ПРАВОВА КУЛЬТУРА УЧАСНИКІВ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ ЯК ЗАСІБ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ВИБОРЧИХ ПРАВ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП 3
Розділ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ УЧАСНИКІВ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ
17
1.1. Поняття та зміст правової культури учасників виборчого процесу 17
1.2. Поняття виборчого процесу, його зміст та учасники 33
Висновки до розділу 48
Розділ ІІ. ПРАВОВА КУЛЬТУРА УЧАСНИКІВ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ В ЗАБЕЗПЕЧЕННІ РЕАЛІЗАЦІЇ ВИБОРЧИХ ПРАВ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

51
2.1. Правова культура виборців у забезпеченні реалізації їх виборчих прав
51
2.2. Правова культура кандидатів на виборні посади, політичних партій, виборчих блоків політичних партій у забезпеченні реалізації їх прав як суб’єктів виборчого процесу в Україні

67
2.3. Правова культура виборчих комісій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у забезпеченні організації виборчого процесу в Україні

79
2.4. Засоби масової інформації у виборчому процесі в Україні та їх роль у підвищенні правової культури інших його учасників
101
Висновки до розділу 120
Розділ ІІІ. ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ ПРАВОВОЇ КУЛЬТУРИ УЧАСНИКІВ ВИБОРЧОГО ПРОЦЕСУ В УКРАЇНІ
124
3.1. Основні фактори, що впливають на розвиток правової культури учасників виборчого процесу в Україні
124
3.2. Організаційно-правові засади підвищення правової культури учасників виборчого процесу в Україні
145
3.3. Удосконалення виборчого законодавства як один із факторів розвитку правової культури учасників виборчого процесу в Україні
162
Висновки до розділу 179
ВИСНОВКИ 183
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 191
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. З моменту проголошення України суверенною, незалежною, демократичною, соціальною та правовою державою надзвичайної актуальності набуває проблема дослідження поняття, змісту та особливостей функціонування правової культури учасників виборчого процесу.
У Конституції України 1996 року правам і свободам людини та громадянина присвячено ІІ розділ – найбільший серед інших розділів Основного Закону, який нараховує 48 із 161 статті, максимально імплементованих відповідно до положень міжнародно-правових актів, досягнень світової та національної наукової думки, практики конституційного будівництва, ментальності українського народу та рівня розвитку нашого суспільства і держави.
Пріоритетними видами прав та свобод людини і громадянина в Україні є політичні права, серед яких чільне місце посідає право громадян брати участь в управлінні державними справами, формуванні органів державної влади та органів місцевого самоврядування шляхом участі у виборах, всеукраїнському та місцевих референдумах. Процес демократичного волевиявлення громадян потребує високого рівня їх правової культури у виборчому процесі, оскільки вибори легітимізують органи державної влади, через які народ обирає своїх представників до владних структур і наділяє їх мандатом на здійснення його суверенних прав.
Актуальність цієї проблематики зумовлена, насамперед, рівнем дослідження її в науковій літературі та станом правової культури учасників виборчого процесу в Україні. Досвід проведення виборчих кампаній та референдумів, що відбулися в Україні за роки її незалежності, висвітлив необхідність підвищення правової культури учасників виборчого процесу, передусім членів виборчих комісій, виборців, кандидатів та офіційних спостерігачів. Необхідність підвищення правової культури учасників виборчого процесу в переломні періоди розвитку суспільства в умовах соціальної, економічної, політичної нестабільності пов’язана з намаганням захистити волю виборців від маніпуляції їх свідомістю, впливу популізму як різновиду політичної діяльності окремих політичних партій, кандидатів на виборні посади, унеможливити виникнення масового абсентеїзму та сприяти формуванню активної правової поведінки учасників виборчого процесу під час проведення виборів до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
В Україні проблеми виборчого права та законодавчого регулювання виборчого процесу досліджувалися Ф.Г. Бурчаком, Д.М. Горшковим, В.М. Кампо, Ю.Б. Ключковським, М.І. Козюброю, А.М. Колодієм, В.В. Копєйчиковим, М.І. Корнієнком, В.О. Котюком, В.В. Кравченком, Л.Т. Кривенко, С.Л. Лисенковим, М.І. Мельником, Г.О. Мурашиним, О.Г. Мурашиним, Н.Р. Нижник, В.Ф. Погорілком, М.М. Рябцем, А.О. Селівановим, В.Ф. Сіренком, М.І. Ставнійчук, В.Я. Тацієм, О.Д. Тихомировим, Ю.М. Тодикою, М.В. Цвіком, В.М. Шаповалом, Ю.С. Шемшученком, Н.Г. Шукліною, В.Д. Яворським та іншими. Проблеми виборів як політичного інституту суспільства, політичного маркетингу, менеджменту виборчої кампанії, моделювання поведінки учасників виборчого процесу досліджували В.М. Бебик, Б.А. Гаєвський, С.Л. Недбаєвський, А.М. Пойченко, М.І. Пірен, В.А. Ребкало, М.Ф. Рибачук, С.Г. Рябов, І.В. Шкурат, О.В. Чекмишев та інші. Досить актуальною нині є тема соціології виборчого процесу, зміст якої розкривається у працях О.І. Вишняка, В.Г. Королька, О.В. Нельги, О.В. Осипової та інших.
Вагомий внесок у дослідження змісту та особливостей правової культури, в тому числі правової культури учасників виборчого процесу, зробили зарубіжні вчені Г.В. Атаманчук, Є.В. Аграновський, С.С. Алексєєв, О.А. Вешняков, Ю.А. Вєдєнєєв, А.Б. Венгеров, М. Доган, Ж. Зіллер, О.В. Іванченко, І.О. Іванніков, М.М. Кейзеров, С.Д. Князев, В.І. Лисенко, Д. Пелассі, Е. Рітко, В.П. Сальніков, Д. Сарторі, О.П. Семітко, З. Тот, В.О. Туманов, Б.Ф. Усманова та інші.
Незважаючи на значну увагу до вивчення питання правової культури громадянина у виборчому процесі, ця проблема залишається недостатньо дослідженою. До останнього часу в українській науці конституційного права не існувало цілісного системного дослідження проблеми правової культури учасників виборчого процесу.
Особливість сучасного етапу державотворення України полягає в його перехідності, тобто, коли старі орієнтири правової культури учасників виборчого процесу зберігають свій вплив на вироблення і прийняття відповідних законодавчих рішень, а нові ще не мають необхідних якостей адекватного впливу і регулювання демократичного розвитку. Внаслідок цього, а також під впливом традиційно сформованої недовіри до органів державної влади в українському суспільстві виникла ситуація взаємного відчуження основних суб’єктів виборної та представницької демократії. Змінити цю ситуацію можливо лише шляхом удосконалення публічно-правової структури взаємодії суспільства й держави на рівні законотворчості.
Наразі така взаємодія здійснюється переважно через інститут виборів Президента України, Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування. Соціальна цінність виборів полягає в тому, що вони за своїм внутрішнім змістом є одним з істотних елементів морального, політичного і правового самоствердження громадян України. Разом з тим, за умови використання учасниками виборчого процесу потенціалу правової культури, вибори є способом самоорганізації громадянського суспільства, що забезпечує йому автономію і юридично визнає за громадянами та їх об’єднаннями можливість бути суб’єктами державної влади. Перетворення виборів на соціальний процес та інститут, здатний виконувати роль механізму виховання громадянської правової культури, а також впливати на їх свідомість й поведінку, потребує вироблення навиків повноцінної публічної участі громадян і їх об’єднань у формуванні та здійсненні державної влади, відповідальної перед суспільством і контрольованої його громадянами.
