ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОБРАЗУ ФІЗИЧНОГО Я У СЛІПИХ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження, визначено його об’єкт, предмет, мету, завдання та методи, розкрито наукову новизну та практичне значення отриманих результатів, наведено дані про їх апробацію.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади дослідження образу фізичного Я як складової Я-концепції у загальній та спеціальній психології» поданий аналіз психологічних робіт з точки зору місця Я-концепції у структурі самосвідомості особистості.

За Р. Бернсом, який першим виділив Я-концепцію у структурі психіки людини, вона є відносно стійким психічним утворенням, в більшій чи меншій мірі усвідомленим, і переживається індивідом як система уявлень про самого себе, на основі якої вибудовуються ставлення до себе та стосунки з іншими людьми.

У дослідженнях У. Джеймса, О. Соколової, А. Спіркіна, В. Століна та ін. Я-концепція розглядається як збірне поняття, що вміщує множину Я-образів, зокрема, модальнісні установки особистості на себе: Я-реальне, Я-ідеальне, Я-дзеркальне. У складі уявлень про себе важливе місце займає образ фізичного Я, який включає два основних компоненти – матеріальний (уявлення про різновиди одягу, їх вплив на зовнішність людини) та тілесний (уявлення про схему та образ тіла, тілесну концепцію та тілесні фантазії).

Як зазначалося вище, тілесний компонент образу фізичного Я містить дві основні складові: схему тіла та образ тіла.

Схема тіла – це пластична модель власного тіла, що формується на основі соматичних відчуттів. На думку психологів (А. Меграбян, В. Мерлін), схему тіла визначають соматичні та візуальні образи. При порушеннях візуальних сприймань уявлення про схему тіла набувають якісної своєрідності і формуються на базі внутрішніх відчуттів.

Образ тіла – репрезентація в самосвідомості власного тіла як вмістилища «Я». За В. Куніциною, основою формування образу тіла особистості є зоровий компонент. У своєму складі образ тіла містить наступні елементи: уявлення про власну зовнішність, про дзеркальний та ідеальний образ тіла, про стан здоров’я, власні фізичні можливості та відповідність зовнішності віковим характеристикам людини.

Найближчими до теми нашого дослідження є психологічні роботи, присвячені впливу різних порушень у дітей на формування образу фізичного Я. Так, вивчення впливу на образ фізичного Я порушень опорно-рухового апарату було предметом досліджень В. Корнієнко та О. Романенко; стосовно дорослих осіб з ампутаційними дефектами кінцівок це питання вивчала О. Купрєєва; особливості образу фізичного Я при наявності вроджених чи набутих дефектів зовнішнього вигляду констатувала Р. Моляко; при психічних порушеннях різної етіології аналізувала О. Соколова.

Заслуговує на увагу дослідження М. Мдівані, присвячене ролі образу фізичного Я у фізичному розвиткові школярів. Автором у фізичному Я виділяються три компоненти: Я-фізичне функціональне (образ, який формується в контексті функціонування тіла як фізичного об’єкта та зростає зі збільшенням рухового досвіду і базується на біологічних зворотних зв’язках); Я-фізичне соціальне (образ, який формується під впливом соціального оточення і є уявленням про те, як суб’єкт виглядає в очах оточуючих); та Я-фізичне ідеальне (образ, який формується в процесі оволодіння культурними стереотипами і груповими нормами та є уявленням суб’єкта про те, яким потрібно бути).

Дослідження Р. Моляко, присвячене особливостям формування образу фізичного Я у дітей з косметичними дефектами підліткового та юнацького віку, засвідчило наявність афективно-когнітивної оцінки Я-фізичного; наявність значного розриву між Я-реальним і Я-ідеальним; суттєву різницю в оцінюванні окремих частин зовнішності (тіла і обличчя) в залежності від місця розташування косметичного дефекту, який, до речі, виникає і при глибоких порушеннях зору.

Тифлопсихологи та тифлопедагоги акцентують увагу на своєрідностях зовнішності та поведінки сліпої людини, виникнення яких є наслідком природжених аномалій розвитку або травматичних ушкоджень органу зору чи пов’язане з неможливістю наслідування міміки, пантоміміки, жестикуляції оточуючих (К. Бюрклен, П. Віллей, В. Деніскіна, Л. Залцман, А. Крогіус, О. Литвак, Є. Синьова, Е. Стерніна).

