У першому розділі «Теоретичне підґрунтя та економічні передумови впровадження оперативного контролінгу в банках України» визначено основні положення контролінгу як сучасної концепції в менеджменті, обґрунтовано специфіку та систематизовано досвід впровадження оперативного контролінгу в банках, формалізовано економічні передумови, проблеми та перспективи впровадження оперативного контролінгу в банках України.
Автором систематизовано найбільш популярні підходи до розуміння контролінгу: як процесу, як концепції, як інструменту, як підсистеми та системи управління; доведено, що на сьогодні в економічній літературі не сформовано усталеної точки зору стосовно того, чи є контролінг елементом системи менеджменту, чи повинен розглядатися як надбудова над окремими центрами відповідальності в банку. Аналіз хронології розвитку контролінгу дозволив виокремити та формалізувати чотири етапи, причому останній запропоновано виділяти, виходячи з його нової форми – як інтегрованої інформаційно-функціональної системи, досліджуючи яку слід розглядати її концептуальний, інституціональний та функціональний аспекти.
Здійснено порівняльний аналіз найбільш відомих моделей контролінгу (німецької та американської) та здобутків найбільш розвинених наукових шкіл (обліково-аналітичної та управлінської). Критичний аналіз та узагальнення теоретичних напрацювань сучасної теорії контролінгу дозволив стверджувати, що його основними функціями слід вважати: планувальну, облікову, контрольну, регулюючу, консультаційну, звітну, методичну, організаційну, інформаційну, координаційну, аналітичну, системоутворюючу, сервісну та ряд спеціальних.
Систематизація наукових поглядів вітчизняних та закордонних дослідників дозволила обґрунтувати, що сьогодні концепція банківського контролінгу суттєво змінюється, формується нова його архітектоніка як інтегрованої системи управління банківським бізнесом. Доведено логічну незавершеність теоретико-методологічного обґрунтування проблеми формування цілісного уявлення про оперативний банківський контролінг, його взаємозв’язок та взаємообумовленість зі стратегічним в загальній системі управління банком; визначено його основну мету та комплекс завдань.При формуванні методології оперативного банківського контролінгу виникає необхідність адаптації загальновизнаних теоретичних положень до специфіки діяльності банків, їх продуктів, внутрішнього менеджменту тощо.
Організаційні та методичні засади контролінгу в банках мають цілий ряд особливостей порівняно з реалізацією цієї концепції на підприємствах або в інших фінансових установах, виходячи з: 1) специфічних функцій, які виконують банки не тільки на фінансовому ринку, але й в соціально-економічній системі загалом, в суспільному відтворювальному процесі; 2)специфіки функціонування банків як фінансових посередників; 3) специфіки організації внутрішнього менеджменту в банках; 4) більш високого, порівняно з реальним сектором економіки, рівня регулювання з боку держави; 5) наявності цілого ряду специфічних ризиків (кредитного, валютного, процентного тощо), потреба в ефективному управлянні яким накладає цілий ряд обмежень (часових, фінансових, організаційних, трудових тощо) на формування практичних інструментів контролінгу в банках; 6) приналежності банків до категорії суб’єктів господарювання, які оперують переважно залученими або позиковими коштами, що висуває додаткові вимоги до ефективності та безпеки функціонування внутрішніх підрозділів банку; 7) специфіки банківського продукту (нематеріальний характер, неможливість складування, збереження тощо), яка обумовлює специфічну структуру видатків банку (відсутність витрат на матеріали, стабільна величина витрат на устаткування, оплату праці тощо); 8) високої питомої ваги загальних та постійних витрат в структурі видатків банку, що обумовлює більшу потребу в контролінгу у банків, ніж у підприємств тощо.
Аналіз хронології становлення та розвитку банківського контролінгу в Україні довів, що сьогодні більшість банків України впроваджують лише окремі його інструменти (бюджетування, формування центрів відповідальності, технології управлінського обліку, аналізу відхилень тощо), тобто контролінг у вітчизняних банках розглядається переважно як інструмент удосконалення процесів планування, контролю та аналізу. В переважній більшості банків України він носить доволі поверхневий характер, не розцінюється як дієвий інструмент підвищення вартості бізнесу; системний підхід до імплементації контролінгу в загальну систему банківського менеджменту на сьогоднішній день реалізований лише в окремих банках України.
Основними факторами, що стримують темпи впровадження контролінгу в практику функціонування вітчизняних банків, слід вважати: 1) низький рівень стандартизації та уніфікації при здійсненні окремих внутрішніх банківських операцій; 2) відсутність в більшості банків чіткої системи мотивації персоналу, яка б напряму ув’язувала розмір заробітної плати та рівень ключових індикаторів результативності їх діяльності; 3) невідповідність рівня систем інформаційного забезпечення внутрішніх бізнес-процесів в банку вимогам сучасного контролінгу; 4) відсутність достатньої кількості працівників відповідної кваліфікації, які б достатньою мірою розуміли технології реалізації контролінгу як сучасної концепції процесно-орієнтованого банківського менеджменту; 5) відсутність бажання топ-менеджменту окремих банків здійснювати системні зміни в їх діяльності; 6) відсутність достатнього досвіду та традицій вітчизняного вартісно-орієнтованого банківського менеджменту, які б сформували підґрунтя для впровадження концепції контролінгу; 7) наявність обов’язкової, чітко врегульованої та нормованої з боку НБУ системи внутрішнього контролю в банках України, що призводить до формалізації окремих управлінських та облікових процедур в банках відповідно до вимог законодавства; 8) недосконалість організаційної побудови бізнес-процесів в більшості вітчизняних банків (нерівномірне навантаження на різні підрозділи, нечітке розмежування відповідальності та повноважень тощо); 9) недосконалість внутрішньобанківських інформаційних систем тощо.
Автором визначено перелік основних факторів, що підтверджують значні перспективи впровадження оперативного контролінгу в практику функціонування вітчизняних банківських установ, зокрема: 1) глобалізаційні процеси в банківській сфері; 2) активізацію інтеграційних процесів на ринках банківських послуг; 3) об’єктивну загальну тенденцію до зменшення рівня рентабельності банківського бізнесу в умовах світової фінансової кризи; 4)загострення конкурентної боротьби; 5) об’єктивне неспівпадіння цільових орієнтирів різних учасників банківського бізнесу; 6) підвищення рівня зовнішніх та внутрішніх ризиків банківської діяльності; 7) вичерпання традиційних схем економії на витратах та перехід до нецінової конкуренції; 8)послаблення жорсткого централізованого контролю та регулюючого впливу з боку НБУ на тлі зростання макроекономічних системних ризиків.
Дані щодо високого рівня загальних витрат у власному капіталі банків України, представлені в таблиці 1, свідчать про те, що проблема економії на витратах для вітчизняного банківського сектору є однією з найактуальніших.
