СПАДКОВА ТРАНСМІСІЯ ТА СПАДКОВЕ ПРЕДСТАВЛЕННЯ

Краткое описание

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ПРАВА

На правах рукопису

Гончарова Аліна В’ячеславівна

УДК 347.65/.68.05 (043.3)

СПАДКОВА ТРАНСМІСІЯ ТА СПАДКОВЕ ПРЕДСТАВЛЕННЯ

Спеціальність: 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес;
сімейне право; міжнародне приватне право

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
юридичних наук

Науковий керівник:
кандидат юридичних наук, доцент
Мацегорін Олександр Ілліч

Київ – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………..3
РОЗДІЛ 1. Теоретико-методологічні засади правового
регулювання спадкової трансмісії та спадкового представлення
1.1. Гносеологічне підґрунтя становлення спадкової
трансмісії та спадкового представлення ……………...………………………10
1.2. Характеристика понять спадкової трансмісії та спадкового
представлення у вітчизняному спадковому законодавстві …………………..33
Висновки до розділу 1 …………………………………………………………..49

РОЗДІЛ 2. Загальні положення переходу права на спадщину
2.1. Особливості спадкової трансмісії ……………………………………........52
2.2. Особливості спадкування за правом представлення……………………...65
2.3. Цивільно-правова охорона спадку та захист спадкових прав
та нтересів..............................................................................................................84
Висновки до розділу 2…………………………………………………….…....107

РОЗДІЛ 3. Проблеми та перспективи розвитку спадкової трансмісії
та спадкового представлення в цивільному праві України
3.1. Основні проблеми сучасного спадкового законодавства
України………………………………………………………………………….111
3.2. Зарубіжний досвід організації переходу прав власності на
спадкове майно……………………………………………..........……………..123
3.3. Концептуальні підходи до вдосконалення спадкового
законодавства…………………………………………………...……………....138
Висновки до розділу 3………………………………………………...……......159
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………....162
ДОДАТКИ ……………………………………………………………………..173
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ …………………………………..177
ВСТУП

