Левкулич Василь Васильович Справедливість як імператив соціокультурної дійсності

Короткий опис

Левкулич Василь Васильович, завідувач кафедри філософії Ужгородського національного університету: «Справедливість як імператив соціокультурної дійсності» (09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії). Спецрада Д 26.053.16 у Національному педагогічному уні­верситеті імені М. П. Драгоманова

Шевчук Інна Володимирівна. Механізми державного управління у сфері фізичної культури і спорту на регіональному рівніМІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ЛЕВКУЛИЧ ВАСИЛЬ ВАСИЛЬОВИЧ
УДК 17.026+316.75
ДИСЕРТАЦІЯ
СПРАВЕДЛИВІСТЬ ЯК ІМПЕРАТИВ СОЦІОКУЛЬТУРНОЇ ДІЙСНОСТІ
09.00.03 - соціальна філософія і філософія історії
Подається на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук
В. В. Левкулич
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
Науковий консультант: Самчук Зореслав Федорович,
доктор філософських наук, старший науковий співробітник
КИЇВ - 2018

ЗМІСТ
ВСТУП 15
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКОГО ДОСЛІДЖЕННЯ
СПРАВЕДЛИВОСТІ 27
1.1. Феномен справедливості на терезах соціально-філософських пріоритетів 27
1.2. Взаємозумовленість картин світу справедливості та
соціокультурної реальності 79
1.3. Ідейно-символічний «дім буття» справедливості 100
Висновки до першого розділу 121
Список використаних джерел до першого розділу 124
РОЗДІЛ 2. СПРАВЕДЛИВІСТЬ ЯК СВІТОГЛЯДНИЙ ІНТЕГРАЛ ЛЮДИНИ І СУСПІЛЬСТВА 134
2.1. Образ людини як критеріальний маркер справедливості 134
2.2. Змістовна криза справедливості як результуючий ефект кризи ідентичності 157
2.3. Справедливість у контексті горизонту свободи 178
2.4. Справедливість крізь призму критеріального маркера цінностей 195
Висновки до другого розділу 226
Список використаних джерел до другого розділу 230
РОЗДІЛ 3. СОЦІОКУЛЬТУРНІ ІМПЕРАТИВИ
СПРАВЕДЛИВОСТІ 239
3.1. Справедливість на терезах пізнавальних підходів
239
3.2. Справедливість в епіцентрі дискурсивних практик
276
3.3. Інтерпретаційне середовище справедливості 316
Висновки до третього розділу 356
Список використаних джерел до третього розділу 360
РОЗДІЛ 4. СПРАВЕДЛИВІСТЬ У ДЗЕРКАЛІ ВИКЛИКІВ СУЧАСНОСТІ 369
4.1. Історична (не)справедливість як фактор функціонування суспільства 369
4.2. Справедливість на терезах постмодерну 397
Висновки до четвертого розділу 437
Список використаних джерел до четвертого розділу 440
ВИСНОВКИ 448
ВСТУП
Актуальність дослідження. Істотною теоретико-праксеологічною перешкодою на шляху вичерпного осмислення і концептуалізації ідентифікаційних перехресть і альтернатив суспільства сучасного формату загалом і України зокрема є та особливість, що чимало суспільних тенденцій функціонують за накопичувальним принципом - тобто вони набувають очевидних і виразних причинно-наслідкових ознак не в процесі становлення, а лише згодом, коли доводиться мати справу не з початковими симптомами хвороби, які легко відкоригувати, а вже з її хронічною формою, з результуючим ефектом комплексної взаємодії, з негативними тенденціями, які доводиться долати з величезними труднощами з огляду на їх значний ресурс інерційності, зумовлений попереднім розвитком. Крім того, чимало суспільних явищ є амбівалентними, а їх сукупний позитивний та негативний вплив набуває чітких контурів знову-таки лише пост-фактум. Воістину сова Мінерви вилітає опівночі. Ця обставина робить перспективи превентивних суспільно- політичних зусиль доволі примарними, ілюзійними.
Доводиться констатувати недостатню дослідженість особливостей формування уявлень про справедливість у різних соціокультурних середовищах. Іншими словами, потребує істотного поглиблення сфера знань про те, як соціокультурні, етнонаціональні, конфесійні та інші фактори впливають на особливості, специфіку уявлень про справедливість.
Складність сучасної соціокультурної ситуації значною мірою зумовлена переглядом, а подекуди й докорінним зламом існуючого впродовж тривалого часу соціального світопорядку. Істотних трансформацій зазнають ледве не всі сфери суспільної життєдіяльності: політики й економіки, культури й побуту. Фахівці в один голос висловлюють стурбованість незадовільною готовністю суспільства (суспільної свідомості) до відповідей на виклики сьогодення.
