СЛУЖБОВА КАР’ЄРА В ОРГАНАХ ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ: АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв’язок з науковими планами та програмами‚ мета і задачі, об’єкт і предмет, методи дослідження, обґрунтовуються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, наводяться дані щодо апробації результатів дисертації та публікації.

Розділ 1 «Методологічні засади службової кар’єри в органах внутрішніх справ України» присвячено з’ясуванню поняття та особливостей службової кар’єри в органах внутрішніх справ України як складової проходження служби.

У підрозділі 1.1 «Поняття та значення службової кар’єри як складової проходження служби в органах внутрішніх справ» визначається поняття та значення службової кар’єри через призму проходження служби в органах внутрішніх справ.

Виокремлюються такі елементи проходження служби: встановлення державної посади; прийняття на службу (шляхом конкурсу, призначення, зарахування); прийняття присяги; випробувальний строк (якщо він є умовою прийняття на службу); стажування; перепідготовка та підвищення кваліфікації; атестація; щорічна оцінка якості професійної діяльності; службова кар’єра (присвоєння чергового рангу, класу, чину); ротація; службове розслідування; заохочення; відповідальність; припинення державно-службових відносин. Визначаються особливості проходження служби в органах внутрішніх справ.

Наголошується, що для розуміння сутності понять «проходження державної служби» та «службова кар’єра» їх необхідно чітко розмежовувати.

Зазначається, що оскільки загальною підставою для кар’єри є прагнення людини досягнути становища, яке надало би їй можливість найбільш повно задовольнити свої потреби, то кар’єру можна розглядати як цілеспрямований процес ефективного освоєння людиною основних сфер середовища її життєдіяльності: сімейної, трудової, рекреаційної. Динаміка соціально-економічного становища, статутно-рольові характеристики, форми соціальної активності особистості в сукупності характеризують динаміку життєвого просування людини.

Вказується, що у сучасній політико-правовій науці поняття «службова кар’єра» вживається як у широкому, так і у вузькому значенні. У широкому розумінні – це професійне просування, зростання, етапи сходження до високого рівня професіоналізму, досягнення визнаного професійного статусу; у вузькому – це посадове просування, досягнення певного соціального статусу, обіймання певної посади. Визнано доцільним розглядати службову кар’єру все-таки у широкому розумінні, оскільки неможливо звужувати настільки об’ємне поняття лише до обіймання певної посади.

У підрозділі 1.2 «Принципи та завдання службової кар’єри в органах внутрішніх справ» визначено, що принципи службової кар’єри в органах внутрішніх справ – це основні правила, керівні настанови, норми діяльності для впровадження системи проходження служби в органах внутрішніх справ по вертикалі. На основі принципів організовується процес проходження служби, тобто науково обґрунтоване впровадження дій для здійснення кар’єрного зростання, вибору його методів та прийомів.

На основі класифікації принципів державної служби на загальні й організаційно-функціональні здійснено поділ принципів службової кар’єри в органах внутрішніх справ як складової проходження служби на загальні та спеціальні.

Основним принципом при здійснення службової кар’єри в органах внутрішніх справ визнано принцип законності, який полягає в тому, що весь період службової кар’єри регулюється нормами права. Принцип законності в даному випадку ґрунтується на підзаконному характері службової кар’єри, на обов’язку кожного суб’єкта діяти в межах наданих йому прав і повноважень. Наголошується, що законність – найважливіший принцип суспільного життя, який є основою всіх без винятку соціальних явищ.

До основних завдань службової кар’єри в органах внутрішніх справ віднесено: вдосконалення нормативно-правового регулювання роботи з кадрами; прийняття в межах компетенції заходів щодо реалізації державної кадрової політики в системі МВС; організація відбору і комплектації органів внутрішніх справ на рівні, необхідному для виконання оперативно-службових завдань, і покращення якісного складу їх кадрів; забезпечення встановленого порядку проходження служби в органах внутрішніх справ; організація системи професійної підготовки кадрів, забезпечення її відповідності потребам органів внутрішніх справ.

Одним із важливих завдань адміністративно-правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ у цілому та здійснення кар’єри у них зокрема, є прийняття відповідних програм щодо формування, підтримки та збереження іміджу працівників органів внутрішніх справ та системи взагалі.

