АДМІНІСТРАТИВНИЙ АРЕШТ МАЙНА В СИСТЕМІ СПОСОБІВ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ПЛАТНИКОМ ПОДАТКІВ ЙОГО ОБОВ’ЯЗКІВ Автореферат

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми, визначаються зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, мета і завдання, об’єкт і предмет і методологічна основа дисертації, формулюються наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, подано відомості про апробацію та публікацію основних результатів дослідження.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади застосування адміністративно-примусових способів забезпечення виконання платником податків його обов’язків» складається із двох підрозділів. Він присвячений дослідженню правової природи адміністративно-примусових способів забезпечення виконання платником податків його обов’язків та аналізу основних нормативно-правових актів, які регулюють виконання платником податків податкового обов’язку.

У підрозділі 1.1 «Поняття та особливості адміністративно-примусових способів забезпечення виконання платником податків його обов’язків» досліджуються адміністративно-примусові заходи забезпечення виконання платником податків його обов’язків як складової державного примусу, що реалізовується у спеціальній діяльності податкових органів.

Способи забезпечення виконання обов’язків зі сплати податків і зборів повинні відповідати наступним обов’язковим вимогам: гарантувати повне і своєчасне надходження податків, запобігати збиткам від їх неповного та несвоєчасного надходження; ґрунтуватися виключно на нормах чинного законодавства та застосовуватися із чітко визначеною процедурою; не допускати обмежень законних інтересів суб’єктів податкових відносин, не створювати перешкод для розвитку підприємництва.

Узагальнення різних позицій вітчизняних та зарубіжних вчених дало можливість виробити визначення забезпечення виконання податкового обов’язку та охарактеризувати його способи.

У підрозділі 1.2. «Сучасне нормативно-правове забезпечення виконання платником податків його обов’язків» детально аналізується система правового регулювання відносин, пов’язаних із забезпеченням виконання платником податків його обов’язків.

Під правовим регулюванням виконання платником податків його обов’язків розуміється владний вплив, який здійснюється спеціально уповноваженими органами держави на відносини, які складаються між державою (в особі податкових органів) і платниками податків з приводу належного виконання останніми обов’язків зі сплати податків, недопущення прострочення податкових платежів, виражається та закріплюється в системі юридичних норм, які є підставою для реалізації згаданими учасниками відносин власного правового статусу, а також визначають порядок та процедуру здійснення примусових заходів щодо осіб, які неналежним чином виконали обов’язки, визначені законом.

У роботі здійснюється систематизація нормативно-правих актів, які регулюють питання виконання платником податків його обов’язків за юридичною силою, напрямом і характером правового регулювання, визначаються його особливості.

Розділ 2 «Загальна характеристика адміністративного арешту майна як виняткового способу забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом», складається із трьох підрозділів, присвячений визначенню поняття та правової природи адміністративного арешту майна, дослідженню підстав його застосування, класифікації видів адміністративного арешту майна, узагальненню міжнародного досвіду застосування цього забезпечувального способу.

У підрозділі 2.1 «Поняття та підстави застосування адміністративного арешту майна» досліджено передумови застосування, визначене поняття та проаналізовані підстави застосування даного способу забезпечення виконання платником податків його обов’язків. Зазначається, що згаданий інститут з’явився в податковому законодавстві з моменту прийняття ПК України. Він замінив інститут адміністративного арешту активів.

Аналіз загальних підходів до розуміння арешту, що робиться на основі аналізу наукових джерел, дозволяє узагальнити, що арешт розглядається як захід: забезпечення судової вимоги (позову); стягнення (покарання); забезпечення виконання певного обов’язку; припинення протиправної діяльності.

Основними характеристиками інституту адміністративного арешту майна серед заходів державного примусу, і водночас його особливими ознаками, що виокремлюють його від інших примусових заходів, є: власне (специфічне) призначення (мета застосування), об’єкт і предмет впливу (специфічна сфера застосування); засоби, якими він реалізується.