У зв’язку з тим, що свою демократичну та державницьку функції вибори можуть виконати лише за наявності розвинутої правової культури учасників виборчого процесу, актуалізується проблема її дослідження з урахуванням динаміки розвитку конституційного процесу в Україні, необхідності створення дієздатного законодавства та його неухильного дотримання всіма громадянами, їх об’єднаннями, органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.
Отже, актуальність дослідження теоретичних та практичних проблем правової культури учасників виборчого процесу пов’язана: по-перше, з необхідністю визначення понять виборчого процесу, його суб’єктів і учасників, їх правової культури, розробкою цілісної теорії правової культури учасників виборчого процесу; по-друге, з необхідністю вдосконалення виборчого законодавства як одного з факторів розвитку правової культури учасників виборчого процесу в Україні; по-третє, з визначенням організаційно-правових засад сприяння громадянам України в підвищенні їх правової культури як учасників виборчого процесу та реалізації ними права брати участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Слід відмітити, що питання правової культури учасників виборчого процесу ще не повною мірою досліджені в працях раніше зазначених вчених. Саме це й спонукало автора здійснити комплексний і системний аналіз такого явища, як правова культура учасників виборчого процесу та її вплив на забезпечення виборчих прав громадян.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Наукове дослідження, виконане відповідно до тематики науково-дослідної роботи відділу конституційного права і місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, є складовою частиною розробки загальної теми “Конституційно-правові основи політичної системи України” (№ державної реєстрації 0102 U001599).
Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційної роботи є комплексне наукове опрацювання теоретичних питань і тенденцій розвитку правової культури учасників виборчого процесу в Україні як засобу забезпечення реалізації виборчих прав громадян.
Реалізація мети передбачає вирішення таких конкретних завдань:
з урахуванням різних точок зору щодо поняття правової культури дати власне визначення та розкрити зміст поняття правової культури учасників виборчого процесу;
сформулювати авторське визначення поняття виборчого процесу, його суб’єктів та інших учасників;
проаналізувати стан правової культури виборців, кандидатів, політичних партій, виборчих комісій, органів державної влади та органів місцевого самоврядування як засобу забезпечення реалізації виборчих прав громадян України;
сформулювати авторську концепцію системи виборчих комісій як цілісного державного механізму забезпечення реалізації виборчих прав громадян України;
визначити роль засобів масової інформації в підвищенні правової культури учасників виборчого процесу;
виявити основні фактори, що впливають на розвиток правової культури учасників виборчого процесу в Україні;
визначити організаційно-правові засади підвищення правової культури учасників виборчого процесу в Україні;
розробити практичні рекомендації щодо процесу вдосконалення виборчого законодавства як одного з факторів розвитку правової культури учасників виборчого процесу в Україні.
Об\'єктом дослідження є правовідносини, що виникають під час реалізації виборчих прав громадян України, тенденції розвитку, фактори та організаційно-правові засади підвищення правової культури учасників виборчого процесу в України.
Предметом дослідження є правова культура учасників виборчого процесу як засіб забезпечення реалізації виборчих прав громадян України.
Методи дослідження. Підгрунтям методології дослідження є загальнотеоретичні принципи та підходи щодо визначення поняття, змісту та особливостей функціонування правової культури у виборчому процесі. При цьому використовується ціннісний підхід, що грунтується на необхідності отримання не лише наукової, а й ціннісної інформації про об’єкт дослідження. З метою досягнення наукової об’єктивності результатів у роботі використовується цілий комплекс методів дослідження. Серед філософських методів – це, насамперед, принцип об’єктивності (при систематизації та класи-фікації наукових, нормативно-правових та інших джерел, фактологічного матеріалу, встановленні вірогідності та повноти інформації). Із загальнонауко-вих методів використовуються структурно-функціональний та порівняльно-ретроспективний, за допомогою яких досліджено роль та особливості правової культури учасників виборчого процесу, а також проаналізовано правову думку щодо правової культури учасників виборчого процесу. Застосування методів багатофакторності, моделювання та прогнозування забезпечило розробку пропозицій щодо вдосконалення виборчого законодавства як одного з факторів розвитку правової культури учасників виборчого процесу. У дослі-женні також використовуються системний, інституціональний та порівняльний підходи. Через системний підхід аналізуються правова система та нормативно-правова база як цілісний, складний механізм, які постійно взаємодіють з іншими сферами суспільного життя. З метою вивчення ступеня впливу політичних і правових інститутів на характер правовідносин та з’ясування відповідних можливостей зворотного впливу правової культури учасників виборчого процесу застосовується інституціональний підхід. Шляхом порівняльного аналізу подається загальна характеристика правової культури європейських країн та розглядається питання її впливу на виборчі процеси та систему демократичного представництва з метою пошуку найбільш ефектив-них державних рішень у політичній та правовій сферах українського соціуму.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні цілісним науковим дослідженням, у ході якого здійснено спробу сформувати теорію підвищення правової культури учасників виборчого процесу як засобу забезпечення реалізації виборчих прав громадян України.
Наукова новизна дослідження найвиразніше характеризується такими його теоретичними та практичними результатами.
Запропоновано авторське визначення поняття правової культури, зокрема: правова культура – це система правового забезпечення життя суспільства і держави, реалізації та захисту прав особи і громадянина, що грунтується на історичному досвіді у сфері права, відображена в мірі свободи особи та взаємної відповідальності держави та особи.
Уперше сформульовано поняття правової культури учасників виборчого процесу як системи реалізації та захисту виборчих прав громадян, які мають право голосу, під час підготовки і проведення виборів, що базується на комплексі виборчих правовідносин, врегульованих виборчим законодавством, правосвідомості учасників виборчого процесу, їх правозастосовчій діяльності, правовій ідеології, правовій психології та правовій поведінці.
Подано авторське визначення поняття виборчого процесу, згідно з яким виборчий процес – це процес здійснення громадянами, які мають право голосу, взаємопов’язаних, логічно послідовних, юридично унормованих, визначених у часі виборчих процедур щодо підготовки та проведення виборів з метою забезпечення реалізації своїх виборчих прав.
Удосконалено перелік учасників виборчого процесу, за яким до суб’єктів виборчого процесу віднесено тих його учасників, які згідно з Конституцією України наділені правом обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (відповідно активним і пасивним виборчим правом), а також політичні партії, які, сприяючи формуванню та виявленню волі громадян, беруть участь у виборчому процесі. Отже, пропонується суб’єктами виборчого процесу вважати: громадян України, які мають право голосу (виборців); кандидатів на виборні посади; політичні партії, виборчі блоки політичних партій, від яких зареєстровано кандидатів на виборні посади. До учасників виборчого процесу, крім його суб’єктів, слід віднести: виборчі комісії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом; довірених осіб кандидатів, уповноважених осіб політичних партій, виборчих блоків політичних партій, представників кандидатів, політичних партій, виборчих блоків політичних партій (залежно від виду виборів) у Центральній виборчій комісії з правом дорадчого голосу; розпорядників виборчих фондів; офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу; засоби масової інформації; установи, на території яких утворюються виборчі дільниці для громадян з обмеженими можливостями пересування, підприємства електрозв’язку, поліграфічні підприємства; осіб, залучених виборчими комісіями для організаційного, правового, технічного забезпечення їх діяльності; організації, що здійснюють соціологічні дослідження та опитування виборців; офіційних спостерігачів іноземних держав тощо.
Подальший розвиток дослідження проблеми підвищення правової культури учасників виборчого процесу в умовах соціальної, політичної, економічної нестабільності спонукав до висновку, що саме підвищення такого виду культури забезпечить захист волі виборців від маніпуляції їх свідомістю, впливу популізму, як різновиду діяльності окремих політичних партій, кандидатів на виборні посади, унеможливить виникнення масового абсентеїзму, сприятиме формуванню їх активної та свідомої поведінки під час виборів.