У підрозділі 1.3 «Функції службової кар’єри в органах внутрішніх справ» функції визнаються похідними від завдань як певних дій, що повинні призводити до настання бажаних наслідків. Наголошується, що будь-яке завдання реалізується шляхом реалізації функцій. Основною складовою здійснення службової кар’єри в органах внутрішніх справ є робота з кадрами, під якою пропонується розуміти функціональну сферу діяльності певної категорії посадових осіб в умовах організації, спрямування на створення якісного кадрового потенціалу і працездатність колективів, забезпечення правильної розстановки персоналу, його стимулювання і мотивація до роботи, формування професійних, психологічних, моральних та інших якостей особистості працівників.

Розглядаючи загальні функції стосовно процесу здійснення службової кар’єри в органах внутрішніх справ, виділяються такі функції як прогнозування, планування, підготовка і прийняття рішень, що забезпечують обґрунтування та вибір цілей, шляхів та засобів їх досягнення, а також організацію, регулювання, облік, оцінку та контроль, які пов’язані із здійсненням безпосереднього впливу на об’єкти управління з метою досягнення визначених цілей та запланованих результатів.

У підрозділі 1.4 «Правові засади забезпечення службової кар’єри в органах внутрішніх справ та місце серед них адміністративного законодавства» наголошується, що оскільки адміністративне право є одним із найістотніших та значущих факторів впливу на розвиток як системи державного управління загалом, так і на процеси його реформування, з якими зіткнулась нині Україна, то удосконалення кадрового забезпечення є найскладнішим напрямком реформування МВС України.

Зазначається, що кадрове забезпечення органів внутрішніх справ потребує належного правового регулювання, тому управління кадрами виступає комплексною системою, елементи якої пов’язані з основними напрямками кадрового забезпечення, до яких належать як напрями реалізації кадрової функції управління, так і загальні та допоміжні (забезпечувальні) функції управління. Основою адміністративних правовідносин із забезпечення здійснення службової кар’єри в органах внутрішніх справ є дія адміністративно-правових норм, серед яких базову роль відведено законові. Підкреслюючи значення закону в системі правового регулювання діяльності органів внутрішніх справ, необхідно мати на увазі, що термін «закон» у цьому випадку вживається як узагальнююче поняття. Під ним розуміють усі нормативні акти, які мають юридичну силу закону, або, інакше кажучи, законодавчі акти.

У підрозділі 1.5 «Соціальні, психологічні та соціологічні проблеми забезпечення службової кар’єри в органах внутрішніх справ» зазначається, що соціальна політика стосовно органів внутрішніх справ містить такі напрямки як матеріально-фінансове забезпечення, соціальне забезпечення по старості або з причин тимчасової чи постійної непрацездатності, правовий захист честі й гідності, здоров’я й майна працівників та їх родичів і близьких, надання соціальної допомоги при їх адаптації на службі, при реабілітації працівників, які отримали поранення, травму чи професійне захворювання, рекреаційна діяльність і патронажна допомога ветеранам, одиноким, хворим, найменш захищеним групам.

Наголошується, що підвищується роль соціально-психологічних умов здійснення службової кар’єри в органах внутрішніх справ, оскільки все більшого значення надається активізації людського чинника.

Серед основних напрямків соціальної роботи з персоналом органів внутрішніх справ виокремлюється забезпечення політики управління стресами в організації. Здійснюється характеристика груп факторів, що можуть стати причиною стресу при здійсненні працівниками органів внутрішніх справ службової кар’єри.

Аналізуючи вплив проблем на забезпечення службової кар’єри в органах внутрішніх справ, відзначається, що практика свідчить про суттєві недоліки у цій сфері. Надзвичайно важливим у зв’язку з цим визнається: приведення фінансово-матеріального забезпечення працівників органів внутрішніх справ у відповідність до соціального статусу правоохоронців, суспільною корисністю, складністю та небезпечністю їх діяльності; створення сприятливих умов їх праці та побуту, оздоровлення; нормативне урегулювання соціального статусу, соціального захисту й соціальної діяльності працівників органів внутрішніх справ, визначення чіткого механізму забезпечення працівників соціальними гарантіями та компенсаціями.

Розділ 2 «Особливості органів внутрішніх справ як державного правоохоронного органу, в якому відбувається службова кар’єра» присвячено дослідженню елементів органів внутрішніх справ як єдиної управлінської системи.

У підрозділі 2.1 «Поняття та особливості органів внутрішніх справ у сучасних умовах реформування правоохоронної системи» дано характеристику органів внутрішніх справ у сучасних умовах реформування правоохоронної системи.

Відзначається, що визначення поняття «правоохоронні органи» є дискусійним. Так, традиційно до правоохоронних органів відносили органи прокуратури, міліції, безпеки. Що стосується інших державних органів, то питання про належність їх до правоохоронних і нині вирішується неоднозначно.