Небезпечна за своїми наслідками особливість полягає в тому, що новітній статус-кво часто виявляється не стільки рухом уперед, скільки онтологічним реверсом до архаїчних норм і форм соціального буття. Зазнають докорінного переакцентування ціннісні орієнтації людей, превалює штучне й здебільшого механічне поєднання традиційних, споконвіку притаманних суспільній свідомості уявлень про добро, зло й красу та кон’юнктурних, спотворених і деформованих світоглядних орієнтирів, пріоритетів і преференцій.
Декларативне розкріпачення особистості на рівні суспільного праксису часто набуває ознак образливої залежністю від економічних відносин і призводить до численних фрустрацій, котрі здійснюють украй деструктивний вплив на масову свідомість. Реальна дійсність - з усією її жорсткістю, безкомпромісністю й фантасмагоричністю - втрачає онтологічний і екзистенційний статус того, що М. Гайдеггер окреслив поняттям «дім буття». Цілком природно, що люди намагаються всіляко дистанціюватися від такого дисгармонійного статус-кво, сховатися від нього за ілюзіями, жертвами яких стають не лише окремі індивіди, а й суспільство в цілому, стереотипізовані уявлення про фундаментальні регулятиви й спонуки життєдіяльності - зокрема, про справедливість. Тому необхідність комплексного, системного осмислення теоретичної значущості й практичної цінності феномена справедливості на рівні сучасної соціокультурної дійсності не підлягає сумніву.
Зростаюча нерівність за показниками рівня життя, доходів, освіти й здоров’я загострила проблеми соціальної справедливості. Її причини вкорінені передовсім у нерівності можливостей самореалізації широких мас населення. Все більш виразних ознак набуває несправедливість соціального розшарування і низького життєвого рівня. Це загострює соціальні та міжнаціональні конфлікти, робить їх жорсткими і безкомпромісними.
Проблематика справедливості належить до переліку тих вічних питань, які не мають раз і назавжди визначених відповідей, а потребують перманентної,
себто трансчасової і водночас конкретно-історичної концептуальної корекції.
16
Зазначена потреба додатково актуалізується і загострюється в часи докорінних системних перетворень, які відбуваються на рівні суспільно-політичного життя. Оскільки сучасній Україні такі перетворення притаманні в повній мірі, то актуальність детермінативного впливу цінностей на політичне й загалом суспільне буття українського соціуму зразка початку ХХІ століття не лише безперечна, а й значною мірою визначальна.
Ступінь наукового опрацювання проблеми. Фундаментальний внесок в концептуалізацію резонансних аспектів справедливості зробили Дж. Роулз, Р. Дворкін, Р. Нозік, Н. Деніелс, Р. Брандт. Початок комунітаризму як філософській концепції, спрямованій насамперед на розв’язання проблематики справедливості засобом теоретико-концептуальної критики лібералізму, поклали праці У. Кімліки, А. Макінтайра, М. Сандела і Ч. Тейлора, що вийшли друком на початку 80-х років ХХ століття.
Наукові концепції взаємозв’язку справедливості та інших сфер суспільної життєдіяльності викладені в працях таких представників західної філософії, як Т. Адорно, К.-О. Апель, П. Бурдьє, Ф. А. Гайєк, О. Гьоффе, Р. Дарендорф, Ж. Дерріда, Ш. Ейзенштадт, Г. Йонас, А. Кожев, Ж.-Ф. Ліотар, Х. Ортега-і- Гассет, Р. Пайпс, П. Рікер, Р. Рорті, П. Слотердайк, Е. Фромм, О. Шпенглер та інші.
В українській соціально-філософській традиції до осмислення причинно- наслідкових зв’язків справедливості, а також особливостей і закономірностей формування уявлень про справедливість звертались такі дослідники, як Т. Андрущенко, В. Баранівський, Є. Бистрицький, І. Бичко, В. Бех, М. Бойченко, О. Гомілко, В. Горський, С. Кримький, В. Крисаченко, М. Культаєва, В. Малахов, М. Михальченко, В. Муляр, Б. Новіков, В. Огнев’юк, В. Пазенок, М. Попович, Т. Розова, Ф. Рудич, В. Рябченко, З. Самчук, М. Степико, В. Ткаченко та інші.
Серед фахівців, які досліджують уявлення про справедливість у межах загальнофілософського підходу, варто згадати В. Кантора, В. Козловського, В. Печенєва, М. Руткевича, М. Степанянца.
Теорія раціональності К.-О. Апеля та Ю. Габермаса виходить із тих концептуальних засновків, що істина осягається лише в стосунках міжособистісної комунікації, а етичні норми цих відносин, що породжують можливість істини, нерозривно пов’язані з принципами справедливості.
Комунікативна парадигма соціальної філософії, котра виникла в результаті лінгвістичного та прагматичного поворотів і пов’язана передовсім з ідеями Ф. де Соссюра, Л. Вітгенштейна, Г.-Г. Гадамера, Дж. Остіна, Дж. Серля, К.-О. Апеля, Ю. Габермаса, П. Рікера, Р. Рорті, істотно трансформувала дискурс справедливості.
