СУСПІЛЬНА ПАМ\'ЯТЬ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ ПОЛІТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ У СУЧАСНІЙ УКРАЇНІ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються його об’єкт і предмет, формулюються мета та завдання дисертації; характеризуються теоретико-методологічні засади, обґрунтовується наукова новизна, теоретичне та практичне значення; окреслюється рівень апробації результатів, подаються дані про публікації автора, структуру і обсяг дисертації та кількість використаних в ній джерел.

Перший розділ – «Теоретико-методологічні засади дослідження суспільної пам’яті в контексті розвитку політичної свідомості» складається з двох підрозділів і присвячений аналізу існуючих теоретичних поглядів на сутність суспільної пам’яті.

У підрозділі 1.1. – «Понятійно-категоріальна основа політологічного дослідження феномену суспільної пам’яті» – здійснено критичний аналіз дефініцій, пов’язаних із феноменом пам’яті, які найбільш часто використовуються сучасними дослідниками («історична пам’ять», «народна пам’ять», «соціальна пам’ять», «національна пам’ять», «пам’ять світу», «етнічна пам’ять», «колективна пам’ять», «культурна пам’ять», «політична пам’ять», «пам’ять політичної системи» та ін.). Вже класичні сьогодні роботи західних вчених Г.Алмонда, Ф.Анкерсміта, А.Бергсона, Р.Козеллека, П.Нори, П.Рікера, Ш.Требста, М.Хальбвакса дали початок дискусії навколо питання про значимість даних феноменів у житті суспільства. Основи для творення цілісної концепції взаємозв’язку ментальності, національного характеру, пам’яті українського народу закладені у працях вітчизняних мислителів ХІХ-ХХ ст.: М.Грушевського, М.Драгоманова, Д.Донцова, М.Костомарова, В.Липинського, І.Лисяка-Рудницького, Б.Цимбалістого, М.Шлемкевича та ін. В останні десятиліття феномен пам’яті став не лише предметом вивчення різних наук, але й причиною появи нових напрямів соціально-гуманітарного знання (соціологія пам’яті, мнемонічна психологія, «memory-studies», феноменологія пам’яті, мнемонічна герменевтика культури, міметика та ін.). Обґрунтовано можливість і необхідність застосування поняття «суспільна пам’ять» у дослідженнях трансформацій політичної свідомості. Відмічено, що найбільш поширеним це поняття є у працях представників англо-американської наукової традиції (Дж.Боднар, Е.Вест, Н.Джонсон, П.Коннертон, Б.Шварц та ін.).

Узгодження численних наукових підходів дозволило окреслити базове розуміння суспільної пам’яті як складного, багаторівневого процесу, значимого для подальшого соціально-політичного розвитку спільноти. Введення до категоріального апарату політичної науки дефініції «суспільна пам’ять» актуалізує не лише проблематику політичної свідомості, але й розробку деякого дискурсивного поля, в рамках якого проводяться політологічні дослідження даного феномену. Такі політичні явища і процеси як політичний розвиток, динаміка і спадкоємність політичної системи, демократизація, політичні інтереси, політична традиція, політичний міф, політична соціалізація, політична культура, політичний досвід, ментальність, соціально-політична комунікація, політична поведінка, політична духовність та ін., також пов’язані з феноменом суспільної пам’яті.

Підрозділ 1.2. – «Наукові принципи, методи і підходи до аналізу взаємозв’язку суспільної пам’яті та політичної свідомості» – розкриває конкретні методологічні основи, за допомогою яких реалізуються сучасні дослідження суспільної пам’яті у контексті розвитку політичної свідомості. Відносна новизна політологічних розвідок у вивченні мнемічних процесів, їх боротьба за конкурентоспроможність з іншими дисциплінами сприяють розширенню сучасних теоретико-методологічних засад аналізу політичної свідомості. Очевидним здобутком сучасного політологічного дослідження вважаємо оптимальне поєднання філософських, загальнонаукових і спеціальних методів, теоретичних і емпіричних, кількісних та якісних методик, узгодження теорій конфліктів з теоретичними моделями інтеграції, дотримання імперативу науковості, чесності і об’єктивності, збалансованих потребою ціннісного переосмислення плюралістичної політичної дійсності. Розуміння міждисциплінарних розходжень, а також відмінних наукових підходів вчених до сутнісної основи поняття «суспільна пам’ять», обумовлюють як мінімум три провідні позиції: пам’ять як сховище суспільно значимої інформації; як форма людської діяльності; як багаторівневий процес соціально-політичного життя. Найменш вивченим аспектом суспільної пам’яті є саме політичний її вимір.

