ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВНУТРІШНЬОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ ПРАВООХОРОННИМИ ОРГАНАМИ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначається її зв’язок з науковими програмами, планами та темами, визначається об’єкт, предмет, мета і задачі, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, методи дослідження, особистий внесок здобувача в їх одержанні, апробація результатів дисертації, публікації, а також структура роботи.

Розділ 1 «Теоретичні та методологічні засади забезпечення внутрішньої безпеки України правоохоронними органами» складається з чотирьох підрозділів, присвячених дослідженню теоретичних та методологічних засад і змісту правоохоронної діяльності у сфері внутрішньої безпеки, характеристиці особливостей адміністративно-правового забезпечення та з’ясування сутності та принципів соціального забезпечення правоохоронними органами у сфері внутрішньої безпеки держави.

У підрозділі 1.1 «Суб’єкти забезпечення внутрішньої безпеки України» зазначається, що адміністративно-правове регулювання суб’єктів забезпечення внутрішньої безпеки України є однією із важливих задач сучасного періоду нашої держави. Для створення та підтримки необхідного рівня безпеки в державі розробляється система правових норм регулюючих відносини у сфері внутрішньої безпеки, які визначають основні напрями суб’єктів цієї області та механізм контролю за їх функціонуванням. Забезпечення внутрішньої безпеки являється складним явищем, яке містить такі самостійні види, як безпека правопорядку, інформаційна, економічна, соціальна, екологічна безпека та інші.

Внутрішня безпека держави в сучасних умовах розвитку засвідчує, що вагомим чинником впливу на існування, розвиток та реалізацію життєво важливих інтересів людини, суспільства і держави, захисту матеріальних, інтелектуальних і духовних цінностей громадян є взаємодія суб’єктів щодо забезпечення внутрішньої безпеки.

У підрозділі 1.2 «Поняття та сутність правоохоронної діяльності і системи правоохоронних органів» здійснений аналіз теоретичних засад, специфіки правового регулювання та практичної діяльності правоохоронних органів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки України, сформульовано низку положень та висновків, які в сукупності утворюють єдину концепцію у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами.

Насамперед, акцентовано увагу на тому, що внутрішня безпека держави є своєрідною характеристикою і необхідною умовою життєдіяльності людей, суспільства чи держави в цілому, а її забезпечення має розглядатися як невід’ємна складова державної політики, як одна з найбільш важливих функцій держави. Подається типологічна модель напрямків визначення поняття «безпека», розглядаються основні підходи до визначення поняття «внутрішня безпека» та досліджується її зміст. Складність поняття внутрішньої безпеки, його багатоаспектність зумовила необхідність певного порядкування напрямків щодо його визначення. З огляду на це сформована адекватна типологічна модель, що складається з трьох типів: нормативно-правовий, що передбачає виявлення напрямків щодо визначення поняття «внутрішня безпека» у нормативно-правових актах України; доктринальний, в якому окреслюються основні напрямки до визначення поняття «внутрішня безпека», що містяться у науковій літературі; енциклопедичний, у якому подаються підходи до визначення поняття «внутрішня безпека», що містяться в енциклопедичних джерелах і словниках. Зазначається, що забезпечення внутрішньої безпеки держави необхідно розуміти як адміністративно-правовий вплив на суспільні відносини, які здійснюються за допомогою комплексу адміністративно-правових засобів та інших правових явищ. Багатовимірність поняття «внутрішня безпека» дозволило виокремити аспекти її системної характеристики: адміністративно-правові, соціально-політичні, соціально-психологічні, економічні, інформаційні та особливості забезпечення законності.

Підкреслюється, що сьогодні, коли в Україні активно здійснюється адміністративна реформа, поступ нашої держави на шляху демократичних перетворень потребує вдосконалення забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами, однією зі складових якою є координація правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки, соціальна безпека громадян, забезпечення внутрішньої економічної, інформаційної безпеки.

У підрозділі 1.3 «Внутрішня безпека як стан захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави» досліджено основні напрями правоохоронної діяльності щодо забезпечення внутрішньої безпеки України.