На тлі економічних, політичних та ідеологічних перетворень, які здійснюються у процесі демократизації нашої держави, проблеми структури та особливостей органів внутрішніх справ набувають особливої актуальності як у науковому, так і практичному аспектах. Нові умови їх функціонування вимагають перегляду місця та ролі органів внутрішніх справ у суспільстві, аналізу існуючої практики та розроблення на її основі сучасного комплексу управлінських механізмів, орієнтованих на нові цінності. Здійснення зазначених заходів сприятиме ефективному досягненню правоохоронних цілей, а також адекватному реагуванню на виклики зовнішнього і внутрішнього середовища.

Наголошується, що до особливостей органів внутрішніх справ як місця здійснення службової кар’єри належать такі: їх воєнізованість; до осіб, які зараховуються до кадрів органів внутрішніх справ, ставляться підвищені вимоги; діє близький до армійського порядок проходження служби, присвоєння працівникам спеціальних звань, військова дисципліна, прийняття присяги; виконання органами внутрішніх справ широкого кола обов’язків щодо здійснення контролю за виконанням посадовими особами та громадянами законодавчих та інших нормативних актів із питань забезпечення громадського порядку; наявність права та обов’язку здійснювати правоохоронні заходи; використання специфічних методів оперативно-розшукової роботи й застосування до правопорушників спеціальних засобів впливу тощо.

Підрозділ 2.2 «Функціонально-організаційна структура органів внутрішніх справ: сучасний стан та шляхи вдосконалення» присвячено дослідженню системи органів внутрішніх справ як організаційно-структурної та функціональної єдності окремих взаємопов’язаних елементів, які реалізують покладені на неї правоохоронні функції. Наголошується, що ефективність діяльності органів внутрішніх справ безпосередньо залежить від їх науково-обґрунтованої функціонально-організаційної структури.

Зазначається, що всі організаційно-інституційні складові системи органів Міністерства внутрішніх справ України певним чином пов’язані як між собою, так і системою у цілому. Вони здійснюють одне на одного такий вплив, який за своєю сутністю і природою може мати керуючий або інформаційний характер. Безпосередній керуючий вплив, необхідною умовою якого є відносини підпорядкованості, здійснюється вищим органом чи його структурним підрозділом на нижчий орган або його структурний підрозділ.

У свою чергу, елементами функціонально-організаційної структури виступають посади та зв’язки між ними. Зв’язки організаційної структури запропоновано поділити на три основних види: організаційно-предметні, що виникають між працівниками відносно використання ними різних засобів; організаційно-функціональні, тобто взаємозв’язки між працівниками за ступенем їх участі в спільній професійній діяльності; організаційно-адміністративні, які обумовлені субординацією працівників, тобто зв’язки керівництва та підпорядкування.

Зроблено висновок, що ознаки функціонально-організаційної структури, властиві органам внутрішніх справ будь-якого рівня, характеризують їх як керовану систему. Функціональне (цільове) призначення цієї системи визначається колом відповідних завдань і функцій, для виконання й реалізації яких і створюється орган (служба чи підрозділ) внутрішніх справ. Функціонально-організаційна структура органів внутрішніх справ, серед інших структур, посідає особливе місце, оскільки вона є основою для їх формування.

У підрозділі 2.3 «Сутність державно-службових відносин в органах внутрішніх справ та їх вплив на службову кар’єру» з’ясування сутності державно-службових відносин здійснюється через їх класифікацію. Зазначається, що в теорії державної служби наявні різні точки зору з цього приводу.

Наголошується, що залежно від виду правових норм, які регулюють державно-службові відносини, останні можна класифікувати на матеріальні й процесуальні. Матеріальні державно-службові відносини пов’язані з реалізацією принципів державної служби; прав та обов’язків державних службовців; застосуванням правообмежень до державних службовців; використанням способів заміщення посад; проведенням конкурсу, атестації тощо. Процесуальні державно-службові відносини виникають при вступі на державну службу, проходженні державної служби, присвоєнні категорій і рангів, проведенні дисциплінарного провадження тощо.

Зроблено висновок, що оскільки державна служба безпосередньо пов’язана з діяльністю державних органів і, в першу чергу, органів виконавчої влади, державно-службові відносини характеризуються рядом ознак, які властиві адміністративним правовідносинам.

У підрозділі 2.4 «Характеристика факторів, які впливають на службову кар’єру в органах внутрішніх справ» здійснено аналіз ключових факторів, які мають вагомий вплив на професійне зростання в органах внутрішніх справ.

