ЗАКОНОДАВЧІ ДЕФІНІЦІЇ: ПОНЯТТЯ, СТРУКТУРА, ФУНКЦІЇ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, зазначається ступінь її наукової розробки, визначаються об’єкт, предмет, мета, завдання і методи дослідження, формулюються основні положення роботи, які виносяться на захист, а також вказується на апробацію, опублікування та практичне застосування одержаних результатів.

Перший розділ “Загальнотеоретична характеристика законодавчих дефініцій” складається із трьох підрозділів і присвячений аналізові становлення та розвитку основних наукових підходів до розуміння природи законодавчих дефініцій; характеристиці основних логіко-структурних закономірностей буття дефінітивних приписів; розглядові галузевої специфіки означеної проблеми.

У підрозділі 1.1. “Основні наукові підходи до розуміння природи законодавчих дефініцій” із використанням праць А. Козловського, В. Баранова, Н. Артикуци, Л. Чулінди, А. Хворостянкіної та інших авторів, аналізуються основні наукові підходи до розуміння сутності законодавчих дефініцій розглядається їхня структура, особливості та співвідношення з нормами права.

Визначення (дефініція) – це один із найважливіших засобів, що забезпечує ясність, однозначність і визначеність понять, які вживаються, зокрема, і в законодавстві. З-поміж багатьох приписів вони посідають найважливіше місце. Тому дисертант вважає, що їх доцільно віднести до основоположних, а не до обслуговуючих. Вони не тільки допомагають у реалізації правил поведінки, а й постають основою для створення нових норм, оскільки ті повинні відповідати термінології, що закріплена дефініціями згідно з вимогами відповідної галузі права.

На основі прикладів, які наведені у дисертації, автор довів, що дефініції не виступають “прямими” правилами поведінки. Їх необхідно розглядати не як норму права, а як особливий державно-владний припис, який на відміну від наукових та повсякденних визначень є загальнообов’язковим при тлумаченні і застосуванні положень нормативно-правового акта. Законодавчі дефініції мають свою структуру, котра включає три компоненти – термін, частину, що визначає його та предикативний зв’язок. Початок визначення з терміна, що визначається, свідчить про намір законодавця ввести в нормативно-правовий акт нове для нього поняття. Саме тому спочатку вводиться поняття, а потім воно визначається.

Автором також сформульоване визначення законодавчих дефініцій. Зазначено, що дефініції є елементами системи законодавства, які надають їй стійкості і стабільності. Саме з їхньою допомогою робляться зрозумілими, власне, регулюючі та охоронні приписи держави – правові норми. Дефініція займає центральне місце в структурі всього тексту нормативно-правового акта: вона його смисловий центр, так як все, що сказано вище, підводить читача до даного визначення, а все, що сказане нижче, спрямоване на пояснення і повідомлення висловленого в дефініції.

У підрозділі 1.2. “Логіко-структурні закономірності законодавчих дефініцій” дослідження природи даного феномену здійснюється з точки зору комплексного, інтегративного підходу, що включає і формально-логічні, і лінгвістичні підстави для формування законодавчих дефініцій.

У підрозділі розглянуто формально-логічні правила побудови та інтерпретації законодавчих дефініцій. Стандартну процедуру визначення називають визначенням через найближчий рід і видові ознаки. З’ясовано, що в результаті даної операції з’являються родовидові дефініції. Розрізняють також описові (казуїстичні) визначення, перелікові (екстенсійні) визначення (відкриті та закриті), комбіновані дефініції, цифрові визначення. Інколи в законодавстві використовуються так звані “контекстуальні” визначення та “оціночні” поняття. З цього приводу зазначено, що всі визначення (крім контекстуальних) та всі поняття (крім оціночних), що закріплені в законі, можуть розглядатися як самостійний вид правових приписів – законодавчі дефініції. Лінгвістична ж методологія дозволяє текстуально виразити відповідну дефініцію. В даному процесі необхідно дотримуватись і лексичних, і морфологічних, і синтаксичних вимог.

Відмічено, що законодавча практика використовує декілька способів закріплення дефініцій у тексті нормативно-правового акта: при першому згадуванні терміну, у назві статті, у примітках (подібний спосіб закріплення дефініцій слід визнати нетиповим, але дійсно необхідним), розміщення у вигляді окремої статті, що об’єднує всі поняття, які використовуються в нормативно-правовому акті і розміщена на його початку. У деяких нормативно-правових актах дефініції розміщено в преамбулі. Зазначено, що преамбула як самостійна структурна частина документу з позицій юридичної техніки не призначена для розміщення в ній дефініцій і виконує інші функції.