Важливим елементом правоохоронної діяльності у сфері внутрішньої безпеки країни є виконання законів, нормативних та відомчих правових актів. Характеризуючи ознаки правоохоронної діяльності у сфері внутрішньої безпеки держави слід звернути увагу на кілька положень. По-перше, вона притаманна тільки правоохоронним органам, що покликані забезпечувати права та інтереси суб’єктів правових відносин. По-друге, правоохоронна діяльність спрямована не тільки на боротьбу, запобігання правопорушенням, а і захисту прав та інтересів осіб та їх поновлення у разі порушення, безпека суспільства та застосування примусових заходів правоохоронними органами у регламентованих чинним законодавством процедурних межах і процесуальному порядку.

З’ясувавши сутність та структуру системи діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки держави, детальніше розглянуто їх принципи. Принцип забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами є похідним від принципів державної безпеки, але ще не став предметом окремого вивчення. Відразу ж зауважимо, що в основоположних законодавчих актах, які регулюють правовідносини у сфері внутрішньої безпеки, ці принципи також не визначено. Наприклад, в Законі України «Про основи національної безпеки України» визначено лише основні принципи забезпечення внутрішньої безпеки, серед яких: пріоритет прав і свобод людини і громадянина; верховенство права; пріоритет договірних засобів у розв'язанні конфліктів; своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам; чітке розмежування повноважень та взаємодія правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки держави.

У підрозділі 1.4 «Роль та значення соціального забезпечення у сфері внутрішньої безпеки держави» зазначається, що соціальне забезпечення захисту людей, суспільства, держави у сфері внутрішньої безпеки являє собою сукупність специфічних засобів впливу на особистісні відносини і зв’язки, що виникають у суспільстві, а також на соціальні процеси. Вони реалізуються у двох основних групах: способи формування сприятливого соціального клімату в суспільстві та удосконалення методів, засновані на урахуванні індивідуальних здібностей і заохочення особистих досягнень. Що стосується впливу адміністративно-правових норм у діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення соціальних прав людини, то у цій сфері спостерігається високий рівень відповідності між правовими нормами і застосованими методами.

Визначено, що особливості адміністративно-правового регулювання у сфері соціального забезпечення суспільства полягають у тому, що така діяльність є необхідною умовою життєдіяльності людини, суспільства та держави; у цій діяльності беруть участь суб'єкти різних гілок влади (законодавчої, виконавчої та судової), особливе місце серед яких займають правоохоронні органи які наділені правом застосування примусових заходів; характер завдань, функцій, повноважень, форм і методів діяльності суб'єктів, які забезпечують соціальні права громадян, є специфічним; забезпечується захист соціальних принципів в усіх сферах життєдіяльності держави.

Встановлено, що основні напрями удосконалення сучасного стану забезпечення соціальних принципів правоохоронними органами є такі: створення сприятливих умов для прогресивного соціального розвитку в державі; реформування системи правоохоронних органів, пріоритетним напрямком діяльності яких має стати захист та забезпечення прав, свобод та законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб; підвищення рівня їх фінансового, матеріально-технічного, організаційно-правового і кадрового забезпечення; забезпечення збалансованого розвитку бюджетної сфери; створення ефективної системи соціального захисту людини, охорони та відновлення її фізичного і духовного здоров'я, зменшення негативного впливу на суспільні відносини алкоголізму, наркоманії, інших негативних явищ; ліквідацію бездоглядності, безпритульності та бродяжництва серед дітей і підлітків; активне залучення засобів масової інформації до проблем корупції, зловживаннями службовим становищем, іншими явищами, які загрожують внутрішній безпеці України.

У сучасних умовах на шляху переорієнтації державної політки з принципу «людина для держави» на принцип «держава для людини» основним змістом безпеки стає не тільки захист держави та її державних інтересів, а також людини і суспільства. На перший план вийшла проблема соціальної безпеки в широкому розумінні цього слова, інакше кажучи, безпеки особи, окремих груп, населення, суспільства в цілому, тобто соціуму. Це означає, що першоосновою концепції внутрішньої безпеки повинні бути інтереси людей суспільства, із яких витікають інтереси держави. Отже, на момент набуття Україною державного суверенітету в теорії держави не існувало понять «національні інтереси», «внутрішня безпека», а також категорій «внутрішня безпека», «система внутрішньої безпеки», визначених у чинному законодавстві держави. Раніше проблема забезпечення внутрішньої безпеки держави і розглядалася як виняткова прерогатива «силових» міністерств та відомств. Проблема забезпечення безпеки життєдіяльності і розвитку українського суспільства має багатоплановий характер. Вирішення такої проблеми полягає саме у захисті власних національних інтересів.

