УДОСКОНАЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА
ПРОДОВОЛЬСТВА УКРАЇНИ
ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ АГРАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

ДУДИЧ ГАЛИНА МИКОЛАЇВНА

УДК 338.45:637.1:339.923

УДОСКОНАЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ЯК ЧИННИК ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ

08.00.04 – економіка та управління підприємствами
(за видами економічної діяльності)

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня
кандидата економічних наук

Науковий керівник:
Черевко Георгій Владиславович,
доктор економічних наук, професор

ЛЬВІВ – 2011

ЗМІСТ

ВСТУП 4
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ РІВНЯ РОЗВИТКУ І ЕФЕКТИВНОСТІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН 13
1.1 Поняття, види і особливості земельних відносин як чинника ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств 13
1.2 Виникнення та еволюція земельних відносин у сільському господарстві України 30
1.3 Методика дослідження процесу вдосконалення та визначення ефективності земельних відносин у сільському господарстві 40
Висновки до розділу 1 54
РОЗДІЛ 2 ОЦІНКА РІВНЯ РОЗВИТКУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ЯК ЧИННИКА ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 57
2.1 Динаміка формування і ефективності використання земельних угідь сільськогосподарських підприємств 57
2.2 Оцінка процесу розвитку земельних відносин та їх нормативно-правової бази у сільському господарстві 78
2.3 Соціально-економічна оцінка ефективності земельних відносин як чинника ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств 95
Висновки до розділу 2 116
РОЗДІЛ 3 ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗЕМЕЛЬНИХ ВІДНОСИН ЯК ЧИННИКА ЕФЕКТИВНОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ 119
3.1 Застосування у сільському господарстві України зарубіжного досвіду удосконалення земельних відносин 119
3.2 Розвиток процесу концентрації земельних угідь шляхом їх консолідації 143
3.3 Удосконалення економічного механізму державного регулювання земельних відносин та його технічної регламентації у сільському господарстві 165
Висновки до розділу 3 183
ВИСНОВКИ 187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 191
ДОДАТКИ 227

