СТИМУЛЮВАННЯ ПРОФЕСІЙНОГО САМОВДОСКОНАЛЕННЯ ВЧИТЕЛІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ У СИСТЕМІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання й методи дослідження; сформульовано гіпотезу; розкрито методологічну й теоретичну основу, наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію та впровадження.

У першому розділі – «Стимулювання професійного самовдосконалення вчителів початкових класів як науково-педагогічна проблема післядипломної освіти» – подано теоретичний аналіз проблеми на сучасному етапі розвитку теорії професійної педагогіки, розкрито сутність педагогічного стимулювання професійного самовдосконалення вчителів, висвітлено результати констатувального експерименту щодо характеристики реального впливу післядипломної педагогічної освіти на стимулювання професійного самовдосконалення вчителів початкових класів.

У розділі особливу увагу приділено філософським здобуткам Д. Веланського, Ф. Прокоповича, Г. Сковороди, С. Яворського, які найважливішим чинником саморозвитку вважали самопізнання, на основі якого людина мала можливість самовизначатися у своїй діяльності, займатися власним самовдосконаленням та реалізувати на практиці свої особистісні можливості.

У роботі показано, як учені різних часів і різних напрямів на всіх континентах досліджували проблему саморозвитку й самовдосконалення.

Встановлено, що у зв’язку зі зміною світогляду людини механізми її саморозвитку змінюються. Особливе значення мають такі зміни в реалізації індивідуальної творчої діяльності особистості, за яких вона має захотіти «самостійно являти собою щось», сама повинна хотіти мати «внутрішню силу», яка б могла виявлятись різними способами (Й. Фіхте).

Визначено, що дедалі більше фахівців (М. Бахтін, М. Бердяєв,
Х.-Г. Гадамер, А. Камю, О. Лосєв, Х. Ортега-і-Гасет, Ж. Сартр, П. Сорокін, Г. Шпет, М. Хайдегер, К. Ясперс та ін.) схиляються до думки, що самовдосконалення особистості – це питання взаємодії духовності й реальності, рефлексивного аналізу свідомості та зв’язку з буттям. На сучасному етапі вчені дедалі глибше розробляють теорію самоорганізації систем різної природи – синергетику. У наукових працях І. Добронравова, І. Єршової-Бабенко, О. Князєвої, С. Курдюмова, І. Пригожина, Е. Смирнова, І. Стенгерса та інших проблема керованого розвитку перетворюється на форму самокерованого розвитку.

Аналіз наукової літератури свідчить про те, що суспільна потреба у стимулюванні професіоналізму та високопродуктивної праці завжди була в центрі уваги дослідників. Проаналізувавши велику кількість наукових джерел, можна стверджувати: проблема саморозвитку особистості була актуальною протягом багатьох століть: від давніх часів і дотепер; вона пройшла довгий і суперечливий історичний шлях становлення та самоутвердження: від осмислення людиною важливості самопізнання для її розвитку – до відкриття педагогічних засобів саморозвитку, включення до механізмів саморозвитку особистості таких складових, як: самоідентифікація, самоорганізація, самоуправління, самоконтроль, самоутвердження, самооздоровлення, самореалізація, саморефлексія, самотворення і трактування індивідуальної творчості як нормативної вимоги.

Наукова думка ХХІ століття синтезує надбання педагогічного мислення щодо питання професійного саморозвитку особистості всіх попередніх століть, розширюючи їх, поглиблюючи, збільшуючи арсенал засобів самотворення особистості, відводячи важливу роль творчому саморозвитку, гармонізації та гуманізації суспільних відносин як основи духовного відродження людства й засобів подолання кризових явищ у суспільстві, розвитку теорії і практики професійного самовдосконалення педагогів.

Поняття «професійне самовдосконалення» ми визначаємо як внутрішній процес якісних самозмін, який відбувається за рахунок усвідомлення вчителем необхідності самовдосконалення, грамотного самоаналізу, власних роздумів і порівнянь своєї педагогічної діяльності з іншими педагогами, яких визнано зразковими; мотивованого, цілеспрямованого й добре організованого саморуху до найкращого в собі.

Ознаками професійного самовдосконалення вчителів є планування і складання програм професійного саморозвитку, безпосередня практична робота з реалізації поставлених завдань, які пов’язані з роботою над собою, самоконтроль і самокорекція цієї діяльності, подальше її вдосконалення.

Стимулювання професійного самовдосконалення полягає, за нашим визначенням, в організації такого післядипломного педагогічного процесу, який захоплює і пробуджує в учителя бажання віднайти, особисто відчути свої внутрішні сили й ресурси, створює умови для їх активного та успішного самовиявлення під час курсової й міжкурсової підготовки; педагогічно грамотно підтримує та супроводжує вчителя на цьому шляху до мети.

Як показали результати констатувального експерименту, розв’язання цієї проблеми гальмується наявністю суперечностей у професійній підготовці й перепідготовці вчителя в системі післядипломної освіти.

З огляду на отримані результати контент-аналізу творів, цілеспрямованого спостереження й опитування, слід зазначити, що більшість педагогів (69%) не надають особистісного сенсу роботі над собою, самоосвітній діяльності, спрямованій на більш повну реалізацію себе як особистості. Для них характерними є невпевненість у власних силах, вузькість інтересів, а також відсутність розуміння самовдосконалення як складової професійного зростання.

