Бесплатное скачивание авторефератов |
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ! |
Авторские отчисления 70% |
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов |
Акция - новый год вместе! |
Catalogue of abstracts / POLITICAL SCIENCE / Political institutions, processes, technologies
title: | |
Тип: | synopsis |
summary: |
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ім. В. М. КОРЕЦЬКОГО
ДЕРЕВ’ЯНКО Сергій Миронович
УДК 324 : 321.7 : 316.334.3 (477)
РЕФЕРЕНДУМ СВІТОВИЙ ДОСВІД І УКРАЇНА
Спеціальність 23.00.02 – політичні інститути та процеси
АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня
Київ – 2012
Дисертацією є рукопис. Робота виконана у відділі правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України.
Науковий консультант – доктор філософських наук, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України Мироненко Олександр Миколайович Інститут держави і права ім. В.М. Корецького
Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор Бойко Олександр Дмитрович Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя, ректор,
доктор політичних наук, професор Лойко Лариса Іванівна Верховна Рада України, помічник-консультант народного депутата України;
доктор політичних наук, професор Пахарєв Анатолій Дмитрович Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України,
Захист відбудеться “12” жовтня 2012 року о 15.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.236.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України за адресою: 01601, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.
Автореферат розісланий “ ___ ” вересня 2012 року.
Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук М.Д. Ходаківський ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Актуальність теми дослідження зумовлена нагальними потребами розбудови національної державності, утвердження демократичного конституційного ладу. Сучасні тенденції глобалізації та європейської інтеграції України вимагають не лише сприйняття відповідних стандартів політичної культури, а й практичного втілення пов’язаних з ними інституціональних норм та принципів. Вирішення завдань реалізації та захисту конституційних прав і свобод громадян, створення політико-правових умов для зміцнення громадянського суспільства та формування його інститутів ускладнюється істотною суперечливістю процесів демократизації, падінням престижу права і закону, неповагою до них, певною хаотичністю правового регулювання та посиленням правового нігілізму як серед політикуму, так і загалу громадян. За небажання чи нездатності політиків досягнути компромісу дієвим видається звернення до народу як єдиного джерела та верховного носія влади в державі. Серед апробованих світовою спільнотою демократичних політичних інститутів одне з чільних місць належить референдуму, що дозволяє ефективно вирішувати найбільш важливі, соціально значущі проблеми суспільного та державного життя. Однак в Україні можливостям референдуму як дійового механізму народного волевиявлення та здійснення інституціональних змін, а також до певної міри консенсусному засобу народного контролю за діяльністю влади, належного значення все ще не надається. За винятком Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року, що забезпечив беззаперечну легітимність та вищу юридичну силу Акту проголошення незалежності України і став, по суті, сучасною вітчизняною плебісцитною формою національного державотворення. Усі ж наступні спроби ініціювання проведення референдумів були скоріше засобом тиску на ті чи інші владні інституції, боротьби конкурентних політичних еліт за домінування Поєднання політичного і правового підходів, їх критичне осмислення покликане сприяти розширенню наукових і суспільних уявлень про інститут референдуму, удосконаленню його конституційної моделі та правового регулювання, оптимізувати практику використання цієї форми прямої демократії як засобу безпосереднього вияву політичної волі народу. Поза політичною кон’юнктурою у контексті очікуваного оновлення Основного Закону держави слід знайти національну модель референдуму, яка відповідала б вимогам часу, здобуткам і сучасному рівню світового конституціоналізму, національної політичної та правничої думки, реаліям сучасної України та перспективам її розвитку. Тому розробка цих проблем набуває не тільки теоретичного значення, але й стає важливим науковим практичним завданням у пошуку оптимальних шляхів і напрямів аналізу та узагальнення новітніх тенденцій і процесів у галузі державно-правового будівництва, становлення громадянського суспільства. Вивчення проблем референдумів відображає основні тенденції історичного розвитку політичної та правничої науки в Україні з часу її формування, у радянський час та в умовах становлення новітньої національної державності. У ХІХ – на початку ХХ століття до проблем народовладдя звертались В.Е. Грабар, Н.Я. Григор’єв-Наш (Григоріїв), М.С. Грушевський, С.С. Дністрянський, Д.І. Донцов, М.П. Драгоманов, О.О. Ейхельман, Б.О. Кістяківський, М.М. Ковалевський, В.М. Корецький, В.Л. Левинський, М.І. Палієнко, І.Я. Франко, А.І. Яковлів та інші вчені. Відомими в Україні були ідеї щодо референдуму як форми народного волевиявлення знаних зарубіжних учених А. Дайсі, Л. Дюгі, А. Дюнана, Г. Еллінека, А. Есмена, К. Каутського, Т. Курті, С. Лоу, Е.-Ж. Сійєса, Г. Трипеля. Із досягненням незалежності ширше відомим став доробок із досліджуваних проблем українських учених і політиків, які працювали в зарубіжних державах. На становлення теоретичних засад дослідження референдуму істотний вплив справили дослідження радянського часу вчених Г.