ВСТУП

Актуальність теми. В умовах значного погіршення якісного стану сільськогосподарських земель раціональне й ефективне їх використання є одним із головних со¬ціальних, економічних та екологічних завдань сус-пільства. Важливим шля¬хом вирішення цього завдання є вдосконалення зе-мельних відносин, оскільки вони опосередковують інтереси всіх суб’єктів, що мають стосунок до землі в процесі її використання, і, таким чином, впливають на ефективність їх функціонування. Існуюча недосконалість зе¬мельних відносин у сільському господарстві, яке найбільшою мірою по¬в’язане з використанням земельних угідь, є одним з основних чинників низь¬кої ефективності як цього вико¬ристання, так і, відповідно, госпо¬дарсь¬кого функціонування сільсько¬гос¬по¬дарських підприємств. «Питання земель¬них відносин належать до основних і центральних науково-економічної думки, оскільки становлять серцевину філософії економіки як теорії розвитку суспільства та життя індивіда, форму¬вання економічних та правових зв’язків у різних між ними комбінаціях, пов’язаних із використанням землі» [296, с. 11]. «У сфері земельних відносин функція економічної безпеки держави, де земля – головна природна моно¬полія і обмежений ресурс аграрної галузі, ніколи не втратить свого значення» [339, с. 12]. Тому питання удосконалення земельних відносин та підвищення їх ефективності в Україні є наріжним у вирішенні проблеми підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва як основи підвищення рівня продовольчої безпеки країни, і тому цим питанням надають значної ваги у своїх дослідженнях такі вчені, як І. Баланюк, В. Благо¬датний, М. Богіра, П. Гайдуцький, Г. Гуцуляк, А. Дани-ленко, Д. Добряк, С. Дорогунцов, Й. До¬рош, Ю. Лупенко, Є. Мішенін, А. Сох-нич, М. Сту¬пень, О. Тараріко, А. Третяк, М. Хвесик, М. Щурик, В. Юрчишин та ін. Питанням регулювання земельних відносин досить значну увагу у своїх дослідженнях приділяють Д. Бабміндра, В. Горлачук, А. Даниленко, Д. Доб-ряк, В. Заяць, М. Кобець, А. Мірошниченко, Л. Нова¬ковсь¬кий, С. Осипчук, П. Саблук, А. Тихонов, А Третяк, М. Фе¬до¬ров, І. Червен, А. Юрченко та ін. Окремі аспекти земельних відносин, зокрема у сільському господарстві, висвітлені у дослідженнях молодих науковців О. Ковалишин, Ю. Литвина, І. Лютої, П. Матковського, С. Смо¬лінсь¬кої, Н. Спаських, О. Стеценко, О. Че-речон та ін. Однак, далі «аналі¬тичної оцінки процесу реформування земель-них відносин» [153, с. 1] або окремих аспектів «вдосконалення економічних механізмів регулювання земельних відносин» [128, с. 15], чи «формування власника землі як суб’єкта господарювання» [169, с. 11-12] та «розробки нап-рямів регулювання земельно-орендних відносин» і декларації необхідності підвищення їх ефективності [278, с. 1, 10] їх дослідження не одержали на-лежного розвитку. А між тим, «ситуація щодо володіння, користування і розпорядження землею залишається складною і такою, що вимагає невід-кладного поліпшення… відсутнє перспективне прогнозування розвитку зе-мельних відносин, не визначена оптимальна модель сільськогоспо¬дарського землекористування» [246]. У сукупності ні загальні питання земель¬них відносин, ні питання державного регулювання земельних відносин, ні, тим більше, питання ефективності цих відносин на сьогодні не можуть претендувати на завершеність через наявність цілої низки невирішених аспектів загальної проблеми як на теоретичному, так і на практичному рівнях. У цій проблемі завжди залишаються невирішеними окремі питання, головним чином тому, що земельні відносини постійно змінюються і є дуже динамічними залежно від конкретної ситуації в країні. Зокрема, це стосується змісту земельних відносин, їх ефективності для різних їх учасників, шляхів підвищення цієї ефективності на основі вдосконалення цих відносин – у площині ефективності якихось серйозних досліджень земельних відносин у доступній літературі автору виявити не вдалося. Технічні аспекти регла-ментації регулювання земельних відносин є предметом дослідження таких вчених як С. Булигін, Д. Добряк, О. Канаш, С. Осипчук, А. Третяк та ін., однак і ця сфера земельних відносин також є недостатньо дослідженою з огляду на її відносну новизну та практичну невідпрацьованість. Сукупність невирішених аспектів питань удосконалення земельних відносин як чинника ефективності функціонування сільськогосподарських підпри¬ємств і зумов¬лює актуальність теми даного дослідження. У процесі дослідження виходили з того, що підвищення ефективності земельних відно¬син логічно ґрунтується на їх удосконаленні, але не є самоціллю, а головним засобом досягнення органічної єдності між ринковою саморегуляцією та державним регулю-ванням економіки у сфері землекористування з метою забезпечення його зрівноваженого в економічному, екологічному та соціаль¬ному сенсі розвитку для підвищення рівня життя сільського населення та рівня продовольчої безпеки країни.