Інтеграційний вимір міждержавного співробітництва Республіки Білорусь та Російської Федерації Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сутність наукової проблеми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об’єкт та предмет, хронологічні рамки, розкрито методи дослідження, визначено наукову новизну та теоретичне і практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження та публікацій здобувача.

У першому розділі «Концептуальні та методологічні основи дослідження» аналізує широке коло джерел різних за своєю політичною спрямованістю, науковою цінністю, методами дослідження, висновками та рекомендаціями, що дало змогу, у свою чергу, уникнути однобічної оцінки досліджуваної проблематики. Висвітлено сутність теоретичних засад інтеграційних процесів; виокремлено основні види та рівні інтеграції, проаналізовано її причини, а також зіставлені різні теоретичні підходи до розуміння цього процесу. Проаналізовано в даному розділі стан і можливі перспективи інтеграції на пострадянському просторі.

Проблема системного вивчення становлення Союзної держави Росія - Білорусь як нової форми інтеграції є новою для української політичної науки. Більшість дослідників як російських, так і білоруських по-різному оцінюють не тільки перебіг інтеграції, стан двосторонніх відносин в різних галузях, але й бажаність об’єднання для своїх держав. Для з’ясування підходів і позицій фахівців було систематизовано і представлено в реальному поданні окремі нормативно-правові державні акти Білорусі, Росії, закони, стратегії, концепції, постанови та рішення урядів. Важливе місце в джерельній базі посідає також дескриптивне представлення опублікованих текстів договорів та угод, підписаних Білорусією та Росією, документів двосторонніх конференцій та зустрічей, офіційних підсумків міждержавних переговорів, а також заяв й інші матеріали, що видаються міністерствами закордонних справ двох держав.

Відрізняється політологічним підходом доповідь українського дослідника міжнародних відносин О.В.Потєхіна разом із групою українських науковців та представником Білорусі В.Поздняком. В цій праці основна увага зосереджена на особливостях націє – та державотворення Білорусі та критичному висвітленні стану її економіки, демократії та інтеграції з Росією.

Для концептуального позиціонування та об’єктивної оцінки у роботі також використано дані соціальних опитувань Всеросійського центру вивчення суспільної думки, фонду «Суспільна думка», а також НДСПІ Республіки Білорусь.

Інтеграційні процеси перебувають в центрі уваги як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників, зокрема, російських науковців, Ю.Матвеєвського, В.Дергачова, Л.Вардомського, Р.Грінберга, П.Циганкова, М.Ісінгаріна, Є.Ленського, Н.Арбатову, М.В.Стрєжнєву; українських політологів В.Копійки, Т. Шинкаренко, О. Булатової, Т.Татаренко, В.Посельського, О. Картуновта ін.

За критеріями ставлення до інтеграції Росії та Білорусі групи російських експертів можна поділити на прихильників і критиків інтеграційного процесу. До прибічників інтеграційного курсу можна віднести С. Бабуріна, В.Ніконова, О.Ципко, С.Шиловського, А. Владиславцева, Р.Євзерова, Г.Зюганова, В.Макарова, М.Смоліна, К.Затуліна, А.Казінцева, О.Солженіцина, Б.Пастухова. Одні автори зводять ідею інтеграції двох держав до відновлення суто економічних зв’язків. Представники лівого флангу політичного спектру Росії виходять із того, що потрібно відновлювати єдину державу на зразок СРСР. Інших авторів, т.з. «націоналістів» об’єднує негативне ставлення до розколу білоруського та російського народів. Офіційна позиція декларує: «Росія і Білорусь повинні об’єднатися в формі конфедерації». Другу велику групу складають автори, які відкрито виступають за припинення інтеграційного процесу або за різке корегування його змісту. Провідними критиками інтеграційного процесу є А.Мошес, Д.Тренін, Л. Заіко, М. Делягин, Т. Гомар.

