоспостереження та суб’єктами, які перебувають у зоні дії
відеоспостереження, з метою захисту прав і законних інтересів останніх;
– пропозиції про віднесення поліцейського права до Особливого
адміністративного права, виділення в ньому інституту повноважень
правоохоронних органів та віднесення до нього норм щодо застосування
відеоспостереження;
– характеристика форм взаємодії між правоохоронними органами та
охоронними підприємствами щодо здійснення відеоспостереження, яку
пропонується реалізовувати за допомогою укладання адміністративного
договору;
– пропозиції про надання відеозапису статусу окремого джерела
10
доказів із внесенням відповідних змін до процесуальних кодексів України;
– характеристика відеозапису на предмет його відповідності таким
властивостям доказів, як належність, допустимість і достовірність;
– визначення права на недоторканість приватного життя як певної
гарантії приватності, за допомогою якої здійснюється захист особи від
вторгнення у «свій світ», та виділено такі складові недоторканості, як
інформаційна, фізична, територіальна та недоторканість засобів зв’язку;
– характеристика критерію «необхідності у демократичному
суспільстві», якого повинні дотримуватись правоохоронні органи,
обмежуючи право на свободу мирних зібрань, права на свободу думки і слова
правоохоронними органами, під час здійснення відеоспостереження в
громадських місцях.
Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертації
положення, висновки і пропозиції можуть бути використані:
- у правотворчій діяльності – удосконалення чинного законодавства у
сфері застосування відеоспостереження правоохоронними органами України,
розроблення нових нормативно-правових актів (акт впровадження Комітету з
питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної
Ради України від 15.03.2016 № 04-18/12-556);
- у правозастосовній діяльності – використання одержаних результатів
дозволить покращити практичну діяльність правоохоронних органів у сфері
застосування відеоспостереження (акт впровадження Головного управління
Національної поліції в Харківській області від 11.01.2016 № 27);
- у наукових дослідженнях – положення та висновки дисертації можуть
бути основою для подальшого розроблення інституту відеоспостереження
правоохоронними органами України;
- у навчальному процесі – при викладанні дисциплін «Адміністративне
право», «Адміністративний процес» і «Адміністративна відповідальність» в
юридичних вищих навчальних закладах та при підготовці лекцій і
11
навчальних посібників з цієї проблематики (акт впровадження Університету
сучасних знань від 15.09.2015 № 16).
Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного
дослідження доповідалися на науково-практичних конференціях «Актуальні
проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених» (Харків, 2008);
«Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих вчених»
(Харків, 2009); «Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих
вчених» (Харків, 2010); міжнародній науково-практичній конференції
«Забезпечення безпеки дорожнього руху в Україні» (Харків, 2011);
всеукраїнській науково-практичній конфереції «Актуальні проблеми
адміністративного права та адміністративного процесу в Україні»
(Дніпропетровськ, 2015), «Стан та перспективи розвитку юридичної науки»
(Дніпропетровськ, 2015).
Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковано в 6
наукових статтях у фахових виданнях з юридичних наук, у тому числі в
одному зарубіжному, а також у 6 тезах наукових повідомлень на науковопрактичних конференціях.

Список литературы

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення
наукового завдання ї проблеми – визначення сутності, змісту та особливостей
адміністративно-правового регулювання застосування відеоспостереження
правоохоронними органами України. Відповідно до поставленої мети та
сформульованих завдань на основі проведеного дослідження дисертант
дійшов таких висновків:
1. Наголошено, що відеоспостереження виступає ефективним
заходом здійснення правоохоронної діяльності, за допомогою якого
реалізуються такі її функції, як попередження правопорушень та злочинів, їх
розслідування, а також забезпечення громадського порядку і громадської
безпеки: автоматична реєстрація порушень правил дорожнього руху
автотранспортом; попередження корупційних діянь серед працівників
дорожньої поліції та інших підрозділів поліції; здійснення додаткового
контролю над роботою працівників правоохоронних органів; зменшення
кількості правопорушень у місцях, які перебувають у зоні дії
відеоспостереження; підвищення ефективності затримання правопорушників
та викрадених транспортних засобів «по гарячих слідах» у результаті
своєчасного виявлення правопорушення; підвищення ефективності роботи
підрозділів правоохоронних органів шляхом отримання ними достовірної
інформації про події, які відбуваються; підвищення у населення відчуття
безпеки; підвищення рівня довіри громадян до роботи правоохоронних
органів; здійснення контролю за ситуацією в місцях, де встановлено
відеоспостереження, та в разі її небезпечності направлення працівників
поліції для її подолання.