Справедливість як світоглядна проблема тісно корелює з методологією гуманітарних наук, яку збагатили представники «філософії життя», феноменології та екзистенціалізму: А. Бергсон, М. Гайдеґґер, Е. Гуссерль, М. Мерло-Понті, X. Ортега-і-Г ассет, С. Франк, Г. Шпет, А. Шютц, К. Ясперс.
Класичну рефлексію методів наукового гуманітарного знання, актів розуміння й інтерпретації продемонстрували представники герменевтики та діалогічної філософії: М. Бахтін, М. Бубер, Г.-Г. Гадамер, Ю. Лотман, П. Рікер, Ф. Шлейєрмахер.
Представники постмодерністської парадигми в особі Р. Барта, Ж. Дельоза, Ж. Дерріди, Ю. Крістевої, Ж. Лакана, Ж.-Ф. Ліотара і М. Фуко наочно проілюстрували проблематичність істини (сенсу) загалом і в контексті різних аспектів справедливості зокрема.
Теоретико-методологічні підходи до дослідження справедливості істотно
утруднені тією обставиною, що проблематика справедливості надзвичайно
поліаспектна, тому потребує синхронізованих міждисциплінарних зусиль, а
виконати таку вимогу на рівні індивідуального дослідження доволі непросто.
Крім того, слід враховувати, що тлумачення різних аспектів справедливості
18
істотно зумовлене соціокультурними, ментальними, конфесійними, ідеологічними та іншими особливостями й відмінностями, а уніфіковані критеріальні підходи часто не враховують цієї істотної специфіки, внаслідок чого адекватність наукового доробку виявляється сумнівною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Загальний напрям дисертаційного дослідження є складовою частиною комплексної науково-дослідної теми кафедри філософії Ужгородського національного університету «Духовні цінності: їх природа, закономірності розвитку і функціонування» (номер державної реєстрації 0115U001919).
Тема дисертаційного дослідження «Справедливість як імператив соціокультурної дійсності» затверджена на засіданні кафедри філософії Ужгородського національного університету (протокол № 11, від 30 червня 2015 року).
Мета дисертаційного дослідження полягає в обґрунтуванні соціально- філософської концепції справедливості як імператива соціокультурної дійсності.
Досягнення зазначеної мети зумовлює необхідність вирішення таких завдань:
- проаналізувати світоглядну значущість справедливості і зумовленість змістовного рельєфу справедливості конкретно-історичними особливостями соціокультурної дійсності;
- дослідити вірогідність побудови універсального змістовного інваріанта справедливості;
- здійснити комплексний аналіз причинно-наслідкових зв’язків і логіки взаємодії історичних несправедливостей;
- розкрити особливості й закономірності функціонального покликання справедливості;
- окреслити ключові аспекти історичної еволюції уявлень про справедливість;
- з’ясувати значення інструмента критично-рефлексійного мислення для оперування проблематикою справедливості;
- встановити критерії позиціонування суспільства на шкалі справедливості;
- визначити фактори, які слугують для суспільної свідомості трансформаційних і модернізаційних суспільств критерієм відповідності чинної соціальної дійсності канонам справедливості;
- обґрунтувати вплив принципу історизму на генезис уявлень про справедливість;
- виявити принципові відмінності загальнофілософського та соціально- філософського тлумачення справедливості;
- дослідити особливості впливу кризового стану суспільства на формування уявлень про справедливість;
- сформулювати світоглядні критерії, які лежать в основі основної маси концепцій, парадигм і стратегем справедливості;
- уточнити характерні ознаки глобальної несправедливості сьогодення.
Об’ єкт дослідження - справедливість як імператив соціокультурної
дійсності.
Предмет дослідження - соціально-філософська концепція справедливості як імператива соціокультурної дійсності.
Методи дослідження. Мета і завдання дослідження обумовили вибір теоретико-методологічних основ дисертаційної роботи. Йдеться насамперед про поєднання загальнонаукових та спеціальних методів, залучених з метою забезпечення об’єктивності, обґрунтованості й достовірності наукових результатів. У дисертації широко застосовуються міждисциплінарний та системний підхід для адекватного онтологічним реаліям розгляду справедливості як імператива соціокультурної дійсності. Метод єдності історичного та логічного увиразнив причинно-наслідковий зв’язок між
соціокультурною дійсністю та її відображенням на рівні уявлень про
20
справедливість. Історично-генетичний та структурно-функціональний методи залучені з метою окреслення соціокультурного покликання справедливості. Філософсько-антропологічний метод створив необхідні передумови для об’єктивування образу людини, що лежить в основі уявлень про справедливість у межах соціокультурної дійсності конкретно-історичного формату. Метод каузального аналізу сприяв виявленню причинно-наслідкових зв’язків онтологічної динаміки справедливості, її наслідків і тенденцій. Діалектичний метод забезпечив дослідження факторів, які визначають уявлення про справедливість у розвитку і взаємозв’язку. Проблемний підхід використано для структурування й ієрархізації труднощів, з якими доводиться мати справу під час осмислення феномена справедливості, а також задля визначення наслідків і шляхів розв’язання проблемних аспектів. Метод систематизації залучено з метою увиразнення аспектів, які визначають особливості й закономірності формування уявлень про справедливість. Культурологічний і діяльнісний підхід надали можливість розкрити феномен справедливості крізь призму соціокультурного генезису. Порівняльно-історичний метод сприяв розкриттю сутності змістовних ознак справедливості, які були притаманні різним історичним епохам.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в соціально- філософській концептуалізації справедливості як імператива соціокультурної дійсності, яка віддзеркалює системну детермінованість уявлень про справедливість визначальними світоглядними і онтологічними пріоритетами соціокультурної дійсності конкретно-історичного формату.
