ТЕХНІКА ЮРИДИЧНОГО ПИСЬМА В НОРМАТИВНО-ПРАВОВИХ АКТАХ Автореферат

У Вступі обґрунтовано актуальність теми; cхарактеризовано її наукову розробленість; визначено мету і завдання, об’єкт, предмет та методи дослідження; розкрито наукову новизну одержаних результатів, їхнє практичне значення; наведено дані щодо їх апробації і впровадження.

Розділ 1 «Доктринальні основи дослідження техніки юридичного письма» розкриває стан наукового опрацювання проблеми, понятійно-категоріальний апарат та нормативно-правове регулювання вимог до юридичної техніки.

У підрозділі 1.1 «Стан наукового вивчення проблеми дослідження» здійснено системний аналіз джерел за темою дослідження. З’ясовано, що незважаючи на високий інтерес до техніко-юридичної проблематики, у сучасній вітчизняній теоретико-правовій літературі є лише поодинокі, фрагментарні дослідження юридичного письма. Ширше досліджено термінологію, конструкції, правові застереження, законодавчу стилістику, лінгвістику та герменевтику. Окремі аспекти юридичного письма, як засобу юридичної техніки, висвітлено у фундаментальних працях і представників галузевих юридичних наук, і фахівців з теорії права.

Окрім Московської, Ленінградської, Свердловської наукових шкіл, проаналізовано теоретико-правові дослідження Нижегородського дослідного науково-прикладного центру «Юридична техніка», Інституту юридичного письма (англ. Legal Writing Institute (LWI) – найбільшої у світі некомерційної організації, ціллю якої є вдосконалення техніки юридичного письма.

Представники згаданих наукових шкіл синтезували наукові досягнення і дидактичні новели у сфері юридичної техніки, систематизували поняття, які акумулюють у собі загальні й часткові тенденції виникнення, становлення, розвитку юридичної техніки. Зокрема, Інститут юридичного письма вперше обґрунтував, що навчання юридичного письма, як однієї з найважливіших навичок практикуючих адвокатів та суддів, вкрай потрібне для підготовки фахівців у галузі права.

У підрозділі 1.2 «Понятійно-категоріальний апарат дослідження» з’ясовано, що термін «юридичне письмо» ще не набув широкого застосування в українській правовій літературі, як це простежується в зарубіжних працях. Скажімо, термін «юридичне письмо» широковживаний у правовій доктрині ЄС, США, Великобританії, Австралії, Нової Зеландії. На сучасному етапі розвитку українська правова наука послуговується термінами «правове письмо» і «мова права». Останній охоплює зміст «юридичного письма». Російські науковці впродовж останнього десятиріччя вже активно вживають термін «юридическое письмо» і в загальнотеоретичному, і в галузевому аспектах. Факт уведення терміна «юридичне письмо» в міжнародний науковий обіг дає підстави вважати, що вказана проблема є актуальною, а поняття «юридичне письмо» має високу евристичну цінність для правознавства.

Досліджуючи проблематику юридичного письма, вчені констатують, що акти «писаного права» є відправною точкою юридичного мислення в усіх країнах романо-германської правової сім’ї. До таких актів сьогодні належать закони, декрети і кодекси, тоді як у минулому – тексти римського права та інші офіційні чи приватні компіляції. Техніка юридичного письма лежить в основі створення юридичних документів, охоплюючи такі компоненти, як юридична мова, структура, визначення термінів, логіка викладення правових норм, чіткість, однозначність і грамотність використання формулювань.

Зауважено, що існує традиція розглядати юридичне письмо в контексті питань юридичної техніки. Останніми роками поширюються також інші підходи.

У підрозділі 1.3 «Нормативно-правове регулювання вимог до юридичної техніки в Україні» з’ясовано, що застосування нормативно-правових актів стає проблематичним через неповноту правового регулювання іншими нормативно-правовими актами вимог до юридичної техніки, нечіткість і неточність формулювань нормативних положень, недосконалу структуру. Наведено приклади розв’язання проблеми нормативно-правового регулювання вимог до юридичної техніки в Японії, Австрії, ФРН, США, Болгарії, Угорщині, Румунії, Російській Федерації, де діють закони про нормативно-правові акти.

