АДМІНІСТРАТИВНЕ РОЗСЛІДУВАННЯ МІЛІЦІЄЮ СПРАВ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРОСТУПКИ Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації; визначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про їх апробацію та впровадження, а також щодо кількості публікацій, структури й обсягу роботи.

Розділ 1 «Теоретико-правові засади адміністративного розслідування» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1 «Юридична природа адміністративного розслідування» досліджено юридичну природу поняття адміністративного розслідування та його визначення в законодавчих актах України. Аргументовано положення про те, що адміністративне розслідування є різновидом процесуальної діяльності уповноважених суб’єктів владних повноважень, спрямованої на належну реалізацію норм адміністративно-деліктного законодавства. На підставі співвідношення понять розслідування та адміністративного розслідування автором наведено власну дефініцію поняття «адміністративне розслідування».

При дослідженні юридичної природи та змісту адміністративного розслідування відзначені такі його особливості: виступає самостійним видом правозастосовної діяльності і має виключно правоохоронний характер; є процесуальною формою юрисдикційної діяльності суб’єктів публічної адміністрації; здійснюється визначеним колом уповноважених суб’єктів публічної адміністрації; наявність чітко окресленого кола заходів, котрі застосовуються під час його проведення, та процесуальних документів, що оформлюються за результатами їх застосування; здійснюється на всіх стадіях правозастосовного процесу. З урахуванням мети здійснення відповідного виду діяльності акцентовано увагу на необхідності розмежування таких понять, як «перевірка» та «розслідування».

У підрозділі 1.2 «Адміністративне розслідування як стадія провадження в справах про адміністративні проступки» зроблено аналіз наукових досліджень проблеми стадійності провадження в справах про адміністративні проступки. Подано різні погляди щодо визначення місця адміністративного розслідування в системі стадій адміністративно-деліктного провадження.

Дисертантом досліджено зміст, особливості та етапи стадії адміністративного розслідування. Виділяються наступні етапи адміністративного розслідування: прийняття рішення про проведення адміністративного розслідування; встановлення фактичних даних по справі; зупинення адміністративного розслідування (факультативна стадія); процесуальне оформлення результатів розслідування; направлення матеріалів справи для розгляду. Зазначається, що адміністративне розслідування можна розглядати як в широкому, так і у вузькому розумінні, а саме, як процесуальну діяльність уповноважених суб’єктів публічної адміністрації щодо розслідування лише окремої категорії справ про адміністративні проступки.

Зроблено висновок про те, що основу адміністративного розслідування складає процес доказування, тобто процес встановлення об’єктивної істини в справі, що полягає у зібранні, дослідженні та оцінюванні доказів, на підставі яких суб’єктом владних повноважень встановлюється факт вчинення адміністративного проступку та вина особи, яка його вчинила. Акцентується увага на необхідності законодавчого закріплення поняття «процесуальні строки проведення адміністративного розслідування» – встановлені законом часові межі, протягом яких уповноважений суб’єкт публічної адміністрації повинен виконати дії організаційно-процесуального характеру з метою встановлення ознак складу адміністративного проступку, зібрання і фіксації доказів його вчинення.

У підрозділі 1.3 «Суб’єкти адміністративного розслідування в провадженні у справах про адміністративні проступки» наведено різні підходи до класифікації та співвідношення понять «суб’єкти» та «учасники» стадії адміністративного розслідування. Автором визначено, що поняття «суб’єкти» є гносеологічною категорією, яка сформована в наукових дослідженнях і містить суб’єктивні погляди на властивості, що характеризують учасників в адміністративно-деліктному провадженні. Залежно від функціонального призначення осіб, які беруть участь у провадженні в справах про адміністративні проступки, запропоновано виділити наступних суб’єктів стадії адміністративного розслідування: а) суб’єкти владних повноважень, які впливають на рух і долю справи; б) суб’єкти, що мають особистий інтерес у справі; в) суб’єкти, що сприяють встановленню об’єктивної істини в справі; г) суб’єкти, які мають спеціальні знання та навички і залучаються для дослідження з їх використанням фактичних даних; д) суб’єкти, що засвідчують важливі факти, дії, обставини по справі. Крім того, серед суб’єктів адміністративного розслідування пропонується виділити окрему категорію осіб, наділених правом доказування, відповідно до чого подано авторське визначення суб’єктів доказування як осіб, котрі відповідно до свого адміністративно-процесуального статусу в адміністративно-деліктному провадженні наділені правами та обов’язками щодо збирання, дослідження та оцінки доказів у справі про адміністративне правопорушення.

