МЕХАНІЗМ І ЗАСОБИ ПРАВОВОГО ВПЛИВУ (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ) Автореферат

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено зв'язок з науковими планами та темами, мету та завдання роботи, об'єкт та предмет, методи дослідження та практичне значення одержаних результатів, їх апробацію, наведено дані щодо публікацій, структури та обсягу дисертації.

Розділ 1 «Правовий вплив як теоретико-правова категорія» складається з трьох підрозділів, присвячених обґрунтуванню поняття, ознак, сфер та меж правового впливу, аналізу аспектів співвідношення категорій «правовий вплив» та «правове регулювання», а також дослідженню природи, сутності та функціонального призначення правового впливу.

У підрозділі 1.1. «Поняття, ознаки, види та функції правового впливу» визначено методологічні засади дослідження в контексті становлення поглядів на розуміння поняття «правовий вплив», його сутності та природи. Сучасний етап наукового дослідження питань правового впливу пов'язується з тенденцією широкого розуміння цієї категорії як багатоаспектного явища. Констатується відсутність єдиного підходу до визначеної проблематики. Саме це зумовлює необхідність сучасного наукового осмислення юридичного впливу як об'єкта дослідження та визначення оптимальних підходів до єдиного розуміння даної категорії.

В процесі функціонування правовий вплив зумовлюється об'єктивними та суб'єктивними чинниками, які визначають особливості його розвитку та дії. З метою досконалого дослідження сутності та змісту категорії «правовий вплив» у межах зазначеного підрозділу здійснено його класифікацію за такими критеріями: залежно від об'єктів правового впливу (вплив права на свідомість соціальних суб'єктів; на нормативний компонент соціальної дійсності; на соціальні відносини, соціальні процеси, поведінку соціальних суб'єктів та їхню культуру); залежно від характеру впливу (прямий та опосередкований (непрямий) вплив); залежно від змісту (інформаційно-психологічний, ціннісно-мотиваційний, нормативний вплив); залежно від наслідків (позитивний та негативний правовий вплив).

Досліджено функціональне призначення правового впливу шляхом виокремлення його функцій, що повною мірою розкривають основне призначення правового впливу як юридичної категорії: за ступенем розвитку суспільних відносин (статична та динамічна функції правового впливу); за призначенням правового впливу (функції: впорядкування, гарантування, координації інтересів суб'єктів права, інтегративна, моделювальна, орієнтаційна, інформаційна, правостимулююча, правообмежувальна, соціальна, виховна).

У підрозділі 1.2. «Правовий вплив у системі правових категорій» досліджено співвідношення категорій «правовий вплив», «правове регулювання», «реалізація права та її форми», «дія права».

Особливого значення для визначення сутності та природи правового регулювання має дослідження співвідношення цієї категорії та правового регулювання. Зазначається, що їх належність до сфери дії права зумовлює наявність спільних рис правового регулювання та впливу права. Вони належать до правової сфери, забезпечують дію права, залежать від системи факторів, поєднують об’єктивні та суб’єктивні аспекти права, визначають реальну дію права на суспільство, пов’язані з ефективністю права та його усвідомленням, є сторонами (стадіями) дії права, спрямовані на забезпечення ефективності практичної діяльності суб’єктів у сфері права, мають результативний характер, характеризуються наявністю механізму, мають упорядкований характер, зумовлені системою права та правовими принципами, пов’язані з внутрішньою мотивацією поведінки у сфері права.

Обґрунтовано можливість виокремлення відмінностей правового регулювання та правового впливу за певними критеріями, а саме: за підходом до праворозуміння (якщо правовий вплив охоплює розуміння права у двох площинах – природного та позитивного, – то правове регулювання базується на владно-регламентуючій діяльності, що відповідає юрисдикційному трактуванню права); за соціальним призначенням та функціонуванням (правовий вплив забезпечує загальносуспільні цінності та невід’ємні природні права людини, а правове регулювання – втілення нормативно закріплених державою цінностей). За предметом правовий вплив складають відносини, які хоча безпосередньо і не врегульовані правом, однак на них поширюється його дія. Предмет правового регулювання складають лише відносини, урегульовані правом. За змістом правовий вплив, на відміну від правового регулювання, охоплює не лише норми права, а й інші соціальні засоби і форми впливу на поведінку суб’єктів. Відмінності за механізмом реалізації права полягають у наявності власних механізмів правового впливу та правового регулювання. І, нарешті, за формою реалізації правовий вплив пов’язаний із дотриманням права, тоді як правове регулювання передбачає можливість застосування всіх форм реалізації права.