¬З метою забезпечення реалізації виборчих прав громадян України на високому професійному рівні та враховуючи періодичність чергових виборів, ймовірність проведення позачергових виборів, а також можливість реалізації народного волевиявлення через інші форми безпосередньої демократії, передбачені Конституцією України, запропоновано сформувати у державі систему виборчих комісій, як цілісний державний механізм, до якої входили б: Центральна виборча комісія та регіональні виборчі комісії (Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські) – постійно діючі та територіальні (районні, міські, районні в містах, сільські, селищні виборчі комісії – залежно від виду виборів), дільничні виборчі комісії – утворені на період виборів. Така система виборчих комісій передбачає утворення виборчими комісіями вищого рівня виборчих комісій нижчого рівня. У формуванні персонального складу виборчих комісій мають брати участь органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Для забезпечення реалізації виборчих прав громадян України на високому правовому рівні вперше запропоновано встановити додаткові морально-правові вимоги до членів виборчих комісій всіх рівнів, зокрема, проходження спеціального навчання з питань організації підготовки та проведення виборів і складання присяги перед початком роботи в комісії.
Науково обгрунтовано пропозицію визначити на законодавчому рівні подальше розширення повноважень засобів масової інформації як учасників виборчого процесу в здійсненні не лише інформаційної й агітаційної, а й, особливо, просвітницької функції у виборчому процесі, характер здійснення якої залежить від особистої правової культури їх працівників, які повинні мати професійний рівень правосвідомості та додержуватися високої моральності у своїй роботі під час виборчого процесу.
За результатами дослідження запропоновано створити спеціальний державний орган для здійснення контролю і регулювання діяльності засобів масової інформації у виборчому процесі, що забезпечить підвищення правової культури виборчого процесу та всіх категорій його учасників.
Визначено основні фактори, що сприятимуть розвитку правової культури учасників виборчого процесу в нашій державі, зокрема:
поліпшення соціального, економічного, політичного та культурного стану в державі;
реалізація системи державних заходів з підвищення правової культури учасників виборчого процесу в Україні, регламентованих нормативно-правовими актами, що забезпечать обов’язковість, всебічність і масовість цього процесу;
удосконалення виборчої системи і виборчого законодавства з метою закріплення міжнародних стандартів у виборчому процесі та демократичних правових традицій розвитку правової культури учасників виборчого процесу.
Доведено, що демократизація виборчого права і виборчого процесу в Україні полягає не лише в декларуванні матеріальних і процесуальних норм і інститутів виборчого права, а й у подальшому освоєнні демократичних правових цінностей, орієнтацій та переваг, тобто в становленні нового фундаменту – правової культури учасників виборчого процесу.
Уперше досліджено організаційно-правову базу державного управління у сфері підвищення правової культури учасників виборчого процесу, що сформовану в Україні за роки її незалежності.
Також уперше визначено пріоритетні напрями вдосконалення національного виборчого законодавства, що сприяли б підвищенню правової культури учасників виборчого процесу, зокрема:
приведення виборчого законодавства у відповідність до міжнародних стандартів врегулювання демократичних виборів та Конституції України;
вирішення проблем формально-правової організації (структуризації, систематизації, уніфікації, кодифікації норм виборчого законодавства – створення Виборчого кодексу України) та реалізації виборчого законодавства;
удосконалення правового регулювання процедур виборчого процесу;
запровадження мораторію на прийняття нових законів про вибори за певний період часу до початку виборчого процесу.
Практичне значення одержаних результатів дисертаційного дослід-ження полягає в тому, що його висновки можуть бути використані: 1) для подальших теоретичних досліджень проблем правової культури учасників виборчого процесу; 2) у законодавчій практиці – для вдосконалення норматив-ної бази з питань виборчого законодавства та підвищення рівня правової культури суб’єктів виборчого процесу; 3) у практичній діяльності органів державної влади, політичних партій та громадських організацій; 4) у навчальній сфері – при викладанні відповідних спецкурсів у вищих навчальних закладах. Основні положення та висновки дисертації можуть бути використані в процесі викладання курсів “Конституційне право України”, “Конституційне право зарубіжних країн”, “Теорія держави і права”, “Порівняльне конституційне право” та інших, а також у науково-дослідницькій роботі студентів, слухачів та аспірантів вищих закладів освіти юридичного профілю.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконано здобувачем самостійно, всі сформульовані в ньому положення та висновки обгрунтовані на базі особистих досліджень автора. Більшість наукових праць, в яких відображено основний зміст дисертації, написані без співавторства. В інших працях, написаних у співавторстві, всі ідеї і положення використані у дисертації, належать дисертанту.
Апробація результатів дисертаційного дослідження. Теоретичні та практичні висновки, що містяться в дисертації, неодноразово розглядалися на засіданні відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Результати наукового дослідження, використані автором в його статтях і повідомленнях, опублікованих у спеціальних юридичних виданнях, в методичних рекомендаціях для членів виборчих комісій, а також під час їх навчань у ході виборчих процесів по виборах народних депутатів України 1998 та 2002 років, Президента України 1999 року.
Базові результати досліджень, які увійшли до дисертації, оприлюднені автором у доповідях і повідомленнях на міжнародних науково-практичних конференціях та опубліковані в збірниках матеріалів цих конференцій, зокрема: “Україна. Вибори–98: Досвід. Проблеми. Перспективи” (Київ, 1998 р.); “Вибори Президента України–99: проблеми теорії і практики (Київ, 2000 р.); “Роль та місце засобів масової інформації у виборчому процесі” (Київ, 2000 р.), “Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення” (Київ, 2002 р.). Крім того, частину теоретичних здобутків автора вміщено в 6-томній Юридичній енциклопедії, збірниках наукових праць “Держава і право”, “Правова держава” Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, інформаційно-аналітичних виданнях Центральної виборчої комісії та в монографії “Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики”.
Результати дисертаційного дослідження використані під час роботи в складі робочих груп Центральної виборчої комісії з підготовки пропозицій до проектів Законів України “Про вибори Президента України” (1998–1999 рр.), “Про вибори народних депутатів України” (2000 р.), “Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів” (2000–2001р.), “Про всеукраїнський референдум” (2001 р.), “Про референдуми Автономної Республіки Крим, місцеві референдуми та інші форми безпосередньої демократії” (2000–2001 р.). Висновки та положення дисертації використані при розробленні Концепції підвищення правової культури учасників виборчого процесу і референдумів в Україні, схваленій у грудні 2000 року Указом Президента України.
Публікації. Основні результати, отримані автором у процесі роботи над темою дисертації, викладено в 16 наукових статтях, 4 з яких містяться у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України.
Структура та обсяг роботи. Відповідно до мети та завдань дослідження робота містить вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг роботи −190 сторінок, в тому числі список використаних джерел −15 сторінок (180 назв).
Список опублікованих автором праць за темою дисертації:
1. Забезпечення конституційних прав громадян України вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування // Зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. “Україна. Вибори–98: Досвід. Проблеми. Перспективи”. – К.: Центральна виборча комісія, 1999. – С. 82–90.
2. Система виборчих комісій: порядок утворення, склад, повноваження та правовий статус осіб, які входять до складу виборчих комісій // Вибори Президента України 1999: Інформ.-аналіт. вид. – К.: Центральна виборча комісія, 2000. – С. 21–33 (у співавторстві із Ставнійчук М.І.).
3. Концепція підвищення правової культури учасників виборчого процесу і референдумів в Україні // Вибори Президента України 1999: Інформ.-аналіт. вид. – К.: Центральна виборча комісія, 2000. – С. 395–400 (у співавторстві із Коваленко О.О.).
4. Проблеми формування виборчих комісій та внесення змін до їх складу // Зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. “Вибори Президента України–99: проблеми теорії і практики”.– К.: Центральна виборча комісія, 2000.– С. 40–50.