Акцентується увага на тому, що підбором, підготовкою, розстановкою кадрів, підвищенням їх кваліфікації не завершується процес формування та проходження служби. Правильне використання кадрів не закінчується і заповненням вакантних посад, оскільки це постійний процес, який полягає у пошуку найбільш компетентних, висококваліфікованих фахівців, їх висуненні на відповідні посади та, за необхідності, – перестановці.

Зазначається, що ефективність роботи колективу органів внутрішніх справ, його здатність вирішувати поставлені завдання багато в чому залежить від морально-психологічного клімату, а також від пануючої «настроєності» працівників, яка обумовлена, по-перше, якісним складом персоналу і, по-друге, особливостями неформальних відносин між керівником і підлеглими. З іншого боку саме в колективі формується індивід, особистість, професіонал, тому важко зменшити визначальну роль впливу службового колективу на здійснення службової кар’єри кожного окремого працівника органів внутрішніх справ. Запропонована класифікація службового колективу за часовою ознакою: 1) тимчасовий колектив; 2) колектив із тривалими функціями та повноваженнями; 3) колектив безперервної життєдіяльності.

Наголошується, що найважливішим із факторів, що визначають особистість працівника, який здійснює службову кар’єру, є система морально-етичних принципів і переконань, які складають фундамент його моральних дій, вчинків, поведінки. Показником рівня загального розвитку працівника органів внутрішніх справ і його професійної придатності до виконання службових обов’язків є наявність у нього високих моральних якостей. Ключовим у кар’єрному зростанні працівників органів внутрішніх справ є зростання ролі моральних засад.

Окремо акцентується увага на ролі керівника у здійсненні службової кар’єри працівниками органів внутрішніх справ. Якості, якими необхідно володіти керівникові органу внутрішніх справ, об’єднано в три групи: придатності, підготовленості та працездатності. Основні вимоги, яким мають відповідати керівники органів внутрішніх справ, поділено на три групи: професіональні, ділові, особисті.

У підрозділі 2.5 «Особливості службової кар’єри в органах внутрішніх справ залежно від галузево-функціональної спрямованості професійної діяльності» зазначається, що важливим елементом служби як юридичного інституту є посада. Вона є першоелементом, «фундаментом», «основою» органу державної служби. Це поняття вказує на частину державної влади, делегованої тій особі, яка обіймає конкретну посаду. Наголошується, що законодавче закріплення поняття посади має важливе як теоретичне, так і практичне значення, оскільки воно отримало характеристику з організаційної і юридичної (правової) точки зору.

З’ясовано, що посади, з одного боку, визначають персоналізацію управлінських функцій, відповідальності, розподілу праці, а з іншого – їх уніфікацію, яка допомагає вирішувати питання професіоналізації апарату. Цим забезпечується ефективність добору і розстановки кадрів, організації їх праці, стимулювання, вдосконалення структури апарату державних органів.

Визначено, що умови призначення на посаду в органах внутрішніх справ – це юридичні вимоги, що ставляться до особистості претендента і за відсутності яких державно-службові відносини виникнути не можуть. З огляду на викладене, пропонується в Законі України «Про міліцію» передбачити вичерпний перелік умов призначення на посаду в органах внутрішніх справ, що дасть можливість громадянам України мати більше гарантій для реалізації права рівного доступу до служби в органах внутрішніх справ. У зв’язку з цим зроблено висновок, що реалізація права на проходження служби в органах внутрішніх справ супроводжується встановленням гарантій і деяких обмежень. Гарантії свідчать про те, що служба в органах внутрішніх справ є доступною, як і будь-яка інша робота. А обмеження, навпаки, – про те, що не всі можуть претендувати на зайняття посади в державному органі.

Розділ 3 «Правовий статус працівників органів внутрішніх справ України як суб’єктів професійного зростання» присвячено дослідженню складових правового статусу працівників органів внутрішніх справ, які здійснюють службову кар’єру.

У підрозділі 3.1 «Поняття правового статусу працівників органів внутрішніх справ та особливості його реалізації в органах внутрішніх справ», спираючись на думки науковців, різносторонньо досліджується поняття правового статусу працівників органів внутрішніх справ з позиції широкого та вузького тлумачення.

Наголошується, що правовий статус працівника органів внутрішніх справ як посадової особи заснований на статусі державного службовця як на родовому понятті. У статусі посадової особи перш за все відображаються особливі функції і повноваження щодо реалізації компетенції державного органу, а в статусі державного службовця – загальний юридичний зв’язок з органами внутрішніх справ. Наслідком їх поєднання є додаткові права, обов’язки, гарантії та підвищена відповідальність посадової особи. Зазначається, що необхідно розрізняти загальний, спеціальний та індивідуальний правові статуси.