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. У ди¬сер-таційній роботі подано результати досліджень, виконаних автором, які є складовою частиною комплексної теми наукових досліджень економічного факультету Львівського національного аграрного університету на 2006-2010 рр. «Розробка організаційно-економічного механізму підви¬щен¬ня соці-ально-економічної ефективності функціонування агропромис¬лового комплек-су Західного регіону України» (номер держреєстрації 0106U002073). У рамках цієї теми автором досліджено теоретичні засади земельних відносин, рівень розвитку та можливі шляхи їх удосконалення як чинника підвищення ефективності функціонування сільськогосподарських під¬приємств.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка шляхів удосконалення земельних відносин у сільському господарстві як чинника підвищення ефективності функціонування сільськогосподарських підпри-ємств. Для досягнення цієї мети у процесі дослідження вирішено низку конкретних завдань, основними з яких є:
 з’ясування сутності, видів і особливостей земельних відносин та обґрунтування об’єктивної необхідності їх удосконалення з метою підви-щення ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств;
 аналіз виникнення й еволюції земельних відносин у сільському господарстві України в різні часи її існування, узагальнення цього досвіду з метою ви¬ділення його позитивних моментів та умов їх застосування на сучасному етапі;
 обґрунтування методичних засад дослідження процесу розвитку й удосконалення та визначення ефективності земельних відносин у сільському господарстві;
 аналіз динаміки формування та ефективності використання земельних угідь сільськогосподарських підприємств;
 аналіз процесу розвитку земельних відносин та їх нормативно-правової бази у сільському господарстві;
 соціально-економічна оцінка ефективності земельних відносин як чинника ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств;
 обґрунтування напрямів і умов розвитку процесу концентрації земельних угідь через їх консолідацію;
 обґрунтування напрямів удосконалення економічного механізму державного регулювання земельних відносин та його технічної регламентації у сільському господарстві.
Об’єктом дослідження є процеси формування земельних відносин та підвищення їх ефективності у сільському господарстві.
Предметом дослідження є теоретичні, методичні та практичні аспекти процесів удосконалення земельних відносин як чинника ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств.
Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дос-лідження є діалектичний метод пізнання економічних явищ, теоретичні за-сади, викладені у працях вітчизняних і зарубіжних учених щодо вдос-коналення земельних відносин. У дослідженні застосовували такі ме¬тоди: абстрактно-логічний (теоретичні узагальнення та формування вис¬нов¬ків); монографічний (вивчення закордонного та вітчизняного досвіду формування і розвитку земельних відносин у сільському господарстві); порівняння (порівняння рівня ефективності функ¬ціонування сільськогосподарських підприємств, зокрема ефективності використання ними землі за різних форм власності й організаційно-правових форм господарювання за сталості одних чинників та зміни інших); анкетного обстеження суб’єктів земельних відносин (з метою одержання додаткових даних щодо сучасного стану земельних відносин та можливостей і напрямів їх удосконалення).
Інформаційною базою дослідження є відповідні законодавчі та нор-мативно-правові акти України, праці вітчизняних і зарубіжних авторів, спеціальні та науково-практичні інформаційні джерела, у тому числі мате-ріали періодичних видань та спеціальні монографічні джерела за темою дисертаційної роботи. Використано матеріали Державної служби статистики України, Головного управління статистики у Львівській області, Головного управління Держкомзему у Львівській області, а також результати власних спостережень автора.
Наукова новизна одержаних результатів, які виносяться на захист, полягає в тому, що у процесі проведеного дослідження на основі широкого і всебічного аналізу:
вперше:
 запропоновано поліпшити методику визначення ефективності земельних відносин застосуванням розроблених варіантів логічного підходу до створення алгоритму визначення цієї ефективності як чинника і як умови ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств з ураху-ванням можливих видів ефективності земельних відносин для різних груп їх учасників та обґрунтуванням відповідних показників цієї ефективності, виходячи зі ступеня задоволення інтересів усіх учасників цих відносин;
удосконалено:
 методику дослідження проблеми удосконалення земельних відносин визначенням і систематизацією можливих варіантів їх комбінації між їх су-б’єктами у сільському господарстві з метою визначення основних напрямів і шляхів їх удосконалення та підвищення ефективності на основі класифікації й систематизації цих суб’єктів;
