Каталог / Філологічні науки / германські мови
скачать файл:
- Назва:
- СЕМАНТИКА, СПОЛУЧУВАНІСТЬ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРИЙМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ (на матеріалі художнього, публіцистичного та наукового стилів)
- Альтернативное название:
- СЕМАНТИКА, СОЧЕТАЕМОСТЬ И ФУНКЦИОНИРОВАНИЯ предлогов в современном немецком языке (на материале художественного, публицистического и научного стилей)
- ВНЗ:
- ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
- Короткий опис:
- ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА
На правах рукопису
Кудрявцева Олена Діонізіївна
УДК 811.112.2’367.4’37
СЕМАНТИКА, СПОЛУЧУВАНІСТЬ І ФУНКЦІОНУВАННЯ ПРИЙМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ
(на матеріалі художнього, публіцистичного та наукового стилів)
Спеціальність 10.02.04 германські мови
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук
Науковий керівник
Левицький Віктор Васильович
доктор філологічних наук, професор
Чернівці 2007
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ.......................................................... 5
Вступ............................................................................................................. 6
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ПЕРЕДУМОВИ дослідження ПРИЙМЕННИКІВ У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ....... 14
1.1. До історії дослідження прийменників у сучасній німецькій мов............ 14
1.2. Принципи класифікації прийменників..................................................... 22
1.2.1. Принципи семантичної класифікації прийменників..................... 22
1.2.2. Принципи морфологічної класифікації прийменників................. 24
1.3. Парадигматичні та синтагматичні відношення в лексиці....................... 27
1.3.1. Парадигматичні відношення......................................................... 27
1.3.2. Синтагматичні відношення............................................................ 30
1.4. Валентність іменників............................................................................... 32
1.4.1. Попередні зауваги......................................................................... 32
1.4.2. Особливості валентності іменників............................................... 36
1.5. Сполучення іменника з прийменником................................................... 38
1.6. Прийменниково-іменні сполучення фразеологічного типу, функціонально еквівалентні прийменникам............................................................................. 45
Висновки до розділу 1.................................................................................... 49
РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ.............................. 51
2.1. Вибір матеріалу дослідження.................................................................. 51
2.2. Особливості художнього, публіцистичного та наукового стилів
сучасної німецької мови.................................................................................. 52
2.3. Основні методи дослідження .................................................................. 54
2.4. Репрезентативність вибірки..................................................................... 58
2.5. Кількісні параметри сполучуваності підкласів слів та окремих прийменників 59
2.6. Поділ іменників за семантичними ознаками........................................... 61
2.6.1. Загальні зауваги............................................................................. 61
2.6.2. Принципи семантичної класифікації іменників............................ 62
2.7. Поділ прийменників на логіко-семантичні групи................................... 66
2.7.1. Загальні зауваги............................................................................. 66
2.7.2. Принципи логіко-семантичної класифікації прийменників.......... 70
Висновки до розділу 2.................................................................................... 77
РОЗДІЛ 3. СЕМАНТИЧНА СПОЛУЧУВАНІСТЬ ПРИЙМЕННИКІВ
.................. З ІМЕННИКАМИ В РІЗНИХ ФУНКЦІОНАЛЬНИХ СТИЛЯХ СУЧАСНОЇ НІМЕЦЬКОЇ МОВИ............................................ 79
3.1. Попередні зауваги.................................................................................... 79
3.2. Сполучуваність прийменників із підкласами іменників сучасної німецької мови в художньому, науковому та публіцистичному стилях .................................. 79
3.2.1. Частота зустріваності окремих прийменників.............................. 80
3.2.2. Обсяг сполучуваності прийменників із ЛСП іменників............... 83
3.2.3. Частоти вживання підкласів іменників.......................................... 85
3.2.4. Вживаність ЛСП іменників............................................................ 86
3.2.5. Широта сполучуваності................................................................ 87
3.2.6. Інтенсивність сполучуваності........................................................ 91
3.3. Сполучуваність прийменників із ЛСП іменників у зіставному плані... 112
3.3.1. Принципи зіставного аналізу....................................................... 112
3.3.2. Порівняльна характеристика даних статистичного аналізу
синтагматичних зв’язків прийменників із ЛСП іменників
у текстах ХС, ПС і НС............................................................................ 112
3.4. Сполучуваність ЛСГ прийменників із ЛСП іменників сучасної німецької мови в ХС, ПС і НС....................................................................... 124
3.5. Вплив граматичного фактора на сполучуваність прийменників
з іменниками................................................................................................... 138
3.5.1. Попередні зауваги........................................................................ 138
3.5.2. Принципи граматичної класифікації прийменників.................... 138
3.5.3. Вплив граматичного фактора на сполучуваність прийменників
у різних функціональних стилях............................................................ 142
Висновки до розділу 3................................................................................... 145
РОЗДІЛ 4. ПАРАДИГМАТИЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ПРИЙМЕННИКІВ
.................. У СУЧАСНІЙ НІМЕЦЬКІЙ МОВІ........................................ 152
4.1. Попередні зауваги................................................................................... 152
4.2. Парадигматичні відношення між прийменниками, які сполучаються
з іменниками в текстах ХС, ПС та НС........................................................... 153
4.2.1. Парадигматичні відношення між прийменниками в позиції зліва 152
4.2.2. Парадигматичні відношення між прийменниками в позиції справа 156
4.3. Порівняння кореляційних зв’язків окремих прийменників
із ЛСП іменників у трьох функціональних стилях....................................... 161
4.3.1. Парадигматичні відношення між прийменниками в позиції зліва 161
4.3.2. Парадигматичні відношення між прийменниками в позиції справа 162
4.4. Парадигматичні відношення між ЛСГ прийменників, які сполучаються
з ЛСП іменників у текстах ХС, ПС та НС........................................................ 163
4.5. Порівняння кореляційних зв’язків між ЛСГ прийменників та ЛСП іменників у трьох функціональних стилях.................................................................................. 168
Висновки до розділу 4................................................................................... 170
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ............................................................................. 175
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ............................................ 183
СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ ДЖЕРЕЛ......................................... 207
СПИСОК ІЛЮСТРАТИВНИХ ДЖЕРЕЛ................................................. 207
ВСТУП
Проблема лексичної сполучуваності, під якою розуміється здатність слова поєднуватися в тексті з іншими словами, належить до провідних проблем сучасного мовознавства. Це пояснюється насамперед тим, що інформація передається певними конструкціями, реченнями, що в свою чергу зумовлює необхідність отримання даних про вживання лексичної одиниці (далі ЛО) у висловлюванні. Вивчення сполучуваності в теоретичному плані може значно розширити наші уявлення про характеристики й властивості різних типів мовних одиниць, про їх функціонування в мовленні, про мовну систему в цілому. Практичне вивчення сполучуваності ЛО конкретних мов є необхідною умовою оволодіння мовленнєвими навичками з іноземної мови, оскільки оволодіння лексикою тієї чи іншої мови зводиться, у кінцевому рахунку, до засвоєння норм лексичної сполучуваності.