Зроблено висновок, що реалізація правового статусу працівників органів внутрішніх справ можлива лише в організаційних рамках служби у правоохоронних органах, яка є, у свою чергу, складовою інституту державної служби.

Акцентується увага на тому, що поняття «посадова особа» є вужчим за поняття «державний службовець», оскільки, по-перше, кожна посадова особа є державним службовцем, але не кожний державний службовець є посадовою особою, по-друге, державний службовець виконує тільки практичні завдання, які встановлює посадова особа. Проте, здійснюючи характеристику правового статусу цих службовців, вказується, що посадова особа у зв’язку зі своїм статусом в органах внутрішніх справ, має більший обсяг як прав, так і обов’язків, на відміну від обсягу прав і обов’язків державного службовця взагалі.

Зазначається, що організаційною передумовою формування правового статусу посадової особи органів внутрішніх справ є державна посада.

У підрозділі 3.2 «Освітні, морально-етичні та професійні вимоги до працівників органів внутрішніх справ як передумови їх кар’єрного зростання» обґрунтовується актуальність визначення вимог, які ставляться до працівників органів внутрішніх справ.

Наголошується, що при встановленні професійних вимог до працівників ураховуються перш за все передбачені законодавством про освіту структура освіти, освітні й освітньо-кваліфікаційні рівні, наукові ступені та вчені звання.

Зазначається, що професіоналізм та моральність є передумовами кар’єрного зростання працівників органів внутрішніх справ. Проте, ці якості виховуються у працівників органів внутрішніх справ виключно в результаті щоденної копіткої роботи.

Зроблено висновок, що морально-етичні якості працівника органів внутрішніх справ є підвалинами побудови його кар’єри, адже окрім високих професійних та службових показників людина, яка прагне піднятися щаблями службової кар’єри та, відповідно, стати керівником, окрім високо освіченості та невпинного бажання йти вперед, мусить відповідати загальноприйнятим якостям людяності, порядності, чесності, чемності, ввічливості та безкомпромісності у вирішенні питань забезпечення правопорядку.

У підрозділі 3.3 «Види працівників органів внутрішніх справ: проблеми класифікації та кар’єрного росту» здійснюється класифікація працівників органів внутрішніх справ за такими критеріями, як за характером діяльності та наявністю чи відсутністю будь-яких повноважень.

Здійснюється розподіл по вертикалі, який полягає у розмежуванні на види державних службовців органів внутрішніх справ залежно від займаної посади (рядовий, середній, старший, вищий командний склад). Горизонтальний розподіл – на чисельність напрямів, які проявляються в органах внутрішніх справ через адміністративну діяльність державного службовця, слідства, оперативно-розшукову діяльність різноманітних служб та підрозділів системи МВС.

Пропонується на основі класифікації посад в органах державної влади за змістом і характером діяльності, способами призначення та надання повноважень законодавчо визначати такі типи посад: політичні; адміністративні; патронатні.

Розділ 4 «Етапи службової кар’єри в органах внутрішніх справ України» складається із семи підрозділів, в яких детально характеризуються конкретні етапи здійснення службової кар’єри в органах внутрішніх справ.

У підрозділі 4.1 «Поняття етапів службової кар’єри в органах внутрішніх справ України: проблеми класифікації» зазначається, що оскільки службова кар’єра в органах внутрішніх справ – це нормативно врегульоване швидке та стрімке проходження служби по вертикалі, то важливим аспектом її здійснення є проходження низки певних етапів.

Опрацювавши значну кількість наукових публікацій, у яких визначено різноманітну кількість етапів службової кар’єри залежно від різних підстав їх виокремлення – вікового цензу, державного органу, виду державного службовця, визначено такі етапи службової кар’єри працівників органів внутрішніх справ: 1) входження: прийняття на службу до органів внутрішніх справ, ознайомлення з функціональними обов’язками, проходження випробувального строку та професійного навчання, набуття першого досвіду; 2) становлення: адаптація до обраної професійної спеціалізації, формування системного уявлення про структурно-функціональні зв’язки, специфіка управлінської праці, зайняття керівної посади нижчого рівня; 3) сталість: оволодіння професією, досягнення стійкого становища в установі; зрілість: максимальне використання власного кар’єрного потенціалу, компетентність перевищує кваліфікаційно-посадові вимоги, 4) нарощування авторитету, придбання привабливого іміджу, високий рейтинг; 5) завершення: високий статус, визнання професіоналізму і компетентності, вшанування заслуг, відчуття необхідності передати іншим свої знання та досвід.