Техніка юридичного письма, як і загалом юридична техніка, – це, по суті, ділові узвичаєння, що склалися в різних країнах в ході правотворчих процесів. Вони можуть бути закріплені у спеціальних нормативно-правових актах, але можуть діяти і на основі сформованих звичаїв. Мрією багатьох учених-юристів є прийняття закону про нормативно-правові акти – як і хто їх має готувати, які суспільні відносини повинні бути врегульовані законом, а які підзаконними актами. Зараз у цій сфері діють ділові звичаї, узвичаєння та рекомендації, зокрема з підготовки відомчих актів, доктринальні положення.

Розділ 2 «Загальнотеоретична характеристика техніки юридичного письма» розкриває види, стиль і тональність, критерії якості та правила юридичного письма, техніку і логіку його письмового викладу.

У підрозділі 2.1 «Види юридичного письма» з’ясовано, що за цільовою спрямованістю документа (аналіз питання, аргументація, регулювання) і способом подачі матеріалу виокремлюють аналітичне юридичне письмо (листи до клієнтів; меморандуми; юридичні висновки; аналітичні матеріали; статті в юридичних журналах; монографічні праці), аргументаційне юридичне письмо (процесуальні документи), правовстановлювальне юридичне письмо (правовстановлювальні документи).

Зображено модель юридичного письма, яка охоплює: види, критерії якості, процес написання, юридичну мову, структуру юридичного документа, тональність.

Зауважено, що функція техніки юридичного письма виявляється, насамперед, у такому вигляді юридичної практики, як правотворчість. У результаті вдосконалення техніки юридичного письма масив позитивного права втрачає стихійний характер і стає вираженням заздалегідь осмисленої структури, підпорядкованої логіці внутрішньої будови. Юридичний текст – письмовий носій юридичної інформації та одна з найважливіших життєвих форм вираження права. Незважаючи на наявні суперечності в поглядах учених-лінгвістів та юристів, більшість погоджується в тому, що будь-який текст має лексичну (мовну), логічну і граматичну основи, які належно організовані письмово для передавання інформації. Тому немає сумніву, що юридичні тексти, незалежно від їх функціонального призначення і прагматичної ролі, мають такі ж основи.

У підрозділі 2.2 «Стиль і тональність юридичного письма» показано, що офіційно-діловий стиль домінує в юридичній мові, тому що «обслуговує» два найважливіші її рівні: мову законів (та інших нормативних актів) – законодавчий підстиль; мову інших юридичних документів – побутово-діловий підстиль.

Стиль нормативно-правового акта – система правил і принципів викладу тексту, сукупність характерних рис словесного формулювання його змісту. Директивність та офіційність – головні стилістичні ознаки тексту нормативно-правового акта. Стилістичними властивостями юридичного письма (документа) є простота, структурність, діловитість, спокій тону, стриманість, відстороненість, нетривіальність підходу, ілюстративність. Стиль нормативно-правових актів не допускає використання гіпербол, метафор та алегорій. Загальними принципами словесної організації нормативних висловлювань є коректність, стабільність мовного вираження, інформативність.

Мистецтво створення правових норм полягає в тому, щоб правильно перекласти соціальні потреби на мову права й створити «юридичний світ» –словесно-символічну реальність, у межах якої визначено рівною мірою свободу суб’єктів правовідносин. Оскільки цей «світ права» закріплений у словах, а слова виражаються на письмі, то техніка юридичного письма має вагоме значення для правотворчості.

У підрозділі 2.3 «Критерії якості та правила юридичного письма» встановлено, що до техніко-юридичних критеріїв якості юридичного письма належать: критерій стислості, критерій ясності, критерій точності, критерій зрозумілості, критерій простоти, критерій ефективності.

