АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВА ДІЯЛЬНІСТЬ СУБ’ЄКТІВ ВЛАДНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ПО БОРОТЬБІ З БРАКОНЬЄРСТВОМ

summary

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, темами, планами, формулюється мета і завдання дослідження, визначено об’єкт, предмет, методологію роботи; викладено основні результати наукового дослідження, які виносяться на захист, а також показано теоретичне і практичне призначення результатів дослідження, вказано на їх апробацію, публікації та провадження результатів.

Розділі 1. «Адміністративно-правові засади боротьби з браконьєрством» присвячений загальній характеристиці формування адміністративно-правових засад боротьби з браконьєрством суб’єктами владних повноважень в Україні.

У підрозділі 1.1. «Розвиток методологічних засад забезпечення адміністративно-правової боротьби з браконьєрством» досліджено розвиток методологічних засад адміністративно-правової боротьби з браконьєрством. Проведено історико-правовий аналіз шляхів усвідомлення людством необхідності охорони живих ресурсів. Досліджено діяльність державних органів та їх посадових осіб щодо забезпечення такого захисту на території тих країн, до складу яких входили етнічні українські землі.

Проведено дослідження розвитку методологічних засад забезпечення адміністративно-правової боротьби з браконьєрством в Україні, яке автору дає можливість стверджувати, що окремі заходи публічної боротьби із незаконним полюванням здійснювались в період княжої та литовської доби і Гетьманщини. Поряд з цим такі заходи були не системними та не мали чіткого нормативного закріплення. У підсумку дисертант дійшов висновку, що попри численні негаразди та соціально-економічну скруту в перші роки незалежності України було закладено науково-методологічну та правову базу державної політики у сфері екологічної безпеки в цілому та у боротьбі з браконьєрством, зокрема.

У підрозділі 1.2. «Поняття браконьєрства» зазначається, що у сучасній юридичній літературі, та нормативних актах категорія «браконьєрство» не має чіткого визначення. Доведено, що у залежності від правового статусу осіб, які здійснюють протиправні діяння щодо природних ресурсів (фізичні приватні особи; посадові і службові особи; юридичні особи, які здійснюють добуток природних ресурсів як суб’єкти господарювання; юридичні особи – суб’єкти владних повноважень) зміст браконьєрства пропонується розглядати у чотирьох аспектах. Загалом поняття браконьєрства пропонується розглядати, як порушення прав людини і громадянина на безпечне довкілля, що здійснюються шляхом невиконання або недотримання правових норм у сфері полювання та рибальства.

У підрозділі 1.3. «Тваринний світ як об’єкт адміністративно-правового забезпечення боротьби з фактами браконьєрства» розкривається зміст об’єктів тваринного світу, які перебувають у стані природної волі в середовищі свого перебування у взаємозв’язку з іншими елементами природного середовища та потребують охорони за допомогою норм адміністративного права.

Виходячи з вузького підхіду до розкриття змісту браконьєрства, до об’єктів тваринного світу, які потребують охорони суб’єктами владних повноважень, слід відносити диких тварин, які знаходяться в стані природної волі в середовищі свого перебування у взаємозв’язку з іншими елементами природного середовища, в межах території країни та континентального шельфу чи економічної зони держави, що підлягають публічній охороні.

Результати здійсненого автором аналізу тваринного світу як об’єкту адміністративно-правового забезпечення боротьби з фактами браконьєрства можуть бути використані як науково-практична рекомендація для визначення об’єкту та предмету зазначених у статтях 85-88 КУпАП.

У підрозділі 1.4. «Міжнародне законодавство щодо адміністра­тив­но-правової боротьби з браконьєрством» аналізуються питання між­народного нормативно-правового врегулювання відносин, що вини­кають у зв’язку із адміністративно-правовою боротьбою з браконьєрством.

Завдання адаптації вітчизняного законодавства до стандартів європейського правового простору поставило питання висвітлення міжнародного нормативно-правового досвіду у досліджуваній сфері.

Ґрунтовний аналіз міжнародно-правових актів щодо боротьби з браконьєрством дозволив здобувачеві зробити висновок, що полювання та рибальство для задоволення економічних, соціальних і духовних потреб громадян і суспільства залишається об’єктивно обумовленою необхідністю. При цьому, полювання та рибальство мають знаходитися під жорстким контролем державної влади та громадськості, здійснюватися на основі стандартів, встановлених у міжнародно-правових актах, з метою попередження хижацького добування диких тваринних ресурсів та збереження їх для майбутніх поколінь.