Наукова новизна конкретизується у наступних положеннях, які виносяться на захист:
Вперше:
- концептуалізовано положення про зумовленість змістовного
рельєфу справедливості конкретно-історичними особливостями
соціокультурної дійсності: варіативність діапазону смислових різнотлумачень
21
справедливості детермінована насамперед істотністю соціокультурних відмінностей різних соціумів та історичних епох - навіть у межах одного соціуму за різних соціокультурних та історичних умов уявленням про справедливість притаманна різна змістовна ієрархія;
- сформовано концептуальний підхід, згідно з яким універсального змістовного інваріанта справедливості не існує в принципі: коректно вести мову лише про його часткову версію, котра поширює свої повноваження на конкретно-історичну систему буттєвих координат певної соціокультурної ойкумени;
- здійснено комплексний аналіз причинно-наслідкових зв’язків і логіки взаємодії історичних несправедливостей - того живильного середовища, на якому в умовах відсутності історичної сатисфакції проростають і набувають динамічного поширення войовничий націоналізм, радикалізм і екстремізм.
Отримали подальший розвиток:
- експлікація функціонального покликання справедливості як інструмента трансформації соціального хаосу в соціальний космос: відсутність життєдіяльніших регулятивів, регламентованих певною світоглядною ієрархією справедливості, призводить до фатальної невизначеності як індивідуального, так і суспільного буття;
- положення, відповідно до якого уявлення про справедливість завжди відштовхуються від певної еквівалентності, а історична еволюція уявлень про справедливість полягає в рухові від буквальної відповідності (у вигляді принципу таліона: око - за око, зуб - за зуб) до відповідності якомога більш поліваріативної;
- теоретичне обґрунтування ключового значення для предметного і об’єктивного оперування проблематикою справедливості інструмента критично-рефлексійного мислення: за відсутності рефлексійного визнання суверенності іншої соціокультурної дійсності апріорі неможливо розраховувати на об’єктивну оцінку уявлень про справедливість;
- концептуальний акцент, згідно з яким кожна соціокультурна спільнота базується на ідейному фундаменті, котрий відображає особливості уявлень про справедливість і слугує для суспільної свідомості своєрідним цілепокладаючим взірцем, а кожне суспільство позиціонується на шкалі справедливості залежно від того, наскільки його ідейно-світоглядні, аксіологічні та політико-ідеологічні пріоритети втілені на рівні практичної життєдіяльності;
- принципове значення для суспільств, що перебувають на трансформаційно-модернізаційній стадії розвитку, високого рівня легітимності влади і чіткого розмежування бізнесу та політики: саме ці фактори слугують для суспільної свідомості критерієм відповідності чинної соціальної дійсності канонам справедливості.
Уточнено:
- соціально-філософську інтерпретацію еволюціонування змістовних ознак справедливості, які хоч і наділені трансісторичною значущістю, проте не є константними в трансісторичному сенсі: на уявлення про справедливість цілком поширюється принцип історизму - тобто вони зазнають неухильних змін у процесі трансформації факторів впливу і ключових причинно- наслідкових зв’язків;
- особливості загальнофілософського та соціально-філософського осмислення справедливості: якщо в основі загальнофілософського тлумачення справедливості перебуває певна еквівалентність, симетрія (причин - наслідкам, покарань - злочинам, дійсного - належному тощо), то соціально-філософська інтерпретація справедливості оперує еквівалентністю, яка має не абстрактно- методологічне, а соціально-прикладне значення;
- концептуальну тезу, згідно з якою істотні труднощі для змістового увиразнення справедливості створює фактор кризового стану суспільства, який призводить до смислової невизначеності й прискореного перегляду смислових параметрів справедливості;
- теоретико-методологічне положення, відповідно до якого в основі будь-якої концепції, парадигми й стратегеми справедливості знаходиться критерій відповідності дійсного належному - наскільки дійсне узгоджується з належним, настільки воно відхиляється від панівних у конкретному суспільстві уявлень про справедливість, а отже - й підлягає корекції;
- характерні ознаки глобальної несправедливості сьогодення, ієрархію якого увінчує нерівномірність і незбалансованість соціально-економічного розвитку країн і регіонів світу як результат насамперед нерівності стартових умов глобальної взаємодії.