5. Місце засобів масової інформації у підвищенні правової культури учасників виборчого процесу: проблеми вдосконалення виборчого законодавства // Зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. “Роль і місце ЗМІ у виборчому процесі”. – К.: Центральна виборча комісія, 2000. – С. 106–116.
6. Підвищення правової культури учасників виборчого процесу, референдумів як один із заходів забезпечення конституційних прав громадян України вільно обирати і бути обраними до органів державної влади, місцевого самоврядування // Правова держава: Щорічник наук. пр. Ін-ту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. – Вип. 11. – К.: Вид. дім “Юридична книга”, 2000. – С. 135–146.
7. Політичні партії, виборчі блоки партій, їх правова культура у виборчому процесі // Зб. ст.: Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики. – К.: Центральна виборча комісія, 2001. – С. 78–87.
8. Формування та організація діяльності виборчих комісій і комісій з всеукраїнського референдуму під час виборчих кампаній та всеукраїнського референдуму в 1998–2000 роках // Зб. ст.: Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики. – К.: Центральна виборча комісія, 2001.– С. 87–106 (у співавторстві з Дондиком М.І., Коваленко О.О., Мороз Н.М.).
9. Навчально-методичне забезпечення організаторів виборів і всеукраїнського референдуму (1998–2000 роки) // Зб. ст.: Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики. – К.: Центральна виборча комісія, 2001. – С. 274–292 (у співавторстві із Дондиком М.І., Коваленко О.О., Мороз Н.М.).
10. Підвищення правової культури учасників виборчого процесу і референдумів в Україні як основа організації та проведення демократичних, легітимних виборів і референдумів // Зб. ст.: Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики.– К.: Центральна виборча комісія, 2001.–С.292–304.
11. Популізм // Юридична енциклопедія: В 6-и т. – К.: Укр. енцикл., 2002. – Т.4. – С. 655.
12. Виборчі комісії – організатори виборчого процесу // Вибори до Верховної Ради України: Інформ.–довід. вид. – К.: Центральна виборча комісія, 2002 – С. 45–62 (у співавторстві Рябцем М.М., Ставнійчук М.І., Данилевським Ю.М.).
13. Правова культура як засіб підвищення ефективності виборчого процесу // Держава і право: Зб. наук. пр. Юридичні і політичні науки.– Вип. 15. К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002.– С. 100–106.
14. Поняття і основні параметри правової культури у виборчому процесі // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – Вип. 16. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 71–77.
15. Проблеми формування та організації діяльності виборчих комісій та комісій з всеукраїнського референдуму // Зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. “Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення”. – К.: Центральна виборча комісія, 2003. – С. 152–171.
16. Поняття виборчого процесу та правова культура виборчих комісій як суб’єктів виборчого процесу // Зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. “Вибори і референдуми в Україні: законодавче забезпечення, проблеми реалізації та шляхи вдосконалення”. – К.: Центральна виборча комісія, 2003. – С. 377–386.

Список літератури

ВИСНОВКИ

За результатами дисертаційного дослідження теми правової культури учасників виборчого процесу як засобу забезпечення реалізації виборчих прав громадян України автор дійшов таких теоретичних і практичних висновків.
Правову культуру слід розглядати як систему правового забезпечення життя суспільства і держави, реалізації та захисту прав особи і громадянина, що грунтується на історичному досвіді у сфері права, відображену в мірі свободи особи та взаємної відповідальності держави та особи.
Однією зі сфер одночасного масового вияву правової культури громадян України є виборчий процес. Виходячи із загальнотеоретичних підходів до структури правової культури, слід відзначити, що правова культура виборчого процесу містить у собі загальні складові правової культури, які функціонують у сфері виборчого права, а саме: виборче право як система норм; виборче законодавство; правовідносини, які виникають під час підготовки та проведення виборів; правосвідомість учасників виборчого процесу, їх правозастосовчу діяльність; правові установи, що забезпечують реалізацію виборчих прав громадян (виборчі комісії, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, судові органи); правотворчу діяльність у сфері виборчого права; правову ідеологію, правову психологію та правову поведінку учасників виборчого процесу під час реалізації своїх виборчих прав.
Аналіз визначення правової культури виборчого процесу дав підстави для виокремлення автором поняття правової культури учасників виборчого процесу. Під правовою культурою учасників виборчого процесу слід розуміти систему реалізації та захисту виборчих прав громадян, які мають право голосу, під час підготовки і проведення виборів, що базується на комплексі виборчих правовідносин, врегульованих виборчим законодавством; правосвідомості учасників виборчого процесу, їх правозастосовчій діяльності, правовій ідеології, правовій психології та правовій поведінці.
Підвищення правової культури учасників виборчого процесу шляхом впливу на їх правову свідомість, правову ідеологію, правову психологію та правову поведінку у виборчому процесі є одним з ефективніших засобів забезпечення реалізації виборчих прав громадян України, проведення демократичних виборів, який впливає на ефективність формування органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх функціонування.
Під поняттям виборчий процес слід розуміти процес здійснення громадянами, які мають право голосу, взаємопов’язаних, логічно послідовних, юридично унормованих, визначених у часі виборчих процедур щодо підготовки та проведення виборів з метою забезпечення реалізації своїх виборчих прав.
До суб’єктів виборчого процесу необхідно відносити тих його учасників, які згідно з Конституцією України наділені правом обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування (відповідно активним і пасивним виборчим правом), а також політичні партії, що, сприяючи формуванню і виявленню волі громадян, беруть участь у виборчому процесі. Отже, суб’єктами виборчого процесу слід вважати: громадян України, які мають право голосу (виборців); кандидатів на виборні посади; політичні партії, виборчі блоки політичних партій, від яких зареєстровано кандидатів на виборні посади.
До учасників виборчого процесу, крім його суб’єктів, слід віднести: виборчі комісії; органи державної влади та органи місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом; довірених осіб кандидатів, уповноважених осіб політичних партій, виборчих блоків політичних партій, представників кандидатів, політичних партій, виборчих блоків політичних партій (залежно від виду виборів) у Центральній виборчій комісії з правом дорадчого голосу; розпорядників виборчих фондів; офіційних спостерігачів від суб’єктів виборчого процесу; засоби масової інформації; установи, на території яких утворюються виборчі дільниці для громадян з обмеженими можливостями пересування; підприємства електрозв’язку, поліграфічні підприємства; осіб, залучених виборчими комісіями для організаційного, правового, технічного забезпечення їх діяльності; організації, що здійснюють соціологічні дослідження та опитування виборців; офіційних спостерігачів іноземних держав тощо.
Таким чином, учасниками виборчого процесу, крім його суб’єктів, є установи, організації, державні та недержавні органи, окремі особи, які згідно з виборчим законодавством України мають певні права та обов’язки щодо забезпечення підготовки і проведення виборів, реалізації виборчих прав громадян.
У виборчому процесі важливе значення надається виборчим документам – письмовим документам, складання яких передбачено законами про вибори для реалізації етапів виборчого процесу, регулювання виборчих процедур, визначення статусу і відносин між суб’єктами виборчого процесу та іншими його учасниками. Виборчі документи, з огляду на безумовність їх складання та застосування у виборчому процесі, можна класифікувати як обов’язкові та необов’язкові.
Виборці як суб’єкти виборчого процесу повинні мати високий рівень правової культури, правових знань, які забезпечать їх кваліфіковану та ефективну участь у виборчому процесі відповідно до чинного виборчого законодавства не лише під час здійснення свого волевиявлення в день голосування, а й під час виконання функцій як інші учасники виборчого процесу: члени виборчих комісій, кандидати на виборні посади, їх довірені особи, уповноважені особи політичних партій, виборчих блоків партій, офіційні спостерігачі тощо.