Право – мовне явище, а ціль викладення тексту нормативно-правових актів полягає в максимально стислому, економному використанні мови. Мета критерію стислості – забезпечити зосередження уваги суб’єкта на сутності нормативно-правових актів, не повторювати малоінформативні словосполучення. Відповідно до критерію ясності використовують загальновідомі терміни. Критерій точності вимагає застосування однозначних термінів. Критерій зрозумілості полягає в тому, що адресат має розуміти написане. Критерій простоти передбачає відсутність у тексті нормативно-правових актів громіздких конструкцій і зловживань дієприкметниковими зворотами, прямий порядок слів. Простота тексту охоплює чистоту мови, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, плеоназмів, слів-паразитів, суржику тощо. Критерій ефективності полягає в дієвості, націленості на визначений результат.

Сформульовано основні правила юридичного письма: дотримання лінгвістичної структури та законодавчого стилю тексту; вживання термінів, законодавчих дефініцій у нормативно-правових актах як прийомів юридичної техніки; забезпечення ясності, простоти та стислості мови нормативно-правових актів.

У підрозділі 2.4 «Техніка та логіка письмового викладу» показано, що закони логіки є важливим інструментом юридичної техніки. Логіка права – «технологія» буття або функціонування права, юридична технологія, яка виражає закономірність «появи права на світ». Визначення юридичної технології ґрунтується на використанні юридичної техніки, тому юридична технологія – це ресурсно забезпечена складна юридична діяльність, що передбачає систему логічно взаємозалежних операцій, зумовлена рівнем розвитку правової системи суспільства. В її основі лежать знання про оптимальну взаємодію юридичних і технічних засобів, що використовуються для досягнення правових цілей і приводять до юридичних результатів. Якщо юридична технологія відповідає на запитання: як робити, у якій послідовності здійснювати юридичні операції, то юридична техніка відповідає на питання: за допомогою яких прийомів і засобів мають здійснюватися ті чи інші технологічні дії, операції.

Неухильне дотримання вимог техніки юридичного письма щодо логіки, стилю і мови закону сприяє зрозумілості, точності і стислості нормативно-правових актів, створює сприятливі умови для його однакового розуміння, тлумачення, дотримання, виконання, застосування, удосконалювання практики реалізації, зміцнення режиму правопорядку в державі. Зміст техніки та логіки становить систему правил і прийомів підготовки найбільш досконалих за формою, структурою та змістом нормативно-правових актів. Під час складання нормативно-правових актів важливо послідовно і логічно викладати нормативні положення, що забезпечить доступність нормативного матеріалу і сприятиме правильному його розумінню. Правильне, логічне мислення має такі ознаки, як визначеність, несуперечність, послідовність та обґрунтованість.

Розділ 3 «Документальне вираження змісту нормативно-правового акта» охоплює проблематику мови й системи лінгвістичних засобів, юридичних конструкцій і конструювання, термінології та законодавчих дефініцій, юридичних помилок і способів їх розпізнавання.

У підрозділі 3.1 «Мова та система лінгвістичних засобів» з’ясовано, що техніку юридичного письма розглядають як уміння користуватися мовою права. Як засіб техніки юридичного письма, лінгвістична структура тексту має вагоме практичне значення для забезпечення якості законодавчої бази, системності, поняттєвої узгодженості, однозначного розуміння викладених у нормативно-правових актах вимог та положень тощо. Звернення до лінгвістичних структурних елементів простежується, зокрема, під час внесення змін і доповнень до нормативно-правового акта.

Встановлено, що мова нормативно-правового акта – засіб законодавчої діяльності, засіб фіксування норм права. Якщо у праві існує неузгодженість окремих норм, прогалини, а деякі норми не мають потрібних реальних санкцій через недосконале мовне забезпечення, то все це істотно впливає на рівень ефективності правового регулювання. Нормативно-правовий акт ніколи не може бути довершеним або повним, оскільки є значно більше ситуацій, ніж нормотворець може уявити й описати мовними засобами. Норма є більш-менш сталою, а реальність завжди мінлива, мова може не встигати за її змінами.

