У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми; сформульовано об’єкт, предмет; визначено мету й задачі наукового пошуку; визначено базові методологічні та теоретичні положення; з’ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи; представлено відомості щодо апробації та впровадження результатів дослідження; окреслено структуру роботи.
У першому розділі – «Особливості діагностики і корекції внутрішніх суперечностей особистості» – висвітлено представленість методу психодрами у науковій літературі; проаналізовано наукові джерела, що відображають особливості використання психодрами у психотерапії та психокорекції; представлено результати аналізу літературних джерел із проблеми дослідження феномену цілісної особистості з точки зору її розвитку в ракурсі суперечливості внутрішніх тенденцій психіки; узагальнено поняття внутрішніх суперечностей психіки суб’єкта; досліджено взаємозв’язок між діагностикою і корекцією в різних психологічних теоріях; розкрито особливості активного соціально-психологічного навчання (АСПН) в контексті забезпечення особистісної психокорекції майбутнього практичного психолога.
Аналіз наукових джерел, представлений у розділі, засвідчив увагу науковців до феномену особистості. Психологічна наука визначає поняття «особистість» як феномен суспільного розвитку; системну соціальну якість, якої індивід набуває у предметній діяльності та спілкуванні; сутність, що пояснює стабільність форм поведінки тощо. Більшість науковців розглядає особистість як цілісну структуру, що має дуалістичну природу, оскільки в ній перетинаються біологічні та соціальні, індивідуальні та групові, вроджені та набуті чинники. У центр психічного життя особистості ставляться:; колективне несвідоме (К. Г. Юнг); соціальний інтерес (А. Адлер); прагнення до самоактуалізації (А. Маслоу, К. Роджерс); спонтанність (Я. Л. Морено); спосіб життя, історичні та матеріальні умови існування (Р. Ассаджолі, С. Д. Максименко); ставлення людини до оточуючої дійсності (В. М. М’ясищев, С. Л. Рубінштейн); суспільна взаємодія (Л. С. Виготський, Д. О. Леонтьєв), внутрішні суперечності (конфлікти) (З. Фрейд, К. Хорні, С. Мадді). В ракурсі теми дослідження категорія внутрішньої суперечливості психіки становить особливий інтерес.
У психоаналізі внутрішні суперечності психіки розглядаються як інтрапсихічний конфлікт, який формується в едіпів період розвитку суб’єкта. Подальшого розвитку феномен глибинних суперечностей психіки набуває у психодинамічному підході, розробленому Т. С. Яценко. Психодинамічна теорія Т. С. Яценко розкриває внутрішню динамічну сутність цілісної психіки, що функціонує в єдності суперечливих тенденцій, які взаємодіють «за горизонталлю», що ілюструє «Модель внутрішньої динаміки психіки». Суперечливі тенденції не нівелюють одна одну, а співіснують за принципом антиномії. Вся система психологічних захистів підпорядковується двом суперечливим тенденціям: «до сили» та «до слабкості», що виявляються у протистоянні: «до людей» і «від людей»; «до життя» та «до психологічної смерті».
Поняття діагностики та корекції набувають специфіки згідно з теоретичними підходами у психології. Як засвідчує аналіз розуміння діагностики і корекціїв різних напрямах психології, поза увагою дослідників залишаються цілісне бачення психіки суб’єкта в єдності її свідомих і несвідомих виявів, пізнання її індивідуальної неповторності. Психодинамічна орієнтація дослідження визначила відповідний метод пізнання – активне соціально-психологічне навчання (АСПН), що має контекстний характер і полягає у гармонізації свідомої та несвідомої сфер психіки через розуміння її внутрішньої суперечливості. Засадні аспекти процесуальної діагностики поширюються й на психодраму, як окрему допоміжну методику АСПН.