Проте лише синтагматичний підхід до сутності ЛО без аналізу їхнього парадигматичного статусу не дає можливості виявити всі закономірності функціонування ЛО в мовленні (пор. [110, с. 13]). Це стосується перш за все дослідження службових частин мови, до яких належить прийменник. Опис семантики прийменників на синтагматичному рівні ставить їх у повну залежність від семантики суміжних слів, що означає позбавлення кожного з прийменників власного значення. Крім того, виокремлені різні значення прийменника описуються вже в готовому вигляді, що дає можливість пояснити лише вживання прийменника в контексті, але не його іманентну семантичну ознаку як елемента лексико-семантичної системи. Тому при вивченні семантики, сполучуваності та функціонування прийменників доцільно поєднувати синтагматичний підхід із парадигматичним.
Наша дисертаційна робота відображає зростаючий інтерес до опису лексикону та продовжує праці, присвячені вивченню його окремих частин у вигляді лексико-граматичних класів.
Дослідження прийменників зумовлене насамперед тим, що вони виступають при утворенні речення та висловлювання в ролі реляторів, які виражають відношення між членами речення, ставлять члени речення в певну залежність один від одного. Виконуючи певні службові функції в реченні, прийменники виражають такі ж значення, що й іменні граматичні форми, але з тією різницею, що вони точніше, конкретніше й різноманітніше визначають відношення між членами речення. Прийменники виконують подвійну функцію: формальну функцію зв'язку між членами речення, виражену граматичними засобами даної мови, а з іншого боку вказують на конкретний характер цього зв'язку, на його матеріально-значеннєву сторону. Прийменники вважають найцікавішою частиною лексичного складу мови, якій властиві характеристики високоорганізованої системи.
Незважаючи на наявність досліджень, присвячених прийменникам, немає праці, в якій було би здіснено комплексне дослідження синтагматичних та парадигматичних властивостей прийменників німецької мови з широким використанням результатів статистичного аналізу в мові та мовленні. Не вирішеними залишаються також питання парадигматичних відношень між прийменниками в межах лексико-граматичного класу, особливостей вживання прийменників у текстах різних функціональних стилів. Усе це спонукає дослідити лексико-граматичний клас прийменників у синтагматичному та парадигматичному аспектах.
Отже, актуальність теми дисертації визначається загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних досліджень із теоретичної та практичної лексикології й лексикографії на виявлення основних системних і функціональних особливостей лексичного складу мови, необхідністю комплексного вивчення системно-мовних зв’язків лексико-граматичного класу прийменників, потребою подальших розвідок їх семантичної сполучуваності, важливістю систематизації синтагматичних і парадигматичних зв’язків.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах наукової проблематики кафедри германського, загального і порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича „Синхронічне і діахронічне дослідження функціонально-семантичних характеристик різнорівневих одиниць германських мов” (номер держреєстрації: 0106U003618) і затверджене вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол № 1 від 24.02.2005 року).
Метою роботи є виявлення синтагматичних та парадигматичних властивостей прийменників сучасної німецької мови шляхом встановлення семантичних особливостей та закономірностей сполучуваності досліджуваних ЛО, а також розв’язання на цій основі деяких теоретичних та методичних питань, пов’язаних із проблемою сполучуваності (співвідношення понять „сполучуваність” та „валентність”, фактори, які зумовлюють сполучуваність прийменників з іменниками в різних функціональних стилях, методика дослідження сполучуваності тощо).
Досягнення мети зумовило вирішення таких завдань:
1. Провести інвентаризацію прийменників сучасної німецької літературної мови та встановити їх місце як складової в цілісній лексико-граматичній системі німецької мови.
2. Встановити кількісно-якісні параметри вживання прийменників у текстах художнього (далі ХС), публіцистичного (далі ПС) та наукового (далі НС) стилів.
3. Виділити та проаналізувати найбільш частотні сполучення прийменників з іменниками в ХС, НС та ПС. Описати умови та фактори, які дозволяють, обмежують або унеможливлюють реалізацію сполучувальних можливостей прийменників у різних функціональних стилях.
4. Виявити стандартні зв’язки” між прийменниками та лексико-семантичними підкласами іменників у різних функціональних стилях із допомогою статистичних методів на синтагматичній осі.
5. Встановити парадигматичні зв’язки між досліджуваними прийменниками в кожному функціональному стилі на основі їх синтагматичних відношень та порівняти особливості синтагматичних та парадигматичних зв’язків прийменників у текстах різних функціональних стилів.
Об’єктом дисертаційного дослідження є лексико-граматичний клас прийменників у сучасній німецькій мові, предметом особливості сполучуваності прийменників з іменниками в різних функціональних стилях сучасної німецької мови та парадигматичні властивості прийменників, які реалізуються у сполученні з іменниками.