Підвищення правової культури виборців, як засіб забезпечення реалізації їх виборчих прав, потребує здійснення системи державних і громадських заходів, спрямованих на створення умов для набуття громадянами знань з виборчого права, виборчого законодавства шляхом їх інформування, навчання, самоосвіти та формування у них активної, свідомої поведінки під час підготовки і проведення виборів.
Володіння спеціальними правовими знаннями з виборчого права кандидатами на виборні посади, їх довіреними особами, політичними партіями, виборчими блоками політичних партій, їх уповноваженими особами, розпорядниками виборчих фондів, офіційними спостерігачами забезпечить: високу правову культуру виборчого процесу; застосування нових, досконаліших форм спілкування з виборцями та представниками засобів масової інформації; створення позитивного іміджу цих суб’єктів виборчого процесу; якісний склад представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Підвищення правової культури учасників виборчого процесу в умовах соціальної, політичної, економічної нестабільності забезпечить захист волі виборців від маніпуляції їх свідомістю, впливу популізму, як різновиду діяльності окремих політичних партій, кандидатів на виборні посади, унеможливить виникнення масового абсентеїзму, сприятиме формуванню їх активної та свідомої поведінки під час виборів.
На законодавчому рівні слід передбачити конституційно-правову відповідальність організаційного характеру для кандидатів на виборні посади, політичних партій, виборчих блоків політичних партій, які є суб’єктами виборчого процесу, за порушення ними виборчого законодавства або іншими учасниками виборчого процесу, що представляють їх інтереси під час виборчого процесу.
¬З метою забезпечення реалізації виборчих прав громадян України на високому професійному рівні та враховуючи періодичність чергових виборів, ймовірність проведення позачергових виборів, а також можливість реалізації народного волевиявлення через інші форми безпосередньої демократії, передбачені Конституцією України, в державі слід сформувати систему виборчих комісій як цілісний державний механізм, до якої входили б: Центральна виборча комісія та регіональні виборчі комісії (Автономної Республіки Крим, обласні, Київська і Севастопольська міські) – постійно діючі та територіальні (районні, міські, районні в містах, сільські, селищні виборчі комісії – залежно від виду виборів), дільничні виборчі комісії, утворені на період виборів. Така система виборчих комісій передбачає утворення виборчими комісіями вищого рівня виборчих комісій нижчого рівня. У формуванні персонального складу виборчих комісій мають брати участь органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
На законодавчому рівні необхідно забезпечити взаємодію виборчих комісій та органів влади, органів місцевого самоврядування у виборчому процесі, в якій пріоритетна роль має належати виборчим комісіям, що обумовлюється конституційною природою і принципами виборчого процесу та слугуватиме індикатором рівня правової культури виборчого процесу в цілому.
Забезпечення реалізації виборчих прав громадян України на високому правовому рівні передбачає підвищення правової культури організаторів виборів шляхом встановлення додаткових морально-правових вимог до членів виборчих комісій всіх рівнів, зокрема, проходження спеціального навчання з питань організації підготовки та проведення виборів і складання присяги перед початком роботи в комісії.
На законодавчому рівні слід визначити повноваження засобів масової інформації як учасників виборчого процесу в здійсненні ними не лише інформаційної та агітаційної, а й, особливо, просвітницької функцій у виборчому процесі.
У зв’язку зі зменшенням участі держави у сфері формування соціальних зразків і відповідної ідентичності в суспільних відносинах такі функції перейшли до відання засобів масової інформації, які є впливовим чинником на формування правової культури учасників виборчого процесу. Здійснюючи інформаційну, агітаційну та просвітницьку функції у виборчому процесі, засоби масової інформації повинні володіти високим рівнем правової культури для забезпечення кваліфікованою, неупередженою інформацією учасників виборчого процесу, що сприятиме особистій причетності громадян до формування представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Правова культура діяльності засобів масової інформації як учасників виборчого процесу залежить від особистої правової культури їх працівників, які повинні мати професійний рівень правосвідомості та додержуватися високої моральності у своїй роботі під час виборчого процесу.
Утворення спеціального державного органу для здійснення контролю і регулювання діяльності засобів масової інформації у виборчому процесі забезпечить підвищення правової культури виборчого процесу та його учасників.
Правова культура як найбільш універсальний засіб реалізації соціально-політичних орієнтацій учасників виборчого процесу залежить від впливу на них багатьох політичних, історичних, соціальних, економічних, культурних, релігійних та інших неправових процесів, що відбуваються в суспільстві.
До основних факторів, які сприятимуть підвищенню правової культури учасників виборчого процесу в нашій державі, відносяться:
– поліпшення соціального, економічного, політичного та культурного стану в державі;
– реалізація системи державних заходів з підвищення правової культури учасників виборчого процесу в Україні, регламентованих нормативно-правовими актами, що забезпечать обов’язковість, всебічність і масовість цього процесу;
– удосконалення виборчої системи і виборчого законодавства з метою закріплення міжнародних стандартів у виборчому процесі та демократичних правових традицій розвитку правової культури учасників виборчого процесу.
Демократизація виборчого права і виборчого процесу в Україні полягає не лише в декларуванні матеріальних і процесуальних норм та інститутів виборчого права, а й в освоєнні демократичних правових цінностей, орієнтацій і переваг, тобто в становленні нової правової культури учасників виборчого процесу.
За роки незалежності в Україні сформовано організаційно-правову базу державного управління у сфері підвищення правової культури учасників виборчого процесу. Науково-практична модель підвищення правової культури учасників виборчого процесу викладена у Концепції підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні, розробленій в 1999 році Центральною виборчою комісією та схваленій у 2000 році Указом Президента України. Таким чином, сьогодні можна говорити, що мотивація процесу підвищення правової культури учасників виборів базується на положеннях вищезазначених Концепції та інших нормативно-правових актів. Функція планування цього процесу здійснена Урядом України шляхом затвердження у січні 2001 року заходів щодо реалізації Концепції підвищення правової культури учасників виборчого процесу і референдумів в Україні. Цими документами визначені виконавці, відповідальні за організаційне, методичне і наукове забезпечення підвищення правової культури учасників виборчого процесу. До них відносяться: відповідні центральні та місцеві органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, Центральна виборча комісія, наукові установи та організації, навчальні заклади. Враховуючи компетенцію виконавців, організацію підвищення правової культури учасників виборчого процесу і референдумів покладено на Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, тобто саме на органи державного управління, наділені владними повноваженнями у виконавчій сфері.
Ефективності державного управління у сфері підвищення правової культури учасників виборчого процесу сприятиме нормативна регламентація здійснення функції відповідного контролю.
Активізації на громадському рівні підвищення правової культури учасників виборчого процесу сприятимуть громадські обговорення законопроектів про вибори та інших питань конституційного права.
Тенденції подальшого розвитку підвищення правової культури учасників виборчого процесу слід визначати на підставі наукових і соціологічних досліджень з питань розвитку виборчого законодавства та практики його реалізації.
Одним з головних факторів, що впливають на розвиток правової культури учасників виборчого процесу, є вдосконалення виборчого законодавства, оскільки воно регулює виборчі процедури, які здійснюються громадянами для реалізації свого виборчого права та обрання представницьких органів державної влади та органів місцевого самоврядування, та відображає рівень правової культури суспільства.
Пріоритетними напрямами вдосконалення національного виборчого законодавства, що сприятимуть підвищенню правової культури учасників виборчого процесу, мають стати:
– приведення виборчого законодавства у відповідність до міжнародних стандартів врегулювання демократичних виборів та Конституції України;
– вирішення проблем формально-правової організації (структуризації, систематизації, уніфікації, кодифікації норм виборчого законодавства – створення Виборчого кодексу України) та реалізація виборчого законодавства;
– удосконалення правового регулювання процедур виборчого процесу;
– запровадження мораторію на прийняття нових законів про вибори за певний період часу до початку виборчого процесу, що є достатнім для їх опанування учасниками виборчого процесу на всіх рівнях їх правової свідомості (науковому, професійному, повсякденному), а також запобігання внесенню змін до законів про вибори під час виборчого процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.