Проаналізувавши погляди науковців щодо сутності адміністративного арешту майна, автор сформулювала визначення, згідно з яким він розуміється як правообмеження, що полягає у накладенні на платника податків системи обов’язків, які тимчасово позбавляють його можливості щодо реалізації прав власності на майно, з метою запобігання неналежній поведінці платників податків і забезпечення виконання платником податків його обов’язків, визначених законом.

У контексті розгляду адміністративного арешту майна як виняткового способу забезпечення виконання платником податків своїх обов’язків досліджено один із нових та альтернативних способів погашення податкового боргу, який нині може бути одним із найбільш ефективних та дієвих, – погашення податкової заборгованості платника податків за рахунок його дебіторської заборгованості, право вимоги якої переведено на орган податкової служби.

У підрозділі 2.2 «Види адміністративного арешту майна» автором проведено ґрунтовний аналіз адміністративного арешту майна з позиції різних критеріїв. Актуальність необхідності аналізу різних видів адміністративного арешту обумовлена поєднанням матеріальної та процесуальної складової діяльності, пов’язаної із застосуванням даного способу.

Проаналізувавши погляди вчених, які займалися дослідженням цієї проблематики, автор дійшла висновку, що у наукових працях питання визначення видів адміністративного арешту майна не знайшло належного відображення. Через це методом класифікації та системного аналізу розроблено власну систему критеріїв систематизації адміністративного арешту майна, яка ґрунтується на основі чинних нормативно-правових актів та практики його застосування, що відображено у висновках.

Підрозділ 2.3 «Міжнародний досвід застосування адміністративного арешту майна» присвячено дослідженню досвіду країн СНД при застосуванні зазначеного забезпечувального способу. Автором визначено особливості законодавства, що регулює застосування адміністративного арешту майна таких країн, як Російська Федерація, Таджикистан, Киргизька Республіка, Туркменістан, Республіка Білорусь, Республіка Вірменія, Молдова, Республіка Казахстан, Азербайджан, Грузія. Проаналізовано підстави застосування зазначеного забезпечувального способу та процедуру його здійснення.

Аналіз міжнародного досвіду у податковій сфері дозволяє виділити декілька підходів у правовому регулюванні арешту майна платника податків. Перший передбачає застосування арешту судом при зверненні податкового органу в суд у порядку заходів по забезпеченню позовних вимог податкового органу зі стягнення заборгованості платника податків. Другий підхід передбачає застосування арешту як за допомогою судової, так і позасудової процедури звернення стягнення на майно платника податків. Третій передбачає застосування арешту майна платника податків також у позасудовому порядку, але тільки щодо того податкового обов’язку, який визнаний неоскаржуваним.

Особливу увагу приділено вивченню досвіду застосування адміністративного арешту майна Російської Федерації, адже російський підхід до вирішення досліджуваних проблем є досить специфічним і заснований на різних видах арешту майна в рамках податкових правовідносин.

Розділ 3 «Удосконалення процедури застосування адміністративного арешту майна» складається із двох підрозділів.

Підрозділ 3.1 «Урегулювання проблем у діяльності податкової служби України, пов’язаних із порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків» присвячений дослідженню правових аспектів застосування адміністративного арешту майна, аналізу основних проблем, що виникають у діяльності податкової служби України при здійсненні зазначеного забезпечувального способу, а також формуванню пропозицій щодо удосконалення порядку застосування адміністративного арешту майна.

Дискусійність викликає формулювання деяких із підстав застосування цього забезпечувального способу, які, на думку автора, є неефективними. Запропоновано відкоригувати ці підстави шляхом внесення змін до ПК України та відомчого правового регулювання даного питання, що відображено у висновках.

