Нормативне закріплення засобів адміністративного регулювання підприємницької діяльності

Короткий зміст

Нормативне закріплення засобів адміністративного регулювання підприємницької діяльності

Адміністративно-правове регулювання у сфері підприєм­ництва має ґрунтуватися на певній сис­темі засобів. Побудова такої системи припускає виділення їх самостійних видів, ос­новних напрямів їх взаємодії.

У вітчизняній літературі питання засобів державного регулювання підприємницької діяль­ності практично не розроблено, у роботах є ли­ше окремі думки про деякі види засобів держав­ного регулювання.

Деякі фахівці вважають, що за характером впливу на керовану систему засоби державного управління поділяються на:

1) засоби непрямого впливу – вплив на по­ведінку або стан керованого об’єкта через ство­рення ситуації, у рамках якої буде досягнутий стан об’єкта управління, що є придатним для суб’єкта управління. Як приклад можна навес­ти дотування державою деяких галузей підприємництва з метою впливу на їх розвиток, по­даткову диференціацію;

2) засоби прямого впливу – дача вказівок, обо­в’язкових для виконання керованим об’єктом, заборона здійснення певних видів діяльності.[1]

Учені називають різні засоби державного регулювання економіки і підприємницької ді­яльності.

Адміністративне регулювання як складова нормативно-правового забезпечення підприєм­ництва має арсенал адміністративних засобів, що базуються на силі державної влади і передба­чають різного роду заборони, дозволи, примуси тощо. Основними видами адміністративного ре­гулювання, що використовуються нині, є дер­жавна реєстрація підприємства, ліцензування, сертифікація та стандартизація.

Серед засобів адміністративного регулюван­ня у сфері підприємництва називають дозвіл на здійс­нення певних дій, наприклад ліцензування; затвердження конкретних завдань тим або іншим суб’єктам підприємницької діяльності; обов’яз­кові розпорядження здійснення певних дій; за­борона конкретних дій; реєстрація визначених дій; установлення квот та інших обмежень; за­стосування примусових заходів; застосування матеріальних санкцій; видача державних замов­лень; контроль, нагляд тощо.[2]

Іноді засоби державного регулювання під­приємницької діяльності іменуються методами.

Так, на думку І. Махрова, адміністративно-пра­вове регулювання суспільних відносин, що складаються у сфері підприємницької діяль­ності, здійснюється низкою методів. Це держав­на реєстрація, ліцензування, стандартизація, сертифікація, встановлення обов’язкових ви­мог і умов до окремих видів підприємницької діяльності, організація контролю за дотриман­ням законодавства в галузі підприємницької діяльності, створення системи захисту прав і за­конних інтересів суб’єктів підприємництва, заборона і припинення діяльності осіб, які здійс­нюють підприємницьку діяльність з порушен­ням установлених норм і вимог.[3] Деякі вчені вважають, що до прямих методів держав­ного впливу на господарську діяльність відносяться: державна реєстрація суб’єктів господар­ської діяльності; ліцензування і патентування окремих видів господарської діяльності; стандартизація і сертифікація продукції; атестація виробництва; валютне регулювання; встанов­лення державних фіксованих цін; націоналі­зація тощо.[4]

Методами державного регулювання еко­номіки (підприємництва) є способи впливу на економічні відносини, що поділяються на прямі (адміністративні) і непрямі (економічні).

В. Долинська вважає, що державне регулю­вання економічного життя, підприємницької діяльності здійснюється за допомогою певних інструментів (методів) впливу на економічне життя суспільства в цілому і на підприємниць­ку діяльність зокрема. До таких інструментів (методів) слід віднести:

1) прийняття певних правових актів, спря­мованих на практичну реалізацію можливостей державного регулювання за окремими напря­мами;

2) організацію діяльності правових структур (суди, прокуратура та ін.), що забезпечують дотримання на практиці всіх положень чинних правових актів;

3) використання економічних і адміністра­тивних важелів (інструментів): податкова сис­тема, амортизаційна політика, державне креди­тування, державні субсидії, стандартизація, сертифікація продукції, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності, державне регулювання цін, порядок реєстрації підприєм­ницьких структур (полегшення процедури реє­страції для певного виду суб’єктів підприєм­ницької діяльності), оголошення підприємців банкрутами (очищення економічного простору від неконкурентоспроможних підприємців), штрафи та інші санкції, що застосовуються як засоби економічного впливу на юридичних і фізичних осіб з метою досягнення цілей дер­жавного регулювання.[5]

На нашу думку, при цьому змішуються інструменти, методи, засоби і форми адміністративно-правового регулювання підприємницької діяльності. Так, прийняття певних правових актів є формою, в якій здійснюється адміністративно-правове регулювання. Орга­нізація діяльності правових структур є не інст­рументом чи методом, а організаційним елемен­том структури регулювання. Серед зазначених важелів (інструментів) одні є напря­мами адміністративно-правового регулювання (амортизаційна політика тощо), а інші – власне засобами регулювання (стандартизація, сертифікація продукції, ліцензування окремих видів підприємницької діяльності та ін.).