Для розв’язання поставлених завдань та з огляду на фактичний матеріал у роботі використовується низка методів дослідження в комплексному поєднанні, що значно підвищує результативність аналізу: загальнонаукові методи (спостереження, опис, індукція, дедукція тощо); контекстологічний та дистрибутивний для виявлення сполучуваності прийменників; статистичні методи для отримання об’єктивних даних про парадигматичні й синтагматичні властивості окресленого лексико-граматичного класу.
Матеріалом дисертаційної роботи слугують дані, отримані методом суцільної вибірки з тлумачного словника Duden [Duden], та дані про частоту вживання прийменників у текстах художньої прози (творах Х. Брюкнер, Е. Гендлера, Ґ. Вольфа, Ґ. Зайделя, П. Курцека, П. Зінглера), публіцистики (журналах „Der Spiegel, „FOCUS і газетах „Die Zeit, „Der Tagesspiegel „Frankfurter Allgemeine) та наукової літератури (20 статей із галузі гуманітарних, природничих та суспільних наук: по 2 статті з лінгвістики, історії, політології, соціології, юриспруденції, фізики, хімії, біології, медицини, економіки). Загальна кількість досліджуваних прийменників дорівнює 149 ЛО. Загальна кількість досліджуваних сполучень прийменників з іменниками у ХС складає 5138 сполучень при величині вибірки 95582 слововживання; у ПС 5217 сполучень при величині вибірки 97495 слововживань та в НС 5446 сполучень при величині вибірки 92860 слововживань. Відносна похибка вибірки складає 2,7%.
Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній за допомогою статистичних прийомів здійснено детальний комплексний аналіз основних параметрів, що характеризують як самі прийменники сучасної німецької мови, так і їх взаємозв’язки з іменниками в трьох функціональних стилях сучасної німецької мови. У дисертації вперше виділено, проаналізовано та описано найбільш частотні сполучення прийменників з іменниками в художньому, публіцистичному і науковому стилях. Вперше описано умови та фактори, які дозволяють, обмежують або забороняють реалізацію сполучувальних можливостей прийменників у функціональних стилях. Вперше встановлено парадигматичні зв’язки між досліджуваними прийменниками в кожному функціональному стилі на основі їх синтагматичних відношень. Крім того, у дисертації проведено порівняння особливостей синтагматичних та парадигматичних зв’язків прийменників у текстах трьох різних стилів.
На захист виносяться такі положення:
1. Синтагматичні зв’язки прийменників з іменниками характеризуються низкою кількісних параметрів: обсяг, частота, широта, інтенсивність, селективність. Статистичний аналіз дозволяє встановити типові синтагматичні зв’язки прийменників з іменниками в трьох досліджуваних стилях сучасної німецької мови.
2. Широта сполучуваності прийменників з іменниками в різних стилях зумовлена як мовними факторами (семантикою прийменників, їх морфологічною структурою, семантичним обсягом), так і позамовними факторами (кількісним переважанням іменників певних лексико-семантичних підкласів у текстах певного стилю).
3. Інтенсивність сполучуваності, як і широта сполучуваності, зумовлена мовними факторами: найбільш інтенсивно сполучаються ті ЛО, у значеннях яких є більше подібних семантичних компонентів, так і позамовними (денотативною активністю іменників).
4. Основне інформаційне навантаження в більшості речень із прийменниками в ХС в ІФ та ПФ припадає справа, а в НС та ПС подається зліва, що у двох останніх зумовлено переважанням номінального стилю викладення інформації.
5. Різний обсяг сполучуваності лексико-семантичних підкласів іменників у позиції зліва та справа з прийменниками в текстах різних функціональних стилів пояснюється різною денотативною активністю лексико-семантичних підкласів іменників у текстах кожного стилю.
6. Сполучуваність прийменників з іменниками ґрунтується на законах смислового узгодження. Стильові фактори не в змозі їх відмінити, вони лише підлаштовують ці закони до виконання завдань тієї чи іншої комунікативної сфери мови.
7. Парадигматичні зв’язки між прийменниками в текстах НС та ПС більш схожі між собою. Парадигматичні відношення між прийменниками в текстах ХС суттєво відрізняються від інших стилів.
8. Тісно корелюють ті семантичні підкласи, які виявляють найбільшу спільність синтагматичних зв’язків із ЛСП іменників, тобто основним джерелом семантичних кореляцій є спільність синтагматичних зв’язків.
Теоретичне значення роботи полягає у виявленні особливостей одного з важливих лексико-граматичних класів сучасної німецької мови, що є внеском у подальшу розробку питання про системність мови. Результати дослідження сприяють розширенню знань про синтагматичні й парадигматичні зв’язки прийменників з іменниками в ХС, НС і ПС сучасної німецької мови та про особливості семантики цього граматичного класу слів у цілому.
Практичне значення дослідження випливає з можливості використання його результатів у процесі викладання німецької мови й при автоматизованій обробці тексту. Висновки та матеріали проведеної роботи можуть знайти застосування у вузівських курсах: „Лексикологія” (у розділах Парадигматичні та синтагматичні зв’язки у лексиці”), „Словотвір”, Лексикографія”, а також у курсі теоретичної граматики сучасної німецької мови. Матеріали та висновки дисертації можуть бути корисними для написання дипломних та магістерських робіт, а також для укладання навчальних посібників для студентів філологічних факультетів. Отримані дані можуть бути використані в лексикографічній практиці при укладанні словникових статей прийменників, а також частотних словників сучасної німецької мови.
Особистий внесок здобувача полягає у випрацюванні самостійної концепції порівняльного аналізу частоти вживання прийменників в сполученні з іменниками у трьох функціональних стилях сучасної німецької мови. Усі результати дослідження є узагальненням роботи дисертантки, проведеної одноосібно.