Порівняльний аналіз рекомендацій міжнародного законодавства та вітчизняних нормативно-правових актів дає можливість автору стверджувати, що вимоги останніх переважно відповідають міжнародним нормам. Водночас залишаються певні неузгодженості. Наприклад, відповідно до ст. 15 Закону України «Про мисливське господарство і полювання» до дозволених способів добування тварин віднесено полювання з використанням сіток і пасток для вилову тварин живцем. Відсутність заборони на такі способи полювання у ст. 20 «Заборони щодо здійснення полювання» свідчить, на думку дисертанта, про відверту недосконалість закону.

Розділ 2. «Організаційно-правові засади діяльності суб’єктів владних повноважень у боротьбі з браконьєрством» присвячений розкриттю проблем забезпечення суб’єктами владних повноважень заходів щодо боротьби із незаконним полюванням і рибальством, удосконаленню законодавства та адміністративно-правової діяльності суб’єктів публічного управління у цій сфері.

У підрозділі 2.1. «Система органів державного управління у сфері боротьби з браконьєрством та організація їх діяльності» висвітлена трирівнева система суб’єктів владних повноважень, які здійснюють боротьбу із незаконним полюванням та рибальством. До першої групи відносять ті з них, які здійснюють загальне управління із зазначених питань. До другої – суб’єкти, які створені спеціально з метою регулювання питань полювання і рибальства або безпосередньо займаються цим питанням відповідно до наданої їм компетенції. До третьої групи входять спеціалізовані контрольні та дозвільні органи.

Серед першої групи важливе місце належить Президенту України, який є гарантом дотримання конституційного права людини на безпечне довкілля та Кабінет Міністрів України як вищий орган виконавчої влади, що організовує виконання загальної політики у сфері полювання та рибальства, визначає порядок встановлення лімітів і видачі дозволів на використання диких тварин, розпоряджається мисливськими тваринами, які є у державній власності.

Місцеві державні організації та органи місцевого самоврядування у сфері боротьби з браконьєрством здійснюють розробку і затвердження місцевих програм охорони тваринного світу, приймають рішення щодо організації на їх території об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення, здійснюють контроль за охороною мисливських тварин, погоджують питання про використання природних ресурсів загально­державного значення.

Серед другої групи суб’єктів владних повноважень, які здійснюють боротьбу з браконьєрством, особливе місце займають спеціа­лізовані центральні органи виконавчої влади – Державний комітет Украї­ни по водному господарству; Державний комітет рибного господарства України та Державний комітет лісового господарства України. Вони забез­печують відтворення, охорону водних живих ресурсів і регулювання рибальства, зокрема ведуть боротьбу з браконьєрством у цій сфері, є органи відтворення, охорони водних живих ресурсів і регулювання рибальства – органи рибоохорони. Безпосередній державний контроль у галузі охорони, використання і відтворення водних живих ресурсів, веде­ння рибного господарства та здійснення рибальства здійснюють у межах своєї компетенції місцеві органи Державного комітету України по водно­му господарству та Державного комітету рибного господарства України.

Виходячи із проаналізованого переліку органів державного управління у сфері боротьби з браконьєрством, дисертантом зроблено висновок, що найбільш доцільно здійснювати класифікацію суб’єктів владних повноважень, які ведуть боротьбу з браконьєрством, за критеріями мети їх створення та наданих їм владних повноважень у сфері організації полювання та рибальства. Відповідно пропонується класифікувати їх на такі: 1) що здійснюють загальне управління із зазначених питань; 2) що створені спеціально з метою регулювання питань полювання і рибальства або безпосередньо займаються цим питанням відповідно до наданої їм компетенції; 3) спеціалізовані контрольні та дозвільні органи.

У підрозділі 2.2. «Адміністративно-правове забезпечення діяльно­сті Державного комітету лісового господарства України у сфері боротьби з браконьєрством» зазначається, що державне управління у сфері боротьби з браконьєрством здійснюється в межах єдиної галузевої системи з урахуванням інтересів держави, регіонів та місцевого само­врядування.