Розділ 2 «Адміністративно-правове регулювання у сфері забезпечення внутрішньої безпеки України правоохоронними органами» складається із трьох підрозділів, в яких визначено статус правоохоронних органів України та пропозиції з оновлення чинного законодавства і гарантування прав і свобод людини та їх гарантій.

У підрозділі 2.1 «Адміністративно-правове регулювання діяльності правоохоронних органів із забезпечення внутрішньої безпеки держави» аргументується необхідність спрямованості на демократичний розвиток діяльності правоохоронних органів та гуманістичні вимоги щодо правоохоронної діяльності у сфері внутрішньої безпеки держави.

Адміністративно-правовому регулюванню діяльності правоохоронних органів притаманні наступні особливості: адміністративно-правове регулювання діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки країни має цілеспрямований характер, при цьому нормотворчі цілі у кожному окремому випадку можуть мати відмінності; воно є складовою адміністративно-правового регулювання адміністративно-політичною діяльністю. Правове регулювання охарактеризоване як діяльність держави в особі правоохоронних органів та посадових осіб. Під законодавством, що регулює діяльність правоохоронних органів, необхідно розуміти систему нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері внутрішньої безпеки держави. До системи адміністративно-правових норм щодо забезпечення внутрішньої безпеки країни правоохоронними органами віднесено: норми, що містять адміністративно-правові санкції за правопорушення у сфері внутрішньої безпеки; норми, що регулюють діяльність правоохоронних органів, підприємств, установ, організацій у сфері внутрішньої безпеки України.

Визначено, що адміністративно-правове регулювання забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами включає основні та допоміжні елементи. До основної групи належать адміністративно-правові норми, адміністративно-правові відносини та акти реалізації норм права. Допоміжними елементами є джерела права, акти тлумачення норм права, юридичні факти та правові засоби.

Забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами визначено як урегульовану нормами адміністративного права діяльність цих органів та інших уповноважених суб’єктів, спрямованих на забезпечення внутрішньої безпеки держави. Під адміністративно-правовим регулюванням внутрішньої безпеки запропоновано розуміти діяльність держави в особі правоохоронних органів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави передбачених чинним законодавством, припинення правопорушень та притягнення винних до відповідальності.

У підрозділі 2.2 «Координація адміністративно-правових відносин у діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення внутрішньої безпеки України» зазначено, що завдання правоохоронних органів полягають у захисті суспільного ладу держави, економічної, інформаційної та політичної систем, прав і законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій, суб'єктів усіх форм власності, економічної та територіальної цілісності України.

Координація діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки країни визначена сукупністю дій, спрямованих на впорядкування взаємозв’язків між правоохоронними органами у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави, виявлення внутрішніх загроз та їх нейтралізація. До основних ознак координації віднесено наступне: ефективність правоохоронних органів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки України та забезпечення прав і свобод громадян за умови чіткого розмежування компетенції; усунення дублювання діяльності правоохоронних органів з метою покращення взаємодії між суб’єктами адміністративно-правового забезпечення у сфері внутрішньої безпеки держави; неухильне додержання законності усіма суб’єктами взаємодії; активне використання новітніх, наукових, технічних досягнень у запобіганні правопорушенням; постійний, типовий обмін інформації між правоохоронними органами щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави.

Регулятивну роль забезпечення правоохоронними органами внутрішньої безпеки держави, необхідно розуміти як комплекс адміністративно-правових засобів забезпечення діяльності з організації, координації та контролю за виконанням правоохоронними органами поставлених перед ними цілей і завдань з метою забезпечення внутрішньої безпеки України. Визначено, що адміністративно-правовим регулюванням забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами є система адміністративно-правових засобів впливу на суспільні відносини які виникають у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності держави у сфері реалізації громадянами їхніх прав у внутрішніх справах.

У підрозділі 2.3 «Форми і методи діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави» аргументується, що форми і методи внутрішньої безпеки держави забезпечуються та використовуються органами державної влади, місцевого самоврядування, громадськими організаціями, громадянами, та особлива роль належить правоохоронним органам.