Аналіз стану науково-методичного забезпечення стимулювання професійного самовдосконалення вчителя початкових класів у післядипломній освіті дає підстави констатувати, що 72% педагогів залишаються у своєму професійному саморозвитку на рівні адаптаційних процесів. З’ясування причин такого стану показали, що значні труднощі вчителів пов’язані з невмінням діагностувати, планувати, організовувати, контролювати власну самостійну роботу з удосконалення своєї особистості, здійснювати самоспостереження й самоаналіз своїх вчинків, поведінки, самоперевірку в конкретних умовах діяльності тощо.

Результати констатувального експерименту показали: вчителів початкових класів до цього важливого виду професійної діяльності цілеспрямовано не готували; відсутні не тільки науково обґрунтовані теоретико-педагогічні праці, а й методичні рекомендації та поради з цих питань.

Вищеозначене вимагає розробки, наукового обґрунтування й експериментальної апробації концепції та моделі стимулювання професійного самовдосконалення вчителя початкових класів у післядипломній освіті, що є предметом нашого наукового пошуку.

У другому розділі – «Концептуальні засади стимулювання професійного самовдосконалення вчителів у системі післядипломної педагогічної освіти» – аргументовано концептуальні підходи, модель стимулювання професійного самовдосконалення вчителя початкових класів в умовах післядипломної педагогічної освіти та в міжкурсовий період.

У розділі обґрунтовано низку вагомих факторів педагогічного впливу на стимулювання процесу саморозвитку педагога, зокрема, такі: потреби соціуму, зміна цілей освіти (школи), глобалізація освіти, оновлення методичного забезпечення педагогічної діяльності вчителя, посилення особистісних якостей педагога. На нашу думку, окреслені фактори не лише актуалізують професійне самовдосконалення вчителя, але й впливають на процес його стимулювання.

Доведено, що основою професійного саморозвитку є особистісний саморозвиток, який спрямований на становлення творчої індивідуальності педагога. Зазначимо, що саморозвиток – це прагнення людини до виявлення, усвідомлення та вдосконалення своїх особистісних якостей. Цей процес розглядається як становлення й інтеграція в педагогічній діяльності особистісних, професійних якостей і здібностей, методологічних, методичних, дослідницьких знань і вмінь, але головне – це активне якісне перетворення педагогом свого внутрішнього світу, яке приводить, власне, до самоактуалізації та реалізації його творчого потенціалу.

Використовуючи дані теоретичні положення, розкрито й обґрунтовано п’ять гіпотетичних стадій становлення професійно-особистісного самовдосконалення педагогів: адаптації (учитель-спеціаліст, практик) → диференціації (учитель-експериментатор) → індивідуалізації (учитель-новатор) → стійкого саморозвитку (учитель-інноватор) → самоактуалізації (учитель-дослідник), – що забезпечують підвищення когнітивного рівня особистості, її ціннісного ставлення до інноваційної та дослідницької діяльності; реалізація творчого потенціалу в процесі професійного самовдосконалення.

Отже, логічно зробити таке узагальнення: стимулювання професійного самовдосконалення вчителя може відбуватись тільки шляхом створення професійно-розвивального середовища в системі післядипломної освіти та глибоко усвідомлених і цілеспрямованих якісних самозмін.

Стратегію стимулювання професійного самовдосконалення вчителів у системі післядипломної освіти з урахуванням визначених нами в цьому процесі реально існуючих суперечностей, поетапне розгортання процесу стимулювання професійного самовдосконалення вчителів початкових класів представлено в авторській моделі, яка поєднує в собі теорію і практику, має свою мету, основні принципи, організаційно-педагогічні умови й потребує експериментальної перевірки та наукового обґрунтування.

У третьму розділі – «Експериментальна перевірка моделі стимулювання професійного самовдосконалення вчителів початкових класів у післядипломній освіті» – розкрито модель стимулювання професійного самовдосконалення вчителів та висвітлено результати експериментальної перевірки її ефективності.

Реалізація запропонованої експериментальної моделі будувалась на припущенні, що проблема стимулювання професійного самовдосконалення вчителів не може бути вирішена тільки під час курсової перепідготовки в системі післядипломної освіти. Суттєвої активізації професійного самовдосконалення можна очікувати, якщо в організації процесу стимулювання дотримуватись принципів (послідовності й наступності, добровільності, інтелектуальної співтворчості, особистісного підходу до вчителя, педагогічної підтримки професіолналізму вчителя), організаційно-педагогічних умов (програмно-цільове забезпечення мотивації, створення рефлексивного середовища, набуття досвіду інноваційної педагогічної діяльності, оволодіння знаннями та навичками професійного самовдосконалення, забезпечення наступності професійного самовдосконалення вчителя у міжкурсовий період), шляхів стимулювання (самостійна творча робота, професійне спілкування, практична діяльність, збагачення змісту педагогічних дисциплін, спецкурс, школа педагогічної майстерності), критеріїв сформованості (мотиваційний, когнітивно-діяльнісний, результативно-оцінювальний