 методику розрахунку розміру грошової компенсації у процесі об-міну нерівноцінними ділянками землі в частині, по-перше, доповнення змісту коригувальних коефіцієнтів її розрахунку індексом порівняльної інвести-ційної привабливості заданої земельної ділянки, визначеного на основі зіставлення розрахункової окупності інвестиційної грошової одиниці на оди-ницю площі кожної з ділянок; по-друге, в частині доповнення змісту роз-рахункової вартості земельної ділянки коефіцієнтом переведення вирощу-ваної на заданій площі культури у зернові;
 організаційно-економічні підходи до здійснення та фінансування транс¬акції купівлі-продажу земельної ділянки через розробку її послідовності й оптимальної схеми способів здійснення та фінансування купівлі-продажу сільськогосподарських земель;
набули подальшого розвитку:
 зміст поняття “земельні відносини” в ієрархії понять аграрних відносин на різних рівнях у напряму розуміння його як відносин між людьми стосов¬но власності на землю та реалізації можливостей її раціонального використання і повного розпорядження нею, які мають об’єктивний соціально-економічний та екологічний характер;
 організаційно-економічні підходи до здійснення процесів кон-центрації земельних масивів через їх консолідацію на основі систематизації основних способів її реалізації, визначення її реальних цілей та можливих ефектів у сільськогосподарських підприємствах;
 основні засади удосконалення економічного механізму державного регулювання земельних відносин та його технічної регламентації у сільському гос¬подарстві на основі визначення основних напрямів і принципів державної інвен¬таризації сільськогосподарських угідь, державного регулювання земельного ринку і земельних ринкових відносин та визначених стратегічних напрямів їх розвитку і його забезпечення, що ґрунтуються на врахуванні можливостей використання позитивного зарубіжного досвіду в цій сфері з визначенням структури як власників, так і користувачів земельних ресурсів.
Практичне значення одержаних результатів. Висновки і пропозиції, сформовані за результатами проведеного дослідження, є основою для прий-няття обґрунтованих рішень щодо пріоритезації напрямів розвитку земель¬них відносин з метою підвищення рівня їх ефективності як основи підви¬щення ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств. Розроблені рекомендації щодо вдосконалення механізму державного регу-лювання земельного ринку і земельних ринкових відносин та його технічної регламентації у сільському господарстві, визначені основні стратегічні напрями розвитку земельних відносин у сільському господарстві та його забезпечення, обґрунтовані способи й послідовність здійснення та фінан-сування трансакцій купівлі-продажу сільськогосподарських земель і його джерела, а також подано результати узагальнення досвіду зарубіжних країн щодо вирішення основних проблем в удосконаленні земельних відносин у сільському господарстві, схвалені і прийняті до впровадження Головним управлінням агропромислового розвитку Львівської обласної державної адміністрації в процесі підготовки і впровадження в регіоні земельного ринку
(довідка №09-05/10-78 від 08.06.2011 р.).
Головним управлінням Держкомзему у Львівській області до вико¬рис-тання прийняті обґрунтовані класифікація існуючих форм обігу земельних ресурсів сільськогосподарського призначення на основі їх відповідності ринковому характеру земельних відносин, класифікація видів права у системі земельних відносин та їх правове забезпечення, систе¬матизовані можливі варіанти комбінації земельних відносин між їх су¬б’єктами у сільському господарстві та варіанти логічного підходу до формування алгоритму визна-чення ефективності земельних відносин як чинника і як умови ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств, визначені основні реальні цілі і способи консолідації земельних ділянок сільськогос¬по¬дарсько¬го призначення та ефекти реалізації цього явища у сільськогосподарських підприємствах, удосконалена методика роз¬рахунку грошової компенсації в ході обміну нерівноцінними ділянками зем¬лі, основні напрями і принципи державної інвентаризації сільськогос¬подарсь¬ких угідь у регіоні, результати розрахунку прогнозу розвитку структурних процесів купівлі сільськогос-подарських угідь у випадку впровадження земельного ринку та розрахунку максимального розміру сільськогос¬подарсь¬кої земельної іпотеки у Львівській області (довідка № 01-16/4-1984 від 10.06.2011 р.).
Результати наукових розробок автора використовуються у навчальному процесі Львівського національного аграрного університету (довідка № 01-35-12 від 7.06.2011 р.) у вивченні дисциплін «Управління земельними ресурсами», «Землевпорядне проектування», “Державний земельний кадастр” та «Прогно¬зування використання земель».
Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно вико-наною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до вирішення проблеми розуміння суті і значення та шляхів удосконалення земельних відносин у сільському господарстві як чинника ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств, сформований на основі опрацювання відповідних літературних джерел та фактичної інформації і власних спо-стережень. Усі наукові результати, що викладені в дисертації і виносяться на захист, одержані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у дисертаційній роботі використано лише ідеї та положення, отримані автором особисто.
Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень викладені у звітах кафедри економіки підприємства Львівського національ-ного аграрного університету і доповідалися на щорічних звітних науково-практичних конференціях Львівського національного аграрного універси¬тету, а також на п’яти міжнародних і трьох всеукраїнських наукових та на¬уково-практичних конференціях: Міжнародному науковому конгресі моло¬дих вчених та студентів «Здоров’я села – здоров’я держави» (м. Львів, 2000 р.); Міжнародному науково-практичному форумі «Теорія і практика розвитку АПК» (м. Львів, 2006 р.); Міжнародному науково-практичному форумі «Еко-логічні, економічні та технологічні аспекти використання земельних ре-сурсів» (м. Львів, 2007 р.); Всеукраїнській науковій конференції молодих учених (м. Умань, 2008 р.); Міжнародному науково-практичному форумі «Екологічні, технологічні та соціально-економічні аспекти ефективного використання матеріально-технічної бази АПК» (м. Львів, 2008); Всеукраїнській науково-прак¬тичній конференції “Вісник науковця – 2009” (м. Миколаїв, 2009 р.); нау¬ково-методичному форумі «Університетська освіта: стан, проблеми, перспек¬тиви» (м. Львів, 2009 р.); Міжнародній науково-практичній інтернет-конференції «Важелі і механізми формування сталого розвитку економіки в умовах сві¬тової глобалізації» (м. Тернопіль, 2010 р.).
Публікації. Результати проведених досліджень опуб¬ліковані у 25 пра-цях, а саме: у 17 наукових статтях у фахових виданнях та у 8 тезах міжна-родних і всеукраїнських наукових конференцій. Загальний обсяг – 8,08 друк. арк., з них особисто автора – 5,63 друк. арк.
Структура і обсяг дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг дисертації – 241 сторінка, з них 190 сторінок займає основний текст. Дисертація вміщує 33 таблиці, 45 рисунків, 6 додатків, список використаних джерел із 358 найменувань.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. Недосконалість земельних відносин в Україні, зокрема в її сільському господарстві, зумовлена загальною незавершеністю процесу формування економічного механізму державного регулювання та еконо-мічного стимулювання раціонального використання земель і процесу ре-формування правових та економічних аспектів відносин власності на землю, відсутністю цивілізованого розвинутого ринку земель та його інфра¬структури й автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру.
2. Рівень досконалості земельних відносин у сільському господарстві як чинник ефективності функціонування сільськогосподарських підприємств найкраще виражається в їх ефективності й характеризується рівнем задо-волення інтересів учасників цих відносин і може виявлятись у еконо¬мічній, екологічній і соціальній сферах розвитку селян, сільської території та держави.
3. Період розвитку земельних відносин та їх регулювання державою характеризувався створенням зовсім не ринкового, а адміністративного варіанта цього регулювання, що не пов’язано зі загальними ринковими умовами господарювання на сучасному етапі. Тому на сьогодні переважна більшість земельного фонду практично недоступна для легального ринкового обороту і спричиняє фактичну відірваність землі як основного засобу виробництва у сільському господарстві від явища і процесу підприємництва, призначенням якого і є ефективне використання цього засобу, а обмеженість реальних прав власника землі спричиняє його недостатню зацікавленість у наслідках її використання.
4. Ринок земель у сільському господарстві України на сьогодні фактично представлений лише їх орендою, причому – переважно коротко-строковою, що стримує здійснення інвестицій у покращання землі та її використання. Тим паче, що основними формами консолідації земель з ме¬тою укрупнення організаційно-правових форм господарювання в сільському господарстві і є як оренда, так і купівля земельних ділянок або її різновид – обмін земельними ділянками.
5. На сьогодні в Україні фактично відсутня власність приватних сільськогосподарських підприємств на сільськогосподарську землю, що й є основною причиною відриву підприємництва у сільському господарстві від головного продуктивного ресурсу, який покликаний забезпечувати її здій¬с-нення, оскільки земля не використовується як економічний актив та основ¬ний чинник підвищення інвестиційної привабливості галузі. Господарства населення також не можуть зарахувати землю, що перебуває в їхній при¬ватній власності, до свого економічного активу, через існування мораторію на ринок землі й через відсутність у них переваг юридичних осіб. Тобто, інвестиційні аспекти функцій землі як головного засобу виробництва у сільському господарстві на сьогодні фактично відсутні.