Актуальність теми. За останні два десятиліття зазнала докорінного реформування система права України, що привело до переорієнтації суспільних цінностей на захист родинних відносин, у тому числі у сфері правового регулювання та охорони спадкових правовідносин. Норми спадкового права, одного із найдавніших інститутів цивільного права, спрямовані на захист прав як спадкодавця, так і спадкоємців та охорону самої спадщини від будь-яких протиправних посягань.
Практика правового регулювання переходу прав та обов’язків спадкодавця після його смерті до спадкоємців за спадковою трансмісією та спадковим представленням вимагає глибокого і всебічного дослідження тих реалій, з якими стикається чимало людей у сьогоднішньому житті. Виникає потреба нових підходів для вирішення питань стосовно долі майна спадкоємця, який помер, не встигнувши прийняти спадщину. Належне вирішення цієї проблеми продиктовано принципами справедливості, добросовісності та розумності, які отримали своє законодавче закріплення в ст. 3 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України).
Актуальність обраної теми дисертаційного дослідження обумовлена недостатнім рівнем її наукової розробленості, наявністю значної кількості дискусійних теоретичних і правових проблем, суперечливим застосуванням у юридичній практиці правових норм, що регулюють спадкову трансмісію та право представлення.
Вивченню питань спадкової трансмісії та спадкового представлення присвячено праці таких відомих учених, як М. Ю. Барщевський,
М. І. Бондарєв, Н. С. Глусь, М. В. Гордон, О. В. Дзера, В. К. Дроніков,
Ю. О. Заіка, Т. П. Коваленко, П. С. Никитюк, А. А. Рубанов,
В. І. Серебровський, С. Я. Фурса, Є. І. Фурса, Ю. К. Толстой, Е. Б. Ейдинова,
Я. М. Шевченко та ін. Але спеціальне системне дослідження цієї теми до цього часу в Україні та за її межами не проводилося.
Обрання теми дисертаційного дослідження зумовлене, по-перше, відсутністю наукових і, зокрема, дисертаційних досліджень з даної проблематики; по-друге, необхідністю внесення змін у регламентацію спадкових правовідносин відповідно до розвитку суспільних відносин в Україні; по-третє, наявністю в окремих законодавчих нормах, що регламентують спадкування за правом представлення та спадковою трансмісією, деяких прогалин і неоднозначностей у їх формулюванні, які на практиці призводять до спірних ситуацій та порушення прав і охоронюваних законом інтересів громадян, по-четверте, наявністю у теорії спадкового права різних позицій теоретиків щодо окремих положень та правових ситуацій; нарешті, недосконалістю нотаріальної процедури оформлення спадкових прав.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрямок дослідження пов’язаний із планом науково-дослідницької роботи Київського університету права НАН України "Правова система України в умовах сучасних національних та міжнародних тенденцій розбудови державності" (номер державної реєстрації 0111U000006), в якій дисертантка брала участь як співвиконавець.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є всебічний комплексний науковий аналіз спадкової трансмісії та спадкового представлення, розроблення пропозицій щодо вдосконалення відповідного законодавства на основі дослідження вітчизняного й зарубіжного спадкового права та практики його застосування.
Для реалізації зазначеної мети необхідно було вирішити такі основні завдання:
- дослідити гносеологічне підґрунтя виникнення спадкової трансмісії та спадкового представлення;
- визначити сутність сучасних теорій та концептуальних підходів до розуміння спадкової трансмісії і спадкового представлення;
- проаналізувати світовий досвід регулювання відповідних правовідносин;
- виявити характерні риси поняття та особливості переходу права на спадщину за правом представлення та спадковою трансмісією;
- вивчити нотаріальну і судову практику, виявити при цьому як позитивні аспекти, так і недоліки щодо існуючої процедури охорони і захисту прав спадкоємців;
- сформулювати науково-обґрунтовану загальну концепцію та конкретні шляхи вдосконалення спадкового законодавства стосовно права представлення та спадкової трансмісії;
- на підставі узагальнення теорії та практики реалізації спадкових правовідносин виробити рекомендації, спрямовані на взаємоузгодження відповідних інститутів цивільного права, поліпшення нотаріального і цивільного процесів.
Об’єкт дослідження. Суспільні відносини, що виникають при переході права на спадщину за спадковою трансмісією та спадковим представленням.
Предмет дослідження. Законодавство України та законодавство іноземних держав, що регулює перехід права на спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням, відповідна судова та нотаріальна практика.
Методи дослідження. Дослідження проведене з використанням комплексу загальнонаукових і спеціальних методів наукового пізнання, таких, як системно-структурний метод, який базується на одночасному аналізі положень трьох найближчих правових дисциплін: цивільне право, нотаріальний та цивільний процеси. Формально-логічний та історичний методи, за допомогою яких досліджувалися процеси становлення й розвитку вчення щодо спадкової трансмісії та спадкового представлення, правове регулювання даної сфери у різні історичні періоди. Функціональний метод використовувався для більш глибокого дослідження ролі й функцій нотаріату та суду щодо врегулювання спадкових правовідносин. Порівняльний метод дозволив виробити пропозиції щодо вдосконалення спадкового законодавства України з урахуванням досвіду зарубіжних країн. За допомогою аналізу і синтезу була сприйнята багатогранність спадкових правовідносин, зроблені пропозиції щодо вдосконалення нормативної бази у даній галузі тощо.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше здійснене комплексне і всебічне дослідження наукових здобутків, законодавства та практики його застосування щодо спадкової трансмісії та спадкового представлення, проведено аналіз їх правової охорони в Україні і окремих зарубіжних державах, на основі яких обґрунтовано нові наукові положення та розроблено пропозиції щодо вдосконалення спадкового законодавства.
Основні результати дисертації, які відображають наукову новизну дослідження і виносяться на захист як особистий внесок дисертанта:
- обґрунтовано необхідність замінити термін "спадкування за правом представлення", як такий, що повною мірою не відображає суті самого правового явища, на поняття "поколінне наступництво". Законодавчо закріпити (п. 1–1 ст. 1266 ЦК України) наступне визначення: поколінне наступництво – це різновид спадкування за законом як висхідними, так і низхідними родичами після особи, яка померла до відкриття спадщини і внаслідок цього не змогла прийняти спадок;