Апробація роботи. Загальна концепція роботи, її результати обговорено на аспірантських семінарах і засіданнях кафедри германського, загального і порівняльного мовознавства Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (2003 2007 рр.). Основні теоретичні положення та практичні результати апробовані на трьох міжнародних наукових конференціях: „Функционирование русского и украинского языков в эпоху глобализации (Ялта, 2003); „Актуальні проблеми романо-германської філології в Україні та Болонський процесс (Чернівці, 2004); „Міжкультурна комунікація: мова культура особистість (Острог, 2007); на двох міжвузівських конференціях: „Актуальні дослідження іноземних мов і літератур” (Донецьк, 2003) та „Сучасні пролеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 2006).
Публікації. Основні положення та висновки, викладені в дисертації, відображено в 12 публікаціях. Із них сім статей опубліковано в наукових збірниках, затверджених ВАК України як фахові видання, та 5 тез доповідей на міжнародних та міжвузівських науково-практичних конференціях.
Мета й завдання дисертації зумовили структуру роботи, яка складається зі вступу, списку умовних скорочень, чотирьох розділів з висновками до них, загальних висновків, списку використаної літератури, лексикографічних та ілюстративних джерел, додатків.
У вступі обґрунтовується вибір теми, її актуальність, визначаються мета, завдання, об’єкт і предмет та методи дослідження, розкриваються наукова новизна, теоретичне та практичне значення роботи, формулюються основні положення, що виносяться на захист.
У першому розділі зроблено огляд літератури, присвяченої прийменникам сучасної німецької мови, окреслюються основні напрями дослідження. Певну увагу приділено розгляду теоретичних питань, пов’язаних із проблемами системності та основних типів відношень у лексико-семантичній системі мови парадигматичних і синтагматичних. Окремо розглядаються прийменниково-іменні сполучення фразеологізованого типу, функціонально еквівалентні прийменникам, та визначається їх лексичний статус.
У другому розділі обґрунтовується вибір напряму дослідження, описуються загальна методика й методи, що використовуються в роботі. Особливу увагу приділено розгляду основних прийомів статистичного аналізу фактичного матеріалу, а також принципам класифікації прийменників на логіко-семантичні групи та іменників на лексико-семантичні підкласи.
У третьому розділі проводиться аналіз синтагматичних властивостей прийменників у сучасній німецькій мові в ХС, ПС та НС; аналізується сполучуваність окремих прийменників і ЛСГ прийменників з іменниками в позиціях зліва та справа; розглядаються сполучувальні властивості найбільш частотних прийменників.
У четвертому розділі досліджуються парадигматичні властивості лексико-граматичного класу прийменників у текстах трьох стилів і порівнюються отримані дані.
У загальних висновках підводяться підсумки проведеного аналізу, узагальнюються отримані результати та накреслюються напрями подальших досліджень.
Загальний обсяг дисертації становить 396 сторінок, з них 181 сторінкa тексту, 26 сторінок списку використаних джерел (278 найменувань) і 189 сторінок додатків. Робота містить 66 таблиць і 29 рисунків.
- Список літератури:
- ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
На сучасному етапі розвитку семантики приділяється багато уваги дослідженню сполучуваності одиниць різних рівнів, у першу чергу лексичній сполучуваності. Вивчення проблеми лексичної сполучуваності є плідною спробою виявити та всебічно дослідити механізм функціонування мови, що сприятиме розкриттю реальних закономірностей вживання ЛО в мовленні.
Для вивчення синтагматичних зв’язків між лексичними одиницями останнім часом широко використовуються статистичні методи, що надають висновкам певної доказової сили, а іноді дозволяють встановити такі закономірності сполучуваності слів, які неможливо розкрити іншими методами.
Проведене дослідження демонструє ефективність залучення різних кількісно-якісних параметрів для встановлення механізму функціонування прийменників у текстах різних стилів. Адже процес функціонування ЛО містить не тільки їх синтагматичні зв’язки з іншими словами, але й такі кількісно-якісні характеристики, як склад ЛО з точки зору їх лексико-семантичного змісту, частоту й регулярність вживання, специфіку використання слів у певній комунікативній сфері мови, причини, які її зумовлюють.
Дослідження названих вище явищ дозволило виявити деякі особливості вживання прийменників у текстах ХС, ПС та НС.
1. Прийменники за своїм змістом явище багатозначне й багатомірне. Виконуючи певні службові функції в реченні, прийменники виражають такі ж значення, як і іменні граматичні форми, але з тією різницею, що вони точніше, конкретніше й різноманітніше позначають відношення між членами речення. Вони виконують ніби подвійну функцію — формальну функцію зв'язку між членами речення, виражену граматичними засобами даної мови, а з іншого боку вказують на конкретний характер цього зв'язку, на його матеріально-значеннєву сторону. Цей подвійний характер прийменників і визначає їхній складний семантичний склад.
2. Зі 149 прийменників, отриманих за допомогою суцільної вибірки зі словника Duden, у ХС нами зафіксовано вживання 47 різних прийменників, у ПС 71 прийменника, у НС 87 прийменників. Такі відмінності в зустріваності прийменників зумовлені особливостями ПС та НС, що характеризується посиленим вживанням прийменників, які вимагають родового відмінка: abseits, abzüglich, angesichts, anläßlich, betreffs, bezüglich, binnen, gemäß, inklusive, kraft, laut, mangels, mithilfe, trotz, zugunsten та ін., які не зустрічаються в нашій вибірці з ХС.
3. Усі прийменники були поділені незалежно від синтаксичних функцій, які виконують прийменники в сполученні з іменником, позиції іменника, абстрактності чи конкретності відношень, які вони виражають, на 18 логіко-семантичних груп. Найбільшою за обсягом є група прийменників на позначення локальних відношень (65 ЛО), за нею йдуть ЛСГ прийменників, які виражають відношення часу (35 ЛО), способу дії (25 ЛО), модальності (25 ЛО). Найменшою за обсягом виявилася група на позначення консекутивних відношень (3 ЛО). Для дослідження сполучуваності прийменників з іменниками всі іменники були поділені на 30 лексико-семантичних підкласів.