2. Доведено, що застосування відеоспостереження є актом-дією
правоохоронних органів, змістом якої є фізична дія, яка полягає у здійсненні
відеозйомки за певними громадськими місцями. Відзначено, що публічно-
179
владне веління виражається в тому, що, запроваджуючи відеоспостереження,
правоохоронні органи намагаються досягти мету попередження
правопорушень, притягнення винних осіб до відповідальності та
забезпечення громадського порядку і безпеки. Наголошено, що,
встановлюючи відеокамери, правоохоронні органи повинні дотримуватись
критерію законності, який висувається до актів-дій.
3. З’ясовано, що правоохоронні органи Сполучених Штатів Америки
під час застосування відеоспостереження у громадських місцях діють у
відповідності до положень Четвертої поправки Конституції, яка захищає будьяку особу від незаконного обшуку, та Першої поправки, в якій гарантовано
право особи на свободу слова, преси та зібрань. Звернено увагу, що для
оцінки дотримання положень Четвертої поправки необхідно дати відповідь
на такі питання: чи може особа в громадському місті очікувати на
дотримання права на недоторканість приватного життя, яке суспільство
визнає обґрунтованим, та чи буде визнана обшуком відеозйомка, яка
проводиться у громадському місці. Зазначено, що у випадку якщо в особи за
конкретних обставин не може виникнути ніякого обґрунтованого очікування
на дотримання права на недоторканість приватного життя у громадському
місці, то це означає, що суб’єкти встановлення відеоспостереження не
порушують положень Четвертої поправки Конституції. У тому ж разі, коли
відповідне очікування існує, суб’єкти встановлення відеоспостереження
повинні дотримуватися конституційних вимог і отримати дозвіл від судді на
проведення відеозйомки. Наголошено, що з метою дотримання положень
Конституції під час застосування відеоспостереження у громадських місцях
органами місцевої влади у співпраці із громадськими організаціями
розрозблюються відповідні рекомендації, у яких встановлені вимоги до
персоналу, який здійснює відеозйомку; строки збереження отриманих даних;
правила здійснення відеозйомки; порядок надання отриманої інформації в
якості доказів.
180
Зроблено висновок, що юридичні акти, в яких закріплено порядок
застосування відеоспостереження в Німеччині, поділяються на ті, які
регулюють умови застосування відеоспостереження поліцією, публічною
адміністрацією та фізичними особами. З’ясовано, що підставою для
застосування відеоспостереження працівниками поліції Німеччини є закони
«Про поліцію» або «Про дотримання громадського порядку і безпеки»
земель, а також Федеральний закон та закони земель «Про мирні зібрання».
Звернено увагу, що застосування відеоспостереження органами публічної
адміністрації врегульовано Федеральним законом Німеччини «Про захист
персональних даних». Зазначено, що порядок застосування
відеоспостереження фізичними особами регулюється нормами Закону
Федеративної Республіки Німеччина «Про захист персональних даних»,
Цивільного та Кримінального кодексів ФРН, рішенням Конституційного
Суду ФРН у частині тлумачення права на недоторканість приватного життя.