2. Закон Української РСР “Про вибори народних депутатів Української РСР” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1989. – Додаток до № 45. – Ст. 626.
3. Закон України “Про вибори народних депутатів України” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 48. – Ст. 455.
4. Закон України “Про вибори народних депутатів України” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 43. – Ст. 280.
5. Закон України “Про вибори народних депутатів України” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 51–52. – Ст. 265.
6. Закон УРСР “Про вибори Президента України” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 33. – Ст. 448.
7. Закон України “Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР “Про вибори Президента Української РСР” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 8. – Ст. 40.
8. Закон України “Про вибори Президента України” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 14. – Ст. 81.
9. Закон Української РСР “Про вибори депутатів місцевих Рад народних депутатів Української РСР” // Відомості Верховної Ради УРСР. – 1989. – № 45. – Ст. 627.
10. Закон України “Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних Рад” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 8. – Ст. 38.
11. Закон України “Про вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних і міських голів” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 3–4. – Ст. 15.
12. Закон України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 6-7. – Ст. 24.
13. Закон України “Про Центральну виборчу комісію” // Відомості Верховної Ради України. – 1998. – № 5. – Ст. 17.
14. Закон України “Про освіту” // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 34. – Ст. 451.
15. Закон України “Про об’єднання громадян” // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 34. – Ст. 504.
16. Закон України “Про інформацію” // Відомості Верховної Ради України. – 1992.– № 48.– Ст. 650.
17. Закон України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1993. – № 1.– Ст. 1.
18. Закон України “Про телебачення і радіомовлення ” // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст. 43.
19. Закон України “Про інформаційні агентства” // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – № 13. – Ст. 83.
20. Закон України “Про рекламу” // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 39. – Ст. 181.
21. Закон України “Про місцеве самоврядування в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 24. – Ст. 170.
22. Закон України “Про систему Суспільного телебачення і радіомовлення України” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 45. – Ст. 284.
23. Закон України “Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 48 – Ст. 296.
24. Закон України “Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 49. – Ст. 299.
25. Закон України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” // Відомості Верховної Ради України. – 1997. – № 50. – Ст. 302.
26. Закон України “Про місцеві державні адміністрації” // Відомості Верховної Ради України. – 1999. – № 20–21. – Ст. 190.
27. Закон України “Про політичні партії в Україні” // Відомості Верховної Ради України. – 2001. – № 23. – Ст. 118.
28. Указ Президента України “Про Концепцію підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні” // Офіційний вісник України. – 2000. – № 50. – Ст. 2151.
29. Указ Президента України “Про Національну програму правової освіти населення” // Офіційний вісник України. – 2001. – № 43. – Ст. 1921.
30. Указ Президента України “Про забезпечення реалізації прав громадян, принципів демократичного суспільства, відкритості і прозорості у процесі підготовки та проведення виборів 2002 року” // Офіційний вісник України. – 2001. – № 44. – Ст. 1956.
31. Постанова Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо реалізації Концепції підвищення правової культури учасників виборчого процесу та референдумів в Україні” // Офіційний вісник України. – 2001. – № 5. – Ст. 189.
32. Постанова Центральної виборчої комісії “Про затвердження Порядку ведення діловодства виборчих комісій та комісій з референдуму”// Зб. норм.-прав. актів з питань організації та проведення виборів народних депутатів України 31 березня 2001 року.– К.: ЦВК, 2001.¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬¬– Вип. 1.– 80 с.
33. Протокольне рішення Центральної виборчої комісії “Про деякі зразки форм виборчих документів, що подаються політичними партіями, виборчими блоками політичних партій, кандидатами у народні депутати України та іншими суб’єктами виборчого процесу до виборчих комісій” // Зб. норм.-прав. актів з питань організації та проведення виборів народних депутатів України 31 березня 2001 року. – Вип. 1. – К.: ЦВК, 2001.– 80 с.¬¬¬
34. Рішення Верховного Суду України від 15 квітня 2002 року // Зб. рішень судів за результатами скарг суб’єктів виборчого процесу по виборах народних депутатів України в 2002 році. – К.: ЦВК, 2002. – С.132–135.
35. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України “Про вибори народних депутатів України” // Конституційний Суд України: Рішення. Висновки. 1997–2001 / Відпов. ред. П.Б. Євграфов.– К.: Юрінком Інтер, 2001.– С.133–135.
36. Декларация о критериях свободных и справедливых выборов // Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации. Учеб. для вузов / Отв. ред. д-р юр. наук А.В.Иванченко. – М.: Норма, 1999 – С. 150–156.
37. Документ Копенгагенского совещания ОБСЕ // Права человека и ты: Основные документы ООН, Документы ОБСЕ и Документы Совета Европы о правах человека / Сост. и ред. Ф.Куинн.– Варшава: Изд-во ОБСЕ, 1997. – С. 76–77.
38. Загальна декларація прав людини // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К.Качуренко. – 2-е вид. – К.: Юрінформ. – 1992. – С.62.
39. Европейская конвенция о защите прав человека и основных свобод // Права человека и ты: Основные документы ООН, Документы ОБСЕ и Документы Совета Европы о правах человека / Сост. и ред. Ф.Куинн.– Варшава: Изд-во ОБСЕ, 1997.– С. 76–77.
40. Международный пакт о граджанских и политических правах // Права человека и ты: Основные документы ООН, Документы ОБСЕ и Документы Совета Европы о правах человека / Сост. и ред. Ф.Куинн.– Варшава: Изд-во ОБСЕ, 1997.– С. 29–33.
41. Виборчий закон Боснії та Герцеговини // Зб. виборч. законів країн Центр. та Схід. Європи. – Вашингтон: IFES, 2002. – C. 73–112.
42. Виборчий кодекс 2001 року // Зб. виборч. законів країн Центр. та Схід. Європи. – Вашингтон: IFES, 2002. – C. 236 –276.
43. Виборчий кодекс Республіки Албанії // Зб. виборч. законів країн Центр. та Схід. Європи. – Вашингтон: IFES, 2002. – C. 1–36.
44. Закон про вибори до Сейму Польської Республіки // Зб. виборч. законів країн Центр. та Схід. Європи. – Вашингтон: IFES, 2002. – C. 279–327.
45. Закон про внесення змін до Закону про вибори до Сейму // Зб. виборч. законів країн Центр. та Схід. Європи. – Вашингтон: IFES, 2002. – C. 151–187.
46. Конвенция о стандартах выборов, избирательных правах и свободах в странах-участницах Содружества Независимых Государств // Вестн. ЦИК РФ. – Спецвыпуск. – М., 2003, С.145–164.
47. Указ Президента Российской Федерации “О Федеральной целевой программе повышения правовой культуры избирателей и организаторов выборов в Российськой Федерации // Сб. законодательных и иных правовых актов по вопросам выборов в Федеральные органы государственной власти и референдума Российской Федерации. – М.: Весь мир, 1997. – С. 340–347.

48. Аграновский Е.В. Правовая культура и обеспечение прав личности. –М.: Наука, 1988. – 145 с.
49. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2-х т. – М.: Юр. лит., 1982. – С. 360.
50. Афанасьєва М.В. Визначення типу виборчої системи сучасної України // Парламентаризм в Україні: теорія та практика. Матеріали міжнар.-практ. конф., присвяченої 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України /26 червня 2001 р./ – К.: Ін-т зак-ва ВРУ, 2001. – 657 с.
51. Баглай М.В., Туманов В.А. Малая энциклопедия конституционного права. – М., 1998.
52. Барабашев Г.В. Избирательная кампания: цели и средства // Сов. государство и право. – 1987. – № 4. – С.3–13.