В білоруській історіографії майже відсутні систематизовані дослідження, що стосуються проблеми білорусько-російської інтеграції, що пояснюється практичною неможливістю критичного підходу, який є одним із вирішальних елементів ефективності політології. До авторів, які вивчають проблему інтеграції Росії та Білорусі можна віднести Л.Козика, О.Мясниковича, В.Снапковського, О.Шарапо, О.Розанова, Г.Волчка, Р.Прибитковського. Існує велика група авторів, які ігнорують інтеграційну тематику, оскільки головною цінністю для них – демократія. Основними прихильниками такої точки зору є О.Буховець та Ю.Дракохруст. Прихильники об’єднання Білорусі та Росії, які виражають офіційну точку зору, вважають, що поглиблення інтеграційних процесів з Росією є найважливішим державним завданням, але при цьому суверенітет і незалежність Білорусі повинні бути збережені. Авторами таких поглядів є Е.Ярмусик та О.Лукашенко. Існує група авторів, таких як В.Карбалевич, Т.Протько, Н.Єфімова, Д.Фурман, які вважають, що Білорусі необхідно зміцнювати авторитет незалежної держави і спрямовувати свою зовнішню політику в бік Європейського Союзу. Критично ставляться до білорусько-російської інтеграції С.Шушкевич, В.Биков, А.Федут, які вважають, що тим самим відбувається зрада національних інтересів Білорусі.

Поняття, які характеризують процес інтеграції, а саме, «міждержавне співробітництво» та «інтеграція» мають спільний об’єкт вивчення, - міжнародні відносини - , але, водночас, мають досить суттєву і чітку відмінність. Міждержавне співробітництво не виходить за межі суверенітету держави, а інтеграція, навпаки, означає передачу частини суверенітету на користь новоствореному міждержавному об’єднанню. Водночас, інтеграція, на думку багатьох дослідників, є найвищим типом міждержавного співробітництва.

Процес інтеграції, зазвичай, започатковується в економічній сфері. Основними етапами економічної інтеграції є: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний та валютний союз і, зрештою, повний економічний союз з єдиною політикою. Ефективний процес економічної інтеграції неможливий без існування політичного підґрунтя, а, отже, політичної інтеграції, яка спрямована на консолідацію, об’єднання суспільства, політичних структур або етносів в рамках однієї держави чи кількох держав. Основними причинами інтеграції вважають оптимізацію вирішення шляхів проблем безпеки, спільні економічні та соціальні інтереси, адже саме вони є потенційним підґрунтям миру та стабільності в світі.

Процес інтеграції, який інтенсивно та результативно розгорнувся в Європі, супроводжувався його науковим осмисленням та обґрунтуванням, що знайшло відображення в концепціях і теоріях. Першим концептуальним підходом до вирішення конфронтації європейських націй був федералізм. Основна його ідея – конституційна угода, за якою влада розподіляється на два або більше рівнів управління складовими частинами. На противагу федералізму виникла інша парадигма – концепція «функціональної» інтеграції. Її адепти заперечують будь-яке застосування сили в міжнародних відносинах, а також пропонують універсальне, а не регіональне вирішення проблеми, шляхом віднайдення спільного інтересу без шкоди для індивідуальних. Вона заклала основи неофункціоналістської теорії, яка з часом стала засадничою в теорії міжнародних відносин, саме вона найбільш асоціюється з розвитком ЄС.

Головними особливостями, які характеризують інтеграційну складову пострадянського простору, стали: різновекторність інтеграційних орієнтацій акторів; нав’язування окремими державами інтеграційних проектів на даному просторі; прагнення Росії відігравати роль як інтегруючого ядра, так і єдиного «центру сили» на теренах колишнього СРСР; залежність інтеграційних проектів від російського енергетичного чинника; протистояння різних проектів створення інтеграційних об’єднань (ГУАМ, ОЧЕС та ЄврАзЕС, ЄЕП); прагнення одних акторів пострадянського простору стати членами ЄС, а інших протиставити себе цьому об’єднанню; набуття реальних ознак біполярної моделі розвитку Схід – Захід (у контексті зближення Росії з Китаєм); неспроможність організації СНД відігравати консолідуючу роль в об’єднанні колишніх республік СРСР.

Неефективність, а, відтак, нежиттєздатність організації СНД обумовлена наступними причинами. По-перше, далека від досконалості концепція існування СНД, пов’язана із виникненням цієї організації як механізму розв’язання проблем, котрі виникли ще задовго до розпаду СРСР. По-друге, функції, які було покладено на СНД, а саме, культурно-історична, міжнародно-правова, економічна, військово-політична, на початковій стадії були досить виправданими. Але із трансформаціями (економічними, політичними, соціальними), які відбулися в новостворених державах СНД, через зростаюче домінування інтересів Російської Федерації на пострадянському просторі, необов’язковий характер виконання міжнародних договорів в межах СНД, функції цієї організації виявилися неефективними.