У підрозділі 1.3. “Галузева специфіка законодавчих дефініцій: теоретико-прикладні аспекти” досліджується специфіка законодавчих дефініцій як елементу термінологічного апарату галузі права.

Існування “галузевих понять” пов’язане з можливістю використовувати терміни тільки в тому значенні, в якому вони визначені в нормативно-правовому акті, що має в конкретній галузі законодавства найвищу юридичну силу. Якщо галузь включає декілька нормативно-правових актів, що мають однакову юридичну силу, то вперше прийнятий нормативно-правовий акт може містити перелік визначень, а ті документи, що були прийняті пізніше – тільки робити на нього посилання. В контексті сказаного зазначено, що потрібно ввести на законодавчому рівні спеціальну норму про те, що у випадках, коли закон передбачає прийняття підзаконного нормативно-правового акта, усі терміни і поняття які використовуються у ньому, повинні мати таке ж значення, яке вони мають у законі, якщо інше не передбачено цим законом.

Одні галузі містять дефініції, що є основою для всього законодавства, а інші можуть включати визначення тільки для власного використання. Автор зазначає, що спільним для усіх галузей права є саме дефінітивний зв’язок, тобто таке відношення між термінами різних галузей права, коли один з них визначається через інші. Виходячи з цього, констатується, що дефініції в нормативно-правових актах виконують функцію забезпечення внутрішньої погодженості законодавства і безпосередньо пов’язану з нею функцію попередження протиріччя законодавства.

Другий розділ “Функції законодавчих дефініцій в системі права” складається з двох підрозділів і присвячується дослідженню функцій законодавчих визначень; аналізується їхнє значення для ефективного нормотворення.

У підрозділі 2.1. “Поняття, зміст та види функцій законодавчих дефініцій” дається поняття функцій дефінітивних приписів та розглядається їхня видова характеристика.

У підрозділі сформульоване визначення функцій законодавчих дефініцій. Акцентується увага на тому, що слід виділяти дві групи функцій законодавчих дефініцій: загальні функції, що розкривають значення цього феномену у суспільстві та спеціальні функції, за допомогою яких дефініція розглядається як основний елемент пояснення значення термінів які мають місце в тексті нормативно-правового акта. До першої групи відноситься онтологічна, гносеологічна (пізнавальна), логічна, техніко-інструментальна, евристична, критична, прогностична, інформаційна, констатуюча, акумулююча, символічна, описова та ідеологічно-виховна функції.

Спеціальні функції законодавчих дефініцій, здійснюють особливу роль в досягненні ясності тексту нормативно-правового акта. Автором відмічено, що головним призначенням законодавчих дефініцій є системотворення. Тому в цій групі виділяється системно-структурна функція, яка забезпечує внутрішню узгодженість усіх елементів механізму правового регулювання, відображення в них єдиних цілей і завдань. В структурі вищезазначеної функції, законодавчі дефініції можуть виконувати функцію системо-спрощення і системо-збереження. Зазначено що на відміну від більшої частини самостійних регулятивних і охоронних приписів, які містяться в законодавстві, законодавчі дефініції зазвичай безпосередньо нічого не регулюють і не охороняють, а спрямовані на розмежування, розрізнення та ідентифікацію понять, в результаті чого стає зрозумілим зміст вказаних приписів.

У підрозділі 2.2. “Оптимізація функцій законодавчих дефініцій” розглядається особлива роль законодавчих дефініцій у системі права, їх позитивний вплив на правотворчу та інтерпретаційну діяльність.

Особлива роль законодавчих дефініцій полягає в тому, що розкриваючи зміст понять, вони допомагають громадянам не тільки дотримуватись чи виконувати вимоги нормативно-правових актів, але й активно використовувати свої права. Маючи можливість не звертатися за допомогою юристів-професіоналів, законодавчі дефініції сприяють росту популярності діючого законодавства. Роз’яснюючи і уточнюючи значення термінів, що вживаються в законодавстві, сприяючи виключенню спорів під час їх тлумачення, одночасно законодавчі визначення виконують функцію підвищення ролі і значення інших державно-владних приписів. Зазначається, що існування законодавчих дефініцій сприятливо впливає на правозастосовну діяльність. Вони сприяють правильному розумінню і застосуванню закону, а відтак, покращують якість усього механізму правового регулювання. З’ясовано, що з однієї сторони – дефекти конструювання і використання дефініцій значно понижують ефективність правового впливу нормативних документів, а з іншої – занадто велике захоплення дефініціями призводить до порушення правил законодавчої техніки. Тому, щоб оптимальніше вирішити дану проблему, впорядкування термінології потрібно здійснювати на трьох рівнях: понятійному, дефінітивному та лінгвістичному.