53. Барабашев Г.В., Шеремет К.Ф. Непосредственная демократия в СССР. – М.: Знание, 1984. – 240 с.
54. Бебик В.М. Маркетинг і менеджмент виборчої кампанії. – К.: Вид-во МАУП, 1997. – 122 с.
55. Бєляков Г. Соціологія виборів: (Виборчий процес України) // Віче. – 1994. – № 11. – С. 75–81.
56. Білий П. Правова держава і правова культура: взаємозв’язок і результативність // Право України. – 1997. – № 12. – С.75–77.
57. Білоус А.О. Проблема підвищення правової культури працівників засобів масової інформації у контексті виборчого процесу // Зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конференції “Роль і місце засобів масової інформації у виборчому процесі” / Редкол.: М.М. Рябець (гол.редкол) та ін. – К.: ЦВК., 2000. – С. 116–117.
58. Бобровник С.В., Богінич О.Л. Система законодавства України: актуальні проблеми та перспективи розвитку. – К.: Наук. думка, 1994. – 187 с.
59. Веденеев Ю. А. Политическая демократия и электорально-правовая культура граждан: (Социокультур. конспект избират. процесса) // Государство и право. – 1997. – № 2. – С. 32–39.
60. Веденеев Ю.А., Лысенко В.И. Избирательный процесс в Российской Федерации: политико-правовые и технологический аспекты // Государство и право. – 1997. – № 8. – С. 5-13.
61. Веденеев Ю.А., Лысенко В.И. Избирательный процесс: понятие и основные стадии // Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации: Учеб. для вузов / Отв. ред. – д-р юр. наук А.В. Иванченко.– М.: Норма, 1999.– 856 с.
62. Венгеров А.Б. Теория государства и права: Учебник. – М., 1998. – 598 с.
63. Вешняков А. Избирательное законодательство Российской Федерации в свете общепринятых стандартов // Моск. журн. междунар. права. – 1995. – № 4. – С.38–52.
64. Вибори до Верховної Ради України: Інформ.-довід. вид. / Редкол.: М.М.Рябець (гол.редкол.) та ін. – К.: ЦВК, 2002. – 676 с.
65. Вибори Президента України 1999. Інформ.-аналіт. вид. / Редкол.: М.М.Рябець (гол.редкол.) та ін. – К.: ЦВК, 2000. – 340 с.
66. Вишняк О. Електоральна соціологія: Історія, теорія, методи. – К.: Ін-т соціол. НАНУ, 2000. – 310 с.
67. Вілента І. До питання про умови ефективності демократичних виборів // Наук. вісн. Укр. фін.-екон. ін-ту. – 1998. – № 2(3). – С. 190–192.
68. Волошенок О.В. Правовий нігілізм у пострадянському суспільстві: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.01. / Харків. ун-тет внутр. справ. – Харків: 2000. – 18 с.
69. Воронов М.П. Передвиборна агітація: Юр. енцикл.: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (гол. редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., – 2002. – Т.4. – С. 489.
70. Гавриш С.Б. Парламентаризм в Україні через призму виборчих систем // Парламентаризм в Україні: теорія та практика. – К.: Ін-т зак-ва ВРУ, 2001. – 657 с.
71. Гаєвський Б.А. Сучасна Українська політологія.  К., 1999. – 248 с.
72. Галкин А.А. Расстановка политических сил в электоральном преломлении: латентные факторы потенциального сдвига // Полис. – 1997. – № 1.– С. 114–116.
73. Гелей С., Рутар С. Політологія // Вища освіта XXI ст. – К.: Знання., 1999. – С. 205-224.
74. Голосов Г.В. Сравнительная политология: Учебник. – Новосибирск: Изд-во НГУ, 1995. – 206 с.
75. Горшков Д.М., Кампо В.М., Петренко Є.М. Політичні партії та місцеві вибори. – К.: Вид. дім “Юр. книга”, 2001. – 52 с.
76. Дніпров О., Замніус В., Панібратов О., Шевченко Т. ЗМІ та вибори Президента України–2004: правове регулювання діяльності. – К., 2003. – 153 с.
77. Доган М., Пеласси Д. Сравнительная политическая социология. Перевод с английского // Соц.-полит. журнал  М.: Ин-т соц.-полит. исслед. РАН, – 1994.  272 с.
78. Еремин И. Предвыборная агитация: нормы и коллизии: (Рос. Федерация) // Власть. – 1996. – № 7. – С. 6–10.
79. Засоби масової інформації у виборах: права. обов’язки, відповідальність // Матеріали нар.-сем. з предст. ЗМІ України, 19 груд. 2001 р. – К.: ЦВК, 2001. – 80 с.
80. Зиновьев А. Гарантии свободы выборов представительных органов власти в России // Гос-во и право. – 1995. – № 1. – С. 15–23.
81. Зіллер Ж. Політико-адміністративні системи країн ЕС. Порівняльний аналіз.: Пер. з франц. – К.: Основи,1996. – 420 с.
82. Зінченко О.О. Журналіст і передвиборна агітація: проблеми правової захищеності // Матеріали наради-семінару з представниками ЗМІ України, 19 груд. 2001 р. – К.: ЦВК, 2001. – 79 с.
83. Злобин М.С. Проблемы теории культуры. – М., 1977.– 175 с.
84. Иванников И.А. Концепция правовой культуры // Правоведение. – 1998. – № 3. – С.10–17.
85. Иванченко А.В. Статус избирательных комиссий в организации и проведении выборов // Правовая культура, электоральная активность и телевидение / Отв. ред. А.В. Иванченко, науч. ред. Ю.А. Веденеев, В.В. Смирнов. – М.: Студия ВИКОН, 1996. – С.38–47.
86. Избирательное право и избирательный процесс в Российской Федерации / Ответ. ред. А.В. Иванченко.– М.: Норма, 1999. – 856 с.
87. Кейзеров Н.М. Политическая и правовая культура. Методолог. проблемы. – М., 1983, – 348 с.
88. Ким А.Н. Советское избирательное право (вопросы теории избирательного законодательства и практики применения). – М.: Юр. лит., 1965. – 251 с.
89. Князев С.Д. Избирательный процесс: понятие, особенности и структура // Правоведение – 1999. – № 3 – С.90–96.
90. Князев С.Д. Принципы российского избирательного права // Правоведение. – 1998. – № 2. – С. 24-26.
91. Князев С.Д., Хрусталев Е. Добровольность участия в выборах и обязательность явки избирателей: есть ли противоречие // Власть. – 1997. – № 10. – С. 44–46.
92. Князєва О.В. Електоральна поведінка як соціокультурне явище: Автореф. дис. … канд. соціол. наук: 22.00.01 / Харківський держ. ун-т. – Харків., 1996. – 24 с.
93. Коврикова О.И. Выборы как высшее проявление политического участия населения: Социол. срез общ. Мнения // Человек, политика, культура: Взгляд через призму политического участия: Сб. ст. / Науч. ред. З.М. Зотова. – Тамбов: Изд-во Междунар. Инф. Нобелевского центра, 1994. – С. 50–60.
94. Коментар до Закону України “Про вибори народних депутатів України”/ За ред. М.І. Ставнійчук, М.І. Мельника. – К.: Атіка, 2002. – 384 с.
95. Костенко Н. Медиа в выборах: ценностные ориентиры украинской политической прессы // Полис.1999. № 6.
96. Котюк В.О. Теорія права: Курс лекцій.  К.: Вентурі, 1996.  265 с.
97. Кравченко В.В. Конституційне право України. Навч. посіб. – К.: Атіка, 2000. – 320 с.
98. Кравченко В.В., Пухтинський М.О. Закон України “Про вибори народних депутатів України”: Наук.-практ. коментар. – К.: Ін Юре, 1998. – 192 с.
99. Кудрявцев В.Н. Правовое поведене: Норма и патология.  М.: Наука, 1982.  127 с.
