ПРИНЦИПИ ТА ПОРЯДОК СУДОВОГО ЗАХИСТУ ТРУДОВИХ ПРАВ Автореферат

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, її зв’язок з науковими програмами і планами наукових досліджень, визначаються об’єкт, предмет, мета та задачі дисертаційної роботи, розкривається методологічна, теоретична та емпірична база, а також наукова новизна, теоретичне й практичне значення одержаних результатів.

Розділ 1. «Поняття та місце судового захисту у системі форм захисту трудових прав» присвячено з’ясуванню суті і значення такого правового явища як захист прав взагалі і судовий захист трудових прав зокрема, а також визначенню місця судового захисту у системі форм захисту трудових прав.

Підрозділ 1.1. «Право на судовий захист трудових прав суб’єктів трудових правовідносин» присвячено дослідженню співвідношення таких явищ як захист та охорона. При цьому підтримано позицію необхідності розмежування понять захисту і охорони трудових прав, з яких перший здійснюється епізодично відносно порушених або оспорюваних трудових прав, а друга є безперервним процесом забезпечення реалізації трудових прав, включаючи попередження правопорушень.

Акцентовано увагу на тому, що захист трудових прав не обмежується винесенням певного рішення суду, оскільки лише виконання останнього свідчить про досягнення стану захищеності суб’єктів трудових правовідносин. Тим самим, право на судовий захист включає не тільки три загальні можливості з боку процесуальної форми права на захист (звернутися за захистом, користуватися усіма передбаченими законом правами і гарантіями в процесі розгляду вимоги, можливість оскарження, опротестування у встановленому законом порядку рішення органу у даній справі), але і четверту - можливість звернутися за здійсненням примусового виконання рішення суду у разі відсутності виконання такого в добровільному порядку.

Відзначається, що не всі суб’єкти трудових правовідносин відповідно чинного законодавства про працю України мають можливість звернутися до суду за захистом трудових прав у разі виникнення трудового спору. У разі виникнення колективного трудового спору його сторони звернутися до суду за захистом трудових прав можливості не мають. Беручи до уваги ряд пропозицій науковців щодо практики вирішення колективних трудових спорів у судовому порядку за кордоном, внесена пропозиція запровадити таку практику в Україні. Підтримуючи позицію щодо необхідності збереження і вдосконалення існуючих повноважень трудового колективу при необхідності розробки нових норм щодо правового статусу трудового колективу як суб’єкту трудового права, серед прав запропоновано закріпити право на судовий захист у разі виникнення конфлікту права.

Обґрунтовується, що поняття конфлікту права слід відокремити від поняття конфлікту інтересів, оскільки тлумачення або застосування норм, встановлених законом, колективним договором або іншим правовим актом повинно здійснюватися судом. Врегулювання конфліктів інтересів можливо здійснювати в рамках переговорів, самостійно сторонами шляхом досягнення компромісу.

Підрозділ 1.2. «Місце судового захисту у системі форм захисту трудових прав» присвячено дослідженню такої форми захисту прав як судовий захист для визначення її ролі у досягненні стану захищеності прав суб’єктів трудових правовідносин.

Доцільним визначено розмежування понять захід захисту, форма і спосіб (засіб) захисту. При цьому запропоновано заходи захисту визначити як дії, що спрямовані на активізацію суб’єктів захисту для застосування ними певних відмінних від засобів юридичної відповідальності способів захисту. Під поняттям засобів захисту запропоновано розуміти різновид матеріально-правових вимог, що висуваються у разі порушення, невизнання чи оспорювання трудового права в порядку, який визначається формою захисту трудових прав.

Виходячи з того, що 1) суд є спеціалізованим державним органом, на який законом покладено функцію захисту прав та свобод всіх без виключення прав та свобод людини і громадянина, в тому числі, і трудових; 2) судовий захист є прямим захистом трудових прав; 3) суд здійснює безпосередній захист трудових прав; 4) рішення суду обов’язкові для виконання, включаючи у разі необхідності забезпечення виконання державним примусом, обґрунтовано, що сьогодні, не зважаючи на недоліки захисту трудових прав у судовому порядку, здійснення захисту в рамках цієї форми захисту прав є найбільш ефективним.

Розділ 2 «Порядок судового захисту трудових прав» присвячено дослідженню основних стадій судового захисту трудових прав у національних судах та за кордоном.

Підрозділ 2.1. «Порядок судового захисту трудових прав в Україні» присвячено вивченню послідовності дій національних судів у разі виникнення трудових спорів.