Теоретичне та практичне значення дослідження визначається тим, що результати дослідження сприяють поглибленому розумінню принципів і закономірностей функціонування уявлень про справедливість, зумовленість такого бачення критеріальною призмою соціокультурної дійсності конкретно- історичного формату. Положення та висновки розширюють світоглядні горизонти для систематизації та ієрархізації світоглядно-аксіологічних, онтологічних, ментальних і герменевтичних особливостей і закономірностей сприйняття справедливості. Одержані наукові результати мають істотне теоретико-методологічне значення, позаяк концептуально увиразнюють соціокультурний феномен справедливості, надають йому критеріальної переконливості.
Наукові результати здійсненого дослідження відповідають вимогам теоретико-методологічної оптимізації національної політики в гуманітарній сфері, придатні для формування стратегем розвитку сучасного українського суспільства. Матеріали і висновки дослідження можуть бути використані при підготовці освітньо-навчальних програм із соціальної філософії, соціальної психології, соціології, політології та культурології.
Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом самостійної дослідницької роботи. Основні положення та висновки дисертації розроблені
автором особисто і знайшли відображення у його наукових публікаціях.
24
Кандидатська дисертація «Методологічна функція категорії «рівність» при аналізі перехідних процесів у суспільстві» (спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії), була захищена у 2005 р., її матеріали в тексті докторської дисертації не використовувалися.
Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження доповідалися та обговорювалися на засіданні кафедри філософії Ужгородського національного університету, а також на секційних засіданнях низки міжнародних та всеукраїнських науково- практичних конференцій, круглих столів та семінарів, а саме: УІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Філософія та соціологія трансформаційного суспільства» (Сімферополь-Судак, 24-26 травня 2012 р.); Международной научно-практической конференции «Новая наука: от идеи к результату» (Махачкала, 29 марта 2013 г.); Всеукраїнської науково-практичної інтернет- конференції «Педагогічні інновації у фаховій освіті» (Ужгород, 25-30 березня 2013 р.); Міжнародної науково-практичної конференції «Політика і духовність в умовах глобальних викликів» (м. Київ, 2-3 квітня 2014 р.); Міжнародного освітнього конгресу (м. Київ, 12-14 червня 2014 р.); Міжнародної науково- практичної конференції «Філософія людини як шлях гуманізму та гідності у граничному бутті суспільства: підхід філософської антропології як мета антропології» (Київ, 30-31 березня 2015 р.); IV Морозівських педагогічних читаннях «Академічні свободи і автономія університету» (м. Київ, 15-16 квітня 2016 р.); Міжнародної науково-методичної конференції «Філософія формування цілісного світогляду в сучасній освіті» (м. Київ, 27 квітня 2017 р.); Всеукраїнської науково-практичної конференції «Особистість студента та соціокультурне середовище університету в суспільному контексті» (м. Київ 2 червня 2017 р).
Публікації. Основні положення дисертації відображено у 36 публікаціях, зокрема, в авторській (одноосібній) монографії та 20 наукових статтях, з яких
16 опубліковані в українських фахових виданнях з філософських наук, 4
25
опубліковані у наукових виданнях України, які включені до міжнародних наукометричних баз, а також 15 - інші публікації.
Кандидатська дисертація на тему «Методологічна функція категорії «рівність» при аналізі перехідних процесів у суспільстві» була захищена в 2005 році. Матеріали кандидатської дисертації у тексті докторської не використовуються.
Структура дисертації. Відповідно до мети та завдань дослідження, робота складається зі вступу, чотирьох розділів (поділених на дванадцять підрозділів), висновків до розділів, загальних висновків та списку використаних джерел (428 позицій). Загальний обсяг дисертації - 456 сторінок, основна частина дисертації - 429 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Відповідно до сформульованої мети і завдань дисертації на підставі виконаного дослідження існують обґрунтовані передумови для формулювання наступних загальних висновків:
1. Діапазон варіативності сутнісних ознак справедливості надзвичайно розлогий: цей культурно-цивілізаційний феномен нескінченний за критерієм буттєвої феноменології і невичерпний з погляду багатоманітності способів репрезентації. Уявлення про справедливість істотно детерміновані багатьма аспектами суспільної дійсності, які утворюють когнітивне, аксіологічне та психологічне підґрунтя сприйняття справедливості. До переліку основних чинників, завдяки яким формуються уявлення про справедливість, належать: по-перше, цінності, потреби й інтереси; по-друге, соціальні очікування і соціальні уявлення (смислообрази) про належний рівень і форми (ідеал) справедливості; по-третє, габітуалізовані (узвичаєні на рівні стереотипів) вимоги щодо виконання соціальних ролей, критерії оцінки належного, а також ступінь реалізації прав і свобод.