Порядок реєстрації підприємницьких струк­тур не можна, на нашу думку, розглядати як ме­тод регулювання, оскільки сама собою процеду­ра як порядок здійснення певних дій не є інстру­ментом впливу на регульовані підприємницькі відносини. Як засіб адміністративно-правового регулювання підприємництва можна розцінювати державну реєстрацію суб’єктів підприємництва. Щодо застосування санкцій, то воно є не регулятив­ним, а охоронним засобом впливу, що застосо­вується для досягнення цілей не адміністративно-правового ре­гулювання, а охорони відносин у сфері підприємництва від правопорушень.

Від засобів адміністративно-правового регулювання під­приємницької діяльності слід відрізняти його способи.

Адміністративно-правове регулювання підприємницької діяльності здійснюється різними способами. Нормативні правові акти передбачають викорис­тання для цієї мети таких інструментів:

1) норми, нормативи (наприклад, норми амор­тизаційних відрахувань);

2) ліміти (наприклад, викидів забрудню­ючих речовин у природне середовище);

3) розміри ставок податків, інших обов’язко­вих платежів;

4) квоти (наприклад, при експорті товарів);

5) коефіцієнти (наприклад, зміна регульова­них цін або тарифів);

6) резерви (наприклад, встановлення сум, що резервуються комерційними банками);

7) розміри капіталів і фондів (наприклад, ус­тановлення мінімального розміру статутного капіталу).[6]

У статті 12 Господарського кодексу України, що визначає засоби державного ре­гулювання господарської діяльності, вказується, що держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших про­грам і програм економічного та соціального роз­витку застосовує різноманітні засоби і механіз­ми регулювання господарської-діяльності.[7]

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб’єктів господарювання є:

1) державне замовлення, державне завдання;

2) ліцензування, патентування і квотування;

3) сертифікація та стандартизація;

4) застосування нормативів та лімітів;

5) регулювання цін і тарифів;

6) надання інвестиційних, податкових та ін­ших пільг;

7) надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосу­вання окремих засобів державного регулюван­ня господарської діяльності визначаються ГК, іншими законодавчими актами, а також програ­мами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб’єктів господарювання здійснюються відповідно до ГК та інших законів.

Обмеження щодо здійснення підприємниць­кої діяльності, а також перелік видів діяльності, в яких забороняється підприємництво, встановлюються Конституцією України та законом.

Ю. Тихомиров звертає увагу на гнучкість засобів адміністративно-правового  регулювання, вказуючи, що є стійкі засоби (наприклад, реєстрація підпри­ємств), є більш рухливі (види податків, ліцен­зій тощо), є й оперативно змінювані. Важливо в будь-якій економічній ситуації правильно використовувати той «набір» засобів регулюван­ня, що дозволяє зберегти підвалини економіки й одночасно стимулювати господарську само­регуляцію суб’єктів ринкових відносин, забез­печити функціонування незалежних ринкових структур типу банків, інформаційних центрів, страхових компаній.[8]

На нашу думку, перелік засобів регулюючо­го впливу держави на діяльність суб’єктів гос­подарювання не повинен мати вичерпного ха­рактеру, оскільки зазначені засоби не вичерпу­ють усього різноманіття інструментів впливу на господарську діяльність.

Зокрема, серед засобів державного регулю­вання господарської діяльності у ст. 12 ГК Ук­раїни не зазначено державну реєстрацію суб’єк­тів господарювання. Разом із тим у літературі наголошується на значущості державної реєст­рації як елемента легітимації суб’єктів підпри­ємництва, умови здійснення підприємницької діяльності, тобто засобу її адміністративно-правового регулювання регулю­вання.

Велике значення має надання законного статусу і державна регламентація організацій­но-правових форм суб’єктів підприємницької діяльності або, іншими словами, державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяль­ності в установлених державою організаційно-правових формах. Це означає офіційний доступ до участі в торговельному обороті.

В юридичній літературі зазначається, що значення державної реєстрації юридичних осіб, її раціональної організації, повноти єдиного реєстру юридичних осіб, вірогідності відомос­тей, що містяться в ньому, та їх відкритості для будь-якої заінтересованої особи є надзвичайно великим, особливо в період переходу від цент­ралізованої адміністративно-командної системи до системи автономно діючих суб’єктів рин­кового товарно-грошового цивільного обороту. Тільки така реєстрація забезпечує можливість одержання необхідної інформації при виборі контрагента, веденні господарських операцій, сприяє стійкості економічного обороту, оскіль­ки реєструються і зміни правового статусу юри­дичних осіб.[9]

Удосконалення всього комплексу засобів адміністративно-правового регулювання підприємницької діяльності безпосеред­ньо залежить від впровадження адміністратив­ної реформи в Україні.