В. Барабашева, А.О. Безуглова, М.В. Вітрука, Л.Д. Воєводіна, В.А. Дорогіна, Л.А. Григоря-на, Д.Л. Златопольського, В.Т. Кабишева, А.І. Кіма, В.Ф. Котка, С.С. Кравчука, В.О. Кряжкова, А.Н. Кудінова, Н.А. Кудінова, О.Є. Кутафіна, Й.Д. Лєвіна, В.О. Лучина, В.В. Маклакова, М.М. Марченка, А.А. Мішина, Р.А. Сафарова, Ю.І. Скуратова, Б.О. Страшуна, В.М. Суворова, Ю.Г. Судніцина, І.П. Трайніна, С.В. Троїцького, І.Є. Фарбера, Н.П. Фарберова, М.А. Шафіра, К.Ф. Шеремети та інших. В Україні тих часів проблеми референдуму в контексті реалізації ідей народовладдя розробляли М.І. Козюбра, О.Г. Мурашин, В.Ф. Погорілко, М.В. Цвік, А.М. Черниш, Л.П. Юзьков. У кінці ХХ – на початку ХХІ століття інститут референдуму стає помітним явищем світового державотворення і правотворення, а тому привертає увагу багатьох дослідників у різних країнах, імена яких названі Проте, попри існуючі прогалини правового регулювання референдних правовідносин, дискусійність чималої низки питань зусиллями українських учених-правників, політологів та представників інших галузей гуманітарного знання історія, теорія та практика референдумів в Україні у науковій літературі постає нині досить цілісно. Утвердилось усталене розуміння референдуму як політико-правового інституту, проте більшість дослідників зосереджує увагу головним чином на його конституційних засадах, політична ж складова загалом не набула належної актуалізації. Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планових наукових тем відділу правових проблем політології Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України «Теоретико-методологічні проблеми співвідношення політики, права і влади» (РК 0102U007073), «Держава і громадянське суспільство Мета дослідження полягає у комплексному порівняльно-політологічному дослідженні теоретичних і практичних проблем референдуму як демократичного політичного інституту і їх реалізації Для досягнення мети передбачено вирішення дослідницьких завдань: – визначити й систематизувати основні теоретико-методологічні підходи до проблеми референдуму, що сформувалися у зарубіжній та національній теорії права і політології й суміжних соціо-гуманітарних науках; – дослідити еволюцію політико-правових особливостей закріплення терміна «референдум» у законодавчих актах України та зарубіжних країн, українській та зарубіжній політико-правовій думці, запропонувати його визначення як демократичного політичного інституту; – простежити генезу наукової думки про референдум; – окреслити та проаналізувати коло основних політико-практичних підходів до проблеми референдуму в сучасній правовій і політичній науці та практиці; – узагальнити проблеми законодавчого закріплення інституту референдуму в зарубіжних державах, охарактеризувати його різноманітні конституційні моделі, виокремити їх типові риси та національні особливості; – зіставити моделі референдуму, закріплені конституційними актами зарубіжних держав, виокремити їх типові риси та національні особливості; – узагальнити політичні мотиви ініціювання та наслідки проведення загальнодержавних / загальнонаціональних референдумів, досвід вирішення основних процедурних аспектів проведення референдумів у зарубіжних державах; – дослідити конституційні засади реалізації принципу «прямої демократії», закріплення інституту референдуму в конституціях і актах конституційного характеру України, формування конституційної моделі цього політико-правового інституту та проблеми її функціонування; – розробити пропозиції щодо оновлення української національної конституційної моделі референдуму, застосування її як формату здійснення конституційних змін; – сформулювати конкретні пропозиції щодо усунення невідповідності норм чинного Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» та законопроектів нормам чинної Конституції України, удосконалення цього законодавства загалом; – з’ясувати політико-правові мотиви дій суб’єктів референдного процесу та правові норми щодо ініціювання, призначення / проголошення всеукраїнського референдуму; – охарактеризувати найскладніші процедурні аспекти проведення всеукраїнського референдуму та імплементації прийнятих всенародним голосуванням рішень, запропонувати шляхи їх вирішення; – виокремити і проаналізувати інституційні особливості місцевого референдуму як інституту місцевого самоврядування; – проаналізувати політико-правові засади створення, функціонування, доцільність і перспективи удосконалення моделі місцевого референдуму за Конституцією України та законами України; – окреслити коло проблемних питань процедури організації підготовки – системно дослідити особливості політичної та інших форм відповідальності за порушення законодавства про референдуми та політико-правові наслідки їх застосування. Об’єктом дослідження є демократичний політичний інститут референдуму як пріоритетна форма прямої демократії. Предметом дослідження є обґрунтування на основі порівняльного аналізу закономірностей виникнення, становлення, розвитку та перспектив інституту референдуму, практики його застосування в зарубіжних державах Теоретико-методологічними засадами дослідження є система філософських, загальнонаукових і спеціальних політологічних методів. Застосування принципів об’єктивності та історизму уможливило уникнути однобічності при з’ясуванні генези української та зарубіжної політико-правової думки, осмисленні нагромаджених нею підходів до розуміння референдуму як демократичного політичного інституту. Аксіологічний