ОСОБЛИВОСТІ АКСІОГЕНЕЗУ ПІДЛІТКІВ У ПРОЦЕСІ РЕЛІГІЙНОЇ ОСВІТИ Автореферат

У вступі наводиться обґрунтування актуальності обраної теми дослідження та напряму дисертаційної роботи, визначається об’єкт, предмет, мета, гіпотеза та завдання, теоретична та методологічна основи дослідження. Висвітлюються наукова новизна роботи, теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Подаються відомості про апробацію та впровадження результатів дисертаційного дослідження, публікації за темою роботи.

Перший розділ «Сучасні наукові уявлення про зміст та формування ціннісних орієнтацій особистості» присвячується теоретико-методологічним засадам вивчення аксіопроблематики. В ньому розглядаються загальні уявлення про розвиток ціннісно-смислової сфери людини як у сучасній психологічній науці, так і в теології. Аналізуються тенденції до поєднання теологічного та наукового тлумачення аксіопроблематики в сучасній психологічній літературі. Окрема увага приділяється питанню формування духовно-моральних цінностей у підростаючого покоління.

Зазначається, що у психологічних наукових розробках останніх 10–15 років простежується тенденція до виокремлення двох головних напрямків досліджень з аксіопроблематики:

· дослідження генези професійної системи цінностей (Н.О. Антонова,
Ю.Л. Горбенко, Н.І. Іванцев, Т.А. Кадикова, Н.П. Максимчук, О.Б. Мартинюк, В.М. Мицько, М.В. Шевчук);

· вивчення динаміки системи цінностей у різних вікових та соціальних групах (К.О. Островська, Х.О. Порсева, З.В. Спринська, Н.В. Юнг).

Встановлено, що сучасні науковці схиляються до суб’єктивного розуміння природи цінностей. Вони, у переважній більшості, розглядають цінності в ракурсі суб’єкт-об’єктних «стосунків» як суб’єктивне ставлення особистості до відповідних характеристик об’єктів зовнішнього світу. Індивідуальні цінності, на їх думку, є інтеріоризацією цінностей соціуму (М.Й. Боришевський, Г.Г. Дилігенський,
В.Ю. Дмитрієв, Д.О. Леонтьєв, та ін.). Цінності, ціннісні орієнтації особистості у психологічній літературі розглядаються як система, ієрархія цінностей, не вирізняється стабільністю. Конфлікт (зумовлений як внутрішніми, так і зовнішніми чинниками) вважається головною детермінантою трансформації системи ціннісних орієнтацій особистості (З.С. Карпенко, М.В. Шевчук). Саме тому питання цінностей особливо актуалізується у період криз.

Проведений аналіз наукових джерел дозволив виявити емоційно-когнітивно-вольову структуру ціннісних орієнтацій (В.Ю. Дмитрієв, О.Б. Мартинюк,
М.В. Шевчук).

У розділі обґрунтовується доцільність виокремлення у структурі цінностей таких змістовно-орієнтаційних модусів: прагматично-житейські; соціальні; громадянсько-ідеологічні; гносеологічні; етичні; естетичні; містичні. Звертається увага на наявність свідомого та несвідомого компонентів у структурі ціннісних орієнтацій особистості, існування «декларованої» системи цінностей
(Ю.Л. Горбенко).

Водночас зазначається поява у психологічній літературі певної тенденції й до розгляду релігійного аспекту аксіопроблематики (В.М. Бєляєва, Б.С. Братусь, М.Я. Дворецька, С.Ю. Дивногорцева, М.Д. Нікандров та ін.); визначається й специфіка наукових досліджень у цьому напрямку.

Логіка дисертаційного дослідження зумовила доцільність розгляду підходів до вивчення аксіопроблематики не тільки академічної науки, але й теології. Так, розглядаються два основних напрямки вивчення питання духовно-моральних цінностей:

· з позицій соціокультурного підходу (М.Й. Боришевський, Ф.М. Козирєв,
О.П. Колісник, В.С. Ледньов, І.В. Метлик, М.В. Савчин, Н.Г. Тюлькіна та ін.);

· з позицій теології (О.В. Бородіна, М.Я. Дворецька, С.Ю. Дивногорцева,
А. Кураєв, В.В. Покальова, І.О. Родіонова, О.Л. Янушкявічене та ін.).

Зауважується, що в наш час практика формування духовно-моральних цінностей випереджає науку. Причина цього вбачається у недостатній науковій та філософській розробці проблеми духовності людини.

При аналізі розуміння цінностей та ціннісних орієнтацій у теології виявлені відмінності, нетотожність багатьох понять та категорій психології та теології. Саме тому на сучасному етапі актуальною є проблема узгодження поняттєво-категоріального апарату психології та теології (Б.С. Братусь, Адріан ван Каам).

Встановлено, що в теології людина не розділяється на іпостасі: «індивід», «індивідуальність», «особистість», а розглядається як єдина цілісна система (Іриней Ліонський, Оріген, Тертуліан, Василій Великий, Григорій Богослов, Ісаак Сірин, Іоанн Ліствичник, Григорій Палама та ін.). Цінності походять від Бога та є Його відображенням у Творінні. Все буття є цінністю, до того ж цінністю позитивною («добро»). «Справжніми» цінностями вважаються тільки релігійні цінності. Ціннісне осягнення розуміється як іманентна властивість людини, оскільки людина є образом та подобою Бога. Детермінувальна роль в актуалізації для особистості певних цінностей відводиться дії Божої благодаті (сотеріологічний чинник).