Третій розділ “Динаміка законодавчих дефініцій у процесі інтерпретації права” складається з трьох підрозділів і присвячений особливостям тлумачення норм права за допомогою законодавчих дефініцій; дефінітивним проблемам нормотворення у деяких галузях права, а також дефінітивній специфіці конституції як основного закону держави.

У підрозділі 3.1. “Особливості тлумачення норм права за допомогою законодавчих дефініцій” формулюються правила тлумачення норм права за допомогою законодавчих дефініцій, висвітлюється особливості законодавчих дефініцій як способу тлумачення.

У підрозділі наголошується, що законодавча дефініція не просто визначає поняття в тексті закону, але й відображає його суттєві ознаки, дає вичерпне тлумачення. При тлумаченні пояснюється принциповий зміст правових нормативних приписів, що закладені законодавцем. В результаті цього процесу з’являється особлива форма приписів – пояснення, що виступають як дефінітивні положення. Отже, вперше висувається ідея про те, що законодавчі дефініції є способом тлумачення, яке здійснюється законодавцем.

Автором відмічено, що необхідність тлумачення пов’язана з особливостями мови закону. Ці особливості передбачають використання самих різних прийомів і правил тлумачення. До їх числа відноситься застосування саме законодавчих дефініцій для встановлення точного значення тих слів, що були вжиті законодавцем. Стосовно цього автором формулюються два правила тлумачення норм права за допомогою дефініцій: 1) якщо є законодавча дефініція, то термін повинен розумітися саме в такому значенні, яке вона встановлює; 2) найбільш точно інтерпретувати термін можна лише за допомогою відповідного визначення (дефініції). Зазначається, що важливу роль в полегшенні тлумачення міг би зіграти офіційний словник-довідник, який би включав в себе всю понятійно-термінологічну базу нормативно-правових актів із законодавчими визначеннями.

У підрозділі 3.2. “Дефінітивна специфіка конституції як основного закону держави” висвітлюється дефінітивна специфіка основного поняття конституційного права – конституції.

Конституція – це високо абстрактний і відносно невеликий по об’єму нормативно-правовий акт, тому визначення (дефініції) в ньому доцільно вводити значно рідше, ніж у кодексах та поточному законодавстві. Аналіз норм Основного закону держави дає підстави стверджувати, що його термінологія має доволі жорстку інтерпретаційну прив’язку до дуже абстрактних наукових понять (право, обов’язок, свобода, правова держава тощо). Визначення таких понять є не законодавчими дефініціями, а доктринальними. Саме тому спостерігається переважна відсутність законодавчих дефініцій в тексті конституції.

У підрозділі 3.3. “Дефінітивні проблеми нормотворення (на прикладі норм кримінального та цивільного законодавства)” розглядаються мовні апарати кримінального та цивільного законодавства стосовно дефінітивних проблем інтерпретації у цих галузях.

У цивільному та кримінальному праві, більшість термінів містить законодавчі дефініції безпосередньо в текстах Цивільного та Кримінального кодексів.

Кримінальне законодавство максимально сприймає “чужі” терміни та визначення. Тому в процесі інтерпретації права, суб’єкт тлумачення повинен брати до уваги законодавчі визначення понять, що мають місце в чинному законодавстві.

Кримінальний кодекс України рясніє великою кількістю дефініцій, які розміщуються не тільки в статтях, а й значною мірою знаходять місце в примітках до них. Особливу роль (як кількісна особливість) відіграють визначення стосовно положень Особливої частини Кримінального кодексу в якій містяться конкретні склади злочинів. Автором відмічено, що у формі дефініцій тут здебільшого виражається об’єктивна сторона.

Однією з важливих проблем ефективного застосування положень цивільного законодавства є також уніфікація понятійного апарату та вдосконалення змісту дефініцій окремих його норм. Це повною мірою стосується інституту зобов’язального права, визначення таких понять, як “самозахист”, “відомості, що не відповідають дійсності”, термінів “збитки”, “шкода” тощо.