100. Лаки К. Сравнительная таблица законов о выборах двенадцати стран // Конст. право: восточноевр. обозр. – 1994. – № 2. – С.18-26.
101. Макеев С. Модели социальной структуры или образы электората // Медиа в выборах: между политикой и культурой (контент-анализ полит. прессы) / Под ред. Н. Костенко. – К.: Ин-т социол. НАНУ,1999.
102. Мацько М., Світа А. Формуванню правосвідомості й правової культури громадян суверенної України – більше уваги // Державність. – 1994. – № 1-2. – С. 68-69.
103. Нгуен Ань Туан. Законодавство про вибори представницьких органів в Україні та Соціалістичній Республіці В’єтнам: порівняльний аналіз нормативно-правового регулювання.: Автореф. дис. … канд. юр. наук: 12.00.02 / Одеська нац. юр. акад. – Одеса, 2000. – 20 с.
104. Недбаєвський С.Л. Основні напрями впливу політичних партій на електорат // Стратег. панорама. – 1998. – № 1–2. – С. 67–78.
105. Оксак О. Відповідальність проти популізму: виборці, партії та уряд у демократичному суспільстві // Нова політика. – 2000. – № 1.– С. 16–22.
106. Оксамитний В.В. Правомерное поведение личности.  К.: Наук. думка, 1985.  196 с.
107. Осика І. Правовий нігілізм і правова культура // Право України. – 2001. – № 7. – С. 98–101.
108. Осипова Е.В. Социология политической культуры Великобритании // Социол. исслед. – 1992, – № 4. – С. 97–105; № 9.– С.134–144.
109. Ослон А., Петренко Е. Факторы электорального поведения: от вопросов к моделям // Вопр. Социологии. – 1994. – № 5. – С. 3–26.
110. Основи конституційного права України: Підручник / За ред. В.В. Копейчикова. – 2-е вид., доп. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 287 с.
111. Основні особливості діяльності ЗМІ в Україні. Медіа і вибори 2002 року / Інформ.-аналіт. вид.  2002.  лют.–серп.39 с.
112. Паніотто В., Харченко Н. Електоральна соціологія // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. – К., 2001. – № 1.
113. Парламент України: вибори – 98: Інформ.-аналіт. вид. / Редкол.: М.М. Рябець (гол.редкол.) та ін. – К.: ЦВК, 1988. – Ч.І. – 616 с.
114. Парламент України: вибори – 98: Інформ.-аналіт. вид. / Редкол.: М.М. Рябець (гол.редкол.) та ін. – К.: ЦВК, 1988. – Ч.ІІ. – 728 с.
115. Парламентська реформа: теорія та практика: Зб. наук. праць – Вип. 6 / Гол. ред. кол. В.Ф. Опришко. – К.: Ін-т зак-ва ВРУ, 2001.. – 288 с.
116. Підлуська І. Політична комунікація: український досвід // Медіа-навігатор – 2001.– № 2.
117. Погорілко В.Ф. основи конституційного ладу України. – К.: Ін Юре, 1997. – 37 с.
118. Погорілко В.Ф. та ін. Права і свободи людини і громадянина в Україні. – К.: Ін Юре, 1997. – 60 с.
119. Погорілко В.Ф., Ставнійчук М.І. Виборче право // Юр. енцикл.: В 6-и т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (гол.редкол.) та ін. – К.: Укр. енцикл., –1998. – Т.1. – С. 362–363.
120. Полешко А. Правовій освіті населення – посилену увагу // Право України. – 1999. – № 10. – С. 123.
121. Постников А.С. Избирательное право России: Науч. и учеб. изд. – М.: Инфра – Норма, 1996. – 224 с.
122. Права людини і громадянина: проблеми реалізації в Україні: Праці Львів. лаб. прав людини АПН України / Редкол.: П.М. Рабінович (гол. редкол.) та ін. – К.: Ін Юре, 1998. – 120 с. (Сер. 1. Дослід. і реф.).
123. Представительная демократия и электорально-правовая культура / Под общ. ред. Ю.А. Веденеева и В.В. Смирнова. – М.: Весь мир, 1997. – 224 с.
124. Примуш М. Партії і влада. Фактори формування та інституціоналізація політичних партій // Політика і час. – 2000. – № 11-12.
125. Процьків М. Вибір, вибори та політична комунікація: (психол.-політ. аспект) // Молода нація. – 1999. – № 10. – С. 60–71.
126. Пустовіт Ж.М. Поняття соціальних гарантій, прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України – 2000. – № 3.
127. Ребкало В., Бебик В., Пойченко А. Практична політологія: Навч. посіб. – К..: Вид-во УАДУ, 1998. – 136 с.
128. Рибачук М. Ф. Політичні партії в Україні та виборчий процес // Вибори і референдуми в Україні: проблеми теорії і практики: Збірник / Редкол.: М.М. Рябець (гол.редкол.) та ін. – К.: ЦВК, 2001. – С. 62–77.
129. Рітко Е. Роль засобів масової інформації в активізації та підвищенні правової культури виборців // Зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. “Роль і місце засобів масової інформації у виборчому процесі” / Редкол.: М.М. Рябець (гол.редкол.) та ін. – К.: ЦВК, 2000 – С.118–120.
130. Ротман Д.Г. Электоральные исследования: сущность и технология // СОЦИС. – 1998. – № 9. – С.63–68.
131. Русинов Р.К. Правосознание и правовая культура. Теория государства и права: Учеб. для вузов / Под ред. В.М.Корельского и В.Д.Перевалова. – М., 1997. – 458 с.
132. Рябець М.М. Виборча кампанія 1998 року по виборах народних депутатів України. Підсумки. Проблеми // Зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. “Україна. Вибори – 98: Досвід. Проблеми. Перспективи.” / Редкол.: М.М. Рябець (гол.редкол.) та ін. – К.: ЦВК, 1999. – 232 с.
133. Рябець М.М. Післямова // Парламент України: Вибори–98. Інформ.-аналіт. вид. / Редкол. М.М. Рябець. (гол.редкол.) та ін. – К.: ЦВК, 1998. – Ч. 2. – 728 с.
134. Рябець М.М. Участь політичних партій у виборах та всеукраїнському референдумі в 1998–2000 роках // Політичні Партії в Україні: Інформ.-довід. вид. – К.: ЦВК, 2001. – С. 9–21.
135. Рябець М.М. Центральна виборча комісія: віхи становлення та розвитку. Статті, доповіді, виступи, інтерв’ю. – К.: Вид. дім “Альтернативи”, вид-во “АртЕк”, 2003. – 600 с.
136. Рябов С.Г. Політичні вибори: Навч. посіб.– К.: Тандем, 1998. – 96 с.
137. Рябов С.Г. Основи політичної кульутри: виборчий процес // Розбудова держави – 1997. – № 9. – С.58–64.
138. Сальников В.П. Правовая культура // Актуальные проблемы теории права / Под ред. К.Б. Толкачева и А.Г. Хабибулина. – Уфа, 1995.– 230 с.
139. Сальников В.П. Правовая культура: проблемы формирования гражданского общества и правового государства // Демократия и законность. – Самара, 1991.  152 с.
140. Семитко А.П. Правовая культура социалистического общества: сущность, противоречия, прогресс.  Свердловск: Изд-во Уральск. ун-та, 1990.  216 с.
141. Синюкова Т.В. Правовая культура // Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Матузова Н.И. и Малько А.В.– Саратов, 1995.– 498 с.
142. Співак В.І. Місце засобів масової інформації у підвищення правової культури учасників виборчого процесу: проблеми вдосконалення виборчого законодавства // Зб. матеріалів міжнар. наук.-практ. конф. “Роль та місце засобів масової інформації у виборчому процесі” / Редкол.: М.М. Рябец