Сам порядок застосування адміністративного арешту майна також не позбавлений суперечностей. Відповідно до ПК України обґрунтованість арешту на майно, накладеного рішенням керівника (його заступника) органу податкової служби, має бути перевірена судом протягом 96 годин. Зазначене формулювання, хоча на перший погляд і виглядає досить простим та чітким, викликає певні застереження. У першу чергу необхідно звернути увагу на те, що даною нормою не визначено чіткої процедури та тих обставин, що повинні бути перевірені судом. Автор зазначає про необхідність передбачити чіткий перелік документів, який зобов’язаний надати податковий орган на підтвердження власного рішення.

Особливу увагу приділено дослідженню процедури продовження строку застосування адміністративного арешту майна. Адже ні ПК України, ні відомчі накази не дають жодного роз’яснення щодо порядку здійснення цієї процедури. У роботі сформульовані пропозиції щодо урегулювання такої прогалини. Для вирішення колізії зі строками застосування адміністративного арешту автор пропонує доповнити п. 94.10 статті 94 ПК України. Для формування правових підстав для розгляду подання органу податкової служби України про продовження строків адміністративного арешту майна також запропоновано доповнити статтю 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України четвертим підпунктом. Зміст пропонованих змін надається у висновках роботи.

У роботі робиться висновок про необхідність включення до ПК України положень, які попередньо були передбачені в проекті ПК України, але не були прийняті в діючій редакції закону. Це, зокрема, наступна норма, яка також має віднайти своє місце в п. 94.10 статті 94 ПК України: «Адміністративний арешт майна продовжується судом. Керівник відповідного органу державної податкової служби (його заступник) має право звернутися до суду з поданням про продовження строку арешту майна платника податків за наявності достатніх підстав вважати, що звільнення майна з-під адміністративного арешту може загрожувати їх зникненням або знищенням».

У підрозділі розглядається існування ще однієї проблеми, пов’язаної з майном, яке перебуває під арештом. Стаття 94 ПК України чітко визначає підстави припинення адміністративного арешту майна, які є наслідками виконання платником податків його обов’язків, визначених законом. Проте подальша доля майна платника податків, на яке було накладено адміністративний арешт, і який не виконав свого обов’язку з погашення податкового боргу, ні статтею 94 ПК України, ні відомчим наказом не визначена. Зазначену проблему запропоновано вирішувати за аналогією із положеннями статті 95 ПК України, яка визначає порядок реалізації майна, яке перебуває у податковій заставі.

Підрозділ 3.2 «Функції підрозділів органів податкової служби України щодо примусового забезпечення виконання платником податків його обов’язків» присвячений проведенню аналізу функціонального наповнення процедури застосування адміністративного арешту майна в першу чергу підрозділами податкової служби України, адже саме ці органи відстоюють інтереси держави у питаннях повноцінного наповнення державного бюджету через сплату податків.

Наводиться вичерпний перелік учасників процедури застосування адміністративного арешту майна, до яких належать органи податкової служби України, суди, боржники. Проблематика компетенції певних підрозділів податкової служби України щодо примусового забезпечення виконання платником податків його обов’язків у сучасних умовах обумовлена перебудовою організаційно-штатної структури самої податкової служби України.

Компетенція підрозділів податкової служби України щодо забезпечення виконання платником податків його обов’язків визначається як коло повноважень (сукупність прав та обов’язків), наданих відповідним підрозділам щодо здійснення діяльності, спрямованої на створення матеріальних гарантій для відновлення податкової дисципліни, своєчасної сплати податків та зборів, запобігання нанесення шкоди публічним інтересам через несплату або несвоєчасну сплату відповідних сум податків і зборів, а також спонукання платника податків до виконання свого обов’язку зі сплати податків і зборів.

Систематизація функцій та визначення суб’єктного складу учасників діяльності щодо примусового виконання платником податків його обов’язків дозволило виробити логічну схему організаційних зв’язків цієї діяльності. Узагальнення функцій та процедур, що здійснюються підрозділами податкової служби України, дозволило систематизувати їх та умовно назвати основними, допоміжними та обслуговуючими.