Зазначається, що теологія визначає аксіогенез людини (у чіткій ієрархічній системі «Бог — людина — світ») як шлях до Бога, спрямованість до теозису. При формуванні системи цінностей акцентується увага на розкритті внутрішнього потенціалу, гармонізації особистості, розумінні зв’язку з Богом. Однак, сучасна система релігійної (християнської) освіти стикається з багатьма труднощами при здійсненні ціннісно-формувального впливу на особистість підлітка.

Таким чином, питання духовно-морального становлення особистості є недостатньо дослідженим на сучасному етапі розвитку психологічної науки. Цей факт негативно впливає на якість освітніх програм духовно-етичного спрямування, яких існує значна кількість.

Наведений у розділі аналіз наукових джерел за проблемою нашого дослідження вказав на актуальність ретельного вивчення особливостей ґенези ціннісно-смислової сфери віруючої людини, надав можливість визначити загальні теоретичні засади, згідно з якими й повинно будуватись емпіричне дослідження.

У другому розділі «Обґрунтування вибору методичного забезпечення емпіричного дослідження» аналізуються наявні методи аксіологічного аналізу; визначаються зміст та структура цінностей та ціннісних орієнтацій особистості; розглядаються чинники, що впливають на аксіогенез підлітків; здійснюється підбір та обґрунтування методів дослідження.

Результати проведеного у розділі аналізу найбільш вживаних аксіометричних методик (методика С.С. Бубнової; методика О.М. Еткінда; методика М. Рокіча; опитувальник «ОТеЦ» І. Сеніна; методика О.Б. Фанталової) вказують на те, що наявні методики дозволяють вивчити структуру цінностей, але залишають поза увагою структуру ціннісних орієнтацій особистості. Сучасні науковці схильні виділяти у ціннісних орієнтаціях позитивний та негативний рівні, кожен з яких структурується на: прагматичний, егоцентричний, групоцентричний та просоціальний (Б.С. Братусь); емоційний, когнітивний та діяльнісний рівні
(В.Ю. Дмитрієв); інформаційно-емоційно-вольову структуру ціннісних орієнтацій (М.В. Шевчук); емотивний, когнітивний та конативний компоненти (О.Б. Мартинюк); «реальну» та «декларовану» систему цінностей (Ю.Л. Горбенко).

Проте, не цілком зрозуміло, якому з зазначених рівнів структури ціннісних орієнтацій особистості відповідають результати, отримані за допомогою даних методик. Саме тому й обґрунтовується доцільність використання модифікованого варіанту методики СЦОО В.Ю. Дмитрієва.

Встановлено, що у ієрархічній системі ціннісних орієнтацій особистості прагматично-житейський модус можна визначити як базовий. Саме він зумовлює для людини актуальність цінностей соціального, ідеологічного, гносеологічного, етичного, естетичного та містичного модусів. Значення (актуальність) цінностей цих модусів визначається людиною через їх вплив на її практично-житейську діяльність (отримання емоційно-чуттєвих чи матеріальних результатів).

Зазначається, що головною детермінантою особистісного аксіогенезу підлітків є специфіка міжособистісних взаємин (у групах «підліток — друзі», «підліток — сім’я», «підліток — шкільне середовище»). Характер цих взаємин взаємозумовлюється особистісними якостями підлітка.

Серед чинників формувального впливу на індивідуальну систему ціннісних орієнтацій, як найбільш вагомі, визначаються характер сприйняття міжособистісної взаємодії («екстравертована» форма — прояв емоційно-вольових якостей, комунікативних та організаторських здібностей; та «інтравертована» форма — тривожність, фрустрація, стрес, конформізм), особистісні особливості (особистісні якості, рівень розумового розвитку), соціальні чинники (вплив референтних груп, ЗМІ, соціальне оточення, авторитетні особистості).

Саме тому для проведення дослідження обрано такі групи емпіричних методів та методик: для вивчення особливостей аксіосфери підлітків — методика СЦОО В.Ю. Дмитрієва (авторська модифікація), методика Р. Інглхарта в модифікації
М.С. Яницького; для вивчення особистісних особливостей та характеру сприйняття підлітками міжособистісної взаємодії — спостереження, опитувальник Кеттела, анкета «Шкільні інтереси», анкета «Твій клас» методика оцінки емоційної зрілості (О.Я. Чебикін), «КОЗ-2», тест шкільної тривожності Філіпса.

У третьому розділі «Емпіричне вивчення особливостей ґенези ціннісно-смислової сфери підлітків у процесі релігійної освіти» увага зосереджується на вивченні особливостей впливу різних напрямків, форм та методів роботи, які використовуються у закладах релігійної освіти (Православної, Католицької Церков, інших християнських деномінацій), на аксіогенез підлітків.

Достовірність результатів проведеного нами дослідження була забезпечена високим рівнем репрезентативності вибірок (табл. 1).

На підставі спостережень та теоретичного аналізу відповідної психолого-педагогічної літератури у дисертації виокремлені дві основні групи форм та методів роботи з підлітками у християнських релігійно-освітніх закладах: методи прямого впливу та методи опосередкованого впливу.