6. Основним напрямом підвищення ефективності земельних відносин на основі їх удосконалення в Україні має бути впровадження ринку землі, проте не бездумне й поспішне, а виважене й обґрунтоване. І лише після розробки і прийняття комплексу необхідних законів і відповідних зако-нодавчих регламентів, які б обмежували можливість спекуляції та нера-ціонального використання сільськогосподарських земельних фондів. Першим кроком на шляху до створення умов для впровадження в Україні ринку сільськогосподарських земель повинна бути інвентаризація земельних угідь за їх використанням та власниками й користувачами. Одним із най¬необхідніших та ефективних напрямів удосконалення земельних відносин і практики їх реалізації в Україні має бути створення інституційного забезпечення системи державного контролю й регулювання ринку землі.
7. Основними умовами для впровадження земельного ринку, згідно зі зарубіжним досвідом, повинні бути: законодавчо усталена адекватна ме¬тодика оцінки землі та встановлена її мінімальна ціна; законодавчо визначені обмеження концентрації земельних ділянок у одних руках з урахуванням усіх родичів, близьких та інших можливих пов’язаних із ними осіб; законодавчо ви¬значені кваліфікаційні вимоги до осіб, що набувають у власність земельні ділянки; законодавчо визначені обмеження трансакцій із перепродажу земель на кілька років; законодавче забезпечення державного регулювання процесів обігу землі в ринкових умовах.
8. Земля, особливо сільськогосподарська, є особливим, специфічним товаром, вільного обігу якого й вільного розпорядження яким його власником в умовах ринку об’єктивно не може бути. Не менш важливим за формування власне ринку земель є створення системи його державного регулювання та інституційного забезпечення його реалізації.
9. В умовах, якщо основна частка сільськогосподарських угідь роз-пайована і перебуває у приватній власності, якщо окрім оренди, власники землі не мають інших можливостей щодо господарського розпорядження своєю землею, якщо вартість землі не має точного вираження, в умовах відсутності державної системи реєстрації ділянок землі та державного контролю за станом ґрунтів і обмеженості можливостей доступу сільськогосподарських виробників до кредитів, впровадження ринку землі має супроводжуватись одночасним встановленням певних обмежень щодо параметрів особи можливого покупця сільськогосподарської землі та розмірів її ділянок в одних руках, особливостей її використання та обороту.
10. Основним напрямом трансформації системи державного регулю-вання земельних відносин створенням відповідного нормативно-правового забезпечення має бути зміна характеру цього забезпечення в бік створення основи для застосування вказаних обмежень права власності не до власників земельних ділянок, а до порушників цього права в тому чи іншому аспекті, оскільки існуюча на сьогодні практика обмежень права спричиняє неринкові способи доступу до землі.
11. Впровадження ринку земель дасть змогу здійснювати іпотечне кредитування сільськогосподарських підприємств, за якого як заставу можна буде використати або землю, або право на її оренду. Однак це потребуватиме також підготовки відповідних експертів-спеціалістів із земельно-фінансово-кредитних відносин, розвитку системи інституційного забезпечення зе¬мель¬но-іпотечного кредитування (страхування, оцінки, правового забезпечення, моніторингу земель).
12. Вдосконалення земельних відносин в Україні, зокрема стосовно земель сільськогосподарського призначення, повинно здійснюватись у напрямі підвищення їх еколого-економічної та соціальної ефективності, що виявлятиметься у зростанні рівня економічної ефективності функціонування сільськогосподарських виробників, рівня задоволення по¬треб населення в екологічно безпечних продуктах харчування й у збере¬женні й поліпшенні якості земельних ресурсів за зменшення навантаження на них. Отже, удос-коналення земельних відносин варто вважати одним із складових елементів державної аграрної політики щодо зрівно¬ва¬женого розвитку сільських регіонів і, водночас, одним із чинників реалізації цієї політики.
13. Зміна парадигми подальшого удосконалення земельних відносин має забезпечувати верховенство суспільних інтересів над державними, що зовсім не передбачає їх суперечності. Стратегічною метою удосконалення земельних відносин є збільшення ефективності функціонування сільсько¬господарських підприємств як основи забезпечення продовольчої безпеки країни та матеріально-фінансової стабільності її сільських територій і поступове впровадження еколого-орієнтованого землекористування.
14. У стратегічному аспекті формування земельних відносин необхідно чітко передбачити, скільки й яких користувачів мало б бути в Україні, аби вони могли забезпечити потреби країни в продукції, яку одержують із землі, не порушуючи, а навіть покращуючи при цьому стан земельних ресурсів.