Основні засади трансформації пануючої ідеології «владного розпорядництва» орга­нів державної влади щодо регулювання підприємництва у надання управлінських пос­луг як основного напряму вдосконалення ад­міністративних методів регулювання вис­вітлені у Концепції адміністративної рефор­ми в Україні.

В. Авер’янов визначає суть управлінських послуг як «...виконання державою юридичних обо­в’язків перед громадянами (та юридичними особами), спрямованих на створення належ­них умов, необхідних для ефективної реалі­зації ними своїх прав та охоронюваних зако­ном інтересів».[10]

Саме такі функції органів державної влади, як державна реєстрація суб’єктів підприєм­ництва, ліцензування певних видів господар­ської діяльності, обов’язкова сертифікація та стандартизація продукції, дозвільні процедури при введенні в експлуатацію нових і рекон­струйованих виробничих та інших об’єктів то­що, і є тими адміністративними методами дер­жавного регулювання підприємницької діяль­ності, задіяння яких необхідно трансформувати від бюрократичного «дозвільно-розпорядчо­го» виконання до «управлінських послуг», тобто задоволення потреб особи і суспільства шляхом сприяння становленню підприємниц­тва з боку держави.

Слід зазначити, що термін «управлінські послуги» поки що не має достатнього поши­рення у науковій літературі та й не вбачається його однакового розуміння. Поза сумнівом, подібні теоретичні диску­сії мають позитивне значення з точки зору уточнення тих чи інших наукових дефініцій. Проте, виходячи з існуючої практики держав­ного регулювання, «системою торгівлі владою» слушно назвати пануючу в системі виконав­чої влади концепцію владно-організаційної діяльності щодо регулювання підприємництва.

Трансформація владно-розпорядчої діяль­ності органів державної влади щодо регулю­вання підприємництва у надання управлінських (виконавських) послуг як основний напрям удосконалення адміністративних способів регулювання передусім стосується місцевих ор­ганів виконавчої влади, які безпосередньо контактують із підприємницькими структурами, а тому, як правило, саме від них залежить прийняття тих рішень, які безпосередньо впливають на здійснення підприємницької ді­яльності, наприклад, дозвіл побудувати малу архітектурну форму, отримати у користуван­ня земельну ділянку з метою провадження власного бізнесу тощо.

На нашу думку, головним напрямом переорієнтації засобів адміністративно-правового регулювання підприємницької діяльності в управлінські послуги має бути зміна змісту функцій орга­нів виконавчої влади (насамперед їх низових рівнів) щодо регулювання підприємництва від переважно дозвільних до переважно інформа­ційних, консультаційних, роз’яснювальних, ана­літичних та облікових функцій. Саме такі функції становлять зміст управлінських послуг, що і є однією із сторін істинного призначен­ня державного управління у правовому суспільстві.

---

[1] Карягин Н.Е., Михайлов А.В., Челышева М.Ю. Комментарий к законодательству о государственном регулировании предпринимательской деятельности. – СПб., 2003. – С. 28.

[2] Малюганова Г. М.  До питання про адміністративно-правові засоби регулювання підприємницької діяльності в Україні // Держава і право. – К., 1999. – Вип.2. – С. 175.

[3] Махров И.Е. Административно-правовое регулирование предпринимательской деятельности: некоторые проблемы совершенствования феде­рального и регионального законодательства // Право и политика. – 2002. –  № 12. – С. 14.

[4] Долинская В.В. Предпринимательское пра­во. – М., 2004. – С. 59-60.

[5] Долинская В.В. Предпринимательское пра­во. – М., 2004. – С. 78.

[6] Грицаєнко Л.Р. Адміністративно-правові аспекти підприємницької діяльності в Україні / Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – К., 2001. – С. 13.

[7] Господарський кодекс України від 16.01.2003 р. // [WWW document]. URL http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=436-15 (10 квітня 2008).

[8] Тихомиров Ю.А. Предприниматель и закон. – М., 1996. – С. 127.

[9] Кисіль С. Адміністративно-правові аспекти державної реєстрації та ліцензування підприємницької діяльності в Україні // Українська Акад. держ. упр. при Президентові України. Зб. наук. пр. – К., 1999. – Вип.2, ч.2: Проблеми наукового забезпечення адміністративної реформи в Україні. – С. 241.

[10] Авер’янов В.Б.  Демократична спрямованість адміністративно-правової реформи // Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем. – К., 2000. – С. 78.