4. Наголошено, що до загальних актів, які регулюють застосування
відеоспостереження у громадських місцях, включає Конституцію України
(ч. 2 ст. 3, ст. 32), Конвенцію про захист прав людини й основоположних
свобод (ст. 8), Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо
здійснення відеоспостереження у громадських місцях, Конвенцію Ради
Європи № 108 про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою
персональних даних, Закон України «Про захист персональних даних», Закон
України «Про інформацію» та Цивільний кодекс України. Встановлено, що
спеціальні акти, які регулюють застосування відеоспостереження, включають
закони України «Про Національну поліцію», «Про оперативно-розшукову
діяльність», «Про державну охорону органів державної влади України та
посадових осіб», Кодекс України про адміністративні правопорушення, наказ
Міністерства внутрішніх справ України від 16 вересня 2009 року № 404 «Про
забезпечення прав людини в діяльності органів внутрішніх справ України»,
наказ МВС України від 26 лютого 2009 року № 77 «Про затвердження
Інструкції з оформлення працівниками Державтоінспекції МВС матеріалів
181
про адміністративні порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього
руху», наказ Управління державної охорони України від 27 травня 2011 року
№ 210 «Про затвердження Порядку забезпечення безпеки посадових осіб,
щодо яких здійснюється державна охорона у місцях постійного та
тимчасового перебування», наказ Адміністрації Державної прикордонної
служби від 30 вересня 2008 року № 810 «Про затвердження Положення про
інформаційно-телекомунікаційну систему прикордонного контролю «Гарт-1»
Державної прикордонної служби України».
5. Зроблено висновок, що відеоспостереження застосовується
такими правоохоронними органами, як Національна поліція, Державна
прикордонна служба України, Служба безпеки України, Управління
державної охорони України, Державна кримінально-виконавча служба
України. Запропоновано доповнити ст. 6 Закону України «Про Державну
кримільно-виконавчу службу» положенням, в якому зазначити, що Державна
кримінально-виконавча служба є правоохоронним органом. На підставі
аналізу повноважень Військової служби правопорядку у Збройних Силах
України обґрунтовано необхідність доповнити ст. 20 Закону України «Про
Державну прикордонну службу» пунктом 31-1, в якому закріпити право за
працівниками цього органу застосовувати відеоспостереження. Внесено
пропозицію про те, що для більш ефективного здійснення своєї діяльності та
забезпечення громадського порядку і безпеки правоохоронні органи можуть
співпрацювати з охоронними підприємствами на підставі укладення
адміністративного договору.
6. Звернено увагу, що на сьогодні такий доказ, як відеозапис, не має
статусу окремого джерела доказу у процесуальному законодавстві України,
що ускладнює процедуру поводження з ним судом та публічною
адміністрацією. У зв’язку з цим запропоновані відповідні зміни до існуючих
процесуальних кодексів та проекту Адміністративно-процедурного кодексу
України, який знаходиться на розгляді у Верховній Раді України, що
182
сприятиме не лише підвищенню ефективності правозастосовної діяльності,
але і посилить гарантії права особи на справедливий та неупереджений суд.
Вказано, що для позитивної оцінки відеозапису судом та публічною
адміністрацією, він повинен відповідати вимогам належності, достовірності і
достатності. Для цього запропоновано внести зміни до існуючого
процесуального законодавства, яке буде регулювати порядок закріплення і
поводження саме з цим видом доказів.
7. Наголошено, що здійснення відеоспостереження у громадських
місцях несе загрозу порушення права на недоторканість приватного життя,
права на свободу думки і слова та права на мирні зібрання. На підставі
аналізу національного та міжнародного законодавства зроблено висновок, що
правоохоронні органи можуть втручатись у реалізацію цих прав під час
здійснення відеоспостереження, якщо це відбувається згідно із законом і є
необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та
громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання
заворушенням чи злочинам, для захисту здоров’я чи моралі або для захисту
прав і свобод інших осіб. Доведено, для того щоб застосування
відеоспостереження у громадських місцях було допустимим, воно повинно
здійснюватись на підставі закону, переслідувати одну із законних цілей, бути
необхідним у демократичному суспільстві або бути співрозмірним зазначеній
у законі меті. Акцентовано увагу на тому, що під час здійснення
відеоспостереження у громадських місцях правоохоронні органи повинні
дотримуватись принципів застосування відеоспостереження.