Погребняк Максим Миколайович. Науково-методичні засади індикативного планування та механізми їх реалізації

Короткий опис

Погребняк Максим Миколайович. Науково-методичні засади індикативного планування та механізми їх реалізації : дис... канд. екон. наук: 08.02.03 / Науково-дослідний економічний ін-т Міністерства економіки України. - К., 2006

Погребняк М.М. Науково-методичні засади індикативного планування та механізми їх реалізації. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук зі спеціальності 08.02.03 організація управління, планування і регулювання економікою. Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економіки України, Київ, 2006.
Дисертація присвячена дослідженню механізмів індикативного планування економіки та шляхів їхньої адаптації до умов України. Обґрунтована доцільність індикативного планування перехідної ринкової економіки, зроблений аналіз досвіду закордонних країн. Розроблені теоретичні засади індикативного планування: сформульовані його визначення, ознаки, принципи, функції, система інструментів і інститутів.
Визначені передумови для практичного втілення науково-методичних засад індикативного планування в Україні, запропонована нова адаптована система інструментів і інститутів індикативного планування для впровадження в комплексі державного регулювання економіки України. Розроблений проект Закону України «Про систему державного індикативного планування соціально-економічного розвитку України». Вивчені проблеми функціонування комплексу державного цільового програмування та запропоновані методичні рекомендації щодо їх вирішення.
На основі принципів індикативного планування розроблений ітеративний механізм скорочення переліку державних цільових програм. Цей механізм був апробований на прикладі переліку державних цільових програм на 2006 рік.

Дисертаційна робота спрямована на розв’язання важливої економічної проблеми впровадження індикативного планування та механізмів його реалізації. Вона узагальнює та розвиває наукові, методичні та практичні питання щодо індикативного планування, визначення можливостей та механізмів його практичного застосування в системі державного регулювання економіки України. Виконання дисертації дозволило зробити наступні висновки.