Обґрунтовується висновок, що порядок судового захисту трудових прав являє собою хід послідовних, регламентованих, пов'язаних одна з одною дій суду щодо порушених, оспорюваних чи невизнаних трудових прав з метою їх забезпечення шляхом застосування одного зі способів захисту відповідних даній формі захисту.

У пункті 2.1.1 «Порядок судового захисту трудових прав у разі виникнення індивідуальних трудових спорів» визначено, що порядок судового захисту трудових прав у разі виникнення індивідуальних трудових спорів охоплює певні стадії, кожна із яких передбачає чітко регламентовані дії суб’єктів процесу, спрямовані на вирішення розбіжностей між суб’єктами трудових правовідносин.

На стадії звернення до суду акцентовано увагу на доцільності закріплення на законодавчому рівні не тільки поняття трудового конфлікту і трудового спору як розбіжних за змістом, але і визначення такої особливості порядків їх вирішення як можливість застосування примирно-третейської процедури для вирішення конфлікту (конфлікту інтересів) і виключно судовий порядок вирішення трудового спору (конфлікту права).

Внесена пропозиція залежно від різновиду вимоги про захист трудових прав, заявленої позивачем до суду, виділити: 1) позови про визнання, 2) позови про присудження; 3) перетворювальні позови, з яких кожен буде характеризуватися певними способами захисту трудових прав, які слід прямо закріпити в законодавстві для відповідності захисту трудових прав вимогам ефективності. Позови про визнання передбачатимуть застосування судом таких способів захисту як визнання (наявності) права, визнання правочину недійсним, визнання правочину дійсним, визнання факту існування правовідносин між сторонами, визнання факту відсутності правовідносин, визнання зобов’язання невиконаним, визнання обов’язку іншої особи, визнання іншої особи такою, що втратила права. Позови про присудження передбачатимуть примусове забезпечення прав через примус відповідача до вчинення певних дій або утримання від них. Перетворювальними позовами у справах із трудових правовідносин будуть позови, предмет яких дозволить суду застосувати такі способи захисту як зміна чи припинення спірних трудових правовідносин.

Одним з напрямків вирішення проблем різноманітного вирішення судами спорів, які виникають з однакових правовідносин та обставин, або неоднакового застосування матеріального чи процесуального права на стадії апеляційного, касаційного оскарження судових рішень, запропоновано закріпити принципи правового регулювання таких відносин у відповідних кодифікованих актах, зокрема Трудовому кодексі України, а принципів судового захисту трудових прав відповідно у майбутньому Трудовому процесуальному кодексі України.

У пункті 2.1.2 «Роль суду у вирішенні колективних трудових спорів відповідно до норм чинного законодавства» підкреслюється, що навіть за відсутності за загальним правилом можливості звернутися до судового захисту у разі виникнення колективного трудового спору, стверджувати про виключення суду з кола суб’єктів, які сприяють вирішенню колективного трудового спору, не можна. Виняток з правила становить вирішення колективних трудових спорів у випадку законодавчої заборони страйкування при неможливості врегулювання розбіжностей за допомогою Національної служби посередництва і примирення, а також вирішення судом питання щодо визнання страйку незаконним, коли спір працівників і роботодавців судом не вирішується, але рішення суду має вирішальне значення для його подальшого вирішення.

Законодавче врегулювання процедури судового захисту трудових прав у разі виникнення колективного трудового спору відповідно нормам чинного законодавства має недоліки, усунення яких можливе через визнання права на звернення до суду з позовною заявою у передбачених в ст. 25 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» випадках за сторонами колективного трудового спору, котрі у межах позовного провадження набудуть статусу позивача та відповідача.

У підрозділі вноситься пропозиція наділити прокурора правом на звернення до суду з заявою про визнання страйку незаконним. При цьому прокурора слід визначити «процесуальним» позивачем – особою, яка діє від свого імені, але звертається до суду за захистом інтересу іншої особи в силу закону.

Підрозділ 2.2. «Деякі процесуальні питання судового захисту трудових прав у зарубіжних країнах: рецепція іноземного досвіду» присвячено вивченню іноземного досвіду правового регулювання порядку вирішення конфліктів права.

На основі аналізу процедури вирішення трудових спорів у трудових судах країн Західної Європи, доводиться, що виділення трудового процесуального права і трудової юстиції є одним із перспективних завдань розвитку судової системи України. До виконання цього завдання необхідним для підвищення ефективності судового захисту трудових прав закріпити процесуальних норм в існуючих джерелах трудового права.