Глибокі порушення зору не дають людині можливості оцінювати свою зовнішність, і тому образ фізичного Я будується переважно на основі соціальних факторів, якими є суб’єктивна оцінка оточуючих. При наявності комплексу косметичних та візуальних порушень провідну роль у виникненні особливостей відіграють первинні – візуальні.

В. Кобильченко в дослідженні теоретико-методологічних засад психологічного супроводу підлітків з глибокими порушеннями зору відзначив, що порушення психічних та соціальних зв’язків дитини може призвести до негативних наслідків в особистісному розвиткові, зокрема, у специфіці загальної самооцінки, порушеннях екстернального локусу контролю, що характеризується такими рисами, як невпевненість у собі, підвищення особистісної тривожності, недостатня сформованість комунікативних умінь.

У дослідженні Є. Клопоти, констатується, що порушення зору викликає «психологічне неприйняття свого фізичного образу, тобто «тілесного Я». Незряча особистість перестає відповідати прийнятому в суспільстві стандарту здорової людини. Виникає конфлікт між «образом здорової людини» і власним образом «людини з тростиною».

Аналіз матеріалів, отриманих в дослідженні Є. Клопоти, дозволяє вважати, що викривлення в образі фізичного Я є наслідком недостатньо скоригованого навчання і виховання сліпої дитини в старшому дошкільному та молодшому шкільному віці. Цю думку можна також підтвердити дослідженням О. Таран, проведеному серед слабозорих дітей старшого дошкільного віку, в якому доведено, що формування Я-концепції у дітей з порушеннями зору підпорядковується загальновіковим нормам розвитку, але має суттєві якісні відмінності і тому потребує корекційного спрямування.

У другому розділ - «Експериментальне вивчення особливостей образу фізичного Я у сліпих молодших школярів» - подається характеристика контингенту та методів дослідження; описуються результати експериментального вивчення рівня ставлення сліпих молодших школярів до власної зовнішності, рівнів сформованості уявлень про матеріальний та тілесний компоненти образу фізичного Я; викладено порівняльну диференціацію особливостей формування образу фізичного Я у молодших школярів в нормі та при патології зорового сприймання.

В ході констатувального дослідження брала участь 181 дитина, віком від 6 до 12 років. З них 120 – сліпі діти (експериментальна група), 61 – діти з нормальним розвитком зору (група для порівняння). В кожній вибірці було виділено молодшу (учні 1-2 класів) та старшу групи (учні 3-4 класів). В середині групи незрячих школярів було виділено групу тотально сліпих та парціально сліпих.

У визначенні ставлення дітей до власної зовнішності була використана методика узагальнення незалежних характеристик, отриманих від педагогів та психологів, які постійно контактують з дітьми. Було встановлено 4 рівні зацікавленості власною зовнішністю: високий, середній, низький та нульовий. Тут і в подальшому при визначенні рівнів складності ми брали до уваги кількісні та якісні характеристики відповідей на поставлені запитання та успішність виконання запропонованих завдань. З’ясовано, що більшість сліпих дітей молодшого шкільного віку мають середній та низький рівень зацікавлення власною зовнішністю (з числа тотально сліпих – 74,4% мають низький і 18,6% – середній рівні, а з числа парціально сліпих низький рівень мають 17,6% і 82,4% - середній рівень зацікавленості), що можна трактувати як індиферентне ставлення. З числа зрячих дітей переважна більшість – 78,6% виявляють високий рівень зацікавленості. Таким чином, глибокі порушення зору виявляються вирішальним фактором у формуванні зацікавленості власною зовнішністю у дітей молодшого шкільного віку, що можна вважати основною причиною виявлення якісних своєрідностей у формуванні образу фізичного Я.

Було з’ясовано, що з віком у сліпих дітей спостерігається підвищення рівня зацікавленості власною зовнішністю, що ми пояснюємо соціальними причинами та підвищенням ролі зовнішності в спілкуванні з оточуючими.

Дослідженням вивчався матеріальний компонент образу фізичного Я. При з’ясуванні питань щодо сформованості знань та уявлень про сезонні види взуття та одягу було визначено 4 рівні: високий, середній, низький та нульовий. Встановлено, що порівняно зі зрячими, у яких переважає високий рівень (76,3%), парціально сліпі мають середній (92,6%), а тотально сліпі – низький (61,7%) рівні. Аналіз експериментальних даних показав також збереження тенденції щодо підвищення рівнів сформованості даного явища з віком дітей. Проте, слід відмітити, що це незначні покращення, які свідчать про спроможність сліпих дітей до саморозвитку та самоактуалізації, але глибокі порушення зору справляють сильний вплив на цей процес.