2. Уявленням про справедливість відводиться особливе місце і значення в трансформації соціального хаосу в соціальний космос. Відсутність життєдіяльніших регулятивів, регламентованих певною світоглядною ієрархією справедливості, призводить до фатальної невизначеності як індивідуального, так і суспільного буття. Уявлення про справедливість постає тим спільним ціннісним знаменником, який дозволяє виносити судження про виправданість, доцільність існування суспільно-політичних структур, у межах яких розгортається життєвий сценарій кожної людини. На основі застосування цієї нормативної категорії виносяться вердикти щодо того, чи варто прийняти навколишню соціальну дійсність у наявному вигляді, чи її слід відкоригувати або й докорінно змінити чинний статус-кво суспільних відносин.
Справедливість виконує функцію однієї з легітимізованих картин соціального світу - своєрідних призм, котрі опосередковують зв’язки людини із зовнішнім світом, інтерпретують зовнішній світ, регламентують застосування щодо нього тих чи інших аксіологічних і телеологічних стратегем. Виконуючи нормативну функцію, справедливість постає тим фактором, який істотно детермінує взаємодію соціальних суб’єктів.
3. Становлення уявлень про справедливість відбувається внаслідок сукупного взаємовпливу багатьох чинників; вирішальне ж значення для порозуміння, консенсусу чи хоча б компромісу в питаннях справедливості має методологічний інструмент «спільного знаменника», роль якого найліпше виконує єдність історичного, соціокультурного і ментального досвіду. В ідеалі змістовий стрижень справедливості має бути сумірним, корелятивним ментальним прескрипціям соціуму. Міра відповідності смислового рельєфу справедливості ментальній дійсності суспільства виявляє міру обґрунтованості претензій конкретно-історичного формату справедливості на успіх у тій системі суспільних координат, яку взяли за точку дослідницького відліку. У контексті завдань адекватної інтерпретації та ідейно-світоглядного супроводу справедливості нема альтернативи врахуванню особливостей функціонування конкретно-історичного ментального середовища, оскільки саме менталітет є тією лінзою, крізь яку заломлюються розуміння, тлумачення справедливості суб’єктами суспільної процесуальності.
4. Хоча змістові ознаки справедливості наділені трансісторичною значущістю, проте вони не є константними в трансісторичному сенсі: на уявлення про справедливість цілком поширюється принцип історизму - тобто вони зазнають неухильних змін у процесі трансформації факторів впливу і ключових причинно-наслідкових зв’язків. Вирішальне значення мають соціокультурні та ментальні чинники суспільної життєдіяльності, сформовані на підставі взаємодії основних елементів системи суспільного досвіду.
Апріорі неможливо сформулювати універсальний (за критерієм прийнятності) соціокультурний (ціннісний, етичний і загалом світоглядний) кодекс щодо справедливості - тобто той нормативно-взірцевий компендіум, ієрархія значущості якого буде консенсусно закріплена всіма соціокультурними ойкуменами. Універсального змістовного інваріанта справедливості не існує в принципі: коректно вести мову лише про його часткову версію, котра поширює свої повноваження на конкретно-історичну систему буттєвих координат певної соціокультурної ойкумени.
5. За різних соціокультурних умов уявленням про справедливість притаманна різна змістовна ієрархія. Зазначені відмінності є результатом еволюціонування уявлень про справедливість і соціокультурних детермінант справедливості. Що стосується сучасної соціокультурної ситуації, то самим фактом релятивної рівноправності багатьох смислових універсумів вона заперечує генералізаційні підходи до справедливості.
Кожній оригінальній соціокультурній дійсності за принципом симетрії відповідає оригінальний смисловий вердикт щодо справедливості. Соціокультурна специфіка надає змістової і ментальної своєрідності уявленням про справедливість, задає й детермінує таку своєрідність у конкретних деталях і особливостях. Чуттєвий фон справедливості регламентує конотативну (емоційно-вольову) артикуляцію буттєвої дійсності.
Попри індивідуальні відмінності та різні сфери застосування уявлення про справедливість завжди мають у своїй основі певний об’єктивний соціокультурний статус-кво - ту сутнісну квінтесенцію, яка зумовлена історичним досвідом, потребами і усвідомленими перспективами конкретного суспільства. На рівні цієї фундаментальної детермінанти перетинаються особисті цілепокладаючі пріоритети індивідів, соціокультурні особливості суспільства, змістовно-аксіологічна специфіка епохи.
6. Уявлення про справедливість завжди відштовхуються від певної
еквівалентності, а історична еволюція уявлень про справедливість полягає в
450
рухові від буквальної відповідності (у вигляді принципу таліона: око - за око, зуб - за зуб) до відповідності якомога більш поліваріативної. Зокрема, з часом у багатьох соціокультурних ойкуменах платою за заподіяне зло, збитки і т. ін. почав слугувати «вергельд» (здебільшого фінансово-економічний еквівалент).