Підрозділ 1.3. «Сфера та межі правового впливу» присвячено аналізу сфери правового впливу як сукупності суспільних відносин (соціальний простір), соціальних зв'язків, що підпадають під дію правового впливу та на які він поширюється, формуючи у суб'єктів певні погляди, оцінки права, переконання та поведінку.

Здобувач обґрунтовує твердження, що процес дослідження сфери правового впливу, так само як і сфери правового регулювання, залежить від значної кількості факторів, серед яких передусім слід виокремити: характер суспільного призначення права; сутність правової системи; превалювання суспільних та індивідуальних інтересів; напрями прогресивних змін в суспільстві, що пов'язуються з появою нових суспільних відносин; підвищенням або зниженням рівня правосвідомості та правової культури суспільства; зміни в країні законодавства в бік як розширення, так і звуження нормативної бази; конституційного закріплення прав і свобод громадян та створення механізму їх реалізації.

Проблематика сфери правового впливу нерозривно пов’язується з необхідністю дослідження питання меж правового впливу. В процесі дослідження цього питання аналізуються два підходи до розуміння меж правового впливу: а) об’єктивний підхід пов’язується з об’єктивно існуючими умовами, які не залежать від волі соціальних суб’єктів чи держави, не можуть змінюватися за їх волею та здатні обмежувати правовий вплив. Це певні закономірності розвитку суспільства та закони розвитку природи; б) суб’єктивний підхід полягає у самооцінці суб’єктами власних можливостей та можливостей права. Саме в цьому виявляється суб’єктивний підхід до розуміння меж правового впливу, які визначено як граничні характеристики дії права, що формуються в процесі взаємодії права із соціальними суб’єктами, сприймаються і усвідомлюються та отримують свій вияв у реальних потенційних можливостях права впливати на суб’єктивні інтереси, суспільні відносини в цілому.

Виокремлено дві групи факторів, що визначають межі правового впливу – об’єктивні і суб’єктивні. Серед об’єктивних факторів досліджено закономірності розвитку суспільства; історичний стан розвитку суспільства, держави і права; просторово-часові обмеження людського соціуму; фізичні та інтелектуальні можливості людини. У системі суб’єктивних факторів виокремлено домінуюче праворозуміння, правосвідомість суб’єктів права, пропаганду права, наміри законодавця, законодавчі інновації, дієву систему правових велінь. Фактори об’єктивного і суб’єктивного характеру не є вичерпними, вони можуть змінюватись під впливом об’єктивних умов, звужуючи чи збільшуючи можливу межу правового впливу.

Розділ 2 «Засоби та типи правового впливу» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено особливості правових стимулів та правових обмежень як основних засобів у системі об'єктивних елементів механізму правового впливу та розглянуто напрямки і критерії типологізації правового впливу.

У підрозділі 2.1. «Правові стимули: сутність та функціональне призначення» визначено специфіку правових стимулів як інформаційно-психологічних засобів правового впливу на свідому поведінку особи, що має переважно нормативно закріплений характер та діє на свідомість людини шляхом спонукання її до соціально корисної активної та позитивної поведінки, завдяки чому досягається основна мета правового стимулу – задоволення бажаних інтересів суб'єктів.

Дослідження сутності та природи правових стимулів дозволило з'ясувати, що цінність правових стимулів виявляється в наявності їх специфічних ознак, серед яких можливо виокремити такі: правові стимули пов'язані зі сприятливими умовами, спрямованими на здійснення власних інтересів особи, оскільки виявляються через обіцянку або надання цінностей; інформують про збільшення обсягу можливостей, свободи; формами вияву правових стимулів виступають суб'єктивні права, законні інтереси, заохочення тощо; безпосередньо впливають на свідомість людини, викликаючи у неї необхідність зацікавленості щодо здійснення активних дій; справляють подвійний вплив на мотиви через інтереси; передбачають можливість формування у суб'єкта позитивної правової мотивації; виступають як спонукальний фактор суб'єктивного та об'єктивного характеру, що забезпечує гарантованість правомірної поведінки; передбачають підвищення позитивної активності суб'єктів; виступають засіб одним з ефективних засобів правового впливу на інтереси та поведінку суб'єктів; спрямовані на впорядкування суспільних відносин; виконують функцію розвитку та вдосконалення соціальних зв'язків.