Аналізуючи методи правоохоронної та правозахисної діяльності у сфері внутрішньої безпеки держави, визначено сутність понять «форма» та «метод». Під формою будь-якої діяльності розуміється спосіб зовнішнього виразу змісту та їх взаємодії, тип та структура змісту. Форма і зміст у кожному конкретному випадку невіддільні один від одного. Термін «форма» означає будь-який зовнішній вияв певного змісту, тобто показується, яким чином здійснюється діяльність громадських формувань.

Характерною особливістю форм правоохоронної та правозахисної діяльності у сфері внутрішньої безпеки держави є правові відносини. Таким чином, під формою діяльності правоохоронної спрямованості у сфері внутрішньої безпеки необхідно розуміти однорідні за своїм характером та правовою природою групи правоохоронних дій, що мають внутрішній та зовнішній вираз, і за допомогою яких забезпечується внутрішня безпека фізичних та юридичних осіб, громадський порядок, громадська безпека.

Розділ 3 «Концептуальні засади забезпечення внутрішньої безпеки України правоохоронними органами» містить три підрозділи, в яких визначено та проаналізовано предмет дослідження нормативно-правових актів, теоретичні та методологічні засади міжнародного співробітництва, особливості забезпечення законності, адміністративно-правові засади інформаційної безпеки у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами.

У підрозділі 3.1 «Предмет та зміст нормативно-правових актів як складова забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами: поняття, суть, особливості застосування» зазначається, що питання правової регламентації діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки держави, стають більш актуальними і їм належить найважливіша роль у реалізації політики держави щодо зміцнення правового підґрунтя країни.

Нормативно-правові та відомчі акти, які забезпечують діяльність правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки держави характерні тим, що реалізують їх завдання і функції як державного органу щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави; окреслюють конкретні завдання, права й обов’язки, повноваження і відповідальність учасників суспільних відносин; забезпечують правове регулювання діяльності підприємств, організацій, установ незалежно від форм власності, громадських об’єднань і окремих громадян; формують основні положення взаємодії між державними і правоохоронними органами; забезпечують норми верховенства права з метою більш ефективної дії українського законодавства в адміністративно-правовій діяльності; здійснюють застосування норм права як підстав для видання індивідуальних актів.

Значення нормативно-правових актів у діяльності правоохоронних органів України полягає у тому, що за їх допомогою: визначаються та реалізуються завдання та функції правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки держави; визначаються найбільш загальні, типові правила поведінки у підконтрольній їм сфері; окреслюються окремі завдання прав і обов’язків, а також відповідальність учасників суспільних відносин щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави.

У підрозділі 3.2 «Зарубіжний досвід забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами та можливості його застосування в Україні» зазначається, що міжнародне співробітництво правоохоронних органів слід розглядати як один із компонентів взаємодії держав у сфері забезпечення внутрішньої безпеки, захисту прав і свобод людини та їх гарантій, національних інтересів, попередження та профілактики злочинності, що сьогодні є важливою частиною міжнародних відносин,які мають багатолітню історію.

Визначено, що співробітництво правоохоронних органів України з поліцейськими структурами щодо співробітництва у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави необхідно розглядати як історико-правове явище, що, безперечно, має наукове обґрунтування. Поняття «співробітництво» та «взаємодія» не мають принципових відмінностей, але, зважаючи на процедурний аспект названих явищ, зміст взаємодії має детальніший вигляд та постає інструментом прозорого і об’єктивного розгляду певного напряму роботи такого інституту, правозабезпечення правоохоронних органів України. Одним із перших кроків до формування теоретичних засад цього правового явища буде визначення змісту взаємодії правоохоронних органів України з поліцейськими силами іноземних країн у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави правоохоронними органами на глобальному, універсальному та міжурядовому рівнях, що має певні особливості, зумовлені, насамперед, поза національним форматом дії означеного процесу.

Доведено, що об’єктивно зростає вплив міжнародних стандартів і норм, які регулюють діяльність правоохоронних органів, реформаторських процесів, розгляд сучасних підходів з урахуванням світового досвіду і існуючих стандартів у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави стає не лише обумовленою необхідністю, але і важливим чинником розвитку правоохоронних органів, як професійних і авторитетних органів державної влади.