- запропоновано закріпити у Цивільному кодексі України у вигляді окремого абзацу статті 1276-1 положення про те, що особи, які зазнали стихійного або технічного лиха впродовж однієї доби померли, не приходячи до тями, через різний проміжок часу є комморієнтами і не спадкують за спадковою трансмісією один після одного;
- обґрунтовано доцільність внесення змін до статті 1276 Цивільного кодексу України, а саме: абзац другий замінити абзацами такого змісту:
• "якщо спадкоємець помирає, не скориставшись можливістю спадкувати, протягом року спадкоємці можуть спадкувати за спадковою трансмісією";
• "якщо буде доведено, що спадкоємець у день смерті не знав про відкриття спадщини, то строк для спадкування за спадковою трансмісією буде необмежений у випадках отримання згоди від інших спадкоємців або їх відсутності";
- доведено важливість законодавчого закріплення положення про можливість спадкувати за спадковою трансмісією та спадковим представленням внуками і правнуками спадкодавця у разі позбавлення спадщини їхніх батьків, оскільки внуки і правнуки є прямими спадкоємцями по прямій низхідній лінії споріднення. Право на спадкування має особистий характер, і тому взаємовідносини висхідних родичів із спадкодавцем не повинні впливати на справедливий розподіл спадщини;
- встановлено, що в умовах сьогодення особливого значення набуває законодавче закріплення визначення походження дітей, народжених завдяки репродуктивним технологіям. Пропонується доповнити статтю 1266 Цивільного кодексу України частиною сьомою такого змісту: "особи, які штучно були зачаті після смерті батька, спадкують за правом представлення лише за умови, що таке штучне запліднення відбулося з волі спадкоємця та підтверджене документально";
- доведено, що процедура вживання заходів щодо охорони спадкового майна чинним законодавством регламентована не в повному обсязі щодо спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням, коли строки прийняття спадщини перевищують 6 місяців. Пропонується доповнити статті 1284 та 1285 ЦК України відповідними частинами щодо призначення окремої уповноваженої особи, яка б здійснювала охорону та управління спадщиною на весь період спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням за відповідну плату;
- аргументовано, що у вітчизняному праві недосконале нормативне забезпечення спадкового права у сфері регулювання відносин спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням щодо кола осіб, які набувають такого права та порядку прийняття ними спадщини;
- обґрунтовано методико-правові підходи щодо подальшого вдосконалення законодавства у сфері спадкування за правом представлення і спадковою трансмісією шляхом можливих варіантів рецепції спадкового права європейських країн у вітчизняне право.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості їх використання у правотворчій сфері для вироблення методології творення норм спадкового права з метою удосконалення чинного законодавства, подолання суперечностей та прогалин, у тому числі окремих положень Цивільного кодексу України, Закону України "Про нотаріат". Практична цінність дисертації полягає також у можливості використання отриманих здобутків для розроблення методичних рекомендацій щодо ведення спадкових справ (за спадковою трансмісією та спадковим представленням) нотаріусам України. Результати дослідження можуть бути використані у судовій практиці та в процедурах неюрисдикційної форми захисту спадкових прав.
Теоретичні положення дисертаційного дослідження можуть використовуватись у науково-дослідній діяльності для подальших досліджень з проблем спадкової трансмісії та спадкового представлення, здійснення і захисту спадкових прав. Основні результати дисертаційної роботи можуть бути використані у навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін "Цивільне право", "Цивільний процес", "Нотаріат", "Адвокатура". Починаючи з 2007/08 навчального року теоретична база дисертаційного дослідження інкорпорована в мультимедійні форми навчання, у тому числі в лекції зі спецкурсу "Нотаріат" на юридичному факультеті Сумського державного університету (довідка № 55/15-06/4562 від 1 вересня 2011 р.).
Апробація результатів дослідження. Основні результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного та трудового права Київського університету права НАН України та засіданні відділу вивчення проблем цивільного права юридичного факультету Сумського державного університету.
Окремі положення та результати дослідження були предметом обговорення на: Міжнародній науково-практичній конференції "Україна та Польща у вимірі незалежності (1918-2008 рр.)" (Львівський університет бізнесу та права,
м. Львів, 22-24 травня 2008 р.), науково-теоретичній конференції викладачів, аспірантів, співробітників та студентів гуманітарного факультету СумДУ (Сумський державний університет, м. Суми, 21-25 квітня 2008р.), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених "Правова система України у світлі європейського вибору" (Інститут держави і права ім. В. М. Корецького, м. Київ, 13 червня 2008 р.), Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених "Сьомі осінні юридичні читання" (Хмельницький університет управління і права, м. Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р.), науковій конференції "Компаративістські читання" (Інститут держави і права ім. В. М. Корецького та юридичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, м. Київ, 8-11 квітня 2009 р.), науково-теоретичній конференції викладачів, аспірантів, співробітників та студентів гуманітарного факультету СумДУ (Сумський державний університет, м. Суми, 20-25 квітня 2009 р.), науково-практичній конференції "Управління фінансово-економічною безпекою" (Сумський державний університет, м. Суми, 28 серпня 2009 р.), Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених "Восьмі осінні юридичні читання" (Хмельницький університет управління та права, м. Хмельницький, 13-14 листопада 2009 р.), другому всеукраїнському круглому столі "Порівняльне правознавство: філософські, історико-теоретичні та галузеві аспекти" (Львівський державний університет внутрішніх справ,
м. Львів, 28 травня 2010 р.).
Публікації. Результати дослідження знайшли відображення у 15 опублікованих працях: 6 наукових статтях, опублікованих у фахових для юридичних наук виданнях, та у 9 тезах наукових доповідей і повідомлень на наукових заходах.
Структура і обсяг дисертації обумовлені метою та завданням дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, які містять вісім підрозділів, висновків, двох додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 197 сторінок. Обсяг додатків – 4 сторінки. Список використаних джерел налічує 213 найменувань, що викладені на 21 сторінці.

