ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОДОЛАННЯ ВЧИТЕЛЯМИ ВНУТРІШНЬООСОБИСТІСНИХ КОНФЛІКТІВ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційної роботи, сформульовано основну мету та завдання, визначено об’єкт, предмет, методи дослідження, розкрито теоретико-методологічні основи, викладено наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, наведено дані про апробацію та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі – «Теоретичні основи дослідження внутрішньоособистісних конфліктів учителів» – висвітлено головні підходи до визначення і розуміння внутрішньоособистісного конфлікту у психології; розкрито психологічний зміст понять «внутрішньоособистісний конфлікт» та «подолання внутрішньоособистісних конфліктів»; проаналізовані умови виникнення внутрішньоособистісних конфліктів вчителів та специфіка конфліктів; визначено механізми, особистісні передумови та чинники подолання конфліктів.

Теоретичний аналіз проблеми внутрішньоособистісного конфлікту виявив відсутність єдиного погляду на це явище. Загалом його визначають як зіткнення різних особистісних утворень: мотивів, цілей, інтересів, ставлень тощо (О. Леонтьєв, В. Мерлін, В. М’ясищев та ін.). Психологія розвитку акцентує увагу на конфлікті як такому, що розкриває специфіку суб’єктивного відображення нерівномірності особистісного розвитку та є одним з елементів внутрішньої динаміки, який обумовлює саморозвиток особистості (Ф. Василюк, Л. Виготський, Г. Костюк, В. Столін, Т. Титаренко). У західній психології внутрішньоособистісний конфлікт трактується відповідно до положень глибинної, екзістенційно-гуманістичної, когнітивної психології (А. Адлер, К. Левін, А. Маслоу, К. Роджерс, Л. Фестінгер, В. Франкл, З. Фройд, К. Хорні).

Внутрішньоособистісний конфлікт визначено як психологічний стан більш або менш тривалої дезінтеграції особистості, що зумовлений загостренням суперечностей у її ціннісно-мотиваційній сфері і виражається розузгодженістю поглядів, ставлень і дій щодо себе, інших і світу в цілому. При більш глибоких конфліктах основною темою переживань стає Я особистості, її самоцінність. Інша група конфліктів пов’язана з суперечностями у ставленнях і діях щодо інших суб’єктів чи об’єктів дійсності. Такі конфлікти суттєво не позначаються на самоставленні особистості. Означені конфлікти можуть зумовлювати виникнення один одного та поєднуватися між собою (рис. 1).

Відомо, що внутрішня суперечливість і конфліктність особистості є природною. Саме внутрішньоособистісні конфлікти спонукають людину до розвитку, акцентують її увагу на тому, які якості необхідно розвинути для покращення ефективності власного життя та діяльності (Л. Виготський, Т. Гущина, О. Донченко, В. Мерлін, Р. Мей, Л. Мітіна, К. Роджерс, В. Столін, Т. Титаренко, Е. Фромм, К. Хорні та ін.). Однак неефективно вирішені внутрішньоособистісні конфлікти часто негативно позначається на благополуччі особистості (Ф. Василюк, О. Донченко, Л. Мітіна, Р. Мей, В. М’ясищев, Т. Титаренко, В. Юрченко та ін.).

Метою подолання внутрішньоособистісних конфліктів є відновлення та забезпечення внутрішньоособистісної узгодженості, рівноваги та душевного комфорту (О. Донченко, Ф. Василюк, К.Левін, А. Налчаджян, Л. Фестінгер, З. Фройд, Г. Фройд, Т. Титаренко, Т. Яценко та ін.). Із пошуковою активністю та розв’язанням конфлікту пов’язують активне подолання, а з мінімізацією негативних переживань – паліативне подолання (М. Фетіскін). До подолання віднесено і саморозвиток особистості, що передбачає перехід на якісно новий рівень і спосіб життєдіяльності.