підхід дав змогу проаналізувати інститут референдуму як одну з найвищих цінностей українського народу, світової демократії загалом. У той же час вироблене в теорії права Теоретичний аналіз та узагальнення базуються на застосуванні системно-структурного та функціонального підходів, органічної єдності теорії Комплексне використання методологічних принципів і методів сприяло чіткому обґрунтуванню наукового пошуку через створення репрезентативної джерельної бази як основи для узагальнень і висновків. Її складають нормативно-правові акти: чинна Конституція України 1996 року та інші конституції й акти конституційного характеру України та зарубіжних держав; окремі міжнародно-правові акти; Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3 липня 1991 року та інші закони України, які Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що вперше Уперше: – виділено референдум як самостійний об’єкт політологічного дослідження та запропоновано концепцію референдуму як демократичного політичного інституту, однієї з пріоритетних форм здійснення влади народом – розроблено періодизацію та в історичному аспекті цілісно простежено генезу в українській політико-правовій думці ідеї використання інституту референдуму як вираження владоустановчої функції народу з визначенням характерних особливостей на кожному з етапів; – систематизовано вироблені українськими та зарубіжними вченими підходи до інституту референдуму, визначено основні чинники їх еволюції, теоретичні й інституційні засади, особливості втілення в конституційних та інших законодавчих актах; – на підставі дослідження конституцій і актів конституційного характеру всіх зарубіжних держав сформульовано цілісну конституційну модель референдуму, компонентами якої є норми, які визначають сутність референдуму як народного голосування, предмет референдуму та його обмеження, суб’єктів призначення / проголошення, вимоги до формули, встановлення результатів голосування та імплементації його результатів; – виокремлено поряд із правовою політичну складову в розробці – обґрунтовано розуміння референдних правовідносин як корупціогенного чинника, оскільки у науковій літературі та у чинному законодавстві України про боротьбу з корупцією не міститься згадок про референдум як об’єкт корупційних злочинів чи правопорушень. З використанням матеріалів судової практики, досвіду проведення виборів і референдумів доводиться, що чимало таких порушень вчиняється чи може вчинятись посадовими особами, а тому потрібен механізм ефективної протидії чи превентивних мір, чому повинно сприяти удосконалення національного антикорупційного законодавства на основі використання проаналізованих норм відповідних міжнародно-правових актів, модельного законодавства зарубіжних держав.
Удосконалено: – зміст основних термінів і понять, які використовуються в законодавстві про референдуми та науковій літературі; на основі аналізу еволюції відповідних дефініцій запропоновано власні визначення термінів «референдум», «конституційний референдум», «місцевий референдум» та ін.; – інструментарій порівняльно-політологічного аналізу застосування інституту референдуму в Україні і зарубіжних державах, обґрунтовано розуміння його багатоманітності та національних особливостей, їх місця – розуміння причин і підстав формування національної конституційної моделі у контексті очікуваного системного оновлення Конституції України, доцільність розробки нового національного законодавства про референдуми. Отримали подальший розвиток: – існуючі в теорії права і політології уявлення про правову природу та політичні чинники функціонування інституту референдуму в політичній системі суспільства, виокремлено особливості та мотиви його застосування – розуміння референдуму як однієї з найважливіших цінностей українського народу, світової демократії загалом; Показано, що саме демократична складова є домінуючою концептуально як ідея і як найбільш вірогідний шлях досягнення національних ідеалів. Різке глобальне розширення демократії – теоретичні положення щодо ролі інституту місцевого референдуму Практичне значення одержаних результатів зумовлене можливістю їх використання в науково-дослідній роботі – для дослідження проблем теорії Апробація результатів дисертації. Дослідження виконане й обговорене у відділі правових проблем політології Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. Теоретичні та практичні положення, які містяться в дисертації, доповідалися на 35 міжнародних наукових конференціях, у тому числі в Російській Федерації (у містах Москва, Кострома, Омськ, Уфа), Республіці Казахстан (Павлодар), Республіці Білорусь (Мінськ); на 6-ти всеукраїнських та 5-ти регіональних, а також звітних наукових конференціях кафедр Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника у 2005-2012 роках. Серед них: «Політологічні, соціологічні та психологічні виміри перехідного суспільства: як зробити реформи успішними» (Суми, 22-24 червня 2006 р.); «Кримінально-правова політика України: теоретичні та практичні аспекти проблеми» (Донецьк, Публікації. Основні результати дослідження знайшли відображення Структура та обсяг дослідження. Специфіка проблем, визначених метою та завданнями дослідження, зумовила його логіку та структуру. Робота складається із вступу, п’яти розділів, поділених на підрозділи, висновків, списку використаних джерел (1164 найменування) та трьох додатків. Загальний обсяг дисертації становить 544 сторінки, із них основний текст – 361 сторінка, список використаних джерел – 141 сторінка, додатки – 42 сторінки.
|