Список литературы

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено комплексний аналіз теоретико-методологічних засад правового регулювання спадкової трансмісії та спадкового представлення, особливостей переходу права на спадщину за цими інститутами в історичній ретроспективі та за сучасним спадковим правом України. В роботі вперше на концептуальному рівні вирішено наукове завдання щодо відповідності стану чинного вітчизняного цивільного, цивільно-процесуального та нотаріального законодавства принципам справедливості, розумності і добросовісності (ст. 3 ЦК України) а також вимогам сьогодення щодо належного забезпечення умов здійснення права спадкування за представленням та спадковою трансмісією, рівня забезпечення охорони прав учасників зазначених правовідносин. На основі системного дослідження обґрунтовані нові наукові положення, сформульовані конкретні пропозиції щодо удосконалення відповідних норм чинного законодавства, правильного їх застосування в юридичній діяльності, передусім в нотаріальній та судовій практиці. В результаті проведеного дисертаційного дослідження обґрунтовані наступні теоретичні положення та висновки:
1. Історично інститут спадкової трансмісії (перехід права на прийняття спадщини) виник у посткласичний період розвитку римського приватного права. Було закріплено правило, за яким у разі смерті особи, щодо якої відкрилася спадщина і вона її не встигла прийняти, то вдруге спадщина відкривається вже не для його спадкоємців, а для наступного за ним спадкоємця.
2. Внаслідок проведеної кодифікації римського приватного права імператором Юстиніаном загальне правило про особистий характер права на отримання спадщини було нівельоване. Якщо спадкоємець помирав, не скориставшись можливістю спадкувати, і з часу сповіщення спадкоємця про відкриття йому спадщини не минуло одного року, то його спадкоємці набували права на спадщину, яка йому відкрилася. Остаточно формулюється спадкова трансмісія як transmission delationis – перехід права прийняти спадок до спадкоємців особи, закликаної до спадкування, але такої, що не встигла це зробити до власної смерті.
3. Прототип сучасного інституту переходу спадщини за правом представлення виник і сформувався також в давньому римському приватному праві. Сам термін "спадкування за правом представлення" в римському праві не вживався, але існувало правило, за яким у разі смерті кого-небудь із спадкоємців право на спадкування переходило до його нащадків за прямою низхідною лінією споріднення, тобто послідовно до дітей, внуків та правнуків.
4. Аналіз ґенези становлення спадкової трансмісії та спадкового представлення показав, що виникли ці поняття в римському приватному праві, які в подальшому були рецепійовані майже усіма правовими системами світу з відповідним рівнем адаптації до національного права. Основи правового регулювання спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням з плином часу, розвитком суспільства зазнали певних змін, хоча трактування самих понять залишилося практично незмінним. З одного боку, це свідчить про універсальність даних норм спадкового права, а з другого – поза всякими сумнівами вдалу конструкцію сформульованих римськими юристами принципових положень.
5. На підставі вивчення сучасного стану вітчизняного нормативного забезпечення спадкової трансмісії та спадкового представлення, зроблено висновок, що основним нормативним актом, який регламентує зазначені спадкові правовідносини, є Цивільний кодекс України. В його статтях закріплені підстави, умови та правила переходу права на спадкування за спадковою трансмісією та правом представлення, які ґрунтуються на положеннях Конституції та основоположних принципах цивільного законодавства. Однак мають місце окремі прогалини та суперечливі положення, які негативно впливають на практику застосування чинного законодавства, при цьому судова і нотаріальна практика формується за неоднакового застосування одних і тих самих норм цивільного права у подібних відносинах.
6. На основі дослідження правової регламентації обґрунтована цивільно-правова природа спадкування за правом представлення як різновид спадкування за законом, коли до прийняття спадщини закликаються родичі спадкодавця, який міг би спадкувати, якби був живим на момент відкриття спадщини. Фактично за правом представлення своїх померлих батьків успадковують право на спадщину внуки та правнуки спадкодавця. Племінники, двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім матері та батькові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Особливість спадкування за правом представлення по прямій низхідній лінії полягає в тому, що воно здійснюється без обмеження ступеня споріднення.
7. На підставі аналізу цивільно-правової природи досліджено поняття права представлення. Сформульоване законодавцем визначення поняття
(ст. 1266 ЦК України) в цілому відображає його юридичний зміст, але носить описовий, а не дефінітивний характер. Нами пропонується наступна дефініція, яка може претендувати на отримання офіційного визнання: "Право представлення – це перехід до родичів по прямій та боковій лінії споріднення права на спадкування тієї частки спадщини, яка б належала за законом їхньому родичеві, якби він був живим на час відкриття спадщини. За правом представлення спадкування може здійснюватися одним спадкоємцем, який успадковує всю частку того спадкоємця, котрого він представляє та кількома спадкоємцями в частках, що визначаються ступенем їх споріднення із спадкоємцем". Виходячи із юридичної сутності змісту, в якості альтернативи пропонується заміна терміну "право представлення" на поняття "поколінне наступництво", під яким розуміється різновид спадкування за законом, як висхідними так і низхідними родичами за особою, що померла до відкриття спадщини, яка мала право прийняти спадок, якби була живою на час відкриття спадщини.
8. На основі дослідження правової регламентації спадкування за правом представлення зроблено висновок про необхідність об’єднання осіб, які спадкують за цим правом, в наступні групи: а) внуки, правнуки, прабаба, прадід та б) племінники, двоюрідні брати та сестри задля запобігання виникнення колізійних ситуацій під час оформлення права на спадщину;
9. Дослідження особливостей нормативного регулювання суб’єктивного спадкового права дозволило обґрунтувати цивільно-правову природу спадкування за правом спадкової трансмісії як одного із способів здійснення права на спадкування за заповітом та за законом. За загальним правилом спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку не заявив відмову від неї. Такий спосіб здійснення права на прийняття спадщини у цивілістиці отримав назву фактичного способу. Спадкова трансмісія виникає лише при здійсненні права на спадкування в інший спосіб, коли спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Отже, відповідно до положень ст. 1276 ЦК України, якщо особа не встигла подати заяву про прийняття спадщини і померла, то спадкування здійснюється спадкоємцями за правилами спадкової трансмісії.
10. Результати вивчення цивільно-правової природи покладені в основу науково обґрунтованого визначення поняття права спадкової трансмісії. В подальший розвиток встановленого законодавцем ч. 1 ст. 1276 ЦК України пропонується наступне визначення поняття спадкування за спадковою трансмісією – це перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців від спадкодавця, який будучи спадкоємцем за заповітом або за законом, помер після відкриття спадщини, не встигши її прийняти.
При цьому варто наголосити, що у разі смерті спадкоємця, який не встиг подати заяву про прийняття спадщини, спадкування за спадковою трансмісією здійснюється окремо щодо двох спадщин: а) безпосередньо належної померлому як спадкодавцеві, б) та спадщини, право на яку за життя ним, як спадкоємцем, не було реалізовано.
11. Основна відмінність досліджуваних двох інститутів спадкового права полягає в тому, що спадкування за правом представлення виникає тоді, коли спадкоємець помирає до відкриття спадщини, а спадкова трансмісія - коли закликаний до спадщини спадкоємець помирає після відкриття спадщини, однак до її прийняття. При цьому спадкодавці не визнаються суб’єктами спадкової трансмісії та спадкового представлення, оскільки в момент смерті їх правоздатність та дієздатність припиняється.
12. На підставі аналізу законодавчого регулювання переходу права на прийняття спадщини обґрунтована доцільність внесення змін до статті 1276 Цивільного кодексу України, а саме: абзац другий замінити наступними абзацами такого змісту: "якщо спадкоємець помирає, не скориставшись можливістю спадкувати, протягом року спадкоємці можуть спадкувати за спадковою трансмісією" та "якщо буде доведено, що спадкоємець у день смерті не знав про відкриття спадщини, то строк для спадкування за спадковою трансмісією буде необмежений у випадках отримання згоди від інших спадкоємців або їх відсутності". На основі дослідження правової регламентації спадкування за правом спадкової трансмісії пропонується доповнити ст. 1276 ЦК України частиною другою: "Право на прийняття спадщини за спадковою трансмісією не входить до складу спадщини, що відкрилася після смерті спадкоємця".
13. Доведена доцільність законодавчого закріплення положення про можливість спадкувати за спадковою трансмісією та спадковим представленням внуками і правнуками спадкодавця у разі позбавлення спадщини їхніх батьків, оскільки внуки і правнуки є прямими спадкоємцями по прямій низхідній лінії споріднення. Право на спадкування носить особистий характер і тому взаємовідносини висхідних родичів із спадкодавцем не повинні впливати на справедливий розподіл спадщини.
14. Порівняльний аналіз вітчизняного законодавство, а саме