Порівняльний аналіз рівнів сформованості уявлень про схему тіла у сліпих дітей молодшого шкільного віку проводився на підставі матеріалів дослідження з використанням «Модельного методу» та методики «Проби Хеда».

Модельний метод застосовувався в індивідуальній формі і передбачав виявлення вмінь та особливостей знаходження частин тіла на ляльці-моделі. Завдання варіювались за складністю, від найлегшого – першого, в якому пропонувалось дітям скласти розібрану на частини ляльку, до більш складних - другого та третього, в яких пропонувалося знайти помітні та ледве помітні помилки у неправильно складеній ляльці.

Було встановлено, що зрячі діти однаково легко справляються з усіма видами завдань. Простежувалася залежність виконання завдань різної складності від глибини порушення зору. Парціально сліпі діти майже вдвічі частіше, ніж тотально сліпі, виконували завдання першого та другого рівнів складності і майже втричі частіше виконували завдання третього рівня складності.

Статистична обробка отриманих матеріалів за критерієм Стьюдента підтвердила, що зрячі діти краще орієнтуються у схемі тіла, ніж їх однолітки з глибокими зоровими порушеннями (t_емп.=8,6, р<0,001). Результати сліпих дітей покращуються з віком, внаслідок розширення чуттєвого досвіду (t_емп.=2,5, р<0,05).

З метою визначення особливостей просторового та регуляторного праксису, вміння орієнтуватись у правій та лівій частинах тіла дітям пропонувалась методика «Проби Хеда», за якою вони повинні були виконувати за зразком мануальні та бімануальні дії, в яких візуальне спостереження рухів експериментатора замінювалось дотиковим. Пропонувалось для відтворення сім завдань, які виконувалися від найлегшого до найскладнішого.

Було встановлено чотири рівні сформованості орієнтування у схемі тіла: високий, середній, низький та нульовий.

З’ясовано, що порівняно зі зрячими дітьми, у яких переважає високий рівень сформованості уявлень про схему власного тіла (75,5%), серед сліпих дітей лише половина (50%) досягають такого ж рівня. При цьому, із загальної кількості сліпих дітей з високим рівнем сформованості уявлень про схему тіла 70,6% становлять парціально сліпі та 41,9% - тотально сліпі, що свідчить про залежність цього показника від глибини порушення зору.

Дослідженнями В. Мухіної встановлено, що в основі формування уявлень про схему тіла у зрячих дітей лежить процес перцепції власного тіла та кінестезичні відчуття, розвиток рухових навичок значно покращується у віці 10-11 років. Це пояснює той факт, що лише в молодшій групі сліпих дітей спостерігається значне відставання у формуванні уявлень про схему власного тіла, порівняно зі зрячими. З віком потрібні рухові навички у тотально сліпих дітей мають компенсаторний розвиток, що дозволяє їм наблизитись до результатів парціально сліпих, проте, розвиток кінестезичних відчуттів в умовах сліпоти значно гальмується через неможливість візуального контролю за власними рухами, що надалі потребує психолого-педагогічної корекції.

Слід відмітити значення залишкового зору в формуванні уявлень про схему тіла. З даних таблиці 1 видно, що парціально сліпі діти наближаються за показниками до зрячих дітей.

Таким чином, залишковий зір відіграє важливу роль при формуванні вміння орієнтуватися у схемі тіла. Статистичний аналіз результатів експериментів показує, що діти з парціальною сліпотою краще орієнтуються у схемі тіла, ніж тотально сліпі діти (t_емп.=2,8, р<0,01).

У констатувальному експерименті також вивчалися особливості уявлень незрячих дітей про образ тіла.

Для якісної характеристики особливостей дзеркального образу тіла було використано авторську методику «Оголошення в газету». Аналіз результатів, здобутих за її допомогою, включав виділення чотирьох видів суджень: конкретні (називання фізичної ознаки та її опис); матеріальні (називання свого одягу); емоційно-характерологічні (замість опису власної зовнішності називання рис характеру) та відсутні (неможливість нічого повідомити про себе). Матеріальні та емоційно-характерологічні судження було визначено як заміщуючі.