4. За допомогою об’єктивних методів встановлено, що частоти окремих прийменників і ЛСГ прийменників є статистичними параметрами певного функціонального стилю, тобто такими величинами, які істотно відрізняються в різних стилях і тому можуть бути показником кожного стилю окремо. Отже, статистичним параметром ХС порівняно з ПС та НС можуть бути частоти прийменників an, auf, aus, vor, mit, über, in, hinter, durch та zu, а на рівні ЛСГ просторових і модальних прийменників. У ПС зафіксовано переважання емпіричних величин над теоретично очікуваними для прийменників für, ab, bis, per, inklusive, seit, (an)statt, vor, laut, ohne, um, unter і nach і на рівні ЛСГ для прийменників темпоральних, просторових, консекутивних, копулятивних, субститутивних, агенса, реципієнта, партитивних. У НС спостерігається переважне вживання прийменників von, bei, pro, gemäß, aufgrund, gegenüber, zwischen, neben, innerhalb, zu, unter і nach і на рівні ЛСГ прийменників каузальних, способу дії, кондиціональних, відповідності, рестриктивних, фінальних, консекутивних, концесивних, адверзативних, дистрибутивних.
Переважне вживання конкретного прийменника в певному функціональному стилі можна пояснити відповідністю семантики прийменника основному функціонально-смисловому типу мовлення (ФСТМ), під яким розуміють мовленнєві способи передачі інформації. Найбільш традиційною класифікацією ФСТМ є поділ на опис, розповідь та роздум. При цьому в певному функціональному стилі переважає окремий тип мовлення: у ХС опис, публіцистичному розповідь, науковому роздум. Опис передбачає перш за все фокусацію уваги читача на місці дії, розповідь на часі дії, роздум на відношеннях між поняттями та уявленнями. Стосовно нашого дослідження це означає, що в художньому тексті слід очікувати переважне вживання прийменників, основною функцією яких є уточнення місцезнаходження об’єкта в просторі, в публіцистичному тексті прийменників, що уточнюють час протікання дії, в науковому прийменників для передачі причинно-наслідкових відношень, що ми й спостерігаємо на матеріалі нашої вибірки.
5. Аналіз сполучуваності прийменників із ЛСП іменників у ХС, ПС та НС, проведений з позицій дистрибутивно-статистичного підходу, дозволив об’єктивно встановити моделі сполучуваності й охарактеризувати кількісні параметри синтагматичних зв’язків досліджуваних прийменників з іменниками в різних стильових сферах. Диференційований підхід до вивчення сполучуваності принципово уможливив розгляд моделей сполучуваності прийменників з іменниками не як жорстких конструктів, а як динамічних явищ, що оптимально узгоджують факти мови й мовлення.
6. Зіставний аналіз сполучуваності окремих прийменників із ЛСП іменників у текстах ХС, ПС та НС дозволив виявити специфіку синтагматичних зв’язків у кожній стильовій сфері та встановити подібність чи відмінності між текстами різних стилів на основі кількісно-якісних характеристик прийменників в їх складі. До цих характеристик належать обсяг сполучуваності, частота й широта синтагматичних зв’язків, вживаність, інтенсивність та селективність сполучуваності.
Так, найбільший обсяг сполучуваності ЛСП іменників зліва в сполученнях із прийменниками спостерігається в ПС та НС, що пояснюється переважанням у цих стилях прогресивних іменникових фраз як наслідку номінального стилю викладення інформації. Найвищий обсяг сполучуваності ЛСП іменників справа зафіксовано в ХС. Різний обсяг ЛСП іменників справа в текстах різних стилів пояснюється лексичною насиченістю текстів кожного стилю. Так, ХС вирізняється різноманітнішим лексичним складом текстів, що сприяє більш широкій можливості прийменників сполучатися з різними ЛСП іменників.
Обсяг сполучуваності ЛСП іменників у позиції ліворуч і праворуч у текстах ПС і НС має більш подібний характер. Обсяги сполучуваності ЛСП іменників у ХС відчутно відрізняються від відповідних величин інших стилів.
Частота синтагматичних зв’язків прийменників із ЛСП іменників у різних стилях неоднакова, що пояснюється екстралінгвістичними факторами. Частоти синтагматичних зв’язків прийменників із ЛСП іменників справа збігаються для текстів ПС і НС.
Найвищі показники вживаності ЛСП іменників із прийменниками отримано для текстів трьох стильових сфер лише в сполученні з іменниками праворуч, що позначають час. У всіх інших випадках показники вживаності в різних стилях з одними й тими ж ЛСП іменників значно різняться.
Широта синтагматичних зв’язків окремих прийменників із ЛСП іменників справа при однаковому обсязі вибірок у текстах НС набагато менша, ніж у текстах ХС чи ПС. Це пояснюється тим, що в текстах НС з метою адекватного сприйняття інформації зводиться до мінімуму можливість багатозначності виразів, внаслідок чого іменники вживаються переважно в прямому значенні. Крім того, різноманітніший лексичний склад текстів ХС та ПС сприяє більш широкій можливості прийменників сполучатися з ЛСП іменників.
Широта сполучуваності прийменників із ЛСП іменників зліва є найменшою в ХС порівняно з ПС та НС. Це пояснюється переважанням номінального стилю викладення інформації в ПС і НС, а тому підвищеною сполучуваністю прийменників з іменниками в позиції зліва.
Широта сполучуваності зумовлюється семантикою прийменників, їх морфологічною структурою та залежить від вживання прийменника в певній стильовій сфері.
Найбільшим колом синтагматичних зв’язків у всіх трьох стилях володіють високочастотні прийменники in, mit, für, von, aus, zu, an, auf.