"Правил ведення нотаріального діловодства", затверджених наказом Міністерством юстиції України від 31.12.2008 р. № 2368/5, дозволив обґрунтувати висновок про розробку та затвердження більш досконалих за радянські аналоги форм № 2 та № 3 завдяки впровадженню спеціальної систематизації інформаційних даних. Формою № 2 встановлено Свідоцтво про право на спадщину за законом за правом представленная (додаток А), а формою № 3 – Свідоцтво про право на спадщину за законом на майно померлого спадкоємця, який не встиг прийняти спадщину (спадкова трансмісія) (додаток Б). У свою чергу зазначені форми свідоцтв потребують відповідного доопрацювання в контексті вимог законодавства України про захист персональних даних.
15. В результаті вивчення встановленого чинним законодавством режим переходу права на прийняття спадщини обгрунтовано, що право на спадкову трансмісію має спадкоємець трансмітента – особи, яка померла, не встигши прийняти спадщину після свого спадкодавця. Наступна спадкова трансмісія законом не передбачена, отже вона не може перейти до спадкоємців трансмісара у разі його смерті. Це означає, що у разі смерті трансмісара, що не встиг здійснити право на прийняття спадщини, до його спадкоємців це право не переходить. У такому випадку за наявності інших трансмісарів частка померлого трансмісара у праві на прийняття спадщини перейде до них, а за відсутності інших трансмісарів – до спадкоємців, закликаних до спадкування разом з трансміттентом після смерті основного спадкоємця.
16. На підставі аналізу нормативного регулювання встановлено, що у разі пропуску строку на прийняття спадщини в порядку спадкової трансмісії закон регламентує можливість прийняття спадщини не інакше як за умови згоди на це всіх інших спадкоємців, які прийняли спадщину.
Вважаємо, що відсутність спеціальної вказівки щодо права на спадкування після встановленого строку не виключає застосування загальних норм, про прийняття спадщини за спадковою трансмісією після закінчення встановленого строку. Отже, нема достатніх правових підстав не допускати включення до кола спадкоємців, які прийняли спадщину, і того, хто пропустив строк, якщо на це дали згоду всі інші спадкоємці. Але при цьому слід враховувати, що коло спадкоємців, з відома яких спадкоємець, що пропустив строк, може прийняти спадщину, повинен визначатися з урахуванням особливостей спадкової трансмісії.
17. Вивчення причинного зв’язку між смертю особи та відкриттям спадщини дозволило вийти на контекст взаємозв’язку однієї причини смерті для кількох людей, які перебували у спадкових правовідносинах. Згідно з ч. 3 ст. 1220 ЦК України у разі смерті двох і більше осіб спадщина відкривається одночасно і окремо щодо кожної особи, які могли б спадкувати одна після одної, але померли протягом однієї календарної доби. Це означає, що особи, які померли в один день, хоча і у різний час доби, вважаються такими, що померли одночасно, тобто за романо-германською термінологією визнаються комморієнтами і не закликаються до спадкування після смерті один одного.
18. Аналіз положення про те, що спадщина після комморієнтів відкривається одночасно і окремо кожного з них, дає підстави висловлювати різні теоретичні концепції щодо врахування реального часу смерті кожної особи у разі смерті під час спільної для них небезпеки (ч. 4 ст. 1220 ЦК України). На наш погляд, йдеться про осіб, які загинули від однієї аварії, катастрофи, стихійного лиха тощо, але точну дату смерті кожного персонально встановити неможливо. Тому законодавцем робиться припущення, що вони померли одночасно і спадщина відкривається окремо щодо кожної з цих осіб. Однак, це положення має юридичне значення не для нотаріусів, а для суду, який за результатами розгляду справи постановляє рішення про дату смерті кожного із загиблих.
19. Загальний зміст положень законодавства про визначення часу відкриття спадщини, на нашу думку, має поширюватися на випадки спадкування за спадковою трансмісією. На основі вивчення нормативної бази та практики її застосування пропонується доповнити окремим абзацом ст. 1276 ЦК України наступного змісту: "Особи, які потрапили у стихійне або технічне лихо протягом однієї доби, але помирають, не приходячи до тями, через різний проміжок часу є комморієнтами, і не спадкують за спадковою трансмісією один після одного".
20. В процесі здійснення права на спадкування за правом представлення та спадковою трансмісією особливої актуальності набуває питання щодо встановлення батьківства і материнства при використанні репродуктивних технологій, зокрема, за договорами щодо
сурогатного материнства. Кількість дітей, народжених завдяки цим технологіям постійно збільшується, але до сьогодні не отримано науково обґрунтованої відповіді на запитання: чи тотожні поняття "дитина генетичного походження від спадкодавця" і "спадкоємець" у разі визначення походження за кровним спорідненням. На основі аналізу практики застосування репродуктивних технологій в умовах сьогодення потребує законодавчого закріплення визначення походження дітей, народжених завдяки їх застосуванню. Пропонується доповнити статтю 1266 Цивільного кодексу України частиною сьомою такого змісту: "Особи, які штучно були зачаті після смерті батька, спадкують за правом представлення лише за умови, що таке штучне запліднення відбулося з волі спадкоємця, підтверджене документально".
21. До переліку суб’єктів, які віднесені до спадкоємців першої черги, належать діти спадкодавця. Оскільки до дітей спадкодавця прирівнюються і усиновлені діти, які спадкують саме після свого усиновителя і вже не вважаються спадкоємцями за законом рідних батьків, вважаємо хибною думкою окремих дослідників, які стверджують, що усиновлені діти ні за яких обставин не стають спадкоємцями своїх братів і сестер, діда та баби з боку усиновителя. Спірною є думка, що не виникає ніяких прав та обов’язків між усиновленими та іншими дітьми усиновителя тому дитина усиновителя і усиновлена дитина не перебувають у правових відносинах брата або сестри. На наш погляд, факт усиновлення чужої дитини у свою сім’ю на правах сина чи доньки породжують такі самі правовідносини, як між кровними батьками і дітьми, рідними братами і сестрами, іншими членами родини.
22. Доведено, що процедура вжиття заходів щодо охорони спадкового майна чинним законодавством регламентована не в повному обсязі у випадках спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням, коли строки є інколи довшими ніж 6 місяців.
Пропонується доповнити статті 1284 та 1285 ЦК України відповідними частинами стосовно призначення окремої уповноваженої особи, яка б здійснювала охорону та управління спадщиною на весь період спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням за відповідну плату.
23. Обґрунтована позиція стосовно доцільності законодавчого закріплення положення про можливість спадкування за спадковою трансмісією та спадковим представленням внуками і правнуками спадкодавця у разі позбавлення спадщини їхніх батьків, оскільки внуки і правнуки є прямими спадкоємцями, оскільки спадкування носить особистий характер. Обґрунтування методико-правових підходів щодо подальшого вдосконалення законодавства у сфері спадкування за правом представлення і спадковою трансмісією шляхом можливих варіантів рецепції спадкового права європейських країн у вітчизняне право.
24. З метою належної охорони суб’єктивних спадкових прав, які здійснюються за спадковою трансмісією та правом представлення вперше запропоновано процедуру і форму оповіщення спадкоємців про відкриття спадщини, розроблено алгоритм вирішення правових ситуацій стосовно спадкових правовідносин, який дозволяє у подальшому спростити вирішення ситуаційних задач, а також дозволить за допомогою комп’ютерної техніки обчислювати частки спадкоємців у спадщині.
Наведені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукового завдання виявляється в основному здобутку цієї роботи – поглибленні зв’язків між нормами матеріального і процесуального права, висвітленні нової сфери дослідницької діяльності – міжгалузевого простору, що утворився між цивільним правом та нотаріальним процесом. Стає очевидним, що процесуальна форма вирішення спірних спадкових правовідносин потребує подальшого предметного вивчення, результати якого можуть бути використані для встановлення об’єктивних критеріїв визначення відповідності і взаємоузгодженості норм матеріального та процесуального права, вчинення нотаріальних процедур посвідчення і охорони прав суб’єктів спадкових правовідносин.
В сучасних умовах докорінного реформування вітчизняної правової системи певна частина правових норм за об’єктивних та суб’єктивних факторів не відповідає засадам громадянського суспільства та принципам правової держави, відповідно до яких найбільшою соціальністю цінністю визнається людина (ст. 3 Конституції України). Недосконалість норм зазначених галузей права об’єктивно обумовлює потребу в науково виважених пропозиціях стосовно коригування існуючих правових приписів шляхом внесення відповідних змін та доповнень, поліпшення нотаріальної процедури, удосконалення судової практики з метою мінімізації та недопущення порушень при здійсненні учасниками цивільних відносин своїх суб’єктивних спадкових прав.
Отримані висновки мають своє логічне продовження і завершення у сформульованих в дисертаційній роботі пропозиціях, які передусім спрямовані на удосконалення положень цивільного права, цивільного та нотаріального процесів, а також оптимізації міжгалузевих зв’язків.
Зазначимо, що питання спадкової трансмісії та спадкового представлення є цікавим і для подальшого дослідження. Суперечливим та дискусійним залишається тема спадкування за правом представлення та спадковою трансмісією усиновленими за своїми усиновлювачами та їх ріднею. Вбачаємо слушним в подальшому дослідити питання порядку спадкування у разі штучного запліднення донорськими яйцеклітинами та чоловічим генетичним матеріалом.