Розкриваються типи службової кар’єри в органах внутрішніх справ за видом діяльності, за можливістю здійснення, за швидкістю просування, за напрямом розвитку, за місцем проходження, за характером реалізації.

У підрозділі 4.2 «Профорієнтаційна робота та професійний відбір на службу до органів внутрішніх справ» зазначається, що професійна орієнтація населення за змістовними напрямами функціонування включає: професійну інформацію, професійну консультацію, професійний відбір та професійну адаптацію.

Наголошується, що система профорієнтації в органах внутрішніх справ базується на сучасних досягненнях психології, соціальних технологій, використанні можливостей засобів масової інформації.

Зроблено висновок, що відбір кандидатів на службу в органи внутрішніх справ України здійснюється відповідно до нормативних документів МВС України, що регламентують даний напрямок діяльності, на підставі всебічного й повного вивчення їх ділових, моральних, психологічних, психофізіологічних, фізичних якостей і складається з таких основних етапів: 1) попереднього вивчення; 2) професійно-психологічного відбору; 3) медичного огляду; 4) прийняття остаточного рішення.

У підрозділі 4.3 «Призначення на посаду та переміщення по службі як обов’язкові складові службової кар’єри в органах внутрішніх справ» основну увагу акцентовано на тому, що динамізм проходження служби в органах внутрішніх справ залежить від професійного рівня, зацікавленості у службовому просуванні й підвищенні соціального статусу працівника.

Зазначається, що в органах внутрішніх справ процедура переміщення працівників передбачає їх звільнення з попередньої посади та призначення на іншу. Відбір і вивчення особистостей працівників органів внутрішніх справ – кандидатів на посади – проводиться згідно з Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ та наказами Міністерства внутрішніх справ України, які регламентують порядок цієї роботи.

Дано детальну характеристику особливостей та порядку призначення на посади та переміщення по службі працівників органів внутрішніх справ.

У підрозділі 4.4 «Наставництво в органах внутрішніх справ», узагальнюючи існуючі класифікації стадій розвитку людини як суб’єкта професійної діяльності та його професійного становлення, наводиться наступна професійна періодизація: 1) передпрофесійний розвиток; 2) розвиток у період вибору професії; 3) розвиток у період професійної підготовки й подальшого становлення професіонала. Кожен із зазначених періодів налічує 8 самостійних стадій.

Зазначається, що особливістю, властивою для професійної періодизації суб’єкта правоохоронних органів, є наявність певного вікового здвигу, порівняно з загальноприйнятими віковими межами у відповідних стадіях професіоналізації. Вона обумовлена специфікою перебігу професійного життя правоохоронця. За таких умов важко переоцінити роль інституту наставництва в органах внутрішніх справ у професійній адаптації молодих працівників та його впливу на неї.

Визначається, що основними завданнями наставництва є: 1) допомога працівникам в оволодінні професійними знаннями і необхідними практичними навичками для самостійного виконання завдань в їх оперативно-службовій діяльності; 2) виховання у працівників високої громадянської свідомості, відданості народу України, вірності Присязі працівників органів внутрішніх справ, формування дисциплінованості, високої відповідальності за виконання службового обов’язку, необхідних психологічних і моральних якостей; 3) адаптація молодих працівників до специфічних умов служби в органах внутрішніх при призначенні на посаду.

Визначаються біологічний, фізіологічний, операціональний, інформаційний, комунікативний, особистісний і соціально-психологічний аспекти професійної адаптації. Адаптація працівника органів внутрішніх справ до професійної діяльності поділяється на низку етапів: первинна адаптація, період стабілізації, можлива дезадаптація, повторна адаптація, вікове зниження адаптаційних можливостей.

У підрозділі 4.5 «Поняття та види професійної підготовки працівників органів внутрішніх справ України» наголошується на тому, що підготовка працівників органів внутрішніх справ є дуже важливою складовою діяльності держави щодо створення належного стану правопорядку, громадського спокою, захисту прав, свобод та законних інтересів громадян.

Наголошується, що новим етапом розвитку органів внутрішніх справ України можна вважати їх участь у міжнародних поліцейських організаціях.

Акцентується увага на підготовці працівника органів внутрішніх справ у вищих навчальних закладах системи МВС України. Визначається проблематика застосування кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах системи МВС України, застосування дистанційного навчання працівників органів внутрішніх справ. Здійснюється аналіз проведеного «експериментального набору» 2011 року. Наголошується на підтримці дисертантом політики МВС щодо збереження відомчих навчальних закладів.