Порівняно однакові дані інтенсивності синтагматичних зв’язків прийменників з іменниками зліва в трьох стильових сферах спостерігаються лише для прийменника von у сполученні з ЛСП іменників на позначення міри та для прийменника gegen у сполученні з ЛСП іменників на позначення дій. Ці дані свідчать про закономірний характер зазначених синтагматичних зв’язків у трьох стилях. Це підтверджує той факт, що сполучуваність ґрунтується на законах смислового узгодження. Стильові фактори не в змозі їх відмінити, вони лише підлаштовують ці закони до виконання завдань тієї чи іншої комунікативної сфери мови.
Зіставлення даних про міру селективності прийменників у трьох стилях у позиції зліва свідчить про наявність найбільшої кореляції між ПС та НС.
У текстах усіх трьох функціональних стилів прийменники реалізують у сполученні з ЛСП іменників у позиції зліва свої другорядні значення, а в позиції справа як головне, так і другорядні значення.
Спільні інтенсивні зв’язки доцільно розглядати як деякі інваріанти смислових зв’язків, які відображають у цілому інваріантну структуру мови. Відсутність статистично значущих зв’язків може свідчити як про „заборону” сполучуваності, так і про відповідність емпіричних частот теоретично очікуваним.
Причину різної інтенсивності зв’язків ми вбачаємо в тому, що в кожній конкретній стильовій сфері залежно від комунікативних цілей надається перевага певним поняттям, у результаті чого актуалізуються відповідні варіанти значень, які можуть не актуалізуватися в іншій стильовій сфері.
7. Зіставлення сполучуваності прийменників у моделі „ЛСГ прийменників + ЛСП іменників” у текстах ХС, ПС та НС дозволяє встановити наступне:
· Найбільшим за частотою вживання в усіх трьох стилях є підклас просторових прийменників. Другим за частотою вживання в ХС та ПС є підклас модальних прийменників, далі йде підклас темпоральних прийменників. Кількісне переважання просторових, модальних та темпоральних прийменників зумовлено в першу чергу концентрацією як авторів художніх творів, так і журналістів на місці дії, подіях / вчинках головних героїв та часі дії. Підвищені частоти вживаності залежать від обсягу підкласу, оскільки просторові, модальні та темпоральні прийменники є найбільшими групами за обсягом. У НС другим за частотою вживання є підклас прийменників способу дії, далі йде підклас каузальних прийменників. Кількісне переважання каузальних прийменників і прийменників способу дії зумовлено в першу чергу концентрацією авторів наукових праць на описі методики досліджень та причинно-наслідкових зв’язків.
· Найбільші показники вживаності в ХС і ПС отримано для ЛСГ просторових та модальних прийменників. У НС зафіксовано найвищі показники вживаності для ЛСГ каузальних прийменників, прийменників способу дії й кондиціональних прийменників. ХС та ПС виявляють більшу подібність щодо вживаності підкласів прийменників.
· За широтою сполучуваності з ЛСГ іменників у ХС та ПС перше місце посідають ЛСГ просторових, модальних і копулятивних прийменників. У НС найбільша широта сполучуваності з ЛСП іменників виявлена в ЛСГ модальних, копулятивних прийменників і прийменників відповідності. За широтою сполучуваності прийменників ХС та ПС між собою виявляють більшу подібність, ніж з НС. Широта сполучуваності у всіх трьох функціональних стилях залежить від обсягу ЛСГ прийменників.
· У ХС 16 ЛСГ прийменників із 18 наявних виявили зв’язки з ЛСП іменників, в яких емпіричні частоти більші за теоретично очікувані величини; для ПС та НС такий показник складає 17 з 18. Найбільші показники інтенсивності сполучуваності у всіх трьох стилях зафіксовані для зв’язку темпоральних прийменників із ЛСП іменників на позначення часу. Найбільшу кількість стандартних зв’язків виявлено в ХС та ПС у просторових прийменників, а в НС у копулятивних прийменників.
· Особливість зафіксованих стандартних зв’язків прийменників з іменниками у ХС, ПС та НС полягає в тому, що вони вказують на однорідні структурні елементи мови, які своєю взаємодією забезпечують її функціонування для потреб певного стилю або (ширше) комунікативної ситуації. Сполучення слів на рівні великих семантичних підкласів складає каркас мовного оформлення тексту в певному функціональному стилі.
8. На сполучуваність у трьох функціональних стилях сучасної німецької мови впливає, крім усього іншого, граматичний фактор, тобто семантичне наповнення відмінків іменників.
9. Узагальнення отриманих на рівні синтагматики даних дозволяє здійснити необхідний перехід до системи парадигматичних відношень між ЛО. Такий план дослідження дає можливість прослідкувати системний характер семантичних відношень між прийменниками в текстах ХС, ПС та НС. Проведене нами дослідження кореляційно-семантичних зв’язків дозволяє встановити рівень кореляції між прийменниками в текстах кожного з трьох стилів та фактори, які на нього впливають.
Отримані результати є свідченням того, що тісно корелюють ті семантичні підкласи, які виявляють найбільшу спільність синтагматичних зв’язків із ЛСП іменників, але при цьому не завжди більшій кількості випадків спільного вживання слів обов’язково буде відповідати більша сила парадигматичного зв’язку між ними.
Серед прийменників, які зустрічаються з ЛСП іменників справа в текстах ХС та ПС, ми можемо виділити окрему підгрупу тісно взаємопов’язаних прийменників на основі сéми часу, але склад цієї підгрупи в ХС якісно відрізняється від відповідної групи в ПС. На нашу думку, це не розрізнювальний, а варіативний елемент у стильових різновидах.
У текстах НС в позиції справа можна виділити окремі підгрупи тісно взаємопов’язаних прийменників на основі сéми кількості та сéми місцезнаходження, причому перша підгрупа прийменників відіграє для НС набагато важливішу роль, ніж друга.
Порівняння сильних кореляційно-семантичних зв’язків справа в ХС, ПС та НС показує, що найбільша кількість сильних кореляцій зафіксована в НС, за ним іде ПС, а найменше зв’язків відмічено в ХС. Причиною цього є різна „прийменникова насиченість” вибірок із текстів кожного стилю. Для всіх трьох стилів спостерігається збіг лише одного сильного кореляційного зв’язка: ab та seit.