Огляд наукових джерел продемонстрував, що більшість дослідників визначають класичну психодраму як вид групової психотерапії, у якому драматична імпровізація слугує для дослідження внутрішнього світу протагоніста. Дисертація орієнтується на визначення, запропоноване Т. С. Яценко, згідно з яким психодрама є складовою цілісного психокорекційного процесу, що каталізує проникнення в сутність особистісної проблеми суб’єкта, вияв внутрішніх передумов її виникнення на підґрунті минулого досвіду.
Аналіз літератури дав змогу розкрити основні умови функціонування методу психодрами. Зокрема, виділено такі складові психодрами: рольова гра, спонтанність, теле, катарсис та інсайт. Класична психодрами передбачає: допомогу в самопізнанні, самовдосконаленні та самоактуалізації особистості; розблокування спонтанності; сприяння в оптимізації міжособистісних стосунків; діагностику та корекцію неадекватних емоційних станів; виявлення особистісних проблем; допомогу в опануванні стресовими ситуаціями; зняття емоційної напруги; інтеграцію емоційного, когнітивного, поведінкового (міжособистісного) досвіду. Проте, науковці не надають належного значення діалогічній взаємодії та вербальній інтерпретації як засобам діагностики. Наукові погляди не зосереджуються на цілісному розумінні психіки, що унеможливлює розпізнавання її суперечливих тенденцій, які представлені в антагоністичних взаємозв’язках і цілісно виражаються у поведінковому матеріалі протагоніста.
У другому розділі – «Використання психодрами у процесі глибинного пізнання психіки (на емпіричному матеріалі АСПН)» – представлено емпіричне дослідження діагностико-корекційної ефективності психодрами у процесі АСПН, а саме: висвітлено можливості психодрами у дослідженні внутрішніх суперечностей психіки особистості; досліджено глибинні передумови формування суперечливості психіки; розглянуто, особливості психологічних захистів у контексті впливу на формування внутрішніх суперечностей особистості, а також умови їх виявлення за допомогою психодраматичних прийомів.
Матеріал розділу охоплює результати структурно-семантичного аналізу емпіричного матеріалу глибинної психокорекції за методом АСПН. Емпіричний матеріал, представлений у розділі, дав змогу розкрити і обґрунтовати особливості психодрами в діагностико-корекціному процесі, що базується на теоретико-методологічних засадах психодинамічної парадигми та передбачає урахування концептуальних засад психодинамічної теорії, цілісності психіки, системної впорядкованості її свідомої і несвідомої сфер, єдності і взаємозв’язку свідомого з несвідомим, наявності внутрішніх суперечностей психіки, особливостей емоційних реакцій суб’єкта.
На основі структурно-семантичного аналізу стенограм виявлено, що психодрама в контексті методу АСПН має окремі спільні характеристики з класичною психодрамою: обов’язкове дотримання принципів групової роботи; розгляд психокорекції як процесу навчання, що передбачає забезпечення умов для особистісного розвитку людини; виявлення творчого потенціалу особи завдяки активізації спонтанності; позбавлення учасників від ригідних моделей комунікативної поведінки, детермінованих минулим досвідом; дослідження деструкцій у міжособистісних стосунках; робота з допоміжними предметами.
Специфіка застосування психодраматичних прийомів у процесі АСПН з метою діагностики та корекції внутрішніх суперечностей особистості полягає в орієнтації на пізнання цілісної психіки; створенні можливостей для максимальної спонтанності поведінки її учасників; спрямованості на роботу з людьми, що знаходяться в межах психічної норми; відсутності розмежованих у часі робочих фаз; виділенні рольової гри в окрему методику, що зорієнтована на професійні та соціальні проблеми; обов’язковості інтерпретації поведінкового матеріалу; зосередженні уваги на пізнанні внутрішніх суперечностей психіки. Структурно-семантичний аналіз емпіричного матеріалу дає змогу стверджувати, що завдяки використанню психодраматичних прийомів у процесі активного соціально-психологічного навчання виникає підґрунтя для розв’язання завдань глибинної діагностики та корекції особистості, що відображає таблиця 1.