Перший розділ постановкою проблеми, аналізом та ґрунтовним висновком доводить, що пострадянський простір в найближчі роки очікують геополітичні та геоекономічні зміни, за яких регіональне співробітництво нових держав буде базуватись на зваженій, збалансованій, солідарній позиції, що відповідає їх реальному стану та інтересам.

У другому розділі «Базові засади і можливості білорусько-російської інтеграції» охарактеризовано та зроблено спробу оцінити геополітичний потенціал Республіки Білорусь в контексті інтеграції з Російською Федерацією; розкрита та проаналізована трансформація концептуальних засад зовнішньої політики Республіки Білорусь з моменту проголошення незалежності країни до теперішніх часів; виокремлено основні етапи процесу інтеграції Російської Федерації та Республіки Білорусь.

Об’єктивну роль політико-просторового фактору в забезпеченні національної безпеки Республіки Білорусь відображає геополітичний потенціал країни, який складається із сукупності якісних і кількісних характеристик таких основних його компонентів, як соціально-політичний, демографічний та інтелектуальний, науково-технічний, геоінформаційний, військово-політичний та геоекономічний.

Соціально-політичний потенціал країни характеризується невисоким рівнем політичного ризику, відносно високим рівнем соціально-політичної стабільності, а також сталою конфесійною та етнічною ситуацією. Демографічний потенціал Республіки Білорусь за низкою кількісних та якісних показників має тенденцію до зниження, але він дещо компенсується за рахунок зростання рівня ВВП на душу населення, а також утримання високого показника індексу розвитку людського потенціалу. Науково-технічний та інтелектуальний потенціал є достатньо розвиненими, але які за переважною більшістю показників мають негативні тенденції, що є наслідком недостатнього фінансування науки, уповільнення модернізації основних фондів та зменшення показника високотехнологічного експорту. Геоінформаційний потенціал країни характеризується поступовим розвитком сфери високих технологій, про що свідчить її провідне місце в цій галузі серед країн СНД. Але сьогодні Білорусь суттєво поступається країнам-лідерам та потенційним лідерам у таких галузях, як комерціалізація технологічних досягнень, розвиток телекомунікаційної сфери та Інтернету. Водночас, слід відмітити, незначну присутність цієї країни у світовому інформаційному просторі. Військово-політичний потенціал Білорусі з моменту отримання нею незалежності був суттєво скорочений, що було обумовлене її приєднанням до Договору про обмеження збройних сил і озброєнь в Європі. Російська Федерація фактично виступила основним гарантом безпеки Республіки Білорусь. Пріоритетними цілями військової політики держави є підтримка міжнародного миру і безпеки, попередження загрози розв’язання війни і забезпечення національної безпеки країни від можливих воєнних загроз. Основними завданнями є захист державного суверенітету і політичної незалежності, забезпечення територіальної цілісності та недоторканності державного кордону. Геоекономічний потенціал країн, який сьогодні розвивається в умовах просторовості економічних ресурсів, вимагає від Білорусі поступового збільшення масштабів відкритості національного господарства зовнішньому світові. Адже, якщо зараз геоекономічний потенціал держави достатньо високий, то національні господарські рамки виходять за його географічні кордони, але, якщо слабкий, то економічний суверенітет може знизитись до нуля, що є актуальним для Білорусі.

90-ті рр. характеризуються в Білорусі як період пошуку та становлення зовнішньополітичних пріоритетів. У цей час в країні відбулася поляризація поглядів щодо її зовнішньополітичного вибору: прибічники тісного зближення з Росією, прибічники зближення із Заходом і засвоєння західних цінностей; прибічники особливої ролі Білорусі, її самобутності – прибічники середньої лінії. Першою офіційною доктриною білоруської міжнародної ідентичності стала доктрина нейтралітету. Хоча ця ідея не була бездоганною, слід визнати феномен її живучості в політичному житті країни. Наступним періодом у формуванні зовнішньополітичного курсу Республіки Білорусь став перехід до принципу багатовекторності зовнішньої політики, але ідея нейтралітету не зникає в цей період ні в теоретичному, ні в практичному плані. З аналізу всіх етапів трансформації векторів зовнішньополітичного курсу, можна стверджувати, що саме цей етап був реальною базою для формування загальнонаціонального консенсусу щодо зовнішньополітичного вибору. У 1997 р. на зміну багатовекторності приходить доктрина стратегічної білорусько-російської співпраці та партнерства. В цей час активізується економічна та військова співпраця між Білоруссю та Росією, яка стала доволі результативною та прибутковою для обох країн. Наступна концепція (2001р.) розроблена, знову ж таки, з акцентом на багатовекторну дипломатію, транспарентність і прагматизм з урахуванням історичних традицій.