Провідне спеціалізоване місце у системі боротьби з протиправним полюванням належить Державному комітету лісового господарства України. Він є спеціально уповноваженим центральним органом вико­навчої влади у галузі полювання, має відповідний обсяг повноважень. Водночас, як випливає із проведеного аналізу, зазначені повноваження, є дещо однобокими. Так, законодавчий орган, надавши Державному комітету лісового господарства України значні повноваження, не передбачив його відповідальності за порушення права громадян на безпечне довкілля та права на законодавчо не заборонене мисливство. Відтак, здобувач пропонує доповнити положення підрозділів та посадових осіб Державного комітету лісового господарства України: по-перше, положеннями про відповідальність за неефективну діяльність щодо забезпечення охорони та відтворення мисливських тва­рин; по-друге, передбачити засоби державного впливу за необґрунтовану відмову у видачі ліцензії на відстріл мисливських тварин. Дисертант зазначає, що остання проблема додатково потребує не тільки правотворчої роботи, але й організаційних зусиль щодо правореалізації.

У підрозділі 2.3. «Роль Міністерства внутрішніх справ України та громадських організацій в боротьбі з браконьєрством» розглядаються проблеми забезпечення протидії незаконного полювання та рибальства підрозділами й посадовими особами МВС України.

Адміністративна діяльність міліції у сфері боротьби з браконьєрством складається із трьох напрямів: попередження та призупинення браконьєрських дій; притягнення осіб, які скоїли браконьєрські дії до адміністративної відповідальності та створення умов притягнення винних до кримінальної відповідальності; загальної контрольної, дозвільної та наглядової роботи оранів внутрішніх справ України у цій сфері.

Адміністративно-правовий статус працівника міліції у сфері боротьби з браконьєрством визначено як сукупність конкретних обов’язків та прав (наприклад, право застосовувати вогнепальну зброю у відповідності із Законом України «Про міліцію»), що обумовлюють їхню участь у комплексній діяльності системи органів, які ведуть боротьбу з браконьєрством, практично незамінною.

Обґрунтовується провідна роль служби дільничних інспекторів міліції у боротьбі з браконьєрством. Основними завданнями цієї служби щодо протидії протиправному полюванню і рибальству є: проведення індивідуально-профілактичної роботи з особами, схильними до скоєння таких правопорушень; безпосередня робота з населенням і громадськими формуваннями на адміністративній дільниці щодо попередження правопорушень та розкриття злочинів, об’єктом посягання яких є живі природні ресурси. Також розкривається роль працівників патрульної служби Міністерства внутрішніх справ України, працівників Державної автомобільної інспекції, Міністерства внутрішніх справ України, дозвільної системи у сфері боротьби із браконьєрством.

Доведено, що адміністративна діяльність міліції в сфері боротьби з браконьєрством – це врегульована нормами адміністративного права виконавчо-розпорядча діяльність службових осіб, служб і підрозділів міліції з метою попередження й припинення браконьєрських дій, притягнення винних до адміністративної відповідальності та створення умов для притягнення їх до кримінальної відповідальності.

У підрозділі 2.4. «Адміністративно-правові засоби забезпечення регулювання боротьби з браконьєрством та напрями їх удосконалення» розкривається зміст адміністративно-правового режиму полювання, який створює визначений ступінь прав і обов’язків учасників правовідносин у цій сфері, що необхідною мірою обмежують їх права в інтересах охорони довкілля та біологічного розмаїття, котрі є необхідними для існування людини.

Визначається поняття та сутність адміністративно-правового способу боротьби із браконьєрством, який має специфічні особливості, що визначають його місце і роль у системі інших способів боротьби з браконьєрством. Мова йде про боротьбу з браконьєрством, його попередження і профілактику. З цією метою використовуються спеціальні засоби контрольно-наглядового характеру, які дозволяють вести постійне спостереження за виконанням фізичними і юридичними особами правових приписів щодо охорони тваринного світу. Зазначається, що така робота здійснюється незалежно від наявності фактів здійснення правопорушень.

Обґрунтовується, що одним із провідних засобів адміністративного примусу, який застосовується суб’єктами публічного управління при боротьбі із браконьєрством є притягнення винних осіб, що допустили порушення правил полювання і рибальства до адміністративної відповідальності. Найбільш вагомою у цьому переліку є  ст. 85 КУпАП «Порушення правил використання об’єктів тваринного світу», яка на думку дисертанта, потребує доповнення, щодо розширення її дії суб’єктів, які здійснюють придбання відверто браконьєрської продукції.