Повноцінне дослідження правових стимулів як засобів правового впливу зумовлює необхідність з'ясування їх функціонального призначення, що виявляється у виокремленні окремих функцій правових стимулів. Такими функціями є: мотиваційна функція, яка полягає в тому, що правові стимули досить тісно пов'язані з мотиваційними механізмами позитивно активної поведінки суб'єктів; функція розвитку, що має первинне значення і творчий характер, оскільки ґрунтується на позитивно-творчих засадах права та його суб’єктів; функція соціального контролю, здійснюючи яку, правові стимули виступають одним з його засобів, за допомогою яких законодавець координує ту чи іншу діяльність фізичних чи юридичних осіб; інформаційна (комунікативна) функція, яка полягає в тому, що правостимулюючі засоби відображають певну юридичну інформацію, містять конкретні повідомлення, які надходять від суб’єкта управління до об’єкта, тим самим слугуючи особливим способом зв’язку між ними; організаційна функція, що дає змогу за допомогою правових стимулів ефективно організовувати позитивну діяльність стимульованого суб'єкта шляхом встановлення тісних зв'язків між стимулюючим та стимульованим суб'єктами; виховна (ідеологічна) функція, що чинить правовий вплив на свідомість особи і таким чином формує її правову культуру, ціннісні уявлення та напрями поведінки особи; регулятивна функція, що передбачає можливість використання правових стимулів з метою здійснення чіткого регулювального впливу на суспільні відносини, тим самим даючи змогу особі обрати певний варіант поведінки.

У підрозділі 2.2. «Правові обмеження: форми прояву, різновиди та функції» зроблено спробу узагальнити погляди вчених щодо теоретичного осмислення поняття «правові обмеження» та обґрунтовано власне бачення зазначеного поняття, що розкривається як закріплений у праві стримувальний правовий засіб впливу, спрямований на утримання суб’єкта правовідносин від протиправного діяння, що зазвичай передбачає негативну правову мотивацію, встановлюється з метою впорядкування, захисту та задоволення суспільних інтересів. Зазначене дає змогу вести мову про самостійність «правових обмежень» як засобів правового впливу та необхідність виокремлення таких основних їх ознак: а) вони пов’язані з негативними умовами для здійснення власних інтересів суб’єкта через спрямування їх на утримання та одночасно на задоволення інтересів протилежної сторони і суспільних інтересів щодо охорони та захисту; б) спрямовані на стримання протиправної поведінки та встановлення чітких меж дозволеного; в) надають інформацію про зменшення обсягу можливостей, свободи, а отже, і прав особи, які досягаються за допомогою обов’язків, заборон, покарань тощо; г) мають характер загроз позбавлення певних цінностей; ґ) встановлюються нормативно-правовими актами; д) містять інформацію про негативну правову реакцію у разі протиправної поведінки суб'єкта права; е) являють собою негативну правову мотивацію; є) їхнім основним призначенням є зменшення негативної активності суб’єкта в сфері права; ж) спрямовані на захист суспільних інтересів, оскільки виконують функцію охорони суспільних відносин у цілому; з) метою правових обмежень є зменшення негативних виявів на суспільні інтереси та збереження можливості використання суб'єктивного права у правовому полі.

У підрозділі 2.3. «Типологія правового впливу: фактори та різновиди» досліджено специфічні особливості типології правового впливу, що розглядається як закономірний процес комплексного пізнання природи та сутності правового впливу шляхом виокремлення специфічних типів, які безпосередньо впливають на свідомість та поведінку суб'єктів права.

Запропоновано систему типологічних ознак правового впливу, зокрема: якісні властивості безпосередньо самого процесу правового впливу; необхідність враховувати, що правовий вплив здійснюється за допомогою специфічних засобів у межах соціального регулювання; в основі типології процесу правового впливу слід враховувати аспекти співвідношення правового впливу, правового та соціального регулювання; результатом типології правового впливу є виокремлення необхідних видів (класів) правового впливу, які повною мірою відповідають належному формуванню та реалізації позитивної поведінки суб'єктів права.

З метою здійснення типологічної характеристики правового впливу обґрунтовано поняття «тип правового впливу», як комплексної теоретичної конструкції, яка включає сукупність наукових уявлень щодо природи, сутнісних властивостей та структури процесу впливу права на суспільні відносини, залежить від певних правових засобів, за допомогою яких здійснюється перетворювальний вплив на поведінку людини.

