РОЗВИТОК СИСТЕМИ ПІДГОТОВКИ ПЕДАГОГІЧНИХ КАДРІВ У ФРАНЦІЇ (друга половина ХХ

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність дослідження; зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами та темами; визначено мету й завдання, об’єкт, предмет, хронологічні межі, методи дослідження; вказано джерельну базу наукового пошуку; висвітлено наукову новизну, теоретичне та практичне значення результатів дослідження, наведено відомості про апробацію та впровадження результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі – «Реформування системи педагогічної освіти у Франції у другій половині ХХ – на початку ХХІ століття» - досліджено соціально-економічні передумови реформування системи педагогічної освіти у Франції, схарактеризовано основні етапи розвитку системи підготовки педагогічних кадрів у Франції, висвітлено трансформацію французької системи підготовки педагогічних кадрів в умовах формування загальноєвропейського освітнього простору.

Здійснене компаративно-педагогічне дослідження розвитку системи підготовки педагогічних кадрів у Франції дозволяє стверджувати, що педагогічна освіта Франції виникла в епоху Середньовіччя з появою університетів і була обумовлена соціально-культурним та соціально-економічним розвитком суспільства. Система педагогічної освіти остаточно сформувалася у ХІХ ст. і до кінця 80-х рр. ХХ ст. мала дуальний характер як за змістом, так і за організаційною структурою. Так, у Початкових Нормальних школах (Ecoles Normales Primaires) (педагогічних училищах) відбувалася підготовка вчителів дошкільних закладів освіти та початкової школи з посиленням уваги на професійно-практичному компоненті підготовки; у Вищих Нормальних школах (Ecoles Normales Supérieures) – підготовка викладачів для середньої школи та спеціалізованих вищих навчальних закладів, де домінувала професійна спрямованість спеціально-предметного компонента навчання; в університетах здійснювалася підготовка педагогічного персоналу для середньої і вищої школи та для науково-дослідних закладів освіти, основна увага приділялася забезпеченню академізму викладання спеціальних та загальноосвітніх дисциплін; у великих науково-дослідних і навчальних закладах, таких, як Колеж де Франс, Практична школа вищої освіти відбувалася підготовка науковців та підвищення їх кваліфікації.

У 60 – 70-х рр. ХХ століття постала потреба перегляду характеру спеціально-предметної та психолого-педагогічної підготовки вчителів масової школи. Ця суперечність зумовила існування двох протилежних концепцій. Перша концепція доводила необхідність посилення загальної освіти майбутнього педагога зі збереженням академічно-теоретичного напряму; друга – розширення та поглиблення професійно-педагогічної підготовки, її практичної орієнтації, наближення до шкільних програм.

Глобалізаційні процеси у світі зумовлюють необхідність перегляду системи педагогічної освіти у Франції і спонукають до її реформування та модернізації, спрямованої на підготовку вчителя-професіонала з урахуванням сучасних соціальних умов та суспільних вимог.

Результати опрацювання літературних і документальних джерел за темою дослідження дали змогу виокремити та охарактеризувати головні етапи розвитку педагогічної освіти у Франції. Періодизація базується також на працях відомих зарубіжних та українських вчених у галузі історії освіти та професійної освіти (М. Альте, К. Бедаріда, Р. Галь, О. Гішар, І. Голупо, Ж. Капель,

Б. Компаньон, Ж. Мажо, А. Тевьонен, А. де Перетті, А. Прост, Б.Л. Вульфсон, Л.І. Зязюн, А.П. Максименко, О.В. Матвієнко, Л.П. Пуховська та ін.).