В основі вибору на користь того чи іншого вердикту щодо справедливості лежить двоєдина сукупність, симбіоз соціокультурного та соціально-статусного факторів: принципова відмінність соціокультурних середовищ і соціальних статусів за принципом симетрії обумовлює несумісність уявлень про справедливість на світоглядному, аксіологічному, концептуальному, етичному, деонтологічному та інших рівнях.
7. Якщо в основі загальнофілософського тлумачення справедливості перебуває певна еквівалентність, симетрія (причин - наслідкам, покарань - злочинам, дійсного - належному тощо), то соціально-філософська складова загальнофілософського тлумачення справедливості оперує еквівалентністю, яка має не абстрактно-методологічне, а соціально-прикладне значення.
Варіативність діапазону смислових різнотлумачень справедливості детермінована насамперед істотністю соціокультурних відмінностей різних соціумів та історичних епох. Істотні труднощі для змістового увиразнення справедливості створює фактор кризового стану суспільства, який призводить до смислової невизначеності й прискореного перегляду смислових параметрів справедливості.
8. Відсутність консенсусу щодо змістової ієрархії уявлень про справедливість є наслідком багатьох причин - зокрема, поліаспектності світоглядного маркера справедливості, етичної та аксіологічної призм, крізь які оцінюється те чи інше явище на предмет відповідності канонам справедливості. Однак основне і вирішальне значення має симбіоз соціокультурних факторів, засобом якого відбувається тестування справедливості.
В основі будь-якої концепції, парадигми чи стратегеми справедливості
перебуває критерій симетрії між дійсним та належним - наскільки дійсне
451
відхиляється від належного, настільки воно несправедливе і підлягає корекції. Змістову квінтесенцію справедливості визначає відповідність дійсного належному, ступінь когерентності дійсного належному. Справедливе здебільшого є взірцевим і еталонним, а щонайменше - прийнятним, тобто таким, що не суперечить фундаментальним світоглядним уявленням про належне. Маючи на рівні масової свідомості статус належного, справедливість знаходить відображення в масовій свідомості у формі очікувань.
9. Суспільство як трансісторична єдність є фікцією: фактично різні еволюційні епохи одного й того ж суспільства - це різні суспільства, позаяк істотно різними є змістові й цілепокладаючі ідентитети одного й того ж соціуму різних епох, а саме цей критерій має ключове значення під час суспільної демаркації, типології і систематизації. Відповідно про спадкоємність у ключових сферах життєдіяльності і соціокультурну єдність соціуму можна вести предметну мову лише в межах однієї епохи еволюційного розвитку конкретного суспільства, в межах якої суспільство володіє стрункою, внутрішньо послідовною і несуперечливою системою (принаймні, гомогенною сукупністю) світоглядних, аксіологічних і цілепокладаючих уявлень про дійсність, котра створює латентний детермінативний вплив на формулювання значущих вердиктів і прийняття істотних рішень. Натомість інша історична епоха здійснює істотний (якщо не докорінний) перегляд усієї світоглядно- аксіологічної вертикалі, девальвуючи попередні пріоритети й замінюючи їх пріоритетами новими, які віддзеркалюють нові ієрархії належного, прийнятного і неприпустимого.
10. Кожне суспільство позиціонується на шкалі справедливості залежно від того, наскільки його ідейно-світоглядні, аксіологічні та політико-ідеологічні пріоритети втілені на рівні практичної життєдіяльності. Увиразнення, структуризація та ієрархізація змістових ознак справедливості відбувається під впливом поступальної концептуалізації ідеї справедливості, а також розширення сфери застосування принципів справедливості.
Ідея справедливості посідає чільне місце в ієрархії практично всіх суспільств. Це вочевидь унікальне явище, позаяк жодна інша ідея не володіє настільки високим індексом впливовості на суспільну свідомість. Ідея справедливості не зводиться до суто споглядальної конструкції: вона
відштовхується від реалій соціокультурної спадкоємності суспільства конкретно-історичного формату. Найбільш перспективною як для індивідуального, так і для масового сприйняття є така пропозиційність від імені справедливості, у якій гармонійно поєднані цілі та засоби досягнення, телеологічні та аксіологічні аспекти, потенціал змістовності та його формальне підтвердження (аргументованість).
Хоча в різних соціокультурних середовищах ідея (ідеал) справедливості розвивається і функціонує по-різному, а також має різне нормативно- регламентне навантаження, проте кожна соціокультурна спільнота базується на ідейному фундаменті, котрий відображає особливості уявлень про справедливість і слугує для суспільної свідомості своєрідним цілепокладаючим взірцем.
11. Уявлення про справедливість можуть формуватися під впливом багатьох факторів і тенденцій. Зокрема, істотне значення для змістової демаркації справедливості мають особливості комунікативного середовища та інтерпретаційного інструментарію. Останнім часом усе більшого значення для формування суспільної думки набувають комунікативні засоби дискурсу і діалогу. Це актуалізує потребу аналізу їх принципів дії, а також особливостей і закономірностей застосування.