Узагальнення положень кейнсіанської та неокласичної економічної теорії, що стосуються принципових недоліків ринкової економіки, призвело до висновку про необхідність її планомірного регулювання з боку держави. Таке регулювання має носити недирективний характер. Іноземний досвід показав, що за умов, коли до традиційних "провалів" ринку додаються нерозвинутість, нестабільність, монополізація, структурні та інші проблеми, притаманні економіці України, ефективною є індикативна форма планування. Вона надає державі необхідні інструменти впливу, але в той же час не суперечить ринковим механізмам. Еволюція державного регулювання економіки в Україні має тенденцію до поступового його посилення, а показники розвитку в останні роки (особливо у 2005р., коли спостерігався спад у важливих галузях) свідчать про необхідність посилення системного структурного впливу держави на економіку. Всі ці фактори підтверджують доцільність застосування індикативного планування в Україні.
В умовах сучасних економічних відносин, ускладнення структури економіки, процесу глобалізації, індикативне планування потрібно розуміти як плановий механізм, що діє на основі координації інтересів і діяльності державних і недержавних суб’єктів управління економікою з послідовним узгодженим формуванням точок росту, стимулюванням розвитку, яке може бути прямим (державні цільові програми, закупівлі) та непрямим (податкова, грошово-кредитна, тарифна політика, рух інформації тощо). Точкою росту є сфера національної економіки, стимулювання якої надасть найбільший позитивний ефект для соціально-економічного розвитку та забезпечить виконання його цілей.
Ключовими елементами науково-методичних засад індикативного планування є його ознаки, принципи і функції. Про ступінь наявності індикативного планування свідчать наступні ознаки: індикативний план існує як документ; план створюється на наукових засадах; індикативний план є основою для державного бюджету і цільових програм; існує можливість для коригування плану; вільний рух інформації "зверху вниз" і "знизу вверх"; використання суб'єктами економіки інформації плану при прийнятті рішень; план розробляється колегіальним плановим органом. В Україні індикативне планування практично не існує. Індикативне планування будується на принципах підтримки ринкового механізму; несуперечливості та взаємної узгодженості ланок системи та планових документів; збалансованості цілей з засобами їхнього досягнення; колегіальності, консенсуальності, ітеративності та науковості прийняття рішень; відкритості всієї системи. Функціонально, індикативне планування створює орієнтири для державного і приватного секторів економіки, значно поліпшує рух інформації, об’єднує зусилля економічних суб’єктів, упорядковує економічну політику в єдину систему та дозволяє координувати дії учасникам планування.
Інструментами індикативного планування є майже всі інструменти економічної політики держави. Індикативний план, з одного боку, є формою конкретизації і взаємоув’язки інструментів держрегулювання економіки, їх підпорядкування цілям розвитку; з іншого - інструменти є засобами реалізації індикативного плану. Індикативний план значно підвищує ефективність їхнього застосування, по-перше, за рахунок орієнтації на перспективу; по-друге, ітеративні процедури узгодження на етапі розробки підвищують збалансованість інструментів плану; по-третє, за рахунок ефекту системності при складанні і реалізації плану кожен з інструментів діє в контексті всієї системи, збільшуючи її загальну ефективність. Ключовими інструментами індикативного планування є прогнозування, інформація, бюджетування, програмування та державне замовлення, що діють за підтримки нормативних та адміністративних важелів державного регулювання.
Індикативне планування реалізують планові інститути. Аналіз іноземного досвіду дозволив встановити, що їх основу складають три елементи: перший виконує менеджмент планового процесу та має розпорядницькі повноваження; другий здійснює наукове забезпечення планування; третій є форумом обміну думками та вироблення порозуміння по значимих питаннях. Порядок їх взаємодії має ітеративний та предметний характер. В плановому процесі приймають участь всі органи влади, індикативні плани затверджує Парламент.
Для запровадження в Україні індикативного планування потрібно реалізувати на додаток до кон’юнктурного конструкцію середньострокового (структурного) та довгострокового (стратегічного) планування та забезпечити їхню розробку та виконання системою інститутів. Для здійснення кон’юнктурного індикативного планування потрібне щорічне прийняття Верховною Радою Програми економічного і соціального розвитку України та узгодження державного бюджету зі змістом цієї програми. Для структурного індикативного планування потрібна конкретизація заходів структурної політики у середньостроковому плані із упорядкуванням системи цільових програм, державного замовлення, прийняттям бюджету розвитку та розробкою індикаторів на основі ітеративних процедур. Основою розробки усіх планово-програмних документів в державі має бути стратегічний план розвитку. Адаптацію інститутів індикативного планування до умов існуючої в Україні системи державних органів пропонується провести шляхом розширення функцій Міністерства економіки, завданням якого буде менеджмент планового процесу; активного залучення науково-дослідних установ; створення Ради економічного планування України - форуму обміну думок, формування єдиної позиції з питань індикативного плану з метою розробки його кінцевого варіанту, який має приймати Верховна Рада України. Така модель є необхідним мінімумом для запровадження індикативного планування в Україні.
Реалізацію науково-методичних засад індикативного планування в Україні пропонується почати з реформування системи цільового програмування як головного інструменту сучасної економічної політики. Застосування принципів індикативного планування дозволило знайти шляхи вирішення проблеми надмірної кількості державних цільових програм. Розроблений механізм передбачає упорядкування переліку у відповідності до визначених стратегією розвитку пріоритетів із подальшим зменшення його кількості в три ітерації: усунення функціонального дублювання, усунення організаційного дублювання; об’єднання програм за стратегічними напрямами. Методика була апробована на прикладі переліку державних цільових програм на 2006 рік. За попередніми результатами, є можливість скоротити загальну кількість програм на 47,6% при зменшенні обсягів фінансування лише на 0,5%. Більша структурованість переліку програм та зменшення його розмірів при збереженні векторів розвитку і цільової спрямованості коштів свідчить про потенційну ефективність запропонованого механізму. Рекомендації найбільш доцільно використовувати на стадії розробки та експертизи цільових програм.