Закон Республіки Білорусь «Про затвердження основних напрямів внутрішньої та зовнішньої політики Республіки Білорусь» від 14 листопада 2005 року продовжує ідею багатовекторності, але пріоритетним залишається напрям білорусько-російської інтеграції. Основними проблемами при формуванні зовнішньополітичного курсу, вбачається: по-перше, відсутність адекватного сприйняття білоруською політичною елітою процесів глобалізації як об’єктивної умови існування світу; по-друге, бачення світу як арени протиборства основних акторів, що спонукає Республіку Білорусь до необхідності створювати різні альянси, зокрема, як альтернативні Заходу.

Процес інтеграції Білорусі та Росії проходив у декілька етапів. Перший з них розпочався в 1992 р. встановленням дипломатичних відносин між двома державами і завершився в квітні 1996 р. підписанням Договору про створення Співтовариства двох держав, а ініціатором зближення Республіки Білорусь та Російської Федерації виступала білоруська сторона. 6 січня 1995р. була підписана угода про Митний Союз, яка заклала базу побудови Союзної держави, і цього ж року був підписаний Договір про дружбу, добросусідство і співпрацю між Росією та Білоруссю.

Другий етап інтеграції двох країн розпочався з підписання 2 квітня 1996 р. Договору про створення Співтовариства Росії та Білорусі, який став політичною та юридичною базою утворення Союзної держави. Вже в 1997 р. відбулося подальше зближення двох держав актом підписання договору, згідно з яким Співтовариство перетворювалось в Союз Росії та Білорусі. Завдання даного Союзу були викладені в Статуті Союзу Росії та Білорусі, а задля їхньої реалізації були створені спільні органи: Верховна Рада Союзу, Парламентські Збори, Виконавчий комітет. Отже, саме цей період можна вважати найбільш продуктивним щодо політичного зближення двох держав. Це в подальшому було підкріплено й підписанням у 1998 р. Декларації про подальше об’єднання Білорусі та Росії.

Третій, як вважають більшість дослідників, якісний етап зближення Росії та Білорусі розпочався після підписання Договору про створення Союзної держави в грудні 1999р. У Договорі визначені основні цілі Союзної держави: об’єднати Білорусь і Росію в Союзну державу із спільним економічним, правовим, митним, оборонним простором, спільним бюджетом і грошовою одиницею, союзними державними органами, єдиною зовнішньою політикою. Після обрання на посаду президента Російської Федерації В.В. Путіна, білорусько-російська інтеграція вступила до нової фази, за якої чітко прослідковувалося домінування прагматизму у взаємовідносинах, зрештою й переоцінка набутків процесу міждержавного об’єднання. Тільки в 2005 р. білоруським президентом О.Лукашенком робляться перші кроки до налагодження та зміцнення стосунків з Росією, проте в цьому році такі основні питання, як підписання Конституційного акту Союзної держави Росії та Білорусі, введення єдиної валюти так і не були вирішені.

У 2008 р., після обрання на посаду Президента Російської Федерації Дмитра Медвєдєва, російсько-білоруські відносини в галузі інтеграції починають відновлюватися. Президентами обох держав розглядаються варіанти Конституційного акту, обговорюється процедура обрання президента Союзу. У липні 2008 р. президентами Росії та Білорусі було підписано спільну декларацію, в якій визначено основні напрями російсько-білоруської співпраці. У лютому 2009 року Росія і Білорусь розробили власний антикризовий план.

Отже, аналіз компонентів геополітичного потенціалу Республіки Білорусь дає підстави зробити висновок, що рівень їх розвитку є достатнім для здійснення якісної перебудови всіх сфер життєдіяльності суспільства з метою інтенсивної участі в процесах інтеграції. Що стосується концепції зовнішньої політики Білорусі, то наразі говорити про чітко сформовану доктрину чи концепцію, напевно, зарано, швидше мова може іти про окремі кроки на міжнародній арені. Але, як і раніше, основним стратегічним партнером РБ вважається РФ.

У третьому розділі «Порівняльні особливості білорусько-російської інтеграції» визначається стан розвитку соціально-економічної складової білорусько-російських відносин; аналізуються взаємини Білорусі та Росії у військовій сфері; розглядаються та оцінюються соціально-культурно складові білорусько-російських відносин та з’ясовуються основні проблеми інтеграційного процесу та аналізуються перспективи Союзної держави Росії та Білорусі.

