ПСИХОЛОГИЧЕСКИЕ ФАКТОРЫ РАЗВИТИЯ СИНДРОМА ЭМОЦИОНАЛЬНОГО ВЫГОРАНИЯ И ЕГО ДИНАМИКА У ВРАЧЕЙ СКОРОЙ И НЕОТЛОЖНОЙ МЕДИЦИНСКОЙ ПОМОЩИ Автореферат

У вступі обґрунтована актуальність дослідження, визначені об’єкт, предмет, мета й завдання дослідження, висвітлена наукова новизна та практичне значення роботи.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження синдрому емоційного вигорання» розглядаються: проблема впливу професійної діяльності на особистість, стресові фактори професійної діяльності медичного персоналу швидкої й невідкладної медичної допомоги, підходи до концептуалізації синдрому емоційного вигорання, чинники його формування й специфіка прояву у медичних працівників різних спеціальностей.

Процес професіогенезу, обумовлюючи специфічні особистісні зміни, може сприяти формуванню різного роду професійних деформацій (С. П. Безносов, 2004; Є. Ф. Зеєр, 2005), зокрема синдрому емоційного вигорання (В. Є. Орел, 2001).

Існують різні підходи до концептуалізації синдрому емоційного вигорання. Даний феномен розглядається у якості тривимірного конструкта, що включає емоційне виснаження, деперсоналізацію й редукцію особистих досягнень
(C. Maslach, S. E. Jackson, 1993); вироблений особистістю механізм психологічного захисту у формі повного або часткового виключення емоцій у відповідь на стресові чинники професійної діяльності (В. В. Бойко, 1999); як прояв неекзистенційної установки стосовно життя (А. Ленгле, 2008); як специфічний вид професійних деструкцій, що негативно впливає на ефективність й якість праці (Т. В. Форманюк, 1999; О. О. Рукавишников, 2001; Т. В. Большакова, 2002); як деструктивне вирішення професійної кризи (Р. М. Грановська, 1988; Н. Є. Водоп'янова, 2003); у якості динамічного процесу, що характеризується зростаючим ступенем виразності симптоматики (J. Edelwich, A. Brodsky, 1980; В. Perlman, Е. Hartman, 1982;
С. Che
iss, 1980; M. Burisch, 2006).

Виділяють дві основні групи чинників, що сприяють розвитку СЕВ: організаційні й індивідуально-психологічні.

До основних організаційних чинників розвитку СЕВ відносять: високе робоче навантаження й стресовий характер професійної діяльності (Г. С. Абрамова, 1998;
Т. В. Большакова, 2002; Н. Є. Водоп'янова, 2003), високу відповідальність рішень, що приймаються (E. M. Bates, 1975; Н. Є. Водоп'янова, 2003), підвищену емоційну насиченість міжособистісних контактів у професійній сфері (В. В. Бойко, 1999;
Т. В. Форманюк, 1999), одноманітну й монотонну діяльність, відсутність стимулів для особистісного й професійного росту, недостатню винагороду за роботу, директивний стиль спілкування та ін. (А. Рines, 1988; Н. В. Грішина, 1997;
Т. Н. Ронгинська, 2002).

Основними індивідуально-психологічними чинниками розвитку «вигорання» є нейротизм, емоційна нестійкість, сензитивність, тривожність (M. P. Leiter, 1997;
W. B. Schaufeli, 1998; Н. Є. Водоп'янова, 2003), конформність, боязкість, підозрілість, схильність до почуття провини, консерватизм (О. О. Рукавишников, 2001; M. Burisch, 2006), імпульсивність, інтроверсія, пасивні копінг-стратегії, зовнішній «локус контролю» (С. Che
iss, 1980; В. Є. Орел, 2001).

Розвитку СЕВ піддані лікарі ШМД, умови діяльності яких характеризуються підвищеною стресогенністю. Б. С. Федаком (2009) виділені феноменологічні варіанти синдрому професійного вигорання у медичного персоналу ШМД, а саме: астено-субдепресивний, соматовегетативний, астено-іпохондричний, астено-обсесивний й істероформний. Розглянуті особливості особистості, мотиваційної сфери та соціального функціонування медичного персоналу з різним рівнем СЕВ.

У другому розділі «Організація та методи дослідження» представлена характеристика досліджуваних груп й обґрунтовані методи дослідження.