За результатами дослідження особливостей типів правового впливу запропоновано їх класифікацію: 1) залежно від основних засобів правового впливу (серед яких зокрема наявні правові стимули та правові обмеження), його напрямів, наслідків, форм права; 2) залежно від засобів правового впливу можна виокремити два основні типи правового впливу – загальностимулюючий та правообмежувальний; 3) залежно від форм вияву засобів правового впливу виокремлено: а) позитивний тип впливу правових засобів; б) негативний тип впливу правових засобів; 4) залежно від форм здійснення безпосереднього правового впливу розрізняють: а) активний тип; б) пасивний тип; 5) залежно від змісту впливу права на суспільні відносини виокремлено: а) інформаційно-психологічний тип правового впливу; б) ціннісно-мотиваційний тип правового впливу; в) нормативний тип правового впливу; 6) за наслідками правового впливу виокремлено: а) впорядковуючий тип правового впливу; б) гарантуючий (захисний) тип правового впливу; в) врівноважуючий тип правового впливу; 7) за джерелом (формою) права запропоновано такі типи правового впливу: а) звичаєвий, б) прецедентний; в) нормативний; г) нормативно-договірний.

Розділ 3 «Загально-теоретична характеристика механізму правового впливу» складається з трьох підрозділів, у яких досліджено особливості правових засобів, що забезпечують дієвість правового впливу; розкрито основні складові та напрями реалізації механізму правового впливу та шляхи підвищення ефективності.

У підрозділі 3.1. «Елементний склад механізму правового впливу» з'ясовується природа та сутність поняття «механізм правового впливу». З огляду на неоднозначність його розуміння здобувач пропонує власне визначення цієї категорії: це сукупність специфічних правових засобів, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на свідомість та поведінку людей, метою якого є втілення змісту правових норм у можливу правомірну поведінку особи шляхом усвідомлення індивідом ціннісних орієнтацій про право та формування позитивних мотивів активної правової поведінки.

Обґрунтовано висновок про поліструктурність механізму правового впливу та виокремлено основні складові цього механізму, серед яких правові засоби, що мають об'єктивний (норми права, нормативно-правові акти, правові стимули, правові обмеження, правові принципи) і суб'єктивний характер та складають основу інформаційно-психологічного і ціннісно-орієнтаційного правового впливу, пов'язуються із потребами, мотивами, інтересами, волею, цілями, переконаннями конкретних суб'єктів та забезпечують результативність об'єктивних елементів (правова свідомість, правова культура, правова ідеологія, правове виховання).

Підрозділ 3.2. «Напрямки дії механізму правового впливу» присвячено основним напрямам (каналам), у межах яких відбувається реалізація механізму правового впливу. У процесі дослідження зазначеної проблематики здобувач з'ясовує, що механізм правового впливу реалізується у трьох основних напрямах: а) інформаційно-психологічному напрямі; б) ціннісно-мотиваційному напрямі; в) нормативному напрямі правового впливу на суспільну дійсність.

Розкриваючи сутність зазначених напрямів, дисертант обґрунтовує положення, що механізм інформаційно-психологічного впливу права являє собою систему засобів, спрямованих на процес усвідомлення та можливість доведення змісту правових норм до суб'єктів права, який залежить від певного мотиву, поглядів, думок, мети, бажаного результату та інших психологічних явищ. Механізм ціннісно-мотиваційного впливу розглядається як процес впливу права на свідомість індивіда (на правову психологію) та на його поведінку. Такий вплив виявляється в усвідомленні індивідом цінності права і тим самим сприяє формуванню відповідної мотивації до правової поведінки. Сутність механізму нормативного правового впливу полягає в тому, що він спрямований на регламентацію поведінки та діяльності суб'єктів права, суспільних відносин, що належать до правового регулювання, а також на встановлення заходів захисту та відповідальності у разі невиконання юридичних обов'язків та порушення суб'єктивних прав.

У підрозділі 3.3. «Ефективність механізму правового впливу» розкрито напрями та шляхи підвищення ефективності механізму правового впливу. В результаті осмислення особливостей механізму правового впливу здобувач обґрунтовує твердження, що поняття «ефективність механізму правового впливу» слід розглядати в широкому та вузькому розумінні. В широкому розумінні ефективність механізму правового впливу доцільно досліджувати як природу, сутність, внутрішню будову, особливості та взаємодію всіх елементів механізму правового впливу.

В межах вузького розуміння ефективність механізму правового впливу треба розглядати з формально-логічних позицій. У такому разі слід дещо відійти від сутності та особливостей елементів правового впливу в межах його механізму, зосередивши увагу на залежності функціонування зазначених елементів від внутрішнього та зовнішнього середовища.

Значущість дослідження питань ефективності механізму правового впливу обумовила виокремлення двох груп факторів, що впливають на ефективність механізму правового впливу. Перша група факторів пов'язана із зовнішніми умовами функціонування механізму правового впливу (зовнішні фактори), що забезпечують його загальну дієвість та функціональність, а друга – із внутрішніми (специфічними) умовами, що характеризують його внутрішню структуру та забезпечують його безпосередню дієвість.