З метою впорядкування нормативно-правового визначення адміністративно-процесуального статусу суб’єктів стадії адміністративного розслідування дисертантом запропоновано внести відповідні доповнення до КУпАП, якими: 1) визначається адміністративно-процесуальний статус понятих як суб’єктів адміністративного розслідування; 2) закріплюється перелік осіб, до яких не може бути застосоване адміністративне доставлення; 3) передбачається адміністративна відповідальність за злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до суб’єктів владних повноважень, які здійснюють розслідування справ про адміністративні проступки.

Розділ 2 «Адміністративно-процесуальний порядок адміністративного розслідування справ про адміністративні проступки, що здійснюється міліцією» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Міліція як суб’єкт здійснення адміністративного розслідування в справах про адміністративні проступки» досліджено поняття «міліція», виокремлено її завдання та функції у сфері правоохоронної діяльності. Зазначається, що серед суб’єктів, які уповноважені здійснювати адміністративно-деліктне провадження, міліція займає особливе місце, оскільки на неї покладається завдання по охороні широкого кола суспільних відносин. Відповідно до положень КУпАП із переліку адміністративних деліктів, визначених в особливій частині, органам внутрішніх справ не підвідомчі лише дві групи проступків: адміністративні правопорушення в промисловості, будівництві та у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів, а також адміністративні правопорушення в галузі стандартизації, якості продукції, метрології та сертифікації. За даними Державної служби статистики України, станом на 01 січня 2012 р. до адміністративної відповідальності було притягнуто 8 млн. 854, 1 тис. осіб, з яких органами внутрішніх справ – 4976538 осіб.

Вказується, що в межах адміністративного розслідування органи внутрішніх справ наділені правом застосування різноманітних заходів адміністративного примусу, яке носить подвійний характер, що проявляється в застосуванні працівниками міліції заходів адміністративного примусу, спрямованих як на реалізацію власних повноважень в адміністративному розслідуванні, так і на реалізацію повноважень інших суб’єктів адміністративного розслідування (наприклад, здійснення адміністративного затримання чи привід особи за зверненням суб’єкта адміністративного розслідування, який таких повноважень не має).

Проведений аналіз чинного законодавства дав змогу автору визначити дворівневу систему регулювання адміністративного розслідування, що здійснюється міліцією в провадженні в справах про адміністративні проступки, а саме: зазначене регулювання здійснюється на підставі як законів України, так і відомчих правових актів.

У підрозділі 2.2 «Заходи адміністративного примусу особистісного характеру, що застосовуються міліцією в адміністративному розслідуванні справ про адміністративні проступки» досліджено види примусових заходів, що застосовуються міліцією під час здійснення адміністративного розслідування безпосередньо до особи, яка підозрюється у вчиненні протиправного діяння, а саме: доставлення, привід, адміністративне затримання, особистий огляд, відсторонення від керування транспортним засобом та огляд на стан сп’яніння. Зазначається, що право на доставлення особи виникає у працівників міліції лише за наявності певних обставин, а саме: вчинення особою протиправного діяння, яке визначається КУпАП як адміністративний проступок; існування обставин, за яких протокол про адміністративне правопорушення не може бути складено на місці вчинення правопорушення чи місці виявлення особи, яка його вчинила. Крім того, обґрунтовано думку про те, що строки доставлення особи залежать від низки об’єктивних факторів, серед яких центральне місце посідають маршрут доставлення та засоби пересування.

Акцентується увага на тому, що досить близьким до доставлення за своєю юридичною природою та процедурою застосування є привід. Однак зазначені заходи розрізняються за метою та підставами їх застосування.

Досліджено генезис адміністративного затримання. Розглянуті питання класифікації та строків адміністративного затримання. Пропонується розмежовувати такі поняття, як адміністративне затримання, що застосовується міліцією та має попереджувально-припинювальний характер, та адміністративне затримання, що має адміністративно-процесуальне спрямування, характерною особливістю якого є можливість застосування без вмотивованого рішення суду.

Автором обґрунтовується позиція щодо закріплення в КУпАП процедури проведення огляду на стан сп’яніння не лише в разі порушення правил дорожнього руху, а й в інших випадках вчинення протиправних діянь, оскільки відповідно до ст. 35 КУпАП вчинення особою адміністративного проступку в стані сп’яніння є обставиною, що обтяжує адміністративну відповідальність.

Також пропонується доповнити перелік примусових заходів особистісного характеру, що застосовуються в адміністративно-деліктному проваджені, таким заходом, як пред’явлення особи для впізнання. Дана позиція підтримана 75,0 % опитаних у рамках проведеного анкетування.