Для реалізації мети і завдань дисертаційної роботи було проведено психодіагностичне дослідження, в якому взяли участь 145 лікарів підстанцій ШМД ХМКЛШНМД ім. проф. О. І. Мещанінова у віці від 25 до 65 років (41,38 % – лікарі жіночої статі, 58,62% – чоловіки). Серед лікарів ШМД переважала вікова категорія понад 40 років (64,8%). Стаж роботи менше 4 років мали 17,93% лікарів, 5-9 років – 7,59%, 10-14 років – 17,93% і понад 15 років – 56,55% досліджуваного контингенту.

У роботі був використаний метод крайніх груп, згідно з яким 32% лікарів вище медіани й 32% нижче медіани склали полярні групи за індексом психічного вигорання, який визначався за допомогою опитувальника діагностики психічного вигорання О. О. Рукавишникова. Отже були сформовані дві групи лікарів: з високими показниками «вигорання» (46 лікарів) та без ознак «вигорання» (46 лікарів).

У дослідженні був використаний наступний комплекс психодіагностичних методик: 1) для діагностики синдрому емоційного вигорання: методика діагностики професійного вигорання (MBI) (С. Maslach, S. Jackson, 1986; модифікація та адаптація Н. Є. Водоп'янової, 2001); методика діагностики рівня емоційного вигорання В. В. Бойко (1999); опитувальник, спрямований на виявлення психічного вигорання (О. О. Рукавишников, 1998); 2) для дослідження особливостей особистості: 16-факторний особистісний опитувальник Р. Б. Кеттелла (форма С) (адаптація І. М. Палея, А. Н. Капустіної та ін., 1972); п'ятифакторний особистісний опитувальник «Велика п'ятірка» (адаптація А. Б. Хромова, 2000); стандартизований багатофакторний метод дослідження особистості (модифікація тесту ММРІ в адаптації Л. М. Собчик, 2003); 3) для дослідження особливостей емоційної сфери: шкала диференційних емоцій К. Е. Ізарда (1999) й Торонтська алекситимічна шкала, адаптована в Психоневрологічному НДІ ім. В. М. Бехтерєва (1994); 4) для діагностики особливостей копінг-стратегій і механізмів психологічного захисту: методика діагностики типів психологічного захисту Р. Плутчик в адаптації
Л. І. Васермана та ін. (2005); «Індикатор стратегій опанування стресу»
Д. Амірхана в адаптації В. М. Ялтонського (1994); методика дослідження копінг-поведінки в стресових ситуаціях С. Нормана, Д. Ф. Ендлера та ін., адаптована
Т. Л. Крюковою (2002); копінг-тест Р. Лазаруса й С. Фолкмана, адаптований
Т. Л. Крюковою та ін. (2004).

Для математико-статистичної обробки результатів дослідження використовувалися методи перевірки достовірності відмінностей незв’язаних вибірок (t-критерій Ст’юдента, U-критерій Манна-Уітні, φ-критерій кутового перетворення Фішера); G-критерій знаків; коефіцієнт детермінації; методи багатовимірної статистики: кореляційний (коефіцієнт рангової кореляції Кендалла) і факторний аналіз (метод головних компонент, «обертання» Varimax із нормалізацією Кайзера), які здійснювались за допомогою комп'ютеризованих пакетів статистичних програм SPSS Statistics 17.0.

У третьому розділі «Психологічні чинники розвитку синдрому емоційного вигорання та його динаміка у лікарів швидкої й невідкладної медичної допомоги» розглядаються феноменологія й динаміка синдрому емоційного вигорання у лікарів ШМД, а також психологічні чинники його розвитку: особливості особистості, емоційної сфери, копінг-поведінки та механізмів психологічного захисту лікарів із СЕВ.

У науковій літературі існують розходження в теоретичній трактовці СЕВ. Тому нами були обрані три методики, які спрямовані на вивчення різних аспектів «вигорання».

За результатами, отриманими за допомогою опитувальника для виявлення вигорання MBI (К. Маслач і С. Джексон у модифікації Н. Є. Водоп'янової) поширеність СЕВ серед лікарів ШМД склала 17,93%.

Структура СЕВ, згідно з концептуальною моделлю К. Маслач і С. Джексон, представлено трьома компонентами: емоційним виснаженням, деперсоналізацією й редукцією особистих досягнень.