На парадигматичній осі окремі прийменники не утворюють ядра та периферії, тому що вони об’єднані не однією архісемою, а кількома різними. Можна виділити певні утворення, для яких у ХС є спільними сéми часу, простору/ місцезнаходження, способу дії, причини, мети, для ПС сéми часу, приналежності, простору, причини, відповідності й обмеження, для НС семи кількості, причини, способу дії, заміщення, наслідку, відповідності, допустовості, простору/ місцезнаходження.
На основі парадигматичних зв’язків ЛСГ прийменників утворюються певні мікрополя з ядром і периферією, до яких належать ЛСГ зі спільними чи подібними синтагматичними зв’язками. Так, для ХС можна виділити кілька таких мікрополів: агенса + реципієнта + копулятивні + адверзативні, об’єднані спільною зустріваністю з ЛСП іменників на позначення людей і соціального статуса людини; модальні прийменники й прийменники способу дії, кондиціональні та каузальні прийменники. Окремі, автономні мікрополя утворюють за даними кореляційного аналізу просторові й темпоральні прийменники. Кількість і склад мікрополів відрізняються в кожному функціональному стилі.
Тісно корелюють ті семантичні підкласи, які виявляють найбільшу спільність синтагматичних зв’язків із ЛСП іменників, тобто основним джерелом семантичних кореляцій є спільність синтагматичних зв’язків.
Теоретичні й практичні здобутки виконаного дослідження можуть бути використані для подальшої наукової розробки проблем системності на прикладі інших лексико-граматичних класів не лише сучасної німецької мови, а й інших мов. Подальші дослідження доцільно проводити з урахуванням сучасних положень когнітивної лінгвістики й прагмалінгвістики, де вивчення функціональних особливостей прийменників буде сприяти розвитку теорії комунікації.
Перспективним вбачається дослідження прийменників в аксіологічному плані як реалізації семантичного розвитку способів вираження темпоральних, каузальних, модальних зв’язків на основі первинного локального значення прийменників, а також вивчення системних зв’язків прийменників із дієсловами тощо.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Адмони В.Г. Завершенность конструкции как явление синтаксической формы // Вопр. языкознания. 1958. № 1. С. 111-117.
2. Адмони В. Г. Строй современного немецкого языка. М.-Л.: Просвещение, 1966. 283 c.
3. Алефиренко Н.Ф. Спорные проблемы семантики. М.: Гнозис, 2005. 326 с.
4. Амосова Н.Н. Слово и контекст // Очерки по лексикологии, фразеологии и стилистике. Л.: ЛГУ, 1958. Вып. 42. С. 3-21.
5. Анисимова Н.П. Проблема категоризации: теория прототипов или модель необходимых и достаточных условий? // Семантика cлова и текста: психолингвистические исследования. Тверь: Изд-во Тверского гос. ун-та, 1998. С. 31-35.
6. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 367 с.
7. Апресян Ю.Д. Современные методы изучения значений и некоторые проблемы структурной лингвистики // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука, 1963. С. 99-116.
8. Арапов М.В. Текст и язык целостность и организменность // Лингвостатистика и вычислительная лингвистика: Учен. записки Тартуского гос. ун-та. Тарту, 1982. С. 3-21.
9. Арсеньева М. Г. Грамматика немецкого языка. М.: Союз, 2002. 477 с.
10. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. 3-е изд. М.: УРСС, 205. 569 с.
11. Барык С.П. Немецкие предлоги, управляющие винительными и дательными падежами. Автореф. ... канд. филол. наук / ЛГУ. Львов, 1969. 20 с.
12. Бистрова Л.В. Вивчення синтагматичних зв’язків слів за допомогою статистичних методів // Мовознавство. 1978. № 4. С. 44-48.
13. Богданов С.И. Морфология неполнозначных слов в современном русском языке. Санкт-Петербург: Изд-во Санкт-Петербургск. ун-та, 1997. 135 с.
14. Боголепов А.П. К учению о предлоге в современной русской грамматике // Русский язык в советской школе. 1931. № 2-3. С. 51.
15. Бондаренко В.Н. Виды модальных значений и их выражение в языке: Автореф. дис. канд. филол. наук. Москва, 1977. 47 с.
16. Брендаль В. Структурная лингвистика // Звегинцев В.А. История языкознания ХІХ-ХХ веков в очерках и извлечениях. М.: Наука, 1965. С. 94-101.
17. Быстрова Л.В. Прилагательные со значениями сильный” и слабый” в современном английском языке (семантико-статистическое исследование): Автореф. дис... канд. филол. наук / Киевск. гос. ун-т. Киев, 1977. 24 с.
18. Валгина Н.С. Теория текста: Учебное пособие. М.: Логос, 2003. 280 с. Библиограф.: с. 277-279.
19. Варламова Н.И. Особенности предложных субстантивных словосочетаний усложненных структур и взаимодействие их компонентов // Словосочетания в германских языках. Л.: ЛГУ, 1973. С. 203-213.
20. Варламова Н.И. Словосочетания типа «существительное + предлог + существительное» в современном английском языке: Автореф. дис. канд. филол. наук / Ленингр. гос. пед. ин-т им. А.И. Герцена. Л., 1971. 25 с.
21. Васильев Л.М. Теория семантических полей // Вопросы языкознания. 1971. № 5. С. 105-113.
22. Вилюман В.Г. Английская синонимика: Введение в теорию синонимии и методику изучения синонимов. М.: Высшая школа, 1980. 128 с.
23. Виноградов В.В. Основные типы лексических значений слова // Избр. труды. Лексикология и лексикография. М.: Наука, 1977. 312 с.
24. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: Изд-во иностранной литературы, 1959. 652 с.
25. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. М: Высшая школа, 1972. 614 с.