Встановлено, що не всі сліпі діти (лише 70%) здатні до конкретних суджень про власну зовнішність. Частина з них замінюють конкретні судження про зовнішність знаннями про свій одяг (6,7%) або про власні риси характеру (8,3%). З числа сліпих дітей 15% взагалі не можуть описати свій дзеркальний образ.

Опрацювання результатів емпіричного дослідження за допомогою φ-критерію підтвердило, що частота конкретних суджень, використаних для опису дзеркального образу зовнішності, у дітей, що мають залишок зору, перевищує частоту відповідних суджень у тотально сліпих дітей (φ_емп.=4,3; φ_емп.>φ_крит.,р<0,01). Частота конкретних суджень самопису дзеркального образу зовнішності у сліпих молодших школярів зростає з віком (φ_емп.=5,3; φ_емп.>φ_крит.,р<0,01).

Було виділено наступні чотири рівні конкретних суджень: високий, середній, низький, дуже низький або нульовий.

Встановлено, що зрячим дітям властиві середній (54,1%) та високий (45,9%) рівні конкретних суджень, сліпим – дуже низький або нульовий (76,2%) та низький (23,8%). Для розвитку конкретних уявлень та суджень дітей про власну зовнішність важливою умовою є наявність залишкового зору, результати парціально сліпих дітей вдвічі кращі, ніж у тотально сліпих, проте залишаються на низькому рівні.

У відповідях на запитання експериментатора щодо рис обличчя зрячі діти виділяли як основну ознаку очі. З числа тотально сліпих дітей лише 23,3% виділяють очі при описах дзеркального образу зовнішності, а з числа парціально сліпих – 70,6%. При цьому тотально сліпі діти, виділяючи очі, вказували на наявність їх ушкодження та неможливість бачити (80%, з названих вище 23,3%). Парціально сліпі діти виділяли очі як рису обличчя в 66,7% випадків, при цьому називали в основному колір очей. Наявність дефекту зору не сприймається ними як ознака сліпоти, можливість хоч трохи бачити наближає їх в самоусвідомленні до зрячих.

Важливого значення при оцінці особливостей формування образу фізичного Я набувають уявлення дітей про реальні та ідеальні фізичні якості. Критерієм оцінки їх сформованості була складність відповідей з використанням різних ознак зовнішності. Дослідження уявлень про власну зовнішність, ідеальний образ тіла та фізичні якості здійснювалося за допомогою авторської методики «Як виглядаю – як я хочу виглядати».

Якісний аналіз результатів вивчення сформованості уявлень про реальну зовнішність у незрячих респондентів показав, що їм властиві: заміна візуальних характеристик тактильними; наближення уявлень про власну зовнішність до зовнішнього вигляду свого кумира; судження з вказівкою на дефект органу зору; специфічні уявлення, сформовані на основі комбінації тактильних відчуттів та уяви.

У дослідженні вивчалося використання у судженнях дітей при характеристиці частин власного тіла та обличчя різних видів відчуттів та сприймань. Виявилось, що при характеристиці зросту та статури використовуються переважно вербальні судження - 43,3%, побудовані на тактильних, полісенсорних відчуттях – 33,3% або їх відсутність. При цьому у зрячих дітей майже в 100% судження базуються на візуальних відчуттях та сприйманнях.

Аналіз матеріалів про співпадіння суджень, про реальний та ідеальний образ фізичного Я показав, що у сліпих дітей частіше ніж у зрячих спостерігаються співпадіння щодо зросту (41,7% у сліпих і 9,8% - у зрячих), шкіри (56,7% - у сліпих та 34,4% - у зрячих) та волосся (45% - у сліпих та 14,8% - у зрячих). Дані факти пояснюються більшими можливостями до візуальної оцінки у зрячих дітей, порівняно з кінестезичними та тактильними у сліпих дітей. Особливо слід відмітити нереальну оцінку у частини (38,3%) сліпих дітей молодших класів власних очей, які вважають їх зовнішній вигляд ідеальним. При самоописах очей лише 6,7% тотально сліпих дітей відмічають дефект органу зору як основну ознаку зовнішності. Найменше критичності сліпі респонденти проявляють до оцінки таких частин тіла, як губи, руки, ноги.