Додаток А

Форма N 2

Свідоцтво про право
на спадщину за законом
за правом представлення

УКРАЇНА

СВІДОЦТВО
про право на спадщину за законом

Місто (селище) _________________________________________________,
________________________________________________________________. (число, місяць, рік словами)
Я, ____________________________________________________, нотаріус
(прізвище та ініціали)
________________________________________________________________.
(найменування нотаріальної контори або реквізити приватного нотаріуса )
посвідчую, що на підставі статті ____________________ Цивільного кодексу України спадкоємцем ______________________________________
(розмір частки)
майна _________________________________________________, який(яка)
(прізвище, ім’я, по батькові спадкодавця)
помер(ла) "___" ________________ року, є його (її) _______________
(прізвище, ім’я, по батькові, ________________________________________________________________,
місце проживання та родинний зв’язок чи інший зв’язок із спадкодавцем)
батько (мати, інший родич) якого(ї) _____________________________
(прізвище, ім’я, по батькові померлого батька, матері,
іншого родича спадкоємця)
_________________________ помер(ла) "___" ___________ ____ року.

Спадкове майно, на яке в указаній частці видане це свідоцтво,
складається з: __________________________________________________ .
(зазначається все майно, на частку якого видане свідоцтво, та
дається його характеристика)

Свідоцтво про право на _________________________ спадкового майна
(відповідна частка спадкового майна)
видане _________________________________________________________.
(прізвище, ім’я, по батькові спадкоємця)
Свідоцтво про право на спадщину на ______________________________
(зазначається частка спадкового майна)
видане (1) ______________________________________________________.
(прізвище, ім’я, по батькові спадкоємця)

На підставі статті 1299 Цивільного кодексу України право на
спадщину на згадане майно підлягає державній реєстрації (2).

N ________________________ .
(номер спадкової справи)

Зареєстровано в реєстрі за N _______ .

Стягнуто ___________________ .
(державного мита)

Нотаріус підпис

(1) У разі неоформлення одним із спадкоємців своїх спадкових
прав зазначається частка, на яку свідоцтво не видавалося.
(2) У разі, якщо право власності на майно підлягає державній
реєстрації, про це зазначається у тексті свідоцтва.

Додаток Б
Форма N 3

Свідоцтво про право
на спадщину за законом
на майно померлого
спадкоємця, який не встиг
прийняти спадщину
(спадкова трансмісія)

УКРАЇНА

СВІДОЦТВО
про право на спадщину за законом

Місто (селище) _________________________________________________,
________________________________________________________________. (число, місяць, рік словами)
Я, ____________________________________________________, нотаріус
(прізвище та ініціали)
_________________________________________________________________.
(найменування нотаріальної контори або реквізити приватного нотаріуса)
посвідчую, що на підставі статті ___________________ Цивільного кодексу України спадкоємцем ______________________________________
(розмір частки)
майна _________________________________________________, який(яка)
(прізвище, ім’я, по батькові спадкодавця)

помер(ла) "_____" _____________________ року, був (була) його (її)
_________________________________________________________________
(прізвище, ім’я, по батькові місце проживання та родинний чи інший зв’язок зі спадкодавцем)
________________________________________________________________,
але у зв’язку з його (її) смертю "___" ________ ____ року спадщина
переходить до його (її) ___________________________________________ .
(прізвище, ім’я, по батькові,
_______________________________________________________________.
місце проживання та родинний чи інший зв’язок зі спадкодавцем)
Спадкове майно, на яке в указаній частці видане це свідоцтво,
складається з: _________________________________________________.
(зазначається все майно, на частку якого видане
свідоцтво, та дається його характеристика)
Свідоцтво про право на _________________________ спадкового майна
(відповідна частка спадкового майна)
видане _________________________________________________________.
(прізвище, ім’я, по батькові спадкоємця)
Свідоцтво про право на спадщину на ______________________________
(зазначається частка спадкового майна)
видане (1) ______________________________________________________.
(прізвище, ім’я, по батькові спадкоємця)

На підставі статті 1299 Цивільного кодексу України право власності на згадане майно підлягає державній реєстрації.

N ________________________ .
(номер спадкової справи)

Зареєстровано в реєстрі за N _______ .

Стягнуто ___________________ .
(державного мита)