Поряд з уже класичними структурно-функціональним, системним, діяльнісним, окремої уваги заслуговують ті підходи, що надали особливого розвитку сучасній теорії пам’яті. Розуміння сутності феномену суспільної пам’яті у її зв’язку з індивідуальною, груповою та масовою політичною свідомістю неодмінно пов’язане з проблематикою моральної відповідальності, міфотворчості, свободи та суб’єктивності у політиці, що й обґрунтовує актуальність політико-антропологічного, аксіологічного та політико-культурного підходів до даного явища. Вітчизняна наукова традиція осмислення ролі ментальності, самобутності, пам’яті народу у політичному житті передбачає застосування цивілізаційного підходу. Відносно новими в аналізі взаємозв’язку суспільної пам’яті та політичної свідомості є герменевтичний, синергетичний і транснаціональний наукові підходи.

Другий розділ – «Феномен суспільної пам’яті у площині демократизації політичного життя» – містить два підрозділи, у яких здійснена спроба розкрити гетерогенну сутність та динаміку суспільної пам’яті в ході складних суспільно-політичних перетворень.

У підрозділі 2.1.– «Базові елементи суспільної пам’яті та їх роль у формуванні і розвитку демократичної політичної свідомості» – вивчення структури суспільної пам’яті у політичному просторі включає аналіз її різновидів, специфічних рівнів, сегментів змісту, «ареалів пам’яті», складових мнемічної діяльності і процесу. Багаторівнева структура суспільної пам’яті, обумовлена складністю побудови самого суспільства. Індивід, родина, етнос, мовна спільнота, регіон, генерація, соціально-демографічна група, політична організація, релігійна громада, владна еліта – усі вони є носіями власних спогадів, що закладають основи суспільної пам’яті.

Суспільна пам’ять, як накопичення значимої для життєдіяльності народу інформації, складається з ряду сегментів, що відповідають структурі політичної свідомості. Серед елементів змісту пам’яті вирізнено образно-фактографічний, словесно-логічний, емоційний, моторний сегменти, колективну самосвідомість. Предметом спільного пригадування постають образи з найрізноманітніших сфер життєдіяльності людей, а тому варто також виокремити культурну, політичну, економічну, духовну, правову, соціальну пам’яті, як різновиди суспільної пам’яті. У рамках діяльнісного підходу, за яким суспільна пам’ять трактується як динамічна «робота» над соціально значимими смислами, структура мнемічної діяльності включає такі складові: фактологічну (роботу свідомості над набутим досвідом); контекстну (осмислення даного досвіду в контексті певних умов і обставин); ідеологічну (опрацювання спогадів крізь призму актуальних політико-ідеологічних настанов); афективну (емоційний супровід процесу пригадування); оціночну (здійснення узагальнень щодо минулого та висновків на майбутнє). Базові мнемічні процеси (запам’ятовування, збереження, передача, відтворення, забування) водночас визначають основні функції суспільної пам’яті у політичному житті.

У підрозділі 2.2.– «Типові стани суспільної пам’яті та їх прояви у політичній свідомості і політичній поведінці індивідів в умовах демократизації» – узагальнено ряд закономірностей розвитку суспільної пам’яті; виявлено фактори, що впливають на формування політичної свідомості і пов’язані з суспільною пам’яттю. Зазначається, що у процесі мнемічної діяльності змінюються способи політичної поведінки людей, їх світоглядні позиції, політичні орієнтації, внаслідок чого зазнає перетворень і зміст суспільних спогадів. Вирішальне значення у формуванні політичної свідомості і поведінки одного покоління людей мають їх перші найбільш емоційні спогади про політику та відповідний політичний досвід. Суспільство схильне замовчувати, приховувати сутність особливо трагічних подій нещодавнього минулого, а реконструкція окремих спогадів зазвичай обумовлена конкретними політичними інтересами. Громадяни швидше змінюють своє ставлення до подій, безпосередніми очевидцями яких вони були, аніж до тих історичних процесів, яких вони не переживали. У публічному політичному просторі перехідних суспільств не бракує висновків, які робить суспільство зі свого минулого, проте сумнівними залишаються аргументованість, ступінь осмислення, обізнаність громадян з приводу предмету таких історичних оцінок.

Підкреслюється, що пам’ять суспільства має найбільший вплив на щойно реформовані політичні системи, де історія не сприймається як дещо відмінне від приватної біографії, а переживається як частина особистого життя або життя власної родини. Зміна правлячого режиму відкриває можливості для створення нових і відновлення забутих конфліктів пам’ятей, ставить в залежність від себе історіописання. На цьому фоні посилюються ностальгійні суспільні настрої, гіперболізуються позитивні сторони авторитарного минулого, а громадський страх перед розривом зі звичною, хоч й ілюзорною стабільністю може використовуватися у поточних політичних проектах. Типовими для перехідних періодів політичного розвитку є такі стани суспільної пам’яті як колективна амнезія; гіпертрофована увага громадськості до встановлення історичної істини; соціальна ностальгія. Проявами суспільної пам’яті у політичній поведінці індивідів і соціальних груп вважаємо політичний традиціоналізм, конкуренцію інтерпретацій минулого, конфлікти пам’ятей, консенсус пам’ятей. Виявлено циклічний характер протікання подібних проявів у суспільствах, що трансформуються.