Змістовний рельєф справедливості (як, зрештою, і будь-якого іншого світоглядного орієнтира життєдіяльності кожного суспільства) істотно визначається не лише конкретно-історичними особливостями соціокультурного формату соціуму, а й комунікативним середовищем, яке має домінантний статус у такій соціальній дійсності. Власне, комунікативне середовище постає
тією призмою, крізь яку відбувається змістове фокусування, конкретизація і акцентація соціокультурних пріоритетів щодо справедливості.
Втім, ані комунікативне середовище, ані аргументаційно- інтерпретаційний фактор не слід переоцінювати: кожен концептуальний тип справедливості має автентичний відповідник у вигляді соціокультурного формату, в межах якого такі уявлення про справедливість набувають ознак безперечного фаворита й авторитета - навіть у випадку його аргументаційної неструктурованості чи взагалі відсутності аргументаційної складової впровадження справедливості в суспільне буття.
12. Рівень легітимності влади є одним із ключових факторів, який слугує для суспільної свідомості критерієм відповідності чинної соціальної дійсності канонам справедливості. Цей фактор також визначає ефективність суспільного розвитку: суспільство з нелегітимною владою може й не скотитися до рівня bellum omnium contra omnes (війни всіх проти всіх - лат.), але воно завжди буде в кращому разі стагнаційним і ніколи не підкорить високі щаблі динамічного розвитку, соціальної заможності й конкурентоспроможності в господарсько-економічній і культурно-цивілізаційній сферах.
В основі вердиктів щодо легітимності чільні позиції посідають уявлення суспільної свідомості щодо справедливості чинного status quo в сфері влади. Для перспектив відповідності сучасного суспільства канонам справедливості вкрай необхідне чітке розмежування бізнесу та політики, оскільки для національних інтересів в особі держави і суспільства згубним є і політичний стиль оперування бізнесом, і бізнесовий стиль оперування політикою, і кентаврична модифікація зрощення бізнесу й політики.
13. Для предметного і об’єктивного оперування проблематикою справедливості ключового значення набуває інструмент критично - рефлексійного мислення, який полягає в застереженні від ілюзій, в упередженні їх, у виявленні недосконалості й неадекватності людського сприйняття
дійсності, результатом чого є певною мірою спотворене й хибне тлумачення
454
реалій, де-факто неіснуюча, уявна, віртуальна картина світу, яка насправді не має прототипу на рівні фактичної буттєвості.
Ще одним важливим інструментальним результатом критично- рефлексійного мислення є можливість виявлення спрощеного стереотипного підходу до оперування дійсністю. За відсутності рефлексійного визнання суверенності іншої соціокультурної дійсності апріорі неможливо розраховувати на об’єктивну оцінку уявлень про справедливість. Значущість рефлексійних зусиль визначається креативними, евристичними висновками, які дозволяють із високим ступенем вірогідності (достовірності) моделювати особливості поведінки об’єкта дослідження (в даному випадку - феномена справедливості) та навколишнього середовища (суспільної дійсності).
14. Феномен історичних несправедливостей небезпечний насамперед тим, що він є живильним середовищем, на якому в умовах відсутності історичної сатисфакції проростають і набувають динамічного поширення войовничий націоналізм, радикалізм і екстремізм. Здебільшого саме з історичними несправедливостями пов’язується більшість сучасних геополітичних, етнонаціональних і соціокультурних проблем. І саме історичні несправедливості та спробами їх подолання спонукають до переписування історії, переосмислення ролі як окремих особистостей і історичних подій, так і народів, культур та цивілізацій.
15. Сучасне суспільство постає багатоманітною сукупністю уявлень про справедливість, які не підлягають ієрархізації, тобто в принципі, де-факто й інструментально є рівнозначними. Такий стан речей цілком об’єктивний: він детермінований багатоманітністю і водночас аморфністю соціокультурних, моральних, ціннісних і психологічних типів, які утворюють «обличчя», ідентичність, масову свідомість суспільства сучасного формату і які в умовах демократичного суспільства не можна уніфікувати, нівелювати, канонізувати, регламентувати чи дискримінувати.
Г лобалізація - одна з провідних тенденцій динамізації в сучасному світі процесів взаємозалежності і взаємозумовленості соціальних явищ, культур, суспільств і способів життєдіяльності індивідів, що мають об’єктивний і динамічний характер. Соціокультурна глобалізація постає багатопрофільним процесом, який істотно детермінує відносини між релігіями та етносами, традиційними і сучасними цінностями, культурними орієнтаціями, стилями життя і споживчими пріоритетами. Однією з найбільш небезпечних тенденцій сучасності є глобалізація нерівності. Нерівномірність соціально-економічного розвитку країн і регіонів світу як результат насамперед нерівності стартових умов глобальної взаємодії віддзеркалює фактичний стан глобальної несправедливості.