У підрозділі 3.2 «Юридичні конструкції та конструювання» визначено юридичну конструкцію як продукт юридичного конструювання, поняття, яке дає змогу мисленнєво раціональним способом організувати правові засоби, щоб вони виступали єдиним механізмом правового регулювання. Юридична конструкція (як і будь-яка модель) є спрощеним варіантом суспільних відносин або їхніх елементів, урегульованих правом. Більшість юридичних конструкцій належать до конструкцій юридичних фактів.

Основними функціями юридичних конструкцій є: моделювання (відображення істотних аспектів дійсності та їхньої складної структурної побудови в законах, які створюються); нормативна (закріплення норм права в законах); модифікації системи законодавства (зі створенням нових юридичних конструкцій законодавство набуває нових властивостей); інтегративна (сприяють логічному і змістовному об’єднанню елементів правової системи держави та механізму правового регулювання); практична (сприяють правильній реалізації, зокрема застосуванню норм права, моделюванню правомірної поведінки осіб тощо); інтерпретаційна (у процесі тлумачення норм права з’ясовуються та роз’яснюються різні аспекти закріплених у законах юридичних конструкцій).

Лише тією мірою, якою новостворюваний нормативно-правовий акт є вираженням уже створених понять (конструкцій), він є ефективним і в цьому сенсі юридично якісним. Отже, значення «понятійності» юридичних конструкцій полягає в тому, що завдяки цьому конструкція є елементом мислення, елементом світогляду юристів.

У підрозділі 3.3 «Термінологія та законодавчі дефініції» встановлено, що юридична термінологія, як сукупність термінів та система словесного вираження понять і категорій права, є специфічним засобом висловлення змісту нормативно-правового акта. Термінологічна система права виступає своєрідним ядром, що об’єднує всі структурні елементи та стилістичні зрізи юридичної мови.

Наголошено, що системність і внутрішня узгодженість – важливі риси юридичної термінології, яка становить складну органічну систему. Існує низка проблем, пов’язаних з упорядкуванням системи юридичних термінів. Ці проблеми стосуються ієрархічних логічних зв’язків і відношень між юридичними термінами та їхніми елементами, терміносистемами, критеріїв та відповідних логічних рівнів класифікаційних основ юридичної термінології.

Для закріплення за термінами конкретного чітко визначеного значення використовують законодавчі дефініції, що забезпечують стабільність і однозначність у розумінні права. Сутність названого юридичним терміном поняття права має обов’язково розкривати дефініція. Наявність чіткої дефініції – істотна відмінність терміна від загальновживаного слова. Дефініції юридичних термінів мають особливе значення, адже вони окреслюють сутність понять права і відіграють важливу роль під час тлумачення норм права.

У підрозділі 3.4 «Юридичні помилки та способи їх розпізнавання» проаналізовано основні помилки в юридичному документі: помилки в оформленні, граматичні помилки, стилістичні помилки, юридичні помилки. Так, в оформленні документів трапляються описки, неправильні переноси, неточні скорочення, абревіатури. Серед граматичних помилок частими є неправильні закінчення, трапляються й пунктуаційні помилки, які спотворюють зміст юридичного документа. Простежуються в документах і повтори, надто довгі речення. Юридичні помилки можна розділити на правотворчі, правозастосовні, інтерпретаційні. Правотворчі помилки пов’язані з недостатньо ефективною діяльністю правотворчого органу. Під інтерпретаційною помилкою розуміють відступ від правил тлумачення правових норм, як наслідок – інтерпретація не відображає змісту норми права. Хиби в законодавстві призводять до правозастосовних помилок, які пов’язані з діяльністю суддів, прокурорів, слідчих, юрисконсультів, міністрів та інших посадових осіб.