Третій розділ – «Суспільна пам’ять в умовах перехідної політичної динаміки сучасної України» – присвячений аналізу спроектованих і стихійних процесів, що впливають на розвиток мнемічної діяльності та становлення демократичної політичної свідомості українського суспільства.

Основна увага у підрозділі 3.1.– «Політика пам’яті як сфера розвитку політичної свідомості перехідного типу» – зосереджена на проблемі штучного конструювання уявлень про минуле та нав’язування їх суспільству. На противагу поширеним підходам до тлумачення політики пам’яті як цілеспрямованої стратегії проектування єдиних для усього суспільства історичних образів, пропонується альтернативне її розуміння. Політика пам’яті розглядається як специфічна сфера розвитку політичної свідомості, дійсний простір творення нових політичних відносин щодо питань трактування та репрезентації суспільного минулого; яке складна взаємодія ряду суб’єктів, націлена на підтримку або перегляд окремих елементів суспільної пам’яті; сукупність дій, покликаних до погодження та взаємного прийняття різних інтересів у сфері інтерпретації минулого. У політиці пам’яті відображаються досвід суспільства, актуальний стан його базових інститутів, його соціально-політична структура, співвідношення суспільних сил, переконання та оцінки державно-політичних лідерів.

Динаміка політики пам’яті залежить від існуючого політичного режиму. В умовах тоталітаризму вона заміщена офіційною, державницькою стратегією. Авторитарні режими характеризуються частковою реабілітацією раніше заборонених історичних тем, але також і неготовністю громадян до прийняття і критичного осмислення власного минулого. Натомість політика пам’яті демократичного суспільства динамічна і відкрита до полілогу. Кожен політичний режим по-своєму позначився на можливостях української громадськості зберігати і передавати соціально значимі смисли. В умовах демократизації у просторі штучного конструювання спільного минулого влада вже не концентрується в руках державної еліти, але розподіляється між різними зацікавленими учасниками політичного процесу. До важливих суб’єктів політики пам’яті слід віднести міжнародне співтовариство, зовнішньополітичних акторів, державу, політичні партії, громадські організації, освітні заклади, наукові установи, засоби масової комунікації, релігійні громади. Інструментами такої політики є законотворчість, меморіалізація, освітньо-виховні ресурси, медійні проекти тощо.

В залежності від ряду обставин важливою передумовою або ж викликом становлення української демократії виступає культура пам’яті, що й визначило проблематику заключного підрозділу 3.2. – «Культура пам’яті як чинник становлення демократії у сучасній Україні». Стверджується положення про те, що сучасне постмодерне суспільство у своїх ностальгійних настроях та песимістичному світосприйнятті реалізує відповідну еклектичну політику пам’яті, перевантажену часто несумісними символами, героями, пам’ятними датами тощо. Відмічено посилену увагу держави і громадськості до тих проблем минулого, які є найбільш конфліктогенними сторінками історії України та мають відмінні інтерпретації у сьогоденні. Поверхові судження про історію часто є результатом комерціалізації політики пам’яті, коли минуле і спогади про нього не сприймаються як самодостатня цінність суспільства, частина його культури, але як спосіб отримання додаткової вигоди у ході політичного суперництва або ринкових відносин.

За цих умов особливої актуальності набуває розвиток демократичної культури пам’яті, суттєвими рисами якої є: перехід на позиції плюралістичного політичного мислення; визнання загальнолюдських цінностей, необхідності досягнення балансу міжнародних, державних, групових та індивідуальних інтересів у галузі політики пам’яті; здатність до критичного осмислення власного минулого; вшанування пам’яті видатних постатей національної історії та жертв національних трагедій; толерантне ставлення до пам’яті інших народів та різних меншин; відповідальність за скоєні помилки минулого; пізнавальний інтерес до духовної культури та історії свого народу, держави, всього світу тощо. Підкреслюється, що розвинена культура спільного пригадування подій минулого не означає обов’язкового переживання при цьому всіма членами суспільства однакових емоцій, не передбачає однакового рівня знань про це минуле. Проте в акті спільного прочитання історії для консолідованої демократії особливо важливим є винесення та збереження у політичній свідомості народу спільних уроків з минулого, інтегруючого досвіду. Така культура пам’яті містить потужний потенціал виховання свідомих, вдумливих, критичних особистостей, а відтак і якісно нового громадянського суспільства.