Наголошено, що серед основних напрямів вивчення досвіду зарубіжних країн можна виділити: надання правової допомоги з попередження правопорушень, тероризмом, корупцією, хабарництвом і зловживанням владою; регламентацію адміністративно-правового регулювання у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави та прав особи у соціальній сфері; обмін інформацією, що становить інтерес для правоохоронних органів; обмін досвідом у правоохоронній роботі, практичній і науковій діяльності; надання матеріально-технічної, кадрової та консультативної допомоги. У питанні розширення міжнародного співробітництва правоохоронних органів України у сфері внутрішньої безпеки може бути використане досягнення багатьох країн, правові системи яких є подібними до неї та об’єктивно обумовлені ментальністю та загальним розвитком правової культури країн.

У підрозділі 3.3 «Особливості форм і методів забезпечення законності діяльності правоохоронних органів щодо забезпечення внутрішньої безпеки держави» обґрунтовано, що законність - це основа нормальної життєдіяльності цивілізованого суспільства, усіх ланок його політичної системи. Зазначено, що, охоплюючи своєю дією найбільш важливі сфери людського життя, законність вносить до нього відповідну гармонію, забезпечує справедливу диференціацію інтересів людей.

Сутність забезпечення законності у діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої безпеки країни полягає у: 1) попередженні та припиненні порушень прав, свобод та законних інтересів фізичних та юридичних осіб, які є учасниками правовідносин у цій сфері, відновленні їх порушених прав, свобод та законних інтересів; 2) попередженні та припиненні порушень прав, свобод і законних інтересів працівників правоохоронних органів, які забезпечують внутрішню безпеку в державі, відновленні їх порушених прав, свобод та законних інтересів; 3) притягненні винних осіб до адміністративної відповідальності; 4) раціоналізації використання бюджетних коштів; 5) своєчасному, повному і достовірному інформуванні населення про діяльність правоохоронних органів щодо їх діяльності у сфері забезпечення внутрішньої безпеки; 6) підвищенні ефективності виконання завдань та обов'язків, реалізації наданих повноважень правоохоронним органам із забезпечення внутрішньої безпеки, що дозволить підвищити захищеність населення від внутрішніх загроз, які є наслідком вчинення правопорушень; 7) підвищенні їх авторитету серед населення.

Встановлено, що забезпечення законності правоохоронними органами у сфері забезпечення внутрішньої безпеки держави доцільно розглядати у широкому та вузькому значенні. У широкому - як сукупність усіх існуючих в державі напрямів діяльності, які дозволяють забезпечити її стале функціонування та розвиток. У вузькому - лише тих напрямів діяльності, які пов’язані із забезпеченням та захистом прав, свобод і законних інтересів фізичних осіб та прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави від протиправних посягань, боротьбою з правопорушеннями, забезпеченням громадського порядку, громадської безпеки та власності, тобто складають основу забезпечення законності правоохоронними органами у сфері внутрішньої безпеки держави від такого виду внутрішніх загроз як правопорушення.

Законність і дисципліна у діяльності правоохоронних органів забезпечується трьома основними способами - проведення контролю, здійсненням нагляду та за допомогою звернення громадян. Контроль є одним з найпоширеніших і дієвих способів забезпечення законності. Його сутність полягає в тому, що суб’єкт контролю здійснює облік і перевірку того, як контрольований об’єкт виконує покладені на нього завдання і реалізує свої функції шляхом втручання в оперативну діяльність останнього, надання йому обов’язкових для виконання вказівок, припинення, зміни чи скасування актів управління, вжиття заходів примусу, у точу числі і шляхом притягнення до відповідальності.

Розділ 4 «Актуальні проблеми адміністративно-правового забезпечення правоохоронними органами внутрішньої економічної, інформаційної та екологічної безпеки України» складається з п’яти підрозділів, в яких зазначається, що економічна, інформаційна та екологічна внутрішня безпека – це стан захищеності національної безпеки у сфері забезпечення правоохоронними органами її розвитку та матеріальних інтересів людей. Відповідно до Концепції національної безпеки України основними напрямами державної політики у цій сфері є: недопущення незаконного використання бюджетних коштів, державних ресурсів, їх перетікання у тіньову економіку; контроль за експортно-імпортною діяльністю, спрямованою на підтримку важливих для України пріоритетів та захист вітчизняного виробника, боротьба з протиправною економічною діяльністю, корупцією, хабарництвом, протидія неконтрольованому відпливу матеріальних, фінансових, інтелектуальних та інших ресурсів.