З віком у сліпих молодших школярів значно підвищується критичність до власної статури, волосся, форми обличчя та до губ. Критичність до очей збільшується приблизно на 4%. Судження, що відображають уявлення про реальний та ідеальний вигляд очей, у парціально сліпих респондентів співпадають приблизно з такою ж частотою, як і у тотально сліпих. У дітей, які мають залишковий зір більше критичності до зросту, статури, шкіри, губ, рук та ніг у порівнянні з тотально сліпими дітьми.

Визначення особливостей формування оцінки стану власного здоров’я сліпими учнями молодших класів проводилось за авторською методикою «Самооцінка частин тіла».

Встановлено, що загальна самооцінка здоров’я у сліпих дітей за критерієм її критичності співпадає з самооцінкою зрячих дітей.

При самооцінці стану здоров’я таких частин тіла як голова, очі, рот, зуби, ніс, вуха, шия, спина, живіт, руки, ноги зрячі діти враховували не лише її фізичний стан, але й зовнішній вигляд. Сліпі діти враховували переважно функціональний стан частини тіла, або характеристики оточуючих.

Основна увага в експерименті була приділена вивченню самооцінки здоров’я очей оскільки, як відомо, порушення зору, викликаючи гіподинамію, відбиваються на фізичному здоров’ї особистості. За рівень адекватності було прийнято найнижчі із можливих балів (1-2 бали для тотально сліпих та 1-3 бали для парціально сліпих). З’ясовано, що у 83,3% випадків зустрічаються неадекватно завищені оцінки.

Аналіз відповідей на запитання за методикою «Як я виглядаю – як я хочу виглядати», які стосувались фізичних якостей (фізична слабкість, швидкість та (або) спритність, сила та швидкість, сила), показав, що переважна більшість зрячих дітей (90,2%) вважають себе швидкими та спритними, проте не дуже сильними. Відсутність відповідей не спостерігалася.

Серед тотально сліпих дітей 11,6% дітей вважають себе фізично слабкими, але 34,9% вважають себе швидкими та спритними, що значно відрізняє їх від парціально сліпих дітей, які в 35,3% випадків не змогли оцінити власні фізичні можливості, але в 41,2% випадків вважають себе швидкими та спритними. Значний відсоток відсутності відповідей у парціально сліпих дітей ми пояснюємо їх недостатнім досвідом, а завищену оцінку своєї швидкості та спритності розглядаємо як псевдокомпенсаторне утворення.

Порівняльний аналіз даних про співпадання реальних та ідеальних суджень сліпих та зрячих дітей щодо їх фізичних можливостей показав більше співпадання у тотально сліпих (74,4%) дітей, ніж у парціально сліпих (29,4%) та зрячих (34,4%), що ми пояснюємо більшим заглибленням у внутрішні соматичні відчуття у сліпих, як наслідок меншої соціальної активності і, навпаки, більшу відволікаємість у зрячих та парціально сліпих дітей від соматичних відчуттів.

З метою виявлення у досліджуваних наявності уявлень щодо вікової та статевої специфіки зовнішності людей (оскільки образ фізичного Я формується в досвіді дітей і базується на уявленнях про зовнішність оточуючих) була використана авторська методика «В гостях у казки». На прикладі героїв казки Ш. Перро «Попелюшка» діти повинні були описати зовнішній вигляд героїв казки. Для аналізу відповідей були використані такі види оцінок зовнішності (ОЗ): емоційні; естетичні (4 рівні); заміщуючі (морально-етичні, фізіологічні, матеріальні); відсутні. Для опису дітям пропонувались: образ літнього чоловіка (батько Попелюшки); образ дорослої жінки (мачуха); образ красивого юнака (принц); образ красивої молодої дівчини (Попелюшка); образи некрасивих дівчат (доньки мачухи).

Порівняльний аналіз, отриманих від сліпих та зрячих дітей відповідей, показав, що зрячим дітям властивий високий рівень естетичних оцінок (65,6%) зовнішності осіб усіх вікових категорій. Серед сліпих дітей високий рівень естетичних суджень показали 15%, навіть при наявності залишкового зору, переважно спостерігаються низький (33,3%), середній (13,3%) та відсутній (10%) рівні естетичних оцінок. Естетичні оцінки займають провідне місце у всіх категорій дітей. Проте у зрячих не спостерігались емоційні, заміщуючі та відсутні оцінки, а у тотально сліпих дітей спостерігалась велика кількість заміщуючих.

Результати констатувального дослідження особливостей формування образу фізичного Я представлені в таблиці 1.