Підтримано позицію щодо необхідності виокремлення трудових процесуальних відносин, які виходять за рамки цивільних процесуальних, і являють собою самостійні процесуальні відносин з вирішення трудових спорів і конфліктів. Обґрунтовується, що таке виокремлення відповідно слід супроводжувати виділенням трудового процесуального права як самостійної галузі, основним правовим джерелом якої повинен стати Трудовий процесуальний кодекс України. Існування його як окремого джерела трудового процесуального права буде мати ряд переваг, серед яких: системність в такому разі процесуальних норм; об’єднання їх всіх в рамках одного акту, що значно полегшує правозастосування; конкретизація стосовно певного виду правовідносин, а отже врахування особливостей таких.

Розділ 3. «Принципи судового захисту трудових прав» присвячено з’ясуванню поняття, механізму застосування, видів принципів судового захисту трудових прав.

У підрозділі 3.1. «Поняття, механізм застосування та види принципів судового захисту трудових прав» розкривається загальнотеоретичний підхід до розуміння сутності та значення правових принципів.

Обґрунтовується, що для застосування принципи повинні бути прямо закріплені у певних джерелах права в якості таких. Інші підходи до їх визначення поглиблюють проблему різноманітного вирішення судами схожих спорів, що пов’язано з суб’єктивним сприйняттям учасниками правовідносин змісту принципів правового регулювання. Тільки «офіційне визнання» певних правил принципами шляхом їх закріплення у певних джерелах права повинно передувати їх застосуванню при вирішенні спорів.

Можливість здійснення захисту трудових прав міжнародними судовими установами і національними судами є підставою розмежування двох підсистем принципів єдиної системи принципів судового захисту трудових прав, оскільки принципи, відповідно яким здійснюється судовий захист трудових прав у судах України будуть відрізнятися від тих, що становлять основу судового захисту трудових прав на міждержавному рівні. Водночас, дві підсистеми принципів «обслуговують» єдину процедуру судового захисту трудових прав, а тому є складовими єдиної системи принципів судового захисту.

Зазначається, що класифікація принципів судового захисту трудових прав як складових певної системи може бути покладена (і повинна) в основу закріплення таких принципів у джерелах права.

У підрозділі 3.2. «Принципи судового захисту трудових прав засобами національної судової системи» визначається перелік принципів судоустрою України, які є єдиними для організації судової системи країни, а, отже, додаткового закріплення у окремому нормативному акті не потребують.

Обґрунтовується, що основними єдиними для судів країни засадами судочинства є: 1) законність; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) забезпечення доведеності вини; 4) змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; 5) підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; 6) забезпечення обвинуваченому права на захист; 7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; 9) обов'язковість рішень суду. Аргументується, що ч. 4 ст. 129 Конституції України передбачена можливість визначення законом інших засад судочинства в судах окремих судових юрисдикцій, що має визначальну роль для виділення принципів трудового процесуального права з пропозицією їх наступного закріплення у відповідному джерелі права (Трудовому процесуальному кодексі України) як принципів трудового судочинства.

Внесена пропозиція до принципів, які слід визначити основою процесуальної діяльності суду під час вирішення трудових спорів і закріпити в Трудовому процесуальному кодексі України віднести: принцип альтернативності форм захисту трудових прав; захист трудових прав у трудових судах на основі Трудового процесуального кодексу України; принцип свободи вибору між існуючими формами захисту трудових прав; принцип пріоритетності норм спеціального законодавства; принцип можливості щодо працівників здійснення представництва інтересів в суді профспілкою; принцип застосування положень фундаментальних конвенцій МОП незалежно від ратифікації (включаючи єдині принципи судового захисту трудових прав, закріплені в них).

Підрозділ 3.3. «Принципи судового захисту трудових прав у міжнародних судових установах» присвячено дослідженню принципів судового захисту трудових прав Європейським судом з прав людини.

Принципами судового захисту трудових прав у Європейському суді з прав людини визначені: принцип визнання юрисдикції Європейського суду з питань тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї; принцип визнання в якості джерел права прецедентів, створених Європейським судом з прав людини; принцип прийняття Європейським судом власних рішень; принцип взаємності (розуміння того, що кожна сторона діятиме у визначений спосіб саме тому, що інша сторона теж буде діяти подібним чином); принцип індивідуальності звернення потерпілого до суду з заявою (скаргою); принцип безкоштовності розгляду справи в Європейському суді з прав людини; принцип вичерпання всіх національних засобів правового захисту для прийняття заяви (скарги ) Європейським судом; принцип шестимісячного строку; принцип неможливості розгляду однієї справи двічі; принцип забезпечення дотримання зобов'язань за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод та протоколами до неї; принципи розгляду заяв (скарг) лише щодо «допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав».