РОЗВИТОК ПРОФЕСІЙНОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ВЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ У ПІСЛЯДИПЛОМНІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ ОСВІТІ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність і доцільність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету та завдання дисертаційної роботи; розкрито теоретико-методологічні засади, методи дослідження; сформульовано гіпотезу, висвітлено наукову новизну й практичне значення; подано інформацію щодо апробації та впровадження отриманих результатів.

У першому розділі – „Теоретико-методологічні засади розвитку професійної компетентності вчителів фізичної культури в післядипломній педагогічній освіті” – представлено аналіз наукової та навчально-методичної літератури з проблеми формування й розвитку професійної компетентності вчителя; розкрито сутність та структуру професійної компетентності вчителя фізичної культури; визначено й схарактеризовано особливості розвитку професійної компетентності вчителів фізичної культури в післядипломній педагогічній освіті.

Аналіз науково-педагогічної літератури (Б. Гершунський, В. Маслов, Є. Павлютенков, О. Пєхота, Ю. Пінчук, В. Стрельников та ін.) засвідчив, що найважливішою характеристикою підготовленості вчителя до високопродуктивної професійної діяльності є професійна компетентність, яка проявляється як професіоналізм педагога, слугує підґрунтям для розвитку педагогічної майстерності (Л. Карпова, Н. Лісова, В. Саюк) та охоплює ціннісно-мотиваційну (цінності, мотиви, потреби, спрямованість), предметно-практичну (знання, уміння, навички, досвід професійної діяльності) сфери та сферу особистісних якостей фахівця (самосвідомість, педагогічна рефлексія, саморегуляція та ін.).

Сутнісні характеристики професійної компетентності вчителя зумовлено відповідними напрямами педагогічної діяльності, їхньою метою та завданнями, способами реалізації, а сам феномен професійної компетентності педагога включає такі види (елементи) компетентностей (Н. Кузьміна, А. Маркова, Е. Соф’янц та ін.): спеціально-педагогічна (у галузі дисциплін, що викладаються), методична (у галузі способів формування знань, умінь та навичок в учнів), соціально-психологічна (у галузі навчання), диференціально-психологічна (у галузі мотивів, здібностей, спрямованості учнів) та аутопсихологічна компетентність (здатність до рефлексії педагогічної діяльності).

Вітчизняні та зарубіжні вчені – І. Єрмаков, І. Зимня, М. Лук’янова, О. Овчарук, А. Хуторськой та ін. – стверджують, що методологічною основою формування професійної компетентності вчителів є особистісно-діяльнісний підхід, який передбачає формування вмінь та навичок на основі певних знань, які дозволять упевнено діяти в нестандартних ситуаціях.

Розкриття сутності та структури професійної компетентності вчителя фізичної культури потребувало з’ясування особливостей його професійно-педагогічної діяльності.

На основі теоретичного аналізу проблеми (Н. Костіхіна, О. Онопрієнко, О. Петунін та ін.) було встановлено, що специфіка професійної діяльності вчителя фізичної культури проявляється в комплексному вирішенні оздоровчих, освітніх, виховних завдань у контексті формування фізичного, психічного, духовного та соціального здоров’я учнів у навчально-виховному процесі школи.

На ефективність професійної діяльності вчителя фізичної культури впливають такі чинники: володіння технологією навчання й викладацької діяльності (технологічний компонент) і рівень практичної фізкультурно-спортивної підготовленості (руховий компонент). Технологічний компонент зумовлює необхідність опанування вчителем фізичної культури сучасними фізкультурно-оздоровчими технологіями навчання та способами їхнього варіативного застосування в освітньо-виховному процесі, передбачених навчальною програмою з фізичної культури для школярів різних вікових груп. Руховий компонент професійної діяльності вчителя фізичної культури окреслено вміннями відтворювати в просторі та часі технічні характеристики фізичних вправ, проводити різні форми позакласних занять фізичними вправами та масових фізкультурно-оздоровчих заходів.

Широким колом дослідників (Ю. Желєзняк, Т. Круцевич, В. Мінбулатов, Т. Ротерс та ін.) установлено, що реалізація професійної діяльності на високому рівні потребує від учителя фізичної культури досконалого володіння змістом навчальної дисципліни, обізнаності в суміжних галузях, переважно в галузі анатомії, фізіології людини, гігієни, шкільного та фізичного виховання, спортивної медицини, лікувальної фізичної культури, педагогіки, психології, біомеханіки; бути фізично розвиненим, володіти руховим потенціалом, мати красиву поставу; дотримуватися педагогічного такту тощо.

Ґрунтуючись на результатах теоретичного аналізу науково-методичної літератури, вивчення досвіду практичної діяльності вчителя фізичної культури, визначено сутність професійної компетентності вчителя фізичної культури, що виявляється в поєднанні теоретичних знань, рухових умінь і навичок, володінні змістом навчальної програми та фізкультурно-оздоровчими технологіями.

З урахуванням викладених вище теоретичних позицій професійну компетентність учителя фізичної культури ми розуміємо як інтегративну професійну характеристику особистості, яка включає сукупність теоретичних, методичних, психолого-педагогічних знань, рухових умінь та навичок, професійно значущих особистісних якостей, які дозволяють учителю фізичної культури ефективно розв’язувати педагогічні завдання в навчально-виховному процесі школи.

У ході аналізу з’ясовано (В. Абрамова, Н. Костіхіна, В. Мазін, О. Онопрієнко, Н. Фазлєєва та ін.), що професійна компетентність учителя фізичної культури включає такі основні компоненти: професійно-діяльнісний, комунікативний та особистісний. Складниками професійно-діяльнісного компонента визначено предметну, інформаційно-дослідницьку, валеологічну та рухову компетенції. Комунікативний компонент базується на комунікативній і соціально-організаційній компетенціях вчителя фізичної культури. Особистісний компонент містить ціннісно-смислову, рефлексивну й загальнокультурну компетенції. У процесі подальшого професійного становлення вчителів фізичної культури акцент зміщується на розвиток таких компетентностей, як: гностичні (дослідницькі), самоосвітні, організаційно-комунікативні, конструктивно-проектувальні, соціально-особистісні та адаптивні (П. Третьяков).

Аналіз науково-педагогічної літератури та освітньої практики дав підстави для висновку, що вишівський етап підготовки вчителів, зокрема вчителів фізичної культури, зазвичай, забезпечує необхідний та достатній рівень сформованості готовності до професійної діяльності, тоді як процес формування професійної компетентності переважно відбувається в процесі реальної професійно-педагогічної діяльності в навчально-виховних закладах і потребує створення умов для її подальшого та цілеспрямованого розвитку.

Доведено, що найбільш ефективною освітньою сферою, де створюються такі умови, є система післядипломної педагогічної освіти. Саме там відбувається інтенсивний розвиток професійної компетентності вчителів фізичної культури завдяки оновленню теоретичних знань, оволодінню сучасними технологіями навчання та виховання, зокрема фізкультурно-оздоровчими, організації самоосвіти педагогічних кадрів, що базується на андрагогічних засадах та організується на основі кредитно-модульної розвивальної системи (С. Болтівець, С. Вершловський, С. Змєєв, В. Кузьмінський, Н. Протасова, М. Романенко, В. Семиченко, Т. Сорочан).

Провідними фахівцями у сфері освіти дорослих (М. Громкова, Л. Даниленко, С. Змєєв, В. Олійник, Т. Сорочан та ін.) доведено, що післядипломна освіта вчителів фізичної культури, як і вчителів інших спеціальностей, включає два періоди: курсовий і міжкурсовий. Курси підвищення кваліфікації педагогічних кадрів – це основна форма навчання, яка забезпечує взаємодію всіх складників системи неперервної педагогічної освіти, розкриває слухачам шляхи використання теоретичних знань у їхній практичній діяльності. Найбільш поширеними формами організації освітньої діяльності слухачів є лекційні, семінарські та практичні заняття, що проводяться з використанням інноваційних педагогічних технологій (візуалізації, модерації, ігрового моделювання, кейс-методу тощо) і передбачають поглиблення знань з філософії, педагогіки, психології, методології науково-педагогічних досліджень, а також удосконалення фахових умінь та навичок.

Визначено, що міжкурсовий період ґрунтується на принципах самоосвіти педагогів, передбачає такі форми роботи, як участь у проектах професійного розвитку, конференціях різного рівня; науково-методичних семінарах, конкурсах „Учитель року”, що суттєво доповнює отримані теоретичні знання під час проходження курсів підвищення кваліфікації та забезпечує засвоєння шляхів їхнього застосування у навчально-виховній практиці.

Поєднання різних форм підвищення кваліфікації вчителів фізичної культури надає можливості реалізувати андрагогічні ідеї суб’єктності освітньо-го процесу, посилити практичну спрямованість набутих знань, сформувати нові педагогічні вміння та навички, що досягається розв’язанням відповідних завдань, спрямованих на актуалізацію суб’єктного досвіду, формування рефлек-сивних здібностей, також трансформацією змісту, структури занять, спрямо-ваних на розвиток професійної компетентності вчителів фізичної культури.

У другому розділі – „Розробка та експериментальна перевірка педагогічних умов розвитку професійної компетентності вчителів фізичної культури у післядипломній педагогічній освіті” – проаналізовано стан розвитку професійної компетентності вчителів фізичної культури в практиці післядипломної педагогічної освіти; теоретично обґрунтовано та змістовно розроблено педагогічні умови розвитку професійної компетентності; представлено перебіг і результати формувального експерименту.

Вивчення стану розвитку професійної компетентності вчителів фізичної культури в практиці післядипломної педагогічної освіти здійснювалось на основі розроблених критеріїв та показників, що створюють цілісне уявлення про ефективність професійної діяльності вчителя фізичної культури, відповідають основним компонентам професійної компетентності та відображають динаміку її розвитку. До них віднесено такі критерії та відповідні показники: ціннісно-мотиваційний (ціннісне ставлення до своєї професії, мотивація до успіху в професійній діяльності та кар’єрного росту, здатність до самовдосконалення та саморозвитку); когнітивний (теоретико-методичні знання з фізичного виховання, психолого-педагогічні знання, знання про способи здійснення педагогічної, зокрема аналітичної діяльності); діяльнісний (професійні вміння та навички, техніка виконання основних вправ шкільної програми з фізичної культури, навички володіння сучасними фізкультурно-оздоровчими технологіями); організаційно-комунікативний (конструктивно-проектувальні вміння, організаторські вміння та навички, комунікативні здібності). Визначено рівні розвитку професійної компетентності вчителів фізичної культури: високий, середній, низький.

На констатувальному етапі дослідження, до якого було залучено 264 учителі фізичної культури, які проходили курси підвищення кваліфікації в закладах післядипломної педагогічної освіти й контингент яких було включено до складу контрольної групи (КГ) та експериментальної групи (ЕГ), виявилося, що за всіма критеріями в респондентів КГ і ЕГ переважає низький (40,7%) та середній (46,8%) рівень розвитку професійної компетентності. І лише у 12,5% учителів фізичної культури було виявлено високий рівень професійної компетентності. Результати анкетування також засвідчили, що майже половина вчителів (47%) не задоволена повною мірою змістом курсової підготовки, її часовими вимірами, матеріально-технічним забезпеченням, насамперед відсутністю спортивної бази для проведення практичних занять.

Під час опитування було встановлено, що більшість учителів (65%) віддає перевагу практичним заняттям (оволодіння навичками проведення сучасних фізкультурно-оздоровчих заходів), 25% – уважає надто важливим знайомство з досвідом роботи провідних фахівців з фізичного виховання. Такий розподіл думок респондентів можна пояснити специфікою професійної діяльності вчителя фізичної культури, яка вимагає від нього володіння практичними навичками проведення та організації фізкультурно-оздоровчих заходів в урочних та позаурочних формах занять, знання методики навчання різноманітних фізичних вправ.

З урахуванням теоретико-методологічних положень розвитку професійної компетентності вчителів фізичної культури в системі післядипломної педагогічної освіти, даних констатувального експерименту було науково обґрунтовано та визначено педагогічні умови розвитку зазначеної якості у фахівців з фізичної культури, а також шляхи їхнього впровадження в практику післядипломної педагогічної освіти.

Перша педагогічна умова – забезпечення позитивної динаміки розвитку ціннісного ставлення вчителів фізичної культури до професійного самовдосконалення та саморозвитку в курсовий та міжкурсовий періоди підвищення кваліфікації – передбачала створення „Портфоліо професійних досягнень учителя фізичної культури”, що мало на меті посилити вмотивованість та зацікавленість учителів до участі в різноманітних заходах міжкурсового періоду та самостійно планувати власну діяльність, можливість обирати заходи з розвитку професійної компетентності відповідно до власних потреб; забезпечення відповідного середовища і атмосфери в педагогічному колективі, де підтримується та заохочується творчий професійний пошук, надається кваліфікована методична допомога; організацію співпраці обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, методичних кабінетів міст/районів з учителями фізичної культури, спрямованої на розвиток професійної компетентності, творчого потенціалу, саморозвитку й самовдосконалення.

Друга педагогічна умова – розширення й збагачення практичного досвіду вчителів фізичної культури з компетентного розв’язання педагогічних ситуацій, що виникають у професійній діяльності, на основі використання інтерактивних методів навчання – полягала у формуванні когнітивних умінь, комунікативних здібностей у процесі вирішення спеціально змодельованих професійних ситуацій; розвитку здатності взаємодіяти з усіма учасниками навчально-виховного процесу з урахуванням принципів гуманістичної педагогіки; створенні комфортних умов навчання вчителів фізичної культури, за яких кожен учасник відчував себе рівноправним партнером, успішним й інтелектуально спроможним; в обміні професійним практичним досвідом, що сприяє знаходженню найкращого способу вирішення професійних ситуацій, які виникають у педагогічній діяльності вчителя фізичної культури.

Третя педагогічна умова – удосконалення процесу оволодіння вчителями фізичної культури сучасними фізкультурно-оздоровчими технологіями та підготовка до їхнього впровадження в навчально-виховний процес загальноосвітньої школи – передбачала проведення в експериментальних групах майстер-класів та залучення до участі в проектах професійного розвитку, спрямованих на розширення рухового досвіду вчителів фізичної культури, формування вмінь обирати та впроваджувати сучасні фізкультурно-оздоровчі технології в навчально-виховний процес під час проведення уроків з фізичної культури та позакласних занять спортивно-оздоровчого спрямування з учнями загальноосвітньої школи.

Формувальний етап педагогічного експерименту з упровадження розроблених педагогічних умов розвитку професійної компетентності вчителів фізичної культури в післядипломній освіті охоплював такі періоди.

Під час курсового періоду підвищення кваліфікації для вчителів фізичної культури ЕГ було прочитано спецкурс „Компетентнісний підхід в освіті: теоретичні основи розвитку професійної компетентності вчителів фізичної культури”, організовано самостійну роботу з написання рефератів, випускних робіт, включено до розробки творчих проектів, проведено індивідуальні консультації з проблем інноваційної діяльності вчителя фізичної культури й використання активних та інтерактивних методів навчання в навчально-виховному процесі ЗОШ.

У міжкурсовий період учителі фізичної культури ЕГ залучалися до участі в проектах професійного розвитку за такою тематикою: „Професійний імідж учителя фізичної культури”, „Сучасні підходи до розвитку професійної компетентності вчителів фізичної культури” та ін. і тренінгах з розвитку комунікативних, організаційних, методологічних здібностей на підставі вирішення педагогічних ситуацій, що виникають у професійній діяльності: „Розвиток комунікативних та організаційних здібностей учителів фізичної культури”, „Здоров’язберігаючі технології формування індивідуального здоров’я особистості”, „Формування аналітичних умінь учителів фізичної культури засобами інтерактивних методів навчання”; проводилися індивідуальні консультації, науково-методичні семінари з формування вмінь науково-дослідної роботи в галузі фізичного виховання, майстер-класи з упровадження сучасних фізкультурно-оздоровчих технологій (степ-аеробіка, пілатес, стретчинг, фітбол-аеробіка) у навчально-виховний процес ЗОШ.

Аналіз результатів формувального експерименту засвідчив позитивні зміни розвитку професійної компетентності вчителів фізичної культури експериментальної групи (ЕГ), що представлено в таблиці (див. таблицю).