Акцентується увага на контролі за професійним зростанням випускників вищих навчальних закладів системи МВС України. Зазначається, що післядипломна освіта, до системи якої входять спеціалізація, підвищення кваліфікації, перепідготовка, стажування, є досить вдалою, такою, що виправдає себе в майбутньому, та прийнятною для використання формою контролю за професійним зростанням випускників ВНЗ системи МВС України.

Наголошується, що встановлення класного рівня за посадою є однією з форм контролю за рівнем професійної майстерності працівників та засобом їх стимулювання до навчання і є інновацією спеціального законодавства.

У підрозділі 4.6 «Стажування та практика в органах внутрішніх справ» зазначається, що невід’ємною складовою практичної підготовки осіб перемінного складу ВНЗ денної форми навчання є практика в комплектуючих підрозділах МВС України. Основними видами практики у ВНЗ є ознайомча, навчальна та стажування.

Акцентується увага на двохаспектному складі стажування особового складу органів, служб та підрозділів внутрішніх справ.

Зазначається, що до основних завдань стажування будь-якого виду варто віднести: 1) підготовку працівника органів внутрішніх справ до заміщення конкретної посади в підрозділі внутрішніх справ; 2) отримання та накопичення передового досвіду управлінської діяльності; 3) визначення стратегічної програми майбутньої службової діяльності та конкретних планів найближчих дій; 4) випробування працівника органів внутрішніх справ із погляду доцільності та можливості його просування по службі – здійснення службової кар’єри.

У підрозділі 4.7 «Формування кадрового резерву в органах внутрішніх справ» виокремлюються чотири основні концепції тлумачення поняття кадрів: кадри – як трудові ресурси; кадри – як персонал; кадри – як невідновний ресурс; людина – як умова існування організації.

Поняття «кадри» в широкому розумінні розглядається як постійний, підготовлений склад працівників у різних сферах життєдіяльності, які забезпечують виконання покладених на них функцій. У вузькому розумінні «кадри» також розглядаються як керівні працівники, працівники апарату управління.

Виокремлюються типи кадрового резерву: 1) за видом діяльності: а) резерв розвитку – група спеціалістів і керівників, що готуються до роботи в межах нових напрямків; б) резерв функціонування – група спеціалістів і керівників, що повинні в майбутньому забезпечити ефективне функціонування підрозділу внутрішніх справ; 2) за часом призначення: а) оперативний резерв (складається з дублерів – кандидатів на заміщення певних ключових посад, які готові приступити до роботи негайно або в найближчому майбутньому); б) стратегічний резерв (молоді працівники з лідерськими якостями, що можуть займати ці посади в перспективі до 20 років).

Розділ 5 «Організаційно-правові засади забезпечення якості службової діяльності та дисципліни працівників органів внутрішніх справ України та їх вплив на службову кар’єру» присвячено аналізу забезпечення якості службової діяльності в органах внутрішніх справ.

У підрозділі 5.1 «Поняття та значення оцінювання якості службової діяльності працівників органів внутрішніх справ України» акцентовано увагу на різному розумінні поняття «управління якістю» в науковій літературі.

Зазначається, що оцінювання є досить багатогранним поняттям, семантичні характеристики якого змінюються залежно від сфери його застосування.

Здійснено аналіз основного інструментарію, за допомогою якого воно реалізується: форм та методів оцінювання. Всі методи оцінювання пропонується поділяти на якісні, кількісні і комбіновані. Наголошується, що основними нормативно закріпленими формами оцінювання персоналу є атестація, щорічне оцінювання, піврічне, квартальне та щоденне оцінювання якості службової діяльності працівників органів внутрішніх справ.

У підрозділі 5.2 «Вплив результатів оцінювання якості службової діяльності працівників органів внутрішніх справ України на їх службову кар’єру» зазначається, що оцінювання якості службової діяльності працівників органів внутрішніх справ може мати позитивні наслідки лише за умови ефективного використання його результатів. З цією метою необхідно проводити бесіди-обговорення результатів оцінки показників службової діяльності між працівником і його безпосереднім керівником.

Дано характеристику атестації працівників органів внутрішніх справ як форми оцінювання якості службової діяльності та її подальшого впливу на здійснення службової кар’єри в органах внутрішніх справ і зроблено висновок, що у світовій практиці взагалі та в нашій країні, зокрема не існує системи альтернативної атестації, тому суб’єктивного фактора уникнути неможливо, але вдосконалити систему атестування можна й необхідно.

У підрозділі 5.3 «Поняття та значення службової дисципліни в органах внутрішніх справ» наголошується, що дисципліна як невід’ємний елемент діяльності будь-якої організації спрямована на забезпечення єдності в досягненні поставлених цілей і є необхідною умовою будь-якої спільної праці.