Соціально-економічна складова є найбільш важливим та складним завданням при побудові Союзної держави Росії та Білорусі. Економічна інтеграція надає низку привілеїв як для Росії, так і для Білорусі: збільшення ємності внутрішнього ринку; можливість використання вигідного геоекономічного становища Білорусі та її розвиненої транспортної і зовнішньоторговельної інфраструктури у спільних економічних інтересах; отримання надійного транспортного коридору для товаропотоків на Захід, забезпечення перевезень, пов’язаних з підтримкою життєдіяльності Калінінградської області; відновлення, а також створення нових технологічних зв’язків підприємств Росії та Білорусі.

Основу інтеграційних зв’язків двох країн створюють більше 500 російсько-білоруських спільних підприємств у різних галузях економіки. Особливе місце в економічній інтеграції Білорусі та Росії займає розвиток економічної кооперації шляхом розробки і здійснення спільних програм і утворення транснаціональних (міждержавних) фінансово-промислових груп за участю російських і білоруських підприємств, що дозволяє проводити єдину структурну промислову політику в галузі наукомістких технологій. Перспективним напрямом економічної співпраці можна вважати здійснення спільних виробничих програм за фінансової підтримки з бюджету союзної держави. Таку форму інтеграції можна вважати найбільш значущою для реального об’єднання. Також набувають вагомого значення в інтеграції Білорусі та Росії регіональні зв’язки.

Взаємозалежність та інтеграція двох країн у військовій сфері викликана, в першу чергу, необхідністю відновлення та модернізації військово-стратегічного потенціалу, створеного за часів СРСР. Союзна держава має всі можливості для свого зміцнення в галузі військової безпеки. Її базою є збережена оборонна інфраструктура, система охорони західних кордонів, історично сформована інтеграція військово-промислових комплексів Білорусі та Росії. Військово-технічна співпраця заснована на зацікавленості сторін у взаємодії в галузі розробки, виробництва, постачання і ремонту озброєнь і військової техніки. Нормативно-правова база військового співробітництва між Республікою Білорусь і Російською Федерацією нараховує більш як 30 договорів.

Перспективними й ефективними слід вважати ряд напрямів, що характеризують рівень інтегрованості Білорусі та Росії в соціально-культурному аспекті. Це, насамперед, галузь культури та науки, спорт, освіта, охорона навколишнього середовища та гідрометеорології.

Під час дослідження було встановлено, що політичний потенціал білорусів і росіян тісно корелюється з їх розумінням цілей, які стоять перед суспільством в найближчі роки. Ієрархія цілей повністю співпадає у росіян і білорусів: підтримка порядку в державі; боротьба з ростом цін; надання людям більших можливостей для участі у прийнятті важливих державних рішень; захист свободи слова. Духовні цінності російського і білоруського суспільства дозволяють політичним елітам орієнтуватися на формування єдиного культурного простору Союзної держави. Спільне історичне минуле та культурна спадщина, розвиток суспільних процесів в Білорусі та Росії спричинили значну подібність громадської думки у ставленні до політики. Якщо ж говорити про політику в цілому, то цікавість до неї знизилась у зв’язку із затяжною та глибокою ідейно-політичною кризою, в якій опинились пострадянські країни після проголошення ідеологічного плюралізму. Порівняльний аналіз даних, проведених в Білорусі і Росії, соціологічних опитувань про ставлення населення до Союзу двох держав свідчить в цілому про позитивні тенденції щодо утворення такого Союзу.

Об’єктивні проблеми процесу інтеграції Білорусі та Росії вбачаються в наступному: 1) недостатнє опрацювання політико-правової та юридичної бази для формування союзних та надсоюзних органів управління, а також невизначеність щодо форми державного устрою; 2) занепокоєння Росії щодо можливої втрати статусу постійного члена Ради Безпеки ООН; 3) неможливість виконання запланованих спільних програм в намічені строки; 4) не створено єдиного економічного простору, не здійснене валютне регулювання та реформування кредитно-грошової системи, не врегульовано до кінця питання проведення єдиної митної політики.

В розділі аргументовано, якщо говорити про перспективи існування Союзної держави, як органічно цілого об’єднання, можна сказати, що за умов подолання правових, організаційних, економічних, соціально-культурних проблем, які існують зараз, становлення і розвиток нового політичного об’єднання є потенційно перспективним.