У підрозділі 4.1 «Поняття та зміст адміністративно-правового забезпечення правоохоронними органами внутрішньої економічної безпеки України» зазначено, що предметом розвитку правоохоронних органів є насамперед розвиток моделі основної діяльності правоохоронних органів та нормативне закріплення цієї діяльності у законодавчих актах. Визначено і розкрито базові і методологічні схеми організації внутрішньої економічної безпеки.

Внутрішня економічна безпека має три основні складові: економічну незалежність, що означає можливість здійснення державного контролю над національними ресурсами; здійснення постійної модернізації виробництва, ефективна інвестиційна та інноваційна політика, розвиток інтелектуального і трудового потенціалу України; стійкість і стабільність національної економіки, захист усіх форм власності, створення гарантії для ефективної підприємницької діяльності.

Поняття «економічна безпека» є відносно новим в українському лексиконі, хоча воно досить поширене та давно використовується у практичній діяльності на Заході. Необхідно на законодавчому рівні чітко визначити поняття забезпечення правоохоронними органами внутрішньої економічної безпеки України, а також формування державної політики у сфері економічної безпеки. Процес економізації політики стрімко набирає обертів на сучасному етапі, світ це геоекономічна нестійка система, що характеризується конкретними ситуаціями та протиріччями. До головних функцій адміністративно-правової діяльності правоохоронних органів у сфері внутрішньої економічної безпеки належать ті, що безпосередньо пов’язані з боротьбою із правопорушеннями, які тягнуть юридичну відповідальність (профілактична, захисна, ресоціалізаціонна, судовий розгляд справ про правопорушення, розгляд справ про фінансові та господарські правопорушення). До другорядних функцій належать: контрольна, дозвільна, правороз’яснювальна, аналітична та методична, інформаційна, нормотворча, координаційна.

У підрозділі 4.2 «Місце та роль нормативно-правових відносин у сфері забезпечення внутрішньої економічної безпеки держави» обґрунтовується, що на підставі аналізу теоретичних і методологічних проблем, а також теоретичних засад дослідження адміністративно-правових правових аспектів правоохоронної діяльності запропоновано визначення понять, правової організації у сфері забезпечення внутрішньої економічної безпеки. У контексті правової діяльності перспективним є розгляд правової організації адміністративної діяльності правоохоронних органів, яка виокремлює напрямок, що стосується сфери організації правоохоронної діяльності.

Адміністративно-правові відносини у сфері забезпечення внутрішньої економічної безпеки держави містять систему критеріїв, які у своїй сукупності дають повну нормативно-правову характеристику перспектив розвитку української економіки. Саме стан останньої й визначає економічну безпеку держави. Наголошено, що в Конституції України вирішена головна економічна й правова проблема - проблема власності. Усі суб'єкти права власності юридично рівні перед законом. Кожен може володіти будь-яким майном - рухомим і нерухомим, предметами споживання й засобами виробництва.

У підрозділі 4.3 «Основні напрями взаємодії правоохоронних органів щодо внутрішньої економічної безпеки держави та їх правове забезпечення» розглядається поняття «економічна безпека», що є відносно новим в українському лексиконі, хоча воно досить поширене та давно використовується у практичній діяльності. На сучасному етапі економічного розвитку України слід вирішити комплекс непростих питань, найгострішим з яких є проблема економічної безпеки країни та її громадян. З огляду на це проблема має постійно перебувати у центрі уваги держави. Визначено, що правоохоронні органи утворюють певним чином відособлену за ознакою професійної діяльності самостійну групу органів держави, що мають чітко визначені завдання та виконують певні правоохоронні функції. Щодо забезпечення внутрішньої економічної безпеки, то діяльність правоохоронних органів у цій сфері здебільшого зводиться до боротьби з економічними правопорушеннями - запобігання, попередження правопорушень у всіх галузях економіки України.