Підтримано позицію науковців, які розглядають дисципліну в єдності двох аспектів – як сукупність положень, що встановлюють порядок здійснення службової діяльності, і як фактичне додержання цих положень, тобто правомірна поведінка державних службовців при реалізації повноважень (виконанні службових обов’язків).

Зроблено висновок про те, що законність та дисципліна – це такі властивості функціонування органів внутрішніх справ, які визначають ефективність їх діяльності, належне виконання покладених на них завдань і функцій, а також здійснення службової кар’єри кожним працівником.

Зазначається, що основними чинниками, які сприяють порушенню працівниками органів внутрішніх справ дисципліни, є: а) професійна неспроможність, недосвідченість, непідготовленість; б) моральна розбещеність; в) хибна практика досягнення позитивних результатів будь-якими шляхами та методами; г) особиста недисциплінованість та необережність; д) несприятливі індивідуальні психологічні особливості; е) неналежний контроль з боку безпосередніх керівників.

У підрозділі 5.4 «Юридична відповідальність працівників органів внутрішніх справ та її вплив на службову кар’єру» здійснено класифікацію видів юридичної відповідальності за кількома критеріями: залежно від суб’єкта, залежно від органу, що притягає до відповідальності, за галузевою належністю.

Зазначається, що юридична відповідальність лежить в основі службової активності, сумлінного ставлення кожного працівника органів внутрішніх справ до своїх службових обов’язків. Сутність юридичної відповідальності конкретного працівника органів внутрішніх справ полягає у його обов’язку понести покарання (стягнення), накладене за порушення вимог правових приписів, що регулюють його службову діяльність.

Дано характеристику дисциплінарної, адміністративної, матеріальної та кримінальної відповідальності працівників органів внутрішніх справ та її впливу на здійснення ними службової кар’єри.

Розділ 6 «Службова кар’єра в органах внутрішніх справ: зарубіжний досвід та шляхи удосконалення» включає два підрозділи, в яких досліджується зарубіжний досвід щодо здійснення службової кар’єри, можливі шляхи його адаптації в Україні та визначаються основні напрями удосконалення адміністративно-правового забезпечення службової кар’єри в органах внутрішніх справ.

У підрозділі 6.1 «Зарубіжний досвід організації і правового забезпечення службової кар’єри та можливі шляхи його адаптації в Україні» зазначається, що в умовах існування загроз для охоронюваного спільного блага і необхідності вирішення комплексних завдань суспільство вимагає від персоналу поліції постійної роботи над підвищенням професійного рівня.

Здійснюється характеристика критеріїв з’ясування рівня професіоналізму поліцейського, якими є: відповідний обсяг знань та інтелектуальний рівень; тривалість і безперервність теоретичної та практичної підготовки; відповідність виконуваних функцій суспільним цінностям; самостійність у прийнятті рішень; задоволення інтересів населення як найважливіший пріоритет діяльності; відчуття причетності до реалізації важливої соціально значущої правоохоронної функції; дотримання деонтологічних норм як при здійсненні функціональних обов’язків, так й по за службою.

Уточнюються особливості здійснення службової кар’єри працівниками правоохоронних органів різних країн, зокрема Великобританії, Німеччини, Польщі, США, Угорщини, Франції, Швеції, Японії.

У підрозділі 6.2 «Напрями вдосконалення адміністративно-правового забезпечення службової кар’єри в органах внутрішніх справ України» зазначається, що слід враховувати досвід інших країн світу, в яких роль поліції має двохвекторний характер: по-перше, це забезпечення законності та профілактика правопорушень; по-друге, це надання соціальних та гуманітарних послуг у надзвичайних ситуаціях.

Наголошується, що спрямованість на зміцнення довіри населення, формування в громадськості правильного розуміння їх завдань як структури, що забезпечує безпеку кожного громадянина, є пріоритетним напрямком реформування органів внутрішніх справ.

Вказується про вплив складних соціально-економічних процесів на якісний склад органів внутрішніх справ. Наголошується, що визначальним критерієм оцінки діяльності органів внутрішніх справ – як зовнішньої, так і внутрішньої – має стати громадська думка щодо якості їх роботи та рівня задоволення населення станом громадської безпеки у країні та регіоні проживання.

Зроблено висновок про те, що реформування органів внутрішніх справ має відображати їх новий статус, забезпечити поєднання власне міліцейської (поліцейської) діяльності та інших завдань з реалізації внутрішньої політики держави, закріпленої у відповідних правових приписах.