26. Витгенштейн Л. Логико-философский трактат. М.: Изд-во иностранной литературы, 1953. 133 с.
27. Вихованець І.Р. Прийменникова система української мови. К.: Наукова думка, 1980. 286 с.
28. Вишивана Н.В. Вивчення лексичної сполучуваності за допомогою дистрибутивно-статистичного аналізу // Германська філологія: Наук. вісник Чернівецького ун-ту. Вип. 1. Чернівці: Рута, 1996. С. 54-64.
29. Власов Е.Н. Предложно-именные словосочетания с причинным значением в современном немецком языке: Автореф. дис. канд. филол. наук / Киевск. гос. пед. ин-т иностр. яз. К., 1973. 27 с.
30. Вукович Й. К проблеме классификации частей речи // Вопросы языкознания. 1972. № 5. С. 49-61.
31. Гак В.Г. К проблеме семантической синтагматики // Проблемы структурной лингвистики. М.: Наука. 1972. С. 367-395.
32. Галкина-Федорук Е.М. Современный русский язык: Лексика. М.: Изд-во МГУ, 1954. 204 с.
33. Гвенцадзе М.А. Коммуникативная лингвистика и типология текста. Тбилиси: Мецниереба, 1986. 280 с.
34. Гудавичюс А.Й. Использование метода компонентного анализа в исследовании сематической структуры слова // Актуальные проблемы лексикологии: Труды Всесоюзн. научн. конф. Минск: Изд-во БГУ, 1970. С. 63-64.
35. Гуйванюк Н.В. Формально-семантичні співвідношення в системі синтаксичних одиниць. Чернівці: Рута, 1999. 336 с. Бібліограф.: с. 301-333.
36. Гулкевич С.П. Значення прийменника і основні типи смислів прийменникових словосполучень (на матеріалі англійських прийменників at, by, with). Автореф.дис. ...канд. філол. наук. / Львівський націон. університет. Львів, 2005. 20 с.
37. Гулыга Е. В., Натанзон М. Д. Грамматика немецкого языка. М.: Менеджер, 2004. 399 c.
38. Гульт І.М. Структура іменникових прийменникових фраз у сучасній англійській мові (на матеріалі збірки Джека Лондона «South Sea Tales») // Романо-германська філологія: Науковий вісник Волинськ. держ. ун-ту ім. Лесі Українки. Луцьк: Вежа, 2002. № 5. С. 125-131.
39. Давыдова М.К., Хадеева-Быкова А.А. К вопросу о структуре локальной семантики предложных конструкций // Предложное обстоятельство в современном английском языке. Ярославль: Изд-во Яросл. гос. ун-та, 1971. С. 76-93.
40. Жирмунский В.М. О границах слова // Вопросы языкознания. 1961. № 3. С.76-82.
41. Зеленецкий А.Л., Монахов П.Ф. Сравнительная типология немецкого и русского языков. М.: Просвещение, 1983. 240 с.
42. Зиндер Л.Р., Строева Т.В. Современный немецкий язык. М.: Изд. лит. на иностр. языках, 1957. 419 с.
43. Ильиш Б.А. Значения предлогов в современном английском языке // Ученые записки ЛГПИ им. А.И. Герцена. Ленинград, 1958. Т. 157. С. 11-18.
44. Ингве В. Гипотеза глубины // Новое в лингвистике. М.: Прогресс, 1965. Вып. IV. С. 126-138.
45. Капатрук М.Д. Дослідження парадигматичних зв’язків лексичних одиниць за допомогою статистичних методів // Германська філологія: Науковий вісник Чернівецького університету. Чернівці, 1997. Вип. 12 (3). С. 37-40.
46. Караулов Ю.Н. Лингвистическое конструирование и тезаурус русского языка. М.: Наука, 1981. 366 с.
47. Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства. Київ: Академія, 2006. 334 с. Бібліограф.: с. 332-334.
48. Кацнельсон С.Д. К понятию типов валентности // Вопросы языкознания. 1987. №3. С. 20-32.
49. Кесельман И.С., Перебейнос В.И., Хидекель С.С. Частотный словарь словосочетаний современного английского языка и некоторые вопросы семантики // Теоретические вопросы семантики и ее отражения в одноязычных словарях. Кишинев: Штиинца, 1982. С. 205-210.
50. Кириченко А.С. Системные семантические характеристики и область денотации предлога между // Исследования по семантике предлогов. М.: Русские словари, 2000. С. 338-352.
51. Кобозева И.М. Лингвистическая семантика. М.: Эдиториал УРСС, 2000. 352 с. Библиограф.: с. 317-331.
52. Кожинов В.В. О художественной речи // Русская речь. 1970. № 5. С. 76-79.
53. Кондаков Н.И. Логический словарь. М.: Наука, 1971. 640 с.
54. Коссек Н.В. К вопросу о лексической сочетаемости // Вопр. языкознания. 1966. № 1. С. 57-59.
55. Котелова Н.З. Значение слова и его сочетаемость (к формализации в языкознании). Л.: Наука, 1975. 163 с.
56. Кочерган М.П. Загальне мовознавство. Київ: Академія, 2003. 464 с. Бібліограф.: с. 405-415.
57. Кочерган М.П. Лексична сполучуваність і лексико-семантичне поле // Мовознавство. 1980. №6. С. 26-35.
58. Кочерган М.П. Слово і контекст. Львів: Вища школа, 1980. 182 с.
59. Кривоносов А.Т. Система классов слов как отражение структуры языкового сознания. Москва / Нью-Йорк, 2001. 845 с.
60. Кубрякова Е.С. Части речи с когнитивной точки зрения. М.: РАН, 1997. 326 с.
61. Кудрявцева О.Д. Вживання прийменників з підкласами іменників сучасної німецької мови // Германська філологія: Науковий вісник Чернівецького університету. Вип. 155. Чернівці: Рута, 2003. С. 159-189.
62.
- Стоимость доставки:
- 150.00 грн