У підрозділі 2.3 «Заходи адміністративного примусу майнового характеру, що застосовуються міліцією в адміністративному розслідуванні справ про адміністративні проступки» розглянуто сутність і значення заходів примусу, що можуть застосовуватись працівниками міліції для зібрання та забезпечення речових доказів по справі, до яких відносяться: огляд речей; вилучення речей і документів; тимчасове вилучення посвідчення водія; тимчасове затримання транспортних засобів; тимчасове вилучення ліцензійної картки на транспортний засіб.

Розглянуто особливості правової регламентації різних видів огляду, проведено порівняльний аналіз між проведенням огляду та здійсненням обшуку. Аргументовано необхідність закріплення в КУпАП положень щодо можливості застосування огляду житлового або іншого приміщення. Про доцільність закріплення в КУпАП вказаного примусового заходу свідчать також дані, отримані в ході проведеного анкетування. Так, 80,0 % респондентів підтримали необхідність внесення таких змін до КУпАП, і лише 20,0 % висловилися проти.

Зазначається, що кінцевими примусовими заходами, після особистого огляду та огляду речей, є заходи, пов’язані з вилученням речей і документів, які стосуються такої проблеми, як втручання у право власності особи. На прикладі застосування вилучення до речей, що мають обмежений термін реалізації, доводиться, що неузгодженість позицій у правових нормах щодо застосування вилучення в практичній діяльності може призвести або ж до порушення прав та законних інтересів осіб, у яких їх вилучили, або ж до ускладнення виконання працівниками міліції покладених на них функцій на належному рівні. Розв’язати зазначену проблему автор пропонує шляхом доповнення норм КУпАП положенням, що «вилучені речі, в яких обмежений термін реалізації, або ті, які швидко псуються, підлягають оцінюванню та реалізації через відповідні організації».

Також автором обґрунтовується позиція щодо необхідності законодавчого закріплення можливості застосування на стадії адміністративного розслідування таких заходів, як проведення експертизи, оскільки процедура застосування зазначеного заходу не визначена КУпАП, а також направлення запитів, доручень та витребування речей і документів, необхідних для провадження в справі про адміністративне правопорушення.

Розділ 3 «Шляхи вдосконалення адміністративного розслідування міліцією справ про адміністративні проступки: зарубіжний досвід та перспективи для України» містить обґрунтування напрямів удосконалення діяльності міліції по здійсненню адміністративного розслідування справ про адміністративні проступки.

Зазначається, що дослідження в галузі адміністративно-правової науки, а також аналіз нормативних джерел показують, що на даний момент в теорії адміністративного права виділяють дві альтернативні моделі формування адміністративно-деліктного законодавства: європейська модель, орієнтована на вивчення та запозичення досвіду Французької Республіки, Федеративної Республіки Німеччина та інших країн, і модель, яка орієнтована, перш за все, на досвід країн Співдружності незалежних держав. Зазначається, що в законодавстві Європейського Союзу спостерігається неоднорідність у питанні правової природи, ступеню систематизації, обсягу повноважень адміністративних органів, оскільки саме з діяльністю останніх пов’язується процедура притягнення особи до відповідальності за вчинення адміністративного делікту (позасудовий порядок). Судові органи здійснюють тільки правосуддя, і в цій сфері вони уповноважені тільки на надання дозволу щодо застосування заходів процедурного примусу і перегляд рішень органів публічної адміністрації щодо призначення стягнень.

Крім того, на регулювання провадження в справах про адміністративні правопорушення суттєвий вплив має і правова природа матеріального адміністративного деліктного права (відокремленість чи належність до широкого карного права).

Автором також приділено увагу здійсненню адміністративного розслідування в таких державах, як Російська Федерація, Республіка Білорусія, Республіка Казахстан, Естонська Республіка.

Проведено порівняльний аналіз процедури затримання в поліції США, Канади, Великої Британії та міліції України, який дав можливість дійти висновку, що повноваження органів публічної адміністрації вказаних країн щодо застосування затримання в порівнянні з відповідною компетенцією міліції України є дещо звуженими, що має своє позитивне значення і може бути запозичене у світлі встановлення партнерських взаємовідносин особи і держави, звуження сфери примусового втручання держави в життя особи.

Дослідження міжнародного досвіду правового регулювання у сфері адміністративно-деліктного провадження дозволило сформулювати низку пропозицій щодо вдосконалення положень вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства, яким регламентується діяльність міліції по здійсненню адміністративного розслідування справ про адміністративні проступки. Обґрунтовано перелік основних чинників, які впливають на ефективність здійснення даного виду юрисдикційної діяльності, а саме: 1) правильне визначення мети; 2) подальше вдосконалення чинного адміністративно-деліктного законодавства; 3) належне виконання органами внутрішніх справ своїх функцій та повноважень щодо здійснення адміністративної діяльності; 4) врахування засобів досягнення цілей правових норм і соціальної корисності самих норм; 5) належний рівень правосвідомос