Обґрунтовано, що взаємодія правоохоронних органів між собою та органами фінансового контролю завжди відігравала важливу роль у забезпеченні внутрішньої економічної безпеки, підвищувати результативність у боротьбі із правопорушеннями у сфері економіки. В установленому законом порядку взаємодіють правоохоронні органи щодо забезпечення внутрішньої безпеки України з Міністерством фінансів України, Фондом державного майна України, Антимонопольним комітетом України, Державним комітетом у справах охорони державного кордону України, Національним банком України, іншими центральними органами виконавчої влади. Міністерство фінансів України, Антимонопольний комітет України, Фонд державного майна України, Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку України, Головне контрольно-ревізійне управління України, Державне казначейство України, Державна інспекція з контролю за цінами, а також інші державні органи, що мають контрольні повноваження, мають сприяти виконанню завдань, покладених на правоохоронні органи, які здійснюють боротьбу з економічними правопорушеннями, у межах своєї компетенції.

У підрозділі 4.4 «Адміністративно-правові засади забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки України» розкрито поняття системи внутрішньої безпеки як сукупності державних структур і недержавних організацій, що функціонують у сфері інформаційної безпеки. Відповідальність яка з’являється у випадку скоєння адміністративних правопорушень при створенні, передачі і розповсюдженні інформації, формуванню та використанню інформаційних ресурсів, а також створення інформаційної внутрішньої безпеки, формулюється в різних нормативно-правових актах інформаційного законодавства по предметам інформаційної сфери.

Зазначено, що інформаційна внутрішня безпека є важливою рисою світового суспільного прогресу. Розвиток інформаційних технологій і впровадження їх практично у всі сфери діяльності суттєво змінює структуру суспільства. Україна вступила у нову еру інформаційного суспільства. Реалізація національних інтересів України щодо забезпечення внутрішньої інформаційної безпеки - один із найважливіших напрямків цієї трансформації. Сьогодні існує цілий комплекс інформаційних внутрішніх загроз, серед яких: відсутність яскравої ідентифікації України у глобальному інформаційному просторі та чіткої стратегії входження до світового інформаційного суспільства. Особливістю останнього є те, що стратегічним ресурсом стає інформація, що здатна взаємодіяти не лише з матеріальним, але й з духовним світом людини.

Обґрунтовано, що внутрішня інформаційна безпека - це вид суспільних інформаційних правовідносин щодо створення, підтримки, охорони та захисту бажаних для людини, суспільства і держави безпечних умов життєдіяльності; суспільних правовідносин, пов'язаних із створенням, розповсюдженням, зберіганням та використанням інформації. У цілому ж внутрішня інформаційна безпека покликана забезпечити реалізацію національних інтересів за допомогою усього арсеналу засобів, що є в її розпорядженні. У цьому сенсі вважаємо, що найвищий сенс політики інформаційної безпеки - вільний розвиток і процвітання суспільства. Отже, внутрішня інформаційна безпека являє собою одне з найважливіших понять у науці і різних сферах людської діяльності. Сутність і комплексність цього поняття виявляється характером сучасного інформаційного суспільства. Аналіз різних підходів до визначення змісту поняття «внутрішня інформаційна безпека» надає можливість зауважити про недоцільність суворого обрання тієї чи іншої позиції. Наведене вище дає змогу розглядати дану проблему більш комплексно і системно, додати знань про цей багатогранний феномен. Найбільш прийнятним є інтегральний підхід, за якого внутрішня інформаційна безпека визначатиметься за допомогою окреслення найбільш важливих її сутнісних ознак з урахуванням постійної динаміки інформаційних систем.

У підрозділі 4.5 «Сутність, задачі та цілі забезпечення внутрішньої екологічної безпеки України» зазначено, що забезпечення внутрішньої екологічної безпеки України правоохоронними органами і підтримання екологічної рівноваги на території держави займають значне місце у формуванні державної політики.

Наголошено на тому, що екологію не можна розглядати лише з точки зору проблеми збереження чистоти навколишнього середовища. Лише при забезпеченні належного рівня внутрішньої екологічної безпеки України можна говорити про економічну безпеку. Виснаження природних ресурсів, сучасні техногенні катастрофи роблять країну досить вразливою та залежною від зовнішніх джерел.

Під внутрішньою екологічною безпекою слід розуміти здатність держави забезпечити збереження належного рівня чистоти навколишнього середовища, раціонального використання біологічних, енергетичних, мінеральних, земельних, лісових, водних ресурсів для створення нормальних умов у життєдіяльності суспільства.