Нотаріус підпис

(1) У разі неоформлення одним із спадкоємців своїх спадкових
прав зазначається частка, на яку свідоцтво не видавалося.
(2) У разі, якщо право власності на майно підлягає державній
реєстрації, про це зазначається у тексті свідоцтва.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алексеев С.С. Проблемы теории права: курс лекций /
С.С. Алексеев. - Свердловск, 1972. – Т. 1. – 396 с.
2. Алешина А.В. Коллизионные вопросы наследования по закону в международном частном праве: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 /
А.В. Алешина. - СПб., 2006. – 192 с.
3. Андрияхина А.М. Все о наследственных спорах / А.М. Андрияхина. – М.: Омега-А, 2008. – 144 с.
4. Ануфриева Л.П. Международное частное право: в 3 т. – Т. 1. Общая часть: учебник / Л.П. Ануфриева. – М.: Издательство БЕК, 2002. – 88 с.
5. Асланян Н.П. Наследование членов семи наследодателя по советскому гражданському праву: дис. … канд. юрид. наук.: 12.00.03 /
Асланян Наталья Павловна. – М., 1987. – 365 с.
6. Астахов П.А. Наследство / П.А. Астахов. – М.: Эксмо, 2011. – 228 с.
7. Базилевич А.И. Формы защиты субъективных гражданских прав: автореф. дис. … канд. юрид. наук / А.И. Базилевич. – Ульяновск, 2003. – 19 с.
8. Байзигитова А.М. Очередность наследования по закону в Росийской Федерации и зарубежных странах: автореф. дис. … канд. юрид. наук / А.М. Байзигитова. – Саратов, 2004. – 19 с.
9. Балацька В.К. Щоб не сталося "НП", коли купуєш або продаеш ПП /
В.К. Балацька // Нотаріат. – 2000. - № 4. – С. 23.
10. Бараннік Н.М. Право на достатній життєвий рівень і спадкування /
Н.М. Бараннік // Підприємництво, господарство і право. – 2005. - № 9. – С. 69 - 75.
11. Баранник Н.М. Наследство. Наследники. Наследование: учебно – практическое пособие / Н.М. Баранник, А.П. Синельник. - 2-е изд., перераб. и доп. – Харьков: Эспада, 2005. – 216 с.
12. Барщевский М.Ю. Если открилось наследство /
М.Ю. Барщевский. – М.: Юрид. лит., 1989. – 165 с.
13. Башмаков А.А. Очерки права родового, наследственного и обычного / А.А. Башмаков. – СПб., 1991. – 572 с.
14. Бендевський Т. Международное частное право: учебник / пер. с макед. С.Ю. Клейн; отв. ред. Е.А. Суханов. – М.: Статут, 2005. – 420 с.
15. Бердникова С.А. Гражданский кодекс Франции 1804 г.: учебное пособие / С.А. Бердникова. – Красноярск: КрасГУ, 2002. – 124 с.
16. Библия. Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. Свято-Успенская Почаевская Лавра. – 2007. – 1216 с.
17. Благовісний С.Г. Про деякі особливості прийняття спадщини та оформлення права на спадщину / С.Г. Благовісний // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: зб. наук. праць. – Донецьк, 2006. – № 3. – С. 268 - 278.
18. Блинков О.Е. Наследование отдельных видов имущества в государствах – участниках содружества независимых государств и стран Балтии /
О.Е. Блинков // Бюллетень нотариальной практики. – 2006. – № 6. –
С. 14-20.
19. Богуславський М.М. Сравнительный метод в международном частном праве / М.М. Богуславський // СССР – Франция: Социологический и международно-правовой аспекты сравнительного правоведения. – М., 1987. – С. 66-72.
20. Брагинский М.И. Договорное право. Книга третья. Договоры о выполнение работ и оказания услуг. – М.: Статут, 2002. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу:
http://www.e-reading.org.ua/bookreader.php/147276/Braginskiii_-Dogovornoe_pravo._Kniga_tret%27ya._Dogovory_o_vypolnenii_rabot_i_okazanii_uslug..html – Заголовок з екрана.
21. Бугаевский А.А. Советское наследственное право /
А.А. Бугаевский. – Одесса, 1926. – 122 с.
22. Булыгин М.М. Договор доверительного управления имуществом в российском и зарубежном праве: монография / под. ред.
Н.М. Коршунова. – М.: Юнити-Дана, 2006. – 95 с.
23. Бунич Г.А. Наследственное право: учебник / Г.А. Бунич,
А.А. Гончаров, О.В. Кутузов, Ю.Г. Попонов. – М.: Издательско-торговая корпорація "Дашков и К", 2003. – 140 с.
24. Васильченко В.В. Спадкування усиновленими та усиновлювачами за новим цивільним законодавством / В.В. Васильченко // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 4. – С. 63 – 65.
25. Васильченко В.В. Спадкування права на обов'язкову частку за новим цивільним законодавством: доктринальні проблеми /
В.В. Васильченко // Право України. – 2003. – № 10. – С. 120 - 123.
26. Васильченко В.В. Коментар та постатейні матеріали до законодавства України про спадкування / В.В. Васильченко. – Х.: Одісей, 2007. – 335 с.
27. Віденська конвенція про правонаступництво держав щодо договорів [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.nau.ua/doc/?uid=1014.5934.0 - Заголовок з екрана.
28. Витрянский В.В. Договор доверительного управления имуществом /
В.В. Витрянский. – М.: Статут, 2002 – 700 с.
29. Гаврилов В.Н. Отстранение от наследования недостойних наследников: история: перспективы зарубежного опыта /
В.Н. Гаврилов // Известия вузов. Правоведения. – СПб., 2002. – № 5. –
С. 7-11.
30. Генкин Д.М. История советского гражданского права 1917-1947г /
Д.М. Генкин, И.Б. Новицкий, Н.В. Рабинович. – М., 1949. – 544 с.
31. Германское Гражданское Уложение [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://law.edu.ru/doc/document.asp?docID=1235360. – Заголовок з екрана.
32. Гойхбарг А.Г. Хозяйственное право / А.Г. Гойхбарг. – М., 1924. – Т. 1.
33. Гончарова А.В. Розмежування понять спадкової трансмісії та спадкового представлення / А.В. Гончарова // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 1. – С. 48-50.
34. Гончарова А.В. Суб’єкти спадкування за правом представлення /
А.В. Гончарова // Актуальні проблеми юридичної науки: Міжнародна науково – практична конференція "Сьомі осінні юридичні читання", Хмельницький, 28-29 листопада 2008 р. – Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2008. – Ч.III. – С. 65-66.
35. Гончарова А.В. Деякі колізійні питання спадкового представлення /
А.В. Гончарова // Матеріали науково-теоретичної конференції викладачів, аспірантів, співробітників та студентів гуманітарного факультету Сумського державного університету, Суми, 21-25 квітня 2008 р. – Суми: Видавництво Сумського державного університету, 2008. – Ч. IV. – С. 26-27.
