БАЗИЛЕНКО АНАСТАСІЯ КОСТЯНТИНІВНА ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ АКТИВНОСТІ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ (на прикладі студентського самоврядування)

summary

Вступ містить обґрунтування актуальності теми дослідження, розкриває об’єкт, предмет, мету, припущення та завдання дисертаційної роботи, теоретико-методологічні підходи та методи дослідження. Викладено наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи. Наведено відомості про апробацію результатів дослідження, публікації за темою дисертаційної роботи та структуру дисертації.
У першому розділі роботи «Теоретичні основи дослідження психологічних чинників формування соціальної активності студентської молоді» висвітлено основні психологічні підходи до дослідження соціальної активності особистості; визначено структуру, критерії та показники соціальної активності студентів; теоретично обґрунтовано психологічні чинники формування соціальної активності; проаналізовано роль студентського самоврядування у формуванні соціальної активності студентської молоді.
За результатами теоретичного аналізу літератури встановлено, що активність особистості розглядають як: суспільну позицію (О. Леонтьєв та ін.), властивість суб’єкта життєдіяльності, що забезпечує його самореалізацію (К. Абульханова-Славська, О. Брушлинський, В. Татенко та ін.), процес діяльності (І. Джидар’ян, В. Мерлін, В. Петровський та ін.), внутрішнє самовизначення і засіб самовиховання (О. Киричук, Г. Костюк, С. Максименко та ін.), самотворення особистості (М. Боришевський, Л. Сердюк та ін.) тощо. Це дає підстави визначити активність особистості як готовність та прагнення до здійснення діяльності та сам процес ініціативної діяльності суб’єкта, що характеризується прагненням до самодіяльності та самовираження.
Виокремлено основні підходи до вивчення сутності соціальної активності особистості у психології: діяльнісний (О. Леонтьєв, В. Петровський та ін.), акмеологічний (А. Мурзіна,
М. Пряжніков, Л. Сердюк та ін.), системний (Б. Ломов, О. Малхазов, О. Харланова, В. Циба та ін.), суб’єктний (К. Абульханова-Славська, М. Боришевський, А. Брушлинський, та ін. ), аксіологічний (О. Капто, З. Карпенко, Г. Радчук, Е. Шакірова та ін.), генетико-моделюючий (С. Максименко та ін.).
У контексті завдань нашого дослідження найбільш доцільним є суб’єктно-діяльнісний підхід, у межах якого соціальна активність особистості розглядається як особистісне утворення просоціальної спрямованості, внутрішньо детерміноване індивідуальними потребами, ціннісними орієнтаціями, вольовими характеристиками та особливостями людини, і назовні проявляється у перетворенні соціуму та особистості, тобто в соціальній діяльності.