36. Гончарова А.В. Спадкове право, як одна складова правової системи України на шляху перетворень в сучасних умовах /
А.В. Гончарова // Україна та Польща у вимірі незалежності: Міжнародна науково – практична конференція, Львів, 22-24 травня 2008 р. – Львів: ЛУБП, 2008. – С. 142-145.
37. Гончарова А.В. Характеристика понять спадкової трансмісії та спадкового представлення у вітчизняному спадковому законодавстві / А.В. Гончарова // Правова система України в світлі європейського вибору: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених, Київ, 13 червня 2008 р. – К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2008. – С. 179 - 186.
38. Гончарова А.В. Історико-правовий аспект становлення спадкової трансмісії: рецепція у правові системи західноєвропейських країн /
А.В. Гончарова // Порівняльно-правові дослідження. – 2009. – № 1. –
С. 120-124.
39. Гончарова А.В. Порядок спадкування за правом представлення у законодавстві деяких іноземних держав / А.В. Гончарова // Часопис Київського університету права. – 2009. – № 1. – С. 170-173.
40. Гончарова А.В. Порядок спадкування за спадковою трансмісією у цивільному законодавстві України та Російської Федерації /
А.В. Гончарова // Порівняльне правознавство: сучасний стан і перспективи розвитку. зб. статей / за ред. Ю.С. Шемшученка,
Л.В. Губерського, І.С. Гриценка; упор. О.В. Кресін. – К.: Логос, 2009. –
С. 479-481.
41. Гончарова А.В. Економічна безпека підприємства в умовах переходу прав власності у порядку спадкування / А.В. Гончарова // Матеріали науково-практичної конференції "Управління фінансово-економічною безпекою", 28 серпня 2009р., Суми. – Суми: Видавництво СумДУ, 2009. – С. 64-67.
42. Гончарова А.В. Історико-теоретичний аспект становлення спадкової трансмісії та спадкового представлення в законодавствах України та республіки Білорусь / А.В. Гончарова // Порівняльне правознавство: філософські, історико-теоретичні та галузеві аспекти: матеріали II Всеукраїнського круглого столу, Львівський державний університет внутрішніх справ, Львів, 28 травня 2010 р. – Львів: ЛьвДУВС, 2010. –
С. 344-347.
43. Гончарова А.В. Визначення основних проблем сучасного спадкового законодавства України та шляхи адаптації до Європейських стандартів / А.В. Гончарова // Підприємництво, господарство і право. – 2010. –
№ 9. – С. 62-64.
44. Грамацький Є.М. Договір зберігання у цивільному праві: автореф. дис. канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 / Є.М. Грамацький. – К., 2004. – 20 с.
45. Грамота Ивана Грозного [Електронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/ivan4.htm - Заголовок з екрана.
46. Гражданский кодекс Росийской Федерации // СЗ РФ. – 2001. - № 49. –
Ст. 1146.
47. Гражданский кодекс советских республик. Текст и практический комментарий / под ред. А. Малицкого. – 2-е изд., испр. и доп. – Х.: Госуд. изд-во Украины, 1925. – 408 с.
48. Гражданский кодекс Венгерской Народной Республики / пер. с венгерского Тибор Реваи. - Будапешт: Корвина, 1960. – 210 c.
49. Гражданский кодекс РСФСР. Научный комментарий / под. ред.
С.И. Пушицкого, С.И. Раевича "Наследственное право" – М., 1939.
50. Гражданский кодекс Франции: (Кодекс Напалеона) / пер. с франц., комм. В.Н. Захватаева; под. ред. А.С. Довгерта;. – К.: Истина, 2006. – 1008 с.
51. Гражданский кодекс Болгарии [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://www.lexadin.nl/wlg/legis/nofr/eur/lxwebul.htm – Заголовок з екрана.
52. Гражданский кодекс Республики Беларусь / науч. ред. и предисловие д.ю.н., профессора, Заслуженного юриста РБ В.Ф. Чигира. – СПб., 2003. – 1049 с.
53. Гражданское уложение. – Кн. 4. Наследственное право: проэкт Высочайшее учрежденной Редакционной комиссии по составлению Гражданского уложения / под. ред. И.М. Тютрюмова; сост.
А.Л. Саатчиан. – М.: Волтерс Клувер, 2008. – 664 с.
54. Гражданское право / под ред. А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. – М., 1999. – Ч. 1. – 765 с.
55. Гражданское право: в 2 т. / отв. ред. Е.А. Суханов. – М.: БЕК, 1994. – Т.1. – 704 с.
56. Гражданское и торговое право капиталистических стран / под. ред. В.П. Мозолина, М.И. Кулагина. – М., 1980. – 382 с.
57. Грибанов А.А. Предприятие: проблемы доктрины и законодательства / А.А. Грибанов // Хозяйство и право. – 2000. – № 5. – С. 40-42.
58. Гримм Д.Д. Лекции по догме римського права / Д.Д. Гримм; под. ред. В.А. Томсинова. – М., 2003. – 496 с.
59. Гузикова С.В. Доверительное управление: гражданско-правовые отношения и их юридическое содержание // Актуальные проблемы гражданского права / О.В. Гузикова; под. ред. Алексеева С.С. – М.: Статут, 2000. – С. 296-317.
60. Гуев А.Н. Постатейный комментарий к части третьей Гражданского кодекса Росийской Федерации / А.Н. Гуев. – М.: ИНФРА-М., 2002. –
448 с.
61. Гущин В.В. Наследственное право и процесс: учебник /
В.В. Гущин, Ю.А. Дмитриев. – М.: Эксмо, 2004. – 768 с.
62. Декрет ВЦИК от 27.04.1918 "Об отмене наследования" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://base.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc;base=ESU;n=9417#E99E2AF75505311D0E35E7D691729CCA. – Заголовок з екрана.
63. Дзера О.В. Загальні положення про правочини у новому Цивільному кодексі України / О.В. Дзера // Юридична Україна. – 2003. - № 7. – С. 178.
64. Дигесты Юстиниана [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Pravo/digest/02.php – Заголовок з екрана.
65. Достдар Р.М. Принципи спадкового права України / Р.М. Достдар // Підприємництво, господарство і право. – 2008. – № 12. – С. 6-8.
66. Дроников В.К. Наследственное право Украинской ССР /
В.К. Дронников. – К.: Вища шк., 1974. – 158 с.
67. Егорова С.Г. Правовые проблемы наследования по действующему законодательству Российской Федерации: дис. … канд. юрид. наук: 12.00.03 / С.Г. Егорова. – М., 2002. – 192 с.
68. Эйдинова Э.Б. Осуществление наследственных прав и защита их судом и нотариатом: автореф. дис. … канд. юрид. наук: спец. 12.00.03 /
Э.Б. Эйдинова. – М., 1972. – 25 с.
69. Эклога (Византийский законодательный свод) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.istorichka.ru/texts/109